Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/1525/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 17.10.2024
Номер судового провадження: 51-765км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020170020001798

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		17 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 552/1525/22
		провадження № 51-765 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                             ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 , 
		представника 
		цивільного відповідача АТ «СК «КРАЇНА»       ОСОБА_6 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020170020001798 від 28 вересня 2020 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), 
		за касаційною скаргою представника цивільного відповідача АТ «Страхова компанія «Країна» ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2023 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7 . 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2023 року  ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавлення права керування транспортним засобом на строк 1 рік.
		На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.
		Також цим вироком ухвалено виконувати самостійно вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 11 листопада 2022 року.
		Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_9 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (далі - АТ «СК «Країна») та ОСОБА_7 , стягнуто: 
		- з АТ СК «Країна» на користь ОСОБА_9 матеріальні збитки на суму 38 433,26 грн та відмовлено в решті позовних вимог; 
		- з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн та відмовлено в решті позовних вимог. 
		За обставин детально викладених у вироку, ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, а саме порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, з огляду на таке.
		27 вересня 2020 року близько 19 год 50 хв, у темну пору доби, ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем DAEWOO Lanos, номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Сінна у м. Полтава, з боку вул. Соборності у напрямку вул. Пушкіна, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який позначений інформаційно-вказівними знаками 5.35.1 (2) «Пішохідний перехід» та горизонтальною розміткою 1.14.1 «Зебра», поблизу перехрестя із вул. Зигіна, проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, маючи об`єктивну можливість вчасно виявити небезпеку для руху, а саме пішохода ОСОБА_9 , який переходив проїзну частину дороги в межах нерегульованого пішохідного переходу справа наліво відносно напрямку його руху, не дав дорогу пішоходу та допустив наїзд на останнього.
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), пішоходу ОСОБА_9 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження.
		За вищевказаних обставин причиною вказаної ДТП та її наслідків стало порушення водієм автомобіля DAEWOO Lanos, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР). 
		Порушення вказаних вимог ПДР водієм ОСОБА_7 з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням вказаної ДТП та ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_9 шляхом виконання ним вимог п. 18.1 ПДР. 
		Вироком Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року скасовано вирок Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2023 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
		На підставі ч. 4 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за новим вироком апеляційного суду та попереднім вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 11 листопада 2022 року призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
		Відповідно до ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування остаточного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
		Також цим вироком змінено вирок Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2023 року стосовно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 
		Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_9 та стягнуто: 
		- з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_9 30 629,33 грн майнової шкоди та 1 531,46 грн моральної шкоди;
		- з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 50 000 грн моральної шкоди, та відмовлено в задоволенні іншої частини позовних вимог.
		В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі представник цивільного відповідача АТ «СК «Країна» ОСОБА_8 (далі - представник цивільного відповідача, представник), посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення цивільного позову змінити та відмовити у задоволенні позовних вимог до АТ «СК «Країна», а в іншій частині судові рішення залишити без зміни. 
		Вважає, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення цивільного позову до АТ «СК «Країна» є незаконними, необґрунтованими, прийнятими без належної правової процедури, та, як наслідок, без застосування та дотримання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). 
		Зокрема, представник вказує про передчасність звернення до суду з цивільним позовом та незастосування статей 6, 35, 36 Закону № 1961-IV.
		Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги в цій частині, представник цивільного відповідача, з підстав детально викладених у касаційній скарзі, серед іншого, посилається на вищезазначені положення Закону № 1961-IV, постанову Верховного Суду у справі № 638/6652/16-ц, а також те, що:
		- необхідною умовою для отримання страхового відшкодування є наявність, зокрема, вироку суду, що набрав законної сили, яким встановлено те, що певна особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, при цьому встановлено сам факт вчинення стосовно потерпілого певного кримінального правопорушення; 
		- за відсутності встановленого факту кримінального правопорушення встановити факт настання страхового випадку та виникнення обов`язку щодо виплати страхового відшкодування немає правових підстав;
		- фізична особа, яка вважає себе потерпілою від певного кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення належно не встановлені, не має права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на умовах Закону № 1961-IV; 
		- за наявності відповідних підстав така фізична особа має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах Цивільного кодексу України (далі - ЦК), що не було враховано судами попередніх інстанцій. 
		Крім того, представник вказує, що: 
		- в даному випадку не було додержано визначений Законом № 1961-IV порядок отримання страхового відшкодування, оскільки не надано заяву про страхове відшкодування та документи, визначені чинним законодавством на підтвердження витрат на лікування;
		- страховиком відшкодовуються не будь-які медичні витрати потерпілої особи, а лише ті, які є обґрунтованими, тобто про необхідність яких вказано у медичних документах (картках, виписках, довідках із закладів охорони здоров?я), а також щодо придбання лікарських засобів чи виробів медичного призначення наявний розрахунковий документ - фіскальний або товарний чек;
		- судами попередніх інстанцій не було враховано, що у заявах по суті справи неодноразово наводився детальний перелік врахованих/неврахованих сум до розрахунку витрат на лікування із зазначенням аргументованих причин відмови у прийнятті до розрахунку, відповідно до якого розмір витрат на лікування, які можуть вважатися обґрунтованими та документально підтвердженими закладом охорони здоров`я складає 10 392,52 грн, проте, судом апеляційної інстанції належним чином не обґрунтовано, чому саме 15 454,61 грн в якості понесених ОСОБА_9 витрат на лікування повинно бути стягнуто з АТ «СК «Країна».
		З огляду на зазначене вище, представник цивільного відповідача вважає, що наведене свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, а саме статей 24, 34 Закону № 1961-IV.
		Разом з цим, представник посилається на те, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що ОСОБА_9 вже була виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності, оскільки разом із заявою на виплату страхового відшкодування ОСОБА_9 було надано до АТ «СК «Країна» копії листків непрацездатності, згідно з якими (зворотній аркуш) за період тимчасової непрацездатності ОСОБА_9 ТОВ «А. Дельвантеез» здійснило виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100% його доходу (заробітної плати) за цей період, тобто 15 174,72 грн.
		Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги в цій частині, представник цивільного відповідача посилається на постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 462/173/19, в якій зазначено, що:
		- виплата соціальної допомоги по тимчасовій непрацездатності повинна враховуватись при вирішенні питання щодо відшкодувания страховиком шкоди, пов?язаної з тимчасовою втратою працездатності, у порядку ст. 25 Закону              № 1961-IV, оскільки шляхом виплати вказаного виду соціальної допомоги працівнику компенсується заробіток (дохід), втрачений у період тимчасової непрацездатності; 
		- згідно зі ст. 9 Закону України «Про страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ст. 988 ЦК, страхове відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності не може перевищувати розміру прямого збитку, тобто не покритого іншим видом страхування, якого зазнав страхувальник, а тому не може бути подвійного страхування. 
		З огляду на зазначене, представник вважає, що ОСОБА_9 було відшкодовано 100% його доходу (заробітної плати) у виді допомоги по тимчасовій непрацездатності, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати останнього таким, що не отримав дохід за період тимчасової непрацездатності, а відтак відсутні підстави для виплати страхового відшкодування згідно зі ст. 25 Закону № 1961-IV в розмірі 15 174,72 грн, так і врахування цієї суми під час визначення розміру моральної шкоди у відповідності до ст. 26-1 Закону № 1961-IV. 
		На зазначену касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_9 подав заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість доводів представника АТ «СК «Країна» ОСОБА_8 , просить його касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні:
		- представник цивільного відповідача АТ «СК «Країна» ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити;
		- прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги представника цивільного відповідача АТ «СК «Країна», просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення. 
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПКпідставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК. 
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
		Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК, а також призначене ОСОБА_7 покарання у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
		Що стосується доводів касаційної скарги представника АТ «СК «Країна» ОСОБА_8 щодо передчасності звернення до суду з цивільним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. 
		Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		Відповідно до ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24 кс19), для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону № 1961-IV, не є обов`язковим.
		Порядок звернення потерпілого чи іншої особи до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий у розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування. 
		 
		Обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини.
		З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги представника АТ «СК «Країна» ОСОБА_8 в цій частині є безпідставними.
		Водночас, як убачається зі змісту висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 11 жовтня 2023 року у справі № 607/1662/21 (провадження № 14-121 цс 23), висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.
		З огляду на зазначене, посилання у касаційній скарзі на постанову Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 638/6652/16-ц (провадження № 61-11278 св 18), у даному випадку не спростовує вищезазначених висновків. 
		При цьому, у вказаній постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду зазначено, що відмовляючи у задоволенні позову позивача, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ВАТ НАСК «Оранта» не повинна відповідати за завдання шкоди внаслідок ДТП, яке призвело до загибелі матері позивача, оскільки відсутня вина водія у цьому ДТП, а отже, цей випадок не є страховим. 
		Натомість, у даному випадку, за обставин детально викладених у вироку, ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
		Разом з цим, відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		Відтак, з огляду на зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, доводи касаційної скарги представника про те, що в даному випадку не було додержано визначений Законом № 1961-IV порядок отримання страхового відшкодування, оскільки не надано заяву про страхове відшкодування та документи, визначені чинним законодавством на підтвердження витрат на лікування, не є такими, що спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в цій частині.
		При цьому, колегія суддів зауважує, що представника цивільного відповідача було залучено до справи як учасника процесу, у зв'язку з чим він мав право, в тому числі, знайомитися з матеріалами провадження, заявляти клопотання, висловлювати свою позицію по суті провадження. 
		Водночас, станом на час звернення представника цивільного відповідача АТ «СК «Країна» ОСОБА_8 з касаційною скаргою, вирок суду апеляційної інстанції, за яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК, набрав законної сили та не оспорювався стороною захисту чи стороною обвинувачення у встановленому законом порядку. 
		Крім цього, доводи касаційної скарги представника про те, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що ОСОБА_9 вже була виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності, є необґрунтованими з огляду на таке. 
		Як зазначено вище, відповідно до положень, передбачених ст. 433, 438 КПК, суд касаційної інстанції не переглядає кримінальне провадження з підстав неповноти судового розгляду, не надає оцінку доказам та виходить лише з тих фактичних обставин, які встановлені судами попередніх інстанцій.
		Так, суд першої інстанції, розглядаючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 , вважав обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги останнього в частині відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою потерпілим працездатності в сумі 15 174,72 грн. 
		Постановляючи рішення за результатами судового розгляду в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції зазначив, що: 
		- з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 , у тому числі на час вчинення щодо нього злочину, на підставі трудового договору працював керівником групи ВТ у ТОВ «А. Дельвантеез». Через отримані травми внаслідок ДТП він тривалий час лікувався та у зв`язку з цим перебував у стані тимчасової непрацездатності протягом 96 днів. Дохід потерпілого в розумінні ст. 25 Закону № 1961-IV становив 158,07 грн за один день втрати працездатності, що підтверджується довідкою про доходи, виданою керівником і бухгалтером ТОВ «А. Дельвантеез» № 31, у зв`язку з чим, суд першої інстанції, як наслідок, правильно стягнув зі страхової компанії на користь потерпілого шкоду, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності ОСОБА_9 , на загальну суму 15 174,72 грн; 
		- відповідно до вимог закону шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим, відшкодовуються страховою компанією, саме вона є належним відповідачем у даних цивільно-правових відносинах і, до того ж, долучені представником цивільного відповідача до матеріалів справи документи ТОВ «А. Дельвантеез» підтверджують лише здійснення товариством розрахунків та констатування необхідності виплати шкоди по тимчасовій непрацездатності потерпілому, а не факт отримання відповідного відшкодування ОСОБА_9 ; 
		- навіть потенційно у випадку подальшого отримання потерпілим відшкодування від ТОВ «А. Дельвантеез» вказане не призведе до стягнення на його користь шкоди в подвійному розмірі, оскільки ТОВ «А. Дельвантеез» у такому випадку має право звернутись із регресним позовом до ОСОБА_9 .
		Колегія суддів Верховного Суду такі висновки суду апеляційної інстанції вважає належним чином обґрунтованими.
		При цьому Верховний Суд також вважає за необхідне зауважити, що доводи касаційної скарги представника цивільного відповідача АТ «СК «Країна» ОСОБА_8 в цій частині не містять обґрунтувань про те, що на час постановлення судом апеляційної інстанції свого рішення чи після цього шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим, на загальну суму 15 174,72 грн, була отримана ОСОБА_9 . 
		Що стосується доводів касаційної скарги представника цивільного відповідача щодо неправильного вирішення цивільного позову в частині відшкодування шкоди, пов`язаної з витратами на лікування та забезпечення засобами медичної допомоги,які підлягають стягненню з АТ «СК «Країна»,Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Так, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до того, що: 
		- страховиком відшкодовуються не будь-які медичні витрати потерпілої особи, а лише ті, які є обґрунтованими;
		- судами попередніх інстанцій не було враховано, що розмір витрат на лікування, які можуть вважатися обґрунтованими та документально підтвердженими закладом охорони здоров`я складає 10 392,52 грн;
		- судом апеляційної інстанції належним чином не обґрунтовано, чому саме 15 454,61 грн в якості понесених ОСОБА_9 витрат на лікування повинно бути стягнуто з АТ «СК «Країна».
		Відповідно до ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, такі докази можуть бути письмовими, речовими і електронними.
		Згідно ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_9 звернувся до суду першої інстанції із цивільним позовом про стягнення з ОСОБА_7 та АТ «СК «Країна» відшкодування моральної та матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням. 
		Зокрема, на підтвердження витрат на лікування та забезпечення засобами медичної допомоги потерпілим ОСОБА_9 до цивільного позову було долучено копії фіскальних чеків та розрахунків оплати за послугами медичної допомоги.
		Місцевий суд, розглянувши матеріали справи, задовольнив частково цивільний позов ОСОБА_9 до АТ «СК «Країна» та ОСОБА_7 , стягнув:
		- з АТ СК «Країна» на користь ОСОБА_9 матеріальні збитки на суму 38 433,26 грн та відмовив в решті позовних вимог;
		- з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн та відмовив в решті позовних вимог. 
		Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції, серед іншого, зазначив, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_9 до АТ СК «Країна» в частині відшкодування шкоди, пов`язаної з витратами на лікування та забезпечення засобами медичної допомоги у розмірі 19 559,54 грн є обґрунтованими та підлягають до задоволення. 
		Не погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, представник АТ «СК «Країна»ОСОБА_8 оскаржив його в апеляційному порядку.
		Зі змісту апеляційної скарги представника цивільного відповідача АТ «СК «Країна» ОСОБА_8 вбачається, що останній, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права під час визначення розміру страхового відшкодування, яке заявлено до стягнення з АТ «СК «Країна» на користь цивільного позивача, серед іншого, вказував, що на підставі наданих позивачем до АТ «СК «Країна» документів (чеків, виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого), копії яких наявні в матеріалах даного провадження, з урахуванням ст. 24 Закону № 1961-IV та наведенням відповідних мотивів було виконано розрахунок суми страхового відшкодування у зв`язку з лікуванням потерпілого, відповідно до якого: 
		- 12 173,97 грн - загальна сума витрат на лікування потерпілого; 
		- 1 781,45 грн - сума витрат на лікування потерпілого, необхідність здійснення яких не підтверджено документально відповідним закладом охорони здоров`я; 
		- 10 392,52 грн - всього належним чином обґрунтованих витрат на лікування позивача. 
		Так, суд апеляційної інстанції задовольнив частково цивільний позов ОСОБА_9 та стягнув: 
		- з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_9 30 629,33 грн майнової шкоди та 1 531,46 грн моральної шкоди; 
		- з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 50 000 грн моральної шкоди.
		В задоволенні іншої частини позовних вимог суд апеляційної інстанції відмовив.
		Змінюючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову, апеляційний суд, серед іншого, зазначив, що: 
		- місцевий суд, дійшовши правильного висновку про необхідність стягнення зі страхової компанії шкоди, заподіяної здоров`ю ОСОБА_9 , не обґрунтував підстав, з яких він визначив наведений у вироку розмір майнової шкоди, та належним чином не встановив усі обставини, які мали значення при вирішенні означеного питання з урахуванням наявних у справі доказів; 
		- під час розгляду в суді апеляційної інстанції встановлено, що потерпілим під час лікування унаслідок завданої йому здоров`ю шкоди внаслідок ДТП придбавались за власний рахунок лікарські засоби та препарати, вироби медичного призначення, допоміжні речі, здійснювались відповідні медичні обстеження, об`єктивно необхідні в процесі лікування отриманих травм, на загальну суму 15 454,61 грн, що доводиться копіями фіскальних чеків і квитанцій, медичною документацією закладів охорони здоров`я;
		- з аналізу конкретних обставин даного провадження, медичної документації, підтверджується факт обґрунтованості та необхідності зазначених вище витрат, які понесені ОСОБА_9 через наслідки ДТП, перебування цих витрат                               у причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною шкодою здоров`ю потерпілому, а тому зі страхової компанії підлягає стягненню на користь ОСОБА_9 відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням, у розмірі 15 454,61 грн, який є доведеним, натомість у іншій частині заявлені позивачем вимоги про компенсацію цього виду шкоди не знайшли свого підтвердження перевіркою матеріалів провадження. 
		З наведеними вище висновками суду апеляційної погоджується і Верховний Суд, оскільки вони належним чином обґрунтовані і вмотивовані. 
		Відтак, враховуючи вищезазначені висновки суду апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги представника цивільного відповідача, які є аналогічними з доводами його апеляційної скарги, в цілому не спростовують законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в цій частині, та не свідчать про відсутність підстав для стягнення зазначеної суми в рахунок відшкодування шкоди заподіяною здоров`ю потерпілого.
		З огляду на вищевикладене та враховуючи, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу представника цивільного відповідача залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та вироку суду апеляційної інстанції - без зміни.
		 
		 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу представника цивільного відповідача АТ «Страхова компанія «Країна» ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Полтави від 13 липня 2023 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...