Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/23017/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-5092ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/23017/22
		провадження № 61-5092св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                 Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_1 ,
		відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року у складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б. Сопруна В. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                              ОСОБА_2 про виселення з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житла та про її вселення у вказану квартиру.
		В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що з 1989 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано 28 червня 1994 року. 
		Після розірвання шлюбу ними було придбано кожним по частці квартири                 АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 19 листопада 2005 року. 
		У подальшому позивачка придбала у відповідача належну йому частку зазначеної квартири, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 03 січня 2018 року. 
		Отже, позивачка стала одноосібним власником квартири. 
		Проте, ОСОБА_2 залишився проживати у спірній квартирі, пообіцявши звільнити квартиру. 
		В подальшому відповідач був знятий з реєстрації місця проживання у спірній квартирі та не зважаючи на усі вказані обставини залишався проживати у ній. 
		Спільним побутом із ним позивачка не пов`язана. 
		Останнім часом ОСОБА_2 систематично чинить їй перешкоди у користуванні належною їй квартирою, вчиняє психологічне та фізичне насильство, зловживає спиртними напоями, без її дозволу поселяє у її квартиру невідомих осіб, порушує правила співжиття чим створює неможливі умови для проживання, не приймає участі в утриманні житла та сплаті комунальних послуг, спричиняє домашнє насильство. 
		У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану позивачка виїхала за кордон та після повернення не змогла потрапити до власного житла через заміну відповідачем замків на вхідних дверях.
		Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд виселити          ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житла та вселити її у вказану квартиру.
		У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, визнання правочинів недійсними.
		В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що з 25 лютого 1989 року він перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		У подальшому, 28 червня 1994 року, шлюб між ними було вимушено розірвано, без наміру припинення сімейних відносин, а з метою безперешкодного його виїзду за кордон для ввезення в Україну вживаних автомобілів. 
		Розірвання шлюбу не відобразилось на сімейних відносинах, вони продовжували подружні відносини, мали відповідні права та обов`язки подружжя, виховували  дітей, придбавали майно тощо. 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дочка ОСОБА_4 . 
		У період з 1991 року по 2004 рік він разом із ОСОБА_1 та дітьми проживали в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2 . 
		Указану квартиру він отримав за місцем роботи, а пізніше вона була продана з метою придбання іншого житла.
		Так, згідно з договором купівлі-продажу квартири від 19 листопада 2005 року він придбав разом із ОСОБА_1 у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 .
		З 16 грудня 2005 року він був зареєстрований у вказаній квартирі, проживає в ній по цей час, приймає участь в її утриманні та сплаті комунальних послуг. 
		До 31 серпня 2021 року він із ОСОБА_1 продовжував вести спільне господарство, мав з нею спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, вони разом працювали, виховували дітей, отримували спільні доходи. 
		Тобто, між ними зберігалися сімейні відносини, притаманні подружжю. 
		Наприкінці серпня 2021  року він дізнався, що дружина йому зраджує, і з вересня 2021 року між сторонами припинились сімейні відносини.
		Вказував, що за час спільного проживання ними на підставі договорів купівлі-продажу, окрім квартири, було придбано й інше майно, а саме:
		- 27 червня 2006 року - автомобіль марки КАМАЗ модель 53212, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу;
		- 23 квітня 2008 року - загальний причіп ПР-Бортовий-Е, модель 8352, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
		- 24 жовтня 2015 року - спеціалізований причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
		Вказане майно було зареєстровано за ОСОБА_2 . 
		Крім того, 12 травня 2009 року за ОСОБА_1 на підставі укладеного договору купівлі-продажу було зареєстровано автомобіль SKODA Octavia TOUR, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 з правом керування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Позивач вважав, що оскільки спірне майно придбане за час їх спільного проживання однією сім`єю, тому є таким, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
		Однак, у подальшому, 18  грудня 2017 року автомобіль марки КАМАЗ модель 53212, 1988 року випуску, причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску, та загальний причіп ПР-Бортовий-Е, модель 8352, 1989 року випуску, були перереєстровані за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , НОМЕР_18, НОМЕР_19.
		Стверджує, що правочини щодо перереєстрації права власності на вказаний автомобіль та причепи з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , які мали місце 18 грудня 2017 року, а також укладений з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу частки квартири від 03 січня 2018 року є фраудаторними, оскільки відчуження вказаного майна відбулося після ухвалення постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2017 року, згідно з якою з нього, як з ФОП ОСОБА_2 , стягнуто борг у сумі 113 600 грн на користь ФГ «Україна».
		Зазначена у договорі купівлі-продажу від 03 січня 2018 року ціна квартири була значно менше, ніж ринкова, кошти за правочином не передавались, відсутні розписки чи інші документи, що підтверджують передачу-отримання коштів між сторонами.
		На момент укладення указаних вище правочинів сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не мали конфліктів та наміру припиняти сімейні відносини.
		Посилаючись на викладені обставини, уточнивши в подальшому позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд:
		- встановити факт спільного проживання як чоловіка та жінки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 31 серпня 2021 року;
		- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та поділити майно: 
		-          квартиру АДРЕСА_3 ;
		-          автомобіль марки КАМАЗ, модель 53212, 1988 року випуску, номер шасі (кузова, рами)    НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
		-          автомобіль марки (моделі) SKODA Octavia TOUR, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами)   НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 ; 
		-          спеціалізований причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску, номер шасі (кузова, рами)       НОМЕР_10 , реєстраційний номер НОМЕР_11 ; 
		-          загальний причіп ПР-Бортовий-Е модель 8352, 1989 року випуску, номер шасі (кузова, рами)  НОМЕР_12 , реєстраційний номер                             НОМЕР_13 ; 
		- визнати за ним право власності на частку квартири АДРЕСА_3 ; 
		- виділити йому на праві особистої приватної власності: 
		-          автомобіль марки КАМАЗ, модель 53212, 1988 року випуску, номер шасі (кузова, рами)    НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ; 
		-          спеціалізований причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску, номер шасі (кузова, рами)       НОМЕР_10 , реєстраційний номер НОМЕР_11 ;
		- залишити у власності ОСОБА_1 : 
		-          загальний причіп ПР-Бортовий-Е модель 8352, 1989 року випуску, номер шасі (кузова, рами)  НОМЕР_12 , реєстраційний номер                                 НОМЕР_13 ; 
		-          автомобіль марки (моделі) SKODA Octavia TOUR, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами)   НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 ; 
		- стягнути з ОСОБА_1 на його користь компенсацію вартості його частки в автомобілях у розмірі 7 021,93 грн; 
		- визнати недійсними правочини: договір купівлі-продажу частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Подолян О. О. 03 січня 2018 року за реєстровим № 4; договір купівлі-продажу № 22/105 автомобіля КАМАЗ 53212, 1988 року випуску, укладений 18 грудня 2017 року у Територіальному сервісному центрі міністерства внутрішніх справ № 0546; договір купівлі-продажу № 22/107 спеціалізованого причепа TRAILER R 243EL, 1993 року випуску, укладений 18 грудня 2017 року у Територіальному сервісному центрі міністерства внутрішніх справ № 0546; договір купівлі-продажу № 22/106 загального причепа ПР-Бортовий-Е модель 8352, 1989 року випуску, укладений 18 грудня 2017 року у Територіальному сервісному центрі міністерства внутрішніх справ № 0546.
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 січня 2023 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано в одне провадження з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_2 до                  ОСОБА_1 про встановлення факту проживання без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, поновивши строк звернення до суду із зустрічним позовом.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня                            2023 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_3 .
		У іншій частині вимог первісного позову відмовлено.
		Зустрічний позов ОСОБА_2  задоволено частково.
		Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 31 серпня 2021 року.
		Визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя:
		частку квартири АДРЕСА_3 ;
		автомобіль марки КАМАЗ, модель 53212, 1988 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
		автомобіль марки (моделі) SKODA Octavia TOUR, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 ;
		спеціалізований причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , реєстраційний номер НОМЕР_11 ;
		загальний причіп ПР-Бортовий-Е модель 8352, 1989 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_12 , реєстраційний номер НОМЕР_13 .
		Поділено майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме:
		визнано за ОСОБА_2 право власності на частку квартири АДРЕСА_3 ; на автомобіль марки КАМАЗ, модель 53212, 1988 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ; на спеціалізований причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , реєстраційний номер НОМЕР_11 ;
		визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_3  (1/2 частка квартири АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 19 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ценделіною О. В. за реєстровим № 3069); на автомобіль марки (моделі) SKODA Octavia TOUR, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 ; на загальний причіп ПР-Бортовий-Е модель 8352, 1989 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_12 , реєстраційний номер НОМЕР_13 .
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 021,93 грн компенсації вартості частки у спільній сумісній власності.
		У іншій частині вимог зустрічного позову відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року до 31 серпня 2021 року продовжували проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели у цей час спільне господарство, що підтверджується довідками з місця реєстрації, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків, а також тим, що майже через півтора року після розірвання шлюбу у них народилась молодша дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також матеріали справи містять значну кількість фото, з яких вбачається перебування сторін у сімейних відносинах у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України у різні роки впродовж спірного періоду (сімейні свята, відпочинок, дозвілля тощо). Тому суд дійшов висновку, що     ОСОБА_1 та    ОСОБА_2 фактично проживали без реєстрації шлюбу однією сім`єю у період з 01 січня 2004 року до 31 серпня 2021 року. 
		 
		На переконання суду, під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторонами було набуто нерухоме майно - частка квартири АДРЕСА_3 , яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та підлягає поділу. 
		 
		Крім цього, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя                   ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які підлягають поділу, є і транспортні засоби: автомобіль марки КАМАЗ, модель 53212, 1988 року випуску; автомобіль марки (моделі) SKODA Octavia TOUR, 2008 року випуску; спеціалізований причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску; загальний причіп ПР-Бортовий-Е модель 8352 , 1989 року випуску, набуті в період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
		Вирішуючи позов в частині вимог про поділ майна, суд виходив з того, що з огляду на рід занять ОСОБА_2 (водій вантажних транспортних засобів), слід  поділити майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя сторін, у такій спосіб: визнати за ОСОБА_2 право власності на частку спірної квартири; на автомобіль марки КАМАЗ, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_15 ; на спеціалізований причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_16 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частку спірної квартири; на автомобіль марки SKODA Octavia TOUR, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_9 ; на загальний причіп ПР-Бортовий-Е модель 8352, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_13 .
		При цьому, з метою дотримання принципу рівності часток майна дружини та чоловіка суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь                 ОСОБА_2 7 021,93 грн компенсації вартості частки у спільній сумісній власності.
		 
		Вирішуючи позовні вимоги про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, суд першої інстанції вказав, що оспорювані договори не можуть бути визнані фраудаторними з огляду на те, що їх укладення відбулося за вільного волевиявлення обох сторін, а іншою заінтересованою особою ці правочини не оспорювалися.
		 
		Вирішуючи позов в частині вимог про вселення та виселення, суд зазначив, що 
		сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , тому позовна вимога ОСОБА_1 про її вселення до спірної квартири підлягає задоволенню, а позовна вимога про виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири задоволенню не підлягає. При цьому наявності підстав для виселення ОСОБА_2 , передбачених статтею 116 Житлового кодексу України, не доведено.
		 
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2023 року виправлено описку, допущену у абзаці п`ятому резолютивній частині рішення від 05 грудня 2023 року, який викладено у новій редакції: «Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 31 серпня 2021 року».
		 
		Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 27 800 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає 9 600 грн, а стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 37 400 грн витрат на професійну правничу допомогу. Отже, відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України, суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 27 800 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		 
		Не погодившись із вказаними судовими рішеннями,  ОСОБА_1 та                    ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційними скаргами.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено, у зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не надав належної оцінки правовим підставам заявленого зустрічного позову та зібраним у справі доказам та залишив поза увагою, що позивач за зустрічним позовом не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу, оскільки наявні докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.
		На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу та спільного набуття ними у період з 01 січня 2004 року до 31 серпня 2021 року у сумісну власність спірного майна, а саме квартири та транспортних засобів.
		Зазначив, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 Сімейного кодексу України, вважати спірне майно, набуте ОСОБА_1 у період після 01 січня 2004 року, таким, що належить ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_1 , як чоловікові та жінці, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
		Вирішуючи позовні вимоги за зустрічним позовом щодо визнання правочинів недійсними, апеляційний суд дійшов висновку, зокрема про те, що ознак фіктивності (фраудаторності) вказані правочини не містять, оскільки                   ОСОБА_2 не довів, а суд не встановив наявність умислу з певним спрямуванням волі у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 при їх укладенні.
		Вирішуючи позовні вимоги первісного позову ОСОБА_1 про виселення, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не втратив інтерес до спірної квартири як до єдиного житла, у зв`язку із чим у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити з підстав їх недоведеності.
		Вирішуючи позовні вимоги первісного позову ОСОБА_1 про вселення, апеляційний суд виходив з підстав їх недоведеності.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		05 квітня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката                    Кашпрук О. В.через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргоюна рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 рокута постанову Вінницького апеляційного суду від                           05 березня 2024 року.
		 
		В касаційній скарзі заявник просить:
		- скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року в частині скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року про задоволення зустрічного позову про поділ майна та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року в частині поділу майна та визнання права власності за ОСОБА_2 на автомобіль марки КАМАЗ модель 53212,  НОМЕР_1 ; на спеціалізований причіп TRAILER R243EL, реєстраційний номер НОМЕР_11 , а за ОСОБА_1 - на автомобілі марки ) SKODA Octavia TOUR, реєстраційний номер НОМЕР_9 , загальний причіп ПР-Бортовий-Е модель 8352, реєстраційний номер  НОМЕР_13 ,  в цій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін;
		 
		- скасувати  рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня            2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року в частині відмови у поділі квартири, ухвалити нове рішення про поділ квартири за адресою: АДРЕСА_4 ;
		 
		- скасувати  рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня            2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про:
		-          визнання недійсним договору купівлі-продажу частки квартири, посвідченого приватним нотаріусом Подолян О. О. 03 січня 2018 року за реєстровим № 4; 
		-          визнання недійсним договору купівлі-продажу № 22/105 автомобіля КАМАЗ 53212, 1988 року випуску, укладений 18 грудня 2017 року у Територіальному сервісному центрі міністерства внутрішніх справ № 054; 
		-          визнання недійсним договору купівлі-продажу № 22/106 автомобіля                           ПР-Бортовий-Е (СЗАП) модель 8352, 1989 року випуску, укладеного 18 грудня 2017 року у Територіальному сервісному центрі міністерства внутрішніх справ № 0546;
		-          визнання недійсним договору купівлі-продажу № 22/107 автомобіля TRAILER R 243EL, 1993 року випуску, укладеного 18 грудня 2017 року у Територіальному сервісному центрі міністерства внутрішніх справ № 0546.
		При цьому заявник зазначив, що в іншій частині постанова суду апеляційної інстанції ним не оскаржується.    
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		06 травня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката                   Федчук Т. М. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду- без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
		 
		08 травня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		Встановлено, що 25 лютого 1989 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у с. Біла Липовецького району Вінницької області за актовим записом № 3 було зареєстровано шлюб.
		Рішенням народного суду Замостянського району м. Вінниці від 07 лютого  1994 року у справі № 2-267/1994 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який був зареєстрований 25 лютого 1989 року у с. Біла Липовецького району Вінницької області, актовий запис № 3, було розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 28 червня 1994 року зроблено запис за № 358.
		Сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 19 листопада 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ценделіною О. В. за реєстровим № 3069, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали, в рівних частках кожний, квартиру АДРЕСА_3 .
		03 січня 2018 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець передав у власність (продав), а Покупець отримав у власність (купив) частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_3 .
		Згідно з пунктом 1.3 вказаного договору вказана частка квартири належить продавцю на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу частки квартири, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ценделіною О. В. 19 листопада 2055 року за реєстровим № 3069, зареєстрованого КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 28 листопада 2005 року, і записаного в реєстрову книгу № 369 за реєстровим № 1660/33814.
		Окрім зазначеної квартири сторонами у справі було також придбано:
		- автомобіль марки КАМАЗ модель 53212, 1988 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_17 від 27 червня 2006 року. 
		- загальний причіп ПР-Бортовий-Е, модель 8352, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований 23 квітня 2008 року на праві власності за ОСОБА_2 
		- автомобіль SKODA Octavia TOUR, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 12 травня 2009 року з правом керування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 
		- спеціалізований причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований на праві власності 24 жовтня 2015 року за ОСОБА_2 . 
		У подальшому, автомобіль марки КАМАЗ модель 53212, 1988 року випуску,  причіп TRAILER R243EL, 1993 року випуску, та загальний причіп ПР-Бортовий-Е, модель 8352, 1989 року випуску, були перереєстровані за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від 19 грудня 2017 року, НОМЕР_18 від 19 грудня 2017 року, НОМЕР_19 від 20 грудня 2017 року.
		Як вбачається з довідки ОСББ «Антонова 54» від 07 грудня 2022 року № 276, ОСОБА_2 фактично проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , з 2004 року по теперішній час, а до 12 вересня 2022 року ОСОБА_2 був і зареєстрований за вказаною адресою, що підтверджується довідкою Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 21 жовтня 2022 року № 49829.
		Згідно з повідомленням ПП «БОКУД» від 11 січня 2023 року № 1 за адресою:              АДРЕСА_5 з 13 березня 1992 року до 16 грудня 2005 року були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а з 1995 року до 16 грудня 2005 року і ОСОБА_4 .
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року оскаржуються в касаційному порядку лише в частині вирішення зустрічних позовних вимог  ОСОБА_2  до  ОСОБА_1  про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, а також про визнання правочинів недійсними, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в іншій частині позовних вимог оскаржувані судові рішення предметом касаційного перегляду.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
		 
		Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. 
		За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. 
		Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
		Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від                   03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц.
		Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.
		Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
		Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		У статті 60 СК України (яка міститься у главі 8 цього Кодексу)закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		 
		Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		 
		Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Установивши, що ОСОБА_1  не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу, а наявні докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу.
		При цьому, за відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_1 , як чоловікові та жінці, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, у зв`язку із чим у задоволенні вимог про поділ майна необхідно відмовити.
		Щодо вимог про визнання правочинів недійсними
		Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 просив визнати недійсними укладені з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу частки квартири від 03 січня 2018 року та договори купівлі-продажу автомобілів та причепів від 18 грудня 2017 року  у відповідності до статті 234 ЦК Україниз підстав їх фраудаторності.
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
		Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 757/12646/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року в справі № 910/18436/16.
		У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі  № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові   від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
		Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що  позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
		Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
		Таким чином, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено судове рішення  про стягнення коштів або відкрито судове провадження у справі за позовом до нього про стягнення коштів відкрито виконавче провадження, та його найближчі родичі  (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
		Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
		При цьому оспорити фраудаторний правочин в судовому порядку може лише кредитор, якщо такий правочин призвів до неможливості задовольнити його вимоги за рахунок такого майна.
		 
		Зазначене у повній мірі відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21).
		Оскільки з позовом про визнання правочинів недійсними у відповідності до статті 234 ЦК України з підстав їх фраудаторності звернулася сторона цих правочинів, а не кредитор, позбавлений можливості задовольнити його вимоги за рахунок відчуженого майна, приймаючи до уваги, що наявність умислу щодо фіктивності в усіх сторін цих правочинів не доведена, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів та частки квартири недійсними.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994  року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від  27  вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 березня 2024 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог  ОСОБА_2  до  ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, а також про визнання правочинів недійсними залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                             А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...