Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/12972/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-9834ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 344/12972/22
		провадження № 61-9834св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,  учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачка - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду 
		від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Бойчука І. В., Фединяка В. Д., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 15 вересня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому мають синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Із січня 2022 року сторони почали проживати окремо. Із лютого 2022 року діти проживали з позивачему належному йому приватному будинку, за адресою: 
		АДРЕСА_1 , та перебували повністю на його утриманні. Однак у кінці квітня 2022 року відповідачка забрала дітей до себе в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 
		від 08 червня 2022 року (справа № 344/970/22), шлюб між сторонами розірвано, неповнолітніх дітей залишено проживати з матір`ю. Він не заперечував щодо проживання дітей з матір`ю, оскільки сподівався на відповідне ставлення матері до дітей, до їх виховання та на забезпечення відповідачкою дітям нормального розвитку, а також на те, що вони й надалі будуть спільно займатися їх вихованням.
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 
		від 08 червня 2022 року (справа № 344/1049/22) стягнуто з нього аліменти на користь відповідачки на утримання дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно. 
		Він cплачує аліменти на утримання дітей, заборгованості не має.
		Після розірвання шлюбу відповідачка не дає йому можливості зустрічатися 
		з дітьми, мотивуючи такі дії рішенням суду про визначення місця проживання дітей з нею. З дітьми він спілкується у телефонному режимі. Слідкує за їх успішністю, спілкується із вчителями та вихователями. 
		Зважаючи на наведене 06 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Служби 
		у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дітей.
		Він офіційно працює, є підприємцем та має стабільний дохід. Перебуваючи 
		з відповідачкою в шлюбі придбав більше десяти об`єктів нерухомого майна, частину якого віддав їй та здійснив грошову компенсацію у зв`язку із нерівністю часток.
		ОСОБА_2 не працює та жодного доходу, окрім отриманих аліментів на дітей, не отримує. Має складний та мінливий характер, у зв`язку з чим у неї часто змінюється настрій, вона може кричати та влаштовувати істерики, конфліктує 
		з вчителями та вихователями, пересварилася зі своєю ріднею, не спілкується навіть із рідними братом та сестрою.
		Під час спільного проживання відповідачка неодноразово зверталася за отриманням анонімної медичної психіатричної допомоги та за консультаціями до лікаря психіатра. Він відвозив відповідачку до лікаря психіатра для надання відповідної медичної допомоги та консультацій. Також вона час від часу приймає заспокійливі ліки.
		Відповідачка не може самостійно забезпечити належний, безпечний та достатній рівень проживання для дітей, оскільки вона неодноразово виявляла агресію стосовно дітей, застосовувала фізичне насильство, діти мають страх до матері.
		Натомість він має можливість забезпечити дітям високий матеріальний рівень забезпечення, створив належні умови для проживання. Проживання дітей з ним відповідає їхнім найкращим інтересам та бажанням.
		Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним.
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 
		від 22 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що сторони самостійно створили обставини, за яких вони проживають окремо, а отже, діти можуть проживати виключно з одним із них. 
		Зважаючи на те, що вже наявне судове рішення про визначення місця проживання дітей; діти тривалий час проживають з відповідачкою; позивач не довів наявність підстав для втручання та різку зміну усталеної життєдіяльності дітей; сторони не просили суд про застосування моделі спільної опіки, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. 
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 
		від 22 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково. 
		Визначено місце проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово 
		з кожним з батьків, у такому порядку: один тиждень з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; три тижні - з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: 
		АДРЕСА_2 .
		Період проживання дітей з кожним з батьків починається з 12 год 00 хв неділі та закінчується через тиждень або три тижні, відповідно, о 12 год 00 хв неділі.
		Перший тиждень, починаючи з 16 червня 2024 року, діти проживають з батьком.
		Після закінчення одного тижня або трьох тижнів, відповідно, протягом яких діти проживали з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вони проживали, зобов`язаний супроводжувати (привезти) дітей до місця проживання іншого 
		з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
		У задоволенні решти інших позовних вимог відмовлено. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що як батько, так і мати дітей належним чином ставляться до виконання батьківських обов`язків, мають бажання виховувати дітей, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають алкогольними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей. У той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхніх спільних дітей 
		в позасудовому порядку. Сторони проживають в одному населеному пункті, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дітей.
		Факту жорстокого поводження батька чи матері з дітьми, а також неможливості відновлення та підтримання належного емоційного контакту між батьком та дітьми або шкідливість таких контактів для дітей, суд не встановив.
		Зважаючи на зазначені обставини, урахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, 
		від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що інтересам дітей відповідатиме почергове проживання з кожним із батьків, тобто існує необхідність застосування моделі спільної фізичної опіки батьків щодо дітей. Зазначене сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб дітей.
		Також суд апеляційної інстанції зазначив, що подолання можливих певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дітей, пов`язаних 
		з тимчасовою зміною звичного для них місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дітей з батьком має відбуватися у співпраці батька та матері, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів.
		Використання спільної фізичної опіки у цій справі спрямоване на повернення батька у життя і виховання дітей, які потребують як материнського, так 
		і батьківського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дитини як повноцінного члена суспільства.
		Суд роз`яснив сторонам, що вони мають спільно вирішувати суттєві питання щодо виховання і розвитку дітей, узгодити порядок несення витрат на утримання дітей.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У липні 2024 року  ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 
		2024 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.   
		Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права 
		у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції на порушення принципу диспозитивності вийшов за межі позовних вимог та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування моделі спільної фізичної опіки, оскільки під час вирішення справи судом першої інстанції позивач таких вимог не заявляв. 
		Вона дійсно не заперечує щодо спільної опіки над дітьми, однак з певними процесуальними правами та обов`язками для кожної із сторін, які вона зазначила 
		у зустрічному позові у справі № 344/23483/23 за позовом ОСОБА_1 до 
		ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод у виконанні батьківських обов`язків шляхом визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, зустрічним позовом 
		ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про встановлення спільної опіки над дітьми. 
		А тому саме в межах вирішення справи № 344/23483/23 мало вирішуватися зазначене питання. 
		Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що звернення до суду з новим позовом про визначення місця проживання неповнолітніх дітей має бути зумовлене новими обставинами, яких позивач не зазначав. 
		Оскаржуване судове рішення не сприяє забезпеченню найкращих інтересів дітей, оскільки після того, як на виконання судового рішення вона передала дітей позивачу, він вимкнув їх телефони та заборонив спілкуватися з нею. ОСОБА_1 весь час на роботі, а діти не мають можливості вийти на прогулянку, оскільки його мати забороняє їм. Зазначене дає змогу позивачу маніпулювати дітьми та здійснювати на неї тиск під час розгляду справи про поділ майна подружжя. 
		У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 у якому, посилаючись на те, що після ухвалення постанови Івано-Франківським апеляційним судом від 11 червня 2024 року, ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у спілкуванні та вихованні дітей у той тиждень коли діти проживають з ним, вчиняє дії спрямовані на приниження його честі та гідності перед друзями та родиною, негативно впливаючи на дітей, заявник зазначив, що не заперечує стосовно скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії суддів: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.  
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року 
		з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), витребувано із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області матеріали справи № 344/12972/22. 
		У вересні 2024 року матеріали справи № 344/12972/22 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи за її участі. Призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою 
		статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що з 15 вересня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому мають синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		17 лютого 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про поділ майна подружжя. 
		Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 
		від 23 листопада 2021 року у справі № 344/17944/21, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (домашнє насильство психологічного та фізичного характеру щодо дружини ОСОБА_2 ), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.
		Згідно з обвинувальним актом за обвинуваченням  ОСОБА_1 
		у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною другою 
		статті 125 Кримінального кодексу України, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 січня 2022 року, ОСОБА_1 обвинувачувався в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження ОСОБА_2 , що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 
		від 08 червня 2022 року (справа № 344/970/22) шлюб між нами розірвано, неповнолітніх дітей залишено проживати з матір`ю. 
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 
		від 08 червня 2022 року (справа № 344/1049/22) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку починаючи стягнення з 21 січня 2022 року, до досягнення дітьми повноліття.
		Відповідно до договору № 050822 на туристичне обслуговування від 05 серпня 
		2022 року ОСОБА_2 з дітьми з 21 серпня 2022 року до 28 серпня 2022 року відпочивала в Болгарії. 
		Згідно з розрахунком зі сплати аліментів за виконавчим листом від 15 серпня 2022 року № 344/1049/22, наданим відділом Державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), станом на 17 травня 2023 року у ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів відсутня; станом на 01 липня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів становить 4 709,00 грн.
		Відповідно до довідки Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області 
		від 16 вересня 2022 року ОСОБА_1 дійсно працював у Івано-Франківському структурному підрозділі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група» Арс-Кераміка» з 01 лютого 2008 року до 09 вересня 2022 року. Із січня 
		2022 року до вересня 2022 року загальна сума його доходу складає 48 876,25 грн. 
		Згідно з листом-відповіддю Дошкільного навчального закладу № 29 «Кобзарик» від 04 жовтня 2022 року № 16-07/84 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує заклад дошкільної освіти з вересня 2019 року. Хлопчик швидко адаптувався в дитячому колективі, комунікабельний та легко йде на контакт з педагогами та дітьми. Батьки активно брали участь у вихованні дитини. Дитина ввечері зустрічала з радістю як матір, так і батька. Під час спілкування педагогів ОСОБА_4 розповідав позитивно про обох батьків. Однак про бажання чи небажання з кимось з них бачитись чи проживати не висловлював ніколи. Дитина з 16 лютого 2022 року до 30 вересня 2022 року заклад дошкільної освіти не відвідувала. 
		Відповідно до інформації Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» від 05 жовтня 
		2022 року № 435/69 декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу щодо дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено 21 грудня 2018 року із лікарем-педіатром СП «МДП» Вінтоняк О. Г . Із серпня 2022 року на прийом 
		до лікаря діти приходять з матір`ю, яка рекомендації лікаря виконує. До серпня 2022 року діти на прийом приходили з батьком або матір`ю, рекомендації лікаря батьки виконували.
		Відповідно до довідки від 11 жовтня 2022 року № 365 Ліцею № 23 ім. Романа Гурика Івано-Франківської міської ради учень 3-Д класу ОСОБА_5 регулярно відвідує заняття у школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Впродовж трьох років навчання батько учня ОСОБА_1 брав активну участь у навчально-виховному процесі сина. Завжди цікавився у класного керівника успіхами сина, радився, як краще діяти в тій чи іншій ситуації. Активно спілкувався з сином протягом першого та другого року навчання. Часто приводив та забирав сина з навчальних занять. 
		У третьому класі, протягом очного навчання, практично щодня навідував ОСОБА_3 на перерві та спілкувався з ним виключно біля класу. Батько завжди звертав увагу на зауваження та прохання класного керівника щодо навчання сина. 
		Згідно з письмовими поясненнями Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради як органу опіки і піклування від 27 березня 
		2023 року № 321/47.5-08/14в за місцем проживання ОСОБА_1 створено належні умови для проживання дітей. ОСОБА_2 подала Службі у справах дітей та Міському центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді пояснення, у яких зазначила, що під час дії воєнного стану в Україні та на час поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) вона заперечує щодо обстеження її умов проживання та дітей. Згідно з інформацією навчальних закладів, які відвідують діти, ОСОБА_2 не надала дозволу на здійснення психодіагностичного обстеження дітей щодо визначення міжособистісних стосунків дітей у шкільному та сімейному середовищі, зокрема ставлення дітей до кожного з батьків. Відсутність зазначеної інформації при підготовці висновку створює підстави вважати такий висновок необґрунтованим та таким, що не відповідатиме інтересам дітей. Питання про надання відповідного висновку суду розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 08 лютого 2023 року у присутності обох батьків, які надали свої пояснення. Батько на засіданні наголосив на тому, що звернувся до суду з позовом про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.
		Згідно з висновком про визначення місця проживання малолітніх дітей 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням Виконавчого комітету 
		Івано-Франківської міської ради від 19 січня 2024 року № 69 за адресою проживання ОСОБА_1 створено належні умови проживання для дітей. Відповідачка заперечувала щодо обстеження її умов проживання та дітей, посилаючись на введення воєнного стану та поширення коронавірусної інфекції.
		25 серпня 2023 року до служби у справах дітей від ОСОБА_2 надійшли звернення, у яких вона зазначила, що ОСОБА_1 свідомо маніпулює ситуацією. Під час спільного проживання він ображав її та вчиняв насилля у присутності дітей. З часу відкриття провадження у справі про поділ майна, ОСОБА_1 почав звертатися із заявами до поліції та служби у справах дітей, у зв`язку з чим до неї з дітьми почали приходити працівники зазначених структурних підрозділів, що негативно впливає на стан дітей. Матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дітей. Щодо проведення психодіагностичного обстеження дітей, вона зазначила, що ставлення дітей до батьків є однаковим, а тому проведення обстеження щодо міжособистісних стосунків є непотрібним.
		ОСОБА_1 повідомив, що після розірвання шлюбу відповідачка перешкоджає йому спілкуватися з дітьми, мотивуючи такі дії наявністю рішення суду про визначення місця проживання дітей з матір`ю. Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 08 грудня 2022 року № 1256 ОСОБА_1 встановлено такий порядок участі у вихованні дітей: перша та третя субота, друга та четверта неділя місяця з 10 год 0 хв до 20 год 00 хв; вівторок, четвер - згідно з режимом дня дітей з 15 год 00 хв до 20 год 00 хв.
		У письмових поясненнях ОСОБА_2 просила звернути увагу на те, що 
		ОСОБА_1 визнано винним у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння; постановою Івано-Франківського міського суду 
		від 23 листопада 2021 року позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, а саме домашнього насильства психологічного та фізичного характеру стосовно неї.
		Фахівцем із соціальної роботи 17 січня 2023 року здійснено візит за місцем проживання сім`ї ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , однак вона відмовила у доступі до помешкання та надала письмові пояснення, у яких зазначила, що заперечує щодо обстеження у зв`язку з воєнним станом.
		03 січня 2023 року ОСОБА_2 подала до служби у справах дітей звернення, 
		у якому зазначила, що ОСОБА_1 жодного разу не взяв до себе дітей 
		у встановлені йому графіком дні і години, не гуляв з ними, не повідомляв про свою можливість чи неможливість забрати дітей у встановлений час.
		Питання про надання висновку в зазначеній справі розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 04 жовтня 2023 року, однак було відкладено, оскільки ОСОБА_2 надала письмове повідомлення про неможливість особисто бути присутньою на засіданні комісії. Повторно це питання розглядалося 
		26 жовтня 2023 року у присутності представника ОСОБА_2 - Кузика В. І . Прийняття рішення було знову відкладено, 08 листопада 2023 року питання втретє розглядалося на засіданні комісії з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_2 , поданих до служби у справах дітей 03 листопада 2023 року.
		За вказаних обставин комісія вважала за доцільне відмовити у визначенні місця проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з неможливістю здійснити працівниками служби у справах дітей обстеження житлово-побутових умов проживання дітей та скласти акт оцінки потреб сім`ї працівниками Міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.
		Згідно з копією зустрічної позовної заяви, поданої ОСОБА_2 до суду 25 березня 2024 року про встановлення спільної опіки над дітьми (справа № 344/23448/23), вона погоджується на варіант спільної опіки, що відповідає вимогам та позиції позивача в цій справі.
		Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
		Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
		Суд -це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
		Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.
		Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
		Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
		Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
		Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
		Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
		Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення 
		її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не 
		є неблагонадійним.
		Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
		Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
		Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків 
		і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
		При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). 
		Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
		Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою 
		є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		У справі, що переглядається, спір між сторонами виник з приводу визначення місця проживання неповнолітніх дітей, батьки яких не можуть дійти згоди щодо вирішення цього питання у позасудовому порядку. 
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції встановив, що як батько, так і мати дітей належним чином ставляться до виконання батьківських обов`язків, мають бажання виховувати дітей, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають алкогольними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей. Сторони проживають в одному населеному пункті, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дітей.
		Обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з батьком чи з матір`ю, у цій справі не встановлено.
		Суд апеляційної інстанції також урахував, що на розгляді у Івано-Франківському міському суді Івано-Франківської області знаходиться справа № 344/23483/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод у виконанні батьківських обов`язків шляхом визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні 
		з дитиною, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про встановлення спільної опіки над дітьми.
		Зокрема у зустрічному позові ОСОБА_2 посилалася на те, що діти мають однакову до кожного з батьків, люблять їх обох; ОСОБА_1 має бажання брати участь у спільній фізичній опіці над дітьми; сторони проживають в одному населеному пункті і здатні забезпечити проходження дітьми навчального процесу та організувати позашкільні активності, а тому спільна опіка забезпечить дотримання якнайкращих інтересів дітей і батьків.  
		За таких обставин, суд апеляційної інстанції, застосувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, 
		від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, дійшов висновку про те, що найкращим інтересам дітей відповідатиме їх почергове проживання з кожним із батьків. 
		У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що на порушення принципу диспозитивності суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком) судом першої інстанції не перевірялася, зважаючи на те, що ОСОБА_1 з такою заявою до суду не звертався. 
		Вона дійсно не заперечує щодо моделі спільної фізичної опіки, однак з певними процесуальними правами для кожної із сторін, з метою уникнення стресу для дітей від різкої зміни обстановки, відновлення та підтримання належного емоційного контакту дітей з батьком. Без зазначення у судовому рішенні таких прав (під час перебування дітей з батьком чи матір`ю забороняється висловлюватися негативно, ображати другого з батьків; батько зобов`язується не блокувати телефон дітей для зв`язку з матір`ю), встановлення спільної фізичної опіки не відповідає найкращим інтересам дітей. 
		Перевіряючи зазначені доводи заявниці, Верховний Суд виходить з такого. 
		У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
		У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» 
		від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
		Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
		Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
		Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
		З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі 
		№ 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції не розглядав можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком), оскільки з такими вимогами ані позивач, ані відповідачка не зверталися. 
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
		На можливість вирішення спору між сторонами про визначення місця проживання дітей шляхом почергового проживання дітей з кожним із батьків, позивач посилався під час апеляційного перегляду цієї справи.
		Колегія суддів Верховного Суду вважає висновок суду апеляційної інстанції про застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком) у цій справі передчасним, оскільки під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного 
		з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо (див. постанову Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та застосовуючи модель спільної фізичної опіки, апеляційний суд послався лише на обставини, викладені 
		ОСОБА_2 у зустрічному позові у справі № 344/23483/23 та позицію 
		ОСОБА_1 , висловлену у суді апеляційної інстанції, однак безпосередньо під час апеляційного перегляду справи думку сторін не з`ясував, зокрема бажання кожного з батьків, щоб діти проживали разом з ним, наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дітьми.
		Зробивши висновок про те, що застосування спільної фізичної опіки над дітьми відповідатиме їх найкращим інтересам, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ані позивач, ані відповідачка не надали належних доказів на підтвердження чи спростування можливості та доцільності почергового проживання дітей з обома батьками, зокрема висновків відповідних фахівців, а отже не перевірив, чи не матиме почергова зміна місця проживання негативного впливу на стан дітей.
		За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 частково та застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми. 
		Орган опіки та піклування також не висвітлив у своєму висновку вказані особливості, не розглядав можливість і доцільність застосування спільної фізичної опіки щодо дітей. 
		У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції належно не перевірив, чи відповідатиме найкращим інтересам дітей почергове проживання з обома батьками, та не дослідив, як це вплине на психологічний стан дітей, є частково обґрунтованими. 
		Водночас Верховний Суд вважає необхідним роз`яснити сторонам, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними 
		і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
		Незважаючи на те, що сторони є колишнім подружжям, однак усі найважливіші питання щодо життя їх дітей мають вирішуватися ними спільно, на засадах рівності, справедливості, добросовісності та розумності.
		Обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити сторін, що їмпершочергово необхідно налагодити стосунки між собою, спільно вирішувати суттєві питання щодо виховання і розвитку дітей, керуючись при цьому найкращими інтересами дітей.  
		Наявність особистісного конфлікту та непослідовні дії сторін пов`язані із вирішенням судових спорів, безпосередньо впливають на стан дітей та вочевидь не сприяють дотриманню права дітей на належне виховання та гармонійний розвиток, забезпечення якого є обов`язком обох батьків. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Оскільки повноваження апеляційного суду дозволяють виправити недоліки, допущені під час попереднього розгляду справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне 
		і обґрунтоване судове рішення.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково .
		Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...