Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/11609/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.10.2024.
Дата набрання законної сили: 24.10.2024
Номер судового провадження: 61-8815ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 760/11609/20
		провадження № 61-8815св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Фонд соціального страхування України, правонаступником якого 
		є Пенсійний фонд України,
		треті особи: виконавча дирекція Фонду соціального страхування України, правління Фонду соціального страхування України, ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги  ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року у складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанови Київського апеляційного суду 
		від 01 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., 
		Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду соціального страхування України, треті особи: виконавча дирекція Фонду соціального страхування України, правління Фонду соціального страхування України, ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування пункту постанови, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Позов мотивовано тим, що наказом від 02 березня 2020 року № 24-к позивачку тимчасово призначено на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у порядку, передбаченому законодавством.
		 
		Підставами цього наказу зазначено її особисту заяву від 02 березня 
		2020 року та лист Голови правління відповідача ОСОБА_3 від 02 березня 2020 року. Трудовий договір (контракт) між нею та відповідачем або третіми особами у письмовій формі не укладався та не узгоджувався строк трудового договору. Її призначенню передувала процедура попереднього узгодження відповідної кандидатури шляхом обміну листами між директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_11 та Головою правління Фонду соціального страхування України ОСОБА_3 
		 
		22 квітня 2020 року відбулося позачергове засідання правління Фонду, де, всупереч поданню про призначення її на посаду, прийнято постанову № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України», пунктом 6 якої надана вказівка виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 про звільнення у термін до 24 квітня 2020 року, в тому числі виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду, тобто її, відповідно до законодавства України про працю (підпункт 6.3 постанови).
		 
		24 квітня 2020 року її було ознайомлено зі змістом наказу про звільнення, отримала копію цього наказу та трудову книжку.
		 
		Вважала, що відповідні розпорядчі документи індивідуальної дії - постанова 
		(в частині) та наказ про звільнення - незаконні та такі, що підлягають скасуванню, оскільки відповідач завідомо протиправно вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки правління Фонду визначає кількість та призначає 
		і звільняє заступників директора виконавчої дирекції Фонду лише за поданням директора виконавчої дирекції Фонду. При цьому на момент проведення позачергового засідання правління Фонду соціального страхування України 
		22 квітня 2020 року в розпорядженні правління Фонду був належно оформлений письмовий документ (подання) директора виконавчої дирекції відповідача про призначення її на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду, що за своїм змістом є прямо протилежним до прийнятого незаконного рішення, без обов`язкового розгляду якого і його відхилення взагалі неможливо було прийняти розпорядчий документ про звільнення, так як письмове подання від 
		03 березня 2020 року № 776-09-1 передувало проведенню самого засідання та іншого, протилежного за змістом, подання не було.
		 
		Також не було в розпорядженні й іншого письмового подання щодо призначення на відповідну посаду іншої особи, яке б завершилось прийняттям законного рішення.
		 
		Крім того, до виключних повноважень директора виконавчої дирекції щодо звільнення заступників директора належить лише звільнення за власним бажанням (у разі коли проміжок часу до наступного засідання правління перевищує строк попередження про звільнення за власним бажанням), угодою сторін, переведенням, з подальшим інформуванням правління Фонду.
		 
		Також зазначала, що наказом про призначення її на посаду від 02 березня 
		2020 року № 24-к була визначена відкладальна обставина для її тимчасових відносин з Фондом, а саме до призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у порядку, передбаченому законодавством, тому строком припинення тимчасовості перебування на посаді може бути виключно подія (дата) призначення на постійній основі на посаду визначеним порядком або її, або іншої особи.
		 
		ОСОБА_1 просила визнати дії Фонду соціального страхування України щодо її звільнення з займаної посади виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України протиправними і незаконними; визнати незаконним та скасувати пункт 6 постанови правління Фонду соціального страхування України від 22 квітня 
		2020 року № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України»; визнати незаконним та скасувати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 24 квітня 2020 року № 3к; поновити її на посаді (роботі) виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з моменту незаконного звільнення; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2020 року до дня подання позову 
		22 травня 2020 року, що становить 44 362,42 грн.
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду заяву, у якій з урахуванням заяви про збільшення вимог, просила стягнути з Фонду соціального страхування України на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 01 грудня 2020 року про поновлення на роботі в сумі 798 887,05 грн за період з 02 грудня 2020 року до 27 вересня 2021 року.
		 
		Заяву мотивовано тим, що відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Проте всупереч наведеному станом на 
		27 вересня 2021 року відповідач рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року не виконав, не поновив її на роботі, відповідний наказ про поновлення на роботі не видавав, тобто порушення її прав триває.
		 
		Суди розглядали справу неодноразово.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Визнано незаконним та скасовано пункт 6.3 частини шостої постанови правління Фонду соціального страхування України від 22 квітня 2020 року № 5 
		в частині звільнення ОСОБА_1 .
		 
		Визнано незаконним та скасовано наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 24 квітня 2020 року № 3к «Про звільнення 
		ОСОБА_1 ».
		 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді в.о. заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 24 квітня 2020 року.
		 
		Стягнено з Фонду соціального страхування України на користь 
		ОСОБА_1 584 551,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням визначених законом податків та зборів. 
		 
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що пункт 6.3 постанови правління Фонду від 22 квітня 2020 року та наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 24 квітня 2020 року № 3-к про звільнення позивачки прийняті з порушенням вимог закону, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		При цьому суд зазначив, що у випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк, тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку. 
		 
		Ненастання обумовленого наказом від 02 березня 2020 року № 24-к про призначення позивачки на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду факту, її звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України суперечить вимогам закону.
		 
		Додатковим рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 10 січня 2022 року стягнено з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 2 522,40 грн судового збору.
		 
		Додатковим рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року рішення суду Солом?янського районного суду міста Києва від 
		01 грудня 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в.о. заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 24 квітня 2020 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу в розмірі 72 094,71 грн, за вирахуванням визначених законом податків та зборів, допущено до негайного виконання.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, 
		з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України залишено без задоволення.
		 
		Рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року залишено без змін.
		 
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що звільнення позивачки наказом виконавчої дирекції Фонду від 24 квітня 2020 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є незаконним, оскільки трудового договору з нею 
		в розумінні пунктів 2, 3 статті 23 КЗпП України, тобто у вигляді спеціального строкового трудового договору, не укладалось. Строк трудового договору (трудових відносин) з позивачкою не встановлювався та не фіксувався у будь-якому вигляді, а визначався подією, яка мала настати (прийняття на роботу постійного працівника), однак на час звільнення позивачки ця подія не настала.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції
		 
		Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року касаційну скаргу Фонду соціального страхування України задоволено частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанову Верховного Суду мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій правильно встановили наявність між сторонами трудових правовідносин 
		у зв`язку з укладенням трудового договору. При цьому Верховний Суд вказав, що суду необхідно з`ясувати, чи закінчився строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням чітко визначеної події - прийняттям відповідного рішення уповноваженим органом управління, чи відбулося призначення заступника директора (безстроково чи за контрактом), чи була погоджена кандидатура позивачки на цю посаду, у зв`язку з чим строк трудового договору з позивачкою можна вважати таким, що закінчився.
		 
		Суд не врахував, що поновлення позивачки на посаді тимчасово виконуючого обов`язки заступника директора є неможливим. При цьому поновлення прав позивачки у разі встановлення незаконного звільнення може відбуватися лише шляхом зміни дати звільнення.
		 
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Солом?янського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року 
		взадоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції, не заперечуючи обов`язку роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, керувався тим, що, скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, Верховний Суд виклав підстави для цього, провів відповідний аналіз судової практики, в тому числі висновків Верховного Суду, та надав чіткі вказівки для їх виконання з метою перевірки законності ухваленого судом рішення про поновлення на роботі.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року задоволено.
		 
		Апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України на додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року задоволено частково.
		 
		Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року скасовано і ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 травня 
		2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у прийнятті додаткового рішення відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що між позивачкою і підприємством за взаємним погодженням був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого був обумовлений настанням певної події, а саме призначенням позивачки на вакантну посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду, а отже, призначення позивачки виконуючим обов?язки було тимчасовим. Таким чином, оскільки з позивачкою був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту, остання могла бути звільнена на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з часу настання такої події. За обставин цієї справи строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням чітко визначеної події - прийняттям відповідного рішення уповноваженим органом управління, закінчився з дати непогодження кандидатури ОСОБА_1 на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду. Відтак суд дійшов висновку про те, що звільнення позивачки відповідало нормам КЗпП України. Похідні вимоги позивачки, зокрема щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягає задоволенню.
		 
		З урахуванням скасування судового рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, як наслідок, додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року також підлягає скасуванню
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Ухвалу Солом?янського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року залишено без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що на час розгляду судом першої інстанції заяви позивачки висновки Верховного Суду, зроблені у цій справі, були обов?язковими для врахування судом першої інстанції, а тому колегія суддів вважала, що доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали суду першої інстанції не заслуговують на увагу. Апеляційний суд також зазначив, що на час перегляду апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року скасовано 
		і в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
		 
		09 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Солом?янського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 
		01 серпня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким її заяву про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного невиконанням рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року про її поновлення на роботі, задовольнити.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки відповідач станом на час розгляду заяви рішення суду першої інстанції не виконав, наказ про поновлення позивачки на роботі не видав, це є порушенням вимог закону щодо негайного виконання рішення суду, що, в свою чергу, є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
		 
		09 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 
		01 серпня 2022 року та залишити в силі рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року та додаткове рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 23 травня 2022 року.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд неправильно застосував норму матеріального права, не врахувавши, що припинення трудового договору у зв?язку із закінченням його строку (пункт 2 частина перша статті 36 КЗпП України) можливе лише в тому випадку, коли його укладення відповідало нормам закону. Апеляційний суд не врахував, що на працівника, як на більш слабку сторону трудового договору, ніж роботодавець, в трудових правовідносинах не можуть покладатись негативні наслідки порушень, які при прийнятті працівника на роботу були допущені самим же роботодавцем. Відповідач визнав ту обставину, що укладення трудового договору з позивачкою не відповідало нормам закону. Вказує, що апеляційний суд прийняв докази, які не були подані до суду першої інстанції.
		 
		Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає такі: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України; суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 487/5015/16-ц; суд апеляційної інстанції прийняв нові докази, що є порушенням норм процесуального права; суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив 
		у задоволенні клопотання про зупинення провадження.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		16 грудня 2022 року Фонд соціального страхування України подав до Верховного Суду відзиви, у яких просить ухвалу Солом?янського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 
		01 серпня 2022 року залишити без змін, а касаційні скарги без задоволення.
		 
		Відзиви мотивовані тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, з урахуванням висновків Верховного Суду, зроблених у постанові від 17 листопада 2021 року у цій справі, ухвалили законні та обґрунтовані рішення про відмову в задоволенні заяви про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди з ухваленими судовими рішеннями. Вказує, що подією, до якої було укладено строковий трудовий договір з позивачем, є рішення правління як про призначення її на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду, так і про відмову у її призначенні.
		 
		24 січня 2024 року Пенсійний фонд України подав до Верховного Суду відзив, 
		у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року залишити без змін.
		 
		Відзив мотивовано тим, що поновлення позивачки на посаді є неможливим, оскільки фактично ані посади, ані юридичної особи не існує. У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у цій справі було досліджено обставини справи, надано їм правову оцінку та наведено мотиви застосування норм права, що було враховано апеляційним судом під час повторного апеляційного перегляду справи.
		 
		Рух касаційних скарг та матеріалів справи
		 
		Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 вересня 2022 року касаційні скарги передачі судді доповідачу Сакарі Н. Ю. та визначено склад суду: Білоконь О. В. , Осіян О. М .
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року заяви суддів Сакари Н. Ю., Білоконь О. В., Осіяна О. М.про самовідвід задоволено.
		 
		Відведено суддів Сакару Н. Ю., Білоконь О. В., Осіяна О. М. від участі у розгляді касаційних скарг  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року, ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 
		13 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 рокуу справі № 760/11609/20.
		 
		Касаційні скарги  ОСОБА_1 передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
		 
		Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 вересня 2022 року касаційні скарги передано судді-доповідачу Синельникову Є. В. та визначено склад суду: Хопта С. Ф. , 
		Шипович В. В .
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року заяви про самовідвід суддів Синельникова Є. В. і Шиповича В. В. задоволено.
		 
		Відведено суддів Синельникова Є. В. і Шиповича В. В. від участі у розгляді касаційних скарг ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року, ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 
		13 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року у справі № 760/11609/20.
		 
		Касаційні скарги передано на повторний автоматизований розподіл. 
		 
		Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 вересня 2022 року касаційні скарги передано судді-доповідачу Олійник А. С. та визначено склад суду: Яремко В. В. , Хопта С. Ф .
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року  ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року та постанов Київського апеляційного суду від
		01 серпня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Солом?янського районного суду міста Києва.
		 
		05 січня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року залучено Пенсійний фонд України як правонаступника Фонду соціального страхування України до участі 
		у справі.
		 
		Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року касаційні скарги та матеріали справи передано судді-доповідачу Коротуну В. М.та визначено склад суду: 
		Коротенко Є. В. , Червинська М. Є.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені 
		у відзивах на касаційні скарги та у поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Короткий зміст фактичних обставин справи
		 
		Наказом від 02 березня 2020 року № 24-к ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України тимчасово, до призначення на посаду заступника директора у порядку, передбаченому законодавством, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису 26 500,00 грн.
		 
		Підставою для укладення трудового договору, окрім заяви самої позивачки, був лист Голови правління Фонду соціального страхування України ОСОБА_3 від 02 березня 2020 року № 13 про відсутність заперечень щодо призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду тимчасово, до призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду у порядку, передбаченому законодавством.
		 
		Листом від 03 березня 2020 року № 776-09-1 директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_11 скерувала до правління Фонду соціального страхування України подання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду
		 
		Пунктом 6.3 постанови правління Фонду соціального страхування України від 
		22 квітня 2020 року № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України» надано вказівку виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 про звільнення у термін до 
		24 квітня 2020 року виконуючих обов`язки заступників директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_12 та ОСОБА_1 , відповідно до законодавства України про працю.
		 
		Наказом виконавчої дирекції Фонду від 24 квітня 2020 року № 3-к скасовано наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 
		21 квітня 2020 року № 58-к «Про переведення ОСОБА_1 ». Звільнено ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, 24 квітня 2020 року з роботи 
		у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
		 
		У цій справі апеляційний суд установив наявність між сторонами трудових правовідносин у зв`язку з укладенням трудового договору, що також було установлено у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року, ухваленій 
		у цій справі.
		 
		А тому аргументи касаційної скарги про те, що укладення трудового договору не відповідало нормам закону є безпідставними.
		 
		Правове регулювання відносин, пов`язаних із призначенням працівника виконуючим обов`язки, здійснюється на підставі КЗпП України, роз`яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати 
		і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового замісництва» (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє
		в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України.
		 
		Виконання тимчасовим замісником посадових обов?язків постійного працівника обмежується періодом замісництва (тимчасового виконання обов`язків), такі трудові відносини за своїм характером завжди є строковими, оскільки замісництво встановлюється на конкретний проміжок часу. 
		 
		Вказаний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 201/15850/17-ц (провадження № 61-37566св18).
		 
		За змістом зазначених норм у їх системному зв`язку призначення працівника виконуючим обов`язки на вакантну посаду, як правило, не допускається. Це можливо лише за посадою, на яку призначення здійснюється вищим органом управління.
		 
		Апеляційний суд установив, що призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України мало відбутися за рішенням правління Фонду за поданням директора виконавчої дирекції Фонду. 
		 
		З листа Голови правління Фонду соціального страхування України від 
		02 березня 2020 року № 12 відомо, що на наступний тиждень засідань правління Фонду не було заплановано.
		 
		Наказом від 02 березня 2020 року № 24-к ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України тимчасово, до призначення на посаду заступника директора у порядку, передбаченому законодавством.
		 
		Листом від 03 березня 2020 року № 776-09-1 директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_11 скерувала до правління Фонду соціального страхування України подання щодо призначення позивача на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду.
		 
		Погоджуючись на призначення на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, виходячи зі змісту власноруч написаної заяви, позивачка усвідомлювала тимчасовий характер займаної посади, який обмежений певним часом, а саме моментом призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду постійного працівника. 
		 
		Крім того, виходячи зі специфіки процедури призначення на посаду заступника керівника, що вимагала погодження кандидатури ОСОБА_1 правлінням Фонду соціального страхування України за поданням директора виконавчої дирекції Фонду, однак внесення подання не свідчило про те, що останню буде погоджено в обов`язковому порядку, позивачка мала усвідомлювати, що у разі непогодження її кандидатури правлінням Фонду її буде звільнено з посади 
		в. о. заступника керівника.
		 
		Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 16 травня 
		2018 року у справі № 756/5123/16-ц (провадження № 61-9077св18), від 
		31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц (провадження № 61-44171св18),від 30 жовтня 2019 року в справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18), від 15 листопада 2019 року у справі № 714/1129/18 (провадження 
		№ 61-13278св19).
		 
		Отже, між позивачем та підприємством за взаємним погодженням був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого був обумовлений настанням певної події, а саме призначення на вакантну посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду постійного працівника. Таке призначення було тимчасовим.  
		 
		Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
		 
		Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц (провадження 
		№ 61-44171св18), від 21 травня 2020 року у справі № 489/3814/18 (провадження № 61-10298св19).
		 
		Таким чином, оскільки з позивачкою було укладено строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту, остання могла бути звільнена на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з часу настання такої події.
		 
		Практика Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права є сталою.
		 
		Строк визначався настанням юридичного факту - призначення на посаду заступника директора. Таке призначення було тимчасовим і не визначалось конкретним проміжком часу у зв`язку з неможливістю передбачити тривалість процедури погодження та призначення заступника директора в порядку, передбаченому законодавством.
		 
		Разом з тим, враховуючи вимоги Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Статут Фонду соціального страхування України, директор міг внести на погодження лише одну кандидатуру заступника, яка могла бути погоджена, що зумовлювало призначення на посаду заступника, або не погоджена, що унеможливлювало прийняття рішення про призначення такої особи та подальше продовження трудових відносин.
		 
		Отже, враховуючи специфіку порядку призначення заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, такою подією може бути рішення правління як про призначення особи на посаду, так і про відмову 
		у її призначенні.
		 
		Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 
		2019 року у справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18).
		 
		Апеляційний суд установив, що постановою правління Фонду від 22 квітня 
		2020 року № 5 виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду було доручено звільнити виконуючих обов`язки заступників директора виконавчої дирекції Фонду, в тому числі ОСОБА_1 , з 24 квітня 2020 року, тобто рішенням правління відмовлено у погодженні на призначення позивачки на посаду заступника, що було прийнято за наслідками розгляду подання від 
		03 березня 2020 року, а тому дійшов правильного висновку про те, що строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням чітко визначеної події, - прийняттям відповідного рішення уповноваженим органом управління, закінчився з дати непогодження кандидатури ОСОБА_1 на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду. За таких обставин висновок апеляційного суд про те, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України було проведено у законний спосіб, є правильним.
		 
		Отже, встановивши, що підстав для поновлення позивачки на роботі немає, адже її звільнення було проведено законно, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині визнання незаконним звільнення та поновлення її на посаді не підлягають задоволенню як необґрунтовані та безпідставні. При цьому апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідних.
		 
		Під час повторного апеляційного перегляду справи апеляційний суд врахував висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 17 листопада 2021 року у цій справі.
		 
		Відповідно до статі 236 КЗпП України уразі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		 
		На час перегляду апеляційним судом ухвали Солом?янського районного суду 
		міста Києва від 13 червня 2022 року про відмову в задоволенні заяви про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2020 року було скасовано і в задоволенні позову відмовлено, що свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду.
		 
		За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали Солом?янського районного суду міста Києва від 13 червня 
		2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року, оскільки аргументи касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість вказаних судових рішень не були підтверджені під час перегляду справи 
		в касаційному порядку.
		 
		Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених 
		у касаційних скаргах, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційних скаргах.
		 
		Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє 
		в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційних скарг
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
		 
		З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 13 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                             В. М. Коротун
		 
		 
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...