Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 682/893/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти довкілля.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 28.10.2024.
Дата набрання законної сили: 22.10.2024
Номер судового провадження: 51-1945км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017240210000777

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 682/1893/20
		провадження № 51-1945км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                  ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		захисника                                       ОСОБА_6 ,
		у режимі відеоконференції 
		представника потерпілого 
		АТ «Українська залізниця»        ОСОБА_7 , 
		засуджених                                    ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2023 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 
		№ 12017240210000777, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 4, ст. 246, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, і
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 4, ст. 246, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 342 КК України.
		Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 
		25 січня 2023 року визнано винуватим та засуджено   ОСОБА_8 за: 
		- ч. 4 ст. 246 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років;
		- ч. 2 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
		- ч. 1 ст. 342 КК України - у виді арешту на строк 6 місяців;
		- ч. 2 ст. 345 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 роки.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Також ОСОБА_8 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України.
		ОСОБА_9 визнано визнано винуватим та засуджено за: 
		- ч. 4 ст. 246 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років;
		- ч. 2 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
		- ч. 1 ст. 342 КК України - у виді арешту на строк 3 місяці.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Стягнуто з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 солідарно на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» майнову шкоду в сумі 380 776, 61 грн. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь Славутської районної державної адміністрації майнову шкоду в сумі 3309,30 грн.
		Цивільний позов, заявлений прокурором в інтересах Районного спеціалізованого лісокомунального підприємства «Ліс» до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про відшкодування шкоди в сумі 354 380,42 грн, залишено без розгляду.
		Стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 4461,86 грн з кожного.
		Цим же вироком вирішено долю речових доказів.
		Згідно з вироком ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винними у тому, що вони в ніч на 23 січня 2020 року, діючи за попередньою змовою між собою, перебуваючи у 187 виділі 73 кварталу захисних лісових насаджень на лівій стороні колії структурного підрозділу «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» неподалік села Старий Кривин Славутського району Хмельницької області, прибувши туди на автомобілі марки «УРАЛ» моделі 432000-02, реєстраційний номер НОМЕР_1 , обладнаному гідравлічним маніпулятором, не маючи спеціального дозволу, який надає право на проведення порубки дерев і який посвідчується відповідним документом, виданим уповноваженими органами, порушуючи вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 69 Лісового кодексу України, за допомогою бензопил вчинили незаконну порубку 24 дерев, чим спричинили тяжкі наслідки державі в особі Акціонерного товариства «Українська залізниця» на загальну суму 439 582,57 грн.
		Після цього 23 січня 2020 року приблизно о 20:30 ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_9 , керуючись корисливим мотивом, з метою заволодіння зрізаними в результаті незаконної порубки 18 колодками лісопродукції породи «дуб», умисно на автомобілі «УРАЛ» моделі 432000-02 реєстраційний номер НОМЕР_1 , обладнаному гідравлічним маніпулятором, приїхали на зазначену вище ділянку захисних лісових насаджень. Під час завантаження лісопродукції на автомобіль «УРАЛ» ОСОБА_8 і ОСОБА_9 були помічені двома працівниками оперативної групи стрілецької команди станції Шепетівка Козятинського загону воєнізованої охорони виробничого підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були залучені для здійснення охорони лісопродукції, виявленої на місці незаконної порубки.
		З метою недопущення розкрадання майна структурного підрозділу «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» та затримання засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 наблизилися до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 і, назвавшись працівниками оперативної групи стрілецької команди станції Шепетівка Козятинського загону воєнізованої охорони виробничого підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця», висунули вимогу до порушників залишатися на місці та припинити вантажити зрубану деревину на автомобіль. 
		Натомість ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , щоб не бути затриманими на місці скоєння кримінального правопорушення та бажаючи довести до завершення свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном, почали чинити опір представникам влади ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , який виразився у заподіянні їм ударів по тілу та завданні фізичного болю. На неодноразові зауваження припинити протиправні дії ОСОБА_9 та 
		ОСОБА_8 не реагували, після чого були попереджені працівниками оперативної групи стрілецької команди про можливість застосування до них спеціальних засобів та вогнепальної зброї. В результаті вчинення опору 
		ОСОБА_8 втік від працівників оперативної групи в захисне лісове насадження, а ОСОБА_9 , сівши за кермо автомобіля «УРАЛ», незважаючи на вимогу працівника оперативної групи стрілецької команди ОСОБА_10 припинити рух автомобіля, продовжив рух, внаслідок чого ОСОБА_10 здійснив один постріл з вогнепальної зброї вгору та ще п`ять пострілів по колесам автомобіля. Незважаючи на це, ОСОБА_9 , не зупиняючи автомобіль, здійснив втечу з місця вчинення злочину із завантаженою на кузов автомобіля лісопродукцією породи «дуб» об`ємом 3,93 куб. м, чим заподіяв Акціонерного товариству «Українська залізниця» майнову шкоду на загальну суму 
		20 796,11 грн, а працівникам оперативної групи стрілецької команди станції Шепетівка Козятинського загону воєнізованої охорони виробничого підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - фізичного болю.
		Крім того, 23 січня 2020 року ОСОБА_8 умисно заподіяв працівникові правоохоронного органу легкі тілесні ушкодження в зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків за таких обставин.
		Так, 23 січня 2020 року ОСОБА_12 , який є дільничним офіцером поліції сектору превенції Славутського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області, у період часу з 19:00 23 січня 2020 року до 04:00 24 січня 2020 року здійснював відпрацювання.
		Приблизно о 20:30 дільничний офіцер поліції ОСОБА_12 отримав повідомлення про те, що працівники воєнізованої охорони станції Шепетівка намагалися затримати двох осіб, які здійснювали крадіжку лісопродукції неподалік села Старий Кривин Славутського раойну Хмельницької області та в подальшому зникли з місця події на автомобілі «УРАЛ».
		Рухаючись з села Старий Кривин Славутського району по слідах на полі автомобіля «УРАЛ» дільничним офіцером ОСОБА_12 та працівниками ДП «Славутський лісгосп» було виявлено чотири зрізані колоди дерев породи «дуб», а біля них - сліди транспортного засобу. По вказаних слідах вони приїхали до села Дідова Гора Славутського району Хмельницької області, де на території, що колись належала ДП СГП «Хмельницьке», було виявлено ангар, в якому був автомобіль марки «УРАЛ». Через деякий час ними було помічено, що вантажний автомобіль «УРАЛ» виїхав з ангара, проте застряг у полі через поламку. З кабіни автомобіля зі сторони пасажира вибіг ОСОБА_8 , якого одразу почав переслідувати дільничний офіцер поліції ОСОБА_12 . Під час переслідування дільничний офіцер поліції ОСОБА_12 ставив вимогу ОСОБА_8 зупинитись, однак ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що його переслідує працівник поліції, який перебував у форменому одязі із спеціальним жетоном, з метою уникнення відповідальності за скоєні ним злочини, не зважаючи на законні вимоги працівника правоохоронного органу зупинитися та надати йому можливість виконати свої службові обов`язки, з метою перешкоджання законним діям працівника правоохоронного органу, тобто виконанню покладених на нього службових обов`язків, умисно наніс дільничному офіцеру поліції ОСОБА_12 три удари кулаками рук в праву та ліву частину тулуба, один удар в лобну ділянку голови, в результаті чого заподіяв дільничному офіцеру поліції ОСОБА_12 тілесні ушкодження, які належать до тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		Хмельницький апеляційний суд 28 лютого 2024 року вирок місцевого суду скасував в частині вирішення питання про речові докази та постановив свій вирок, яким речовий доказ - автомобіль марки «Урал» моделі 4320 АК8, обладнаний гідравлічним маніпулятором оранжевого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_1 конфіскував у власність держави.
		В іншій частині вирок залишив без змін.
		У поданих касаційних скаргах засуджені, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять оскаржувані судові рішення скасувати й закрити кримінальне провадження щодо них.
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо:
		-      наявності обставин для закриття кримінального провадження; 
		-      доведеності належними та допустимими доказами вини засуджених у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень;
		-      постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону;
		-      справедливості призначеного засудженим покарання за вчинені ними кримінальні правопорушення.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційних скаргах, які є аналогічними за своїм змістом, засудженіпосилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо них. 
		При цьому, надаючи власну оцінку доказам та фактичним обставинам у цьому кримінальному провадженні засуджені стверджують, що жоден доказ, наявний у матеріалах кримінального провадження, не доводить факту вчинення 
		засудженим ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 
		ст. 246, ч. 2 ст. 186 КК України, а засудженим ОСОБА_8 , крім вчинення зазначених кримінальних правопорушень, - скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, а тому суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про кваліфікацію дій засуджених за вказаними нормами закону.
		Також, на переконання касаторів, у їх діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, оскільки наявність шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, та її розмір не доведено належним доказом, яким повинен бути висновок експерта за результатами експертизи щодо визначення розміру відповідної шкоди, проведення якої згідно з п. 6 ч. 2 ст.242 КПК України  є обов`язкове. 
		До того ж указують, що  існує розбіжність в кількості дерев за наслідками незаконної порубки, яка їм інкримінується, оскільки кількість дерев, з якої розраховувалася завдана шкода, становила 24 дерева, а фактично на зберіганні було 14 колод. 
		Водночас заперечують доведення факту перебування засудженого ОСОБА_9 за кермом автомобіля «Урал» на якому він нібито втік з місця вчинення злочинів.  
		Зазначають, що кваліфікація дій за ст. 186 КК України є помилковою, адже спосіб їх дій не притаманний відкритому викраденню майна. 
		Разом з тим засуджені наголошують на тому, що в їх діях відсутня така кваліфікуюча ознака інкримінованих їм кримінальних правопорушень, як попередня змова на їх вчинення.  
		Також у своїх касаційних скаргах касатори наводять доводи про невстановлення належними та допустимими доказами факту вчинення  засудженим ОСОБА_8 дій в аспекті приписів ч. 2 ст. 345 КК України, з  урахуванням того, що працівник правоохоронного органу отримав тілесні ушкодження у результаті побиття зазначеного засудженого. 
		Вказують, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а ухвалений вирок - вимогам статей 370, 374 КПК України.
		Водночас стверджують, що всупереч вимогам КПК України судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, не доведено «поза розумним сумнівом» їх винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а тому висновки судів попередніх інстанцій щодо їх винуватості ґрунтуються на сумнівних показаннях допитаних потерпілих та свідків, а також на таких недопустимих доказах, як: 
		-протоколах оглядів місця події від 24 січня 2020 року з фототаблицями до них, які були складені за результатами оглядів ділянки поля, виявленого автомобіля марки «Урал» та лісової ділянки, де викрито незаконну порубку дерев, оскільки  певні огляди були проведені у нічний час доби, містять незаповнені графи, що свідчить про можливість фальсифікації даних, відсутня інформація про марку цифрового апарата, його повірку, а також відсутня інформація про походження та повірку рулетки, на якій відсутні початкові цифри, а фотознімки зроблені потерпілим ОСОБА_11 та свідками на власні телефони та переслані слідчому;
		- протоколах огляду місця події від 24 січня 2020 року та додаткового огляду місця події від 30 січня 2020 року, складених за результатами огляду лісової ділянки де виявлено незаконну порубку дерев через те, що понятий ОСОБА_13 фактично не був постійно присутнім під час проведення цих слідчих дій, а протоколи підписав не читаючи;
		-  протоколах впізнання засуджених свідком ОСОБА_11 через те, що судом було визнано недопустимим доказом протокол їх впізнання свідком   ОСОБА_10 з підстав порушення порядку його проведення, а така слідча дія з обома свідками проводилася в однакових умовах;
		- висновку експерта № 706/21-22 від 06 липня 2021 року, оскільки ця експертиза була призначена за ініціативою суду без відповідного клопотання сторони кримінального провадження, тобто з порушенням вимог КПК України, а її проведення є обов`язковим відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України.
		Крім цього, стверджують, що до ОСОБА_8 було застосовано фізичне насилля з боку працівників поліції, зокрема після його затримання.
		На думку касаторів, речові докази, виявлені, а в подальшому досліджені судом, не доводять їх вини у вчиненні кримінально правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, при цьому не встановлена належність засудженим речей, які були виявлені у лісі. 
		Також вважають необґрунтованими мотиви апеляційного суду, на яких цей суд ухвалив рішення про застосування спеціальної конфіскації до автомобіля марки «Урал» моделі 4320 АК8, обладнаний гідравлічним маніпулятором оранжевого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , при цьому цей суд ухвалив вирок, яким не змінив рішення суду першої інстанції в цій частині, а скасував рішення суду першої інстанції тим самим не вирішив долі інших речових доказів. 
		До того ж засуджені стверджують, що АТ «Українська залізниця» безпідставно користувалося правами потерпілого, оскільки шкоду від злочинних дій спричинено державі, яка не була залучена як потерпіла особа, а не АТ «Українська залізниця», що також позбавляє цю установу права заявляти цивільний позов у цьому кримінальному провадженні, однак був вирішений судом. 
		Також стверджують про те, що суд апеляційної інстанції,переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскільки безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.
		Разом з тим, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому не надано належної оцінки доводам поданих апеляційних скарг засуджених, зокрема тим, які є аналогічними викладеним вище доводам касаційних скарг.
		У касаційних скаргах також наведено доводи про те, що резолютивна частина оскаржуваного вироку суду апеляційної інстанції не містить вказівки на звільнення засуджених від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 342 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, що мало би призвести до зменшення їм покарання, а отже, і з цих підстав вирок є очевидно незаконним.
		На переконання засуджених, судами призначено покарання, яке не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Від учасників судового провадження заперечення на касаційні скарги засуджених не подавались.
		У судовому засіданні засуджені та їх захисник виступили на підтримку касаційних скарг засуджених, а прокурор та представник потерпілої особи заперечили щодо їх задоволення. 
		Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги засуджених 
		не підлягають задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. 
		Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
		Зі змісту касаційних скарг засуджених убачається, що вони, крім іншого, посилаються на неповноту судового розгляду та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 410 та 411 КПК України, просять доказам у справі дати іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
		Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
		Щодо належності і допустимості доказів винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень
		Положеннями ст. 84 КПК України регламентовано те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Так, згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86 КПК України).
		Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Стосовно доводів касаційних скарг засуджених про недопустимість як доказів протоколів оглядів місця події від 24 січня 2020 року з фототаблицями до них, які були складені за результатами оглядів ділянки поля, виявленого автомобіля марки «Урал» та лісової ділянки, де викрито незаконну порубку дерев, оскільки  певні огляди були проведені у нічний час доби, містять незаповнені графи, що свідчить про можливість фальсифікації даних, відсутня інформація про марку цифрового апарата, його повірку, а також відсутня інформація про походження та  повірку вимірювального приладу, на рулетці відсутні початкові цифри, а фотозображення зроблені потерпілим ОСОБА_11 та свідками на власні телефони та переслані слідчому, колегія суддів зазначає такі мотиви.
		Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.
		Відповідно до ч. 7 ст. 237 КПК України при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.
		Зі змісту протоколуогляду місця події від 24  січня 2020 року з фототаблицею до нього видно, що об`єктом огляду була ділянка поля, розташована на відстані 
		2 км від с. Новий Кривин Славутського району, де у траві виявлено 4 колоди деревини породи «дуб»: 1 колода - довжиною 3,21 м з діаметром у нижній частині 67 см, у верхній - 50 см, 2 колода - довжиною 3,27 м з діаметром у нижній частині 61 см, у верхній частині - 45 см, 3 колода - довжиною 4,36 м з діаметром у нижній частині 60 см, у верхній - 46 см, 4 колода - довжиною 3,31 м з діаметром у нижній частині 58 см, у верхній - 42 см. ( т. 1, а. п. 49-65).
		Також згідно з протоколом огляду місця події від 24 січня 2020 року з фототаблицею, поблизу грунтової дороги на відстані близько 2 км від с. Дідова Гора Славутського району виявлено автомобіль марки «УралАЗ» моделі 
		№ 432000-02, номер кузова НОМЕР_2 , двигун КАМАЗ 740, зеленого кольору з відсутніми номерними знаками; у задній частині автомобіля наявний металевий «маніпулятор» помаранчевого кольору для навантаження дерев, на кабіні автомобіля світловідбиваючі маяки «катафоти», заклеєні ізолентою синього кольору, 2 фари у задній частині автомобіля заклеєні ізолентою синього кольору; переднє праве колесо, заднє колесо знаходиться у спущеному стані; за кабіною у металевому ящику було виявлено 2 автомобільні номери НОМЕР_1 ; в кабіні автомобіля виявлено бензопилу «STIHL-MS260», запасну шину до бензопили, пластикові пляшки з пальним та маслом до бензопили, також виявлено, що панель приборів заклеєна синьою ізолентою (т. 1, а. п. 66-82).
		Разом з тим відповідно до протоколу огляду місця події від 24 січня 2020 року з фототаблицею до нього на лісовій ділянці, розташованій в лісовому масиві неподалік с. Старий Кривин Славутського району Хмельницької області вздовж залізничної колії лінії Шепетівка - Здолбунів, перегін Старий Кривин - Могиляни, між 182 км пікет 9 та 183 км пікет 9 (ліва сторона колії в напрямку 
		м. Здолбунова), квартал № 73, виділ № 187, загальною площею 1,5 га лісосмуги викрито незаконну порубку 23 дерев породи «дуб» шляхом повного відокремлення стовбура від кореня у спосіб спилювання, пні яких розташовані на всій площі ділянки близько 200 х 80 м, які мають свіжі сліди зрізу, з детальним описом розмірів (вимірювання здійснювалося за допомогою заміру діаметра зрізу пня навхрест біля найтоншого та найширшого місця за допомогою рулетки). Також виявлено 1 дерево породи «дуб», яке було пошкоджене до припинення росту шляхом його часткового спилювання діаметром 35 см. Поблизу виявлених пнів виявлено та вилучено 14 частин порізаних стовбурів дерев породи «дуб» розмірами: 1,2 м, 1,16 м, 4,26 м, 2,8 м, 3,17 м, 3,27 м, 2,66 м, 3,14 м, 4,33 м, 4,32 м, 4,39 м, 3,34 м, 3,24 м, 3,33 м. З пнів за допомогою бензопили були зроблені 23 контрольні зрізи. На корі двох дерев, які знаходяться на відстані 1 м та 2 м від пнів № 7 та № 8 на висоті 1,5 м було виявлено та вилучено світловідбиваючу матерію сірого кольору у вигляді 2-х квадратів розмірами 3 х 3 см, які були застромлені в кору дерева за допомогою канцелярської кнопки синього та білого кольорів (т. 1, а. п. 83-97).
		Крім того, у зазначених вище протоколах вказано про проведення цих слідчих дій із застосуванням фотоапарата та долучено відповідні фотозображення, які  відображені у фототаблицях як додатки до зазначених протоколів.
		Хоча у певних протоколах оглядів місця події від 24 січня 2020 року не вказано марку застосованого фотоапарата, однак зміст зображуваного на фотографіях сумнівів не викликає і факт відсутності відомостей про застосований фотоапарат не свідчить про таке істотне порушення вимог КПК України, яке б указувало на недопустимість результатів оглядів місця події.
		Колегія суддів акцентує увагу, що достовірність відображеної у протоколах оглядів місця подій інформації, в тому числі факту виявлення спиляних дерев, порізаних їх частин, автомобіля «Урал» та інших речових доказів, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які були понятими під час проведення вказаних слідчих дій, були допитані судом першої інстанції
		Також з урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що матеріали кримінального провадження спростовують доводи засуджених про те, що фотозображення у фототаблицях, які є додатками до вказаних вище протоколів,  зроблені потерпілим ОСОБА_11 та свідками на власні телефони та переслані слідчому.
		Той факт, що огляди місця події відбувалися в нічний час, а отже в темну пору доби, не свідчить про неможливість належної фіксації даних, отриманих за результатами їх проведення.
		Водночас доводи касаторів про порушення порядку проведення вимірювання деревини, що здійснювалось за допомогою рулетки під час вказаних слідчих дії, оскільки відсутня інформація про її походження та повіркуне є тотожним відсутності повірки обладнання, а ймовірна нестача на ній початкових цифр 
		не свідчить про неможливість її використання. Також зазначені обставини не є тотожними обставинами використання несертифікованого обладнання та не створюють правових підстав для визнання недопустимими доказами відповідних протоколів, складених за результатами проведення оглядів місця події.
		Отже, доводи касаційних скарг засуджених про недопустимість як доказів вказаних вище протоколів з підстав наведених у їх касаційних скаргах, є надуманими.
		Щодо доводів про недопустимість як доказів протоколів огляду місця події від 
		24 січня 2020 року та додаткового огляду місця події від 30 січня 2020 року, складених за результатами огляду лісової ділянки, де виявлено незаконну порубку дерев, через те, що понятий ОСОБА_13 фактично не був постійно присутнім під час проведення цих слідчих дій, а протоколи підписав не читаючи, колегія суддів зазначає такі мотиви.
		Так, у частині 7 ст. 223 КПК України зазначено, що слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред`явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов`язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої дії. Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.
		Враховуючи, що положення про обов`язкову участь понятих у проведенні огляду місця події не містяться ні у ст. 223 КПК України, ні у ст. 237 КПК України, твердження про недопустимість протоколів, які були складені за результатами оглядів місця події з указаних мотивів є голослівними.
		Твердження засуджених про можливу фальсифікацію даних зазначених у вказаних вище протоколах оглядів місця події з підстав не заповнення в них всіх рядків є надуманими, з огляду на таке.
		Питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження. Сторони кримінального провадження під час судового розгляду мають право подавати клопотання про визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК України).
		Суд першої інстанції під час судового розгляду належним чином дослідив й оцінив протоколи оглядів місця події від 24 січня 2020 року та додаткового огляду місця події від 31 січня 2020 року і, дійшов висновку про їх допустимість та навів у своєму вироку належне обґрунтування такого свого рішення, оскільки не встановив порушень, зокрема тих, про які стверджують засуджені. 
		З таким переконанням погодився й суд апеляційної інстанції, який в межах перевірки аналогічних доводів апеляційних скарг засуджених не встановив як жодної із обставин, передбачених ст. 87 КПК України, для визнання цих доказів недопустимими, так і факту фальсифікації даних, зазначених у протоколах, з підстав, які наведені засудженими у апеляційних скаргах, що є аналогічними за змістом поданим касаційним скаргам.
		У свою чергу колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
		Стосовно доводів про недопустимість як доказу протоколу впізнання засуджених свідком ОСОБА_11 через те, що судом було визнано недопустимим доказом протокол їх впізнання свідком ОСОБА_10 , з підстав порушення порядку його проведення, а така слідча дія з ними обома проводилася в однакових умовах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		Передусім колегія суддів враховує той факт, що свідок ОСОБА_11 виявив засуджених на місці вчинення злочинів та вживав заходів для їх затримання.
		До того ж з протоколів пред`явлення осіб засуджених для впізнання за фотознімками від 24 січня 2020 року (т. 1, а. п. 154-156, 163-164) видно, що ці слідчі дії проводилися за участю двох понятих та для впізнання засуджених, кожного окремо, пред`являлися чотири фотозображення, на яких були зображені чотири особи чоловічої статі, схожі зовні, без суттєвих відмінностей між собою.
		У ході проведення пред`явлення осіб засуджених для впізнання за фотознімками свідок ОСОБА_11 на фотозображенні № 1 упізнав, зокрема за загальними рисами обличчя, засудженого ОСОБА_9 як особу, що була на автомобілі марки «Урал» 23 січня 2020 року в захисній смузі залізничної колії поблизу с. Кривий та керувала маніпулятором під час навантаження дерев на автомобіль і яка в подальшому зникла з місця події на цьому транспортному засобі (т. 1 
		а. п. 154-156). 
		Також цей свідок на фотозображенні № 4 впізнав засудженого ОСОБА_8   як особу, яка була біля автомобіля «Урал» вночі 23 січня 2020 року (т. 1, 
		а. п. 163-164).
		Указані протоколи повністю відображають весь хід та результати проведених слідчих дій, а його зміст указує, що мету її проведення було досягнуто. 
		Зазначені протоколи були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і відомості, відображені в них, правильно покладено в обґрунтування висновку про винуватість засуджених у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а тому доводи касаційних скарг засуджених про порушення вимог КПК України під час проведенні впізнання за фотознімками колегія суддів вважає надуманими.
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо допустимості зазначених вище протоколів пред`явлення осіб засуджених для впізнання за фотознімками.
		Тому підстав визнання недопустимими результатів пред`явлення осіб засуджених для впізнання за фотознімками зазначеною особою колегія суддів не вбачає.
		Стосовно тверджень засуджених щодо недопустимості як доказу висновку експерта від 06 липня 2021 року № 706/21-22, оскільки ця експертиза була призначена за ініціативою суду без відповідного клопотання сторони кримінального провадження, тобто з порушенням вимог КПК України, а її проведення є обов`язковим відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України, то колегія суддів наводить такі мотиви. 
		Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК України). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК України). Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником (ч. 5 ст. 22 КПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК України встановлено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.
		Положеннями ч. 1 ст. 243 КПК визначено, що експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 244 КПК передбачено, що сторона захисту має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи у разі, якщо для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з`ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок.
		Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
		Відповідно до ч. 2 ст. 332 КПК суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу; існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 24 травня 2021 року задовольнив клопотання прокурора про призначення у цьому кримінальному провадженні судово-екологічної експертизи (т. 3, а. п. 29-30). 
		На обґрунтування клопотання прокурор послалася на те, що сторона захисту ставить під сумнів розрахунок шкоди, завданої у наслідок злочинних дій засуджених, який був розрахований інженером лісу Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень ОСОБА_16 та наданий потерпілою особою. 
		На забезпечення виконання вказаних вище норм кримінального процесуального закону та для правильного встановлення кваліфікації дій засуджених, що визначено у статті 91 КПК України, суд  доручив проведення судово-екологічної експертизи для з?ясування розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки дерев у захисних лісових насадженнях, що надалі стало підставою для проведення відповідної експертизи.
		Отже, колегія суддів акцентує на тому, що проведення судової експертизи на встановлення завданої шкоди було ініційовано стороною обвинувачення і експертом було надано відповіді на усі поставлені питання.
		Тому доводи касаційних скарг засуджених про протилежне є надуманими.
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом п. 8 ч. 3 та п. 2 ч. 4 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді, суду докази.
		Колегія суддів вважає голослівними твердження засуджених стосовно того, що речові докази, виявлені, а в подальшому досліджені судом, не доводять їх вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, при цьому, невстановлена належність засудженим речей, які були виявлені у лісі, оскільки у цьому кримінальному провадженні  наявні речові докази не викликають сумнівів їх належності до предмету доказування, що було забезпечено правильністю умов їх отримання і збирання, які закріпили зв`язок речових доказів з обставинами, на доведення яких вони надавались. 
		Необхідно зазначити, що не лише наявні речові докази є  вирішальними доказами винуватості засуджених за існування інших належних доказів, визнаних судом допустимими відповідно до вимог КПК України та, які не викликають сумнівів у своїй достовірності і, які об`єктивно та беззаперечно доводять факт вчинення кримінальних правопорушень саме засудженими.
		При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.
		Таким чином, матеріали кримінального провадження спростовують твердження засуджених про те, що суд першої інстанції на підтвердження їх винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень в основу вироку поклав недопустимі докази. 
		Щодо відсутності підстав для закриття кримінального провадження 
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
		Як визначено ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається, зокрема, якщо встановлена відсутність в діях складу кримінального правопорушення, не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
		За змістом ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи «поза розумним сумнівом». 
		Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
		За приписами ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Необхідно зазначити, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.
		Перевіряючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів установила, що висновок суду першої інстанції про доведеність винності засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, з яким погодився й апеляційний суд, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		Суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Так, суд дослідив показання засуджених, потерпілих, представника потерпілого, свідків, експерта та наявні у матеріалах кримінального провадження письмові докази. 
		Під час допиту відповідних учасників судового провадження було попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.
		Водночас їх допит судом першої інстанції було проведено у відповідності до вимог КПК України, їх показання є логічними та підтверджуються іншими належними доказами у кримінальному провадженні. Причин обмовляти засуджених не було встановлено, а тому суд не мав підстав не довіряти наданим показанням.
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань осіб, допитаних у суді першої інстанції, на підтвердження винуватості засуджених.
		Твердження засуджених про те, що їх винуватість ґрунтується на сумнівних показаннях потерпілих та свідків, не відповідає дійсності, оскільки вони повністю підтверджуються іншими долученими до матеріалів кримінального провадження і безпосередньо дослідженими під час судового розгляду доказами та доповнюють один одного.
		Наявні письмові докази у справі, зміст яких детально відтворено в судових рішеннях, у сукупності доводять винуватість засудженого ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 186 КК України, а засудженого ОСОБА_8 , крім вчинення зазначених кримінальних правопорушень, - скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
		Як убачається з вироку, під час судового провадження було з`ясовано усі передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування, відповідно до приписів ст.  374 цього Кодексу зазначено формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено і зазначено місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, а також вказано докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, які отримали обґрунтовану правову кваліфікацію.
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, зокрема за апеляційними скаргами засуджених, погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що висновок суду про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, ретельно дослідженими й перевіреними в судовому засіданні, яким дана належна оцінка, і вони правильно покладені місцевим судом в основу обвинувального вироку.
		Доводи засуджених, які зводяться до незгоди з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами кримінального провадження, де засуджені відстоюють власну версію подій на підставі особистої оцінки доказів на предмет їх достовірності, відмінної від тієї, що надана судами попередніх інстанцій, яка вже була перевірена і  спростована під час судового розгляду та апеляційного перегляду, не можуть бути предметом касаційного розгляду за приписами ст. 433 КПК України. 
		Щодо доводів про неправильне встановлення обсягу предмета злочину, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, через те, що існує розбіжність в кількості дерев за наслідками незаконної порубки, яка інкримінується засудженим, оскільки кількість дерев, з якої розраховувалася завдана шкода, становила 
		24 дерева, а фактично на зберіганні було 14 колод, колегія суддів наводить таке.
		Кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом установлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
		За безпосереднім дослідженням доказів суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, встановив, зокрема те, що в ніч на 23 січня 2020 року  
		ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 , будучи у 187 виділі 73 кварталу захисних лісових насаджень по напрямку руху Шепетівка - Здолбунів на перегоні Кривин-Могиляни на лівій стороні колії 182+900+183+900 структурного підрозділу «Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» неподалік села Старий Кривин Славутського району Хмельницької області, прибувши туди на автомобілі марки «УРАЛ» моделі 432000-02 реєстраційний номер НОМЕР_1 , обладнаному гідравлічним маніпулятором, не маючи спеціального дозволу, який надає право на проведення порубки дерев і який посвідчується відповідним документом, виданим уповноваженими органами, порушуючи вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 69 Лісового кодексу України, за допомогою бензопил вчинили незаконну порубку 24 дерев: одного дерева породи «дуб» з діаметром пня 28 см, трьох дерев породи «дуб» з діаметром пнів 44 см, чотирьох дерев породи «дуб» з діаметром пнів 52 см, вісім дерев породи «дуб» з діаметром пнів 56 см, п`ять дерев породи «дуб» з діаметром пнів 60 см, двох дерев породи «дуб» з діаметром пнів 68 см, одного дерева породи «дуб» з діаметром пня 72 см, загальним об`ємом 64,87 куб.м, чим спричинили тяжкі наслідки державі в особі Акціонерного товариства «Українська залізниця» на загальну суму 439 582,57 грн.
		Суд першої інстанції на встановлення обсягу предмета вказаного вище кримінального правопорушення поклав дані, відображені, зокрема, у протоколі огляду місця події від 24  січня 2020 року з фототаблицею до нього, згідно з яким на лісовій ділянці, розташованій в лісовому масиві неподалік с. Старий Кривин Славутського району Хмельницької області вздовж залізничної колії лінії Шепетівка - Здолбунів, перегін Старий Кривин - Могиляни, між 182 км пікет 9 та 183 км пікет 9 (ліва сторона колії в напрямку м. Здолбунова), квартал № 73, виділ № 187, загальною площею 1,5 га лісосмуги виявлено незаконну порубку 
		23 дерев породи «дуб» шляхом повного відокремлення стовбура від кореня у спосіб спилювання, пні яких розташовані на всій площі ділянки близько 
		200 х 80 м, які мають свіжі сліди зрізу, з детальним описом розмірів (вимірювання здійснювалось за допомогою заміру діаметра зрізу пня навхрест біля найтоншого та найширшого місця за допомогою рулетки). Також виявлено 
		1 дерево породи «дуб», яке було пошкоджене до припинення росту шляхом його часткового спилювання, діаметром 35 см. Поблизу виявлених пнів виявлено та вилучено 14 частин порізаних стовбурів дерев породи «дуб» розмірами: 1,2 м, 1,16 м, 4,26 м, 2,8 м, 3,17 м, 3,27 м, 2,66 м, 3,14 м, 4,33 м, 4,32 м, 4,39 м, 3,34 м, 3,24 м, 3,33 м. З пнів за допомогою бензопили були зроблені 23 контрольні зрізи. На корі двох дерев, які знаходяться на відстані 1 м та 2 м від пнів № 7 та № 8 на висоті 1,5 м було виявлено та вилучено вітловідбиваючу матерію сірого кольору у вигляді 2-х квадратів розмірами 3 х 3 см, які були застромлені в кору дерева за допомогою канцелярської кнопки синього та білого кольорів (т. 1, 
		а п. 83-97).
		Також дані протоколу додаткового огляду місця події від 30 січня 
		2020 року, відповідно до якого на лісовій ділянці, розташованій в лісовому масиві неподалік с. Старий Кривин Славутського району Хмельницької області вздовж залізничної колії лінії Шепетівка - Здолбунів, перегон Старий Кривин - Могиляни, між 182 км пікет 9 та 183 км пікет 9 (ліва сторона колії в напрямку 
		м. Здолбунова), квартал № 73, виділ № 187, загальною площею 1,5 га лісосмуги виявлено 23 пня дерев породи «дуб» наступних розмірів (вимірювання здійснювалося за допомогою заміру діаметра пня навхрест біля найтоншого та найширшого місця за допомогою рулетки), а також виявлено 1 дерево породи «дуб», яке було пошкоджене до припинення росту шляхом його часткового спилювання, діаметром 35 см (т. 1, а. п. 98-99).
		Так, суд першої інстанції визнав логічними і послідовними дані, відображені у зазначених вище протоколах, зокрема щодо кількості деревини, а твердження засуджених про те, що на відповідному зберіганні перебувало 14 колод, не спростовує даних, наведених у протоколах оглядів місця події як доказів встановлення обсягу предмета кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України. 
		Отже, суд дійшов обґрунтованого переконання, що саме цей об`єм деревини є предметом злочину, а розрахунки тяжкості наслідків, що спричинили злочинні дії засуджених, відповідають приписам ч. 4 ст. 246 КК України. З чим погодився апеляційний суд та погоджується і колегія суддів.
		З огляду на це колегія суддів відхиляє доводи засуджених про протилежне. 
		Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаторів про те, що у їх діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, оскільки наявність шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, та її розмір не доведено належним доказом, яким повинен бути висновок експерта за результатами експертизи щодо визначення розміру відповідної шкоди, проведення якої згідно з п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України  є обов`язкове, оскільки спростовується наявним у матеріалах кримінального провадження висновком експерта судової інженерно-екологічної експертизи від 06 липня 2021 року 
		№ 706/21-22, згідно якого сума збитків, заподіяних довкіллю внаслідок незаконної порубки 24 дерев породи «дуб» у 187 виділі 73 кварталу захисних лісових насаджень за напрямком руху «Шепетівка - Здолбунів» на перегоні «Кривин - Могиляни» на лівій стороні колії 182+900+183+900 км структурного підрозділу Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії Південно-Західної залізниці неподалік села Старий Кривин Славутського району Хмельницької області становить 439 582,42 грн (т. 3, а. п. 84-89).
		До того ж допитана судом першої інстанції експерт ОСОБА_17 , яка проводила зазначену вище експертизу, підтвердила свій висновок та пояснила, що експертне дослідження нею здійснювалось на підставі матеріалів досудового розслідування, розмір шкоди, завданої незаконною порубкою дерев, визначено нею на підставі такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 
		від 23 липня 2008 року № 665.
		Щодо доводів засуджених, які зводяться до того, що вони заперечують доведення факту перебування засудженого ОСОБА_9 за кермом автомобіля «Урал», на якому він втік з місця вчинення злочинів, колегія судів зауважує таке.
		Предметом перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, були зазначені вище твердження засуджених та обґрунтовано визнані безпідставними, оскільки вони не узгоджуються, суперечать та спростовуються сукупністю наявних доказів у цьому кримінальному провадженні, які належним чином досліджених та оцінених судом.
		Так, потерпілий ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що він працює стрільцем воєнізованої охорони станції Шепетівка АТ «Українська залізниця», 
		23 січня 2020 року заступив на зміну разом з ОСОБА_11 , приблизно о 9:30 вони здійснювали обхід відповідної ділянки, де в лісопосадці побачили зрізані дуби, порізані на частини по 1,5 - 2 м, готові до завантаження. Вони повідомили про це керівництво та залишилися чекати на осіб, що прийдуть за зрізаними деревами. Приблизно о 20:00 зі сторони м. Нетішина почули гуркіт вантажного автомобіля, а потім почули тріск деревини, тобто почалося навантажування деревини. Вони вирішили зупинити навантаження та підійшли до ділянки, де були зрізані дерева, побачили там двох осіб, ними виявилися ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Сам автомобіль не освітлювався, ОСОБА_18 підсвічував місце ліхтариком, а ОСОБА_19 зверху на автомобілі керував маніпулятором і навантажував дерева на автомобіль «Урал». Дерева були позначені стікерами, що світилися у темноті. ОСОБА_11 підійшов до ОСОБА_20 , а він - до водія ОСОБА_21 , назвався йому, після чого той сів за кермо та мав намір втекти. Після цього попередив його про застосування спецзасобів та наказав залишатися на місці, але ОСОБА_22 його не послухав, намагався здійснити втечу, вдарив його по нозі, якою він блокував кабіну автомобіля, тоді він бризнув у кабіну балончиком зі сльозогінним газом. ОСОБА_11 в цей час затримував ОСОБА_23 , тримав його за комірець та попросив кинути йому кайданки, він кинув йому кайданки та відійшов при цьому на 2 м від кабіни автомобіля, ОСОБА_22 в цей час сів за кермо автомобіля та почав рухатися на нього, а потім втік в посадку в бік м. Нетішина. Він вистрілив вгору та по колесах автомобіля, але той не зупинився. Бачив, як частину деревини було завантажено на автомобіль. Повернувшись до ОСОБА_11 виявив, що ОСОБА_23 теж втік у інший бік, знайти його їм не вдалося. На місці, де стояв автомобіль засуджених, знайшли сумку зі світловідбиваючими стікерами. Про обставини події вони повідомили своє керівництво, поліцію та лісників. Коли приїхали поліцейські ОСОБА_12 та ОСОБА_24 і дізналися від них, що сталося, ті разом з 2-ма лісниками поїхали за автомобілем засуджених, оскільки він залишив свіжі сліди.
		Також потерпілий ОСОБА_11 дав суду першої інстанції пояснення про розвиток подій 23 січня 2020 року, які є аналогічними показанням потерпілого ОСОБА_10 .
		До того ж ОСОБА_11 під час проведення з ним впізнання засудженого за фотознімками, за загальними рисами обличчя впізнав засудженого 
		ОСОБА_9 як особу, що була на автомобілі марки «Урал» 23 січня 2020 року в захисній смузі залізничної колії поблизу с. Кривий та керувала маніпулятором під час навантаження дерев на автомобіль і яка в подальшому зникла з місця події наданому транспортному засобі (т. 1, а. п. 154-156). 
		Отже, зазначені вище докази повністю спростовують твердження засуджених про недоведеність факту перебування засудженого ОСОБА_9 за кермом автомобіля «Урал», на якому він втік з місця вчинення злочинів.  
		Таким чином, такі твердження не знайшли свого підтвердження під час судового провадження, оскільки вони спрямовані на уникнення відповідальності за вчинення зазначеним засудженим інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
		Стосовно доводів засуджених про те, що кваліфікація дій за ст. 186 КК України є помилковою, оскільки спосіб їх дій не притаманний відкритому викраденню майна, колегія суддів наводить такі мотиви. 
		Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) - це вилучення майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Водночас і особа, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими й оцінюються ними як викрадення. Однією з кваліфікуючих ознак цього кримінального правопорушення є вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.
		Під час відкритого заволодіння майном основним безпосереднім об`єктом є власність, проте в ході його вчинення може завдаватися шкода або створюватися загроза й іншим цінностям, у тому числі життю та здоров`ю особи.
		Колегія суддів зауважує, що грабіж уважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном та появи реальної початкової можливості у винної особи ним розпорядитися.
		Так, як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про наявність у діях засуджених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 
		ст. 186 КК України.
		При цьому колегія суддів зазначає, що правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, тощо, базується, зокрема на показаннях потерпілих про обставини вчинення кримінального правопорушення та письмових доказах. 
		Отже, показання потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які розповіли про обставини та описали події, які вони сприймали особисто, свідчать про те, що засуджені умисно прибули на відповідно обладнаному автомобілі на ділянку захисних лісових насаджень з метою заволодіння зрізаною ними деревиною в результаті незаконної її порубки та надалі були викриті зазначеними вище особами та під час спроби їх затримати втекли з місця скоєння злочину з викраденим ними майном. 
		Крім зазначених показань потерпілих винуватістьзасуджених підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.
		Таким чином, суд, оцінивши показання потерпілих у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засуджених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Кваліфікація дій засуджених є правильною, а доводи засуджених про протилежне є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Стосовно доводів засуджених про те, що в їх діях відсутня така кваліфікуюча ознака інкримінованих їм кримінальних правопорушень, як попередня змова на їх  вчинення, колегія суддів зазначає таке.  
		Згідно зі ст. 26 КК України співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб`єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення. 
		При цьому проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає, що декілька осіб, діючи спільно, є безпосередніми виконавцями кримінального правопорушення,суб`єктивна сторона якого охоплюється єдиним умислом. Їхні дії можуть мати різний характер та їхні ролі однакові - вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК України як ознаки об`єктивної сторони конкретного складу кримінального правопорушення, у цьому випадку - незаконна порубка дерев у захисних лісових насадженнях, вчинена за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки та відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
		При цьому злочинні наслідки настають у результаті саме сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них.
		Отже, у такому випадку немає розподілу ролей на виконавців, організаторів, підбурювачів і пособників, а тому дії кожного зі співвиконавців кваліфікуються тільки за статтею Особливої частини КК України без посилання на ст. 27 КК України.
		Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції встановив, що засуджені разом прибули на спеціально обладнаному автомобілі для завантаження та перевезення лісопродукції до ділянки захисних лісових насаджень, де за допомогою бензопили вчинили незаконну порубку 24 дерев. Надалі реалізували завантаження певної зрізаної ними деревини в результаті незаконної її порубки, проте були викриті та під час спроби їх затримання втекли з місця скоєння злочину з викраденим ними майном, що підтверджується, зокрема, показаннями потерпілих, допитаних у суді, та узгоджується із сукупністю досліджених судом доказів, зокрема даними, які містяться у протоколах, складених за результатами проведення у цьому кримінальному провадженні оглядів місця подій. 
		Виходячи з встановлених обставин, оцінюючи доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність єдиної спільної мети та узгодженість дій засуджених між собою, що свідчить про їх попередню домовленість і те, що вони діяли як співучасники вчиненого кримінального правопорушення та без розподілу ролей.
		Щодо доводів касаторів про невстановлення належними та допустимими доказами факту вчинення  засудженим ОСОБА_8 дій в аспекті приписів ч. 2 ст. 345 КК України, з  урахуванням того, що працівник правоохоронного органу отримав тілесні ушкодження у результаті побиття зазначеного засудженого, колегія суддів зазначає такі мотиви. 
		Частиною 2 ст. 345 КК України передбачена відповідальність особи за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
		Безпідставними є й доводи касаційних скарг засуджених про відсутність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
		Відповідно до встановлених судом у вироку фактичних обставин кримінального провадження убачається, що ОСОБА_8 , будучи обізнаним, що його переслідує офіцер поліції, а не стороння особа, умисно заподіяв йому 
		(потерпілому ОСОБА_12 ) легкі тілесні ушкодження у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків.
		Предметом оцінки місцевого суду, як видно з мотивувальної частини вироку, були показання потерпілого ОСОБА_12 , що повідомив про обставини, за яких він отримав такі тілесні ушкодження, та висновок експерта від 27 березня 
		2020 року № 14, згідно з яким з наданих для дослідження медичних документах в ОСОБА_12 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми - струс головного мозку, забою м`яких тканин голови, забою грудної клітки справа, забою правої нирки. Ці тілесні ушкодження виникли від дії тупих твердих предметів, могли бути спричинені 23 січня 
		2020 року, належать до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Властивості та локалізація ушкоджень на тілі ОСОБА_12 не відповідають механізму падіння на землю з висоти власного зросту чи внаслідок самооборони і можуть відповідати механізму виникнення внаслідок нанесення ударів іншою особою. Не виключається можливість виникнення в ОСОБА_12 черепно-мозкової травми в результаті завдання удару, (ударів) ним головою іншій особі (т. 1, а. п. 217-219).
		За таких обставин дії ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 345 КК України кваліфіковано правильно.
		Щодо тверджень касаторів про застосування до ОСОБА_8 фізичного насилля з боку працівників поліції, зокрема після його затримання та допиту, колегія суддів наводить такі мотиви.
		За результатами касаційного перегляду матеріалів кримінального провадження колегія суддів зауважує, що постановою старшого слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому від 21 січня 2023 року, кримінальне провадження № 62020240000000108 від 29 січня 2020 року  за ч. 2 ст. 365 КК України було закрито у зв`язку з відсутністю в діях працівників правоохоронних органів складу зазначеного кримінального правопорушення (т. 5, а. п. 8-12).
		У ході досудового розслідування встановлено, що відомості, викладені ОСОБА_8 в повідомленні про вчинення щодо нього працівниками поліції злочину, а саме застосування ними фізичної сили не підтвердилися будь-якими доказами, здобутими в ході досудового розслідування, що вказує на склад цих чи інших кримінальних правопорушень, тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України зазначене кримінальне провадження закрито.
		Таким чином, вказаний факт спростовує, крім іншого, доводи касаційних скарг засуджених про застосування до ОСОБА_8 фізичного насильства з боку працівників поліції, зокрема після його затримання.
		У зв`язку з наведеним вище доводи касаційних скарг засуджених у цій частині є неспроможними. 
		Щодо доводів касаційних скарг засуджених про необґрунтованість мотивів апеляційного суду, на яких цей суд ухвалив рішення про застосування спеціальної конфіскації до автомобіля марки «Урал» моделі 4320 АК8, обладнаного гідравлічним маніпулятором оранжевого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , колегія суддів зауважує таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом.
		Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
		Також ч. 10 ст. 100 КПК України визначено, що під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання. У разі відсутності у винної особи майна, на яке може бути звернене стягнення, крім майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, збитки, завдані потерпілому, цивільному позивачу, відшкодовуються за рахунок коштів від реалізації конфіскованого майна, а частина, що залишилася, переходить у власність держави.
		У цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції установив підстави застосовувати спеціальну конфіскацію до автомобіля марки «УРАЛ» моделі 4320 АК8, оскільки він був засобом вчинення засудженими злочинів, передбачених ч. 4 ст. 246, ч. 2 ст. 186 КК України, та відповідно підлягав спеціальній конфіскації в порядку п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України та п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України 
		Так, під час судового розгляду та апеляційного перегляду провадження судом встановлено, що автомобіль «УРАЛ» моделі 4320 АК8 на час вчинення злочинів перебував у законному володінні ОСОБА_9 та вибув з володіння ОСОБА_25 (т. 5, а. п. 38, 39) на законних підставах, чого засуджений ОСОБА_9 не заперечував та в суді пояснив, що придбав цей автомобіль у 2017 році у несправному стані, відремонтував, обладнав маніпулятором і став возити ним ліс. Такі обставини, на думку апеляційного суду, свідчать про те, що автомобіль марки «Урал» моделі 4320 АК8, обладнаний гідравлічним маніпулятором оранжевого кольору, з двома державними номерними знаками НОМЕР_1 підлягає спеціальній конфіскації.
		Колегія суддів погоджується з таким рішенням апеляційного суду. 
		Тому доводи засуджених у цій частині є голослівними.
		До того ж колегія суддів вважає надуманими доводи касаційних скарг засуджених про те, що апеляційний суд, приймаючи рішення про застосування спеціальної конфіскації, ухвалив вирок, яким не змінив рішення суду першої інстанції в цій частині, а скасував рішення суду першої інстанції, тим самим не вирішив долі інших речових доказів.
		Так, апеляційний суд ухвалив вирок яким скасував вирок місцевого суду в частині вирішення питання про речові докази та ухвалив свій вирок, яким речовий доказ - автомобіль марки «Урал» моделі 4320 АК8, обладнаний гідравлічним маніпулятором оранжевого кольору, з державним номерним знаком НОМЕР_1 конфіскував у власність держави, а в решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
		Ураховуючи наведене не існувало необхідності дублювати у резолютивній частині вироку апеляційного суду вже ухвалене рішення суду першої інстанції щодо вирішення долі інших речових доказів у цьому кримінальному провадженні, яке за результатами апеляційної процедури було залишено без змін.
		Тому колегія суддів також відхиляє такі доводи касаторів як безпідставні.   
		Щодо доводів про те, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» безпідставно користувалося правами потерпілого, оскільки шкоду від злочинних дій спричинено державі, яка не була залучена як потерпіла особа, а не АТ «Українська залізниця», що також позбавляє цю установу права заявляти цивільний позов у цьому кримінальному провадженні, однак був вирішений судом, колегія суддів зазначає такі мотиви.
		Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
		Згідно з ч. 2 цієї статті права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
		При цьому відповідно до ч. 3 ст. 55 КПК України потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
		Під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів установила, зокрема, те, що 24 січня, 08 квітня 2020 року начальником структурного підрозділу Акціонерного товариства «Українська залізниця» було подано заяви про вчинення кримінальних правопорушень (т. 1, а. п. 27, 31). 
		Ураховуючи наведене, в цьому провадженні Акціонерне товариство «Українська залізниця» набуло статусу потерпілого відповідно до приписів ст. 55 КПК України. 
		Водночас місцевий суд, вирішуючи питання стосовно цивільного позову, зазначив, що з огляду на те, що під час судового розгляду встановлено спричинення шкоди довкіллю внаслідок незаконної вирубки 24 дерев породи «дуб» у 187 виділі 73 кварталу захисних лісових насаджень за напрямком руху Шепетівка - Здолбунів на перегоні Кривин - Могиляни на лівій стороні колії 182+900+183+900 км в сумі 439 582,57 грн. Разом з тим згідно з актом оприбуткування лісопродукції від 23 січня 2020 року деревину отриману внаслідок самовільної порубки захисних лісонасаджень в кварталі 73, виділі 187 об`ємом 12,39 м3 (8,46 м3 + 3,93 м3 ділової деревини), оприбутковано та прийнято на зберігання АТ «Укрзалізниця». Вартість цієї деревини згідно довідки АТ «Укрзалізниця» становить 58 805,96 грн. Тож АТ «Укрзалізниця» отримало прибуток на вказану суму, а тому з обвинувачених в солідарному порядку підлягає стягненню на користь АТ «Укрзалізниця» шкода в сумі 380776,61 грн за вирахуванням отриманого прибутку (439 582,57 грн. - 58805,96 грн).
		У резолютивній частині вироку суд зазначив про стягнення з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 солідарно на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» майнової шкоди в сумі 380 776, 61 грн. 
		Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та залишив в цій частині вирок без змін.
		Підстав до спростування висновків судів попередніх інстанцій за доводами касаційних скарг колегія суддів не встановила.
		Тому доводи касаторів в цій частині є такими, що не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи, наведені в касаційних скаргах, про те, що резолютивна частина оскаржуваного вироку суду апеляційної інстанції не містить вказівки на звільнення засуджених від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 342 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 11 травня 2023 року задовольнив клопотання засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про закриття кримінального провадження щодо них  на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та звільнив їх від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 342 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності 
		(т. 4, а. п. 251-253).
		Про справедливість призначеного засудженим покарання за вчинені ними кримінальні правопорушення
		Також колегія суддів вважає доводи касаторів про те, що суд апеляційної інстанції мав урахувати факт звільнення засуджених від кримінальної відповідальності за вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 342 КК України при призначенні їм покарання, проте визначив його таким, що не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, такими, що не заслуговують на увагу з таких підстав.
		Що стосується призначення покарання, то згідно із вимогами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. 
		Варто зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, у ній мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи примусу.
		На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України,  згідно  з  яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер,  спрямовані положення ст. 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях КК України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого  покарання.
		Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.
		Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та особі винного, тобто бути справедливим.
		Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. 
		Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. 
		З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
		Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, 
		з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.
		Стосовно матеріалів цього кримінального провадження суди попередніх інстанцій дотрималися наведених вище вимог закону.
		Так, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінив і врахував характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу засуджених, які до кримінальної відповідальності притягуються вперше, не перебувають на обліку у лікарів психіатра та нарколога, їх позитивні характеристики за місцем проживання, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, досудову доповідь органу з питань пробації. 
		З урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про їх особу, відсутності обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, на переконання колегії суддів, призначене засудженим остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років є справедливим і таким, що буде сприяти їх виправленню.
		Тому доводи касаційних скарг засуджених про протилежне є необґрунтованими.
		Стосовно тверджень засуджених про те, що суд апеляційної інстанції,переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскільки безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, колегія суддів наводить такі мотиви.
		Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цій справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам собою факт незгоди з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту не вказала підстав, передбачених ст. 404 КПК України, для повторного дослідження доказів й апеляційний суд їх не встановив. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений факт свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
		Обмежившись аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. 
		За результатами перегляду вироку апеляційний суд погодився з оцінкою таких доказів, даною місцевим судом. 
		З урахуванням зазначеного, під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції апеляційний суд не допустив порушень вимог ст. 404 КПК України, а тому доводи касаційних скарг засуджених в цій частині є безпідставними.
		Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційних скаргах засуджених, і на ті, які є аналогічними викладеним доводам у їх касаційних скаргах, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію. 
		При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
		Тому доводи засуджених про протилежне є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Доводи касаційних скарг засуджених та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду цього провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення. 
		Підсумовуючи наведене, колегія суддів за результатами касаційного перегляду матеріалів кримінального провадження не встановила будь-яких даних, які би свідчили про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність або допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час ухваленні судових рішень.
		Також колегія суддів зазначає, що підстави для закриття кримінального провадження щодо засуджених, як вони про це вказують у своїх касаційних скаргах, відсутні.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають приписам статей 370, 374, 420 КПК України, є законними, обґрунтованими і вмотивованими.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування судових рішень, та підстав для закриття кримінального провадження під час перевірки цього кримінального провадження колегією суддів не встановлено.
		Призначене засудженим покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами. 
		Інші доводи, викладені в касаційних скаргах засуджених, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій в ході розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили б під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційні скарги засуджених мають бути залишені без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 січня 2023 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 28 лютого 2024 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 
		- без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...