Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/3869/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; прокуратури.
Надіслано для оприлюднення: 23.10.2024. Зареєстровано: 24.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2024.
Дата набрання законної сили: 16.10.2024
Номер судового провадження: 852/17218/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		16 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 280/3869/24
		Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: 
		головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
		суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М., 
		за участю секретаря судового засідання Соловей Л.О.
		за участю представників: позивача  Волкогон Т.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.08.2024 ( суддя Богатинський Б.В.) в адміністративній справі №280/3869/24 за позовом Заступнику керівника Запорізької обласної прокуратури до Запорізької міської ради про визнання нормативно-правого акту протиправним та нечинним в частині,- 
		ВСТАНОВИВ:
		Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду вимогами визнати протиправними та нечинними:
		- пункт 1.1. рішення Запорізької міської ради від 29.09.2023 № 203 «Про внесення змін до рішення Запорізької міської ради від 26.08.2020 № 62 «Деякі питання оренди комунального майна».
		- пункт 1.3. рішення Запорізької міської ради від 29.09.2023 № 203 «Про внесення змін до рішення Запорізької міської ради від 26.08.2020 № 62 «Деякі питання оренди комунального майна» у частині надання повноважень орендодавця комунального майна комунальним підприємствам щодо майна, яке перебуває в господарському віданні (на балансі) даних підприємств, а саме: нерухомого майна незалежно від його площі.
		Вимоги позову обґрунтовані тим, що Запорізька міська рада пунктом 1.1 рішення від 29.09.2023 № 203 (яким внесено зміни до п. 3 рішення від 26.08.2020 № 62), протиправно розширила в порівнянні з вичерпним законодавчим переліком коло суб`єктів, які мають право на отримання комунального майна Запорізької міської територіальної громади без проведення аукціону (додатки 1, 2), включивши додатково до їх складу: підприємства, комунальні некомерційні підприємства, засновниками яких є Запорізька міська рада; об`єднання співвласників багатоквартирних будинків; громадські організації, що використовують комунальне майно для безкоштовного релігійного навчання дітей у недільних школах; благодійні, релігійні, громадські організації для розміщення центру реінтеграції бездомних осіб, а також інші громадські організації, які провадять будь-яку соціальну, суспільно корисну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, статутом якої передбачено провадження волонтерської діяльності; громадські організації, які мають статутною діяльністю допомогу (тимчасове розміщення, реабілітацію тощо) вимушено переселеним особам, дітям та дорослим особам з інвалідністю, Збройним Силам України, а також громадські організації ветеранів (в тому числі, але не виключно - ветеранів Збройних Сил України) незалежно від призначення використання майна, окрім комерційних цілей. Запорізька міська рада, всупереч основної мети оренди, закріпленій у ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», (прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, посилення фінансової спроможності підприємств державної або комунальної власності), з часу прийняття оскаржуваного рішення систематично розпоряджається комунальним майном Запорізької міської територіальної громади на умовах оренди, надаючи його без проведення аукціону суб`єктам, не передбаченим ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», встановлюючи при цьому річну орендну плату за його використання у розмірі 1 гривні міською радою прийнято низку таких рішень, оприлюднених на офіційному сайті міської ради). 
		Визначення розміру орендної плати можливо виключно двома способами (за результатами аукціону або відповідно до Методики), Запорізька міська рада, наділивши себе правом самостійно визначати для певного кола суб`єктів розмір орендної плати фактично на власний розсуд, вийшла за межі наданих їй законом повноважень. 
		Запорізька міська рада рішенням від 29.09.2023 № 203 надала повноваження орендодавця комунального майна Запорізької міської територіальної громади комунальним підприємствам передавати нерухоме майно будь-якої площі, однак гранична допустима площа нерухомого майна, орендодавцем якого може бути його балансоутримувач, визначена Законом, і вона не може перевищувати 400 квадратних метрів. Запорізька міська рада, приймаючи оскаржуване рішення від 29.09.2023 № 203, діяла не лише в порушення вимог Законів України «Про оренду державного та комунального майна», «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядку передачі державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630, а й всупереч інтересам Запорізької міської територіальної громади. 
		Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року позов задоволено.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що відсутність попиту на оренду приміщень зумовлена військовими діями з боку РФ, у свою чергу громадські організації, яким передані в оренду приміщення за 1 грн. У рік, допомагають населенню, тобто фактично виконують роль соціально-економічного розвитку Запорізької міської територіальної громади, адже окрім зменшення місцевого бюджету від фінансового навантаження зі сплати за теплову енергію та утримання будинків, за свої кошти здійснюють ремонт приміщень та поліпшують їх. У даному випадку передача в оренду за 1 грн. у рік приміщень громадським організаціям, які допомагають населенню (благодійна допомога, надання місць для тимчасового проживання, волонтерство, передача гуманітарної допомоги) як раз і свідчить про відсутність порушень законних інтересів з боку Запорізької міської територіальної громади, усі ці дії направлені на задоволення соціальним потреб громади і в своєму розумінні не є порушенням інтересів з боку Запорізької міської ради.
		Під час розгляду справи до суду надійшло клопотання від Громадської організації "Захист жінок України", Благодійної організації БФ"Допомога Нації" та Благодійної організації "Благодійний фонд"Артак разом до мрії" про залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
		Колегія судів вважає, що таке не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
		Правовий статус та порядок вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, врегульовано Кодексом адміністративного судочинства України.
		Відповідно до частини другої статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
		Згідно із частиною п`ятою статті 49 КАС України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 306 КАС України суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		Отже, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі за умови, що рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи по суті, може вплинути на права, свободи, інтереси або обов`язки таких осіб.
		Водночас, враховуючи предмет та підстави позову, вимоги позовної заяви, характер спірних правовідносин, те, що у спірних правовідносинах підлягають дослідженню та встановленню обставини правомірності прийняття спірного рішення, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для залучення Громадської організації "Захист жінок України", Благодійної організації БФ "Допомога Нації" та Благодійної організації "Благодійний фонд"Артак разом до мрії" до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
		Крім того, у поданих клопотаннях не обґрунтовано, яким саме чином рішення суду може вплинути на права або обов`язки вказаних осіб.
		Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
		Під час апеляційного перегляду встановлено, що Рішенням Запорізької міської ради від 26.08.2020 № 62 «Деякі питання оренди комунального майна» затверджено:
		- Перелік першого типу - Перелік об`єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні, згідно із додатком 1 до цього рішення (п. 1 рішення);
		- Перелік другого типу - Перелік об`єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду без проведення аукціону згідно з додатком 2 до цього рішення (п. 2 рішення);
		- Додатковий перелік підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону, згідно із додатком З цього рішення (п. 3 рішення).
		Пунктом 4 указаного рішення визначені суб`єкти, яким надані повноваження орендодавця комунального майна:
		- департамент комунальної власності та приватизації міської ради щодо: цілісних майнових комплексів комунальних підприємств; нерухомого майна, яке перебуває в господарському віданні (на балансі) комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» та міського комунального підприємства «ОСНОВАНІЄ»; нерухомого майна, яке перебуває в оперативному управлінні (на балансі) бюджетних установ, закладів, організацій, комунальних некомерційних підприємств, органом управління майном яких є департамент охорони здоров`я Запорізької міської ради (п. 4.1 рішення);
		- комунальні підприємства (за винятком комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» та міського комунального підприємства «ОСНОВАНІЄ») щодо майна, що перебуває в господарському віданні (на балансі) даних підприємств, а саме: структурних підрозділів комунальних підприємств; нерухомого майна незалежно від його площі; іншого окремого індивідуально визначеного майна (п. 4.2 рішення);
		- бюджетні установи, заклади, організації, комунальні некомерційні підприємства, органом управління майном яких є департамент охорони здоров`я Запорізької міської ради, щодо іншого окремого індивідуально визначеного майна, яке перебуває в їх оперативному управлінні (на балансі) (п. 4.3 рішення).
		Департаменту комунальної власності та приватизації міської ради надані повноваження на розроблення та затвердження Примірних договорів оренди комунального майна м. Запоріжжя, внесення змін (включення/виключення об`єктів) до Переліків першого та другого типу, прийняття рішення про надання дозволу на передачу в оренду майна або про відмову в укладанні договору оренди, у випадках, передбачених п.п. 4.2, 4.3 цього рішення, шляхом видання відповідного наказу (пункт 5 рішення).
		У подальшому рішенням Запорізької міської ради від 12.07.2023 № 60 до вищезазначеного рішення внесені зміни в частині суб`єктів, яким надані повноваження орендодавця комунального майна, а саме: у підпункті 4.3 після слів «бюджетним установам, закладам, організаціям» доповнено словами комунальному підприємству «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7»; міському комунальному підприємству «ОСНОВАНІЄ» та далі за текстом.
		Рішенням Запорізької міської ради від 29.09.2023 № 203 «Про внесення змін до рішення Запорізької міської ради від 26.08.2020 № 62 «Деякі питання оренди комунального майна» до вищезазначеного рішення міської ради від 26.08.2020 № 62 внесені наступні зміни.
		Зокрема, пунктом 1.1. рішення від 29.09.2023 № 203 вирішено викласти пункт 3 рішення від 26.08.2020 № 62 в наступній редакції:
		« 3. Затвердити перелік юридичних осіб, що надають соціально важливі послуги населенню, громадських організацій, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону, згідно із додатком 1 до цього рішення.
		Затвердити перелік громадських організацій, у т.ч. релігійних, благодійних, волонтерських, об`єднань співвласників багатоквартирних будинків та інші, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону, згідно з додатком 2 до цього рішення.
		Відповідно до Додатку 1 до рішення міської ради від 29.09.2023 № 203 до переліку юридичних осіб та організацій, що надають соціально важливі послуги населенню, громадських організацій, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону, на підставі наказу Департаменту управління активами Запорізької міської ради включені:
		1. Органи державної влади, інші бюджетні організації, заклади, установи, які повністю фінансуються з державного бюджету.
		2. Представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування м. Запоріжжя.
		3. Установи, заклади, організації, підприємства, комунальні некомерційні підприємства, засновниками яких є Запорізька міська рада.
		4. Заклади освіти, які мають ліцензію на провадження освітньої діяльності, заклади охорони здоров`я державної та комунальної форми власності.
		5. Виборчі комісії, уповноважені здійснювати підготовку і проведення відповідних виборів.
		6. Дитячо-юнацькі спортивні школи для організації навчально-тренувального процесу, що належать на правах комунальної власності Запорізькій міській територіальній громаді.
		Розмір орендної плати для таких орендарів визначається на рівні 1 гривні на рік згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483. Зазначені юридичні особи мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону на підставі наказу Департаменту управління активами Запорізької міської ради.
		Згідно із Додатком 2 до рішення міської ради від 29.09.2023 № 203 до переліку громадських організацій, в тому числі благодійних, релігійних, волонтерських, а також об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону на підставі відповідного рішення Запорізької міської ради, включені:
		1. Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків для використання згідно зі статутною діяльністю.
		2. Національно-культурні спілки та товариства.
		3. Громадські організації, що використовують комунальне майно для безкоштовного релігійного навчання дітей у недільних школах.
		4. Благодійні, релігійні, громадські організації для розміщення центру реінтеграції бездомних осіб (притулок для безхатченків та соціально незахищених людей з метою повернення таких осіб до самостійного повноцінного життя шляхом надання їм комплексу соціальних послуг), а також інші громадські організації, які провадять будь-яку соціальну, суспільно корисну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, статутом якої передбачено провадження волонтерської діяльності.
		5. Консульства іноземних держав.
		6. Громадські організації, які мають статутною діяльністю допомогу (тимчасове розміщення, реабілітацію тощо) вимушено переселеним особам, дітям та дорослим особам з інвалідністю, Збройним Силам України, а також громадські організації ветеранів ( в тому числі, але не виключно - ветеранів Збройних Сил України) незалежно від призначення використання майна, окрім комерційних цілей.
		Усі вищезазначені громадські організації, національно-культурні спілки та товариства, об`єднання співвласників багатоквартирних будинків, а також консульства іноземних держав, мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону на підставі окремого рішення Запорізької міської ради. Розмір орендної плати визначається на підставі рішень Запорізької міської ради.
		Пунктом 1.3 рішення міської ради від 29.09.2023 № 203 викладено в новій редакції пункт 4 рішення міської ради від 26.08.2020 № 62 та визначені суб`єкти, яким надані повноваження орендодавця комунального майна, серед них: комунальні підприємства (за винятком комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» щодо майна, що перебуває в господарському віданні (на балансі) даних підприємств, а саме: структурних підрозділів комунальних підприємств; нерухомого майна незалежно від його площі; іншого окремого індивідуально визначеного майна (п. 4.2. рішення).
		Вважаючи зазначені пункт 1.1. рішення Запорізької міської ради від 29.09.2023 № 203 «Про внесення змін до рішення Запорізької міської ради від 26.08.2020 № 62 «Деякі питання оренди комунального майна», пункт 1.3. рішення Запорізької міської ради від 29.09.2023 № 203 «Про внесення змін до рішення Запорізької міської ради від 26.08.2020 № 62 «Деякі питання оренди комунального майна» протиправними та нечинними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Щодо питання наявності у прокурора права на звернення до суду з позовом в порядку процесуального представництва в суді інтересів держави в особі територіальних громад у зв`язку з розпорядженням комунальним майном Запорізької міської територіальної громади на умовах оренди, надаючи його без проведення аукціону суб`єктам, не передбаченим ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
		У рішенні від 08 серпня 1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" навів мотиви, згідно з якими інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
		Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону № 1697-VII.
		Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі №815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі №380/3398/20, від 05 жовтня 2021 року у справі №380/2266/21, від 02 лютого 2021 року у справі №320/10736/20 та від 23 лютого 2021 року у справі №440/6596/18.
		При цьому, громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. Статтями 13, 23, 41, 43, 89 та 95 Конституції України передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.
		У Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. Таким чином звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.
		Це відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №240/401/19.
		Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
		Визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).
		Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду).
		За наведеного, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
		Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).
		У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
		Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
		У цій справі, яка розглядається, прокурор звернувся з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати п. 37 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 07.03.2017 № 5461-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фірмою «Сотруднічество» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 638, скасувавши його державну реєстрацію, та витребувати спірне майно на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради визнати недійсним Договір оренди від 19.12.2018, стверджуючи про те, що Рада в порушення вимог Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова на 2012-2016 рр., затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 565/11 безпідставно передала у власність Відповідача 3 належне територіальній громаді м. Харкова, майно, що в свою чергу не відповідає інтересам територіальної громади та держави в цілому.
		За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (до розгляду якої зупинялось провадження у даній справі), у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
		Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
		При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
		Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права,
		Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
		1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу,
		уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
		- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
		- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
		2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
		- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
		- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
		У цій справі, яка розглядається, прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, посилаючись на те, що Рада, яка є уповноваженим органом в сфері розпорядження комунальним майном, має повноваження на захист порушених інтересів держави, проте сама допустила порушення вказаних інтересів, а тому вона визначена відповідачем у справі, а за відсутності інших органів, наділених повноваженнями на захист порушених інтересів територіальної громади, прокурор набув статусу позивача. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.
		З огляду на те, що під час вирішення подібних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17). 
		Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Частиною другою статті 2 зазначеного Закону визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Частиною 1 статті 10 Закону № 280/97-ВР встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Згідно приписів статті 25 Закону № 280/97-ВР сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		За змістом статті 60 Закону № 280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно.
		Підставою набуття права комунальної власності є передача майна комунальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга).
		Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування, та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята).
		Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад, передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма).
		З огляду на системний зміст вищенаведених норм, орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями щодо вирішення питань у сфері управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідних територіальних громад.
		Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
		Сільські, селищні, міські ради, відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, зокрема, у статті 143 Конституції України зазначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
		Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
		Частиною 1 статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
		З наявного в матеріалах справи спірного рішення вбачається, що пунктом 1.1. рішення від 29.09.2023 № 203 вирішено викласти пункт 3 рішення від 26.08.2020 № 62 в наступній редакції:
		« 3. Затвердити перелік юридичних осіб, що надають соціально важливі послуги населенню, громадських організацій, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону, згідно із додатком 1 до цього рішення.
		Затвердити перелік громадських організацій, у т.ч. релігійних, благодійних, волонтерських, об`єднань співвласників багатоквартирних будинків та інші, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону, згідно з додатком 2 до цього рішення.
		Пунктом 1.3. рішення від 29.09.2023 № 203 вирішено викласти пункт 4 рішення від 26.08.2020 № 62 в наступній редакції:
		«Повноваження орендодавця комунального майна надаються: 4.1. Департаменту управління активами Запорізької міської ради щодо: цілісних майнових комплексів комунальних підприємств..»
		Відповідно до Додатку 1 до рішення міської ради від 29.09.2023 № 203 до переліку юридичних осіб та організацій, що надають соціально важливі послуги населенню, громадських організацій, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону, на підставі наказу Департаменту управління активами Запорізької міської ради включені:
		1. Органи державної влади, інші бюджетні організації, заклади, установи, які повністю фінансуються з державного бюджету.
		2. Представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування м. Запоріжжя.
		3.Установи, заклади, організації, підприємства, комунальні некомерційні підприємства, засновниками яких є Запорізька міська рада.
		4. Заклади освіти, які мають ліцензію на провадження освітньої діяльності, заклади охорони здоров`я державної та комунальної форми власності.
		5. Виборчі комісії, уповноважені здійснювати підготовку і проведення відповідних виборів.
		6. Дитячо-юнацькі спортивні школи для організації навчально-тренувального процесу, що належать на правах комунальної власності Запорізькій міській територіальній громаді.
		Розмір орендної плати для таких орендарів визначається на рівні 1 гривні на рік згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483. Зазначені юридичні особи мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону на підставі наказу Департаменту управління активами Запорізької міської ради.
		Згідно із Додатком 2 до рішення міської ради від 29.09.2023 № 203 до переліку громадських організацій, в тому числі благодійних, релігійних, волонтерських, а також об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону на підставі відповідного рішення Запорізької міської ради, включені:
		1. Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків для використання згідно зі статутною діяльністю.
		2. Національно-культурні спілки та товариства.
		3. Громадські організації, що використовують комунальне майно для безкоштовного релігійного навчання дітей у недільних школах.
		4. Благодійні, релігійні, громадські організації для розміщення центру реінтеграції бездомних осіб (притулок для безхатченків та соціально незахищених людей з метою повернення таких осіб до самостійного повноцінного життя шляхом надання їм комплексу соціальних послуг), а також інші громадські організації, які провадять будь-яку соціальну, суспільно корисну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, статутом якої передбачено провадження волонтерської діяльності.
		5. Консульства іноземних держав.
		6. Громадські організації, які мають статутною діяльністю допомогу (тимчасове розміщення, реабілітацію тощо) вимушено переселеним особам, дітям та дорослим особам з інвалідністю, Збройним Силам України, а також громадські організації ветеранів ( в тому числі, але не виключно - ветеранів Збройних Сил України) незалежно від призначення використання майна, окрім комерційних цілей.
		Усі вищезазначені громадські організації, національно-культурні спілки та товариства, об`єднання співвласників багатоквартирних будинків, а також консульства іноземних держав, мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону на підставі окремого рішення Запорізької міської ради. Розмір орендної плати визначається на підставі рішень Запорізької міської ради.
		Відповідно до частин першої, другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Згідно з положеннями статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. 
		Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (ГПК) визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.
		У частині першій статті 20 ГПК у відповідній редакції закріплено правило, згідно з яким господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
		За приписами частини першої статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
		Пунктами 3, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу встановлено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є, зокрема, державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом; державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства.
		Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують, зокрема, спори, пов`язані з орендою державного та комунального майна, у тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування.
		Частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (Закон №280/97 ВР) передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		За змістом частини п`ятої статті 60 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		Як вбачається з матеріалів справи, вимоги позивача ґрунтуються на протиправності рішення відповідача з приводу використання нерухомого майна комунальної власності.
		Відтак, правовідносини, які склалися між сторонами в даній справі, стосуються правомочності власника комунального майна, тобто не реалізують в цій частині владних управлінських функцій.
		Оскільки відповідач в спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, тобто відносини, що склалися між відповідними суб`єктами щодо певного об`єкта комунальної власності у процесі його використання, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висловленою у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 813/3602/16.
		Таким чином, за суб`єктним складом сторін та характером спірних правовідносин ця справа підлягає розгляду в порядку, визначеному ГПК.
		Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 22.01.2019 у справі №910/12224/17, від 06.02.12019 у справі №826/12369/17, від 19.02.2020 у справі №813/3602/16.
		При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. 
		Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів встановила помилковість висновку суду першої інстанції про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки такий спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
		За нормами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
		Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а тому, захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом, слід здійснювати за правилами господарського судочинства, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, у зв`язку з чим, провадження у справі підлягає закриттю.
		У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Згідно ч.1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
		Роз`яснити, що заявлені вимоги належить розглядати за правилами господарського судочинства.
		Керуючись ст.ст 238, 239, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Запорізької міської ради задовольнити частково.
		Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.08.2024 в адміністративній справі №280/3869/24 скасувати.
		Провадження по справі №280/3869/24 за позовом Заступнику керівника Запорізької обласної прокуратури до Запорізької міської ради про визнання нормативно-правого акту протиправним та нечинним в частині закрити.
		Роз`яснити, що заявлені вимоги належить розглядати за правилами господарського судочинства.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		Повний текст постанови виготовлено 21 жовтня 2024 року. 
		 
		Головуючий - суддяН.А. Олефіренко 
		 
		 суддяЮ. В. Дурасова 
		 
		 суддяО.М. Лукманова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...