Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/11220/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано для оприлюднення: 23.10.2024. Зареєстровано: 23.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2024.

Номер судового провадження: 2/201/4106/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		№ 201/11220/24
		 
		провадження 2/201/4106/2024
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2024 року місто Дніпро
		 
		суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу позашкільної освіти «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		    ОСОБА_1 13 вересня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача Комунального закладу позашкільної освіти «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що 
		ОСОБА_1 має статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року; З 14 вересня 2021 року був працевлаштований до Комунального закладу позашкільної освіти «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради.
		Відповідно до копії військового квитка позивач проходив військову службу у період з 27 лютого 2017 року по 03 квітня 2020 року. Відповідно до копії трудової книжки позивач працював на наступних посадах: системного адміністратора у Жовтневій районній у м. Харкові виборчій комісії Харківської області з чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних міських голів (25 жовтня 2015 року) у період з 29 вересня 2015 року по 13 листопада 2015 року; оператора комп`ютерного набору у Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласна туберкульозна лікарня №1» у період з 16 листопада 2015 року по 27 квітня 2020 року, з урахуванням періоду проходження військової служби з 27 лютого 2017 року по 03 квітня 2020 року.
		Наказом директора КЗПО «Міський палац дітей та юнацтва» ДМР позивачу згідно рішення суду за справою 201/15473/23 було перераховано педагогічний стаж та враховано у педагогічний стаж період проходження військової служби та виплачено кошти на карту, що підтверджується випискою з банку. Однак станом на дату винесенням рішення суду за справою № 201/15473/23 відповідачем не здійснено в повному обсязі розрахунок з останнім, а саме не виплачено: компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, а саме: розрахунком педагогічного стажу відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 за періоди: відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за справою № 201/15473/23  за період з 14 вересня 2021 року по 16 серпня 2024 року.
		Вважаючи, що при працевлаштуванні на роботу за сумісництвом позивачу невірно розрахували педагогічний стаж, не зарахувавши період проходження військової служби до педагогічного стажу, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2024 року у справі № 201/15473/23 цей позов було задоволено у частині зарахування до педагогічного стажу періоду проходження військової служби з моменту працевлаштування до відповідача. У зв`язку з виконанням рішення та перерахунком стажу позивачу була перерахована заробітна плата та виплачено в сумі 2009.62 грн.
		Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
		Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати грошових доходів і виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Отримання позивачем виплати частини заробітної плати у зв`язку невірним нарахуванням педагогічного стажу за період з 30 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року з порушенням встановлених законом строків, внаслідок їх несвоєчасного нарахування та виплати, свідчить про наявність підстав для нарахування та виплати суми компенсації втрати доходів, пов`язаної з невірним нарахуванням педагогічного стажу під час працевлаштування до відповідача.
		У позовній заяві позивач просить суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 14 вересня 2021 року по 16 серпня 2024 року відповідно до Закону № 2050-Ш та Порядку № 159. Позивач зауважує, що дія - це активна поведінка, під час якої приймаються певні рішення, вчиняються певні активні дії, які змінюють існуюче (статичне) положення, а бездіяльність - це пасивна поведінка, тобто невиконання будь-яких активних дій в конкретних умовах.
		У даному разі відповідачем було допущено бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу суми компенсації втрати частини доходів.
		Отже, позивач вважає вказане не нарахування та не виплата компенсації є незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, відмова в цьому була фактично з порушенням чинного законодавства, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає такі порушення і відсутність розрахунку з ним незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому не проведено розрахунок, не виплачено компенсацію, належної відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму вказану невиплату компенсації, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просив 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати надбавки за педагогічний стаж за період з 14 вересня 2021 року по 16 серпня 2024 року відповідно до Закону № 2050-Ш та Порядку № 159, відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за справою 201/15473/23 та 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати надбавки за педагогічний стаж за період з 14 вересня 2021 року по 16 серпня 2024 року відповідно до положень Закону № 2050-Ш та Порядку № 159 та вказаного рішення суду за справою 201/15473/23, задовольнивши позов в повному обсязі.
		   Представник відповідача КЗПО «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради надав відзив, де позовні вимоги не визнав, винесене відносно позивача рішення суду в задоволеній частині його позову виконали в повному обсязі, оформлення роботи позивача і виплат, компенсації і заробітної плати, стажу роботи і інш. враховані та відповідно в передбаченому законом порядку задокументовані, порядок цього застосування та винесення були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, необхідний в цьому випадку розрахунок провели і виконали виплати по ньому, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, просив в позові відмовити в повному обсязі.
		З`ясувавши думку сторін, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обгрунтованою і не підлягаючою задоволенню.
		   Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
		Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
		Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
		Згідно позиції позивача, наданих позивачем та відповідачем документів судом з`ясовано, що позивач  ОСОБА_1 має статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року. З 14 вересня 2021 року був працевлаштований до Комунального закладу позашкільної освіти «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 02139920), що підтверджується витягом з наказу про призначення на посаду від 13 вересня 2021 року № 99.
		Відповідно до копії військового квитка позивач проходив військову службу у період з 27 лютого 2017 року по 03 квітня 2020 року. Відповідно до копії трудової книжки позивач працював на наступних посадах: системного адміністратора у Жовтневій районній у м. Харкові виборчій комісії Харківської області з чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних міських голів (25 жовтня 2015 року) у період з 29 вересня 2015 року по 13 листопада 2015 року; оператора комп`ютерного набору у Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласна туберкульозна лікарня №1» у період з 16 листопада 2015 року по 27 квітня 2020 року, з урахуванням періоду проходження військової служби з 27 лютого 2017 року по 03 квітня 2020 року.
		Наказом директора КЗПО «Міський палац дітей та юнацтва» ДМР (відповідач) позивачу згідно рішення суду за справою 201/15473/23 було перераховано педагогічний стаж та враховано у педагогічний стаж період проходження військової служби та виплачено кошти на карту, що підтверджується випискою з банку.
		Однак станом на дату винесенням рішення суду за справою № 201/15473/23 відповідачем, на думку позивача, не здійснено в повному обсязі розрахунок з останнім, а саме не виплачено: компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, а саме: розрахунком педагогічного стажу відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 за періоди: відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за справою № 201/15473/23  за період з 14 вересня 2021 року по 16 серпня 2024 року.
		Вважаючи, що при працевлаштуванні на роботу за сумісництвом позивачу невірно розрахували педагогічний стаж, не зарахувавши період проходження військової служби до педагогічного стажу, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2024 року у справі № 201/15473/23 цей позов було задоволено у частині зарахування до педагогічного стажу періоду проходження військової служби з моменту працевлаштування до відповідача. У зв`язку з виконанням рішення та перерахунком стажу позивачу була перерахована заробітна плата та виплачено в сумі 2009.62 грн.
		Позивач до відповідача із запитом з приводу даного питання не звертався.
		Наявними в матеріалах цієї справи документами підтверджено, що виплата надбавки за педагогічний стаж за цей період здійснена відповідачем 17 жовтня 2023 року.
		Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (Порядок № 159).
		Отримання позивачем виплати частини заробітної плати у зв`язку невірним, на думку позивача, нарахуванням педагогічного стажу за період з 30 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року з порушенням встановлених законом строків, внаслідок їх несвоєчасного нарахування та виплати, свідчить про наявність підстав для нарахування та виплати суми компенсації втрати доходів, пов`язаної з невірним нарахуванням педагогічного стажу під час працевлаштування до відповідача.
		   Щодо обраного способу захисту позивач зазначає таке.
		У позовній заяві позивач просить суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 14 вересня 2021 року по 16 серпня 2024 року відповідно до Закону № 2050-Ш та Порядку № 159. Позивач зауважує, що дія - це активна поведінка, під час якої приймаються певні рішення, вчиняються певні активні дії, які змінюють існуюче (статичне) положення, а бездіяльність - це пасивна поведінка, тобто невиконання будь-яких активних дій в конкретних умовах.
		У даному разі, на думку позивача, відповідачем було допущено бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу суми компенсації втрати частини доходів.
		Відповідно до ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з ЦПК України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Саме тому, з огляду на вищевикладені обставини, та на підставі ЦПК позивач звертається чомусь до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська (згідно тексту позовної заяви) з цією позовною заявою. Але позивач не надав суду доказів звернення до відповідача за отриманням відповідної компенсації до вказаного суду.
		При цьому позивач приводить посилання на постанову від 02 квітня 2024 року по справі № 560/8194/20 Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду стосовно чомусь Пенсійного фонду України у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії. Позивач вважає це належною судовою практикою стосовно органів Пенсійного фонду України.
		Позивач посилається також на те, що судова палата ВС відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки відносно спорів по КАС України (строки), а не ЦПК України.
		Вказані протиріччя (посилання на звернення не до того районного суду, правовідносини не за ЦПК, а КАС України і інш.) позивачем не усунуті і не обгрунтовані. 
		Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина перша, друга статті 55 Конституції України).
		Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 3, 4, 5, 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Згідно зі ст. З КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Позивач вважає вказане не нарахування та не виплата йому компенсації відповідачем незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, відмова в цьому була фактично з порушенням чинного законодавства, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає такі порушення і відсутність розрахунку з ним незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому не проведено розрахунок, не виплачено компенсацію, належної відповіді не було, що також не законно. Отже, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
		   Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
		Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		За змістомстатті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1Кодексу законівпро працюУкраїни правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. 
		Згідно ч. 2ст. 22 КЗпП України відповіднодоКонституції Українибудь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
		У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язкових яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка грунтується на положеннях Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22 червня 1982 року (Конвенція МОП № 158), є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.
		Згідно статті 9 Конвенції МОП № 158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.
		Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП № 158 міститься в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року по справі № 520/211/16-ц.
		В той же час, як вбачається зі змісту статті 7 Конвенції МОП № 158 трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов`язаних з його поведінкою і роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв`язку з висунутим проти нього звинуваченням.
		 
		Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
		У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchliv.France, заява № 35787/03, § 29).
		При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kartv. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79; «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24); «Ешим проти Туреччини» (Esimv.Turkey, заява № 59601/09, § 21).
		Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України, для ухвалення рішення у цивільній справі суд має встановити, зокрема, чи мали місце і обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.
		Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_1 має статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року. З 14 вересня 2021 року був працевлаштований до Комунального закладу позашкільної освіти «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ: 02139920), що підтверджується витягом з наказу про призначення на посаду від 13 вересня 2021 року № 99.
		На момент працевлаштування позивачем відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» були подані на роботу військово-облікові документи, а саме: копія військового квитка з зазначенням періодів проходження служби та періодів участі в бойових діях; копія довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, видана військовою частиною НОМЕР_2 від 02 квітня 2020 року № 505/ппд; копія довідки про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, видана військовою частиною НОМЕР_2 від 02 квітня 2020 року № 505/ппд; копія посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 03 серпня 2018 року.
		Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту» (зі змінами). До стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років педагогічних та науково- педагогічних працівників зараховується час роботи на посадах, визначених в Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 червня 2000 р. № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічним та науково-педагогічних працівників». Основним документом для визначення стажу педагогічної роботи є трудова книжка (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та інші документи (витяги з наказів, відомостей про виплату заробітної плати тощо), що відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Відповідальність за обчислення стажу покладається на роботодавця. Розміри надбавки у відсотках та періоди роботи, що зараховуються до відповідного спеціального стажу для працівників освітянської галузі: до 3 років - 0%; від 3 до 10 років - 10%; від 10 до 20 років - 20%; більше 20 років - 30%. Розмір надбавки за вислугу років у зв`язку зі збільшенням спеціального стажу підвищується: з місяця, що настає за тим, у якому виникло таке право, якщо документи, необхідні для обчислення стажу, знаходяться в цьому закладі (установі); з дня подання працівником відповідних документів про стаж, що дають право на таке підвищення.
		Стаж роботи за спеціальністю особам, яким встановлюється надбавка за вислугу років, обчислюється сумарно за час роботи на всіх посадах, зазначених у Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» від 14 червня 2000 року № 961. Виплачується надбавка за вислугу років на підставі наказу чи іншого розпорядчого документа, виданого керівником відповідного закладу, установи.
		До стажу роботи, що дає право на надбавку за вислугу років, зараховується не лише стаж, набутий на посадах, визначених у Переліку № 963, а також й періоди, передбачені пунктом 2 Порядку № 78, іншими нормативними актами України. До таких періодів слід віднести: час перебування громадян на військовій службі (ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011 -XII); військова служба в Службі безпеки (ч. 2 ст. 27 Закону України «Про Службу безпеки України) від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ); відповідно до Порядку № 78 до стажу педагогічної роботи зараховується час перебування громадянина України на військовій службі (незалежно від того, коли працівник проходив службу).
		Відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту»: до стажу педагогічної роботи зараховується час перебування громадян України на військовій службі, час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя і шоста статті 179 Кодексу законів про працю України) (322-06).
		Відповідно до підпункту «а» пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб»: « один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції; час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та уперіод здійснення зазначених заходів;…».
		Відповідно до копії військового квитка позивач проходив військову службу у період з 27 лютого 2017 року по 03 квітня 2020 року.
		З 01 січня 2009 року відповідно до змін, внесених постановою Кабміну «Про доповнення пункту 2 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково- педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти» від 11 червня 2008 року № 535 до Порядку № 7, до стажу педроботи викладачів професійно-теоретичної підготовки, старших майстрів та майстрів виробничого навчання професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ), зараховується час роботи за відповідною професією (спеціальністю) на виробництві та у сфері послуг. Особливістю обчислення стажу роботи для вказаної категорії працівників є те, що час роботи за робітничою професією зараховується за умови, що кваліфікаційний розряд, клас, категорія, група, за якою вони працювали (і це все документально підтверджено), є вищим від планового кваліфікаційного розряду, класу, категорії, групи, які присвоюються випускникам ПТНЗ.
		Відповідно до копії трудової книжки позивач працював на наступних посадах: системного адміністратора у Жовтневій районній у м. Харкові виборчій комісії Харківської області з чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних міських голів (25 жовтня 2015 року) у період з 29 вересня 2015 року по 13 листопада 2015 року; оператора комп`ютерного набору у Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласна туберкульозна лікарня №1» у період з 16 листопада 2015 року по 27 квітня 2020 року, з урахуванням періоду проходження військової служби з 27 лютого 2017 року по 03 квітня 2020 року.
		Наказом директора КЗПО «Міський палац дітей та юнацтва» ДМР позивачу згідно рішення суду за справою 201/15473/23 було перераховано педагогічний стаж та враховано у педагогічний стаж період проходження військової служби та виплачено кошти на карту, що підтверджується випискою з банку.
		Однак станом на дату винесенням рішення суду за справою № 201/15473/23 відповідачем, на думку позивача, не здійснено в повному обсязі розрахунок з останнім, а саме не виплачено: компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, а саме: розрахунком педагогічного стажу відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 за періоди: відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за справою № 201/15473/23  за період з 14 вересня 2021 року по 16 серпня 2024 року.
		Вважаючи, що при працевлаштуванні на роботу за сумісництвом позивачу невірно розрахували педагогічний стаж, не зарахувавши період проходження військової служби до педагогічного стажу, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2024 року у справі № 201/15473/23 цей позов було задоволено у частині зарахування до педагогічного стажу періоду проходження військової служби з моменту працевлаштування до відповідача. У зв`язку з виконанням рішення та перерахунком стажу позивачу була перерахована заробітна плата та виплачено в сумі 2009.62 грн. Позивач до відповідача із запитом з приводу даного питання не звертався.
		Наявними в матеріалах цієї справи документами підтверджено, що виплата надбавки за педагогічний стаж за цей період здійснена відповідачем 17 жовтня 2023 року.
		Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (Порядок № 159).
		Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати грошових доходів і виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
		Аналогічну за змістом правову позицію було висловлено у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 134/89/16-а, від 10 лютого 2020 року у справі № 134/87/16-а та від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19.
		   Судом також з`ясовано, що у березні 2024 року відповідно до рішення Дніпровської міської ради № 63/45 від 20 грудня 2023 року Комунальний позашкільний навчальний заклад «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради було перейменовано в Комунальний заклад позашкільної освіти «Міський палац дітей та молоді» Дніпровської міської ради.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 грудня 2000 року № 2050-Ш (Закон № 2050-Ш) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		За змістом статті 2 Закону № 2050-Ш компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		Приписами статей 3, 4 Закону № 2050-Ш обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
		Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
		Згідно з пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (Порядок №159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
		Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
		Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
		Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
		Зі змісту статті 2 Закону № 2050-Ш вбачається, що під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що положення Закону № 2050-Ш та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
		Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
		При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
		Як встановлено з матеріалів справи рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2024 року, яке набрало законної сили 29 липня 2024 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов`язано Комунальний заклад позашкільної освіти «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради зарахувати останньому період проходження ним військової служби до стажу педагогічної роботи для встановлення надбавки за вислугу років з часу прийняття на посаду керівника гуртка 14 вересня 2021 року, в іншій часині відмовлено у задоволенні позову.
		На виконання вищезазначеного судового рішення, відповідачем було своєчасно здійснено відповідні заходи щодо зарахування ОСОБА_1 період проходження ним військової служби до стажу педагогічної роботи для встановлення надбавки за вислугу років з часу прийняття на посаду керівника гуртка 14 вересня 2021 року, у зв`язку із чим здійснено доплату до заробітної плати у відповідних розмірах, яка виплачувалася у встановлені КЗпП строки.
		При цьому, відповідач своєчасно сплачував позивачу заробітну плату та інші компенсаційні платежі, строку їх виплат не порушував, доплата за вислугу років за рішенням суду також була виплачена у встановлені строки, що підтверджується відповідними довідками про доходи ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати йому заробітної плати та інших платежів (копії додано до позову).
		Сам позивач у своїй позовній заяві не навів жодних доказів того, який саме передбачений законодавством строк для виплати йому доходу було порушено відповідачем, що також свідчить про невмотивованість позовної заяви, оскільки основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-Ш компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
		Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19.
		Крім того, посилаючись у своїй позовній заяві, як на підставу застосування до нього положень Закону № 2050-ІІІ, позивач зазначає вищевказане судове рішення, однак зазначеним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2024 року було лише зобов`язано відповідача зарахувати позивачу період проходження ним військової служби до стажу педагогічної роботи для встановлення надбавки за вислугу років, без нарахування чи виплати будь-якої компенсації у встановлені строки.
		Більш того, що стосується посилань позивача на доплату внаслідок збільшення йому вислуги років, то вказана доплата також була вчасно виплачена та не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.
		Встановивши вказані обставини справи, а також керуючись вказаними нормами права, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Враховуючи те, що на підтвердження вказаної позовної вимоги позивачем не надано жодного доказу, в задоволенні такої позовної вимоги має бути відмовлено.
		Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
		За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.
		Згідно частини 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
		Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
		Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року « ОСОБА_2 ти України», № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. рішення у справах «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах «Пфайфер проти Австрії» (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та «А. проти Норвегії» (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.
		Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
		У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		   Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
		Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. 
		Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.
		Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. 
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.
		Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується. 
		Твердження позивача відносно протиправності відповідача стосовно позивача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач. 
		При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до КЗПО «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії слід відмовити.
		Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.
		На підставівикладеного,керуючись ст. 3, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 21, 22, 47, 48 149, 221,232,233,235КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		ОСОБА_1 в задоволенні позову до Комунального закладу позашкільної освіти «Міський палац дітей та юнацтва» Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
		Судові витрати віднести за рахунок держави.
		Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
		   Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...