Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/23813/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-5232ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/23813/21-ц
		провадження № 61-5232св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ; 
		відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Державне бюро розслідувань, Територіальне управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Львові;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державного бюро розслідувань та Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.           Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2021 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади.
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 30 березня 2018 року він подав до Львівської місцевої прокуратури № 1 заяву про вчинений злочин у кримінальному провадженні № 12013150090001476, який розслідується за статтями Кримінального кодексу України (далі - КК України), що відносяться до важких та особливо важких злочинів. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 56 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) органом державної влади не було виконано вимоги імперативної статті 214 КПК України, при тому що у кримінальному провадженні № 12013150090001476 він визнаний потерпілим, а внесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР) заяви про злочин відбувається негайно з повідомленням пам`яткою про права та обов`язки потерпілого.
		 
		Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 04 квітня 2018 року у справі № 463/1747/18 зобов`язано прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 вчинити дію в порядку вимог статті 214 КПК України. На виконання цієї ухвали суду відомості за заявою про злочин від 30 березня 2018 року внесені в ЄРДР за № 42018141040000083 і визначена підслідність за слідчим відділом прокуратури Львівської області. 14 травня 2018 року його повідомлено пам`яткою про права та обов`язки потерпілого. 
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 13 серпня 2018 року у справі № 461/5667/18 було скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 42018141040000083 від 27 червня 2018 року. Судом встановлено, що слідчі дії не проведено, а лише відкрито та закрито кримінальне провадження у порушення частини п`ятої статті 110 КПК України. 
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 04 лютого 2019 року у справі № 461/466/19 було скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 42018141040000083 від 11 жовтня 2018 року. Судом встановлено, що у кримінальному провадженні не долучені належні та допустимі докази, не надана їм правова оцінка, не перевірено факт виконання ухвал слідчих суддів.
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 23 травня 2019 року у справі № 461/3579/19 було скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 42018141040000083 від 28 березня 2019 року. Судом встановлено, що в кримінальному провадженні не долучені належні та допустимі докази та не надана їм правова оцінка, не перевірено факт виконання ухвал слідчих суддів.
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 07 листопада 2019 року у справі № 461/8520/19 було скасовано постанову про закриття кримінального провадження № 42018141040000083 від 27 червня 2019 року. Судом встановлено, що в кримінальному провадженні не проведено слідчі дії при неодноразових скасованих постановах про закриття кримінального провадження слідчими суддями.
		 
		В листі прокурора Львівської області від 26 грудня 2019 року було зазначено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018141040000083 здійснюється Територіальним управлінням ДБР, розташованим у місті Львові (далі - ТУ ДБР у місті Львові).
		 
		23 грудня 2020 року слідчим ТУ ДБР у місті Львові винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. Ця постанова слідчого направлена позивачу супровідним листом у першій декаді лютого 2021 року із зазначенням дати на супровідному листі 18 травня 2021 року, тобто дати, яка ще не настала. 
		 
		Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 07 квітня 2021 року у справі № 463/2177/21 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у місті Львові Гордона Е. С. від 23 грудня 2020 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 382 КК України.
		 
		За змістом цього судового рішення судом було встановлено, що постановою прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням від 09 грудня 2019 року визначено підслідність кримінального провадження за № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року за ТУ ДБР у місті Львові, а 23 грудня 2020 року слідчим ТУ ДБР у місті Львові закрито кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.
		 
		Також в ухвалі зазначено, що закриваючи кримінальне провадження, слідчий виходив з того, що органом досудового розслідування вичерпані усі можливості проведення слідства та проведення слідчих дій не допускається, оскільки строк досудового розслідування закінчився 19 грудня 2020 року.
		 
		При цьому, слідчий суддя у повній мірі не погодився з такими доводами слідчого, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, після внесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР слідчим лише було допитано потерпілого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , жодних інших слідчих та процесуальних дій для встановлення обставин кримінального правопорушення не проведено, не виконано вимог ухвал слідчих суддів Галицького районного суду міста Львова, якими були скасовані попередні постанови про закриття кримінального провадження. Крім цього, з моменту здійснення досудового розслідування слідчим ТУ ДБР у місті Львові Гордон Е. С. з 13 грудня 2019 року по 23 грудня 2020 року, останнім не було проведено жодних слідчих та процесуальних дій.
		 
		Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя не вдаючись до оцінки проведених слідчим процесуальних дій у зазначеному кримінальному провадженні, дійшов до висновку, що слідчий виконуючи імперативну норму пункту 10 частини першої статті 284 КПК України правомірно виніс постанову про закриття кримінального провадження, оскільки пройшло вісімнадцять місяців з дати внесення відомостей до ЄРДР (враховуючи строк, коли кримінальне провадження було закрито). З матеріалів кримінального провадження вбачається, що нікому не здійснено повідомлення про підозру в даному провадженні, а тому таке підлягало до закриття, оскільки слідчий не звертався з клопотанням до слідчого судді про продовження строку досудового розслідування. Строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає.
		 
		Позивач зазначав, що провадження тривало близько двох років і вісім місяців виключно на етапі попереднього розслідування, справа не була особливо складна і протягом цього періоду слідчі не проявили активність. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) через надмірну тривалість провадження, яка не відповідала вимозі «розумного строку». Внаслідок затримок у розгляді справи ДБР та закриття провадження у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, ОСОБА_1 як потерпілий не зміг подати свою вимогу компенсації або отримати рішення кримінального суду за цією вимогою, так як слідчий, не провівши жодної слідчої і процесуальної дії, що встановлено судом, не подав клопотання до слідчого судді про продовження строків досудового розслідування. Ця недбала поведінка органів влади позбавила, на переконання позивача, можливості відстоювати свої цивільні права під час провадження.
		 
		Також мало місце порушення статті 13 Конвенції у зв`язку з тим, що у національному законодавстві не існує засобів судового захисту, за допомогою яких потерпілий міг би відстоювати своє право на розгляд його справи протягом розумного строку, вказаного в пункті 1 статті 6 Конвенції. У потерпілого є тільки можливість оскаржувати дії чи бездіяльність слідчого у випадках, передбачених статтею 303 КПК України, що не є ефективним засобом захисту порушених прав. На суд покладено обов`язок поновлення прав та інтересів. Як вбачається з переліку, окрім потерпілого, слідчого і суду, відсутні посадові особи, які не виконали покладені на них обов`язки відповідно статей 36, 39 КПК України. Керівником органу досудового розслідування не вчинено жодної дії відповідно до повноважень і обов`язків. Прокурором (процесуальним керівником) не скасовано жодної протиправної постанови, не надано вказівок в кримінальному провадженні, відсутнє клопотання до слідчого судді про продовження строків досудового розслідування. Натомість суд виконував обов`язки, які покладені на керівника органу досудового розслідування та прокурора. Такі протиправні дії і бездіяльність посадових осіб органу державної влади, які презюмуються відповідно до глави 26 КПК України та ухвал слідчих суддів, на думку ОСОБА_1 , заподіяли моральну шкоду, яку він оцінив у 700 000 грн.
		 
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1  просив стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 700 000 грн.
		 
		За клопотанням  ОСОБА_1 ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2021 року ТУ ДБР у місті Львові залучено до участі у справі співвідповідачем.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції  
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року у складі судді Литвинової І. В. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання йому відповідачами моральної шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями, вини відповідачів в її завданні. 
		 
		Ухвали слідчих суддів, на які послався позивач в позовній заяві, свідчать про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень та бездіяльності слідчого і не є безумовними доказами неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 обґрунтовував позов не лише окремими фактами бездіяльності органів досудового розслідування, а й посилався на тривалість та неефективність їхньої роботи в цілому, оскільки досудове розслідування тривало починаючи з 2018 року та постановою від 23 грудня 2020 року було закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, а винні особи не притягнуті до кримінальної відповідальності. 
		 
		В тексті ухвали слідчого судді від 07 квітня 2021 року зазначено, що з моменту здійснення досудового розслідування слідчим ТУ ДБР у місті Львові з 13 грудня 2019 року по 23 грудня 2020 року не було проведено жодних слідчих та процесуальних дій. Слідчий не звертався з клопотанням до слідчого судді про продовження строку досудового розслідування, а тому строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає. З урахуванням наведеного слідчий суддя дійшов висновку, що доводи скаржника ОСОБА_1 , які викладені у скарзі та надані у судовому засіданні, заслуговують на увагу та є обґрунтованими, однак враховуючи те, що строк досудового розслідування закінчився, такий поновленню не підлягає.
		 
		Тобто в самій ухвалі слідчого судді від 07 квітня 2021 року встановлено, що слідчим ТУ ДБР у місті Львові з 13 грудня 2019 року по 23 грудня 2020 року (протягом 1 року) не було проведено жодних слідчих та процесуальних дій для встановлення обставин кримінального правопорушення, не виконано вимог ухвал слідчих суддів Галицького районного суду міста Львова, якими були скасовані попередні постанови про закриття кримінального провадження.
		 
		У кримінальному провадженні № 42018141040000083 було змінено підслідність та 12 грудня 2019 року справу передано на розгляд до ТУ ДБР у місті Львові, а тому відповідні дії з урахуванням вказівок, вказаних в ухвалах слідчих суддів з 12 грудня 2019 року по 23 грудня 2020 року мали вчиняти саме слідчі ДБР. Однак ДБР не усунуто зазначених в ухвалах слідчих суддів недоліків та не проведено жодних слідчих і процесуальних дій за цілий рік.
		 
		Відповідні обставини щодо бездіяльності посадових осіб встановленні процесуальними рішеннями, які містяться в матеріалах справи, однак не були враховані судом першої інстанції.
		 
		Визнаючи доведеними підстави позову та стягуючи на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд визнав факт заподіяння моральної шкоди діями відповідачів, а саме бездіяльності (тривалої) посадових осіб, пов`язаних з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України, унаслідок чого було завдано шкоду у виді неотримання ефективного юридичного захисту.
		 
		При визначенні розміру моральної шкоди, відшкодування якої підлягає на користь ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з характеру та тривалості завданої шкоди, глибини душевних страждань позивача та стану здоров`я, переживань, час, витрачений на захист своїх прав, вимог розумності та справедливості, а також послався на розміри присудження компенсації у подібних справах.
		 
		Апеляційний суд врахував, що безпосередньо дії ДБР (як органу, яким завдано шкоди у цій справі) позивачем було оскаржено лише один раз, що вбачається із ухали слідчого судді від 07 квітня 2021 року, жодних інших доказів щодо оскаржень дій саме ДБР позивачем не наведено. Тому, з урахуванням періоду бездіяльності саме цього органу та практики Верховного Суду у подібних справах, а також конкретних обставин саме цієї справи, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 25 000 грн.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		 
		У квітні 2024 року ДБР та ТУ ДБР у місті Львові подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга ДБР подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16, в постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17, від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц, від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19, від 06 грудня 2021 року у справі № 640/10507/18, від 14 грудня 2021 року у справі № 242/3711/20, від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22.
		 
		Касаційна скарга ТУ ДБР у місті Львові також подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 910/11621/16, від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18, від 27 березня 2023 року у справі № 757/221/21-ц, від 20 червня 2023 року у справі № 757/33618/18-ц.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_5., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Фаловська І. М.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_5.(суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. від 19 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ТУ ДБР у місті Львові на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року та витребувано матеріали справи з Печерського районного суду міста Києва.
		 
		15 травня 2024 року справа № 757/23813/21-ц надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_5.(суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. від 10 червня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ДБР на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року.
		 
		За клопотанням ДБР ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_5. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. від 26 червня 2024 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року до закінчення касаційного провадження.
		 
		Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді  ОСОБА_5 , на підставі службової записки Секретаря Третьої судової палати Фаловської І. М., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
		 
		За протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року справу передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги 
		 
		Касаційна скарга ТУ ДБР у місті Львові мотивована тим, що суд апеляційної інстанції всупереч загальним засадам доказування і приписам статей 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не встановив і не навів жодних даних про заподіяння позивачу шкоди з урахуванням суб`єктного складу злочинів, які розслідувались у кримінальному провадженні № 42018141040000083 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 382 КК України, при тому що ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивач не надав належних і допустимих доказів заподіяння йому шкоди внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.
		 
		Позивач також не надав доказів, а суд апеляційної інстанції не встановив, чим підтверджується заподіяння йому втрат немайнового характеру та в чому конкретно вони полягали, і за яких обставин та якими конкретно рішеннями, діями, бездіяльністю вони заподіяні, а отже, позивачем не було виконано умови, які згідно висновків Верховного Суду у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 910/11621/16 є обов`язковими для притягнення органу державної влади до відповідальності.
		 
		На підставі самих лише ухвал слідчих суддів про скасування постанов слідчого суд апеляційної інстанції не міг встановити, що саме цими рішеннями позивачу завдано моральної шкоди, встановити причино-наслідковий зв`язок між такими рішеннями, діями чи бездіяльністю і ймовірно завданою шкодою.
		 
		Більше того, суд апеляційної інстанції зробив взаємовиключні висновки, адже з одного боку вказав, що саме ухвалою слідчого судді від 07 квітня 2021 року встановлено факт бездіяльності слідчих, а з іншого, висловився про те, що обставина протиправності діянь слідчих та/або прокурорів не підлягає обов`язковому встановленню в окремому судовому рішенні, хоча згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
		 
		Всупереч цим висновкам, суд апеляційної інстанції послався на те, що протиправність дій відповідача встановлена ухвалою слідчого судді, хоча він зобов`язаний був самостійно встановити наявність чи відсутність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, беручи до уваги загальні засади доказування, а також той факт, що окрім як ухвал слідчих суддів, позивач не надав жодного доказу: про заподіяння йому шкоди з урахуванням суб`єктного складу злочинів, які розслідувались у кримінальному провадженні № 42018141040000083; чим підтверджується заподіяння йому втрат немайнового характеру та в чому конкретно вони полягали, і за яких обставин та якими конкретно рішеннями, діями, бездіяльністю вони заподіяні; що саме цими рішеннями йому завдано моральної шкоди; причино-наслідковий зв`язок між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю та шкодою.
		 
		За відсутності вказаних доказів у діях відповідача не могло існувати складу цивільного правопорушення і внаслідок цього у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для притягнення держави до цивільно-правової відповідальності.
		 
		Касаційна скарга ДБР мотивована тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018141040000083 здійснювалося прокуратурою Львівської області та ТУ ДБР у місті Львові, які є окремими юридичними особами та уповноваженні на представництво інтересів держави в цих правовідносинах, а відтак є належними відповідачами. При цьому прокуратура Львівської області не була залучена до участі в цій справі.
		 
		ДБР не має жодного відношення до проведення розслідування у зазначеному кримінальному провадженні та не вчиняло жодних дій, які могли б завдати моральну шкоду позивачу, тобто є неналежним відповідачем в цій справі.
		 
		Верховний Суд у постанові від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22 сформував висновок щодо застосування статей 1173, 1174 ЦК України у подібних правовідносинах та зазначив, що в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
		 
		Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
		 
		Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал у порядку статей 303 - 307 КПК України (за результатами розгляду скарг на дії/бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування) не свідчить про безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.
		 
		Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 463/3401/22 встановив відсутність підстав для відступу від правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19, відповідно до яких встановлений судами факт бездіяльності слідчого у кримінальному провадженні не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування потерпілому шкоди.
		 
		Відзиви на касаційні скарги не надійшли.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		30 березня 2018 року ОСОБА_1 подав до Львівської місцевої прокуратури № 1 заяву про вчинені прокурорами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , слідчим ОСОБА_8. у кримінальному провадженні № 12013150090001476 кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 382 КК України, протиправні дії яких, на переконання заявника, полягали в тому, що слідчі дії, зазначені у клопотаннях ОСОБА_1 від 22 травня та 24 липня 2017 року не проведені (т.1 а.с.10-11).
		 
		Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 04 квітня 2018 року у справі № 463/1747/18 було задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 щодо невнесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР, зобов`язано прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 вчинити дію у порядку вимог статті 214 КПК України за зверненням ОСОБА_1 від 30 березня 2018 року щодо внесення до ЄРДР відомостей про вчинені кримінальні правопорушення (т.1 а.с.12).
		 
		На виконання цієї ухвали слідчого судді 13 квітня 2018 року прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1 Квасницею В. М. до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_1 про вчинення прокурорами Львівської місцевої прокуратури № 2 Львівської області та слідчим СВ Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 382 КК України. Проведення досудового розслідування у зареєстрованому кримінальному провадженні № 42018141040000083 доручено Галицькому відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (т.1 а.с.13-14).
		 
		14 травня 2018 року ОСОБА_1 вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні № 42018141040000083 (т.1 а.с.15-16).
		 
		27 червня 2018 року старшим слідчим СВ прокуратури Львівської області Олініченком В. І. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42018141040000083.
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 13 серпня 2018 року у справі № 461/5667/18 скаргу ОСОБА_1 було задоволено та скасовано постанову старшого слідчого СВ прокуратури Львівської області від 27 червня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року. 
		 
		В цій ухвалі зазначено, що при прийнятті рішення про закриття провадження слідчим не наведено аналізу зібраних у кримінальному провадженні доказів. Всупереч положень частини п`ятої статті 110 КПК України, мотивувальна частина оскаржуваної постанови не містить обґрунтованих відомостей, які стали підставою для прийняття постанови, не містить мотивів прийняття постанови та їх обґрунтування. Наведене свідчить про порушення слідчим при прийнятті постанови про закриття кримінального провадження істотних вимог кримінально-процесуального закону. Слідчим не вжито всіх заходів для повного та всебічного дослідження обставин справи, а встановлені слідчим суддею обставини вказують на неповноту досудового розслідування, тому скарга підлягає задоволенню (т.1 а.с.17).
		 
		11 жовтня 2018 року старшим слідчим СВ прокуратури Львівської області Олініченком В. І. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42018141040000083.
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 04 лютого 2019 року у справі № 461/566/19 скаргу ОСОБА_1 було задоволено та скасовано постанову старшого слідчого СВ прокуратури Львівської області від 11 жовтня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42018141040000083.
		 
		За змістом цього судового рішення встановлено, що органом досудового розслідування не проведено у повному обсязі досудове розслідування кримінального провадження № 42018141040000083, не долучено до його матеріалів ухвали слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Львова від 17 листопада 2017 року у справі № 466/3625/17 та від 02 лютого 2018 року у справі № 466/651/18, постанови слідчого СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_8 від 22 грудня 2017 року, не проведено їх аналіз, не перевірено факт виконання вказаних ухвал слідчих суддів (т.1 а.с.19-20).
		 
		Постановою заступника начальника слідчого відділу прокуратури Львівської області Олініченка В. І. від 28 березня 2019 року кримінальне провадження № 42018141040000083 було закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України, у зв`язку з відсутністю в діяннях прокурорів Львівської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також слідчого Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_8 ознак складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною другою статті 382 КК України.
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 23 травня 2019 року у справі № 461/3579/19 скаргу ОСОБА_1 було задоволено та скасовано постанову заступника начальника слідчого відділу Прокуратури Львівської області Олініченка В. І. від 28 березня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року. 
		 
		Ухвала слідчого судді мотивована тим, що аналіз документів кримінального провадження свідчить про неналежне проведення досудового розслідування, зокрема: невиконання вказівок, викладених в ухвалі суду від 04 лютого 2019 року. Відтак, обставини кримінального провадження не встановлені та не досліджені в повному обсязі, слідчим не здійсненні всі необхідні слідчі дії. Неповнота висновків, які містяться в постанові про закриття провадження, вказує на передчасність процесуального рішення слідчого, тому таке підлягає скасуванню (т.1 а.с.21-23).
		 
		Постановою заступника начальника слідчого відділу прокуратури Львівської області Олініченка В. І. від 27 червня 2019 року кримінальне провадження № 42018141040000083 закрито.
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 07 листопада 2019 року у справі № 461/8520/19 скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, постанову заступника начальника слідчого відділу прокуратури Львівської області Олініченка В. І. від 27 червня 2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року скасовано. Матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року, направлено до слідчого відділу прокуратури Львівської області для продовження досудового розслідування. В іншій частині скарги відмовлено. 
		 
		За змістом цього судового рішення встановлено, що слідчим не вжито всіх необхідних заходів для встановлення істини у справі, оскаржувана постанова про закриття кримінального провадження від 27 червня 2019 року винесена без проведення усіх необхідних слідчих дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у кримінальному провадженні, що свідчить про неповноту проведеного досудового розслідування. За таких обставин, слідчий суддя вважав оскаржувану постанову неповною та передчасною, а тому її необхідно скасувати (т.1 а.с.24-26).
		 
		Листом прокуратури Львівської області від 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що за результатами досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 12013150090001476 та № 12017140090000403 органом досудового розслідування прийнято рішення про їх закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. З такими рішеннями погодилися Львівська місцева прокуратура № 2 та прокуратура Львівської області (т.1 а.с.27).
		 
		Постановою слідчого Другого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління ТУ ДБР у місті Львові Гордона Е. С. від 23 грудня 2020 року закрито кримінальне провадження № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 382 КК України, на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України, згідно з яким кримінальне провадження закривається у разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи (т.1 а.с.28-30).
		 
		Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 07 квітня 2021 року у справі № 463/2177/21 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову Другого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у місті Львові Гордона Е. С. від 23 грудня 2020 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 382 КК України.
		 
		В цій ухвалі зазначено, що постановою прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими ТУ ДБР у місті Львові, прокуратури Львівської області Вилки С. С. від 09 грудня 2019 року, визначено підслідність кримінального провадження за № 42018141040000083 від 13 квітня 2018 року, за ТУ ДБР у місті Львові. Закриваючи кримінальне провадження, слідчий виходив з того, що органом досудового розслідування вичерпані усі можливості проведення слідства, та проведення слідчих дій не допускається, оскільки строк досудового розслідування закінчився 19 грудня 2020 року. При цьому, слідчий суддя у повній мірі не погодився з такими доводами слідчого, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, після внесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР, слідчим лише було допитано потерпілого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Однак не було проведено жодних інших слідчих та процесуальних дій для встановлення обставин кримінального правопорушення, не виконано вимог ухвал слідчих суддів Галицького районного суду міста Львова, якими були скасовані попередні постанови про закриття кримінального провадження. Крім цього, з моменту здійснення досудового розслідування слідчим ТУ ДБР у місті Львові Гордоном Е. С. з 13 грудня 2019 року по 23 грудня 2020 року не було проведено жодних слідчих та процесуальних дій. Враховуючи наведене, слідчий суддя не вдаючись до оцінки проведених слідчим процесуальних дій у зазначеному кримінальному провадженні, дійшов висновку про те, що слідчий виконуючи імперативну норму пункту 10 частини першої статті 284 КПК України правомірно виніс постанову про закриття кримінального провадження, оскільки пройшло вісімнадцять місяців з дати внесення відомостей до ЄРДР (враховуючи строк, коли кримінальне провадження було закрито). З матеріалів кримінального провадження вбачається, що нікому не здійснено повідомлення про підозру в даному провадженні, а тому таке підлягало до закриття, оскільки слідчий не звертався з клопотанням до слідчого судді про продовження строку досудового розслідування. Строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає.
		 
		2.   Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга ТУ ДБР у місті Львові підлягає задоволенню, а касаційна скарга ДБР - задоволенню частково.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		 
		Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		 
		Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
		 
		Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		 
		Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		 
		Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		 
		Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, в постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22, на які послалися заявники в касаційних скаргах.
		 
		Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		 
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		 
		Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
		 
		Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		 
		За змістом частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора.
		 
		За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
		 
		Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
		 
		Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
		 
		Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
		 
		До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року в справі № 641/7772/17, від 30 червня 2020 року в справі № 641/7984/17, від 25 січня 2021 року в справі № 227/4410/19, від 25 березня 2021 року в справі № 227/3052/19, від 19 грудня 2022 року у справі № 466/5021/18, від 27 березня 2023 року у справі № 757/221/21-ц, від 20 червня 2023 року у справі № 757/33618/18-ц, на які послалися заявники в касаційних скаргах.
		 
		Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
		 
		Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
		 
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		В постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 910/11621/16, на яку послалося ТУ ДБР у місті Львові в касаційній скарзі, вказано, що предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
		 
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, правильно застосувавши вищевказані норми права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю, оскільки матеріали справи не містять відомостей, а позивачем не доведено, що відносно нього були вчинені неправомірні дії, які знаходяться у прямому причинному зв`язку із завданням йому шкоди. При цьому місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що факти скасування в порядку КПК України процесуальних рішень слідчого не свідчать про завдання позивачу шкоди і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послалися заявники в касаційних скаргах, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що самі лишеухвали слідчих суддів про скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
		 
		З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення місцевого суду та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову. Тому Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційних скаргах підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		При цьому доводи касаційної скарги ДБР про те, що воно є неналежним відповідачем в цій справі, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		В позовній заяві, поданій до суду у квітні 2021 року, ОСОБА_1 зазначив відповідачами державу Україна в особі Державної казначейської служби України та ДБР.
		 
		В подальшому, за клопотанням позивача ухвалою місцевого суду від 14 грудня 2021 року ТУ ДБР у місті Львові було залучено до участі у справі співвідповідачем.
		 
		Оскільки у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого на переконання позивача заподіяно таку шкоду, то колегія суддів відхиляє як безпідставні аргументи касаційної скарги ДБР про те, що воно є неналежним відповідачем у цій справі.
		 
		Такий висновок відповідає сталій судовій практиці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц, постанова Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 757/943/21).
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, задовольнити, а касаційну скаргу Державного бюро розслідувань - задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року скасувати, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                     Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...