Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/19403/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; застосування запобіжних заходів; тримання особи під вартою.
Надіслано судом: 14.10.2024. Зареєстровано: 14.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2024.
Дата набрання законної сили: 10.10.2024
Номер судового провадження: 1-кс/753/2839/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024105020001180

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
		справа № 753/19403/24
		провадження № 1-кс/753/2839/24
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"04" жовтня 2024 р. слідчий суддя Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 підозрюваної ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурораДарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку відносно підозрюваного у кримінальному провадженні № 12024105020001180 відомості до ЄРДР внесені 08.08.2024 за ч. 1 ст. 125 КК України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Горохів, Волинської області, українки, громадянки України, освіта вища, не заміжня, на утриманні осіб не має, тимчасово непрацює, на обліку у лікаря наркологане перебуває, перебуває на обліку у лікаря психіатра, не інвалід, не депутат, державні нагороди або пільги відсутні, ранішене судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , 
		ВСТАНОВИВ:
		Прокурор звернувся до слідчого судді з даним клопотанням, посилаючись на те, що ВД Дарницького УПГУНП в м. Києві проводиться досудове розслідування кримінального проступку за ч. 1 ст. 125 КК України відносно підозрюваної ОСОБА_5 . Під час досудового розслідування відносно підозрюваної була проведена судово - психіатрична експертиза та встановлено психічну хворобу.
		Враховуючи, обґрунтованість підозри, а також ризик наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення через психічний стан підозрюваної, виникла необхідність в обранні запобіжного заходу у виді поміщення підозрюваної до поміщення в спеціальний заклад для надання стаціонарної психіатричної допомоги.
		В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з підстав зазначених в останньому.
		Підозрювана проти задоволення клопотання заперечувала, пояснила, що вчинені нею протиправні дії, мали місце внаслідок провокації збоку потерпілої, і висновок експерта про її психічний стан не є об`єктивним та обґрунтованим.
		Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про те, що останнє не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		ОСОБА_5 підозрюється у вчинення кримінального проступку передбаченому ч. 1 ст. 125 КК України.
		Згідно висновку судово -психіатричної експертизи від 25.09.2024 ОСОБА_5 страждає на психічну хворобу.
		01.10.2024 постановою дізнавача ВД Дарницького УПГУНП в м. Києві змінено порядок проведення дізнання та продовжено за правилами глави 39 КПК України.
		20.09.2024 постановою прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва строк дізнання продовжено до 07.10.2024.
		Згідно ч. 1 ст. 125 КК України, умисне легке тілесне ушкодження - карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
		Згідно ч. 2 ст. 12 КК України, кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.
		Згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 508 КПК України, до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходипоміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.
		Передбачені ч.1 цієї статті запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби.
		Застосування передбачених запобіжних заходів здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.
		Згідно ч. 1 ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: особисте зобов`язання; застава; домашній арешт; тримання під вартою.
		Враховуючи те, що метою запобіжного заходу поміщення особи до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку є утримання підозрюваного в ізоляції, виходячи з аналізу наведених правових нормтакий захід прирівнюється до тримання під вартою,і застосовується згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.
		Згідно ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов`язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує; до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років; до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки; до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; до особи, стосовно якої надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, у порядку і на підставах, передбачених розділом IX-2 цього Кодексу.
		Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Питання про можливість застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, виникали в різних обставинах, у тому числі: поміщення осіб у психіатричні або соціальні установи («Де Вільде, Оомс і Версип проти Бельгії» (De Wilde, Oomsand Versyp v. Belgium); «Нільсен проти Данії» (Nielsen v. Denmark); «Х.М. проти Швейцарії» (H.M. v. Switzerland); «Х.Л. проти Сполученого Королівства» (H.L. v. the United Kingdom); «Шторк проти Німеччини» (Storck v. Germany); «А. та інші проти Болгарії» (A. and Others v. Bulgaria); «Станев проти Болгарії [ВП]» (Stanev v. Bulgaria [GC])).
		Основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню волі («С., В. і А. проти Данії [ВП]» (S., V. and A. v. Denmark [GC]), § 73; «Маккей проти Сполученого Королівства [ВП]» (McKay v. TheUnitedKingdom [GC]), § 30). Право на свободу та особисту недоторканість має першочергове значення в «демократичному суспільстві» у значенні, наданому Конвенцією («Медвєдєв та інші проти Франції [ВП]» (MedvedyevandOthers v. France [GC]), § 76; «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), № 11036/03, § 45, 18 березня 2008 року).
		Жодне позбавлення волі не буде законним, якщо воно не базується на одній із допустимих підстав, зазначених у підпунктах (а) - (f) ч. 1 ст. 5 («Хлаіфія та інші проти Італії [ВП]» (Khlaifia and Others v. Italy [GC]), § 88).
		Неодноразовий наголос на законності тримання під вартою, що передбачає дотримання як процесуальних норм, так і норм матеріального права, та неухильного дотримання принципу верховенства права; та важливість невідкладного або оперативного судового контролю (відповідно до положень ч.ч. 3 та 4 ст. 5) («С., В. і А. проти Данії [ВП]» (S., V. and A. v. Denmark [GC]), § 73; «Бузаджи проти Республіки Молдова [ВП]» (Buzadji v. the Republic of Moldova [GC]), § 84).
		Хоча тлумачення та застосування національного права є в першу чергу прерогативою органів державної влади, особливо судів, ситуація є іншою у випадках, коли недотримання такого законодавства тягне за собою порушення Конвенції. У випадках, коли розглядається питання щодо дотримання ч.1 ст. 5 Конвенції, суд повинен здійснювати певні повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства («Крянге проти Румунії [ВП]» (Creangг v. Romania [GC]), § 101; «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland) § 50; «Бенхем проти Сполученого Королівства» (Benham v. theUnitedKingdom), § 41). При цьому Суд повинен враховувати правову ситуацію, якою вона була у відповідний момент («Влох проти Польщі» (Wіoch v. Poland), § 114).
		Вимога щодо законності не може бути дотримана лише шляхом дотримання національного законодавства; національне законодавство саме по собі повинно відповідати Конвенції, включаючи загальні принципи, що визначені або маються на увазі в ній («Плесо проти Угорщини» (Pleso v. Hungary), § 59).
		У ситуаціях з позбавленням волі особливо важливим є дотримання загального принципу правової визначеності. Таким чином, дуже важливо, щоб умови позбавлення волі були чітко визначені у національному законодавстві, а правозастосовна практика була передбачувана для того, щоб був дотриманий стандарт «законності», встановлений Конвенцією, який вимагає, щоб всі закони були достатньо чіткими, щоб дозволити особі (в разі необхідності користуючись порадою) в розумній мірі за конкретних обставин передбачити наслідки, які можуть бути результатом конкретних дій («Хлаіфія і інші проти Італії [ВП]» (Khlaifia and Others v. Italy [GC]), § 92; «Дел Ріо Прада проти Іспанії [ВП]» (DelRioPrada v. Spain [GC]), § 125; «Крянге проти Румунії» (Creangг v. Romania), § 120; та «Медвєдєв та інші проти Франції [ВП]» (Medvedyev and Others v. France [GC]), § 80).
		Пункт (е) ч. 1 ст. 5 Конвенції вказує на кілька категорій осіб, а саме осіб, які є джерелом розповсюдження інфекційних захворювань, осіб, які страждають на психічні розлади, алкоголіків, наркоманів і бродяг. Обставина, що поєднує усі ці категорії осіб, полягає в тому, що їх може бути позбавлено волі для того, щоб надати їм медичну допомогу або з міркувань, продиктованих соціальною політикою, або з медичних та соціальних підстав («Енхорн проти Швеції» (Enhorn v. Sweden), § 43). 106. 
		Причиною, через яку Конвенція дозволяє позбавляти волі таких соціально неадаптованих осіб, є не тільки те, що вони можуть становити загрозу для громадської безпеки, а й те, що утримання під вартою може відповідати їхнім власним інтересам (там само; «Гуццарді проти Італії» (Guzzardi v. Italy), § 98 infine).
		Термін «психічно хворий» не піддається точному визначенню, оскільки психіатрія - це галузь, яка постійно розвивається, як в медичному, так і в соціальному відношенні. Однак, цей факт не дає підстав вважати, що когось може бути взято під варту просто тому, що його або її погляди або поведінка відхиляються від встановлених норм («Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), § 26). Термін повинен мати автономне значення, не обмежуючи Суд тлумаченням, що надається таким самим чи подібним термінам у національних правових системах держав-учасниць («Пецуліс проти Німеччини» (Petschulies v. Germany), 74-77). Не є вимогою, щоб відповідна особа страждала від певного розладу, який становив би підставу для звільнення від кримінальної відповідальності або обмеження кримінальної відповідальності за вчинення злочину відповідно до національного кримінального законодавства («Ілнзєєр проти Німеччини [ВП]» (Ilnseher v. Germany [GC]), § 149). 109. Нікого не може бути позбавлено волі як «психічнохворого», окрім як при дотриманні трьох мінімальних умов («Ілнзєєр проти Німеччини [ВП]» (Ilnseher v. Germany [GC]), § 127; «Станев проти Болгарії [ВП]» (Stanev v. Bulgaria [GC]), § 145; «Д.Д. проти Литви» (D.D. v. Lithuania), § 156; «Кальвейт проти Німеччини» (Kallweit v. Germany), § 45; «Штукатуров проти Росії» (Shtukaturov v. Russia), § 114; «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), § 45; «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. theNetherlands), § 39): особу може бути взято під варту, якщо достовірно доведено на основі об`єктивної медичної експертизи, що вона є психічнохворою, крім випадків, коли вимагається термінове затримання; характер психічного розладу особистості має вимагати обов`язкового утримання під вартою. Має бути доведено, що позбавлення свободи є необхідним в даних обставинах; психічний розлад, підтверджений об`єктивними медичними доказами, повинен зберігатися протягом періоду тримання під вартою.
		Щодо другої із зазначених вище умов, взяття під варту особи з психічними розладами може бути необхідним не тільки у випадку, коли людина потребує терапії або іншого стаціонарного лікування, для того щоб вилікувати або полегшити її стан, а також у випадках, коли людина потребує контролю та нагляду для запобігання, наприклад, заподіяння шкоди собі чи іншим особам («Ілнзєєр проти Німеччини [ВП]» (Ilnseher v. Germany [GC]), § 133; «Хатчісон Рейд проти Сполученого Королівства» (HutchisonReid v. theUnitedKingdom), § 52).
		Пункт (е) частини 1 статті 5 дозволяє взяття під варту особи з психічними розладами навіть у випадку, коли не передбачається надання медичного лікування, але такий захід повинен бути належним чином обґрунтований серйозністю стану здоров`я особи та необхідністю захисту цієї особи чи оточуючих («Н. проти Румунії» (N. v. Romania), § 151).
		Для того, щоб вважатися «справжнім» психічним розладом, психічний стан має досягти певного ступеня тяжкості («Глієн проти Німеччини» (Glien v. Germany), § 85). Щоб кваліфікувати психічний розлад як справжній для цілей пункту (е) ч. 1 ст. 5, відповідний психічний розлад повинен бути настільки серйозним, щоб потребувати лікування в установі, призначеній для лікування пацієнтів з психічними захворюваннями («Ілнзєєр проти Німеччини [ВП]» (Ilnseher v. Germany [GC]), § 129; «Пецуліс проти Німеччини» (Petschulies v. Germany), § 76).
		При ухваленні рішення про взяття під варту особи, як «психічнохворої», державні органи влади повинні мати певну свободу дій, оскільки в першу чергу завданням державних органів влади є надання оцінки доказам, представленим перед ними в тій чи іншій справі («Ілнзєєр проти Німеччини [ВП]» (Ilnseher v. Germany [GC]), § 128; «Плезо проти Угорщини» (Pleso v. Hungary), § 61; «Х.Л. проти Сполученого Королівства» (H.L. v. the United Kingdom), § 98). Компетентний національний орган влади повинен ретельно переглянути експертний висновок, наданий йому, і прийняти власне рішення щодо того, чи страждала відповідна особа від психічного розладу («Ілнзєєр проти Німеччини [ВП]» (Ilnseher v. Germany [GC]), § 132). 
		Відповідним моментом у часі, коли повинно бути достовірно встановлено, що особа є психічнохворою, за вимогами п.(е) ч. 1 ст. 5, є дата прийняття рішення про вжиття заходів, які позбавляють особу свободи внаслідок такого її стану («Ілнзєєр проти Німеччини [ВП],» (Ilnseher v. Germany [GC]) § 134; «О.Х. проти Німеччини» (O.H. v. Germany), § 78). Однак зміни у психічному стані затриманої особи, за їх наявності, після ухвалення постанови про затримання, мають враховуватися («Ілнзєєр проти Німеччини [ВП]» (Ilnseher v. Germany [GC]), § 134). Отже, медична експертиза, на результати якої посилаються органи влади, повинна бути проведена досить нещодавно («Кадушич проти Швейцарії» (Kadusic v. Switzerland), § 44 та 55).
		Пункт (е) ч. 1 ст. 5 Конвенції також встановлює процесуальні гарантії, пов`язані з прийняттям судом рішень про примусову госпіталізацію особи ( «М.С. проти Хорватії (№ 2)» (M.S. v. Croatia (no. 2)), § 114). Поняття «законності» вимагає справедливої та належної процедури, що забезпечує відповідній особі достатній захист від свавільного позбавлення волі («В.К. проти Росії» (V.K. v. Russia), § 33; «X. проти Фінляндії» (X. v. Finland), § 148, щодо відсутності належних гарантій стосовно продовження примусового утримання заявника у закладі з надання психіатричної допомоги).
		У провадженні щодо госпіталізації у примусовому порядку до закладу з надання психіатричної допомоги повинні бути забезпечені ефективні гарантії захисту від свавілля, враховуючи вразливість осіб, які страждають на психічні розлади, та необхідність наведення дуже вагомих причин для обґрунтування будь-якого обмеження їх прав («М.С. проти Хорватії» (№ 2) (M.S. v. Croatia (no. 2)), § 147). 123. Важливо, щоб відповідна особа мала доступ до суду та можливість бути заслуханою особисто або, якщо це необхідно, через представника.
		Враховуючи те, що санкція статті за вчинення кримінального проступку інкримінованого ОСОБА_5 не передбачає покарання, яке б давало можливість порушувати питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, до ОСОБА_5 не може бути застосовувано запобіжний захід передбачений п. 2 ч. 1 ст. 508 КПК України.
		Крім того, на час проведення судового засідання, слідчим суддею не встановлено, що психологічний стан підозрюваної є нестабільним і потребує негайного медичного втручання, зокрема стаціонарного лікування, що в свою чергу є обов`язковою умовою, з урахуванням практики ЄСПЛ, про що зазначено вище.
		Керуючись ст. ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 177, 178, 183,193-196, 206, 369-372, 376, 508 КПК України, слідчий суддя -
		ПОСТАНОВИВ:
		В задоволенні клопотання відмовити.
		Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її проголошення.
		 
		Слідчий суддя:                                                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...