Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/3056/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 16.10.2024.
Дата набрання законної сили: 04.10.2024
Номер судового провадження: 61-8040ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		04 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 369/3056/21
		провадження № 61-8040св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Дундар І. О., Крата В. І., Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка подана ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2022 року у складі судді Волчка А. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,
		ВСТАНОВИВ: 
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною власністю та його поділ. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 жовтня 2013 року між ним та відповідачем укладено шлюб, який розірвано на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року. 
		22 грудня 2016 року відповідач отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,07 га з призначенням «01.03» для ведення особистого селянського господарства. 06 квітня 2017 року земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1223663532224, кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, загальна площа 0,0699 га, цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства». 
		18 травня 2017 року відповідач надала йому довіреність, якою уповноважила його представляти її інтереси в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності з усіх питань, що стосуються зміни цільового призначення, будівництва, передачі в оренду та проведення державної реєстрації вказаної земельної ділянки. На той момент сторони домовилися, що земельна ділянка використовуватиметься виключно на користь сім`ї, а тому він вклав всі свої сили, ресурси та грошові кошти на її розвиток.
		18 вересня 2017 на підставі рішення № 8/2 Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області цільове призначення земельної ділянки було змінено на: «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства» та присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .
		На зазначеній земельній ділянці його зусиллями побудовано, а 13 серпня 2019 року зареєстровано право власності на ім`я відповідача на об`єкт нерухомого майна «Автомобільна заправочна станція багатопаливна (АЗС БП)». Вартість земельної ділянки та обладнання на ній, що належить відповідачу, внаслідок трудових та грошових вкладень позивача, збільшилася з 94 128,00 грн до 718 000,00 грн. Тобто, орієнтовна вартість невід`ємного поліпшення об`єкту саме ним складає 623 872,00 грн, що є істотним та значним збільшенням вартості об`єкта.
		ОСОБА_1 просив суд:
		визнати об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1223663532224, земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:005:5412, загальною площею 0,0699 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
		визнати об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (АЗС БП), реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
		визначити частки права власності об`єкта спільної сумісної власності, а саме нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1223663532224, земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:005:5412, загальною площею 0,0699 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», рівними частинами по 1/2 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		визначити частки права власності об`єкта спільної сумісної власності, а саме нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (АЗС БП), реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», рівними частинами по 1/2 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		Рішенням Києво-Святошинський районний суд Київської області від 12 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року, позов задоволено частково.
		Визнано об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (АЗС БП), реєстраційний номер 1894524432224, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Визначено частки права власності нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1223663532224, земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:005:5412, загальною площею 0,0699 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», рівними частинами по 1/2 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Визначено частки права власності об`єкта спільної сумісної власності, а саме нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (АЗС БП), реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ,  кадастровий номер 3222482001:01:005:5412, з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації та будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства», рівними частинами по 1/2 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 264,00 грн.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за час перебування в шлюбі збудований сторонами та введений в експлуатацію об`єкт нерухомості - АЗС БП, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1894524432224, який було зареєстровано за відповідачем. Отже в силу положень статей 60, 61, 63 СК України вказана АЗС є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому наявні підстави для її поділу. 
		Спірна земельна ділянка, яка одержана ОСОБА_2 у період шлюбу, є її особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, набуте подружжям у шлюбі, а про одержання одним з подружжя майна шляхом приватизації земельної ділянки. 
		Належних та достатніх доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка істотно збільшилася у своїй вартості саме за рахунок спільних зусиль сторін, а не загальної тенденції на подорожчання нерухомості в Київській області, матеріали справи не містять. Надані позивачем звіти про оцінку майна лише встановлюють ринкову вартість спірного об`єкту та не містять доказів вкладення окремих (власних) коштів чи власної трудової діяльності в нього, як було заявлено в позові.
		Водночас якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди особі, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному будинку, будівлі, споруди відповідно до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
		Верховний Суд України 16 грудня 2015 року при розгляді справи № 6-2710цс15, предметом якої був спір про поділ майна подружжя, зробив правовий висновок, відповідно до якого земельна ділянка, приватизована одним із подружжя у період шлюбу для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, у разі будівництва подружжям на такій земельній ділянці житлового будинку, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, відповідне право в обох з подружжя виникає і на земельну ділянку, відведену для будівництва будинку
		Приймаючи до уваги те, що побудована сторонами в період шлюбу АЗС БП є спільною сумісною власністю подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя сторонами не надано, суд зробив висновок про його поділ між сторонами, виходячи із правил рівності часток подружжя в спільному майні, тобто по частці. Крім того, враховуючи, що на спірній земельній ділянці, яка не є спільною сумісною власністю подружжя, було збудовано зазначений об`єкт нерухомості, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, то суд приходить до висновку, що і на земельну ділянку виникає право власності у обох сторін по частці.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
		Аргументи учасників справи
		У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції та вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди проігнорували той факт, що АЗС БП на момент ухвалення рішення судом першої інстанції вже не існувала як фізичний об`єкт. Довідка про технічну інвентаризацію є документом, який підтверджує факт знищення майна. Оскільки право власності на АЗС було припинено внаслідок знищення об`єкта, то вона не може бути поділена. Суди здійснили поділ неіснуючого нерухомого майна. У свою чергу апеляційний суд, відхиляючи ту обставину, що позивач визнав факт знищення АЗС БП, апеляційний суд допустив грубе порушення вимог частини першої статті 82 ЦПК України, оскільки такі обставини є преюдиційними і не підлягають доказуванню. 
		Ринкова вартість земельної ділянки, яка є її особистою приватною власністю становить 588 000,00 грн, а ринкова вартість АЗС БП - 130 000,00 грн. Перехід права власності до позивача на частину земельної ділянки, яка є її особистою приватною власністю, у зв`язку з присудженням частки неіснуючої АЗС БП жодним чином не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності. Набуття права власності позивачем на неіснуючий об`єкт дозволив йому набути права власності на земельну ділянку, вартість якої в чотири з половиною рази перевищує вартість АЗС БП.
		Суди безпідставно відхили факт незаконної реєстрації АЗС БП та проігнорували рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 320/17159/21, яким визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на АЗС БП. Підставою для здійснення державної реєстрації АЗС БП є довідка асоціації «Авістор-буд» від 08 серпня 2019 року № 1350, відповідно до якої вказаний об`єкт побудовано до  05 серпня 1992 року. Вказана довідка, як підстава виникнення права власності, не відповідала вимогам встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та містить недостовірну інформацію, а тому державний реєстратор не мав право вносити відомості про АЗС БП до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже на цей час АЗС БП відсутня як фактично, так і юридично. Здійснивши поділ АЗС БП, суди фактично узаконили незаконну реєстрацію вказаного об`єкта, проігнорувавши встановлений Київським окружним адміністративним судом факт незаконної реєстрації АЗС БП як об`єкта нерухомості.
		            У липні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
		Відзив мотивовано тим, що жодна зі сторін не заперечує того факту, що відповідна земельна ділянка та АЗС БП на ній існували на момент звернення позивача до суду. Так само ніхто не заперечував, що вартість всього комплексу значно перевищує початкову вартість отриманої безкоштовно відповідачем земельної ділянки. Внаслідок трудових та грошових вкладень позивача вартість земельної ділянки та обладнання на ній збільшилася з 94 128,00 грн до 718 000,00 грн.
		Хтось від імені відповідача звертався до адміністративного суду з метою визнання АЗС незаконною, проте його не повідомлено про розгляд цієї справи. Представник відповідача звертався в поліцію щодо знищення АЗС БП. Відповідач не повідомляла про наявність такого спору до моменту апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. У той же час на все спірне майно ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2021 року застосовано заходи забезпечення позову. Виходячи з наведеного виникає питання щодо добросовісності дій відповідача та можуть свідчити про суперечливу поведінку.
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		В ухвалі Верховного Суду від 07 листопада 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суди в оскаржуваних судових рішеннях порушили норми процесуального права - пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 608/687/19, від 21 травня 2020 року у справі № 428/3476/17).
		Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що 05 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб, який розірвано на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року у справі № 369/15574/20.
		Рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 11 квітня 2017 року № 4/9 ОСОБА_2 передано у власність земельна ділянка площею 0,0699 га для ведення особистого селянського господарства у с. Гореничі Гореницької сільської ради (кадастровий номер 3222482001:01:005:5412). Право власності було зареєстровано 12 квітня 2017 року.
		Рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 вересня 2017 року № 8/2 цільове призначення земельної ділянки було змінено, а саме: для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
		13 серпня 2019 року на зазначеній земельній ділянці було зареєстровано право власності на ім`я ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна (АЗС БП)», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
		Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (стаття 370 ЦК України).
		Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (частина друга статті 364 ЦК України).
		Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. Такий висновок зроблено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 640/19644/15 (провадження № 61-9395св19).
		Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта та п`ята статті 71 СК України).
		Відповідно до статті 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
		У статті 140 ЗК України передбачені спеціальні підстави припинення права власності на земельну ділянку. Однією з таких підстав є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) наголошено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)). Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю.
		У пункті 38 постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) викладено висновок, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено такі висновки:
		            «спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
		Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. 
		Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що таке стягнення призведе до порушення права відповідача на мирне володіння його майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), зокрема внаслідок нібито примусового набуття права власності на автомобіль і відсутності згоди на виплату компенсації позивачці. Відповідач є власником цієї речі як такої, яку він придбав разом із позивачкою у шлюбі, тобто у спільну сумісну власність. Тому не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоби врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі». 
		Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). 
		Тлумачення вказаний норм права, з урахуванням актуальних висновків Великої Палати Верховного Суду, дає підстави для висновку, що за загальним правилом, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на збудовані на такій земельній ділянці будівлі або споруди набуває той, хто має речове право на землю. Об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.
		Оскільки об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, є єдиним об`єктом права власності, окремий поділ об`єкта нерухомості в натуріабо виділ частки, без відповідного поділу (виділу частки) земельної ділянки, призначеної для його обслуговування, не допускається згідно із законом (частина друга статті 183 цього Кодексу).
		Цивільний закон, у тому числі положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України, конструкцій автоматичного та безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку на підставі рішення суду про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності не містить. Це не відповідає конституційним засадам непорушності права власності, оскільки його примусове припинення можливе лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Виключення з цього загального правила допускається лише при примусовому відчуженні таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості в умовах воєнного чи надзвичайного стану та конфіскації майна (стаття 41 Конституції України, стаття 321 ЦК України).
		Тому у справах про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі, об`єкт нерухомості, за наявності підстав вважати його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, який розташований на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності одному з подружжя, залишається у власності подружжя, який є власником земельної ділянки, а інший з подружжя має право на виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки у праві власності.
		При цьому, не виключається поділ подружжям в натурі будинку, будівлі, споруди (виділ частки із спільного майна), що є спільною сумісною власністю подружжя, який знаходиться на такій земельній ділянці, однак виключно з одночасним переходом до особи, яка не мала права власності на земельну ділянку, цього права пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок, будівлю, споруду на підставі статей 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Проте такий перехід права на земельну ділянку може допускатися лише за умови попереднього і повного відшкодування власнику вартості такої частки. Вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі. Тому припинення права приватної власності (частку у праві) відповідача на земельну ділянку за вимогою другого з подружжя можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку. Це передбачає обов`язкове попереднє внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки.
		Такий підхід відповідає принципам розумності та справедливості, запобігає ситуаціям безкомпенсаційного припинення права приватної власності (частки у праві) на такі земельні ділянки за рішеннями судів, особливо у випадках, коли таке припинення є вочевидь непропорційним втручанням у право власника земельної ділянки, з урахуванням характеристик (площа та вартість) цієї земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		У справі, що переглядається, позивач пред`явив позов про визнання права на частку в праві спільної власності подружжя - АЗС (вартістю 130 000,00 грн), за наявності підстав вважати її об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та земельну ділянку (вартістю588 000,00 грн), на якій АЗС розташована та яка належить на праві приватної власності відповідачу. Суди врахували висновок, зроблений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, і виходили із того, що АЗС на підставі статті 60 СК України є спільним майном подружжя, тому застосували положення статей 377 ЦК України, 120 ЗК України і зробили висновок, що й на земельну ділянку, на якій такий об`єкт побудований, виникає право власності у обох сторін по частці за кожним.
		Колегія суддів вважає, що за обставин цієї справи припинення права приватної власності відповідача на спірну земельну ділянку (частки у праві власності на неї) є вочевидь непропорційними втручанням у її права, за відсутності волевиявлення позивача щодо компенсації вартості такої частки шляхом попереднього внесення ним відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України. Тому відсутні підстави для задоволення позову.
		Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15 зроблено висновок, що:
		«земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.
		Разом з тим, виходячи зі статті 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться. Такі самі норми містяться в нині чинних статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України».
		В наведеній справі суди у порядку поділу майна подружжя визнали за сторонами право власності в рівних частках за кожним на будинок, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, який належав на праві приватної власності відповідачу, без оцінки пропорційності втручання у права власності відповідача та вирішення питання компенсації у зв`язку з припиненням за рішенням суду права власності на земельну ділянку (частку у праві на неї).  
		Аналогічний висновок підтверджений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, який врахували суди в цій справі.
		Такий підхід запровадив в судову практику конструкцію автоматичного та безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельні ділянки на підставі рішення суду про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності, який неодноразово застосований і в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 27 січня 2020 року у справі № 150/718/18, від 17 березня 2021 року у справі № 676/5479/18, від 16 жовтня 2023 року у справі № 317/3170/22.
		Тому без відступу від висновку, викладеного у наведених постановах Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 (шляхом конкретизації), колегія суддів позбавлена можливості ухвалити остаточне рішення у цій справі.
		Конкретизація висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинахє формою відступлення від нього, про що свідчить практика Великої Палати Верховного Суду (див. пункт 62 постанови від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), пункт 42 постанови від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20)).
		Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо підстав припинення права власності на земельну ділянку (частку у праві на неї) у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на такій земельній ділянці, за рішенням суду у справах про поділ спільного майна подружжя (визнання права на частку в праві спільної власності подружжя без вимог щодо поділу майна в натурі), викладеного у постановах Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, шляхом його конкретизації та визначення, що:
		«у справах про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власностібез вимог щодо поділу майна в натурі, об`єкт нерухомості, за наявності підстав вважати його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, який розташований на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності одному з подружжя, залишається у власності подружжя, який є власником земельної ділянки, а інший з подружжя має право на виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки у праві власності.
		Не виключається поділ подружжям в натурібудинку, будівлі, споруди (виділ частки із спільного майна), що є спільною сумісною власністю подружжя, який знаходиться на такій земельній ділянці, однак виключно з одночасним переходом до особи, яка не мала права власності на земельну ділянку, цього права пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок, будівлю, споруду на підставі статей 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Проте такий перехід права на земельну ділянку може допускатися лише за умови попереднього і повного відшкодування власнику вартості такої частки. Вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі. Тому припинення права приватної власності (частку у праві) відповідача на земельну ділянку за вимогою другого з подружжя можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку. Це передбачає обов`язкове попереднє внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки».
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 369/3056/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                     Є. В. Краснощоков 
		 
		Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		В. І. Крат
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...