Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/1473/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: 28.10.2024. Зареєстровано: 28.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2024.
Дата набрання законної сили: 22.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  911/1473/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В., 
		секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
		розглянувши касаційну скаргу Білоцерківської міської ради 
		на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2023 (суддя Бабкіна  В.  М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 (Агрикова О. В. - головуюча суддя, судді Мальченко А. О., Козир Т. П.) у справі
		за позовом Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви
		до Білоцерківської міської ради
		про визнання незаконним і скасування рішення,
		(у судове засідання з`явився представник відповідача Голуб В. О.), 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст і підстави позовних вимог 
		1.1. Парафія Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення від 27.04.2023 № 3808-39-VIII.
		Позов обґрунтовано тим, що рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 № 3808-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви" є необґрунтованим та протиправним, прийнятим з порушеннями процедури та за неналежних підстав, за відсутності доведення факту порушення земельного законодавства, та прийнятим з перевищенням повноважень, наданих міській раді.
		2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
		2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Парафія Святителя Луки Войно-Ясенецького є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 17.06.2002 за юридичною адресою: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 49, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 13531200000002984, код ЄДРПОУ 26245791, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 - діяльність релігійних організацій. 
		На підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради № 1499-70-V від 30.09.2010 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування" Парафією Святителя Луки Войно-Ясенецького було отримано право постійного користування на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Святителя Луки Войно-Ясенецького) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 49, м. Біла Церква, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 154257 від 30.06.2011 року та витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:036:0041.
		Також, на вказаній земельній ділянці площею 0,0849 га з кадастровим номером 3210300000:04:036:0041, яка перебувала у постійному користуванні позивача, за адресою: вул. Ярослава Мудрого, 49, м. Біла Церква Київської обл., знаходиться нежитлова будівля - храм на честь Святителя Луки Войно-Ясенецького, загальною площею 327,6 кв.м, незавершене будівництво 65 % готовності.
		Реєстрація права власності на будівлю храму підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 115842570, дата формування 01.03.2018 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1498303432103. Згідно вказаного Витягу власником будівлі храму є Парафія Святителя Луки Войно-Ясенецького.
		Крім того в матеріалах справи наявний технічний паспорт на вказану вище будівлю.
		27.04.2023 Білоцерківською міською радою на засіданні позачергової 39 сесії VIII скликання було прийнято рішення № 3808-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви", зі змісту якого слідує, що, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 року № 69, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища від 21.04.2023 року № 69 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатської діяльності, етики та регламенту від 26.04.2023 року № 26, керуючись Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 27.01.2023 № Н-8/11, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, міська рада вирішила: 1. Припинити право постійного користування Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького (код ЄДРПОУ 26245791) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Святителя Луки Войно-Ясенецького) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: вулиця Ярослава Мудрого, 49, місто Біла Церква, яке виникло на підставі підпункту 1.1 пункту 1 рішення Білоцерківської міської ради від 30 вересня 2010 року № 1499-70-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування та передачі земельної ділянки в постійне користування". У пункті 2 рішення зазначено, що землекористувачу або управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради потрібно зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України.
		Відповідачем також долучено до матеріалів справи висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затвердженого наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023, та з урахуванням норм ЗК України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».
		3. Короткий зміст судових рішень у справі
		3.1. Рішенням Господарського суду Київської області 16.10.2023 у справі № 911/1473/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024, позовні вимоги задоволено.
		Рішення судів аргументовані тим, що оскаржуване рішення ради не містить жодних посилань на відповідний пункт статті 141 ЗК України, яка встановлює вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а матеріали справи не містять доказів, які б надавали раді правоЗК в цілому, тобто у справі відсутні докази добровільної відмови позивача від права постійного користування, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених ЗК України, припинення діяльності позивача, як релігійної організації, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці тощо, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ради порушує право позивача на землю, набуте ним у встановленому законом порядку. 
		Матеріали справи також не містять доказів ініціювання Радою примусового припинення права позивача на спірну земельну ділянку, що в силу імперативних положень статті 143 ЗК України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.
		Позивач набув у встановленому законом порядку статусу релігійної організації, та станом на прийняття Радою оскаржуваного рішення такого статусу не втратив. Докази протилежного матеріали справи не містять.
		Аналіз норм статей 90, 104 Цивільного кодексу України, статті 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не дає підстав для висновку про те, що втрата чинності статуту релігійної організації в частині її повної назви у зв`язку із невиконанням вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань)…" має наслідком припинення діяльності релігійної організації в цілому або ж як власне релігійної організації.
		Відповідно, у Ради не було підстав припиняти право постійного користування позивача на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання - під розміщення Храму Святителя Луки Войно-Ясенецького) площею 0,0849 га з кадастровим номером: 3210300000:04:036:0041, що розташована за адресою: вулиця Ярослава Мудрого, 49, місто Біла Церква, у зв`язку з втратою на думку відповідача позивачем статусу релігійної організації.
		4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		4.1. Білоцерківська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.  
		Підставою касаційного оскарження є пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		Скаржник зауважує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми статті 141 ЗК України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.
		Відповідач стверджує про важливість доповнення переліку підстав припинення права постійного користування релігійних організацій земельними ділянками згідно з нормою пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України, а саме враховуючи правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки втрата правосуб`єктності тягне за собою припинення права постійного користування земельними ділянками релігійною організацією в зв`язку з втратою чинності її статутом (положенням) у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).
		Позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 ЗК України Парафія не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки позивач не надавав до суду першої інстанції будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема передбачених статтею 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
		4.2. Релігійна громада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Позивач вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, правильно застосували приписи статті 129 Конституції України, статей 140- 143 ЗК України, приписи Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Закону України від 20.12.2018 № 2662-VIII "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (далі - Закон № 2662-VIII).
		4.3. Представник позивача 19.10.2024 подала клопотання про відкладення розгляду цієї справи в касаційному суді на іншу дату, яке мотивоване тим, що адвокат Іваницька О. П. перебувати у відрядженні в місті Гданськ, Польща. Зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалася, позиція представника  позивача викладена у відзиві на касаційну скаргу, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд відхилив вказане клопотання. 
		5. Позиція Верховного Суду 
		5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		5.3. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.09.2024 у справі №  911/1476/23 та у подальшому застосованому, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справах №  911/1474/23 та №  911/1472/23, юридична особа, згідно з частинами 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України, повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.
		Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній з 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.
		За змістом пунктів 1, 31, 32 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній з 31.01.2019) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.
		Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації.
		Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням.
		Відповідно до частин 7, 8 статті 12 Закону № 987-ХІІ (у редакції пункту Закону № 2662-VІІІ, чинній з 26.12.2018) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації. Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.
		Водночас імперативною нормою пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону №  2662-VІІІ передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).
		Отже, обов`язок релігійних організацій (об єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій, внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки частини 7 статті 12 Закону № 2662-VIII.
		Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за частинами 7, 8 статті 12 Закону № 987-ХІІ зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом чотирьох місяців є втрата ним чинності в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (аналогічний висновок викладено в пункті 29 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 640/4748/19, а також у пункті 20 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, ухваленої у подібних правовідносинах).
		Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 та абзацу 1 частини 6 статті 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
		Приписи Закону №   2662-VІІІ та статті 12 Закону № 987-XII зі змінами, внесеними Законом № 2662-VIII, були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України. 
		За наслідками конституційного контролю Рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон № 2662-VІІІ та стаття 12 Закону № 987-XII зі змінами, внесеними Законом № 2662-VIII, визнані такими, що відповідають Конституції України (пункт 1 резолютивної частини).
		Так, Конституційний Суд України, розв`язуючи питання відповідності Конституції України зазначених приписів законів України, серед іншого виснував, що з аналізу норм статті 90 ЦК України, частини 3 статті 8, частин 1, 5 статті 12, статей 13, 14 Закону № 987-XII, статті 16 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" випливає, що Закон № 2662-VIII не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об`єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об`єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території (абзаци 2- 8 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).
		Тож орган конституційного контролю дійшов висновку, що приписи розділу I Закону № 2662-VIII у частині уточнення назви релігійних організацій (об`єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об`єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (абзац 9 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).
		Конституційний Суд України, аналізуючи пояснювальну записку до проєкту Закону України про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (реєстр. № 5309), ухваленого в подальшому як Закон № 2662-VIII, з`ясував, що його розроблено з метою забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також із метою забезпечення суспільства повною та достовірною інформацією. Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням), які знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини 2 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву у своїх установчих документах (абзаци 2, 4 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини).
		Відтак, Конституційний Суд України констатував правомірними, а отже, допустимими обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в громадські організації (у частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій (об`єднань)); орган конституційного контролю окремо зауважив, що його висновок про домірність застосованих заходів обумовлений також тим фактом, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії російської федерації (див. абзаци 6, 7 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини).
		У цьому конституційному провадженні Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності частині 3 статті 35, частині 1 статті 36 Конституції України у частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).
		У цьому аспекті Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли б державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Із приписів частин 2, 3 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України випливає, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абзац 2 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини). Орган конституційної юрисдикції у зв`язку з цим вказав: "установлений пунктом 2 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VIII порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу I Закону № 2662-VIII. Таку мету Закону № 2662-VIII Конституційний Суд України вважає легітимною" (абзац 5 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини).
		Також у конституційному поданні його автори стверджували, що "держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено оспорюваним Законом № 2662-VIII" (перше речення абзацу 1 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини). 
		Конституційний Суд України визнав таке твердження юридично безпідставним і наголосив, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань (перше речення частини 4 статті 35 Конституції України), зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини 10 статті 5 Закону № 987-XII зобов`язані додержуватися вимог чинного законодавства, тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, на думку Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абзацу першого, абзаци 2- 4 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини).
		У зв`язку з цим Конституційний Суд України констатував, що припис пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VIII не суперечить Конституції України. 
		Крім того, суб`єкт права на конституційне подання, посилаючись на припис частини 1 статті 8 Конституції України та, зокрема, на Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010, пов`язав питання дотримання/недотримання процедури ухвалення Закону № 2662-VIII із принципом юридичної визначеності який, на його думку, "вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними", а також, що "порушення законодавчої процедури стосується зокрема положення про передбачуваність ситуації, оскільки прийняття закону мало б не відбутись або закон мав би бути в іншій редакції якби законодавча процедура була дотримана" (див. перше речення абзацу 1 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини). Утім, орган конституційного контролю, дослідивши порушене авторами конституційного подання питання, вказав, що приписи Закону № 2662-VIII є чіткими й однозначними, вони є передбачними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Отже, підстав для визнання Закону №  2662-VIII таким, що суперечить статті 8 Конституції України, немає (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
		Отже, Верховний Суд під час розгляду цієї справи бере до уваги той факт, що питання конституційності приписів Закону № 2662-VІІІ та статті 12 Закону №  987-XII зі змінами, внесеними Законом № 2662-VIII, було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності вказаних норм законодавства Основному Закону України.
		Частиною 5 статті 12 Закону № 987-ХІІ (у редакції, чинній з 26.12.2018) унормовано, що статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
		Наведене положення кореспондується як із нормою пункту 8 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так із вимогами частини 1 статті 15 Закону № 987-ХІІ, відповідно до яких у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.
		Відповідно до частини 7 статті 17 Закону № 987-ХІІ користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому ЗК України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.
		Згідно з частиною 1 та пунктом "в" частини 2 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
		Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20), від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37)).
		Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (стаття 7 ЦК України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.
		Отже, виходячи із системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 ЦК України, пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України, статей 12- 14, 17 Закону № 987-ХІІ, пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VІІІ та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Верховний Суд у постановах від 11.09.2024 у справі №  911/1476/23 16 та від 17.09.2024 у справах №  911/1474/23, № 911/1472/23 виснував, що в разі очевидної недобросовісної поведінки Релігійної громади, яка полягає в порушенні відповідною релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом № 2662-VІІІ (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку зі втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону № 2662-VІІІ втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації. 
		Адже в разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.
		З наведеного слідує, що помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених статтею 141 ЗК України вичерпних підстав припинення права користування спірною земельною ділянкою, оскільки пунктом "в" частини першої цієї статті (в редакції, чинній на час прийняття Міськрадою оспорюваного рішення) чітко визначено таку підставу, як припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, що не слід ототожнювати із припиненням позивача як юридичної особи, коли таке припинення відбувається без правонаступництва. 
		За таких обставин вміщений в оскаржуваних рішеннях висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення від 27.04.2023 № 3808-39-VIII, яким Міськрада припинила право постійного користування Парафії на спірну земельну ділянку саме в зв`язку із втратою позивачем статусу релігійної організації та її набувача, є помилковим, позаяк не відповідає викладеному вище висновку щодо комплексного застосування положень пункту 6 статті 3 та частин першої, третьої статті 90 ЦК України, пункту "в" частини другої статті 92 ЗК України, статей 12- 14, 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
		У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що позивач, внаслідок свідомого ігнорування вимог законодавства, втратив свій статус релігійної організації, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 ЗК України Релігійна громада не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки позивач не надавав до суду першої інстанції будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема, передбачених статтею  12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», що, в свою чергу свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення, прийнятого відповідачем на виконання положень Закону №  2662-VІІІ та Рішення Конституційного Суду України від  27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19) (справа щодо повної назви релігійних організацій).
		У разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з`ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.
		Оскільки судами попередніх інстанцій достовірно встановлено той факт, що позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом № 2662-VIII змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, та ураховуючи правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 11.09.2024 у справі №  911/1476/23 16 та від 17.09.2024 у справах №  911/1474/23 ,№ 911/1472/23 про те, що статут Релігійної громади втрачає чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак наразі не може вважатися набувачем права постійного користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню повністю як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		З наведених раніше мотивів колегія суддів відхиляє необґрунтовані доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
		6. Висновки Верховного Суду
		6.1. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		6.2. Згідно з частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		6.3. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України.
		6.4. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню як ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що в свою чергу є підставою для задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
		7. Розподіл судових витрат
		7.1. Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги немайнового характеру, то керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат скаржника у виді сплаченого ним судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання цих витрат на позивача.
		Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Білоцерківської міської ради задовольнити.
		Рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 911/1473/23 скасувати.
		Ухвалити нове рішення. 
		У задоволенні позову відмовити.
		Стягнути з Парафії Святителя Луки Войно-Ясенецького Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 49, код 26245791) на користь Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 15, код 26376300) 9394,00 грн (дев`ять тисяч триста дев`яносто чотири гривні 00 копійок) витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій. 
		Наказ доручити видати Господарському суду Київської області.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не  підлягає.
		Головуючий                                                                                Н.  О.  Волковицька
		 
		 
		Судді                                                                                          С. К. Могил
		 
		 
		                                                                                          О. В. Случ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...