Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/5390/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.10.2024.
Дата набрання законної сили: 09.10.2024
Номер судового провадження: 61-1288ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 463/5390/22
		провадження № 61-1288св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		заявник -  ОСОБА_1 ,
		заінтересовані особи: держава російська федерація, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді Діденка Є. В., від 04 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., від 28 грудня 2023 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст вимог
		1.           У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
		2.           Заяву ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що він був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , та допомагав своїй матері похилого віку ОСОБА_2 , яка мала кілька хронічних захворювань та проживала поруч за адресою: 
		АДРЕСА_2 .
		3.           Заявник стверджував, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, у березні 2014 року був змушений покинути тимчасово окуповану територію України разом зі своєю матір`ю та перебувати, зокрема, в містах Маріуполь, Львів, Київ. 
		4.           Вказував, що внаслідок збройної агресії російської федерації порушено його права як громадянина, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України, оскільки вторгнення росії спричинило залишення ним тимчасово окупованої території Донецької області України та призвело до порушення права на життя, права на свободу та повагу до честі і гідності, права на свободу і особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на вільний вибір місця проживання громадянина на території своєї країни, права на безпечне для життя і здоров`я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права на свободу світогляду, права на освіту, права на користування та розпорядження своєю власністю.
		5.           Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 05 липня 
		2022 року у справі № 463/14863/21 стосовно його матері ОСОБА_2 було встановлено факт, що її вимушене переселення у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулось внаслідок терористичного акту, вчиненого російською федерацією.
		6.           Посилаючись на викладені обставини, просив суд встановити факт, що його вимушене переселення у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України: - відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої триваючої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчиненого російською федерацією; 
		- призвело до порушення його конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та Конституцією України, зокрема, права на життя, права на свободу та повагу до честі і гідності, права на свободу і особисту недоторканість, права на повагу до приватного та сімейного життя, права на вільний вибір місця проживання громадянина на території своєї країні, права на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права на свободу світогляду, права на освіту, права на користування та розпорядження своєю власністю.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		7.           Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 липня 
		2023 року заяву задоволено частково. 
		Встановлено факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області відбулось внаслідок терористичного акту та тимчасової окупації території Донецької області України, вчиненого російською федерацією. В іншій частині заяви відмовлено.
		8.           Рішення суду мотивовано тим, що наслідком збройної агресії російської федерації стала окупація частини території Донецької області України; факти збройної (військової) агресії росії проти України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими; росія неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності; масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 92 100 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджено резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб». Порушення прав ОСОБА_1 , які гарантовані Гаазькою, Женевською Конвенціями, підтверджені як власними поясненнями заявника та поданими ним доказами, так і узгоджуються із загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		9.           Оскільки встановлення порушення прав пов`язано зі спором про право, тому неприпустимо розглядати вимоги в частині встановлення факту порушення конституційних та конвенційних права заявника у окремому провадженні.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		10.        Постановою Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 липня 2023 року в частині відмови в задоволенні вимог заяви про встановлення факту порушення конституційних та конвенційних права заявника скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення. 
		Заяву ОСОБА_1 в частині порушення конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 
		від 04 листопада 1950 року та Конституцією України, зокрема, права на життя, права на свободу та повагу до честі і гідності, права на свободу і особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на вільний вибір місця проживання громадянина на території своєї країни, права на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права на свободу світогляду, права на освіту, права на користування та розпорядження своєю власністю, - залишено без розгляду. 
		Роз`яснено ОСОБА_1 право подати позов на загальних підставах.
		11.        Рішення суду в частині встановлення факту, що вимушене переселення ОСОБА_1 , у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області відбулось внаслідок терористичного акту та тимчасової окупації території Донецької області України, вчиненого російською федерацією, апеляційним судом не переглядалося.
		12.        Щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 в іншій частині, то апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції, правильно зазначив, що встановлення порушення конституційних прав заявника пов`язано зі спором про право, однак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні цих вимог, в той час як заяву в цій частині необхідно було залишити без розгляду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		13.        У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року, ухваливши у справі нове судове рішення про задоволення вимог його заяви.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у Верховному Суді
		14.        23 січня 2024 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року у справі № 463/5390/22.
		15.        Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано з Оболонського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 463/5390/22, які у квітні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
		16.        Протоколом повторного розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 квітня 2024 року, у зв`язку із відставкою судді 
		ОСОБА_3 , справу передано колегії суддів Синельникова Є. В., 
		Осіяна О. М., Шиповича В. В.
		17.        Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		18.        Підставою касаційного оскарженнясудових рішень заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах 
		№ 2-о/381/134/16 (№ 381/2635/16-ц), №  428/13977/16-ц, № 428/2492/17, № 712/983/17, № 320/5213/17, № 363/2981/16, № 428/2492/17, № 363/2981/16 та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		19.        Вказує, що окупація частини території Донецької області України стала наслідком збройної агресії росії. Факти збройної (військової) агресії росії щодо України, окупації частини території Донецької області України є загальновідомими, росія неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод такі, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності.
		20.        За таких обставин, оскільки зазначені факти є загальновідомими, тому суди мали встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у березні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок терористичного акту та тимчасової окупації території Донецької області України, вчиненого російською федерацією та призвело до порушення конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та Конституцією України.
		21.        Звертає увагу, що у цій справі вимог про відшкодування шкоди він не заявляв.
		22.        Чинним законодавством, зокрема пунктом 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», передбачено встановлення подібних заявлених ним фактів.
		23.        Суд першої інстанції помилково залучив до розгляду справи Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, яке не наголошувало на наявності спору про право.
		24.        В порушення пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив в участі представника заявника у судовому засіданні 20 грудня 2023 року.
		25.        Також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відносно встановлення фактів, що вимушене переселення громадян України у березні 2014 року з тимчасово окупованих територій Донецької області відбулося внаслідок терористичного акту та подальшої триваючої терористичної діяльності, тимчасової окупації території Донецької області України, вчинених російською федерацією, та призвело до порушення конституційних прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та Конституцією України.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		26.        11 березня 2024 року на електронну адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданий представником ОСОБА_4 в інтересах Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, однак ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року вказаний відзив повернуто без розгляду особі, яка його подала.
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		27.         ОСОБА_1 , уродженець с. Єсаулівка Антрацитовського району Луганської області, зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 . 
		28.        Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28 грудня 2016 року № 8415 ОСОБА_1 перемістився з тимчасово окупованої території м. Макіївка Донецької області до м. Києва.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		29.        Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		30.        Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		31.        Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		32.        Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		33.        Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		34.        Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		35.        Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		36.        Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає 
		в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		37.        Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка 
		та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		38.        Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується 
		із наступним вирішенням спору про право.
		39.        Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
		40.        У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року 
		у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, 
		що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, 
		зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
		41.        Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
		- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
		- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
		- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
		- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
		42.        Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
		43.        Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
		44.        Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
		45.        Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21).
		46.        Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		47.        Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		48.        Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення в частині вимоги про встановлення факту порушення конституційних та конвенційних права заявника, зокрема, права на життя, права на свободу та повагу до честі і гідності, права на свободу і особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на вільний вибір місця проживання громадянина на території своєї країни, права на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права на свободу світогляду, права на освіту, права на користування та розпорядження своєю власністю, апеляційний суд правильно вказав, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів лише у випадку, якщо встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Водночас встановлення фактів, заявлених ОСОБА_1 у вказаній частині, пов`язане з подальшим вирішенням спору про право.
		49.        Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
		50.        Встановлення факту, що має юридичне значення, а саме вимушеного переселення з окупованої території Донецької області, яке відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.
		51.        Верховний Суд переглядав справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в яких заявники зверталися до судів та просили встановити факт про вимушене переселення після подій 2014 року з окупованої частини територій Луганської та Донецької областей, яке відбулося внаслідок збройної агресії росії проти України та окупації росії частини території Луганської і Донецької областей України, проте у цих справах вимоги стосувалися виключно встановлення факту вимушеного переселення, за умови, що вимоги про порушення прав заявниками у цих справах не заявлялися (справи № 2-о/381/134/16, № 428/13977/16, № 712/983/17, 
		№ 320/5213/17, № 363/2981/16, № 428/2492/17, № 363/2981/16).
		52.        На відміну від наведених справ, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 в порядку окремого провадження у цивільному судочинстві не тільки просив встановити факт вимушеного переселення (який було встановлено рішенням районного суду), а окремо пред`явив вимогу про встановлення факту порушення його конституційних та конвенційних прав (права на життя, права на свободу та повагу до честі і гідності, права на свободу і особисту недоторканість, права на повагу до приватного та сімейного життя, права на вільний вибір місця проживання громадянина на території своєї країні, права на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права на свободу світогляду, права на освіту, права на користування та розпорядження своєю власністю).
		53.        Окреме провадження - це вид непозовного провадження, в якому відсутній спір про право.
		54.        Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. У порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
		55.        При цьому у порядку окремого провадження в цивільному судочинстві не можуть бути встановлені факти, зокрема, порушення прав чи законних інтересів заявника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 645/314/17).
		56.        Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
		57.        З приводу доводів заявника про те, що Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не заявляло про наявність спору про право, а росія не приймала участі у судовому процесі, колегія суддів звертає увагу, що для застосування положень частини четвертої статті 315 ЦПК України не є обов`язковим подання відповідного клопотання про залишення позову без розгляду заінтересованою особою.
		58.        Щодо посилань на Закон України «Про судовий збір», то вказаний Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, натомість ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
		59.        Оскільки у справі, яка переглядається, встановлення факту порушення конституційних та конвенційних прав у зв`язку з вимушеним переселенням, яке відбулося внаслідок збройної агресії росії проти України та окупації росією частини території України, пов`язане з встановлення обставин порушення немайнових та майнових прав заявника, тобто з подальшим вирішенням спору, зокрема, про відшкодування заподіяної йому майнової та моральної шкоди, тому такі вимоги повинні розглядатися у порядку позовного провадження.
		60.        За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду у вказаній частині.
		61.        Залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду не позбавляє його права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження.
		62.        Апеляційний суд правильно скасував рішення суду в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, тому повторне скасування рішення районного суду ще й Верховним Судом не вимагається. 
		63.        Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, загалом є аналогічними доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
		64.        Щодо порядку розгляду справи в апеляційному суді, то колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд призначив розгляд справи у відкритому судовому засіданні, повідомивши ОСОБА_1 про дату, час та місце його проведення, а ОСОБА_1 скористався своїм правом подати суду заяву про розгляд справи за його відсутності (т.2, а. с. 86-87). Встановивши наявність вказаної заяви ОСОБА_1 та відсутність передбачених законом документів, які б підтверджували повноваження особи, яка прибула в судове засідання, на представництво інтересів ОСОБА_1 в апеляційному суді, суд апеляційної інстанції вирішив справу за наявними в ній матеріалами. 
		65.        Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		66.        Переглянувши справу в межах доводів та вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2.           Постанову Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...