Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/2231/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Розірвання договорів (правочинів); купівлі - продажу; поставки товарів, робіт, послуг.
Надіслано для оприлюднення: 25.10.2024. Зареєстровано: 25.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 24.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  911/2231/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,
		за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» - Маковій В.Г., адвокат (ордер від 14.08.2023),
		відповідача - публічного акціонерного товариства «Центренерго» - Кулибаба В.О., в порядку самопредставництва (виписка з ЄДР),
		 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні 
		касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго»
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 (головуючий суддя: Тарасенко К.В., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.)
		у справі № 911/2231/23
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» (далі - ТОВ «Юнайтед Енерджі»)
		до публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго»)
		про розірвання договорів та стягнення 20    000    000,00 грн.
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2023 року ТОВ «Юнайтед Енерджі» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Центренерго» про:
		- розірвання договору від 30.10.2020 № 21/1 купівлі-продажу золошлаків, який укладений між сторонами спору;
		- розірвання договору від 30.10.2020 № 15/81 відповідального зберігання, який укладений між сторонами спору;
		- стягнення з відповідача на користь позивача 20    000    000,00 грн, сплачених позивачем на виконання умов договору від 30.10.2020 № 21/1 купівлі-продажу золошлаків.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався, зокрема, на те, що на виконання умов договору від 30.10.2020 № 21/1 купівлі-продажу золошлаків відповідач згідно з актом прийому - передачі № 1 від 30.10.2020 передав позивачу право власності на товар, що залишився на відповідальному зберіганні у відповідача за договором від 30.10.2020 № 15/81 відповідального зберігання. Проте відповідач не повернув товар з відповідального зберігання, у зв`язку з чим позивач, посилаючись на істотне порушення умов договорів відповідачем, просить суд: розірвати договір від 30.10.2020 № 21/1 купівлі-продажу золошлаків (у зв`язку з порушенням порядку передачі товару), а також договір від 30.10.2020 № 15/81 відповідального зберігання (у зв`язку з порушенням порядку повернення майна зі зберігання); стягнути з відповідача на користь позивача 20    000    000,00 грн, сплачених позивачем на виконання умов договору від 30.10.2020 № 21/1 купівлі-продажу золошлаків.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		Рішенням господарського суду Київської області від 29.01.2024 зі справи                         № 911/2231/23 (суддя Конюх О.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване з посиланням на те, що: актом прийому - передачі № 1 від 30.10.2020 до договору купівлі-продажу золошлаків сторони оформили господарську операцію з поставки сировини; момент підписання акта є моментом переходу права власності на товар від продавця до покупця; строк дії договору відповідального зберігання встановлений до 31.12.2021, проте позивач товар з відповідального зберігання не забрав; згідно з листом від 23.06.2023  № 23/06-2 позивач просив відповідача надати належним чином підписаний з боку відповідача акт приймання-передачі (повернення) майна за договором від 30.10.2020 № 15/81, проте не звертався до відповідача з приводу надання доступу до золовідвалу та не з`явився на золовідвал для отримання сировини; позивачем не доведено істотного порушення відповідачем своїх зобов`язань за договорами; при цьому жодна сторона не посилається на форс-мажорні обставини як на підставу неможливості виконання зобов`язань за договорами (через те, що місце зберігання майна - м. Світлодарськ Вуглегірська ТЕС з 24.05.2022 є тимчасово окупованою територією); оскільки сировина золошлак визначена родовими ознаками, не вбачається втраченою можливість внести зміни до договорів, зокрема, щодо зміни місця відвантаження на золовідвал іншої ТЕС відповідача.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 зі справи рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. 
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема  тим, що договір купівлі-продажу закінчив свою дію, проте закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання сторін, які залишились невиконаними; закінчення строку дії договору відповідального зберігання не звільняє відповідача від обов`язку зберігати товар, не допускаючи його погіршення до моменту передачі товару; відповідач не повідомив позивача про можливість отримати (забрати) товар, у той час як майно залишилося на тимчасово окупованій території, і відповідач не має можливості виконати умови договорів, що фактично є істотним порушенням умов вказаних договорів. Дослідивши суть спірних правовідносин, відсутність у сторін задекларованих намірів продовжувати виконувати договори чи вносити до них зміни, чинність договорів у зв`язку з невиконаними зобов`язаннями на момент подання позову, апеляційний суд зазначив, що належним способом захисту прав позивача у даному спорі є саме розірвання договорів № 21/1 купівлі-продажу та                  № 15/81 відповідального зберігання, у зв`язку з неможливістю відповідачем виконати умови договорів, а також повернення грошових коштів, сплачених на виконання договору № 21/1 купівлі-продажу золошлаків у сумі 20 000    000,00 грн; неможливість виконання умов договорів відповідачем порушує майнові права позивача, як особи, яка придбала майно і передала його на відповідальне зберігання відповідачу.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ПАТ «Центренерго», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
		2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.09.2022 зі справи                          № 913/703/20, від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18, від 07.08.2018 зі справи № 910/7981/17, від 14.07.2021 зі справи № 911/1442/19, від 21.06.2022 зі справи № 911/3276/20.
		Також скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статей 86, 236 ГПК України, статті 553 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини другої статті 651 ЦК України у подібних правовідносинах. 
		Доводи інших учасників справи 
		ТОВ «Юнайтед Енерджі» у відзиві просило Суд залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема, на законність та обґрунтованість рішення попередньої судової інстанції.
		Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 21.10.2024 № 32.2-01/2589 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2231/23 у зв'язку з перебуванням судді Жайворонок Т.Є. у відпустці.
		3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Між ПАТ «Центренерго» в особі директора ВП Вуглегірська ТЕС (продавець) та ТОВ «Юнайтед Енерджі» (покупець) 30.10.2020 укладений договір № 21/1                                    купівлі-продажу золошлаків (далі - Договір № 21/1), за умовами якого продавець передає, а покупець приймає сировину згідно зі специфікацією. Підтвердженням передачі сировини є підписання сторонами акта прийому-передачі сировини        (пункт 1.2 цього договору).
		Сторони узгодили, що одночасно з підписанням цього договору, продавець та покупець підписують акт прийому-передачі сировини відповідно до специфікації (пункт 2.2). Право власності на сировину переходить від продавця до покупця з моменту підписання акта прийому-передачі (пункт 2.3).
		Поставка сировини здійснюється власними силами покупця на умовах EXW, золовідвал продавця, відповідно до Правил «Інкотермс 2010» за реквізитами вантажовідправника: Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго», м. Світлодарськ, Бахмутський район (пункт 2.4).
		Відповідно до Багатосторонньої угоди Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати в редакції 2010 року Термін EXW «франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. 
		Навантаження, вивезення та супроводження сировини здійснюється власними силами покупця та за його рахунок у строки, що додатково погоджуються сторонами після підписання договору (пункт 2.5 цього договору).
		Після підписання цього договору та акта передачі-прийому сировина залишається на відповідальному зберіганні у продавця, що буде додатково врегульовано шляхом підписання між сторонами відповідного договору (пункт 2.6 цього договору).
		Продавець та покупець не пізніше наступного робочого дня після підписання договору та акта прийому-передачі сировини зобов`язані підписати договір відповідального зберігання відповідно до пункту 2.6 договору (підпункт 5.1.5 пункту 5.1, підпункт 5.2.6 пункту 5.2 цього договору).
		Продавець не несе відповідальності за невідвантажену сировину у зв`язку із ненаданням транспорту покупцем (пункт 6.5 цього договору).
		Сторона, що не може виконувати зобов`язання унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити іншу сторону у письмовій формі (пункт 7.2). У разі, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 90 календарних днів, кожна із сторін має право розірвати договір (пункт 7.4). У разі наявної попередньої оплати продавець повертає покупцю кошти протягом 10 календарних днів з дня розірвання договору за вирахуванням вартості фактично відвантаженої сировини (пункт 7.5).
		Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 9.1). 
		Дострокове розірвання договору може бути здійснене у таких випадках: 
		- підпункт 10.1.1 пункту 10.1 Договору № 21/1 - за згодою обох сторін, оформленою у письмовому вигляді шляхом підписання угоди між сторонами або шляхом обміну листами; 
		- підпункт 10.1.2 пункту 10.1 Договору № 21/1 - з ініціативи сторони, оформленої у вигляді письмового повідомлення про розірвання договору (лист), яке повинно бути направлене іншій стороні не пізніше 30 календарних днів до моменту розірвання.
		Договір не може бути розірваним в односторонньому порядку до тих пір, поки сторони не проведуть остаточні взаєморозрахунки та не підпишуть додаткову угоду про повне та фактичне виконання обов`язків, передбачених Договором                       № 21/1 (пункт 10.2).
		Припинення дії договору внаслідок розірвання або закінчення строку його дії не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункт 10.3).
		До договору № 21/1 сторони підписали специфікацію № 1 від 30.10.2020, відповідно до якої до поставки належав золошлак у кількості 23 700 000 тон за ціною 29,541666 грн за тону без ПДВ, загальна вартість товару з ПДВ                                              840 164 981,04 грн (пункти 1 та 2); територією відвантаження є золовідвал Вуглегірської ТЕС за адресою м. Світлодарськ, Бахмутський район Донецької області.
		Також сторонами складено та підписано акт прийому-передачі згідно з Договором № 21/1, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв сировину, а саме золошлак 23 700 000 тон вартістю 840 164 981,04 грн; у пункті 3 акта зазначено, що сторони претензій один до одного не мають.
		За змістом пунктів 1.2, 2.2, 2.3 Договору № 21/1 вказаним актом оформлено господарську операцію з поставки сировини; момент підписання акта є моментом переходу права власності на сировину від продавця до покупця.
		Згідно з платіжною інструкцією від 12.11.2020 № 1386 продавець здійснив часткову оплату за придбану за Договором № 21/1 сировину в сумі                                           20 000 000,00 грн.
		Судами також встановлено, що між ПАТ «Центренерго» в особі директора ВП Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» (зберігач) та ТОВ «Юнайтед Енерджі» (поклажодавець) 30.10.2020 укладено Договір № 15/81 відповідального зберігання (далі - Договір № 15/81), за умовами якого зберігач зобов`язується надати поклажодавцю послуги зі зберігання золошлаку, а саме поклажодавець зобов`язується передати зберігачу, а зберігач зобов`язаний прийняти на відповідальне зберігання та повернути поклажодавцеві у схоронності майно, яке належить поклажодавцеві на праві власності, а саме золошлак у кількості  23 700 000 тон (пункт 1.1 цього договору).
		Право власності на майно до зберігача не переходить (пункт 1.3). 
		Майно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача (пункт 1.4). 
		Місце зберігання майна - Донецька область, Бахмутський район, м. Світлодарськ, Вуглегірська ТЕС золовідвал (пункт 1.5).
		Поклажодавець зобов`язаний забрати майно зі зберігання після закінчення строку (терміну) зберігання (підпункт 2.1.2 пункту 2.1 цього договору).
		Поклажодавець має право достроково розірвати договір зі зберігачем, повідомивши про це його у строк за 20 календарних днів (підпункт 2.2.2 пункту 2.2); має право забрати майно зі зберігання у будь-який момент дії договору (підпункт 2.2.4 пункту 2.2).
		Зберігач зобов`язаний прийняти майно на зберігання (підпункт 2.3.1 пункту 2.3); підписувати акти приймання-передачі майна на зберігання у день прийняття (підпункт 2.3.5 пункту 2.3); надати фактичну (фізичну) можливість доступу транспорту поклажодавця до площадки для зберігання майна як при наданні майна на зберігання, так і при поверненні майна зі зберігання (підпункт 2.3.10 пункту 2.3); має право достроково розірвати договір, повідомивши про це поклажодавця у строк за 20 календарних днів у разі невиконання зобов`язань поклажодавцем (підпункт 2.4.1 пункту 2.4).
		Зберігач надає поклажодавцю послуги відповідального зберігання за ціною                 0,18 грн за добу за 1000 тон (3.1). Поклажодавець здійснює оплату послуг зі зберігання золошлаку, виходячи з фактичних обсягів, що знаходяться на зберіганні і періоду зберігання таких обсягів, які визначаються відповідно до оформлених сторонами актів прийому-передачі золошлаку на зберігання/зі зберігання. Послуги зберігання згідно з договором нараховуються з 01.11.2020 на підставі оформленого акта наданих послуг. Акт наданих послуг зберігання є документом, що підтверджує факт надання послуг і прийняття таких послуг поклажодавцем (пункт 3.2), складається зберігачем, підписується уповноваженою особою останнього і направляється до 10 числа наступного місяця поклажодавцю (пункт 3.3).
		Факт передачі майна поклажодавцем зберігачу на зберігання та факт повернення зберігачем поклажодавцю цього майна зі зберігання підтверджується підписаними з обох сторін актами приймання-передачі майна на зберігання/зі зберігання (пункт 5.1 договору), які підписуються в день передачі майна на відповідальне зберігання та в день передачі зберігачем поклажодавцю майна зі зберігання (пункт 5.2).
		Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2021 (пункт 7.1).
		Сторонами спору 30.10.2020 підписано акт приймання-передачі на зберігання згідно з Договором № 15/81, відповідно до умов якого позивач - поклажодавець передав, а відповідач - зберігач прийняв на відповідальне зберігання золошлак у кількості 23 700 000,00 грн.
		Сторонами не заперечується, що майно з відповідального зберігання ані протягом дії Договору № 15/81, ані після закінчення строку зберігання 31.12.2021, ані на час розгляду справи позивач не забрав; актів повернення майна зі зберігання підписано не було.
		Судами також встановлено, що 23.06.2023 позивач направив відповідачу цінний лист від 23.06.2023 № 23/06-2, в якому, посилаючись на частину першу статті 938 ЦК України, у зв`язку із закінченням строку зберігання сировини за Договором № 15/81, просив надати належним чином підписаний уповноваженою особою відповідача акт приймання-передачі (повернення) майна згідно з Договором  № 15/81 на поштову адресу ТОВ «Юнайтед Енерджі». 
		Відповідач отримав вказаний лист 27.06.2023.
		Доказів надання відповіді на зазначений лист матеріали справи не містять.
		За доводами позивача, Договір № 21/1 та Договір № 15/81 є взаємопов`язаними, доповнюють один одного та містять посилання один на один, а, отже, їх слід розглядати комплексно; позивач, з посиланням  на частину другу статті 651 ЦК України зазначає, що не передання майна на вимогу покупця та поклажодавця є істотним порушенням обох договорів, яке є підставою для їх розірвання у судовому порядку на вимогу однієї із сторін у зв`язку із істотним порушенням договору іншою стороною.
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Спір у справі виник з приводу наявності/відсутності підстав для розірвання Договору № 21/1 та Договору № 15/81, а також стягнення з відповідача на користь позивача 20    000    000,00 грн, сплачених позивачем на виконання умов договору від 30.10.2020 № 21/1 купівлі-продажу золошлаків.
		В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.09.2022 зі справи № 913/703/20, від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18, від 07.08.2018 зі справи № 910/7981/17, від 14.07.2021 зі справи № 911/1442/19, від 21.06.2022 зі справи № 911/3276/20.
		Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
		Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
		Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі                                   № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі     № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі                          № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі                           № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		Скаржником у доводах касаційної скарги вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, що, на думку відповідача, не були враховані судами попередніх інстанцій у розгляді справи.
		Так, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України та частині першій статті 188 Господарського кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Виключенням з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.
		Відповідно до частин другої та третьої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		У статті 653 ЦК України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Отже наслідком розірвання договору є припинення зобов`язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.
		Відповідно до сталої та послідовної позиції Верховного Суду розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. До таких висновків дійшов Верховний Суд й у постановах від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18, від 07.08.2018 зі справи № 910/7981/17, від 14.07.2021 зі справи № 911/1442/19, від 21.06.2022 зі справи  № 911/3276/20, на які посилається скаржник.
		Отже, перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про розірвання договору господарському суду належить пересвідчитись (шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов`язаних з цим доказів зі справи) у чинності такого договору.
		При цьому застосування приписів статей 651, 653 ЦК України має універсальний характер незалежно від правової природи правочину, якого стосується спір.
		Верховний Суд зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» відзначила таке:
		« 29. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
		30. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		31. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
		32. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
		33. Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.
		34. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		35. З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання».
		Отже, «строк дії договору» та «строк/термін виконання зобов`язання» за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного. 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, Договір № 21/1 набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 9.1 Договору № 21/1). 
		Договір № 15/81 набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2021 (пункт 7.1 Договору № 15/81).
		При цьому, як зазначено Верховним Судом у постанові від 03.04.2024 зі справи                        № 910/21315/21 погоджена сторона умова до «повного виконання сторонами своїх зобов`язань» у розумінні приписів статті 530 ЦК України є нічим іншим як строком (терміном) виконання зобов`язання, що у даному випадку не збігається зі строком дії договору та є відмінним від нього. З огляду на те, що сторонами було визначено строк дії договору, а вказівка на «повне виконання сторонами своїх зобов`язань» не є у розумінні статті 252 ЦК України строком договору, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що строк дії Договору закінчився ще до подання спірного позову (матеріали справи доказів щодо продовження сторонами строку дії договору не містять).
		Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 зі справи                        № 910/8413/21 виснувала щодо недоцільності розірвання договору, який є припиненим (нечинним) на час звернення до суду з відповідною вимогою, зазначивши, що задоволення вимоги про розірвання договору, який вже є припиненим, не тільки не поновить порушені права позивача, але є неможливим як таке.
		З цим позовом у справі позивач звернувся у липні 2023 року.
		Ураховуючи викладене вище, місцевий господарський суд, на відміну від суду апеляційної інстанції, розглядаючи спір у частині вимог про розірвання договорів, строк дії яких закінчився, дійшов заснованого на законі висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, у вирішенні спору зі справи помилково ототожнив поняття «строк дії договору» та «строк/термін виконання зобов`язання», а також поняття «істотне порушення договору» та «істотна зміна обставин», без урахування предмета та підстав заявленого позову, а також обставин, які входять до предмета доказування з урахуванням заявлених предмета та підстав позову, як і залишив поза увагою у власному обґрунтуванні підстав для задоволення позову те, що в силу приписів частини третьої статті 950 ЦК України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності, яких судами попередніх інстанцій не встановлено.
		При цьому місцевим господарським судом також встановлені обставини: переходу до позивача права власності на сировину з моменту підписання акта прийому-передачі від 30.10.2020 до Договору № 21/1, а також обставини передачі позивачем відповідачу сировини на відповідальне зберігання з моменту підписання акта приймання-передачі майна на зберігання за Договором № 15/81, який (договір) за своєю правовою природою є договором зберігання; строк дії договору відповідального зберігання встановлений до 31.12.2021, проте позивач товар з відповідального зберігання не забрав; згідно з листом від 23.06.2023                  № 23/06-2 позивач просив відповідача надати належним чином підписаний з боку відповідача акт приймання-передачі (повернення) майна за договором від 30.10.2020 № 15/81, проте не звертався до відповідача з приводу надання доступу до золовідвалу та не з`явився на золовідвал для отримання сировини; позивачем не доведено істотного порушення відповідачем своїх зобов`язань за договорами. Оскільки вимога про стягнення коштів має похідний характер від вимоги про розірвання договорів, відповідно також не підлягає задоволенню.
		У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статей 86, 236 ГПК України, статті 553 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)  та частини другої статті 651 ЦК України у подібних правовідносинах. 
		Так, зокрема, скаржник зазначає про помилкове застосування судом попередньої інстанції до спірних правовідносин приписів частини другої статті 651 ЦК України, статті 553 ЦК України, з огляду на відсутність факту істотного порушення умов спірних договорів (кожного окремо) відповідачем у справі.
		Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
		В обґрунтування позовних вимог у цій справі позивач посилався на істотне порушення відповідачем Договору № 21/1 (у зв`язку з порушенням порядку передачі товару), а також Договору № 15/81 (у зв`язку з порушенням порядку повернення майна зі зберігання).
		Так, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		У статті 653 ЦК України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Разом з тим, згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
		Верховний Суд у постановах від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 12.05.2020 у справі № 911/991/19, від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20, від 05.07.2022 у справі № 922/2469/21, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22 неодноразово викладав висновок про те, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. 
		Отже, встановлення обставин закінчення строку дії договору, щодо якого заявлено позов про його розірвання, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові про його розірвання, оскільки розірвання договору, строк дії якого закінчився, є неможливим як таке.
		З огляду на викладене, обставини наявності/відсутності істотного порушення умов договору однією з його сторін не мають визначального характеру у вирішенні спору про розірвання договору, строк дії якого закінчився.
		Відповідно Суд не вбачає підстав для надання висновку щодо застосування норм права у визначеному скаржником аспекті, з огляду на фактичні встановлені обставини щодо закінчення строку дії договорів, які є предметом спору, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові (без оцінки інших доводів скаржника). 
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених вище норм права призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції про відмову в позові, яке (рішення) відповідає закону.
		Верховний Суд відхиляє доводи, наведені у відзиві позивача на касаційну скаргу, з огляду на викладене у цій постанові.
		Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Отже, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові - залишити в силі з мотивів, викладених у цій постанові.
		Судові витрати
		Витрати скаржника зі сплати судового збору з касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції зі справи покладаються на позивача, у зв`язку з тим, що постанова суду апеляційної інстанції про задоволення позову підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові - залишенню в силі (з урахуванням тих мотивів, які викладені у цій постанові).
		Поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції Касаційним господарським судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви ПАТ «Центренерго», що не позбавляє права ПАТ «Центренерго», за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції із заявою про поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.
		Керуючись статтями    129, 300, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго» задовольнити частково.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 зі справи № 911/2231/23 скасувати.
		3. Рішення господарського суду Київської області від 29.01.2024 зі справи                         № 911/2231/23 залишити в силі з мотивів, викладених у цій постанові.
		4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі»  на користь публічного акціонерного товариства «Центренерго» 488    588,80 грн судового збору з касаційної скарги.
		5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Київської області.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя                                                                               І.    Колос
		 
		Суддя                                                                                І. Булгакова
		 
		Суддя                                                                            А. Ємець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...