Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/1211/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин; оскарження рішень загальних зборів учасників товариств, органів управління.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.10.2024.
Дата набрання законної сили: 09.10.2024
Номер судового провадження: 12-52гс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		09 жовтня 2024 року
		м. Київ
		Справа № 918/1211/23
		Провадження № 12-52гс24
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Банаська О. О.,
		суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М.,                     Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С.,                        Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
		перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 
		та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 травня 2024 року
		у складі колегії суддів Філіпової Т. Л. (головуючої), Мельника О. В., Петухова М. Г.
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес»
		про визнання частково недійсним протоколу загальних зборів від 21 листопада 2023 року № 3/2023,
		УСТАНОВИЛА:
		Короткий зміст і підстави заявлених позовних вимог
		1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» (далі - ТзОВ «Антарес»), у якому просив визнати частково недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Антарес», оформлене протоколом загальних зборів від 21 листопада 2023 року № 3/2023, а саме пункти 1, 3 рішення.
		2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив:
		- Господарський суд Рівненської області рішенням від 19 жовтня .2023 року у справі № 918/594/23 поновив ОСОБА_1 на посаді директора ТзОВ «Антарес» та стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 липня 2022 року до дня поновлення на роботі; рішення набрало законної сили 23 січня 2024 року;
		- 21 листопада 2023 року відбулися загальні збори учасників ТзОВ «Антарес»; рішенням загальних зборів, яке оформлене протоколом, ОСОБА_1 був поновлений на посаді директора ТзОВ «Антарес» та допущений до виконання обов`язків директора, однак його повноваження були одразу ж припинені зі звільненням з посади директора з 22 листопада 2023 року на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);
		- рішення загальних зборів порушує корпоративні права ОСОБА_1 як учасника ТзОВ «Антарес»; рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року у справі № 918/594/23 не виконане; ОСОБА_1 фактично не забезпечений доступ до роботи та можливість виконання своїх обов`язків як директора ТзОВ «Антарес».
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3. Господарський суд Рівненської області рішенням від 15 лютого 2024 року у справі № 918/1211/23 задовольнив позов частково; визнав недійсним пункт 3 рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Антарес» від 21 листопада 2023 року, яке оформлене протоколом; у решті позову відмовив.
		4. Рішення суду першої інстанції мотивоване таким:
		- проаналізувавши спеціальні норми Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»  щодо проведення загальних зборів учасників товариства, а також досліджуючи статут ТзОВ «Антарес», суд не встановив заборон або обмежень щодо обрання головою зборів осіб не з числа учасників товариства або їхніх представників. Отже, позовна вимога про визнання недійсним пункту 1 рішення загальних зборів про обрання головою зборів учасників ТзОВ «Антарес» ОСОБА_2 , який не є його учасником та не є представником учасника, задоволенню не підлягає;
		- виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Отже, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власник або уповноважений ним орган видав наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допустив до роботи такого працівника, зокрема до конкретного робочого місця (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 709/1465/19);
		- відповідно до приписів статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про прийняття працівника на роботу, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413, також передбачає в імперативній формі зазначення номеру наказу чи розпорядження про прийняття на роботу. Рішення про припинення повноваження ОСОБА_1 на посаді директора товариства та звільнення його з посади прийняте передчасно, без дотримання зазначених обов`язкових процедур.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 16 травня 2024 року скасував зазначене рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову; прийняв у цій частині нове рішення про відмову в позові.
		6. Суд апеляційної інстанції, зокрема, дійшов таких висновків:
		- з метою належного виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року у справі № 918/594/23 про поновлення                       ОСОБА_1 на посаді директора ТзОВ «Антарес» мало вчинити такі дії: прийняти рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ТзОВ «Антарес»; уповноважити виконавчий орган товариства (директора) видати наказ про звільнення з посади директора особи, яка на час прийняття рішення про поновлення обіймала цю посаду, створивши юридичну та фактичну можливість поновлення ОСОБА_1 на цій посаді; уповноважити виконавчий орган товариства (директора) видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду директора ТзОВ «Антарес» з певної дати; уповноважити виконавчий орган товариства (директора) внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у встановленому законом порядку;
		- повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує з моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відтак, оскільки такі дії не були вчинені, рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року у справі № 918/594/23 щодо поновлення на роботі             ОСОБА_1 не було виконане. Поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видання наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків;
		- ОСОБА_1 не був поновлений на посаді директора у відповідності до вимог законодавства, отже позов у частині визнання недійсним пункту 3 рішення загальних зборів, що оформлене протоколом, не можна вважати обґрунтованим. Рішення загальних зборів про звільнення ОСОБА_1 з посади директора не має жодних правових наслідків як для нього, так і для товариства. Отже, відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним пункту 3 рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Антарес".
		Подання касаційної скарги
		7. Не погоджуючись із постановою 10 червня 2024 року ОСОБА_1 з використанням підсистеми "Електронний суд" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 травня 2024 року, у якій просить скасувати її, а рішення Господарського суду Рівненської області від 15 лютого 2024 року - залишити без змін.
		8. 02 липня 2024 року ОСОБА_1 з використанням підсистеми "Електронний суд" на виконання ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху подав доповнення до касаційної скарги (що за змістом є заявою про усунення недоліків).
		9. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі                      № 709/1465/19, від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 19 червня 2019 року у справі № 916/2005/18 (посилається на неправильне застосування пункту 5 статті 41 КЗпП України та статей 63, 65 Закону України "Про виконавче провадження").
		Рух касаційної скарги
		10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою                ОСОБА_1 .
		11. 18 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою передав справу № 918/1211/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
		Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		12. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила , що Верховний Суд у низці постанов (від 16 вересня 2020 року у справі № 709/1465/19, від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, від 19 червня 2029 року у справі №916/2005/18) сформував такі висновки:
		«Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
		Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
		Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника, зокрема до конкретного робочого місця.
		КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
		За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
		Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
		Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.
		При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків».
		13. Водночас, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність уточнення зазначених висновків щодо застосування статті 235 КЗпП, статей 63, 65 Закону "Про виконавче провадження", вважаючи, що ці висновки мають застосовуватися до правовідносин між господарським товариством і його виконавчим органом (директором) з урахуванням специфічної (насамперед корпоративної) правової природи цих правовідносин. 
		14. На думку колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду поновленню на посаді директора товариства не притаманні загальні процедурні аспекти допуску до роботи працівників, оскільки визначальними в такому разі є не трудові відносини, а відносини з управління товариством. Діючи як одноосібний виконавчий орган, особа здійснює свої повноваження у сфері управлінської діяльності в межах корпоративних, а не трудових правовідносин.
		15. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, проаналізувавши положення Цивільного кодексу України (частини перша, друга статті 97, частини перша-четверта статті 99), Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (частина перша статті 28, пункт 7 частини другої статті 30, частинадванадцятастатті 39) і врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 06 вересня 2023 року у справі                         № 127/27466/20, зауважив, що товариство у будь-який момент може припинити трудові відносини з директором, а отже рішення про поновлення директора, прийняте на виконання судового рішення в порядку, передбаченому статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження", та його подальше звільнення на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України може бути ухвалене одними загальними зборами. Фактичного допуску до роботи щодо такого директора (видання наказу, внесення інформації про зміну керівника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, укладення контракту / трудового договору, допуск до робочого місця, оформлення йому електронного підпису як керівнику тощо) закон не вимагає.
		Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
		16. Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття цієї справи до свого розгляду з огляду на таке.
		17. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України ?Про судоустрій та статус суддів? передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
		18. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom), заява N 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		19. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України ?Про судоустрій та статус суддів? тa ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
		20. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України ?Про судоустрій та статус суддів? Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		21. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 302 Господарського процесуального кодексу України).
		22. Як уже зазначалося, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне уточнити висновки, викладених у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 709/1465/19, від 06.12.2018 у справі № 465/4679/16, від 26.02.2020 у справі № 702/725/17, від 17.06.2020 у справі № 521/1892/18, від 19.06.2029 у справі № 916/2005/18.
		23. У контексті наведеного вище визначальним та пріоритетним для вирішення питання про прийняття справи до провадження Великою Палатою Верховного Суду є визначення подібності правовідносин у відповідних справах. 
		24. З цією метою слід звернутись до практики Великої Палати Верховного Суду, а саме до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) за змістом якої для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		25. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		26. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
		27. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності потрібно насамперед визначити, які саме правовідносини є спірними, й лише після цього порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій), і у разі потреби, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. З метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування потрібно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за потреби, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		29. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		30. Велика Палата Верховного Суду, оцінивши за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями справи № 709/1465/19, 465/4679/16, 702/725/17, 521/1892/18 із справою № 918/1211/23 дійшла таких висновків.
		31. Зі змісту постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 709/1465/19 слідує, що позивач звернулась з позовом про поновлення її на роботі, скасувавши наказ про її звільнення з посади головного економіста на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України після поновлення її на посаді, яке відбулось на виконання рішення суду про визнання незаконним наказу про звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Також, у зазначеній справі розглядались позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку, моральної шкоди та зобов`язання відповідача внести записи до її трудової книжки про звільнення з роботи згідно за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, поновлення на посаді та звільнення з посади за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
		32. Предметом позову у справі № 465/4679/16 були вимоги позивача про визнання наказу про його звільнення з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України незаконним, яке відбулось після його поновлення на посаді на виконання рішення суду про визнання незаконним наказу про звільнення позивача на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. Крім того, позивачем були заявлені позовні вимоги про поновлення його на посаді начальника сектору з контрольно - ревізійної роботи та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		33. У справі № 702/725/17 розглядались позовні вимоги про стягнення заробітної плати, за період з моменту видачі наказу про звільнення позивача з посади заступника директора із загальних питань за систематичні прогули, скасованого рішенням суду до моменту звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України після його поновлення на посаді на виконання судового рішення. 
		34. У справі № 521/1892/18 позивач звернулась з позовом про визнання наказу про звільнення з посади заступника директора з основної діяльності на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України незаконним і його скасування, що відбулось після її поновлення на роботі на виконання судового рішення про визнання незаконним наказу про звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Також позивач заявляла вимоги про поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
		35. Натомість, правовідносини у справі № 918/1211/23 виникли між господарським товариством і його виконавчим органом (директором)щодо визнання частково недійсним рішення загальних зборів учасників товариства щодо припинення повноважень позивача на посаді директора товариства та його звільнення на підставі пункту 5 статті 41 КзПП України, після ухвалення загальними зборами учасників рішення про його поновлення на роботі на виконання рішення суду. Зі змісту судових рішень у цій справі також випливає, що позивач є учасником товариства.
		36. З наведеного слідує, що у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № № 709/1465/19, 465/4679/16, 702/725/17, 521/1892/18 відсутні висновки щодо застосування пункту 5 статті 41 КзПП України, оскільки правовідносини, які виникли у зазначених справах не пов`язані зі звільненням та поновленням особи на посаді директора за рішенням установчих зборів товариства на відміну від цієї справи, у якій правовідносини виникли між господарським товариством і його виконавчим органом (директором).
		37. Власне і при передачі справи № 918/1211/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у № № 709/1465/19, 465/4679/16, 702/725/17, 521/1892/18, 916/2005/18не вирішувалося питання поновлення на роботі саме директора господарського товариства, а тому висновки про застосування норм права, сформовані Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, мають загальний характер виходячи з чого існує потреба їх уточнення.
		38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини у справах № 918/1211/23 та № № 709/1465/19, 465/4679/16, 702/725/17, 521/1892/18 не є подібними.
		39. Щодо посилання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на необхідність уточнення висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2029 (вірна дата - 19.06.2019) у справі № 916/2005/18 слід зауважити, що зазначена постанова прийнята Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.
		40. Частиною третьою статті 302 ГПК України передбачено можливість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		41. Водночас, відповідно до частин першої, другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		42. Відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного суду може лише за умови, якщо існує різна практика касаційних судів різних юрисдикцій щодо аналогічних норм права.
		43. Відтак, прийняття постанови у справі № 916/2005/18 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, тобто в межах однієї юрисдикції, виключає можливість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а питання відступу від висновків, викладених в ній має розглядатися судовою палатою / об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до частин першої, другої статті 302 ГПК України.
		44. Таким чином, обґрунтування Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду необхідності уточнення висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 709/1465/19, від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі                                    № 521/1892/18, від 19 червня 2019 року у справі № 916/2005/18, не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити, шляхом їх уточнення, сформульовані Касаційним цивільним судом і Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у справах за інших фактичних обставин, суб`єктного складу та нормативного регулювання, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
		45. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що питання застосування норм права вирішуються судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень, звідси на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, які може самостійно вирішити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду як належний суд.
		46. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави передачі справи на її розгляд згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України з мотивів, викладених вище, відсутні.
		Загальні висновки
		47. Відповідно до частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		48. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 918/1211/23 на її розгляд і повернення справи відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду в порядку частини шостої статті 303 ГПК України.
		Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу № 918/1211/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 травня 2024 року- повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач   О. О. БанаськоСудді: О. Л. Булейко М. В. Мазур  Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв  І. А. Воробйова С. О. Погрібний  Ж. М. Єленіна О. В. Ступак  І. В. Желєзний І. В. Ткач  Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук  В. В. Король В. Ю. Уркевич  О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...