Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 592/9968/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-8066ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		23 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 592/9968/21
		провадження № 61-8066св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Нанка Тетяна Іванівна, Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану адвокатом Страшком Євгеном Володимировичем, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми у складі судді Литовченка О. В. 
		від 14 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І., від 27 квітня 2023 року, і виходив з такого.
		Короткий зміст заявлених позовних вимог
		1.           У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Нанка Т. І., Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності.
		2.           Свої вимоги  ОСОБА_1  мотивував тим, що10 липня 2012 року до нього звернувся ОСОБА_2 з проханням надати йому у позику 60 000 доларів США. Враховуючи, що він добре знав ОСОБА_2 і на той час у нього була така сума грошей, він погодився надати позику, за умови повернення до 01 січня 2015 року. Саме на цих умовах вони уклали договір позики. На підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 було надано особисту письмову розписку                   від 10 липня 2012 року із зазначенням умов повернення коштів. ОСОБА_2 частково виконано умови договору позики, а саме: 25 червня 2015 року повернуто 5 000 доларів США; 12 червня 2018 року повернуто ще 5 000 доларів США. Але, незважаючи на досить тривалий час користування позикою,             ОСОБА_2 не повернув йому отримані кошти у повному обсязі. Неодноразові звернення в усному порядку з проханням дотримуватися взятого зобов`язання щодо повернення залишку боргу ОСОБА_2 ігноруються. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , незважаючи на встановлений та погоджений порядок і умови повернення грошових коштів, уникає виконання зобов`язання він вимушений звернутися за захистом порушеного права до суду.
		3.           12 травня 2021 року Ковпаківським районним судом м. Суми позовні вимоги задовлено та вирішено стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 10 липня 2012 року у розмірі 1 391 920 грн.
		4.           Під час дій, спрямованих на виявлення майна ОСОБА_2 , позивачем було встановлено, що за час існування боргу ОСОБА_2 15 грудня 2016 року подарував 2/3 частки житлового будинку за адресою: 
		АДРЕСА_1 , своїй дружині ОСОБА_3 та своїй доньці ОСОБА_4 , а також 2/3 частини земельної ділянки, що також знаходиться за цією адресою та має кадастровий номер 5910191500:01:006:0002.
		5.           Позивач вказував, що ОСОБА_2 , відчужуючи за безвідплатним договором належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині 
		ОСОБА_3 та своїй доньці ОСОБА_4 , будучи обізнаним про наявність заборгованості перед ним у розмірі на той час 55 000 доларів США, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання умов договору позики та подальшого судового рішення про стягнення боргу, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору дарування, та переслідував єдину мету - ухилитися від виконання грошового зобов`язання за рахунок відчужуваного майна та його подальшого збереження від примусової реалізації в рахунок погашення заборгованості за можливим рішенням суду про стягнення з нього боргу за договором позики. Укладений відповідачами договір дарування не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, у зв`язку з чим є фіктивним на підставі статті 234 ЦК України.
		6.           Звертав увагу, що договори дарування укладені між чоловіком та дружиною, а також батьком та донькою. Оскільки за договором позики позичальник зобов`язувався повернути отримані у позику кошти до 01 січня 2015 року, але повернув лише 5 000 доларів США, це свідчить про дійсне у останнього зобов`язання сплатити ще 55 000 доларів США, тому укладені                      15 грудня 2016 року договори дарування житлового будинку та земельної ділянки були спрямовані на убезпечення від примусового стягнення з                  ОСОБА_2 грошових коштів на його користь за договором позики                            від 10 липня 2012 року.
		7.           Згідно з експертним висновком за результатами проведення комплексної оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельної-технічної експертизи 
		№ 98/1441/40 від 29 грудня 2020 року, вартість будинку по АДРЕСА_1 , що визначена порівняльним підходом, складає 2 076 000 грн.
		8.           Таким чином, дії ОСОБА_2 свідчать про недобросовісне і фіктивне укладення договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки                     від 15 грудня 2016 року з метою приховання наявного у своїй власності майна, яке може стати забезпеченням виконання зобов`язань.
		9.           З урахуванням зазначеного,  ОСОБА_1 просив: визнати договір дарування 2/3 часток житлового будинку від 15 грудня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Нанкою Т. І., недійсним; визнати договір дарування 2/3 часток земельної ділянки                           від 15 грудня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Нанкою Т. І., недійсним; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності: запис про право власності № 18060580 від 15 грудня 2016 року на 1/3 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 та внесений на підставі рішення приватного нотаріусу Сумського міського нотаріального округу Нанки Т. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32952722 
		від 15 грудня 2016 року; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності: запис про право власності № 18060449 від 15 грудня 2016 року на 1/3 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 та внесений на підставі рішення приватного нотаріусу Сумського міського нотаріального округу Нанки Т. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32952722 від 15 грудня 2016 року; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності: запис про право власності 
		№ 18060915 від 15 грудня 2016 року на 1/3 земельної ділянки за адресою: 
		АДРЕСА_1 , яка належить 
		ОСОБА_4 та внесений на підставі рішення приватного нотаріусу Сумського міського нотаріального округу Нанки Т. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32952722 від 15 грудня 2016 року; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності: запис про право власності № 18060854 від 15 грудня 2016 року на 1/3 земельної ділянки за адресою:                                       АДРЕСА_1 , яка належить                 ОСОБА_3 та внесений на підставі рішення приватного нотаріусу Сумського міського нотаріального округу Нанки Т. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32952722 від 15 грудня 2016 року.
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
		10.        Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		11.        Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на обґрунтування тих обставин, що при укладенні оспорюваних договорів дарування відповідачі ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 самостійно та в інтересах малолітньої дитини діяли недобросовісно та нерозумно, а відповідач ОСОБА_2 мав намір, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди іншій особі, зокрема, стягувачу ОСОБА_1 , свідомо безоплатно відчуживши вартісне майно, за рахунок якого могло бути виконане боргове зобов`язання відповідача ОСОБА_2 перед кредитором ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Суд не прийняв визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , оскільки вважав, що таке визнання суперечить закону. Суд також взяв до уваги предмет спору (поділ майна) між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який розглядається у Ковпаківському районному суді м. Суми - справа № 592/7692/20.
		Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
		12.        Постановою Сумського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 лютого 2023 року - без змін.
		13.        Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог,  оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування тих обставин, що при укладенні оспорюваних договорів дарування відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 діяли недобросовісно та нерозумно, а відповідач ОСОБА_2 мав намір, реалізуючи законні повноваження, завдати шкоди іншій особі, зокрема стягувачу ОСОБА_1 .
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		14.        У травні 2023 рокуОСОБА_1 , в особі представника Страшка Є. В. , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		15.        Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування
		норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 263/16179/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача та його представника, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		16.        Заявник зазначає, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, зокрема тим обставинам, що відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні визнав, що метою укладення договору дарування з його малолітньою донькою та дружиною було саме ухилення від сплати зобов`язань по борговій розписці. Також судами не було враховано, що після укладення договору дарування ОСОБА_2 самостійно сплачував усі комунальні платежі на утримання будинку і фактично жодних юридичних наслідків після укладення договору дарування не настало. Судом апеляційної інстанції не проаналізовано сам договір дарування, який містить відомості із заниженою вартістю майна, отже про фіктивність договору знали обидві сторони, що його підписали. 
		17.        Заявник вказує, що  ОСОБА_2 , відчужуючи за безвідплатним договором належне йому на праві приватної власності майно своїй дружині та доньці, будучи обізнаним про наявність заборгованості перед ним у розмірі на той час 55 000 доларів США, міг передбачити негативні наслідки для себе, у випадку невиконання умов договору позики та подальшого судового рішення про стягнення боргу, шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору дарування, та переслідував єдину мету -ухилитися від виконання грошового зобов`язання за рахунок відчужуваного майна та його подальше збереження від примусової реалізації в рахунок погашення заборгованості за можливим рішенням суду про стягнення з нього боргу за договором позики.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		18.        Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 592/9968/21.
		19.        04 жовтня 2024 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу 
		№ 592/9968/21 розподілено судді-доповідачеві.
		20.        Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		21.        На підставі договору дарування 2/3 часток житлового будинку, укладеного 15 грудня 2016 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 , яка діяла від свого імені та як законний представник від імені та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі згоди батька малолітньої доньки ОСОБА_2 та згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 жовтня 2016 року № 559 «Про надання дозволу на укладення майнових угод за участю малолітніх та неповнолітніх, що проживають у місті Суми» (обдаровані), які попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, з вимогами чинного законодавства щодо виникнення права власності, а також з вимогами Податкового кодексу України, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, уклали договір про таке: дарувальник (чоловік і батько) подарував 2/3 частки, а обдаровувані ОСОБА_3 (дружина), 
		ОСОБА_4 (донька) прийняли у дар у спільну часткову власність по 1/3 частці кожна, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на приватизованій земельній ділянці, загальною площею 0,2374 га, кадастровий номер 5910191500:01:006:0002, надані для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Житловий будинок, належить дарувальнику на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Нанкою Т. І. 03 липня 2015 року за № 4901.
		22.        Згідно зі звітом про незалежну оцінку відчужуваного майна від 08 грудня 
		2016 року, оціночна вартість 2/3 часток житлового будинку становить 
		160 924 грн, цей дар сторони оцінили у 160 924 грн.
		23.        Особи, які уклали договір, підтвердили, що повною мірою розуміють умови і значення цього правочину, його правові наслідки, цей правочин не має характеру фіктивного та удаваного.
		24.        Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Нанкою Т. І. за № 4963.
		25.        На підставі договору дарування 2/3 часток земельної ділянки, укладеного 15 грудня 2016 року між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та як законний представник від імені та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі згоди батька малолітньої доньки ОСОБА_2 та згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 жовтня 2016 року № 559 «Про надання дозволу на укладення майнових угод за участю малолітніх та неповнолітніх, що проживають у місті Суми» (обдаровані), які попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, з вимогами чинного законодавства щодо виникнення права власності, а також з вимогами Податкового кодексу України, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, уклали договір про таке: дарувальник (чоловік і батько) подарував 2/3 частки, а обдаровувані ОСОБА_3 (дружина), 
		ОСОБА_4 (донька) прийняли у дар у спільну часткову власність по 1/3 частці кожна, земельну ділянку, загальною площею 0,2374 га, кадастровий номер 5910191500:01:006:0002, надані для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно зі звітом про незалежну оцінку відчужуваного майна від 08 грудня 2016 року, експертна грошова оцінка земельної ділянки, що відчужується, складає 42 764 грн, цей дар сторони оцінили у 42 764 грн.
		26.        Земельна ділянка належить дарувальнику на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Нанкою Т. І. 03 липня 2015 року за № 4902.
		27.        Особи, які уклали договір повною мірою розуміють умови і значення цього правочину, його правові наслідки, цей правочин не містить характеру фіктивного та удаваного.
		28.        Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Нанкою Т. І. за № 4964.
		29.        Розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації 
		№ 252-ОД від 19 травня 2016 року «Про перейменування об`єктів топоніміки в містах області» в селі Піщане. Піщанської сільської ради Ковпаківського району м. Суми АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1.
		30.        Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 жовтня 2019 року у справі № 592/9635/16 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, яке набрало законної сили 15 листопада 2019 року, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції у Сумській області 13 жовтня 2012 року, актовий запис № 1259. Стягнуто з   ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини -                   ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
		31.        Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 травня 2021 року у справі № 592/4211/21, яке набрало законної сили 14 червня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 10 липня 2012 року у розмірі 50 000 доларів США, що еквівалентно 1 391 920 грн.
		32.        Згідно з мотивувальною частиною рішення суду, 10 липня 2012 року на підставі власноруч написаної письмової розписки ОСОБА_2 отримав від 
		ОСОБА_1 у борг грошову суму у розмірі 60 000 доларів США, яку зобов`язався повернути позикодавцю у повному обсязі до 01 січня 2015 року.
		33.        25 червня 2015 року і 12 червня 2018 року ОСОБА_2 частково виконав умови договору позики від 10 липня 2012 року, повернувши ОСОБА_1 борг на суму 10 000 доларів США (двома платежами по 5 000 доларів США).
		34.        Згідно з письмовою розпискою від 12 червня 2018 року, ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 залишок боргу у розмірі 50 000 доларів США у строк до 01 січня 2021 року. Проте, станом на 12 травня 2021 року позичальник отримані грошові кошти ОСОБА_1 у повному обсязі не повернув.
		35.        Згідно з копією висновку експертів № 98/1441/40 від 29 грудня 2020 року за результатами проведення комплексної оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 592/7692/20 дійсна ринкова вартість нерухомого майна житлового будинку з прибудовами та господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , складає 2 076 000 грн.
		36.        08 лютого 2022 року постановою приватного виконавця Пересадько О. Б. про відкриття виконавчого провадження (ВП № НОМЕР_1) відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 592/4211/21, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми 18 червня 2021 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 10 липня 2012 року у розмірі 50 000 доларів США, що еквівалентно 1 391 920 грн, а також судовий збір у розмірі 11 350 грн. 
		37.        08 лютого 2022 року постановою приватного виконавця Пересадько О. Б. (ВП № НОМЕР_1) при примусовому виконанні виконавчого листа № 592/4211/21, виданого Ковпаківським районним судом м. Суми 18 червня 2021 року, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належать боржнику ОСОБА_2 .
		38.        Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 січня 2022 року у цій справі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов шляхом накладення заборони на вчинення реєстраційних дій щодо 2/3 житлового будинку, який знаходиться за адресою:                                               АДРЕСА_1 , та 2/3 земельної ділянки, що також знаходиться за цією адресою та має кадастровий номер 5910191500:01:006:0002, які належать ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , до набрання законної сили рішенням суду по справі. 
		39.        Постановою Сумського апеляційного суду від 03 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , діючої в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , залишено без задоволення. Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми 
		від 06 січня 2022 року залишено без змін.
		40.        Заборона на вчинення реєстраційних дій щодо 1/3 житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/3 земельної ділянки, що також знаходиться за цією адресою та має кадастровий номер 5910191500:01:006:0002, що належать ОСОБА_2 відсутня.
		41.        Відповідачем ОСОБА_2 надано виписку щодо транзакцій по картці/рахунку, належному йому, за період 2016-2020 роки на підтвердження сплати сум на утримання будинку АДРЕСА_1 .
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		42.        Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		43.        Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
		44.        Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		45.        Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		46.        За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		47.        Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		48.        Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		49.        Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		50.        Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
		51.        Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		52.        Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
		53.        За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		54.        Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		55.        Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		56.        Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі 
		№ 905/1227/17.
		57.        За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		58.        Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		59.        Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		60.        Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
		61.        У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
		62.        Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		63.        Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		64.        У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		65.        Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин містить ознаки фіктивності і може бути визнаний судом недійсним. 
		66.        У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
		67.        У разі оспорення правочину заінтересованою особою потрібним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18).
		68.        У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі 
		№ 755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. 
		69.        Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17).
		70.        Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		71.        Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		72.        Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
		73.        Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
		74.        Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим учасниками справи доказамта дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не надав суду належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження підстав, за наявності яких оспорювані договори дарування можуть бути визнані недійсними судом.
		75.        Судами встановлено, що 10 липня 2012 року на підставі власноруч написаної письмової розписки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику 60 000 доларів США, яку зобов`язався повернути позикодавцю у повному обсязі до 01 січня 2015 року.
		76.        У подальшому 25 червня 2015 року та 12 червня 2018 року ОСОБА_2 частково виконав умови договору позики від 10 липня 2012 року, сплативши ОСОБА_1 10 000 доларів США (двома платежами по 5 000 доларів США).
		77.        Згідно з письмовою розпискою від 12 червня 2018 року, ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 залишок боргу у розмірі 50 000 доларів США у строк до 01 січня 2021 року. Тобто між боржником і позичальником 
		12 червня 2018 року було узгоджено дату повернення боргу до 01 січня 
		2021 року. 
		78.        Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 травня 2021 року у справі № 592/4211/21, яке набрало законної сили 14 червня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 10 липня 2012 року у розмірі 50 000 доларів США, що еквівалентно 1 391 920 грн.
		79.        Оспорювані договори дарування частини будинку та земельної ділянки були вчиненні відповідачем ОСОБА_2 на користь своєї дружини                 ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 (по 1/3 частини) 15 грудня 2016 року, тобто задовго до погодження сторонами остаточного строку повернення позики, а також звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів. 
		80.        Слід також зазначити, що право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок виникло у нього на підставі договорів дарування від 03 липня 2015 років за № 4902 та № 4901, тобто майже через три роки після укладення договору позики з ОСОБА_1 (10 липня 2012 року) та через пів року після кінцевої дати повернення позики, зазначеної в розписці від 10 липня 2012 року (01 січня 2015 року). Кінцеву дату повернення коштів (01 січня 2021 року) та часткове погашення боргу у розмірі 5 000 доларів США 12 червня 2018 року було узгоджено сторонами через півтора роки після укладення оспорюваних договорів.
		81.        Судами враховано, що на момент вирішення цього спору, у власності ОСОБА_2 перебуває 1/3 частки вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,2374 га, кадастровий номер 5910191500:01:006:0002, які не перебувають під обтяженням. Отже позичальник не погіршив свій майновий стан порівняно з тим, який він мав на час укладення договору позики. Водночас, позивач не позбавлений права на стягнення боргу за рахунок належного відповідачу майна. 
		82.        Також судами взято до уваги, що у червні 2020 року ОСОБА_3 , діючи у своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом, в якому просила здійснити поділ житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , виділивши їй та малолітній доньці ОСОБА_4                2/3 частин цього домоволодіння та земельної ділянки (справа № 592/7692/20).
		83.        Оцінивши у сукупності подані сторонами спору докази, а також надавши належну оцінку встановленим обставинам справи, хронології подій щодо отримання коштів у позику та узгоджені дати кінцевого повернення боргу, набуття та відчуження відповідачем ОСОБА_2 спірного майна на підставі договорів дарування, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що позивачем не спростовано встановленої законом презумпції правомірності правочину.
		84.        Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
		85.        Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		86.        Слід також зазначити, що апеляційним судом під час розгляду справи розглянуто порушене представником позивача - Страшком Є. В. клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі (т. 2, а. с. 155). Апеляційний суд відхилив це клопотання, виходячи з того, що явка до апеляційного суду учасників справи не є обов`язковою, а позиція позивача ОСОБА_1 у справі є чіткою і зрозумілою. Порушене клопотання визнано немотивованим. Водночас позивачу на адресу, вказану в апеляційний скарзі, надсилалася поштова кореспонденція із судовою повісткою про виклик до суду на 10:30 год. 27 квітня 2023 року, яка повернулася до апеляційного суду. Адреса для листування: кв. АДРЕСА_2 , на яку надсилалася поштова кореспонденція, вказана в апеляційній скарзі самим заявником.
		87.        Водночас Верховний Суд зауважує, що саме позивач, як особа, яка ініціювала судовий процес з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів, має бути зацікавлений у тому, щоб організувати належне та своєчасне отримання кореспонденції від суду.
		88.        Ураховуючи наведене, Верховний Суд доходить висновку, що апеляційний суд вжив достатніх заходів, передбачених нормами ЦПК України, щодо належного повідомлення позивача про час, місце та дату судового засідання, а представник позивача був обізнаний про дату судового розгляду справи апеляційним судом.
		89.        Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 9901/471/21 (провадження 
		№ 11-114заі23). 
		90.        Слід також враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява № 3236/03), згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
		91.        Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		92.        Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.. 
		93.        Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на правильність висновків про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю не впливають.
		94.        Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану адвокатом Страшком Євгеном Володимировичем, залишити без задоволення.
		2.           Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 лютого 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                  Є. В. Синельников  Судді        О. В. Білоконь          О. М. Осіян           Н. Ю. Сакара           В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...