Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 193/1362/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 22.10.2024
Номер судового провадження: 51-7314км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018040580000197

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		справа № 193/1362/19
		провадження № 51-7314км23
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі:
		головуючого                       ОСОБА_1 ,  
		суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового
		засідання                            ОСОБА_4 , 
		прокурора                           ОСОБА_5 ,
		засудженого                      ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		захисника                            ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040580000197, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 89 КК раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. 
		Цивільний позов потерпілої задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 70 220 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		На підставі ст. 96-1, п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК застосовано спеціальну конфіскацію до транспортного засобу, який був знаряддям вчинення злочину, а саме автомобіль FORD TRANSIT, що належить ОСОБА_6 , який конфісковано в дохід держави з метою подальшого передання на потреби ЗСУ.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_6 , в період часу з 14:00 28 квітня до 00:30 29 квітня 2018 року, знаходячись у лісозахисній смузі, що розташована на відстані 1,5 км від АДРЕСА_2 , разом із своїми знайомими ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , відпочивали та спільно розпивали спиртні напої. 
		В подальшому, після 00:30 ОСОБА_6 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин до ОСОБА_13 , що направлені на умисне вбивство останнього, взяв із власного автомобіля «Форд» Транзіт мисливську гладкоствольну рушницю не встановленої моделі та, перебуваючи на незначній відстані від потерпілого, здійснив один постріл в область колінного суглобу правої ноги, спричинивши вогнепальне дробове поранення, від чого ОСОБА_13 впав на землю. Після чого ОСОБА_6 , доводячи свої злочинні дії до завершення, підійшов до потерпілого та фактично впритул здійснив ще один постріл в область шиї ліворуч, спричинивши потерпілому наскрізне вогнепальне дробове поранення, від якого ОСОБА_13 помер на місці.
		Потім ОСОБА_6 з метою приховання трупу ОСОБА_13 завантажив його до салону вказаного власного автомобіля та перевіз до лісосмуги, що розташована на відстані 3 км від АДРЕСА_3 , де в канаві прикопав землею, та місце поховання трупа ОСОБА_13 , покинув. Труп потерпілого був виявлений 29 квітня 2018 року о 20:05, в канаві у вищевказаній лісосмугі та оглянутий .
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку засудженого, матеріали кримінального провадження побудовані на наклепі та припущеннях свідків і заявника, а в основу судових рішень покладено неналежні та недопустимі докази. Крім іншого стверджує, що стороною обвинувачення здійснювався на нього психологічний та фізичний тиск, що залишилось поза увагою апеляційного суду, який не ініціював проведення розслідування таких доводів. Зазначає, що знаряддя злочину знайдено не було, судом фактично не досліджувався відеозапис обшуку, не було допитано свідків сторони захисту та формально досліджено речовий доказ - транспортний засіб. Також, йому не було вручено повідомлення про підозру, цивільний позов потерпілої розглянуто із суттєвими порушеннями, а справу розглянуто неналежним складом суду та неправильно застосовано спеціальну конфіскацію. Крім того, апеляційний розгляд було здійснено без його участі, що є підставною для скасування судового рішення.  
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, справу розглянуто незаконним складом суду, а в основу вироку покладено недопустимі докази (зокрема, протоколи обшуку та огляду місця події). Крім того, ОСОБА_6 не було вручено повідомлення про підозру, цивільний позов розглянуто з порушеннями, судом формально досліджено речовий доказ та неправильно застосовано спеціальну конфіскацію. Апеляційний суд належним чином не розглянув апеляційну скаргу сторони захисту та повторно не дослідив докази, тому його рішення не відповідає вимогам ст. 370 КПК і підлягає скасуванню.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цих скарг.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційних скаргах сторони захисту, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
		Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.
		Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку.
		Водночас, в суді першої інстанції ОСОБА_6 вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК не визнав, просив виправдати його за відсутністю складу злочину, оскільки його оговорили свідки. Відмовився надавати показання на підставі ст. 63 КУ, однак в подальшому змінив позицію та виклав власну версію подій. Зокрема, засуджений пояснив, що в день події вони приїхали до посадки, де він залишився біля автомобіля і розпалив вогнище, а інші пішли шукати метал. Коли компанія повернулась, вони випили. Він бачив, як ОСОБА_13 курив наркотичні засоби, почав вести себе визиваючи. Він пішов з дитиною в машину спати, а коли прокинувся машина вже їхала. Автомобіль зупинявся і він вирішив, що всіх развозять додому, тоді знову заснув і прокинувся вже біля дому. ОСОБА_6 повернуся додому, заніс дитину, переодягнувся, прийняв душ і пішов по справах. Потім зателефонував сусід і повідомив, що в його будинку проводять обшук, що його насторожило та додому він не повернувся. Вважав, що свідки домовились свідчити проти нього. Також пояснив, що чи був труп в автомобілі він не бачив. Коли прибули в м. Кривий Ріг, заїхали до ОСОБА_9 , щось вигрузили, потім ОСОБА_9 відвіз його до місця проживання. Зброї він не бачив. На запитання прокурора, головуючого, захисника щодо наявності у ОСОБА_6 скарг на неналежне поводження під час досудового розслідування, останній пояснив, що претензій до співробітників поліції, а так само і скарги у нього відсутні. 
		Разом з тим, версія розвитку подій, на якій наполягав засуджений, не знайшла свого підтвердження в ході дослідження доказів судом першої інстанції.
		З матеріалів справи вбачається, що суд ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування всіх обставин кримінального правопорушення та на підтвердження винуватості ОСОБА_6 обґрунтовано послався на показання: свідка ОСОБА_12 , котрий є очевидцем вчиненого злочину, та безпосередньо бачив ОСОБА_6 , який стояв біля автомобілю з рушницею в руках, і засуджений здійснив постріл в потерпілого. Свідок почав відходити і почув другий постріл. Коли повернувся в бік пострілу, то побачив, що на землі лежить потерпілий, біля нього стоїть ОСОБА_6 та прибирав ствол рушниці від голови потерпілого. Тоді з палатки вийшов ОСОБА_9 , котрий перевірив пульс і почав кричати, що потрібно викликати швидку медичну допомогу. ОСОБА_6 вийняв з кишені потерпілого мобільний телефон і кинув його у вогнище, так як сказав, що потрібно замітати сліди. Сказав, що необхідно десь сховати труп і наказав всім вимкнути мобільні телефони. ОСОБА_6 поклав труп на покривало, потім затягнули його до автомобіля. ОСОБА_6 побачив плями крові на землі, зняв лопатою ґрунт землі та кинув у вогнище, а лопату поклав до автомобіля. Свідок стверджував, що рушниця була лише у ОСОБА_6 , довжиною 45-50 см з одним стволом. Від ОСОБА_9 йому стало відомо, що вони десь закопали труп. Пояснив, що 29 квітня 2018 року повідомили у поліцію про вбивство, а до цього не повідомляли, оскільки боялися розправи з боку ОСОБА_6 . Зазначив, що перший постріл він бачив на власні очі, а другий чув.; свідка ОСОБА_10 , котрий підтвердив, що коли почув постріл, перебував в автомобілі та не виходив, а приблизно через 30 секунд почув другий постріл, вийшов та побачив, як засуджений стоїть біля потерпілого, в області шиї у нього була кров, ознак життя останній не подавав. В руках у ОСОБА_6 була короткоствольна рушниця, він дав вказівку щоб поклали тіло на покривало та погрузили в автомобіль. ОСОБА_9 сів за кермо, а ОСОБА_6 сів на пасажирське сидіння, він та ОСОБА_12 пішли пішки додому. Зазначив, що рушниця належала саме ОСОБА_6 ; свідка ОСОБА_9 , котрий пояснив, що почув два постріли, а потім ОСОБА_12 сказав «він його застрелив». Свідок виліз з палатки і побачив ОСОБА_6 зі зброєю. Тіло ОСОБА_13 лежало поруч з палаткою, він перевернув його і побачив постріл вхідний-вихідний. ОСОБА_6 стояв з рушницею і казав, що вбитий був агентом СБУ, запропонував поїхати і втопити труп. Тіло потерпілого закопував ОСОБА_6 , це місце знаходиться між с. Трудолюбівкою та від траси кілометра чотири, коли їхали в сторону Кривого Рогу, ОСОБА_6 закинув в озеро сумку вбитого, а його телефон раніше викинув у вогнище. Тіло знайшли саме там, де воно було закопано. Зазначив, що засуджений змусив ОСОБА_10 шукати гільзи на місці події. ОСОБА_6 весь час говорив, що загиблий агент, ОСОБА_13 хотів його вбити, і він повинен був його добити. Ні у кого, окрім ОСОБА_6 , рушниці не було. Це був тризарядний Т-106 карабін. Оскільки з ними була дитина, свідок відвіз ОСОБА_6 та його сина додому.    
		На думку колегії суддів, показання вищевказаних свідків є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою та не викликають сумнівів в їх достовірності, а також повністю спростовують версію сторони захисту про непричетність ОСОБА_6 до скоєння злочину. З урахуванням вищенаведеного, доводи засудженого про те, що висновки суду ґрунтуються на припущеннях свідків та заявника, не заслуговують на увагу.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, зокрема: протокол огляду місця події (оглянуто ділянку, в кострищі виявлено та вилучено опалений корпус мобільного телефону, на траві та сухому листі виявлено засохлі плями РБК, при видалені ґрунту з ями виявлено пластиковий контейнер зі слідами РБК, ґрунт просякнутий РБК, виявлено автомобільні сліди); протокол огляду трупа (на відстані 7 м від краю дороги в напрямку с. Трудолюбівка в землі виявлено траншею засипану ґрунтом, сліди загортання ґрунту. Після огляду ділянку було розрито та виявлено загорнутий в ковдру труп ОСОБА_13 , на якому виявлено тілесні ушкодження); лікарське свідоцтво про смерть (смерть ОСОБА_13 наступила 29 квітня 2018 року внаслідок нападу з метою вбивства, до смерті призвело: гостра крововтрата, травма сонної артерії, наскрізне дробове вогнепальне поранення шиї); акт судово-медичного обстеження трупа (у  ОСОБА_13 виявлено наскрізне вогнепальне дробове поранення шиї, від якого виходить рановий канал, який закінчується вихідною шкіряною раною на правій передньо-бічній поверхні шиї. Ушкодження прижиттєве, виникло незадовго до настання смерті, в результаті пострілу з вогнепальної зброї, що була споряджена дробовим зарядом, що володів великою кінетичною енергією (швидкістю) та пробивною дією, постріл здійснено з відстані в межах дії компактного дробового заряду. Є тяжким тілесним ушкодженням, між його наявністю та наступом смерті встановлено причинно наслідковий зв`язок. Також виявлено численні вогнепальні дробові поранення правого плеча, лівої верхньої кінцівки, правої нижньої кінцівки, які виникли незадовго до настання смерті в результаті не менш одного пострілу з вогнепальної зброї, що була споряджена дробовим свинцевим зарядом. Постріл здійснено з неблизької відстані в межах розсіювання дробового заряду); висновок судово-медичної експертизи (встановлено, що смерть ОСОБА_13 настала від наскрізного вогнепального дробового поранення шиї з ушкодженням сонної артерії та органокомплексу шиї, яке ускладнилось гострою крововтратою. Встановлена наявність тілесних ушкоджень, спосіб їх заподіяння та ступінь тяжкості); висновки судово-медичних експертиз (щодо приналежності крові вилученої на місці події); висновок експерта (при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_13 виявлені тілесні ушкодження, встановлено спосіб їх заподіяння, ступінь тяжкості та причинно наслідковий зв`язок між їх наявністю і настанням смерті. Встановлено, що при порівнянні даних, отриманих при судово-медичній експертизі, з даними викладеними в протоколі проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_12 та перегляді відеоматеріалу проведення слідчого експерименту, не виключена вірогідність заподіяння тілесних ушкоджень при механізмі та способі, які були продемонстровані ним в ході даної слідчої дії); протокол пред`явлення трупа для впізнання; протоколи пред`явлення особи для впізнання (свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 і ОСОБА_10 , впізнали ОСОБА_6 , як особу, котра вчинила злочин); протоколи проведення слідчих експериментів (вищевказані свідки розповіли та показали обставини події, що відбувались з 28 по 29 квітня 2018 року).
		Суд звернув увагу на те, що пояснення вказаних свідків, надані під час проведення слідчих експериментів узгоджуються з показаннями, наданими ними під час допиту в суді. Зазначені слідчі дії зафіксовані на оптичних дисках, клопотань про детальне дослідження яких від сторін кримінального провадження не надходило. Водночас, судом було встановлено, що вказані протоколи слідчих експериментів відповідають вимогам статей 104, 105 КПК, а самі слідчі дії проведено у відповідності до вимог ст. 240 КПК.
		Також судом було досліджено інші письмові докази, зокрема протокол обшуку від 29 квітня 2018 року, проведеного за місцем мешкання ОСОБА_6 , під час якого виявлено та вилучено предмет схожий на револьвер, патрони, дозвіл на право зберігання та носіння мисливської вогнепальної зброї на імя ОСОБА_15 , мобільний телефон, металеві ножі, відро з ганчірками в речовині бурого кольору схожій на кров тощо. В приміщенні гаражу виявлений та доставлений до відділу поліції FORD TRANSIT, який належить ОСОБА_6 , виявлено сліди пальців на автомобілі, на баклажці, що знаходилась в багажнику автомобіля. Суд наголосив на тому, що на переглянутому в судовому засіданні відеозаписі, на якому зафіксовано обшук, вищезазначені обставини знайшли своє підтвердження та суттєвих процесуальних порушень не встановлено, що спростовує твердження сторони захисту про те, що вказаний доказ не досліджувався у суді. 
		Водночас, судом були перевірені твердження сторони захисту про недопустимість доказів, про що засуджений та його захисник також зазначають в касаційних скаргах. 
		Так, суд вирішуючи питання щодо допустимості протоколу обшуку від 29 квітня 2018 року як доказу, а також речових доказів, вилучених під час обшуку, в контексті ч. 1 ст. 87 КПК, не встановив таких істотних порушень фундаментальних прав і свобод, які б обумовили їх недопустимість. 
		При цьому, було встановлено, що обшук за місцем проживання ОСОБА_6 відбувся одразу після внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_9 про вбивство ОСОБА_13 , до постановлення ухвали слідчого судді, як у невідкладному випадку пов`язаному із безпосереднім переслідуванням особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Суд зазначив, що мотивами проведення невідкладного обшуку слугувало те, що на час його проведення орган досудового розслідування володів достатньою інформацією про те, що саме ОСОБА_6 з високою вірогідністю є тією особою, котра здійснила вбивство ОСОБА_13 шляхом пострілу із рушниці, адже на нього вказав безпосередній свідок ОСОБА_9 , як і інші безпосередні свідки - ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . До того ж, свідки повідомили, що труп потерпілого після вчинення злочину було перевезено на мікроавтобусі FORD TRANSIT (державний номерний знак НОМЕР_1 ), який належить ОСОБА_6 .  
		З матеріалів справи видно, що наступного дня після проведення обшуку - 30 квітня 2018 року, слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку (який фактично відбувся 29 квітня 2018 року з 19:45 до 22:20 за місцем мешкання ОСОБА_6 ), яке ухвалою слідчого судді від 30 квітня 2018 року було задоволено та надано дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання і вилучення речей, що можуть мати значення речового доказу у кримінальному провадженні.  
		Суд звернув увагу на те, що при вирішенні питання про допустимість доказів, отриманих в ході проведення обшуку, враховується те, що в даному випадку у разі непроведення невідкладеного обшуку за місцем мешкання особи, на яку вказали безпосередні свідки вбивства ОСОБА_13 , виникла б ситуація, що призвела б у кінцевому результаті втратити нагоду та своєчасно не зафіксувати сліди злочину, зокрема не вилучати транспортний засіб, який слугував знаряддям вчинення злочину, оскільки за допомогою транспортного засобу ОСОБА_6 здійснив перевезення трупу з місця вбивства до місця його заховання. Крім того, у суді ОСОБА_6 повідомив, що не повернувся додому 29 квітня 2018 року, оскільки йому повідомили, що у нього вдома проводять обшук. При цьому, як встановлено матеріалами судового слідства ОСОБА_6 дізнавшись про обшук та вилучення вказаного транспортного засобу став на шлях переховування та був оголошений у розшук. Відтак, вказані обставини свідчать про те, що у слідчого були всі підстави проводити невідкладений обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , оскільки він проводився саме з метою переслідування особи підозрюваної у вчиненні злочину. І хоча ОСОБА_6 не був затриманий під час обшуку, так як був вже обізнаний про те, що відбувається вдома, однак органу досудового розслідування вдалося вилучити транспортний засіб, за допомогою якого відбулось приховування наслідків злочину. 
		Судом було встановлено, що обшук проведено уповноваженими особами, а клопотання про обшук погоджено прокурором та задоволено слідчим суддею, тобто процедура проведення даної слідчої дії дотримана, тому відсутні підстави вважати протокол обшуку та відеозапис до нього недопустимим доказом.  
		Так само перевірені твердження сторони захисту щодо неправомірності вилучення майна та визнання з цих підстав речових доказів недопустимими, які суд визнав безпідставними. В обґрунтування свого висновку суд послався на ухвалу слідчого судді від 30 квітня 2018 року, згідно якої було накладено арешт на автомобіль FORD TRANSIT та інші речі вилучені під час обшуку, зазначивши, що слідчим дотримано вимоги щодо звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого під час обшуку майна. 
		Предметом розгляду місцевого суду було клопотання сторони захисту про недопустимість протоколів огляду місця події, огляду трупу, відеозаписів до них та похідних доказів, яке суд визнав необґрунтованим. З вироку вбачається, що після перегляду відеозапису - додатку до протоколу огляду, сторона захисту зазначила, що огляд проведено з порушеннями норм КПК, оскільки використовувались пояснення свідка ОСОБА_9 , котрий, на думку захисту, був заінтересований у розкритті злочину. Вважали, що був проведений не огляд, а допит вказаного свідка, а тому доказ є недопустимим, про що сторона захисту також вказує в касаційних скаргах.
		Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що згідно з витягом з ЄРДР 29 квітня 2018 року було розпочато кримінальне провадження за зверненням ОСОБА_9 про вбивство ОСОБА_13 . Відповідно до заяви про злочин ОСОБА_9 повідомив правоохоронні органи про те, що в його присутності 29 квітня 2018 року приблизно о 00:30 ОСОБА_6 здійснив вбивство ОСОБА_13 з мисливської рушниці. Тобто кримінальне провадження розпочато саме за заявою ОСОБА_9 , котрий відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК є учасником кримінального провадження, як заявник. З перегляду відеозапису огляду місця події та трупу встановлено, що ОСОБА_9 , як заявник у кримінальному провадженні був залучений до огляду, оскільки останній був безпосереднім очевидцем вчинення злочину та місця поховання трупу ОСОБА_13 . Під час огляду ОСОБА_9 показав місце вчинення вбивства та місце де був прихований труп потерпілого, що дозволило органу досудового розслідування оперативно та невідкладно отримати доказову базу, вилучити сліди злочину, доставити труп для проведення експертизи. Допитані у суді свідки підтвердили, що саме ОСОБА_9 був ініціатором звернення із заявою до правоохоронних органів і саме він перебував у транспортному засобі, на якому труп був перевезений ОСОБА_6 з місця вчинення вбивства до місця заховання, тобто був свідком приховування слідів злочину. 
		Що стосується протоколу огляду трупу, то суд вказав, що оскільки місце виявлення трупа вважається місцем події, незалежно від того, де настала смерть людини, його огляд є невідкладною слідчою дією, яка не потребує попереднього дозволу слідчого судді, а тому протокол такого огляду не може бути визнаний недопустимим доказом з цієї підстави. 
		З урахуванням наведеного, судом першої інстанції не було встановлено істотного порушення прав та свобод людини, які б у розумінні ст. 87 КПК були б безумовною підставою для визнання отриманих в ході першочергової слідчої дії доказів недопустимими, зокрема протоколів огляду місця події та трупу, досліджених відеозаписів слідчих дій, речових доказів, вилучених під час огляду, а так само і висновків експертиз, проведених на підставі здобутих доказів. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду та вважає, що всупереч твердження захисту, огляд місця події та інші слідчі дії у кримінальному провадженні було проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону. 
		Відносно тверджень захисту про те, що не було допитано свідка ОСОБА_11 , то місцевий суд зазначив, що у зв`язку з невстановленням місця знаходження даного свідка прокурор відмовився його допиту. При цьому, згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України, ОСОБА_11 22 жовтня 2021 року перетнув державний кордон України (виїзд), та станом на 22 листопада 2022 року на територію України не повернувся. Судом за клопотанням сторін вжито всіх можливих заходів для допиту свідка, а клопотань про допит інших свідків сторони обвинувачення, а так само і захисту, не надходило.  
		Крім того, під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції сторона захисту вказувала про недопустимість й інших доказів, зокрема протоколів пред`явлення особи для визнання за фотознімками, слідчих експериментів з додатками (відеозаписами), зазначала про не застосування вимірювальних приладів при проведенні оглядів, під час дослідження речових доказів захист вказував на їх неналежне упакування. Вказані доводи були ретельно перевірені місцевим судом, а підстави їх неврахування детально викладені у вироку.
		Також судом перевірялись твердження засудженого про те, що його транспортний засіб не придатний для перевезення пасажирів і не має такої пасажирської здатності. В касаційних скаргах сторона захисту наголошує на тому, що вказаний речовий доказ не було безпосередньо досліджено судом, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке є підставою для скасування судових рішень. 
		Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що місцевим судом було вжито заходів щодо дослідження речового доказу - транспортного засобу, який належить ОСОБА_6 , та який зберігався на території відділу поліції, в порядку огляду на підставі частин 3-5 ст. 333 КПК, враховуючи запровадження воєнного стану та неможливості забезпечення прибуття усіх учасників провадження на місце зберігання речового доказу, а так само і доставки його в суд.
		При цьому, суд зазначив, що огляд транспортного засобу FORD TRANSIT було проведено відповідно до положень статей 237, 333, 357 КПК, за участі захисника ОСОБА_16 , із залученням понятих та спеціаліста криміналіста. При огляді застосовувалась аудіо-відео фіксація з метою подальшого дослідження в судовому засіданні. На виконання ухвали суду представлено протокол огляду автомобіля на території відділення поліції та відеозапис огляду. Відповідно до протоколу огляду, автомобіль FORD TRANSIT, що належить ОСОБА_6 , опечатаний, всі двері замкнені та опечатані, доступ до транспортного засобу відсутній. Переглядом відеозапису огляду встановлено, що вказаний транспортний засіб опечатаний, замки зачинені, на огляді присутній захисник, поняті, спеціаліст, яким роз`яснено їх права та обов`язки і оголошено підстави огляду. Після відчинення дверей проведений огляд всередині транспортного засобу (детальний опис виявленого міститься у вироку), після якого всі двері зачинені на замки та опечатані бирками з підписами понятих та учасників огляду. Суд зазначив, що проведеним оглядом транспортного засобу, на якому ОСОБА_6 разом з сином, свідками та померлим ОСОБА_13 прибули у лісосмугу Софіївського району 28 квітня 2018 року, встановлено, що в ньому окрім переднього пасажирського сидіння наявні посадочні місця в салоні, та достатньо місць для перевезення пасажирів у кількості сім осіб, а також наявне місце для багажу. Враховуючи наведене, суд вказав, що доводи засудженого про те, що транспортний засіб не придатний для перевезення пасажирів та не має відповідної кількості місць, спростовують протоколом огляду та відеозаписом до нього.      
		Відтак, доводи сторони захисту про формальне дослідження місцевим судом речового доказу - транспортного засобу, колегія суддів вважає неспроможними. 
		Крім цього, захист вважав усі докази, зібрані під час досудового розслідування недопустимими, оскільки ОСОБА_6 не був в установленому порядку повідомлений про підозру, він не набув статусу підозрюваного, тому було порушено права на захист.
		Відхиляючи вказані твердження захисту суд зазначив, що відповідно до матеріалів кримінального провадження 30 квітня 2018 року слідчим було складено повідомлення про підозру, однак за вжитими заходами вручити його ОСОБА_6 не вдалось. Проте, відповідно до вимог ч. 1 ст. 278, статей 111, 135 КПК повідомлення про підозру було вручено матері підозрюваного ОСОБА_17 , разом із пам`яткою про права та обов`язки. 
		При цьому, органом досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи можливість притягнення до кримінальної відповідальності та обрання запобіжного заходу, переховувався від органів досудового розслідування, у зв`язку з чим 1 травня 2018 року до суду направлено клопотання про надання дозволу на затримання його з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу. Ухвалою слідчого судді від 1 травня 2018 року вказане клопотання було задоволено, а при його розгляді суддею встановлено, що ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного. Постановою слідчого від 2 травня 2018 року ОСОБА_6 був оголошений у розшук. 
		В подальшому, ухвалою слідчого судді від 1 листопада 2018 року, у зв`язку із втратою законної сили за спливом терміну дії ухвали слідчого судді від 1 травня 2018 року, було задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_6 , а також 2 травня 2019 року слідчим суддею надано аналогічний дозвіл. 10 липня 2019 року було встановлено місце знаходження ОСОБА_6 і на підставі ухвали слідчого судді доставлено до органу досудового розслідування та суду. Цього ж дня ОСОБА_6 особисто вручено пам`ятку про права та обов`язки, письмове повідомлення про підозру, призначено захисника, роз`яснено право на захист. ОСОБА_6 залучив для здійснення свого захисту адвоката ОСОБА_18 . Тобто, ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного та наділений правами, передбаченими ч. 3 ст. 42 КПК. Ухвалою слідчого судді від 11 липня 2019 року до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та цього ж дня на підставі ухвали слідчого судді складено протокол про затримання, який підписаний учасниками без зауважень. Суд звернув увагу на те, що повідомлення слідчого про підозру після спливу двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчинені злочину до звернення до суду з обвинувальним актом, ні ОСОБА_6 , ні його захисники, в порядку п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК не оскаржували.  
		Таким чином, судом встановлено, що вручення письмового повідомлення про підозру було здійснено з урахуванням вимог статей 111, 135, 278-279 КПК, і ОСОБА_6 набув статусу підозрюваного. З урахуванням дотримання належної правової процедури набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, повідомлення останньому про підозру уповноваженою особою та у встановленому порядку, місцевий суд відхилив доводи сторони захисту про порушення права на захист та визнання всіх доказів недопустимими. 
		У підсумку суд наголосив на тому, що всі слідчі дії в кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК, експерти залучені з урахуванням ст. 243 КПК за наявності достатніх підстав для проведення експертиз за дорученням слідчого судді, а висновки експертиз належним чином вмотивовані, не є суперечливими, узгоджуються з письмовими доказами та показаннями свідків. 
		З дослідженого судом висновку судово-психіатричної експертизи вбачається, що ОСОБА_6 на хронічне психічне захворювання, недоумство, хворобливий стан психіки в період інкримінованого його діяння і в теперішній час не страждає. Не виявляв ознак будь-якого тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності, у стані фізіологічного афекту не перебував, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
		Таким чином, на підставі об`єктивно з`ясованих всіх обставин кримінального провадження у сукупності та враховуючи знаряддя й спосіб вчинення злочину, характер та локалізацію поранень, поведінку винного після вчинення злочину, який намагався приховати сліди скоєного, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між посяганням ОСОБА_6 на життя іншої людини та наслідком у виді смерті, тобто прямого умислу на вбивство потерпілого.
		Колегія суддів вважає, що місцевий суд, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства потерпілого ОСОБА_13 . 
		Водночас, ч. 2 ст. 17 КПК передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді першої інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. 
		Враховуючи наведене, зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 115 КК. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Суд апеляційної інстанції, в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження, належним чином перевірив викладені у апеляційній скарзі захисника доводи, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
		Зокрема, суд зазначив, що вина ОСОБА_6 у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення доведена з урахуванням критерію «поза розумним сумнівом», а версії сторони захисту не знайшли свого підтвердження достовірними та належними доказами.
		Разом з цим, судом перевірялись твердження захисту щодо порушення права ОСОБА_6 брати участь у огляді транспортного засобу, які суд визнав необґрунтованими. При цьому суд зазначив, що під час вирішення питання про проведення огляду автомобіля в ході судового розгляду, ОСОБА_6 надавалось слово та він мав можливість заявити клопотання про залучення його до проведення вказаної слідчої дії, але він ані під час вирішення питання про проведення огляду, ані до початку цієї слідчої дії, не звернувся до суду з відповідним клопотанням про забезпечення його участі у огляді. Водночас, адвокат ОСОБА_16 брала участь у проведенні даної слідчої дії та представляла сторону захисту. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що сторона захисту в касаційних скаргах порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду з підстав її невідповідності вимогам кримінального процесуального закону, зазначає, що апеляційний суд належним чином не розглянув апеляційну скаргу захисника, повторно не дослідив докази, залишив поза увагою твердження захисту про здійснення на ОСОБА_6 тиску з боку сторони обвинувачення та не ініціював з цього приводу відповідної перевірки. Однак, під час розгляду матеріалів кримінального провадження встановлено, що вказані доводи сторона захисту не висловлювала ні в апеляційній скарзі, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з чим слід зазначити наступне.
		Що стосується тверджень про здійснення фізичного та психологічного тиску на ОСОБА_6 стороною обвинувачення, то колегія суддів вважає, шо вони є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.
		Так, ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  беззастережно забороняє катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Виходячи зі змісту ст. 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме: застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення. 
		Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим. 
		Разом з цим, як убачається з вироку суду, ОСОБА_6 під час його допиту на запитання прокурора, головуючого та захисника, щодо наявності у нього скарг на неналежне поводження під час досудового розслідування зазначив, що претензії до співробітників поліції, а так само і скарги у нього відсутні. Таким чином під час судового розгляду судом не було встановлено підстав для призначення перевірки, оскільки сам обвинувачений та сторона захисту не стверджували про вчинення заборонених методів досудового слідства відносно ОСОБА_6 . 
		Крім того, в ході всього судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_6 вину у вчиненні злочину не визнавав, його показання не були покладені в основу обвинувального вироку, а суд першої інстанції надав їм відповідну оцінку в сукупності з іншими доказами. 
		Таким чином, твердження ОСОБА_6 про застосування незаконних методів слідства (здійснення на нього фізичного та психологічного тиску) не відповідають критеріям «небезпідставності» в розумінні ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ним не були повідомлені конкретні обставини такого поводження з ним і не надані будь-які підтвердження цим обставинам, що унеможливлювало здійснити її перевірку, а тому не створювало обов`язку проведення їх розслідування.
		Водночас, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, ОСОБА_6 вказував про погіршення стану здоров`я, у зв`язку з чим клопотав про зміну запобіжного заходу, однак судом було йому відмовлено. Проте, суд своїм рішенням зобов`язав уповноважених осіб установи виконання покарань забезпечити проведення медичного обстеження ОСОБА_6 . лікарем медичної частини для встановлення діагнозу та призначення медичного лікування. 
		Слід звернути увагу на те, що під час апеляційного розгляду сторона захисту не повідомляла суду про здійснення тиску на ОСОБА_6 , також не зазначала про це захисник ОСОБА_16 в апеляційній скарзі. З урахуванням вищевикладеного, твердження про здійснення фізичного та психологічного тиску на ОСОБА_6 є неспроможними.
		Посилання сторони захисту на те, що суд апеляційної інстанції, повторно не дослідив докази, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за правилами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Однак, зазначених обставин судом встановлено не було, а відповідних клопотань стороною захисту під час апеляційного розгляду не заявлялось. 
		Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Що стосується інших доводів сторони захисту, то слід зазначити наступне.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що 3 грудня 2019 року під час підготовчого судового засідання потерпіла ОСОБА_8 подала цивільний позов про стягнення з ОСОБА_6 матеріальної та моральної шкоди. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 3 грудня 2019 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 призначено до судового розгляду, прийнято рішення проводити розгляд у відкритому судовому засіданні колегію суддів, а також прийнято до розгляду цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 до ОСОБА_6 . 
		При цьому, під час розгляду був безпосередньо присутній ОСОБА_6 та його захисники ОСОБА_19 і ОСОБА_20 . Судом прийнято відмову ОСОБА_6 від захисника ОСОБА_19 та залучено до участі у кримінальному провадженні захисника ОСОБА_20 . В матеріалах кримінального провадження також міститься розписка захисника ОСОБА_20 від 3 грудня 2019 року про отримання копії цивільного позову потерпілої. Під час допиту у суді потерпіла ОСОБА_8 , в присутності ОСОБА_6 , підтримала поданий нею позов. Таким чином сторона захисту була обізнана про наявність цивільного позову потерпілої, ознайомлювалась з його змістом, і не була позбавлена можливості подати на нього заперечення. 
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 стало відомо про існування цивільного позову потерпілої та його прийняття судом, лише під час судових дебатів. Крім того, під час апеляційного розгляду сторона захисту не зазначала про порушення при прийнятті позову потерпілої, або про його неправильне вирішення судом. Водночас, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що рішення суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої відповідає вимогам закону, а розмір визначеної матеріальної та моральної шкоди, що підлягає стягненню із засудженого, є обґрунтованим.
		Суд не може погодитися із доводами сторони захисту про те, що винуватості засудженого не доведено, оскільки не встановлено знаряддя злочину, оскільки як вбачається з досліджених судом письмових доказів (висновка судово-медичної експертизи, лікарського свідоцтва про смерть, акту судово-медичного обстеження трупа) потерпілий ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження (легкі та тяжке) в результаті пострілів з вогнепальної зброї, що були споряджені дробовими зарядами. Смерть потерпілого настала від наскрізного вогнепального дробового поранення шиї з ушкодженням сонної артерії та органокомплексу шиї, яке ускладнилось гострою крововтратою. Свідки, які спостерігали за подією підтвердили, що засуджений з рушниці здійснив постріли в потерпілого, з якою він залишив місце вчинення злочину. Аналогічні пояснення свідки надали під час проведення слідчих експериментів. Наведені обставини переконливо доводять, що ОСОБА_6 здійснив постріли з рушниці в потерпілого ОСОБА_13 , в результаті чого настала смерть останнього.
		Відносно доводів захисту про те, що справу було розглянуто неналежним складом, колегія суддів вважає зазначити наступне. 
		Зокрема, сторона захисту вказує на те, що після закінчення повноважень головуючого-судді ОСОБА_21 , відбулась заміна його іншим суддею - ОСОБА_22 , однак, проводячи підготовчі дії, колегія суддів не з`ясувала у обвинуваченого позицію з приводу вибору складу суду.
		Як убачається з матеріалів справи, кримінальне провадження у місцевому суді розглядалось у складі колегії: головуючого-судді ОСОБА_21 , суддів ОСОБА_23 , ОСОБА_24 . 
		В подальшому, у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку призначення на посаду судді ОСОБА_21 та закінченням повноважень відправляння правосуддя, з метою дотримання процесуальних строків судового розгляду було проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями і вказаного суддю замінено на суддю ОСОБА_22 . 
		Суддя Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_22 ухвалою від 6 вересня 2021 року прийняла обвинувальний акт з реєстром досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 та призначила підготовче судове засідання. 14 вересня 2021 року у підготовчому судовому засіданні, за участю ОСОБА_6 та його захисників ОСОБА_25 , ОСОБА_20 , головуючий-суддя ОСОБА_22 повідомила про те, що відбулась заміна складу колегії та на запитання чи є відводи цьому складу, учасники судового провадження відповіли, що відводів не мають і складу суду вони довіряють. Також під час вирішення питання щодо можливості продовження судового розгляду зі стаді, на якій закінчив розгляд попередній склад суду, всі учасники судового провадження зазначили, що не заперечують проти цього. 
		У наступному судовому засіданні було також з`ясовано думку потерпілої та її представника і ухвалою колегії суддів від 29 вересня 2021 року постановлено продовжити судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , після заміни складу суду (судді ОСОБА_21 на суддю ОСОБА_22 ), та не здійснювати повторно всі процесуальні дії, які вже здійснювались до заміни головуючого-судді.  
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає порушень при визначенні складу суду для розгляду кримінального провадження, а тому твердження захисту про те, що справу було розглянуто неналежним складом є безпідставними. 
		Так само колегія суддів вважає неспроможними твердження захисту про те, що місцевим судом безпідставно застосовано спеціальну конфіскацію до транспортного засобу засудженого виходячи з нижченаведеного. 
		Зокрема, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_6 використав власний транспортний засіб з метою перевезення та приховування особливо тяжкого злочину, а саме після здійснення вбивства ОСОБА_13 , він завантажив труп потерпілого в автомобіль, перевіз в іншу місцевість де його закопав, та після чого став на шлях переховування. 
		За приписами ч. 1 ст. 96-1 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК, відповідно до якого, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
		З урахуванням наведеного, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що автомобіль засудженого був пристосований для приховування злочину і на підставі положень п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК конфіскував його в дохід держави з подальшою передачею на потереби ЗСУ.
		Посилання сторони захисту на призначення ОСОБА_6 занадто суворого покарання Суд вважає обґрунтованими.
		Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
		Разом із тим, судами не обґрунтовано підстав, на яких ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, яке є максимальним, що передбачено ч. 1 ст. 115 КК. 
		Враховуючи характер і ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення (яке відповідно до ст. 12 КК є особливо тяжким злочином), дані про особу винного (котрий, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має місце роботи та постійного проживання, де характеризується позитивно, офіційно не працевлаштований, одружений, має на утриманні неповнолітнього сина), зваживши на наявність обставини, яка обтяжує покарання, та відсутність обставин, що його пом`якшують, колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання необхідно пом`якшити в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК до 12 років позбавлення волі. 
		На думку колегії суддів касаційного суду, таке покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		Враховуючи вищевикладене, касаційні скарги засудженого та його захисника підлягають до часткового задоволення, а судові рішення зміні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційній скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
		Вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання змінити. Пом`якшити ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 115 КК до 12 років позбавлення волі. 
		В іншій частині вирок та ухвалу залишити без зміни.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...