Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/6925/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: 22.10.2024. Зареєстровано: 23.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2024.

Номер судового провадження: 2-4333/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 336/6925/23-ц
		пр. 2-4333/24
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 жовтня 2024 року Печерський районний суд м. Києва
		суддя Матійчук Г. О.
		секретар судового засідання Музика В. П.
		справа №336/6925/23-ц
		учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 
		відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди, - 
		представник позивача - адвокат Молоткова В. В.
		представник відповідача - Стадніков Д. В.
		В С Т А Н О В И В :
		У липні 2023 року позивач звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із вказаним позовом, у якому просить визнати припиненою поруку ОСОБА_1 , за договором поруки від 18.03.2008 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитною угодою №18 від 18.03.2008 року; стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнуті кошти в розмірі 50 340, 57 грн, моральну шкоду в розмірі 100 000, 00 грн; судові витрати.
		В обґрунтування позову зазначено, що 18.03.2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») був укладений кредитний договір №18, згідно з яким позичальник отримав кредит - 70 000, 00 грн, з кінцевим терміном повернення 18.03.2013 року. 
		В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором були укладені договори застави та іпотеки: 
		- між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 18.03.2008 року укладено договір застави №18/11, згідно з яким в заставу передано побутове майно: телевізор, ноутбук, пральна машина.
		- між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 18.03.2008 року укладено договір іпотеки №1, згідно з яким надано в іпотеку належні йому нежитлові будівлі, що складаються з службової будівлі з сіньми, загальною площею 55,2 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
		- між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договори поруки, предметом якого є надання поруки за виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за кредитним договором №18 від 18.03.2008 року.
		В 2009 році ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення.
		Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 12.10.2009 року, справа № 2-937/2009, позовні вимоги ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволено в повному обсязі: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №18 від 18.03.2008 року в сумі 73 883,69 грн звернуто стягнення на телевізор, ноутбук, пральну машину шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання ЗАТ КБ «ПриватБанк» договору купівлі-продажу предмету застави від імені ОСОБА_2 . Звернуто стягнення на предмет іпотеки. Вказане рішення суду набрало законної сили.
		Позивач вказує, що після розгляду вищевказаної справи банк окремо до неї з вимогами про стягнення заборгованості, як до поручителя, не звертався.
		Таким чином, ЗАТ КБ «ПриватБанк» скориставшись своїм правом звернутись до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення, у 2009 року, тим самим змінило строк виконання основного зобов`язання.
		Оскільки сторони у договорі поруки не визначили строк її дії, то до спірних правовідносин застосовуються положення ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній в той час).
		Однак, у грудні 2021 року правонаступник ЗАТ КБ «ПриватБанк» - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Оріхівського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 157 910,60 грн за кредитним договором №18 від 18.03.2008 року.
		Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області 09.02.2022 року, справа №323/3399/21, відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 07 квітня 2022 року.
		В той же час, справа наразі не розглянута в зв`язку з воєнним станом. 
		Враховуючи те, що у зв`язку з пред`явленням у 2009 році позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ЗАТ КБ «ПриватБанк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, шляхом звернення стягнення на предмет іпотечного майна, тобто такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання станом на жовтень 2009 року, а до суду з позовом до поручителя звернувся лише у грудні 2021 року, зі спливом строків, визначених частиною ч. 4 ст. 559 ЦК України, то слід дійти висновку про те, що її порука є припиненою.
		14.03.2023 року АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно списав з картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою від 18.03.2008 року, за якою вона є поручителем, кошти у розмірі 50 340,57 грн. 
		Вважає дії банку незаконними та направленими на порушення її законних прав та інтересів, оскільки договір, на підставі якого відповідач нарахував їй заборгованість і проводив самостійне списання коштів є припиненим, у неї відсутні будь-які зобов`язання перед банком і він не має жодної правової підстави вимагати погасити заборгованість за кредитним договором, чим було завдано їй також моральної шкоди, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.07.2023 року справу направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва (а. с. 38-40).
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2023 року для розгляду справи визначено суддю Матійчук Г.О. (а. с. 45-46).
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.10.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а. с. 47).
		Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 48).
		На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження, направлений на адресу позивача, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 56), на електронну пошту та до електронного кабінету позивача та її представника ухвалу доставлено - 28.11.2023 року (а. с. 50-51).
		Відповідно до розписки представник відповідача отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 14.02.2024 року (а. с. 52-53), на електронну пошту та до електронного кабінету учасника справи ухвалу доставлено - 28.11.2023 року (а. с. 49).
		На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу третьої особи 1, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 54).
		На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу третьої особи 2, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 55).
		Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
		Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
		За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
		Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
		Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.
		Треті особи пояснення на позов не надали.
		Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
		За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
		За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
		1) визнання права;
		2) визнання правочину недійсним;
		3) припинення дії, яка порушує право;
		4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
		5) примусове виконання обов?язку в натурі;
		6) зміна правовідношення;
		7) припинення правовідношення;
		8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
		9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
		10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Судом встановлено, що 18.03.2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», був укладений кредитний договір №18, згідно з яким позичальник отримав кредит - 70 000, 00 грн, з кінцевим терміном повернення 18.03.2013 року (а. с. 17-19).
		В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором з ОСОБА_1 , яка на підставі свідоцтва про шлюб змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (а. с. 16), укладено договір поруки (а. с. 22) предметом якого є виконання перед кредитором зобов`язання за кредитним договором №18 від 18.03.2008 року, у разі порушення останнього боржником.
		Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 12.10.2009 року, справа № 2-937/2009, задоволено позовні вимоги ЗАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №18 від 18.03.2008 року в сумі 73 883, 69 грн, звернуто стягнення на телевізор, ноутбук, пральну машину шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання ЗАТ КБ «ПриватБанк» договору купівлі-продажу предмету застави від імені ОСОБА_2 . Звернуто стягнення на предмет іпотеки (а. с.24-25).
		14.03.2023 року згідно виписки по кредитному договору №18 від 18.03.2008 р. за період 01.03.2023 року -31.03.2023 року з рахунку ОСОБА_1 списано 50 340, 57 грн, в рахунок заборгованості за вказаним кредитом (а. с. 31).
		З відповіді Національного Банку України від 09.07.2023 року на скаргу ОСОБА_1 , відносно списання з неї 50 340, 57 грн, вбачається, що з її картки № НОМЕР_1 було списано кошти в означеній сумі в рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою №1* від 18.03.2008 року, за якою вона є поручителем. Станом на 24.03.2023 року, йдеться в листі, зобов`язання не припинено, а заборгованість не погашена. Також зауважено, що органам державної влади, до яких відноситься також Національний Банк України, заборонено впливати на керівництво чи працівників банків в ході виконання останніми своїх службових обов`язків, або втручатись в діяльність банку (а. с. 26-30).
		За ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
		Частинами 1-2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		За ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 року у справі № 2-1268/11 (провадження № 14-2цс23) визначено, що встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, і він не підлягає поновленню.
		У договорі поруки від 18.03.2008 року не визначений строк, після якого порука припиняється, в той же час в п. 10. договору зазначено що він діє «до повного виконання зобов`язань за кредитним договором».
		Однак, така умова не відповідає ч. ч. 1, 2 ст. 251 та ст. 252 ЦК України, де визначені поняття строків та термінів.
		Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. А тому і право кредитора, і обов`язок поручителя по його закінченні припиняються. Відповідно й жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
		Пред`явивши у 2009 році вимогу до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання (правова позиція ВСУ, викладена у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1707цс15).
		Крім того, слід зауважити, що п. 4 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником обов`язків по кредитному договору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Пунктом 5 цього ж договору визначений обов`язок кредитора повідомити поручителя про невиконання боржником якого-небудь обов`язку передбаченого п. 1 договору поруки, зокрема щодо повернення кредиту в строки, визначені графіком погашення кредиту та процентів, сплату винагороди, пені та інших платежів, відшкодовувати збитки у строки, визначені договором.
		Із матеріалів справи не вбачається, що банк повідомляв поручителя про порушення боржником основного зобов`язання, а одразу звернувся до суду до боржника та іпотекодержателя, тим самим змінивши строк виконання основного зобов`язання.
		Рішення суду до боржника за основним зобов`язанням ухвалено 12.10.2009 року, отже за ч. 4 ст. 559 ЦК України кредитор мав право протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання пред`явити позов до поручителя.
		Банк не надав суду відомості про пред`явлення такого позову, а отже порука ОСОБА_1 припинилась у 2012 році. 
		За таких обставин, позовні вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
		Щодо вимоги про повернення безпідставно стягнутих коштів, суд зазначає таке.
		Поручитель ознайомлена з умовами кредитного договору від 18.03.2008 року (п. 3 договору поруки) (а. с. 22).
		Пунктом 4 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником обов`язків по кредитному договору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. 
		Пунктом 6 договору визначено, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язки кредитора, визначені ним у письмовій вимозі до поручителя, продовж 5 днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у попередньому пункті договору.
		Як вказувалось вище, матеріали справи не містять інформації про повідомлення кредитором поручителя про порушення боржником основного зобов`язання.
		Пунктом 7 договору поруки визначено, що у разі порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 договору поруки, сторони договору дійшли згоди про право кредитора в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належить поручителю і знаходяться на його рахунку (дослівно): «____-____у____-____ПриватБанку, МФО __-____ на рахунки ПриватБанку (код ЄДРПОУ 23788752) №29094055731909, МФО 313399». 
		Як видно з процитованого пункту, сторонами договору поруки не визначені чіткі реквізити, з якого (у разі необхідності) буде здійснюватися договірне списання коштів з поручителя, у разі прострочення ним п.6 цього договору. 
		Резюмуючи наведене, суд дійшов висновку про безпідставне списання 14.03.2023 року АТ КБ «ПриватБанк» (як правонаступника ПриватБанку) з рахунку ОСОБА_1 50 340, 57 грн, оскільки самим банком не виконано п. 5 договору поруки (по повідомленню поручителя про прострочення боржника), а також не визначено чіткі реквізити рахунку з якого має здійснюватися договірне списання (п. 7), що є порушенням права клієнта. До того ж, порука ОСОБА_1 припинилась у 2012 році.
		Вимога про відшкодування інфляційних втрат за користування безпідставно стягнутими коштами, позивачем в цьому позові не заявлялась.
		Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд дійшов висновків про їх обґрунтованість, в той же час не в заявленому розмірі. 
		Так відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.
		Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.
		Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
		В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
		Як видно з матеріалів справи, в результаті неналежних дій відповідача, з позивача було безпідставно списані грошові кошти, в значній сумі - 50 340, 57 грн, в результаті чого позивач зазнала душевних страждань в зв`язку з втратою значної суми коштів, неможливістю їх використання на власний розсуд. Суд вважає доведеними обставини, викладені у позові, а докази надані в процесі розгляду справи обґрунтованими. В даному випадку існує, як сам факт спричинення шкоди, так і протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками для позивача.
		За таких обставин, позовна вимога про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню, в розмірі 10 000, 00 грн.
		Згідно ч. ч. 1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками.
		У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме ст. 2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною другою вказаної статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
		Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
		Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
		Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
		Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, наступне.
		Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
		Крім того, у п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 постанови Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №905/1795/18).
		Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
		Судом встановлено, що 26.06.2023 року між позивачем та адвокатом Молотковою В.В. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №б/н (а. с. 33). Квитанцією до прибуткового касового ордеру №б/н від 12.07.2023 року позивачем сплачено адвокатові 10 000, 00 грн (а. с. 35). Актом виконаних робіт за договором від 12.07.2023 року про виконання правничих робіт (послуг) сторони підтвердили виконання/отримання послуг за вказаним договором (а. с. 34). 
		Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, та враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, про задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000, 00 грн, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
		Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Позивач при зверненні до суду із даним позовом звільнена від сплати судового збору відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Отже, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2 254, 56 грн, а саме: 1 073, 60 грн - за вимогу немайнового характеру, 1 073, 60 грн - за вимогу про стягнення безпідставно набутих коштів та 107, 36 грн за часткове задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди (10 % від 1 073, 60 грн).
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 23, 251, 252, 553, 554, 599, 1054, 1167ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В :
		Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди - задовольнити частково.
		Визнати припиненою поруку ОСОБА_1 , за договором поруки від 18.03.2008 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитною угодою №18 від 18.03.2008 року.
		Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнуті кошти в розмірі 50 340, 57 грн.
		Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн.
		Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн.
		Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 2 254, 56 грн.
		У задоволені іншої частини позову - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
		Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. М.Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.
		Третя особа 1: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
		Третя особа 2: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .
		 
		Повний текст рішення складено 22.10.2024 року.
		 
		Суддя Г.О.Матійчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...