Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/2460/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; зайнятості населення, з них; зайнятості осіб з інвалідністю.
Надіслано судом: 17.10.2024. Зареєстровано: 19.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2024.
Дата набрання законної сили: 17.10.2024
Номер судового провадження: А/857/19181/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Головуючий суддя у першій інстанції: Гебеш С.А.
		 
		17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/2460/24 пров. № А/857/19181/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		 
		головуючого-судді: Бруновської Н.В.
		суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 260/2460/24 за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
		В С Т А Н О В И В :
		16.04.2024р. позивач, Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( далі ФОП - ОСОБА_1 ), у якому просив суд: стягнути адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі - 39831,33 грн. 
		Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.06.2024р. позов задоволено.
		Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
		Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.06.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
		Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю провів аналіз діяльності ФОП ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.
		Із змісту розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, чітко видно, середньооблікова чисельність штатних працівників за 2023 рік в ФОП  ОСОБА_1 складає 15 осіб. Отже, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для такого становить 1 особа. 
		Разом з тим, середньооблікова кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, в ФОП ОСОБА_1 складає 0 осіб.
		З огляду на зазначені відомості позивач дійшов висновків, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.
		Поряд з цим, адміністративно-господарські санкції до 15 квітня ФОП ОСОБА_1 не сплатив.
		У зв`язку із виявленим порушенням законодавчих вимог Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підлягали сплаті ФОП ОСОБА_1 у розмірі - 39831,33 грн. та звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначено Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
		ч.1, ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
		Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
		Згідно ч.1, ч.2 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
		Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
		Відповідно до ч.1, ч.2 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
		Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
		Із змісту ч.1,ч.2 ст.218 Господарського кодексу України видно, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
		Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Вищенаведеною нормою визначено підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
		Так, суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
		06.11.2022р. набрав чинності Закон України №2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022р., який скасував реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та подання звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою №10-ПОІ.
		Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновків, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013р., яким затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (останній втратив чинність на підставі наказу Міністерства економіки №827-22 від 12.04.2022р. «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання»); - у разі невиконання такого нормативу щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.
		При цьому, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.
		Як видно з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 не виконано норматив у працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю, що стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій у сумі 39831,33 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати.
		Згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2023 рік, сформованого в автоматичному режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік, склала 15 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб.
		Даючи правову оцінку даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, які були надані Пенсійним фондом України до Фонду соціального страхування осіб з інвалідністю, та стали підставою для формування даних Розрахунку санкцій за невиконання нормативу за 2023 рік, суд зазначає наступне.
		Відповідно до п.2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики від 28 вересня 2005 року №286 (далі- Інструкція №286) в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
		п.2.6.1., п.2.6.2. п.2.6. цієї Інструкції не включаються до облікової кількості штатних працівників такі категорії, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств; залучені до виконання робіт за цивільно-правовими договорами (договорами підряду).
		За змістом п.3.2 Інструкції №286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.
		Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу.
		Отже, законодавством визначено, що до облікового складу штату працівників не включаються працівники, прийняті на роботу за сумісництвом та за цивільно-правовими договорами.
		Як правильно встановлено судом першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 у звітному Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум отриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2023 рік у рядку середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період, осіб зазначено 15 осіб.
		Таким чином, середньооблікова облікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік, що задекларована, становить - 15, відповідно до Розрахунку санкцій за невиконання нормативу за 2023 рік, сформованого та надісланого ФОП ОСОБА_1 середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за 2023 рік, визначена у кількості 15 осіб.
		З наведеного видно, що станом на час формування Розрахунку санкцій за невиконання нормативу за 2023 рік та його отримання відповідачем, дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників за звітний 2023 рік відповідали задекларованим даним.
		Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у визначеному порядку.
		При цьому, звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування.
		Згідно п.1.4 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки №827-22 від 12.04.2022р., форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
		Відповідно до п.1.5 вказаного Порядку форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості до дати припинення їхньої діяльності) (далі центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
		Форма №3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи-підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).
		В п.1.6 зазначеного Порядку видно, що роботодавець визначає вид форми №3-ПН первинна або уточнювальна.
		Первинна форма №3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).
		Уточнювальна форма №3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому, не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).
		Згідно п.1.7 цього Порядку актуальність зазначеної(их) у поданій формі №3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.
		п.1.8 згаданого Порядку передбачено, що роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв`язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.
		Таким чином, відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.
		При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
		Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.
		Як видно із матеріалів справи та визнається учасниками процесу, протягом 2023 року у ФОП ОСОБА_1 не працювало жодної особи з обмеженими можливостями. 
		Крім того, доказів подання звіту за формою №3-ПН про інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю ФОП ОСОБА_1 не надано суду.
		Стосовно доводів апелянта щодо необхідності проведення відповідної перевірки органами Держпраці, колегія суддів зазначає, що непроведення перевірки органами Держпраці не впливає на можливість самостійного визначення та нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
		Крім того, відповідно до приписів Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в період дії воєнного стану не передбачено здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю за заявами Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
		Такі ж положення викладено у Постанові Кабінету Міністрів України «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» №303 від 13.03.2022р., за якими припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні».
		ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
		ч.1 ст.90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновків, що ФОП ОСОБА_1 не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2023 році, тому позов слід задовольнити. 
		Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
		Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
		Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
		Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1  залишити без задоволення, а Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 260/2460/24  без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор   Р. М. Шавель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...