Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/14776/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Самовільне залишення військової частини або місця служби.
Надіслано судом: 21.10.2024. Зареєстровано: 22.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2024.
Дата набрання законної сили: 18.11.2024
Номер судового провадження: 1-кп/755/1501/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62023100130001032

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 755/14776/24
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		"16" жовтня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі:
		головуючої судді                                                             ОСОБА_1 ,
		при секретарі судових засідань                                          ОСОБА_2 ,
		розглянувши відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Дніпровського районного суду міста Києва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023100130001032 від 24 червня 2023 року, за обвинуваченням  ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з неповною середньою освітою, одруженого, військовозобов`язаного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого 08 травня 2023 року вироком Дніпровського районного суду міста Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а саме 17000 гривень (штраф не сплачено),
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
		за участі учасників судового провадження:
		прокурора                                                       ОСОБА_4 ,
		обвинуваченого                                             ОСОБА_3 ,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Відповідно до положень ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII від 12.05.2015 воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України 2102-IX, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє по теперішній час.
		Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Даний Указ затверджено Законом України № 2105-IX від 03.03.2022.
		Про введення в дію воєнного стану ОСОБА_3 достеменно було відомо, оскільки Указ Президента України № 64/2022 оголошено за допомогою засобів масової інформації та доведено до населення країни.
		Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 6 від 15.04.2022 (по стройовій частині), солдата ОСОБА_3 , призначеного наказом Командира 112 окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_3 ( по особовому складу) від 12.04.2022 №13-РС на посаду головного сержанта - командира 1 гранатометного відділення гранатометного взводу, ШПК «Старший сержант», НОМЕР_6, - вважати таким що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою.
		У подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 15 від 02.05.2022 (по стройовій частині), солдата ОСОБА_3 призначено водієм заправником автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення, ШПК «Солдат», НОМЕР_7.
		Відповідно до вимог ст. ст. 4, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
		Відповідно до ст. 9 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», затверджений Законом України від 24 березня 1999 року, військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до ст. 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
		Згідно зі ст. 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
		Статтею 127 Статуту передбачено, що солдат (матрос) (далі - солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна. Солдат підпорядковується командирові відділення.
		Відповідно ст. 128 Статуту, солдат зобов`язаний: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; знати тактику дій відділення в різних видах бою та вміло діяти в бою; знати та неухильно дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням; постійно вдосконалювати свої знання за фахом, уміння та навички; знати посади, військові звання і прізвища своїх безпосередніх та прямих начальників (до командира бригади включно); додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни; бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; виконувати правила носіння військового одягу і взуття, своєчасно та акуратно їх лагодити, щоденно чистити і зберігати у визначених місцях; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням військовослужбовців, шанувати честь і гідність товаришів по службі, додержуватися правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання; повсякденно загартовувати себе, систематично вдосконалювати свою фізичну підготовку; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів; ретельно готуватися особисто, готувати зброю, техніку та інше майно до занять (стрільб, навчань), виконання завдань за призначенням, постійно стежити за їх наявністю і станом, своєчасно чистити зброю і шанцевий інструмент, проводити технічне обслуговування озброєння та техніки; неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в роботі з технікою та в інших випадках, додержуватися правил пожежної безпеки; виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття; під час перебування поза розташуванням військової частини поводитися з гідністю і честю, не допускати порушень громадського порядку та негідних вчинків.
		У своїй службовій діяльності військовослужбовець серед іншого має виконувати вимоги Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999.
		Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
		Згідно зі ст. 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності військовій присязі.
		Абзацом другим ст. 3 Дисциплінарного статуту вказано, що військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України.
		       Відповідно до абзаців першого та четвертого ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції  та законів України, військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів , додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство.
		Згідно абзацу першого ст. 6 Дисциплінарного статуту командир має право віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
		Під час проходження військової служби солдат  ОСОБА_3  повинен керуватися вимогами вищевказаних нормативно-правових актів, які зобов`язували останнього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та не допускати негідних вчинків, зобов`язаний неухильно та беззастережно виконати відданий йому прямим начальником наказ у зазначений термін.
		Згідно ст. 17 Закону України «Про оборону України» Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
		Під час проходження військової служби солдат ОСОБА_3 як військовослужбовець Збройних Сил України, відповідно до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 3 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, оберігати як святиню Бойовий прапор своєї частини, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються Статутами, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями, зразково виконувати свої службові обов`язки, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, знаходитися на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
		Так, солдат ОСОБА_3 , під час дії воєнного стану, вчинив злочин проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
		Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_3 в порушення ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин, діючи в умовах воєнного стану, 16.05.2023 о 08 год. 00 хв., самовільно залишив місце несення служби, а саме - територію військової частини НОМЕР_1 , що на той час дислокувалася за адресою: АДРЕСА_3 , після чого проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням службових обов`язків та не вживаючи жодних заходів для повернення до вказаної військової частини.
		Зранку  14.05.2024 солдат ОСОБА_3  був зупинений працівниками поліції та після встановлення особи був доставлений  до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Вінстона Черчілля, 2. 
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 показав, що він у лютому 2022 року підписав контракт з ТРЕо та захищав місто Київ.14 квітня 2022 року його мобілізували до Зброєних сил України. З 02 травня 2022 року він призначений водієм заправником автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення НОМЕР_1 . 08 травня 2023 року він був засуджений вироком Дніпровського районного суду міста Києва за ч.1 ст. 309 КК України до штрафу в сумі 17000 гривень. Штраф він не сплатив і на даний час, оскільки у нього немає грошей. У зв`язку з тим, що він вживав наркотичні засоби та алкогольні напої у нього був конфлікт та складні стосунки з його командирами, тому він вирішив покинути військову частину, яка на той час розташовувалась у Київській області. Крім того, йому була потрібна нова доза наркотиків. Тому, 16 травня 2023 року він поїхав додому. З того часу він у частину не повертався, про своє місце перебування не повідомляв, перші дні не відповідав на дзвінки по мобільному телефону. Він розуміє, що не мав права втікати, але він не повернеться. Він продовжує вживати наркотичні засоби, він не лікувався та не збирався лікуватися. Оскільки він військовослужбовець, то не має можливості офіційно працевлаштуватися. 14 травня 2023 року його зупинили працівники поліції та при перевірці документів встановили, що він військовослужбовець та втік з військової частини. Він не заперечував цей факт. Працівники поліції доставили його до Дніпровського управління поліції, де він писав пояснення. Зміст пояснень він не пам`ятає. Потім він дізнався про кримінальне провадження. Після цих подій він до військової частини не повертався, продовжував жити вдома. Він звертався до медичної комісії для «списання», але ВЛК його признало придатним до служби. На час звернення до суду він на службу не повернувся. Після проведення підготовчого судового засідання та відкладення розгляду справи на іншу дату, він не сплатив суму штрафу, призначеного як покарання за вироком суду, та не повернувся до військової служби. Він проживає з дружиною, неофіційно працює на «Новій пошті». Він буде думати як вирішити ці питання та які вживати заходи. Він просить не позбавляти його волі і дати умовний термін.
		Дані обвинуваченим ОСОБА_3 показання не викликають у суду сумніву щодо їх правдивості та добровільності.
		Винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, повністю підтверджується його показаннями та щирим каяттям.
		Відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Положення ч.3 ст.349 КПК України, роз`яснені судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.
		За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи та кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, а тому суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 тих, що в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, у тому числі, у рапорті начальника штабу в/ч НОМЕР_2 від 16 травня 2003 року про виявлення у 08 годині під час ранкової перевірки, що ОСОБА_3 самовільно покинув військову частину; даними, що містяться у військовому квитку, виданому ІНФОРМАЦІЯ_4 27 травня 2022 року; даними, що містяться в акті №63 службового розслідування від 27 травня 2023 року та витягу з наказу командира військової частини № НОМЕР_3 від 27 травня 2023 року (винесеного вже у Донецькій області), з яких вбачається, що за результатами проведеного розслідування було встановлено факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 та прийнято рішення повідомити правоохоронні органи та органи досудового розслідування про виявлені в діях ОСОБА_7 ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України; у довідці ВЛК від 26 липня 2024 року проте, що ОСОБА_3 придатний до військової служби; в наказі командира військової частин НОМЕР_4 № 68 від 14 квітня 2022 року про те, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 № 13-РС від 12 квітня 2022 року, ОСОБА_3 призначено до ІНФОРМАЦІЯ_5; в наказі командира військової частин НОМЕР_1 №6 від 15 квітня 2022 року про зарахування солдата ОСОБА_3 на посаду головного сержанта - командира гранатометного відділення. 
		Крім того, винність ОСОБА_3 , який не оспорював фактичні обставини справи, у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень знайшла повне підтвердження під час судового розгляду.
		Суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.5 ст. 407 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив самовільне залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
		Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_3 покарання, суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який визнав свою вину у вчинені кримінального правопорушення, не перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом, однак, вживає наркотичні засоби та не має наміру лікуватися, не перебуває на обліку у лікаря психіатра, військовозобов`язаний, згідно висновку ВЛК годний до проходження військової служби, не працює, вчинив кримінальне правопорушення не відбувши покарання, призначене вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2023 року за 1 ст. 309 КК України у виді штрафу в сумі 17000 гривень; згідно характеристики командира взводу МТЗ від 10 травня 2024 року, ОСОБА_3 під час служби зарекомендував себе негативно, зловживав алкогольними напоями та наркотичними виробами, періодично самовільно залишав підрозділ, отримував зауваження, догани, досвідчені бійці брали його на поруки, але це не принесло бажаного результату.
		Органом досудового розслідування було визначено обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , а саме, з`явлення із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Однак, у судовому засіданні обвинувачений сам повідомив, що був доставлений працівниками поліції до Дніпровського управління поліції для дачі пояснень після його затримання та встановлення працівниками поліції факту того, що він самовільно за рік до цього залишив військову частину. Він не пам`ятає, які документи, якого змісту та у який спосіб складалися працівниками поліції. 
		Будь-яких доказів про явку обвинуваченого з зізнанням та активне сприяння ним розкриттю кримінального правопорушення, суду надано не було, не було таких фактів встановлено і під час судового розгляду. 
		Відповідно до постанови суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду справа № 199/6365/19 від 15 листопада 2021 року: « розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
		У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.»
		У судовому засіданні обвинувачений неодноразово наголошував, що визнає, що вчинив злочин, розуміє, що є військовослужбовцем за мобілізацією та повинен проходити службу, однак, після затримання працівниками поліції, під час проведення досудового розслідування, при направленні справи до суду, а це фактично період більше півтора років, він не вживав спроб для повернення на службу. Більше того, він стверджував, що він не повернеться у частину, оскільки у нього не склалися стосунки з командирами. При цьому, він зазначає, що причиною цьому було саме його зловживання алкогольними напоями, наркотичними засобами та винесення вироку за ч.1 ст. 309 КК України. Поряд з цим, він продовжує вживати алкоголь та наркотичні засоби, не вживає заходів до припинення вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин, не виконує покарання, призначене вироком суду. Фактично, ОСОБА_3 не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці, формально вказавши на визнання своєї винуватості, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.        З урахуванням наведеного, судом не встановлено обставин, які, відповідно до вимог ст. 66 КК України, пом`якшують покарання ОСОБА_3 . 
		Обставини, які, відповідно до вимог ст. 67 КК України, обтяжують покарання  ОСОБА_3 - органом досудового розслідування не встановлено.
		Крім того, при призначенні ОСОБА_3 покарання суд враховує вимоги ст. 50 КК України про те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що з метою виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно призначити покарання у межах санкції статті ч.5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі.
		Крім того, суд враховує положення ч. 1 ст. 69 КК України, які надають повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. 
		Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. (ВС/ККС у справі № 629/2739/18 від 03.02.2021).
		Таким чином, відсутні підстави для призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
		Крім того, відповідно до вимог статті 75 КК України, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		З урахуванням наведеного, підстави для застосування до ОСОБА_3 положень ст. 75 КК України відсутні.
		На думку суду, саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним обставинам, встановленим під час розгляду кримінального провадження, даним про особу обвинуваченого, буде достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 , сприятиме попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень та відповідатиме принципу індивідуалізації покарання. 
		Крім того, відповідно до вимог ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більше від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
		Відповідно до вимог ч.3 ст. 72 КК України, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
		Враховуючи те, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, за яке він засуджується цим вироком, не відбувши покарання призначене вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2023 року, яким він засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 17 000 гривень, то при призначенні остаточного покарання необхідно застосувати вимоги ст. 71 та 72 КК України.
		Запобіжний захід ОСОБА_3 у цьому провадженні не обирався, клопотань про його обрання від прокурора не надходило. 
		Строк відбуття покарання ОСОБА_3 за цим вироком рахувати з часу його затримання для відбування покарання, після набрання цим вироком законної сили.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
		Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		На підставі наведеного та, керуючись ч.3 ст.349, ст.ст.368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,- 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_3  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, і призначити йому покарання у виді 5 (п`яти ) років позбавлення волі.
		На підставі ст. 71, ст. 72 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком, приєднати невідбуте покарання, призначене вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2023 року, та остаточно призначити  ОСОБА_3   покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі та штрафу у виді однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
		На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання у вигляді штрафу виконувати самостійно.
		Запобіжний захід  ОСОБА_3  у цьому провадженні не обирався, клопотань про його обрання від прокурора не надходило. 
		Строк відбуття покарання  ОСОБА_3  за цим вироком рахувати з часу його затримання для відбування покарання, після набрання цим вироком законної сили.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
		Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		 
		Вирокможе бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
		Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...