Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6224/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 25.10.2024. Зареєстровано: 25.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 22.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/6224/19 
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
		за участю  секретаря судового засідання Росущан К. О.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача -  Кравчук А.Б. (адвокат)
		відповідача 1 - не з`явився
		відповідача 2 - не з`явився
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні 
		касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтономгаз»
		на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 та 
		постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтономгаз»
		до: Фізичної особи-підприємця Шевеля Олексія Борисовича;
		Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Гранд»
		про заборону розголошувати та використовувати відомості і стягнення коштів.
		 
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтономгаз» (далі - ТОВ  «Укравтономгаз», позивач) звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Шевеля Олексія Борисовича (далі - ФОП Шевель О.Б., відповідач 1,) та   Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Гранд» (далі - ТОВ «Газ Гранд», відповідач 2) про стягнення штрафу за договором та відшкодування збитків.
		 
		1.2. Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд заборонити ФОП   Шевелю О.Б. розголошувати та використовувати відомості, що становлять комерційну таємницю ТОВ «Укравтономгаз»; заборонити ТОВ «ГАЗ ГРАНД» розголошувати та використовувати відомості, що становлять комерційну таємницю ТОВ «Укравтономгаз»; стягнути з ФОП Шевеля О.Б. на користь ТОВ   «Укравтономгаз» штраф за договором у розмірі 200 000,00 грн; стягнути з ТОВ   «ГАЗ ГРАНД» на користь ТОВ «Укравтономгаз» збитки у розмірі 118 058,68 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач 1 розголосив відомості, які є комерційною таємницею позивача, відповідачу 2, будучи його єдиним засновником. Вважає, що відповідач 1, здійснивши розголошення конфіденційної інформації позивача іншій особі - відповідачу 2, та спільно з відповідачем 2, неправомірно використавши конфіденційну інформацію позивача, порушив взяті на себе зобов`язання за договором від 09.09.2014 № 07 про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації, у зв`язку із чим має сплатити на рахунок позивача штраф у розмірі 200 000,00 грн.
		 
		1.3. На переконання позивача, внаслідок незаконного використання та розголошення комерційної таємниці, позивач не приступив до виконання будівельних робіт, натомість підрядником об`єкту стала інша особа - відповідач 2, учасником та директором якого є ОСОБА_1, чим порушено права позивача та завдані збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі               118 058,68 грн.
		 
		1.4. До Господарського суду міста Києва 03.07.2019 надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач змінив предмет позову та просив:
		 
		- заборонити ФОП Шевелю О. Б. розголошувати та використовувати відомості, що становлять комерційну таємницю ТОВ «Укравтономгаз» або будь-яку її частину технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру щодо взаємовідносин із СТОВ АФ «Ольгопіль», в тому числі відомості про контактних осіб СТОВ АФ «Ольгопіль», а також про їхнє місцезнаходження та номери телефонів, відомості про договори, укладені між позивачем та СТОВ АФ «Ольгопіль» щодо об`єкту - системи автономного газопостачання зрідженим вуглеводневим газом пропан-бутаном зерносушарки типу «BONFANTI» моделі L150, інформацію про обсяг робіт, в отриманні результатів яких зацікавлене СТОВ АФ «Ольгопіль» щодо об`єкту - системи автономного газопостачання зрідженим вуглеводневим газом пропан-бутаном зерносушарки типу «BONFANTI» моделі L150, у власних інтересах або інтересах третіх осіб та припинити використання такої комерційної таємниці;
		 
		- заборонити ТОВ «Газ Гранд» розголошувати та використовувати відомості, що становлять комерційну таємницю ТОВ «Укравтономгаз» або будь-яку її частину технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру щодо взаємовідносин із СТОВ АФ «Ольгопіль», в тому числі відомості про контактних осіб СТОВ АФ «Ольгопіль», а також про їхнє місцезнаходження та номери телефонів, відомості про договори, укладені між позивачем та СТОВ АФ «Ольгопіль» щодо об`єкту - системи автономного газопостачання зрідженим вуглеводневим газом пропан-бутаном зерносушарки типу «BONFANTI» моделі L150, інформацію про обсяг робіт, в отриманні результатів яких зацікавлене СТОВ АФ «Ольгопіль» щодо об`єкту - системи автономного газопостачання зрідженим вуглеводневим газом пропан-бутаном зерносушарки типу «BONFANTI» моделі L150, у власних інтересах або інтересах третіх осіб та припинити використання такої комерційної таємниці;
		 
		- стягнути з ФОП Шевеля О. Б. на користь ТОВ «Укравтономгаз» штраф за договором у розмірі 200 000,00 грн;
		 
		- стягнути з ТОВ «Газ Гранд» на користь ТОВ «Укравтономгаз» збитки у розмірі    118 058,68 грн.
		 
		2.   Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 (суддя Демидов В.О.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 (колегія суддів: Ткаченко Б. О., Сулім В. В., Андрієнко В. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		3.1. У касаційній скарзі ТОВ «Укравтономгаз», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		4.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України). 
		 
		4.2. Скаржник звертає увагу Верховного Суду, що суди попередніх інстанцій не застосували статті 3, 6, 213, 637 Цивільного кодексу України та не врахували висновки:
		 
		- Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц; 
		 
		- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 910/20370/17 в частині тлумачення змісту правочину; 
		 
		- Верховного Суду у постанові від 13.04.2022 у справі № 366/599/19 в частині добросовісності та заборони суперечливої поведінки. 
		 
		4.3. Скаржник звертає увагу Верховного Суду, що суди попередніх інстанцій формально процитували норми статей 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 20, 21 Закону України «Про інформацію» 505 ЦК України, 36, 162 ГК України без урахування висновку Верховного Суду від 23.11.2020 у справі №   910/1759/19 в частині віднесення певної інформації до комерційної таємниці та конфіденційної інформації. 
		 
		4.4. Неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку у постанові Верховного Суду у справі № 910/1759/19 в частині віднесення певної інформації до комерційної таємниці та конфіденційної інформації та обмеження судами попередніх інстанцій виключно формальним цитуванням частини третьої та частини п`ятої статті 36 Господарського кодексу України, призвело, на думку позивача, до порушення норм процесуального права - статей 13, 86, частини п`ятої статті 236, та статей 237-238 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення справи, що, в свою чергу, унеможливило встановлення зазначених фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даної справи.
		Крім того, скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо:
		 
		- питання застосування норм статей 3, 6, 50, 52, 213, 509, 526, 627 та 637 Цивільного кодексу України, статті 128 Господарського кодексу України в їх сукупності в частині необхідності поширення умов договору про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації, укладеного між суб`єктом господарювання (позивачем) та фізичною особою, на правові відносини між цим суб`єктом господарювання (позивачем) та фізичною особою після реєстрації фізичної особи у якості підприємця (відповідачем 1), якщо така особа отримала доступ до комерційної таємниці та конфіденційної інформації під час виконання обов`язків за договором виконання послуг у якості підприємця, та здійснили використання та розголошення таких даних в якості фізичної особи через юридичну особу, в якій вона є єдиним бенефіціарним власником (відповідач 2);
		 
		- питання застосування норм права, а саме частини третьої та частини п`ятої статті 36 Господарського кодексу України в частині визнання факту використання та розголошення комерційної таємниці у зв`язку зі створенням особою (відповідачем 1) власного підприємства (відповідача 2) та передання такому підприємству (відповідачу 2) даних про клієнтів іншої юридичної особи (позивача), які він отримав в рамках виконання договору про надання послуг в режимі конфіденційності.
		 
		4.5. Незастосування судами першої та апеляційної інстанцій норм статей 3, 6, 50, 52, 213, 509, 526, 627 та 637 Цивільного кодексу України, статті 128 Господарського кодексу України в частині необхідності поширення умов договору про конфіденційність на відповідача 1 як фізичну особу-підприємця призвело, на думку позивача, до порушення норм процесуального права - статей 13, 86, частини п`ятої статті 236, та статей 237-238 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу унеможливило встановлення зазначених фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.
		 
		4.6. Скаржник також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, а саме: 
		- копію трудової книжки (якою підтверджується, що договір №07 укладений до моменту прийняття ОСОБА_1 на роботу до позивача); 
		- дату реєстрації відповідача 1 у якості підприємця та чи діяв договір №07 на цю дату; 
		- не дослідили зміст самого договору №07; 
		- не визначили справжню волю сторін договору № 07; 
		- не взяли до уваги мету правочину, усталену практику відносин між сторонами, а також подальшу поведінку сторін (зокрема, укладення договору № 8 про надання консультаційних послуг у сфері інжинірингу та ідентифікації об`єктів, за умовами якого відповідачу 1 передавалась конфіденційна інформація), що мають істотне значення для вирішення питання про поширення дії Договору № 07 на ОСОБА_1 як на фізичну особу-підприємця.
		 
		4.7. Крім того, суди попередніх інстанцій не застосували принцип превалювання змісту над формою, який полягає в тому, що правовідносини визначаються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
		 
		4.8. Скаржник зазначає про те, що виключно через визначення відповідача 1 у Договорі № 07 як працівника, суди попередніх інстанцій належним чином не оцінили поданий скаржником доказ - договір від 09.09.2014 № 07 про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації.
		 
		4.9. ТОВ «Укравтономгаз» зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази на не встановили обставини щодо наступних питань:
		- Чи відносяться дані про клієнта позивача до комерційної таємниці та конфіденційної інформації позивача?
		- Чи отримав відповідач 1 доступ до комерційної таємниці та конфіденційної інформації позивача?
		- Чи використали та розголосили відповідач 1 та відповідач 2 комерційну таємницю та конфіденційну інформацію позивача та правові наслідки такого використання та розголошення?
		 
		4.10. ТОВ «Укравтономгаз» у своїй касаційній скарзі також звертає увагу на те, що скаржник очікує понести витрати на професійну (правничу) допомогу, розрахунок яких ТОВ «Укравтономгаз» надасть суду додатково з огляду на кількість витраченого часу представником позивача та погодинної ставки адвоката.
		 
		5. Доводи інших учасників справи 
		 
		5.1. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
		 
		6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		 
		6.1. Між ТОВ «Укравтономгаз» та ОСОБА_1 (далі - працівник) 09.09.2014 укладено договір №07 про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого за цим договором працівник отримує від товариства у відповідності з вимогами даного договору конфіденційну інформацію ТОВ   «Укравтономгаз» (далі - конфіденційна інформація), з метою належного виконання працівником своїх трудових обов`язків під час його роботи в товаристві.
		 
		6.2. Під конфіденційною інформацією в цьому договорі сторони розуміють будь-яку інформацію з обмеженим доступом, яка має комерційну цінність та яка в цілому та/або в певній формі та сукупності її складових частин є невідомою та не є лекгодоступною (тобто це будь-яка інформація, крім тієї, що опубліковується товариством та відкрито розміщується в засобах масової інформації), в тому числі інформація, визначена в п. 1.3 цього договору, з урахуванням положень п. 1.5 даного договору (пункт 1.2 договору).
		 
		6.3. За цим договором товариство надає працівнику з урахуванням п.п. 1.2 даного договору наступну конфіденційну інформацію, а саме: процеси, правила, положення, інструкції, регламенти, порядки; внутрішня нормативна документація; будь-яка звітність/звіти; комерційна таємниця; щодо діяльності товариства, в тому числі його фінансово-економічного стану, розробок та впроваджень процесів, технологій, заходів, які мають забезпечити прибуток; система охорони та засоби безпеки спрямованих на захист інтересів товариства та його клієнтів; відомості про стан кореспондентського рахунку товариства; укладені угоди; фінансово-економічний стан; організаційно-правова та внутрішня структура товариства, його керівники, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності банку будь-якого проекту, винаходів, зразків; коди, що використовуються банком для захисту інформації; інформація, що збирається під час проведення банківського нагляду; в тому числі сукупність всіх складових вище визначеної інформації (пункт 1.3 договору).
		 
		6.4. Відповідно до пункту 1.5 договору сторони домовились, що власністю товариства є всі об`єкти, що підпадають під визначене чинним законодавством України поняття об`єктів інтелектуальної власності, створені працівником самостійно або у співпраці із іншими співробітниками товариства чи будь-якими третіми особами під час роботи працівника в товаристві. Власністю товариства також є результати всіх підготовчих робіт працівника по створенню (розробці) зазначених вище об`єктів (тобто всі результати роботи працівника в товаристві) незалежно від стадії їх готовності (проекти, плани тощо), часу створення та ступені участі працівника в їх розробці (створенні).
		 
		6.5. Згідно з пунктом 2.1 договору протягом 5 (п`яти) років з моменту укладення цього договору працівник зобов`язується не розголошувати конфіденційну інформацію, що була надана працівнику товариством у зв`язку із виконанням працівником його трудових обов`язків або будь-яким іншим чином стала відома працівнику в тому числі з урахуванням пункту 1.5 цього договору незалежно від моменту її отримання, будь-якій іншій фізичній особі, підприємству, організації, установі незалежно від форм власності, господарювання та резиденції (надалі - третій особі) та не буде використовувати вказану конфіденційну інформацію для власної користі або користі будь-яких третіх осіб, окрім випадків виконання працівником своїх трудових обов`язків перед товариством.
		 
		6.6. Відповідно до пункту 2.2 договору працівник зобов`язується належним чином зберігати та використовувати отриману конфіденційну інформацію в тому числі з урахуванням пункту 1.5 цього договору, щоб уникнути її розголошення або використання третіми особами.
		 
		6.7. У випадку звільнення працівник зобов`язується передати відповідній посадовій особі товариства всі носії конфіденційної інформації, які перебували в розпорядженні працівника у зв`язку із виконанням ним службових обов`язків під час роботи у товаристві (пункт 2.6 договору).
		 
		6.8. Протягом 5 років з моменту набрання чинності цим договором кожна зі сторін зобов`язується не розголошувати факт існування цього договору без попередньої згоди іншої сторони, крім випадків, які вимагають посилання на цей договір з метою попередження розкриття конфіденційної інформації третім особам (пункт 3.4 договору).
		 
		6.9. Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що збитки, які завдані товариству невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх зобов`язань за цим договором відшкодовуються останнім в повному обсязі в порядку, що передбачений чинним законодавством України. При цьому під збитками в цьому договорі сторони розуміють будь-які втрати та не отримані прибутки майнового та немайнового характеру, в тому числі завдання шкоди діловій репутації товариства.
		 
		6.10. Відповідно до пункту 4.3 договору за кожен випадок порушення працівником зобов`язань за цим договором, працівник зобов`язується сплатити товариству штраф у розмірі 100      000,00 грн. Сторони домовились, що обов`язок працівника сплатити вищевказаний штраф жодним чином не залежатиме від наявності чи відсутності збитків у товариства.
		 
		6.11. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 09.09.2019. Положення цього договору, що стосуються конфіденційної інформації, в тому числі порядку її збереження та обов`язків працівника щодо її нерозголошення, залишаються чинними протягом всього строку дії цього договору, та протягом 5 років після закінчення строку його дії (пункт 5.1 договору).
		 
		6.12. Між ТОВ «Укравтономгаз» (далі - виконавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Ольгопіль» (далі - замовник) 10.03.2016 укладено договір № 24, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець виконує проектні роботи, а саме: розробка робочого проекту «Будівництво системи автономного газопостачання зрідженим вуглеводневим газом пропан-бутаном зерносушарки типу «BONFANTI» моделі L150, за адресою: Вінницька область, Чечельницький район, село Ольгопіль», та проведення комплексної експертизи робочого проекту, відповідно до завдання на проектування (додаток №3 до договору).
		 
		6.13. Між ТОВ «Укравтономгаз» (далі - замовник) та ФОП Шевель О. Б. (далі - виконавець) 15.06.2016 укладено договір №8, відповідно до умов пункту 1.1 якого виконавець за завданням замовника надає консультаційні послуги в сфері інжинірингу і виконує ідентифікації об`єктів відповідно до Наказу МНС України від 23.02.2002 №98 та постанови КМУ №956 від 11.07.2002.
		 
		6.14. Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору після завершення надання послуг виконавець направляє замовнику повідомлення про проведені ідентифікації, паспорти потенційно небезпечних об`єктів згідно із Специфікацією (додаток №2 до договору) та акт здавання-приймання наданих послуг.
		 
		6.15. Між ТОВ «Укравтономгаз» та ФОП Шевель О. Б. 22.07.2016 підписано акт №7 здавання-приймання виконаних робіт по договору від 15.06.2016 №8, відповідно до якого виконавець передав замовнику оригінали наступних документів: Система автономного газопостачання СП ТОВ «Бітунова Україна», Система автономного газопостачання СФГ «Пролісок», Система автономного газопостачання ПАТ   «Радгосп «Шевченківський», Система автономного газопостачання СТОВ «Агрофірма «Ольгопіль», автомобільний газозаправний пункт ТОВ «ОДЕК Україна».
		 
		6.16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Газ Гранд» зареєстровано 23.02.2017, засновником, кінцевим бенефіціарним власником та керівником якого є ОСОБА_1 .
		 
		6.17. ТОВ «Газ Гранд» 17.03.2017 отримало ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України №2013036007, що підтверджується інформацією з Реєстру виданих ліцензій.
		 
		6.18. З листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 24.07.2018 №1002-08-1197 вбачається, що відповідно до дозвільної справи на будівництво системи автономного газопостачання зрідженим вуглеводневим газом пропан-бутаном зерносушки типу «BONFANTI» моделі L150 за адресою: Вінницька область, Чечельницький район, село Ольгопіль підрядником зазначеного об`єкта є ТОВ «Газ Гранд». До заяви замовником надано наказ ТОВ «Газ Гранд» №15 від 25.05.2017 про призначення відповідальним за виконання робіт ОСОБА_1 та ліцензію №13-Л від 29.03.2017 з переліком видів робіт провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів IV і V категорій складності.
		 
		6.19. Суди попередніх інстанцій зазначили, що в матеріалах справи міститься постанова Дніпровського апеляційного суду від 24.01.2023 у справі №176/2285/18 за позовом ТОВ «Укравтономгаз» до ОСОБА_1 про стягнення штрафу за договором та відшкодування збитків, якою рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23.09.2022 про відмову у задоволенні позову - залишено без змін (провадження у справі № 910/6224/19 зупинялося до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №176/2285/18). 
		 
		6.20. Постанова апеляційного суду у справі №176/2285/18 мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач як фізична особа володів конфіденційною інформацією ТОВ «Укравтономгаз» та ним розголошено конфіденційну інформацію ТОВ «Укравтономгаз», яка полягала в відомостях щодо контактних осіб СТОВ АФ «Ольгопіль», їх місцезнаходження та номери телефонів щодо СТОВ АФ «Ольгопіль» та розголошення такої інформації призвело до спричинення збитків. Надані в підтвердження позовних вимог договори не підтверджують факт розголошення відповідачем, як фізичною особою, конфіденційної інформації. Позивачем надано відповідні документи про надання відповідачеві конфіденційної інформації, а саме: договір №7 про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці від 09.09.2014 року; договір №8 про надання консультаційних послуг у сфері інжинірингу та ідентифікації об`єктів від 15.06.2016 року, укладений між позивачем та відповідачем. Були надані відомості про контактних осіб СТОВ АФ «Ольгопіль», а також про їхнє місцезнаходження та номери телефонів; відомості про договори, укладені між ТОВ «Укравтономгаз» та СТОВ АФ «Ольгопіль»; інформацію про обсяг робіт, в отриманні результатів яких зацікавлене СТОВ АФ «Ольгопіль», яка у своїй сукупності є комерційною таємницею позивача та відповідно до умов договору від 15.06.2016 №8 таку інформацію віднесено позивачем до конфіденційної інформації, втім судом не прийняті до уваги, оскільки зазначені документи не є доказами розголошення відповідачем конфіденційної інформації. Крім того, договір №8 про надання консультаційних послуг у сфері інжинірингу та ідентифікації об`єктів від 15.06.2016, укладений між позивачем та відповідачем - як фізичною особою підприємцем. Посилання на те, що суд першої інстанції не врахував те, що відповідач без отримання конфіденційної інформації в рамках виконання договору №8 від 15.06.2016 року не міг самостійно дізнатися про необхідність СТОВ АФ «Ольгопіль» у будівництві зерносушарки, не міг знати відомості про контактних осіб СТОВ АФ «Ольгопіль», а також про їхнє місцезнаходження та номери телефонів, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження .
		 
		6.21. Суд першої інстанції  (у справі №176/2285/18)  надав оцінку допитаним в судовому засіданні свідкам, які пояснили, що ОСОБА_1 спочатку як фізична особа, а потім як ФОП співпрацював з ТОВ «Укравтономгаз», виконував роботи з проектування об`єктів системи газопостачання; займався розробкою проектних робіт, приймав участь в організації монтажних робіт та мав доступ до інформації, як колишній штатний працівник, а також як фізична особа - підприємець, володів інформацією про укладенні ТОВ «Укравтономгаз» договорів з СТОВ АФ «Ольгопіль», і дійшов висновку про те, що вони з достовірністю не підтвердили розголошення з боку ОСОБА_1 будь-кому конфіденційної інформації. Також судом першої інстанції зазначено, що позивачем не надано доказів того, що при укладанні договорів із СТОВ АФ «Ольгопіль» була використана конфіденційна інформація, яку розголосив відповідач. Посилання на те, що відповідач розголосив конфіденційну інформацію ТОВ «ГАЗ ГРАНД», будучи її єдиним засновником, підписавши договір генерального підряду  від 15.05.2017 №2 від імені ТОВ «ГАЗ ГРАНД» із СТОВ АФ «Ольгопіль» є безпідставним, оскільки не надано доказів такого розголошення. Доводи про те, що суд першої інстанції помилково зазначив, що позивачем не доведено, що між ТОВ «Укравтономгаз» та СТОВ АФ «Ольгопіль» велися переговори щодо виконання робіт з будівництва системи автономного газопостачання зрідженим вуглеводним газом пропан-бутаном зерносушарки типу «Bonfanti» моделі L150 за адресою: Вінницька область, Чечельницький район, с. Ольгопіль, не прийняті до уваги, оскільки ведення переговорів щодо виконання робіт не є доказом розголошення відповідачем конфіденційної інформації.
		 
		6.22. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що                ФОП  Шевель О. Б. розголосив відомості, які є комерційною таємницею позивача, Товариству з обмеженою відповідальністю «Газ Гранд», будучи його єдиним засновником. Вважає, що ФОП Шевель О. Б., здійснивши розголошення конфіденційної інформації позивача іншій особі - відповідачу 2, та спільно з відповідачем 2 неправомірно використавши конфіденційну інформацію позивача, порушив взяті на себе зобов`язання за договором від 09.09.2014 № 07 про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації.
		 
		6.23. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку, зокрема про те, що:
		 
		- відповідач 1 не є стороною договору від 09.09.2014 № 07 про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації; 
		 
		- позивачем не доведено факту використання чи розголошення ФОП Шевель О.Б. комерційної таємниці або конфіденційної інформації;
		 
		- доказів на підтвердження позовних вимог матеріали справи не містять;
		 
		- не підлягають задоволенню й позовні вимоги позивача про стягнення з           ФОП Шевель О. Б. штрафу за договором у розмірі 200      000,00 грн, оскільки останній не є стороною договору від 09.09.2014 № 07 про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації;
		 
		- з матеріалів справи не вбачається наявність у позивача доказів на підтвердження умов, сукупність яких може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків;
		 
		- позивачем не доведено, що між ТОВ «Укравтономгаз» та СТОВ АФ «Ольгопіль» велись переговори щодо виконання робіт з будівництва системи автономного газопостачання зрідженим вуглеводним газом пропан-бутаном зерносушарки типу «Bonfanti» моделі L150 за адресою: Вінницька область, Чечельницький район, с.Ольгопіль;
		 
		- позивачем не доведено, що він міг отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідачів чи когось з них стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток; не доведений твуож і розмір завданих збитків (упущеної вигоди);- а тому, з огляду на вказане вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		 
		7. Касаційне провадження
		 
		7.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Случа О. В. - головуючого, Волковицької Н. О., Могила С. К. від 29.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/6224/19 за касаційною скаргою ТОВ   «Укравтономгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 та її розгляд призначено у засіданні Верховного Суду на 10.09.2024. Підставою касаційного оскарження судових рішень у справі Товариства визначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		 
		7.2. У судовому засіданні 10.09.2024 оголошено перерву у розгляді касаційної скарги до 17.09.2024. У судовому засіданні 17.09.2024 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Случ О. В. - головуючого, Волковицька Н. О.,       Могил С. К.    подано заяву про самовідвід у розгляді справи №       910/6224/19.
		 
		7.3. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2024 заяву суддів Случа О. В.,                   Волковицької Н. О., Могила С. К. про самовідвід у справі № 910/6224/19 задоволено. Справу №   910/6224/19 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу з урахуванням спеціалізації суддів.
		 
		7.4. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №  910/6224/19 визначено колегію суддів у складі: Бенедисюка І. М. - головуючого, Ємця А. А., Малашенкової Т. М.
		 
		7.5. Ухвалою Верховного Суду від 26.09.2024 прийнято касаційну скаргу ТОВ  «Укравтономгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 у справі №   910/6224/19 до провадження.
		 
		8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
		 
		8.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		8.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		 
		9.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		9.2. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що                          ФОП Шевель О. Б. розголосив відомості, які є комерційною таємницею позивача, Товариству з обмеженою відповідальністю «Газ Гранд», будучи його єдиним засновником. Вважає, що ФОП Шевель О.   Б., здійснивши розголошення конфіденційної інформації позивача іншій особі - відповідачу 2, та спільно з відповідачем 2 неправомірно використавши конфіденційну інформацію позивача, порушив взяті на себе зобов`язання за договором від 09.09.2014 № 07 (далі - Договір №7) про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації.
		 
		9.3. Згідно зі статтею 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
		 
		9.4. Відповідно до приписів статті 20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. 
		 
		9.5. Положеннями статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
		 
		9.6. Поняття комерційної таємниці міститься у статті 505 ЦК України, згідно з якою комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв`язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
		 
		9.7. Отже, комерційна таємниця включає в себе тільки відомості та інформацію, які, в цілому чи певній формі та сукупності її складових, не є легкодоступними для певних категорій осіб. Комерційну цінність такої інформації становить те, що її використання надає володільцю інформації певні економічні переваги. Зобов`язання з дотримання конфіденційності можуть встановлюватись в чітко оформлюваних домовленостей і такі зобов`язання є справедливими з міркувань добросовісності в аспектах розуміння здійснення господарської діяльності в економічній конкуренції.
		 
		9.8. Також, в силу статей 36, 162 ГК України, комерційною таємницею є відомості, пов`язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб`єкта господарювання, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб`єктом господарювання відповідно до закону. Суб`єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв`язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. 
		 
		9.9. Склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються самостійно її власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства. Підприємство має право розпоряджатися такою інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, не порушуючи при цьому права третіх осіб.
		 
		9.10. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		9.11. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		9.12. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
		 
		9.13. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		 
		9.14. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
		 
		9.15. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
		 
		9.16. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		 
		9.17. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		 
		9.18. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		 
		9.19. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		 
		9.20. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		 
		9.21. Скаржник посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у розділі 4 цієї постанови, зазначаючи, зокрема, про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки стосовно застосування норм права.
		 
		9.22. У постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц (на яку посилається скаржник) за позовом про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири зроблено висновок, що «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem.
		 
		9.23. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.
		Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party)».
		 
		9.24. У справі № 910/20370/17, на яку посилається скаржник, предметом позову було стягнення неустойки за користування майном за час прострочення повернення об`єкта оренди. 
		 
		9.25. У справі № 366/599/19 (на яку посилається скаржник) предметом спору було  стягнення заборгованості за ліцензійною угодою. Касаційний цивільний суд в зазначеній постанові зазначив, зокрема про те, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
		 
		9.26. У справі № 910/1759/19, на яку посилається скаржник, предметом позову було визнання недійсним та скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 13.12.2018 №30-р/тк у справі №92/32-р-02-02-18. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем у своїй діяльності не використовувалась інформація, яка є комерційною таємницею та/або конфіденційною інформацією Товариства, а також не вчинялось порушень антимонопольного законодавства, а тому оскаржуване Рішення АМК №30-р/тк є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
		 
		9.27. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №910/12405/21, від 21.03.2023 у справі №908/125/18, від 19.04.2023 у справі №921/64/22, від 06.06.2023 у справі №914/217/22, від 09.04.2024 у справі №910/6316/23).
		 
		9.28. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
		 
		9.29. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		9.30. Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 та міркування викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення хоча і містять посилання на означені скаржником норми права, втім не свідчить, що суд в наведених скаржником постановах в інший спосіб, або не так їх витлумачив, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.
		 
		9.31. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		9.32. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		9.33. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
		 
		9.34. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		9.35. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		9.36. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		 
		9.37. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		 
		9.38. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, що в цивільній справі №   176/2285/18 розглядався спір між ТОВ «Укравтономгаз» та ОСОБА_2 про стягнення штрафу за договором №07 про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації та відшкодування збитків. В пункті 1.3 договору перелічено, що саме віднесено до конфіденційної інформації, яка буде надана працівникові. В договорі зазначено, що він укладається між ТОВ «Укравтономгаз» та працівником.  У справі № 176/2285/18 суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу за порушення зобов`язань за договором про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації та стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди дійшов висновку, зокрема, про те, що позивачем не доведено розголошення відповідачем конфіденційної інформації.
		 
		9.39. У справі, яка розглядається, позовні вимоги заявлені до ФОП Шевель О.Б. та ТОВ   «Газ Гранд». З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 (як фізичною особою) та позивачем мали місце трудові відносини, в межах яких (як встановлено у справі №   176/2285/18) укладався договір №7 про конфіденційність, нерозголошення та збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між позивачем та ФОП Шевель О.Б. існували господарські відносини, де між позивачем та ФОП   Шевель О.Б. укладено договір від 15.06.2016 № 8, відповідно до умов пункту 1.1 якого виконавець (ФОП Шевель О.Б.) за завданням замовника  (ТОВ   «Укравтономгаз») надає консультаційні послуги в сфері інжинірингу і виконує ідентифікації об`єктів відповідно до Наказу МНС України від 23.02.2002 №98 та постанови КМУ від 11.07.2002 №956 .
		 
		9.40. Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у позові з підстав не доведення позивачем факту використання чи розголошення ФОП Шевель О.Б. комерційної таємниці або конфіденційної інформації, суд встановив, що відповідач 1 не є стороною договору № 7, з урахуванням цього позовні вимоги щодо стягнення штрафу з ФОП Шевель О.Б. також не підлягають задоволенню; щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2 збитків, то суд встановив відсутність всіх складових цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. Також суд наголосив на відсутності доказів, які б свідчили про можливість реального отримання позивачем доходів у розмірі, заявленому до стягнення з відповідача 2, та вжиття позивачем заходів для їх одержання.
		 
		9.41. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам доказів не збирає.
		 
		9.42. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно  необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		9.43. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
		 
		9.44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
		 
		9.45. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
		 
		9.46. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, що входять до такої категорії справ.
		 
		9.47. Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах. 
		 
		9.48. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.
		 
		9.49. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), то Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. 
		 
		9.50. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
		 
		9.51. Проте, як уже зазначалося вище, підстави касаційного оскарження - пункт 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.
		 
		9.52. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.
		 
		9.53. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
		 
		9.54. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
		 
		9.55. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову - відсутні.
		 
		9.56. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
		 
		9.57. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		 
		10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		10.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		 
		10.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		 
		10.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		10.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України -  необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.
		 
		11. Судові витрати
		 
		11.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтономгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 у справі № 910/6224/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
		 
		2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтономгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 у справі №   910/6224/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України,  залишити без задоволення.
		 
		3. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 у справі №  910/6224/19 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя                                                                                          І. Бенедисюк 
		 
		 
		Суддя                                                                                          А. Ємець
		 
		 
		Суддя                                                                                          Т. Малашенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...