Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/10230/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2024.
Дата набрання законної сили: 24.10.2024
Номер судового провадження: 61-9726ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/10230/20
		провадження № 61-9726св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
		   
		учасники справи:
		 
		позивач  за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом -  ОСОБА_1 ,
		відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Усіченко Ірини Георгіївни та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Паська Станіслава Анатолійовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року, ухваленого у складі судді Колесника О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до              ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 19 квітня 2013 року до            09 грудня 2019 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2      ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .
		Під час шлюбу він та ОСОБА_2 придбали за спільні кошти подружжя однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , вартістю    1 811 519,00 грн, автомобіль марки «SUBARU TRIBECA», номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, вартістю 242 000,00 грн, машиномісце № НОМЕР_2 , розташоване за адресою: АДРЕСА_4, вартістю 332 622,00 грн.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд поділити майно між подружжям, визнати за ним право власності на машиномісце та автомобіль марки «SUBARU TRIBECA», а за ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , за умови грошової компенсації на його користь вартості майна у розмірі 323 000,00 грн, врахувати до суми грошової компенсації суму коштів у розмірі 37 500,00 грн, які ОСОБА_2 отримала замість нього, як орендну плату за спільну однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 2 700,00 грн вартості проведення оцінки майна.
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
		 
		Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що під час шлюбу вона та відповідач придбали вказане майно, а також автомобіль марки «ГАЗ-67Б»,            1952 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 , вартістю 300 000,00 грн.
		Зазначала, що спірна квартира придбана за її особисті кошти та кошти, позичені у її матері, тому квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, а є її особистою приватною власністю.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю, визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «SUBARU TRIBECA», номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, автомобіль марки «ГАЗ-67Б»,               1952 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 , та машиномісце № НОМЕР_2 , розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , за умови грошової компенсації на її користь, що становить половину вартості вказаного рухомого та нерухомого майна, у розмірі 375 500,00 грн, зобов`язати ОСОБА_1 повернути їй половину суми заощаджень, які він викрав та використав на власні потреби,                      у розмірі 5 000,00 дол. США, що становить 140 150,00 грн, зобов`язати         ОСОБА_1 повернути їй половину суми, яку він одноосібно отримав за надання в оренду спільного майна, а саме машиномісця № НОМЕР_2.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на машиномісце № НОМЕР_2 на підземно-наземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 15,9 кв. м, вартістю 332 622,00 грн, автомобіль марки «SUBARU TRIBECA», номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузова) НОМЕР_4 , вартістю 242 000,00 грн, автомобіль марки «ГАЗ-67Б», 1952 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 , вартістю 300 000,00 грн в порядку поділу майна подружжя. 
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 37,90 кв. м, житловою площею      19,60 кв. м, вартістю 1 811 519,00 грн, у порядку поділу майна подружжя. 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 936 897,00 грн у рахунок компенсації вартості майна подружжя, що підлягало поділу. 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині про стягнення 37 000,00 грн за оренду спільної квартири відмовлено. 
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині  визнання квартири особистою приватною власністю, зобов`язання повернути                        5 000,00 дол. США та половину суми орендної плати за оренду машиномісця відмовлено.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що квартира придбана подружжям у період шлюбу та є їхньою спільною сумісною власністю і                                         не є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Також спільною сумісною власністю подружжя є автомобілі і машиномісце, які придбані подружжям під час шлюбу. Вимога ОСОБА_1 про врахування грошової компенсації у розмірі   37 000,00 грн, яку ОСОБА_2 отримала за оренду спільної однокімнатної квартири, не підлягає задоволенню, оскільки отримання відповідачкою вказаної суми не знайшло свого підтвердження. З тих самих підстав не підлягають задоволенню вимоги за зустрічним позовом про повернення ОСОБА_2               5 000,00 дол. США сімейних заощаджень та половини суми орендної плати за оренду машиномісця.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 -адвоката Усіченко І. Г.  задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва                         від 06 березня 2023 року в частині поділу спільного майна подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
		У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею       37,90 кв. м, житловою площею 19,60 кв. м; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини цієї квартири; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини машиномісця № НОМЕР_2 на підземно-наземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_2 , загальною площею            15,9 кв. м; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини цього машиномісця; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «SUBARU TRIBECA», номерний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузова) НОМЕР_4 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини цього автомобіля; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «ГАЗ-67Б»,     1952 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини цього автомобіля.
		В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, тому в порядку поділу майна підлягає визнанню за кожним із подружжя право власності на 1/2 частини вказаного майна. ОСОБА_2 не надала згоди на присудження ОСОБА_1 грошової компенсації замість його частки                  у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру та попередньо не внесла відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а тому у суду першої інстанції не було підстав для визнання права власності на автомобіль марки «SUBARU TRIBECA», автомобіль марки «ГАЗ-67Б» та машиномісце за ОСОБА_1                  з урахуванням вартості цього майна при присудженні спірної квартири         ОСОБА_2 , зі сплатою нею грошової компенсації ОСОБА_1 замість його частки у праві спільної сумісної власності на цю квартиру. ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів того, що кошти у розмірі 5 000,00 дол. США використані ОСОБА_1 не в інтересах сім`ї.
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
		 
		У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пасько С. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення  та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того            з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Оскільки спірна квартира придбана за особисті коштиОСОБА_2 , вона є її особистою приватною власністю.
		Суд апеляційної інстанції поділив навпіл між сторонами усе майно, проте не поділив між ними навпіл борг у розмірі 10 000,00 дол. США.
		Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо поділу неподільного майна, без поділу боргу в розмірі 10 000,00 дол. США, оскільки сторони в суді першої інстанції таких вимог не заявляли, а тому вийшов за межі позовних вимог, порушивши норми процесуального права.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), у постановах Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15,       від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16, у постановах Верховного Суду               від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18),         від 24 березня 2021 року у справі № НОМЕР_2/2211/18 (провадження № 61-19084св20),    від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16 (провадження № 61-37616св18),        від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16 (провадження № 61-46326св18),       від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19),    від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19, від 09 жовтня 2019 року у справі          № 664/340/16, провадження № 61-20084св18, суд вийшов за межі позовних вимог, порушивши норми процесуального права.
		 
		У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Усіченко І. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року в частині визнання в порядку поділу спільного майна подружжя права власності ОСОБА_2 на квартиру та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 936 897,00 грн у рахунок компенсації вартості майна подружжя, що підлягало поділу, та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати право власності ОСОБА_2 на 1/2 частини квартиру, визнати права власності ОСОБА_1 на 1/2 частини цієї квартири.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, щоу цій справі поділу потребувало неподільне майно, більша частина якого присуджувалася відповідачці. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність сплати на його користь компенсації його частки. 
		При визначенні суми належної йому компенсації суд першої інстанції провів зустрічне зарахування та зменшив її розмір на відповідну компенсацію, належну відповідачці за її частину у транспортних засобах та машиномісці, що не вимагало внесення ним будь-яких коштів на депозит суду.
		Відповідачка у зустрічному позові не заперечувала проти виділу в порядку поділу спільного майна у його власність транспортних засобів та машиномісця.
		Крім того, невнесення відповідачкою на депозит суду компенсації його частки                 у спірній квартирі не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції про поділ майна і визнання за кожним з колишнього подружжя права власності                   на 1/2 частини у всьому майні.
		Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині поділу майна та ухваливши в цій частині нове рішення про виділення кожному з подружжя по 1/2 частини всього майна, спір сторін навколо предмета позову не вирішив та фактично унеможливив використання такого майна сторонами як власниками         1/2 частини одного і того ж майна.
		Скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення в частині автомобілів і машиномісця, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та вимог апеляційних скарг сторін.
		Оскільки сторони постійно проживають за кордоном, що значно ускладнює можливість реального, примусового виконання обов`язку відповідачки зі сплати йому компенсації за його частину у спільній квартирі, яку відповідачка вважає лише своєю особистою власністю, а відповідачка не внесла та не збиралась вносити на депозит суду відповідної компенсації, правильне вирішення спору потребувало врахування істотної для нього обставини щодо можливого ускладнення отримання компенсації та захисту його майнових інтересів від потенційного порушення зі сторони відповідачки.
		 
		Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження  № 14-182цс21), у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, у постановах Верховного Суду від 12 жовтня        2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21), від 16 вересня 2020 року № 359/4356/18 (провадження № 61-22792св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18 (провадження № 61-4071св20), від 06 березня 2019 року         у справі № 571/1306/16-ц, провадження № 61-29896св18, від 29 травня 2019 року          у справі № 2-3632/11 (провадження № 61-34953св18), від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц (провадження               № 61-32739св18), від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц (провадження № 61-16521св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц (провадження № 61-26450св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18 (провадження           № 61-3596св19), від 06 листопада 2019 року у справі №464/4574/15-ц (провадження № 61-27007св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц (провадження № 61-25407св18), від 13 листопада 2019 року у справі                                     № 697/2368/15-ц (провадження №61-33310св18), від 04 грудня 2019 року у справі       № 635/8395/15-ц (провадження № 61-11414св18), від 01 квітня 2020 року у справі     № 686/24003/18 (провадження № 61-14417св19), від 01 липня 2020 року у справі          № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц (провадження          № 61-29527св18), від 24 березня 2021 року у справі № НОМЕР_2/2211/18 (провадження      № 61-19084св20), від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18), від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18), від 30 вересня 2020 року у справі № 522/1514/19 (провадження      № 61-21084св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18 (провадження           № 61-3703св19), від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження            № 61-11831св20); посилається на те, що є підстави для відступу від висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі                      № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21).
		 
		Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
		 
		У серпні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пасько С. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .
		 
		У жовтні 2023 рокупредставник ОСОБА_1 - адвокат Борисенко І. Г. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 . 
		 
		У листопаді 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пасько С. А. подав відповідь на відзив ОСОБА_1 , у якому вона просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		 
		Доводи відзивів на касаційні скарги та відповідь на відзив подібні доводам касаційних скарг сторін, які не погоджуються з рішення судів попередніх інстанцій та просять задовольнити їх позовні вимоги.
		 
		Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_4 (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,                    від 26 липня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня          2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду ОСОБА_4 від 27 липня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору, касаційну скаргу представника             ОСОБА_2 - адвоката Паська С. А. залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_4 (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,                     від 10 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Паська С. А.
		 
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
		 
		Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		19 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Оболонського районного суду міста Києва                 від 09 грудня 2019 року.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
		 
		Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 24 листопада 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., зареєстрованим у реєстрі за № 1029, ОСОБА_2 придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 
		 
		Під час шлюбу сторони 14 грудня 2016 року придбали за спільні кошти автомобіль марки «SUBARU TRIBECA», номерний знак НОМЕР_5 , 2007 року випуску, чорного кольору, номер шасі (кузова) НОМЕР_4 , який був зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , який згодом був перереєстрований за тим самим власником 18 червня 2020 року, отримавши реєстраційний номер НОМЕР_1 , про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 . 
		 
		27 червня 2018 року ОСОБА_1 придбав машиномісце № НОМЕР_2 на підземно-наземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_2, гараж № НОМЕР_2 , згідно з договором купівлі-продажу машиномісця, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В., зареєстрованим у реєстрі за № 4744. 
		 
		Сторони не заперечували, що під час шлюбу за спільні кошти вони придбали автомобіль марки «ГАЗ-67Б», 1952 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_3 .
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
		 
		Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		 
		На майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню. 
		 
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). 
		 
		Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. 
		 
		Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
		 
		Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України)). 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
		 
		Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
		 
		Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. 
		 
		Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. 
		 
		Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). 
		Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. 
		 
		Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи приписів статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. 
		 
		Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. 
		 
		Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям. 
		 
		Головними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. 
		 
		Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові, а в разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При ухваленні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості. 
		 
		Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а вразі недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. 
		 
		Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
		 
		Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		 
		У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірне майно, а саме: квартиру, автомобіль марки «SUBARU TRIBECA», автомобіль марки «ГАЗ-67Б» та машиномісце, сторонами придбано під час шлюбу за спільні кошти, спільною працею, тому воно       є спільним майном ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про поділ спірного майна в рівних частках шляхом визнання права власності за кожним на 1/2 частину у спільному рухомому та нерухомому майні.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про те, що відповідачка належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна                 не спростовувала, обставин для відступлення від засади рівності часток подружжя суд не встановив, а тому доводи відповідачки про те, що спірна квартира є її особистим майном, оскільки вона придбала її за особисті кошти,                                                          є необґрунтованими. 
		 
		Доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та вимог апеляційних скарг сторін, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		 
		При вирішенні спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ в інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід суду за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя, і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
		 
		Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575св19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714св22, від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20, провадження № 61-7951св23.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, визнавши по 1/2 частині спірного майна за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , не вийшов за межі позовних вимог сторін.
		 
		Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції не поділив між сторонами навпіл борг у розмірі 10 000,00 дол. США,                                           є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що надані ОСОБА_2 документи не є належними та допустимим доказами на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана саме за рахунок коштів, отриманих ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу, а також коштів, подарованих їй матір`ю. Крім того, таких вимог           ОСОБА_2 не заявляла.
		 
		Доводи касаційних скарг про те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду              від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21),                   у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, від 16 грудня 2015 року у справі              № 6-2641цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16, у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21), від 16 вересня 2020 року № 359/4356/18 (провадження                             № 61-22792св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18 (провадження № 61-4071св20), від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц (провадження № 61-29896св18), від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11 (провадження                 № 61-34953св18), від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня            2019 року у справі № 523/3612/16-ц (провадження№ 61-32739св18), від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц (провадження № 61-16521св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц (провадження № 61-26450св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18 (провадження№ 61-3596св19), від 06 листопада 2019 року у справі №464/4574/15-ц (провадження № 61-27007св18),                                    від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц (провадження                                     № 61-25407св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц (провадження №61-33310св18), від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц (провадження № 61-11414св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 (провадження № 61-14417св19), від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц,        від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц (провадження № 61-29527св18),         від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20),       від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18), від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18),  від 30 вересня 2020 року у справі № 522/1514/19 (провадження № 61-21084св19),    від 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18 (провадження № 61-3703св19),           від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження № 61-11831св20),       від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18),          від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19, від 09 жовтня 2019 року у справі          № 664/340/16 (провадження № 61-20084св18), Верховний Суд відхиляє, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин                     у кожній із вказаних справ, є різними; у кожній з цих справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах. Окремі висновки, викладені      у наведених справах, не суперечать висновкам, викладеним у справі, яка переглядається.
		 
		Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21), згідно з якими у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні                       і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації, Верховний Суд зазначає таке. 
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		 
		Велика Палата Верховного Суду зазначала, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень                                         (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44)      і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45),                від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року                 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі                                  № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59).
		 
		Практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 71 СК України є сталою.
		 
		Верховний Суд, оцінивши доводи ОСОБА_1 про відступ від висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 71 СК України, вважає, що немає підстав для такого відступу з урахуванням правовідносин між сторонами             у цій справі та встановлених обставин. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Усіченко Ірини Георгіївни та представника ОСОБА_2 - адвоката Паська Станіслава Анатолійовича залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року                       в нескасованій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:   Г. В. Коломієць       Б. І. Гулько        Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...