Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/8950/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано судом: 17.10.2024. Зареєстровано: 19.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2024.
Дата набрання законної сили: 17.10.2024
Номер судового провадження: 11588/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17 жовтня 2024 р.Справа № 440/8950/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Курило Л.В.,
		Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,
		за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/8950/24
		за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях 
		до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 
		про визнання протиправними та скасування постанов,
		ВСТАНОВИВ:
		Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі, - позивач, Регіональне відділення) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просило суд:
		- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 30.01.2024 ВП №73991875 про стягнення виконавчого збору;
		- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 30.01.2024 ВП №73991875 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
		В обґрунтування позову позивач вказав на порушення своїх прав як боржника у виконавчому провадженні №73991875. Зазначив, що державним виконавцем, який стягнув виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, не враховано обставин фактичного виконання Регіональним відділенням наказу №917/1111/22 ще до направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику. Вказав, що Регіональне відділення про факт відкриття виконавчого провадження дізналось лише 11.03.2024, тоді як ще 06.03.2024 судовий наказ №917/1111/22 був повністю виконаний.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях залишено без задоволення.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 по справі №440/8905/24 та прийняти нову постанову, якою позов Регіонального відділення задовольнити повністю. 
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що оскільки задоволена позовна вимога у справі № 917/1111/22 є вимогою про визнання відсутності права відповідача нараховувати орендну плату, тому рішення суду від 14.09.2023 по справі № 917/1111/22 не належить до судового рішення, що підлягає виконанню у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", зокрема, статтею 63 цього Закону, яка визначає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. 
		Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
		Від представника позивача до Другого апеляційного адміністративного суду 15.10.2024 надішли додаткові пояснення, в яких останній звертає увагу апеляційного суду на те, що ухвалою Господарського суду від 08.10.2024 визнано таким, що не підлягає виконанню наказ від 18.01.2024, виданий Господарським судом Полтавської області на примусове виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 917/1111/22.
		Дана справа належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 287 КАС України та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України.
		Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
		Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 Господарським судом Полтавської області 18.01.2024 був виданий судовий наказ у справі №917/1111/22, яким зобов`язано Регіональне відділення провести перерахунок розміру орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1056 від 22.09.1999, за період з 25.04.2022 до 01.07.2022 включно, шляхом звільнення від фактичних витрат на внесення орендної плати (а.с. 54). 
		На підставі вказаного наказу та заяви Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (а.с. 52-53) старшим державним виконавцем Нікогосяном Г.М. (далі по тексту - державний виконавець) 30.01.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №73991875 (а.с. 47), в якій, крім іншого, вказано про обов`язок боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Цією ж постановою з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 26 800,00 грн.
		У цей же день, 30.01.2024, державним виконавцем винесено постанову про стягнення з Регіонального відділення виконавчого збору у розмірі 26800,00 грн (а.с. 51), яка є виконавчим документом, та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 185,00 грн (а.с. 49). 
		Постанову про відкриття виконавчого провадження №73991875 від 30.01.2024 Регіональним відділенням отримано 11.03.2024 за вх.№10/01026 (а.с. 12). 
		28.03.2024 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях листом №10-125-01467 повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про те, що Регіональним відділенням 06.03.2024 здійснено виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2024 по справі № 917/1111/22 в частині проведення відповідного перерахунку, в підтвердження чого надають витяг про стан надходження орендної плати по договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1056 від 22.09.1999, укладеним з ПАТ "Полтаваобленерго", за період з 25.04.2022 до 01.07.2022, сформованим станом на 06.03.2024 на підставі даних ІППС "Етап-Оренда" (а.с. 14, зворот ). 
		Позивач, вважаючи протиправними прийняті відповідачем в рамках виконавчого провадження №73991875 постанову від 30.01.2024 про стягнення виконавчого збору та постанову від 30.01.2024 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, звернувся з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. 
		Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) визначено, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження".
		У свою чергу, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
		Вказаним Законом визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
		Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, а саме за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
		За приписами ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленомустаттею 27цього Закону.
		Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
		Згідно з ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
		Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (далі Інструкція № 512/5) закріплено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному ст. 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
		Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
		Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
		Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
		Отже, Інструкцією № 512/5 також регламентовано такий порядок вирішення питання про стягнення з боржника виконавчого збору, відповідно до якого вказане питання вирішується державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження.
		Згідно із ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що питання про стягнення виконавчого збору вирішується або на стадії прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, з одночасним винесенням постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, або, якщо виконавчий збір не стягнуто шляхом винесення постанови про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.1, 3, 4, 6 ч.1 ст.37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 цього Закону.
		Законом України «Про виконавче провадження» визначений правовий порядок винесення відповідних постанов, а саме постанови про стягнення виконавчого збору, якщо така не винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження).
		Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
		Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (ч. 2 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
		Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
		Як убачається з матеріалів справи, 30.01.2024 старшим державним виконавцем Нікогосяном Г.М., в рамках виконавчого провадження №73991875, було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 26 800,00 грн, та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 185 грн.
		Згідно з ч. 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
		Так, аналіз положень статей 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання рішення, а питання про стягнення виконавчого збору виконавець повинен вирішити одночасно з відкриттям виконавчого провадження.
		Стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є безумовним обов`язком державного виконавця у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
		Виконавчий збір та витрати виконавчого провадження за своєю правовою природою не є санкціями, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
		Отже, стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Саме тому під час відкриття виконавчого провадження у державного виконавця відсутні законні підстави для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що старший державний виконавець ОСОБА_1 , стягуючи виконавчий збір при відкритті виконавчого провадження та виносячи разом з цим постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, діяв відповідно до вимог статей 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження".
		Щодо доводів апеляційної скарги про те, що рішення суду від 14.09.2023 по справі № 917/1111/22 не належить до судового рішення, яке підлягає виконанню у порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", колегія суддів вважає необґрунтованими оскільки позивач, оскаржуючи постанову про стягнення виконавчого збору, не порушує питання щодо протиправності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, з прийняттям якої, у державного виконавця одночасно виникає обов`язок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови у виконавчому провадженні № 73991875 про стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
		Інші доводи та заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки колегії суддів не впливають.
		Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
		Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких обставин, колегія суддів, переглянувши у межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з приписами норм матеріального та процесуального права.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі №440/8950/24 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях - залишити без задоволення.
		Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 по справі № 440/8950/24 - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя Л.В. КурилоСудді   Л.В. Мельнікова   А.О. Бегунц

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...