Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 585/1291/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-5739ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		23 жовтня 2024 року                                  
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 585/1291/21
		 
		провадження № 61-5739св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		треті особи: Роменська міська рада Сумської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватне підприємство «Ромни-Проект», ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня 2023 року у складі судді Євлах О. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 19 березня 2024 року у складі колегії суддів:  Собини О. І., Криворотенка В. І., Рунова В. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Роменська міська рада Сумської області,                                ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватне підприємство «Ромни-Проект»                                            (далі - ПП «Ромни-Проект»), ОСОБА_5 , про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що їй на праві спільної часткової власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Житловий будинок АДРЕСА_2 знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129, загальною площею 0,0929 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідачка є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 5910700000:05:015:0100,                                       яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,                               що є суміжною із зазначеною земельною ділянкою. 
		 
		Вказувала, що рішенням 60 сесії сьомого скликання Роменської міської ради Сумської області їй та ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з метою подальшої приватизації за адресою: АДРЕСА_2 .                                      ПП «Ромни-Проект» було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в АДРЕСА_2 .
		 
		Відповідно до повідомлення Управління ДАБІ у Сумській області від 31 березня         2021 року № 40-1018/250-21 було проведено позапланову перевірку об`єкту містобудування: «Будівництво лазні на земельній ділянці з кадастровим номером 5910700000:05:015:0100, яка розміщена на АДРЕСА_2 та на земельній ділянці з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129, яка розміщена на АДРЕСА_2 ». Під час проведення перевірки було встановлено, що ОСОБА_2 у 2005 році за адресою:                             АДРЕСА_2 збудовано літню кухню, яка на даний час використовується у якості лазні, без відповідних дозвільних документів, отриманих від органу державного архітектурно-будівельного контролю та без проектної документації, а отже самочинно. При цьому більша частина лазні розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 5910700000:05:015:0100, яка належить ОСОБА_2 , а інша частина лазні (шириною приблизно 0,5 м) розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129.
		 
		Рішенням комісії з розгляду земельних спорів Роменської міської ради Сумської області, оформленого Протоколом засідання комісії з розгляду земельних спорів  від 29 жовтня 2020 року встановлено, що оскільки самочинно збудована будівля частково розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129 (площа Гнідаша, 6), то вирішення питання погодження                меж земельної ділянки з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129                                    (площа Гнідаша, 6) доцільно проводити після вирішення питання щодо самочинної забудови, оскільки при її здійсненні були порушені права співвласників житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . 
		 
		Згідно з повідомленням Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 11 грудня 2020 року № 03-26/3030 «Про усунення порушень                     ОСОБА_7 » їй, ОСОБА_4 та співвласникам житлового будинку АДРЕСА_2 рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав щодо здійсненого самочинного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129, що стало підставою для звернення до суду зі вказаним позовом.
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просила суд зобов`язати    ОСОБА_8 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки                                           з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня                   2023 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду                                  від 19 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що позивачкою не доведено порушення її прав, як власника 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , а також відсутність технічної можливості виконати перебудову нерухомого майна відповідно до будівельних норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами або неможливість виділити ОСОБА_9 у власність земельну ділянку з урахуванням відхилень при будівництві відповідачкою літньої кухні, яка використовується як лазня, з огляду на те, що ОСОБА_1                                      ще не є власником земельної ділянки та сама при будівництві приміщень зайняла частину земельної ділянки, належну на праві власності  ОСОБА_9 .
		 
		Районний суд зазначив, що звертаючись до суду з позовом про зобов`язання  ОСОБА_2  звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки                                           з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129 привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд, позивачкою не вказано які саме будівлі (споруди), котрі знаходяться поза межами зазначеної нею земельної ділянки, необхідно прибрати відповідачці.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком районного суду, з огляду на те, що позивачкою не було доведено, що вона, як власник 1/2 частини квартири                                   у багатоквартирному будинку, в установленому законом порядку, на час звернення до суду із цим позовом, набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129.
		 
		Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неможливість приватизувати відведену їй земельну ділянку, оскільки встановлені під час проведення судової земельно-технічної експертизи перетинання фактичних земельних ділянок № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 не перешкоджає позивачу оформити право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня                      2023 року, постанову Сумського апеляційного суду від 19 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У квітні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                       у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		 
		 
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_6 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим нею доказам.
		 
		Вважає, що положеннями статей 377 Цивільного кодексу України                                                       (далі - ЦК України), 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено автоматичний перехід права на земельну ділянку у випадку придбання житлового будинку, будівлі або споруди, на якій вони розміщені, відтак вона, як власник частини квартири, набула право власності на зазначену земельну ділянку, що узгоджується з правовими висновками викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.
		 
		Вказує, що висновком експерта від 20 січня 2023 року № 1595/6, складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи було встановлено зайняття  ОСОБА_7  частини земельної ділянки з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а саме подвір`ям з цегляним парканом площею 6-7 кв. м, літньою кухнею, яка на даний час використовується у якості лазні, площею 1-2 кв .м, тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що нею не доведено порушення її прав, як власника частини квартири, проведеним відповідачкою самочинним будівництвом приміщення лазні є безпідставними.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_6 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня                            2018 року у справі № 910/12967/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 910/18461/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 157/330/16-ц, від 05 березня 2019 року у справі № 910/6317/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1056/18, від 29 січня                    2020 року у справі № 822/2149/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а, від 20 травня 2020 року у справі № 621/755/13-ц, від 22 червня 2023 року у справі   № 592/16491/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Глущенко В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що доводи касаційної скарги  ОСОБА_6 є безпідставними та не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Посилаються на те, що висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову  ОСОБА_6 відповідають обставинам справи.
		 
		Зазначає, що у касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на практику Верховного Суду, яка є нерелевантною, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                      статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                         і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право                             у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		 
		Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		 
		Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
		Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		 
		Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).
		 
		Згідно з пунктом «г» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
		 
		Частинами першою-другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		 
		Відповідно до частин шостої-сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені          в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		 
		Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 , суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність порушеного права позивача.
		 
		З такими висновками судів колегія суддів Верховного Суду погоджується та вважає їх правильними.
		 
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 
		Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
		Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав           у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		 
		Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		 
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		 
		Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначено                    у статті 16 ЦК України.
		 
		Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55,                            124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини                                      і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		 
		Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
		 
		Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові                       від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.
		 
		ОСОБА_6 не доведено порушення її прав, як власника 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , проведеним відповідачем самочинним будівництвом приміщення лазні, оскільки право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5910700000:05:015:0129 в установленому законом порядку вона не набула. 
		 
		Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь-яке право особи, а саме порушене.
		Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
		 
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_6 про те, що унаслідок придбання житлового будинку, будівлі або споруди, на якій вони розміщені, вона, як власник частини квартири, набула право власності на зазначену земельну ділянку, є безпідставними, з огляду на таке.
		 
		Згідно із частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування                              (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
		 
		У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/16666/16-ц (провадження № 61-14719св19) зроблено висновок, що «співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах                                       у вставленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.
		Зазначене у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності                у багатоквартирному будинку» поняття «права на земельну ділянку» варто розуміти як оформлене у встановленому законом порядку право власності чи право постійного користування. Лише після оформлення такого права розміри                                         і конфігурація земельної ділянки вважаються встановленими.
		За статтями 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». 
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.               За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. За наведеного, до суду із позовом про визначення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні нею може звертатись особа, яка                                               у встановленому законом порядку набула право власності або право користування такою земельною ділянкою».
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Крім того, позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що цегляний паркан та приміщення лазні були побудовані відповідачем на земельній ділянці, що перебуває саме у її користуванні. Власники інших квартир              у будинку АДРЕСА_2 претензій до відповідача з приводу порушення їхніх прав на земельну ділянку не заявляли.
		 
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, оскільки позивач позовні вимоги не довела.
		 
		Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17                                      та постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/12967/17,  від 14 серпня 2018 року у справі № 910/18461/17, від 20 лютого 2019 року у справі                       № 157/330/16-ц, від 05 березня 2019 року у справі № 910/6317/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1056/18, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18,        від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а, від 20 травня 2020 року у справі  № 621/755/13-ц, від 22 червня 2023 року у справі № 592/16491/18, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи є безпідставними та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог                    статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року              у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,                   а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня                  2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 19 березня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     Р. А. Лідовець
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...