Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/2271/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2024.
Дата набрання законної сили: 17.10.2024
Номер судового провадження: 51-708км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017100000000143

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П
		ОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		17 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/2271/18
		провадження № 51-708км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючої                                                 ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 ,
		виправданого                                            ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора                                           у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду                                 від 02 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12017100000000143, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Чернівців, зареєстрованого в тому АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), такого, що не має судимості, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		1. Святошинський районний суд м. Києва вироком від 07 листопада 2022 року визнав ОСОБА_7 невинуватим і виправдав за ч. 3 ст. 368 КК у зв`язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
		2. Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої влади та службового становища, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди.
		3. Так, згідно з обвинувальним актом, заступник начальника відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території міста Києва Державної екологічної інспекції України ОСОБА_7 з метою власного збагачення занездійснення екологічного та радіологічного контролю товарів, які підпадали під проведення такого контролю під час переміщення через митний кордон України, і митним оформленням яких займався він, 16 березня 2017 року вимагав від приватного підприємця                 ОСОБА_9 систематичної сплати неправомірної вигоди, яку одержав 20, 23,                          28 березня та 04 квітня 2017 року в сумах, відповідно, 500 грн, 300 грн, 500 грн, 700 грн, перебуваючи в службовому кабінеті, що в приміщенні митного посту «Західний» Київської міської митниці ДФС України на АДРЕСА_3 .
		4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала суду належних і допустимих доказів вчинення обвинуваченим інкримінованого злочину, водночас аналіз зібраних та досліджених у ході судового розгляду доказів дає підстави стверджувати, що мала місце провокація одержання неправомірної вигоди працівниками правоохоронних органів, оскільки фізична особа, яка діяла за їх вказівками, вийшла за межі «пасивного розслідування», вплинувши на обвинуваченого та схиливши його до вчинення злочину, а прокурор не спростував доводів сторони захисту щодо наявності провокації. Тому суд на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), виправдав ОСОБА_7 у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
		5. Як зазначив суд у вироку, 
		 
		- відомості до ЄРДР за № 42017100000000143 за ч. 3 ст. 368  КК внесено 03 лютого 2017 року за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів за фактом вимагання та одержання неправомірної вигоди працівником територіального органу ГУ ДФС України в м. Києві.При цьому сторона обвинувачення під час судового розгляду не надала жодних заяв фізичних осіб чи суб`єктів підприємницької діяльності про вимагання неправомірної вигоди  ОСОБА_7 , які стали підставою для кримінального переслідування останнього;
		- сторона обвинувачення під час судового розгляду як доказ долучила до матеріалів кримінального провадження клопотання прокурора до Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД)         від 07 лютого 2017 року стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_10 і  ОСОБА_11 , проте так і не надала суду ухвал слідчих суддів апеляційного суду, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД стосовно вказаних осіб, а також відповідних протоколів за результатами їх проведення, тому клопотання прокурора до Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на проведення НСРД є недопустимим доказом;
		 
		- прокурор ОСОБА_12 , приймаючи постанову від 17 березня 2017 року про проведення НСРД у виді контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину з використанням імітаційних (несправжніх) засобів, зовнішній вигляд яких повинен імітувати вигляд справжніх митних накладних для здійснення міжнародних перевезень - CMR, а також із використанням заздалегідь ідентифікованих (помічених) грошових засобів - грошових коштів у національній грошовій одиниці України, не ухвалював рішення про залучення до співпраці з органами досудового розслідування на конфіденційній основі будь-яких осіб, у т. ч. ОСОБА_9 , та про вручення цій особі технічних засобів для збирання й фіксації розмов між нею і ОСОБА_7 . Тож сама по собі згода  ОСОБА_9  від 
		20 березня 2017 року, надрукована на бланку, про залучення його до конфіденційного співробітництва та проведення НСРД у кримінальному провадженні                                                       № 42017100000000143 без рішення прокурора про залучення цієї особи до конфіденційного співробітництва і проведення НСРД є неналежним та недопустимим доказом;
		 
		-сторона обвинувачення не долучила до матеріалів кримінального провадження протоколу вручення технічних засобів, які застосовувалися в ході вказаної НСРД для фіксації розмов і дій, що відбувалися між  ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , які викладено в протоколах про результати проведення контролю за вчиненням злочину;
		 
		- сторона обвинувачення не надала суду флешнакопичувача № 51/5483, на якому було зафіксовано хід та результати контролю за вчиненням цього злочину;
		 
		- сторона обвинувачення не долучила до матеріалів кримінального провадження і не відкрила стороні захисту ані під час виконання вимог ст. 290 КПК, ані під час судового розгляду речових доказів - грошових коштів: дев`ять купюр номіналом 100 грн із серіями та номерами ЗБ1734466, ЕЄ5276097, КМ2645124, ЕЩ6171268, МП9025876, МВ6758049, ЗД4991170, МИ3197546, ГВ5883804; дві купюри номіналом 200 грн із серіями та номерами КД8832134 і ВГ0971873; три купюри номіналом 200 грн із серіями і номерами ЗБ6510720, ЄЦ6445369, ЕЕ7932935; а також дві купюри номіналом 50 грн із серіями та номерами ТА9438144 і ТЄ5991477;
		- до протоколів  про результати проведення контролю за вчиненням злочину  долучено імітаційні засоби - міжнародні товаросупровідні накладні (CMR)                 з відтисками печаток, однак у цих протоколах не зафіксовано, коли і в кого їх було вилучено, не проведено огляду вилучених імітаційних засобів, у т. ч. відтиску печаток; 
		 
		- прокурор у рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину не навів обставин, які свідчать про відсутність під час НСРД провокування особи на вчинення злочину, не вказав заявника вимагання неправомірної вигоди, а формально зазначив, що про відсутність провокування осіб на вчинення злочину свідчить факт попереднього звернення співробітників ГВ БКОЗ ГУ СБУ у м. Києві до прокуратури              м. Києва з інформацією про виявлення ними кримінального правопорушення.
		 
		6. З урахуванням наведеного суд ухвалив рішення про визнання постанови прокурора ОСОБА_12  від 17 березня 2017 року про проведення контролю за вчиненням злочину, а також похідних від вказаної постанови прокурора доказів: протоколів огляду та вручення грошових коштів від 20, 23, 28 березня та 04 квітня 2017 року; протоколів про результати проведення контролю за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину від 20, 23, 28 березня та 05 квітня 2017 року, неналежними й недопустимими доказами, а показань свідка ОСОБА_13 , яка була понятою під час огляду грошових коштів і підтвердила свої підписи на протоколі огляду та вручення грошових коштів від 20 березня 2017 року; показань свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , які були понятими під час обшуків за місцем роботи та проживання обвинуваченого; протоколів обшуків від 04 квітня 2017 року, проведених за місцем роботи і проживання обвинуваченого; протоколу огляду ідентифікованих (помічених) грошових коштів, вилучених у ході обшуків, від 
		05 квітня 2017 року; а також речових доказів - грошових купюр - недопустимими доказами.
		 
		7. Крім того, місцевий суд констатував, що з боку свідка ОСОБА_9  була здійснена провокація (підбурювання) на вчинення ОСОБА_7 злочину щодо отримання ним неправомірної вигоди на загальну суму 2000 грн, адже «всі докази доводять факт створення правопорушення у відношенні обвинуваченого штучним шляхом». Так, кримінальне провадження розпочато за матеріалами правоохоронних органів - рапорту старшого оперуповноваженого 2 сектору 4 відділу ГВ БКОЗ ГУ СБУ у м. Києві від 03 лютого 2017 року без будь-якої конкретизації та інформації про те, хто, за що вимагає, де, у кого і за яких обставин. Досудове розслідування проведено за відсутності заяви фізичних осіб або суб`єктів підприємницької діяльності про вимагання неправомірної вигоди  ОСОБА_7 , за відсутності ухвал слідчих суддів апеляційного суду, за постановою прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, ухваленою з порушенням КПК і з оформленням протоколів за результатами проведення контролю за вчиненням злочину без технічних засобів фіксації. До того сторона обвинувачення не забезпечила явки в судове засідання ані головного свого свідка ОСОБА_9 , ані решти свідків. 
		8. Київський апеляційний суд ухвалою від 02 листопада 2023 року залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		9. Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення місцевим та апеляційним судами вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Святошинського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що висновки суду про недоведеність вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, не відповідають фактичним обставинам справи. На думку прокурора, вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення доведена сукупністю наданих стороною обвинувачення та досліджених судом під час судового розгляду доказів. Прокурор зазначає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги докази сторони захисту і відхилив докази сторони обвинувачення, які могли б істотно вплинути на його висновки щодо винуватості обвинуваченого, не дослідив усіх доказів у провадженні в їх сукупності, не дав їм повної, всебічної та об`єктивної оцінки, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого рішення. 
		 
		10. Зокрема, прокурор указує на те, що суд першої інстанції всупереч приписам закону визнав ряд доказів недопустимими у зв`язку з тим, що вони отримані в результаті провокації до вчинення злочину та без додержання норм кримінального процесуального закону. Наголошує, що в матеріалах провадження немає відомостей про те, що працівники Служби безпеки України є зацікавленими особами в цій справі, дії правоохоронних органів в особі їхнього агента ОСОБА_9  були активними і з їх боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину. Стверджує, що правоохоронні органи лише долучилися до фіксації та розслідування на певному етапі подій, зокрема після подання особою заяви про вчинення злочину, і це свідчить про їхню пасивну роль, яка проявилася лише в належній фіксації вчинюваного кримінального правопорушення. 
		 
		11. Касатор також звертає увагу на те, що суд безпідставно визнав речові докази - грошові купюри - недопустимими доказами через те, що сторона обвинувачення не відкрила їх стороні захисту ані під час виконання вимог ст. 290 КПК, ані в судовому засіданні. Акцентує на тому, що зазначене рішення суду не узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі                № 333/989/18, про те, що кримінальні процесуальні норми не встановлюють обов`язку сторони захисту знайомитися з матеріалами, відкритими стороною обвинувачення,                    і реалізація права на ознайомлення з такими матеріалами залежить від власного уявлення про його доцільність та обрану стратегію і тактику процесуальної поведінки для досягнення бажаного процесуального результату. Зауважує, що під час виконання вимог ст. 290 КПК стороні захисту було надано доступ до всіх матеріалів досудового розслідування, у тому числі речових доказів, і сторона захисту не заявляла жодних клопотань чи скарг стосовно цього.
		 
		12. Прокурор зазначає і про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам закону вказав як на підставу недопустимості протоколів НСРД на порушення положень            ст. 246 КПК через відсутність у матеріалах справи процесуального рішення про уповноваження заявника здійснювати НСРД, а також вручення зазначеній особі технічних засобів для проведення таких заходів. Цей висновок суду, на думку прокурора, суперечить вимогам чинного процесуального закону. Крім того, заявник стверджує, що ухвала апеляційного суду не узгоджується з приписами статей 370, 404 і 419 КПК, оскільки апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог КПК і невідповідності його висновків про виправдання ОСОБА_7 фактичним обставинам справи, не дав на них вичерпних і переконливих відповідей, не зазначив підстав, на яких визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою. 
		 
		13. Захисник виправданого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора. 
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 
		14. Прокурор ОСОБА_5 просила частково задовольнити касаційну скаргу прокурора                в кримінальному провадженні ОСОБА_8 , скасувавши ухвалу апеляційного суду щодоОСОБА_7 і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		 
		15. У судовому засіданні виправданий ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_6 просили вирок та ухвалу залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		 
		16. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
		 
		 
		 
		Мотиви Суду
		 
		17. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		 
		18. За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		19. Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
		20. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. 
		21. Статтею 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне й об`єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
		22. За правилами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		23. Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		24. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
		25. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях зазначав, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватися прав сторони захисту (справа «Руїс Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (справа «Ван де Гурк проти Нідерландів» («Van de Hurk v. the Netherlands»), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (справа «Болдеа проти Румунії»  («Boldea v. Romania»).
		26. Апеляційний суд під час розгляду справи щодо  ОСОБА_7 в апеляційній інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
		27. Як убачається з матеріалів справи, прокурор в апеляційній скарзі вказував на те, що вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а також неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Стверджував, що рішення суду першої інстанції усупереч вимогам ст. 370 КПК є незаконним, необґрунтованим і невмотивованим з огляду на те, що суд обмежився перерахуванням у вироку наданих прокурором доказів і процесуальних документів, однак не зазначив, які обставини вони підтверджують або спростовують.
		28. Як вважав прокурор, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що всі докази у справі отримано в результаті провокації до вчинення злочину та обвинувачений вчинив цей злочин унаслідок незаконного підбурювання з боку агента ОСОБА_9 , котрий за підтримки правоохоронних органів впливав на нього. Акцентував, що правоохоронні органи діяли в межах закону на підставі отриманої заяви про вчинення злочину. Прокурор також звертав увагу апеляційного суду на допущені судом першої інстанції порушення, які відповідно до вимог ст. 412 КПК є істотними і спричиняють скасування вироку. Наголошував, що висновки суду, викладені в судовому рішенні, містять істотні суперечності, отже не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 409, п. 4 ч. 1 ст. 411 КПК. Указував, що суд першої інстанції зазначив дві взаємовиключні підстави для ухвалення виправдувального вироку, що суперечить вимогам ст. 373 КПК і має різні юридичні наслідки. При цьому, з метою повної та всебічної перевірки доводів апеляційної скарги, прокурор заявив клопотання про необхідність проведення апеляційним судом повного судового розгляду та повторного дослідження всіх доказів у справі, у тому числі тих, які місцевий суд дослідив не повністю, зокрема просив дослідити письмові докази та допитати свідків. 
		29. Проте суд апеляційної інстанції, детально виклавши в ухвалі доводи, наведені                          в апеляційній скарзі прокурора, не проаналізував їх і не надав у рішенні вичерпної та конкретної відповіді на жоден із них. Зі змісту ухвали вбачається, що апеляційний суд перерахував усі докази, на які послався суд першої інстанції у вироку, приймаючи рішення про недоведеність стороною обвинувачення поза розумним сумнівом вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 , а стосовно доводів в апеляційній скарзі обмежився однією узагальнювальною відповіддю. А саме вказав, що суд першої інстанції, оцінюючи досліджені докази в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що всі дані, отримані в ході НСРД, є недопустимими доказами, оскільки отримані внаслідок здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу. При цьому не зазначив, які саме процесуальні дії, результати яких сторона обвинувачення надала як докази в суді першої інстанції, проведено без судового дозволу, і взагалі не відреагував на клопотання прокурора щодо повторного дослідження доказів у порядку ст. 404 КПК. Також апеляційний суд не вказав у рішенні, чому погоджується з висновком місцевого суду про те, що всі докази у справі отримано в результаті провокації обвинуваченого до вчинення злочину з боку правоохоронних органів.
		30. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що сторона захисту заперечувала факт вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 і стверджувала про провокацію злочину. Місцевий суд зробив висновок про недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, а водночас про провокацію його вчинення і про те, що прокурор не спростував наявності провокації злочину. Апеляційний суд не відреагував на протилежність висновків суду першої інстанції.
		 
		31. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ захист від провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення ним інкримінованих йому дій, але стверджує про їх скоєння внаслідок незаконного підбурювання з боку працівників міліції, отже заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги на те, що його спровокували вчинити цей злочин, вважається непослідовним і не підпадає під категорію «справ про провокацію злочину» (справа «Берлізев проти України»). 
		 
		32. За таких обставин залишається незрозумілим, чи мало місце вчинення                кримінального правопорушення внаслідок провокації, або ж не доведено вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, обвинуваченим.
		 
		33. Зазначене свідчить про формальний підхід апеляційного суду до розгляду апеляційної скарги прокурора.
		 
		34. Верховний Суд наголошує, що апеляційне провадження стосується тих судових рішень, які не набрали законної сили, і передбачає процедуру перегляду апеляційною судовою інстанцією законності та обґрунтованості рішень місцевих судів з огляду на правильність установлення ними фактів, застосування матеріальних і процесуальних норм права. Це зобов`язувало суд апеляційної інстанції відповідно до вимог                              ст. 404 КПК зробити власний висновок щодо доведеності визначених ст. 91 КПК обставин: події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого                           у вчиненні кримінального правопорушення та інших. 
		 
		35. Тому ухвалу суду апеляційної інстанції щодоОСОБА_7  належить скасувати з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційну скаргу прокурора, відповідно, необхідно задовольнити частково. 
		 
		36. Під час нового розгляду апеляційний суд повинен із дотриманням статей 404, 419 КПК перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, дати на них вичерпні відповіді та з урахуванням правових позицій Верховного Суду постановити рішення, яке відповідатиме вимогам закону.
		 
		 
		 
		 
		 
		Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		 
		ухвалив:
		 
		Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		 
		Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                          ОСОБА_2                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...