Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 601/2035/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-10441ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 601/2035/23
		провадження № 61-10441св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,  
		 
		учасники справи:   
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сергійчуком Юрієм Вікторовичем, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 січня 2024 року у складі судді Мочальської В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Костів О. З., Хома М. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 травня 2022 року уклав із                            ОСОБА_3 договір позики, за яким останній отримав у борг із терміном повернення до 20 червня 2022 року грошові кошти в сумі 120 000,00 гривень.
		Оскільки у встановлений договором строк ОСОБА_3 кошти не повернув, він  звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 20 травня 2022 року, за наслідками розгляду якого 27 січня                   2023 року Сторожинецький районний суд Чернівецької області ухвалив рішення та стягнув із ОСОБА_3 на його ( ОСОБА_1 ) користь                                 68 973,24 грн боргу та 992,40 грн судового збору.
		Зазначене рішення суду набрало законної сили та 10 квітня 2023 року відкрито виконавче провадження з його виконання.
		Вказував, що станом на дату підписання договору позики та на дату настання обов`язку зі сплати боргу у власності  ОСОБА_3 перебував автомобіль «FORD FOCUS», № кузова НОМЕР_1 . Однак згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, зазначений автомобіль перереєстрований 21 червня 2022 року у ТСЦ 6141 РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 21 червня                      2022 року.
		Після реалізації автомобіля заборгованість за договором позики                      ОСОБА_3 не повернув та продовжує ухилятися від виконання рішення суду.
		Вважає, що договір купівлі-продажу від 21 червня 2022 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , має ознаки фраудаторного, зокрема є таким, що укладений із метою ухилення від виконання договору позики та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
		Посилаючись на наведене, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21 червня 2022 року № 6141/2022/3230004 автомобіля марки «FORD FOCUS», № кузова НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 січня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо існування умислу у діях відповідачів при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу, які б свідчили про наявність ознак фраудаторного правочину.
		Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
		Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги  ОСОБА_1 залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		20 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сергійчук Ю. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі                                       № 405/1820/17,  від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18, від 30 березня 2021 року у справі № 755/17944/18, від 20 травня 2020 року у справі                            № 922/1903/18,  від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц,                            від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16, від 19 червня 2024 року у справі  № 760/17774/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду                         від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268-16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
		Суди не звернули увагу на те, що оспорюваний правочин вчинений у період настання у ОСОБА_3 зобов`язання з погашення заборгованості перед ОСОБА_1 , іншого майна у ОСОБА_3 немає, що, у свою чергу, свідчить про те, що після вчинення цього правочину останній фактично перестав бути платоспроможним.
		Незважаючи на оплатність, реальність та фактичну передачу транспортного засобу за цим правочином, договір купівлі-продажу транспортного засобу від 21 червня 2022 року має ознаки фраудаторного правочину, адже вчинений недобросовісно, з метою уникнення виконання зобов`язань перед позивачем. Відповідачі не надали доказів наявності у боржника іншого майна, за рахунок якого можливе виконання вказаного зобов`язання у повній мірі.
		Доводи інших учасників справи
		Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.                          
		Витребувано з Кременецького районного суду Тернопільської області цивільну справу № 601/2035/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.
		12 серпня 2024 року матеріали справи № 601/2035/23 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року справу № 601/2035/23 призначено до судового розгляду.
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		Суди встановили, що 20 травня 2022 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до умов якого позичальник отримав у борг грошові кошти в сумі 120 000,00 грн із терміном їх повернення до 20 червня 2022 року.
		Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2023 року (справа № 723/3764/22) частково задоволено позов ОСОБА_1   та стягнуто (з урахуванням ухвали Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2023 року про виправлення описки) з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 травня 2022 року в сумі 68 973,45 грн та судові витрати в розмірі                 992,40 гривень.
		Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ за ОСОБА_3 зареєстрований транспортний засіб марки «FORD FOCUS», 2015 року випуску, об`ємом двигуна 1999.
		Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу від 21 червня                       2022 року ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4 , яка діє на підставі доручення продавця, передав у власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки «FORD FOCUS», 2015 року випуску, сірого кольору, VIN номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_3 17 березня 2021 року підрозділом ТСЦ7341.
		Згідно з відомостями станом на 14 червня 2023року, які містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, автомобіль «FORD FOCUS», номер кузова НОМЕР_1 , перереєстрований 21 червня 2022 у ТСЦ                      6141 РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ  від 21 червня                           2022 року.
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості щодо нерухомого майна ОСОБА_3 відсутні.
		За інформацією Міністерства внутрішніх справ України відсутні дані про зареєстровані за боржником ОСОБА_3 транспортні засоби.
		Межі та підстави касаційного перегляду 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції  є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 14 липня 2020 року у справі                № 754/2450/18, від 30 березня 2021 року у справі № 755/17944/18,                            від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16,                        від 19 червня 2024 року у справі № 760/17774/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268-16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
		Позиція Верховного Суду 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Обґрунтовуючи підстави позову, позивач  посилався на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу, укладений між відповідачами, містить ознаки фраудаторного правочину. Вважає, що ОСОБА_3 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, знаючи про наявні у нього грошові зобов`язання перед ОСОБА_1 , він відчужив вказаний автомобіль з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
		Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику. Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним)             (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа.
		В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом із тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.
		У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі                                 № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».
		Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
		У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
		Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
		У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Верховний Суд вже звертав увагу, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно?правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св)).
		Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду                             від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження                           № 61-2612св23).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
		Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
		Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначивши, що «договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого                 2023 року у справі № 910/12093/20.
		У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі                               № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від                 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що                      20 травня 2022 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_3 договір позики, за яким надав у борг останньому грошові кошти в сумі 120 000,00 грн. Строк повернення коштів за умовами цього договору 20 червня 2022 року 
		21 червня 2022 року ОСОБА_3 уклав зі ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за яким належний йому на праві  транспортний засіб марки «FORD FOCUS», 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , відчужив на користь ОСОБА_2 за 82 000,00 грн.
		На підставі зазначеного договору купівлі-продажу вказаний автомобіль                        21 червня 2022 року перереєстрований на нового власника ОСОБА_2  
		27 січня 2023 року у справі № 723/3764/22 Сторожинецький районний суд Чернівецької області ухвалив рішення, яким стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 (з урахуванням ухвали Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2023 року про виправлення описки) заборгованість за договором позики від 20 травня 2022 року в розмірі                       68 973,45 грн.
		10 квітня 2023 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного судового рішення.
		Виходячи з того, що оспорюваний правочин укладений між відповідачами                        21 червня 2022 року, тобто до ухвалення рішення суду про стягнення боргу   (27 січня 2023 року), контрагент ОСОБА_2 , з яким боржник уклав цей договір, не перебуває із відповідачем ОСОБА_3 у родинних відносинах будь-якого ступеня спорідненості, виконавче провадження з виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2023 року у справі № 723/3764/22 відкрито 10 квітня 2023 року (після укладення правочину від 21 червня 2022 року), з огляду на те, шо позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено відповідачами на шкоду кредитору з метою уникнення ОСОБА_3 звернення стягнення на його майно та з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання перед позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність ознак фраудаторного правочину в укладеному між відповідачами договорі купівлі-продажу спірного автомобіля. 
		При цьому, суд зазначив, що сам по собі факт вчинення оспорюваного правочину до ухвалення судового рішення про стягнення коштів, задовго до відкриття виконавчого провадження, як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.
		Погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений його сторонами без порушення частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України і підстави для визнання його недійсним відповідно до положень статті 234 ЦК України відсутні, апеляційний суд залишив рішення місцевого суду, який відмовив у задоволенні позову, без змін.
		Проте Верховний Суд не може погодитись із таким висновками судів, з огляду на таке.
		Так, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
		Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
		Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі                         № 753/11680/20).
		У справі, яка переглядається, встановлено, що 20 травня 2022 року                   ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 120 000,00 грн та зобов`язався їх повернути до 20 червня 2022 року.
		У період настання у ОСОБА_3 зобов`язання перед ОСОБА_1 із погашення заборгованості за договором позики (21 червня 2022 року) боржник 21 червня 2022 року відчужив належне його на праві власності майно - транспортний засіб марки «FORD FOCUS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 .
		Інше рухоме чи нерухоме майно, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна  та Міністерства внутрішніх справ України, у ОСОБА_3  відсутнє.
		Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах                       від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.
		При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
		Надаючи ОСОБА_3 у борг грошові кошти, ОСОБА_1 розраховував на виконання боржником свого обов`язку з повернення коштів, з огляду на його платоспроможність та наявність у нього рухомого майна.
		В свою чергу ОСОБА_3 , отримуючи в позику грошові кошти, усвідомлював свій обов`язок з їх повернення на умовах, визначених договором позики.
		Укладаючи 21 червня 2022 року оспорюваний договір купівлі-продажу, продавець ОСОБА_3 передбачав можливе стягнення з нього на користь ОСОБА_1 боргу, з огляду на невиконані зобов`язання за договором позики від 20 травня 2022 року.
		Сукупність наведених обставин свідчить про те, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому автомобіля відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це його майно як боржника. Оспорюваний договір, укладений між відповідачами, спрямований на перехід права власності на автомобіль із метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення коштів із боржника ОСОБА_3 .
		Не звернувши увагу на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цей договір не є фраудаторним, тобто, таким, що вчинений на шкоду кредитору ОСОБА_1 .
		Із урахуванням наведеного, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову з підстав, викладених у цій постанові.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сергійчуком Юрієм Вікторовичем, задовольнити.
		Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 січня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 червня     2024 року скасувати.
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним задовольнити.
		Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21 червня 2022 року                                № 6141/2022/3230004 автомобіля марки «FORD FOCUS», 2015 року випуску, сірого кольору, VIN номер кузова НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 ГоловуючийМ. Є. Червинська   Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун    М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...