Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/2135/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-18136ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		23 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/2135/22
		провадження № 61-18136св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка В. Є., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Полтавська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Мирновим Олегом Анатолійовичем, на рішення Київського районного суду м. Полтави в складі судді Яковенко Н. Л. від 31 січня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду в складі колегії суддів: Абрамова П. С., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І. від 21 листопада 2023 року,
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Полтавської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 2 827 500 грн.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що він 02 вересня 2014 року був затриманий правоохоронними органами за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, протокол затримання не складався, до позивача застосовували заходи фізичного та психічного насильства. Того ж дня йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з того часу і до подання позову він утримується під вартою.
		У квітні 2015 року кримінальна справа відносно нього та інших осіб була передана до суду, у подальшому неодноразово передавалася на розгляд з одного суду до іншого, на даний час знаходиться в провадженні Пирятинського районного суду Полтавської області.
		25 червня 2020 року Європейським судом з прав людини було ухвалено остаточне рішення у справі «Бевз та інші проти України», в якому констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань щодо певних осіб, зокрема, ОСОБА_2 
		Гадяцьким районним судом Полтавської області (який на той час розглядав кримінальну справу по суті) та апеляційний судом було проігноровано вказане рішення ЄСПЛ, не забезпечено ефективне поновлення порушеного права ОСОБА_1 на свободу і особисту недоторканість та звільнення ОСОБА_1 з-під варти.
		10 лютого 2022 року Європейський суд з прав людини ухвалив остаточне рішення у справі «Горбачов та інші проти України», встановив триваюче порушення права ОСОБА_1 на особисту свободу та недоторканість.
		Указував, що прокуратурою свідомо ігнорується вказане рішення ЄСПЛ, зокрема, продовжуються подаватися до суду клопотання про продовження строку тримання під вартою.
		Міністерство юстиції України, будучи державним органом, відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, не вживає жодних заходів ані на індивідуальному, ані на загальнодержавному рівні для забезпечення ефективного поновлення порушеного права позивача на свободу, особисту недоторканість та презумпцію невинуватості.
		Позивач зазначав, що Державою Україна, на підставі двох рішень ЄСПЛ, якими констатовано порушення прав позивача на свободу та особисту недоторканість, не було вжито жодних заходів ані індивідуального, ані загального характеру для відновлення порушеного права позивача. Більше того, рішення ЄСПЛ ігноруються, а позивач, за тими самими мотивами, які вже були оцінені з боку ЄСПЛ, продовжує піддаватись тривалому катуванню у вигляді незаконного позбавлення волі.
		Щодо характеру та змісту порушених прав, позивач зазначав, що йдеться про найтяжче порушення права особи - позбавлення волі та особистої недоторканості, до того ж шляхом тримання під вартою в державній установі виконання покарань, а загальний строк тримання позивача під вартою (починаючи з 02 вересня 2014 року) складає 93 місяці, або 7 років та 9 місяців, в тому числі (починаючи з 27 лютого 2015 року) 87 місяців в умовах порушення статті 5 Конвенції, встановленого рішеннями ЄСПО у справах «Бевз та інші проти України», «Горбачов та інші проти України».
		Указував, що умови тримання в СІЗО є самі по собі катуванням, має місце погіршення стану його здоров`я, позбавлений можливості отримати кваліфіковану медичну допомогу та медичну діагностику, держава не надає необхідних медичних препаратів. Вважає, що має місце катування під час перевезень від місць утримань до судів, які розглядають справу. Вважає, що позбавлений можливості приймати участь у вихованні малолітньої дитини, піклуватися про родину.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 січня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що у рішеннях ЄСПЛ, на які посилається позивач, не містить висновку про те, що за період після ухвалення Європейським судом вищезазначених рішень відносно ОСОБА_1 відсутні будь-які судові рішення в яких були б встановлені факти необґрунтованого тримання під вартою, необґрунтованої тривалості провадження та надмірної тривалості досудового ув`язнення. В порядку розгляду даної цивільної справи суд не вправі вирішувати ці питання.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Миронова А. О.,  залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду                             м. Полтави від 31 січня 2023 року - залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем зазначено ті самі порушення, за які він вже отримав відшкодування  від Держави на підставі рішень Європейського суду ( 5 000 Євро та, відповідно, 1 200 Євро): відсутність обґрунтування тримання під вартою, необґрунтована тривалість провадження, надмірна тривалість досудового розслідування. У матеріалах справи за період після ухвалення Європейським Судом зазначених рішень відносно ОСОБА_2 відсутні будь-які судові рішення в яких були б встановленні факти необґрунтованого тримання під вартою, необґрунтованої тривалості провадження та надмірної тривалості досудового ув`язнення. Позивачем не надано доказів незаконного взяття і тримання його під вартою. За таких обставин, апеляційний суд вважав, що висновки місцевого суду про відмову в позові відповідають вимогам матеріального та процесуального права. 
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги 
		У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Миронов О. А. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 січня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в  справі № 754/12269/17, від 23 жовтня 2019 року  в справі                                       № 754/13692/15-ц, від 25 жовтня 2021 року в справі № 459/589/15-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
		У березні 2024 року Полтавська обласна прокуратура подала до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що враховуючи відсутність судового рішення про незаконність тримання позивача під вартою, вирішуючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.
		У березні 2024 року Міністерство юстиції України  подало до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить у задоволенні зазначеної касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що в обох рішеннях ЄСПЛ, на які посилається позивач у позові, питання законності обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не було предметом розгляду в Європейському Суді, порушення з цього приводу також не було констатовано Європейським Судом, як і  застосування до заявника фізичного чи психічного впливу. Міністерством юстиції України вжито всі заходи, передбачені Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», з метою забезпечення координації виконання рішень Європейського Суду у справі «Бевз та інші проти України» та у справі «Горбачов та інші проти України» в частині справ ОСОБА_1 за заявами № 1838/18 та 1442/21. Отже позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та такими, що суперечать наявним обставинам справи, що є підставою для відмови в задоволенні даного позову.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від  08 лютого 2024  року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу                            № 552/2135/22 з Київського районного суду м. Полтави.
		Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що позивач ОСОБА_1 в кримінальному провадженні                     № 12014170110000192 від 11 лютого 2014 року є обвинувачем, особою, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду, йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 
		ОСОБА_1 перебуває під вартою з 02 вересня 2014 року.
		Рішеннями Європейського суду з прав людини в справі «Бевз та інші проти України» (CASE OF BEVZ AND OTHERS v. UKRAINE) та в справі «Горбачов та інші проти України (CASE OF GORBACHOV AND OTHERS v. UKRAINE), в яких ОСОБА_1 є одним із заявників, встановлено порушення Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
		Так, 25 червня 2020 року Європейським судом з прав людини ухвалено остаточне рішення у справі «Бевз та інші проти України», у якій ОСОБА_1 є заявником (заява № 1838/13), де Європейський Суд констатував порушення пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з невиправданим і необґрунтованим триманням заявника під вартою під час досудового розслідування, а також порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з необґрунтованою тривалістю кримінального провадження. 
		У справі «Горбачов та інші проти України» Європейський Суд констатував відносно ОСОБА_1 (заява № 1442/21 від 22 грудня 2020 року) порушення пункту 3 статті 5 Конвенції - надмірна тривалість судового перегляду тримання під вартою апеляційні скарги заявника від 10 червня 2020 року, 30 липня 2020 року, 30 вересня 2020 року та 26 листопада 2020 року на ухвали про продовження строку тримання під вартою були розглянуті апеляційним судом зі значними затримками.
		Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 03 травня                     2024 року у справі № 532/308/15-к, який на час перегляду цієї справи в касаційному порядку не набув чинності, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 6, 11, 12 частини другої статті 115 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією всього належного йому майна. На підставі частини п`ятої статті 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 02 вересня 2014 року по 03 травня 2024 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Вважати ОСОБА_1 таким, що повністю відбув призначене за даним вироком основне покарання, у зв`язку із чим скасовано відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та звільнено ОСОБА_1 з-під варти в залі суду.
		2.Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
		Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Згідно з частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		У статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
		Враховуючи те, що стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, а у матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності таких підстав, зокрема, відсутній виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 , яким були встановлені факти незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування заходів кримінального провадження та закриття кримінального провадження або кримінальної справи щодо позивача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.
		Відтак, у розумінні положень статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» позивач не є особою, яка має право на відшкодування моральної шкоди.
		Разом із тим, позивач у позові посилається на надмірну тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування, відсутності обґрунтованих рішень судів, якими було санкціоновано затримання ОСОБА_1 і продовжено строк тримання його під вартою, відсутності ефективного судового перегляду законності тримання його під вартою та необґрунтованої тривалості кримінального провадження щодо нього, що є порушенням пунктів 3 та 4 статті 5 та пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Установлено, що тримання позивача під вартою продовжувалось після зазначених рішень ЄСПЛ по день ухвалення місцевим судом вироку у справі 03 травня 2024 року у справі № 532/308/15-к, згідно резолютивної частини якого ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду, у зв`язку із тим, що він відбув покарання, яке призначене йому цим вироком.
		25 червня 2020 року ЄСПЛ було ухвалено остаточне рішення у справі «Бевз та інші поти України) (в тому числі по заяві ОСОБА_1 № 1838/18), у якому констатовано порушення Україною міжнародних зобовязань щодо певних осіб, зокрема і ОСОБА_1 , а саме: порушення пункту 3 статті 5 Конвенції щодо невмотивованості рішення про продовження тримання останнього під вартою під час досудового розслідування, пункту 1 статті 6 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального провадження. Цим рішенням ЄСПЛ за заявою ОСОБА_1 встановило факти порушення прав ОСОБА_1 гарантованих статтею 5 Конвенції за період до 25 червня 2020 року.
		ЄСПЛ постановив, що упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуте статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава відповідач повинна сплатити ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000 Євро, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватись.
		10 лютого 2022 року ЄСПЛ ухвалив остаточне рішення у справі «Горбачов та інші проти України (заяви номери 14693/20 та інші) на особисту свободу та недоторканість. Це рішення ЄСПЛ за заявою ОСОБА_1 встановило порушення прав ОСОБА_1 гарантованих статтею 5 Конвенції за період з 25 червня 2020 року по час постановлення рішення ЄСПЛ (10 лютого 2022 року).
		ЄСПЛ постановив, що упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуте статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава відповідач повинна сплатити ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 200 Євро, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватись.
		Таким чином ОСОБА_1 за період невиправданого тримання під вартою уже отримав від держави Україна грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди відповідно до вищезазначених рішень ЄСПЛ, а тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що стягнення національним судом на користь позивача грошової компенсації за одне і те ж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав, призведе до подвійного стягнення коштів з державного бюджету.
		Згідно з частиною п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Указане свідчить, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду, немає.
		До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від                           23 жовтня 2019 року у справі № 754/13692/15-ц (провадження                         № 61-25760св18), від 23 листопада 2019 року № 754/12269/17 (провадження № 61-6181св19), підстав для їх відступу колегія суддів не вбачає.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення прийнято без додержання норм матеріального та процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Мирновим Олегом Анатолійовичем, залишити без задоволення.
		Рішення Київського районного суду м. Полтави від 31 січня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...