Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/3287/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2024.
Дата набрання законної сили: 24.10.2024
Номер судового провадження: 61-8177ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 199/3287/23
		провадження № 61-8177св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 24 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Лопатіної М. Ю., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2023 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав.
		 
		Позов мотивовано тим, що батьки позивачки, батько ОСОБА_3 і мати ОСОБА_2 , з 28 листопада 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 22 липня 2011 року розірвано. 05 серпня 2011 року, коли позивачці виповнилось шість років, її мати застосувала до неї фізичне насильство, а саме вдарила рукою по потилиці, від чого позивачка вдарилась обличчям об стіл. За вказаним фактом, а також через висловлювання ОСОБА_2 в її бік нецензурною лайкою неодноразово подавала заяви до правоохоронних органів, однак у порушенні кримінальної справи було відмовлено. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 07 грудня 2010 року відповідачка притягувалась до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, 
		у зв`язку з тим, що 17 листопада 2010 року о 20:00 год за адресою мешкання висловлювалась нецензурною лайкою на адресу старшої дочки ОСОБА_5 , завдала останній фізичного болю. Позивачка закінчила школу у 2022 році, однак під час навчання з працівниками навчального закладу контактував, відвідував батьківські збори та брав активну участь у вихованні позивачки лише її батько, 
		а мати ніколи не цікавилась проблемами та навчанням дитини і навчальний заклад не відвідувала. З 2012 року та дотепер питанням стану здоров`я та лікуванням позивачки займається тільки батько. При цьому позивачка проживає окремо від матері, а остання з 2021 року дотепер до органу опіки та піклування з приводу встановлення порядку участі у її вихованні не зверталась. Відповідачку було запрошено до органу опіки та піклування для проведення бесіди з приводу ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо позивачки, однак на таку бесіду вона не з`явилась. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 
		2013 року на користь ОСОБА_3 з відповідачки стягнено аліменти, які вона належним чином не сплачує, внаслідок чого виникла заборгованість, що станом на жовтень 2021 року складає 78 231,28 грн.
		 
		Посилаючись на те, що ОСОБА_2 життям, розвитком, станом здоров`я 
		і навчанням позивачки не цікавиться, не бере участі у її житті та утриманні, що свідчить про її ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, 
		ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неї.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 07 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду справи були підтверджені заявлені позивачкою підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, а саме триваюче та систематичне ухилення останньої від виконання своїх батьківських обов`язків без поважних причин. Водночас суд дійшов висновку про те, що, оскільки особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, а тому, з огляду на те, що позивачка на час розгляду справи судом досягла повноліття та втратила правовий статус дитини, то правових підстав для задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав немає.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 07 грудня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати в сукупності факти виконання / невиконання батьками своїх обов`язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом (постанова Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21). Апеляційний суд вважав необґрунтованими висновки місцевого суду щодо доведеності ухилення відповідачки від виконання її батьківських обов`язків щодо доньки ОСОБА_1 . Апеляційний суд вважав, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на доньку ОСОБА_1 , 
		а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам останньої. 
		У висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення 
		ОСОБА_2 батьківських прав, який має рекомендаційний характер, не наведено однозначних обставин, які вказували б на наявність підстав для застосування стосовно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Урахувавши якнайкращі інтереси позивачки, бажання відповідачки брати участь у житті доньки, спілкуватись з нею, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав з підстав недоведеності винної поведінки останньої, свідомого нехтування своїми обов`язками.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		29 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не застосував висновки щодо застосування норм права 
		у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 
		29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) та від 26 січня 2022 року у справі № 20,3/3505/19 (провадження № 61-14351св21), 
		у яких вказано, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав. Апеляційний суд повно та всебічно не дослідив матеріали справи, оскільки згідно з висновком фахівця судово-медичного експерта від 08 серпня 2011 року № 2541 у позивачки виявлені тілесні ушкодження у вигляді садна на підборідді ліворуч, яке спричинене дією тупого твердого предмета (предметів), можливо, 
		в термін, який вказує позивачка, 05 серпня 2011 року, матір вдарила рукою позивачку по потилиці, внаслідок чого вона вдарилась обличчям об стіл. Протягом 2010-2011 років батько позивачки на адресу поліції направляв заяви про притягнення відповідачки до відповідальності за фактами завдання позивачці фізичного болю, проте у відкритті кримінальних проваджень було відмовлено. Відповідачка ніколи не брала участі у освітніх процесах, досягненнями, успіхами та здоров?ям доньки не цікавилася, лікуванням не займалася. Покази свідків суд не врахував. Вказані факти як кожен окремо, так 
		і в сукупності свідчать про ухилення відповідачки від виховання дитини.
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
		 
		02 серпня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
		 
		Короткий зміст фактичних обставин справи
		 
		ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з 28 листопада 1997 року перебували 
		у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2011 року.
		 
		За час перебування у шлюбі у них народились діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		ОСОБА_1 зареєстрована та до березня 2022 року фактично проживала разом з батьком та сестрою ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 , в березні 2022 року виїхала до Словаччини, де і дотепер проживає та навчається.
		 
		Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2013 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_1 
		в розмірі 720,00 грн щомісяця, починаючи з 13 грудня 2012 року та до досягнення дітьми повноліття.
		 
		Станом на червень 2022 року розмір загальної заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 69 027,23 грн.
		 
		Відповідно до довідки від 04 квітня 2022 року Театру-школи сучасного танцю «Потоки» Творчої асоціації «АЗ данс» ОСОБА_1 здобувала практичні та теоретичні навички за програмою «Сучасний танець» у вказаній школі з жовтня 2015 року до 2022 року. Усі питання з боку батьків щодо її участі в усіх творчих проєктах, концертах, майстер-класах, виїздах до креативних лабораторій та міжнародних фестивалів вирішував та забезпечував батько, мати ніколи не брала участі у вказаних процесах, досягненнями та успіхами доньки не цікавилася.
		 
		Відповідно до довідки від 11 квітня 2022 року, виданої лікарем-педіатром ОСОБА_6 , позивачка отримувала консультації педіатра з 2006 року. 
		З 2012 року питанням діагностики стану здоров`я та лікуванням ОСОБА_1 займався лише батько, мати з 2012 року при зверненнях ОСОБА_1 за допомогою з питань здоров`я не була присутня, станом здоров`я та перебігом лікування дитини не цікавилась.
		 
		Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико-соціальної допомоги № 8» Дніпровської міської ради від 25 квітня 2022 року № 75/1/03 ОСОБА_1 є пацієнтом вказаного медичного закладу на підставі декларації про вибір лікаря, що надає первинну медичну допомогу. Відповідно до записів в первинній обліковій документації (форма 
		№ 112/о «Історія розвитку дитини») записів щодо супроводження позивачки, як пацієнтки, до лікаря батьками або іншими особами, спостереження за станом здоров`я, здійснення лікування та перебігу лікування дитини батьками та/або іншими особами з 2012 року немає. Під час укладення декларації про вибір лікаря, що надає первинну медичну допомогу, з лікарем, який на теперішній час надає таку допомогу ОСОБА_1 , довіреною особою для повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом зазначений батько.
		 
		З повідомлень управління-служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 28 березня 
		2022 року № 03/1015 та від 17 лютого 2023 року № 04/742 відомо, що відповідачка про визначення способів участі у вихованні та спілкуванні 
		з донькою ОСОБА_1 до управління служби у справах дітей з 2021 року до теперішнього часу не зверталась.
		 
		Згідно з листом управління-служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 17 лютого 2023 року № 04/741 ОСОБА_2 03 лютого 2023 року було запрошено до управління служби у справах дітей для проведення бесіди та надання пояснень щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків відносно доньки 
		ОСОБА_1 , однак станом на 17 лютого 2023 року ОСОБА_2 не з`явилась, пояснень не надала.
		 
		Відповідно до листа Комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс № 57» Дніпропетровської міської ради від 16 березня 2023 року № 96 ОСОБА_1 закінчила школу у 2022 році. Під час її навчання з працівниками закладу контактував лише батько, який завжди відвідував батьківські збори та брав активну участь у вихованні доньки, мати ніколи не цікавилась проблемами та навчанням доньки, в закладі не з`являлась.
		 
		Згідно з висновком органу опіки і піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 19 липня 2023 року є доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 . При цьому орган опіки і піклування зазначив, що мати не здійснює належного виховання та утримання своєї дитини, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, ухиляється від виконання покладених на неї батьківських обов`язків.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		 
		Згідно з частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 
		20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист 
		і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		 
		Статтею 9 Конвенції покладено на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, враховуючи об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.
		 
		У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		 
		Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться 
		з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
		 
		Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
		 
		Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено 
		в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі 
		№ 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі 
		№ 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
		 
		У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява 
		№ 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
		 
		Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
		 
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача.
		 
		Ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, зокрема, того, що позивачка не надала достатніх, належних і допустимих доказів, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками щодо доньки, а також 
		з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
		 
		Суд також взяв до уваги, що ОСОБА_2 бажає спілкуватися з донькою та заперечує проти позбавлення батьківських прав.
		 
		Крім того, апеляційний суд обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновком органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 19 липня 2023 року № 4/5-380 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її доньки ОСОБА_1 , оскільки він не 
		є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, не містить відомостей, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків. Орган опіки та піклування не надав оцінки причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. 
		 
		Розглядаючи цей спір, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційного суду із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на нормах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених 
		у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє 
		в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 
		2024 року- без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
		 
		З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу, ОСОБА_1 , в інтересах якої дієОСОБА_4 ,залишити без задоволення.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. М. Коротун
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...