Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/4186/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-3101ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		23 жовтня 2024 року                                 
		 
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 462/4186/22
		 
		провадження № 61-3101св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,
		відповідачі: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року у складі судді Мруць І. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження, відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що у них з ОСОБА_3 у шлюбі  ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2 . Шлюб між сторонами розірвано. Розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради                     від 30 липня 2013 року ОСОБА_3 було встановлено дні побачень з його малолітнім сином ОСОБА_2 , котрий проживає із нею: кожну першу та третю суботу місяця і кожну другу та четверту неділю місяця з 11 год. 00 хв. до 14 год.          00 хв. у присутності матері дитини. 
		 
		Позивачка зазначала, що вказаного рішення вона не оскаржувала та зазначала, що ніколи не перешкоджала побаченням ОСОБА_3 із сином. Натомість ОСОБА_3 протягом тривалих періодів часу до сина не приходив, його вихованням та станом здоров`я не цікавився, про що вона неодноразово повідомляла Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради як орган опіки та піклування.
		 
		20 листопада 2019 року Залізничною районною адміністрацією було прийнято розпорядження № 1559 «Про встановлення днів побачень гр. ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_2 », яким, на її думку, відповідачеві збільшено кількість днів та годин побачень із сином. Вважала, що таке рішення прийняте без відповідних правових підстав, без врахування висновку служби у справах дітей від 13 листопада 2019 року, а засідання комісії було неправомочним приймати будь-які рішення, оскільки на ньому були присутніми менше як дві третини загальної кількості її членів, без відображення ходу голосування із зазначенням прізвищ членів комісії в протоколі. Відтак, на її думку, вказане розпорядження підлягає визнанню незаконним та скасуванню в судовому порядку, як таке, що порушує права та інтереси малолітнього.
		 
		Зазначала також, що у серпні 2020 року вона звернулася до суду з позовом до Залізничної районної адміністрації, третьої особи ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації                    від 20 листопада 2019 року № 1559 (справа № 462/4724/20), який рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2021 року було задоволено. Постановою Львівського апеляційного суду, залишеною в силі постановою Верховного Суду, таке рішення Залізничного районного суду м. Львова було скасоване та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні її позову в інтересах ОСОБА_2 відмовлено внаслідок неналежного складу співвідповідачів.
		 
		Позивачка вважала, що малолітньому сину сторін завдано моральної шкоди внаслідок прийняття Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради оскаржуваного рішення від 20 листопада 2019 року № 1559. Моральна шкода полягає у стражданнях, яких дитина зазнала від примушування його до частіших                і триваліших побачень із батьком, що зашкодило його психічному здоров`ю, емоційній і психологічній рівновазі. Вказане підтверджується психодіагностичним обстеженням дитини.
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , просила суд:
		- визнати незаконним та скасувати розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2019 року № 1559                             «Про встановлення днів побачень гр. ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_2 »;
		- стягнути із Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на користь позивачки як законного представника малолітнього ОСОБА_2 375 102 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої малолітньому ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року позов ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 задоволено частково.
		Скасовано розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2019 року за № 1559 «Про встановлення днів побачень                      гр. ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_2 ».
		У задоволенні решти вимог відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Частково задовольняючи позовні вимоги, а саме, скасовуючи розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада                    2019 року № 1559 «Про встановлення днів побачень гр. ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_2 », суд першої інстанції виходив із того, що таке прийняте в межах повноважень Залізничної районної адміністрації на підставі поданих батьками дитини документів та їх пояснень. Проте комісія                       з питань захисту прав дитини при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради, на підставі рішення якої прийнято оскаржуване розпорядження, була неправомочна, оскільки на такому засіданні були присутні менш як дві третини загальної кількості її членів.
		 
		Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то районний суд зазначив, що подані позивачкою докази та доводи є недостатніми для встановлення причинного зв`язку між прийняттям Залізничною районною адміністрацією оскаржуваного розпорядження та шкодою, нанесеною малолітньому ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - законного представника малолітнього ОСОБА_2 залишено без задоволення.
		Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильними є висновки суду першої інстанції про скасування оскаржуваного рішення районної ради без визнання його незаконним, адже таких обставин судом не встановлено.
		 
		Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції та зазначив, що, незважаючи на скасування в судовому порядку оскаржуваного розпорядження, факт завдання цим розпорядженням моральної шкоди саме дитині підлягає доведенню, чого ОСОБА_1 не довела.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року скасувати; рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 .
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У березні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                          у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
		 
		У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2024 року справу призначено до розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року справу передано на розгляд Великої            Палати Верховного Суду, з підстави, передбаченої частиною четвертою                            статті 403 ЦПК України.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05 вересня 2024 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , мотивована тим, що районний суд залишив поза увагою, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, орган опіки та піклування був обізнаний про ухилення ОСОБА_3 від участі у вихованні сина, а також про факти домашнього насильства, вчиненого ним відносно сина та за його присутності. Крім того, після прийняття оскаржуваного розпорядження органу опіки та піклування, ОСОБА_3 знову вчинив домашнє насильство щодо дитини, саме у дні і години побачень.
		 
		Посилається на те, що суди попередніх інстанцій не надали мотивованої оцінки всім її арґументам, внаслідок чого безпідставно відмовили у задоволенні всіх позовних вимог, чим перешкодили у реалізації права на справедливий суд.
		 
		Уважає, що нею наведені обґрунтовані доводи щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої дитині.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду                          від 29 серпня 2018 року у справі № 203/490/16-ц (провадження № 14-232цс18)                      та постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17,             від 28 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У березні 2024 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального та процесуального права, відтак, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 20 листопада 2012 року (том 1, а. с. 48).
		 
		Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2014 року у справі № 462/8324/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено.
		Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 15 лютого 2012 року (том 1, а. с. 53).
		 
		Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 березня 2020 року у справі № 462/151/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Змінено спосіб стягнення аліментів, стягуваних за рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 02 жовтня 2017 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на неповнолітнього сина ОСОБА_2 шляхом стягнення їх у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500 грн, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з урахуванням індексації відповідно до закону, починаючи з 10 січня 2020 року.
		У задоволенні решти вимог відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (том 1, а. с. 54-55).
		 
		Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 22 липня 2015 року у справі               № 462/8095/13-к ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, призначено покарання (том 1, а. с. 56-57).
		 
		Розпорядженням Залізничної районної адміністрації від 30 липня 2013 року № 466, виходячи з інтересів дитини, враховуючи зайнятість батьків, вік дитини                         ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено днями побачень ОСОБА_3 із малолітнім сином, який проживає з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 : кожну першу та третю суботу місяця і кожну другу та четверту неділю місяця з 11 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.                         у присутності матері дитини (том 1, а. с.63).
		 
		11 липня 2017 року ОСОБА_1 зверталася до Залізничної районної адміністрації із заявою, в якій зазначала, що ОСОБА_3 не виконує розпорядження від 30 липня 2013 року № 466.
		 
		Відповідно до висновку Відділу «Служба у справах дітей» Залізничного району управління «Служба у справах дітей» ДГП Львівської міської ради від 13 листопада 2019 року про встановлення днів та годин зустрічей ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Відділ вважає за доцільне, виходячи з інтересів дитини, враховуючи зайнятість батьків, вік дитини, встановити днями побачень ОСОБА_3 із його малолітнім сином ОСОБА_2 1 та 3 суботу місяця з 11 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.; 2 та 4 неділю місяця                                      з 11 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. Побачення батька з дитиною мають відбуватися                       у присутності матері дитини (том 1, а. с.85).
		 
		Розпорядженням Залізничної районної адміністрації від 20 листопада 2019 року                    № 1559 «Про встановлення днів побачень гр. ОСОБА_3                                 з малолітнім сином ОСОБА_2 », виходячи з інтересів дитини, враховуючи зайнятість батьків, вік дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено днями побачень ОСОБА_3 з його малолітнім сином ОСОБА_2 , який проживає з матір`ю ОСОБА_1 : кожну суботу місяця                                  з 08 год. 30 хв. батько завозить разом з матір`ю сина на плавання, а потім відвозить дитину разом із матір`ю до 13 год. 00 хв. за адресою місця проживання; 2 та 4 неділю місяця з 11 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. Побачення батька з дитиною мають відбуватися у присутності матері дитини (том 1, а. с. 84, 86).
		 
		Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2021 року у справі               № 462/4724/20 позов ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради                             від 20 листопада 2019 року № 1559 задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2019 року № 1559                              «Про встановлення днів побачень гр. ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_2 ».
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду 18 жовтня 2021 року у справі                                № 462/4724/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
		Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2021 року скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 пред`явила позов до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, якою, як органом опіки та піклування, приймалося розпорядження щодо участі ОСОБА_3 , батька малолітнього сина сторін, ОСОБА_2 , у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином. Разом з тим, ОСОБА_3 , для якого оспорюваним розпорядженням визначено способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з дитиною, до участі             у розгляді справи, як відповідача, не залучено. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 1559 від 20 листопада 2019 року слід відмовити внаслідок неналежного складу співвідповідачів.
		 
		Постановою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 462/4724/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишено без задоволення.
		Постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року залишено без змін (провадження № 19935св21).
		 
		Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 1559 від 20 листопада 2019 року не підлягають задоволенню, оскільки у спірних правовідносинах належним відповідачем є також батько малолітньої дитини - ОСОБА_3 ,                               за заявою та в інтересах якого оскарженим розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради встановлено порядок участі батька у виховані малолітньої дитини.
		 
		Верховний Суд зазначив, що скасування зазначеного розпорядження безумовно вплине на права батька малолітньої дитини - ОСОБА_2 , оскільки цим розпорядженням вирішено питання щодо його участі у вихованні та спілкуванні                    із сином.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                 статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                               з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                           і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.
		 
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право                        у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради                        від 20 листопада 2019 року № 1559
		 
		Положеннями частин першої-третьої 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. 
		Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. 
		Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		 
		Відповідно до частини першої статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
		 
		Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. 
		 
		Відповідно до статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
		 
		Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини визначений Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866                                    (далі - Порядок).
		 
		Пунктом 73 Порядку визначено, що у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один із батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (в разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини.
		Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, у разі можливості              з іншими родичами дитини, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки потреб батьків з метою встановлення здатності матері, батька виконувати обов`язки щодо виховання дитини та догляду за нею. До уваги беруться ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
		Після з`ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.
		Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того                    з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади з урахуванням висновку служби у справах дітей.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав передбачених частиною четвертою статті 403 ЦПК України, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що, на її думку, є підстава для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 463/624/14-а (провадження № 11-685апп18).
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05 вересня 2024 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Так, у вказаній ухвалі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про неподібність правовідносин у справі, що переглядається, та справі № 463/624/14-а, від висновків судів у якій колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду просила відступити. У справі № 463/624/14-а предметом оскарження стало розпорядження районної адміністрації міської ради про надання дозволу подружжю на укладення договору застави квартири, де зареєстровані малолітні, а у справі, що переглядається, - про визначення днів побачень батьку             з малолітнім сином.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 30 липня 2013 року № 466 визначено порядок участі ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		 
		Оскаржуваним розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2019 року № 1559 ОСОБА_3 збільшено кількість днів та годин побачень із сином.
		 
		Вважаючи розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради № 1559 від 20 листопада 2019 року незаконним та таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 серед підстав позову вказувала, зокрема, неправомочність складу районної адміністрації.
		 
		Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного розпорядження районної ради, однак, вважали, що відсутні підстави для визнання оспорюваного розпорядження незаконним.
		 
		Такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими.
		 
		Відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації                            в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. 
		Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
		 
		Згідно з пунктом 9 статті 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голови місцевих державних адміністрацій утворюютьдля сприяння здійсненню повноважень місцевих державних адміністрацій консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, служби та комісії, члени яких виконують свої функції на громадських засадах, а також визначають їх завдання, функції та персональний склад.
		 
		У розділі 2 Положення про комісію з питань прав дитини при Залізничній районній адміністрації № 1489 від 29 жовтня 2019 року (далі - Положення) визначено, що комісія відповідно до покладених на неї завдань розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема: реєстрація народження дитини, батьки якої невідомі; надання дозволу бабі, діду, іншим родичам дитини забрати її з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я, якщо цього не зробили батьки дитини; позбавлення та поновлення батьківських прав; вирішення спорів між батьками щодо визначення або зміни прізвища та імені дитини; вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини; участь одного з батьків у вихованні дитини; побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав; визначення форми влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування; встановлення і припинення опіки, піклування; утримання і виховання дітей у сім`ях опікунів, піклувальників, прийомних сім`ях, дитячих будинках сімейного типу та виконання покладених на них обов`язків; збереження майна, право власності на яке або право користування яким мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; розгляд звернень дітей щодо неналежного виконання батьками, опікунами, піклувальниками обов`язків                    з виховання або щодо зловживання ними своїми правами; інші питання, пов`язані із захистом прав дітей.
		 
		Відповідно до розділу 4 Положення комісія утворюється розпорядженням голови районної адміністрації у складі голови комісії, його заступника, секретаря та членів комісії. Комісію очолює голова районної адміністрації і несе персональну відповідальність за організацію її роботи.
		Основною організаційною формою діяльності комісії є її засідання, які проводяться у разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць.
		 
		У розділі 5 Положення визначено, що засідання комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини загальної кількості її членів.
		Рішення комісії приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії.
		 
		Розпорядженням голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради І. Джурик від 17 липня 2019 року № 1080 «Про затвердження нового складу комісії   з питань захисту прав дитини при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради» затверджено новий склад комісії з питань захисту прав дитини при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради: Джурик І. С. - голова Залізничної районної адміністрації, голова комісії, Матюшина І. І. - заступник голови Залізничної районної адміністрації, Новосельська М. О. - головний                              спеціаліст-юрисконсульт відділу «Служба у справах дітей» Залізничного району управління «Служба у справах дітей», членами комісії з питань захисту прав дитини затверджено Шуп`яну Р. О. , Пищулу Т. М. , Леськів Г. М. , Яновську О. М. , Тинську Б. В. , Качеровську Н. Т. Білецьку О. М. , Зелінку Л. І. Мучульську В. І. , Петрів М. І. ,                       Когутич І. Б .
		 
		Відповідно до витягу з протоколу № 24 засідання комісії з питань захисту прав дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 14 листопада                      2019 року присутніми були: голова комісії: Джурик І. С. , заступник голови комісії -                     Матюшин І. І. , секретар комісії - Новосельська М. О. та члени комісії: Шуп`яна Р .О. , Тинська Б. В. , Білецька О. М. , Зелінка Л. І. , Мартинів В. , Яновська О. М .
		 
		Скасовуючи Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради                            від 20 листопада 2019 року № 1559, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомочний склад районної адміністрації та правильно зазначили, що Мартинів В. на час розгляду заяви ОСОБА_3 щодо збільшення годин для участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_2 не входив до складу комісії з питань захисту прав дитини при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради.
		 
		З огляду на зазначене, Мартинів В. не мав права брати участь у засіданні комісії                         з питань захисту прав дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради та голосуванні щодо вирішення заяви ОСОБА_3 .
		 
		Ураховуючи розділ 5 Положення, комісія з питань захисту прав дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради була неправомочна.
		 
		Проте, суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку встановленим обставинам справи, зокрема, обставині неправомочності складу комісії з питань захисту прав дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради.
		 
		Так, скасовуючи розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2019 року № 1559 «Про встановлення днів побачень гр. ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_2 », суди попередніх інстанцій помилково вважали, що відсутні підстави для визнання оскаржуваного розпорядження незаконним.
		 
		Оскільки засідання комісії з питань захисту прав дітей Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини загальної кількості її членів, то відсутність кворуму виключає законність прийнятого такою комісією рішення/розпорядження.
		 
		З огляду на зазначене, оскаржуване розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2019 року № 1559 прийнято  з порушенням норм законодавства та підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення                         у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про визнання незаконним оскаржуваного розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради слід скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про задоволення позову ОСОБА_1 , визнати незаконним розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2019 року № 1559 «Про встановлення днів побачень                             гр. ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_2 ».
		 
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди
		 
		Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
		 
		Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає:
		1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку                                 з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
		2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
		3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
		4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності                                   і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:                    (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;                    (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
		 
		Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
		 
		У справі, що переглядається, позивач вказувала, що оскаржуваним розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради її малолітньому сину заподіяно моральної шкоди, яка полягає у стражданнях, яких дитина зазнала від примушування його до частіших і триваліших побачень із батьком, що зашкодило його психічному здоров`ю, емоційній і психологічній рівновазі, та підтверджується психодіагностичними обстеженнями дитини.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність зазначених позовних вимог. 
		 
		З такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд погоджується та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Зокрема, позивачем не надано інформації щодо кількості проведених зустрічей відповідача ОСОБА_3 та дитини, що ці зустрічі вплинули на здоров`я та психологічний стан дитини, належно не обґрунтовано розміру шкоди.
		 
		Ураховуючи викладене, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень                    у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди відсутні.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено                         з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року                у справі № 203/490/16-ц (провадження № 14-232цс18) та постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 28 листопада 2019 року                    у справі № 750/6330/17, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини справи, відмінні від обставин справи, що                          є предметом касаційного перегляду.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України                у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до пунктів 13, 14 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду; заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.
		 
		На підставі зазначеної норми Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , була звільнена від сплати судового збору.
		 
		Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
		1) у разі задоволення позову - на відповідача;
		2)у разі відмови в позові - на позивача.
		 
		Частиною шостою статті 141 ЦПК України визначено, щоякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Оскільки за результатами розгляду справи судом задоволено одну немайнову вимогу ОСОБА_1 , отже, судовий збір за розгляд справи судом першої, апеляційної та касаційної інстанції за вказану задоволену позовну вимогу підлягає стягненню із Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на користь держави. Так, за розгляд справи (задоволеної позовної вимоги) судом першої інстанції слід було сплатити 992,40 грн, за апеляційний розгляд - 1 488,60 грн, за касаційний розгляд - 1 984,80 грн, що разом становить 4 465,80 грн.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд                у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		 
		Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , про визнання незаконним розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.
		 
		Позов ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , про визнання незаконним розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити.
		 
		Визнати незаконним розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 20 листопада 2019 року № 1559 «Про встановлення днів побачень гр. ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_2 ».
		 
		У решті рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.
		 
		Стягнути із Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 04056084) на користь держави 4 465 (чотири тисячі чотириста шістдесят п`ять) грн 80 коп.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                            Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...