Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/5327/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 51-3634км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018180000000390

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 569/5327/19
		провадження № 51-3634км24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		засудженого                                               ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),    
		захисника                                                    ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		представника потерпілої                         ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
		потерпілих                                                   ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ( у режимі відеоконференції), 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року щодо 
		ОСОБА_6 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2023 року ОСОБА_6  засуджено за вчиненнякримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. 
		Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, цивільних позовів, речових доказів та процесуальних витрат.
		Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 01 червня 2018 року близько 20:00, керуючи автомобілем «Renault Megane» (д. н. з. НОМЕР_1 ) та рухаючись правою смугою руху проїзної частини вул. Дубенської в м. Рівному, зі сторони вул. Макарова в напрямку м. Дубна, навпроти виїзду із вул. Калинової, що примикає з правого боку до проїзної частини вул. Дубенської по ходу руху цього автомобіля, увімкнувши сигнал лівого повороту, в порушенням вимог пункту 10.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перед розворотом не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для розвороту, виконав маневр розвороту ліворуч, що викликало небезпечну дорожню ситуацію, у результаті якої відбулося зіткнення із автобусом «SETRA S 315» (д. н. з. НОМЕР_2 ) під керування ОСОБА_11 , який рухався по лівій смузі руху проїзної частини вул. Дубенської в м. Рівному в попутному напрямку.
		У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажири автомобіля «Renault Megane» отримали тілесні ушкодження: ОСОБА_12 - середнього ступеня тяжкості; ОСОБА_13 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер 02 червня 2018 року в Рівненській обласній клінічній лікарні.
		Порушення ОСОБА_6 вимог пункту 10.4 ПДР (перед розворотом завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку) перебуває у прямому безпосередньому причинному зв`язку із скоєнням ДТП, є необхідною умовою її виникнення, оскільки призвела до виникнення небезпечної ситуації та настання суспільно - небезпечних наслідків.
		Рівненський апеляційний суд ухвалою від 22 квітня 2024 року задовольнив частково апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_14 скасував вирок районного суду в частині вирішення цивільних позовів щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим та повернув матеріали справи місцевому суду для вирішення позовів в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Обґрунтовуючи викладені в касаційній скарзі вимоги, вказує, що в матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, за яке його засуджено, адже, на його думку, матеріали провадження щодо його підзахисного сфальсифіковано.
		Зокрема зазначає про численні порушення, допущенні органом досудового розслідування під час проведення слідчих дій та при складанні процесуальних документів за наслідками їх проведення, які покладені в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 Запевняє, що суди не звернули уваги на ряд цих порушень, що призвело до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
		Стверджує, що обвинувачення фактично ґрунтується на показаннях водія автобуса ОСОБА_11 , які він надав під час проведення слідчого експерименту, де було встановлено вихідні дані для проведення авто-технічної експертизи щодо обставин та механізму ДТП, у тому числі, розташування транспортних засобів до початку розвороту та на момент зіткнення, бокові інтервали автомобілів відносно елементів проїзної частини тощо, та в подальшому, на підставі його показань, було проведено авто-технічну експертизу. 
		Зауважує, що до цих вихідних даних, отриманих під час проведення слідчого експерименту, слід ставиться критично, оскільки ОСОБА_11 є зацікавленою особою, враховуючи, що він теж є учасником ДТП. 
		При цьому наполягає, що висновок експерта № 8673 свідчить про перевищення ОСОБА_11 швидкості руху і спричинення ДТП, однак суди залишили поза увагою цей пункт висновку.
		Також акцентує на тому, що водій автобуса не був допитаний безпосередньо в судовому засіданні, хоча в матеріалах провадження наявна ухвала про привід свідка ОСОБА_11 , яка, на думку захисника, є не виконаною,що свідчить про неповноту судового розгляду.
		Зазначає і на тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив стороні захисту у проведенні комплексної експертизи, на що апеляційний суд не звернув уваги. 
		Додає, що суди не врахували показань ОСОБА_6 про те, що автобус рухався по зустрічній смузі або частково зустрічній смузі, оскільки початок слідів гальмування автобуса на зустрічній смузі може свідчити про те, що автобус на момент початку розвороту автомобіля перебував саме на зустрічній смузі руху, а наявність сліду гальмування лише від одного колеса може свідчити про технічну несправність системи гальмування автобуса.
		Наполягає, що на перехресті, де сталась ДТП, ні дорожньою розміткою, ні дорожніми знаками не заборонялось розворот чи поворот ліворуч з вул. Калинової, а тому, враховуючи інтенсивність руху, ширину проїзної частини, габарити транспортного засобу, яким керував ОСОБА_6 , твердження суду про порушення п.10.4 ПДР є недостатньо обґрунтованим і не може становити об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК.
		Крім іншого сторона захисту описує в касаційній скарзі порушення, які, як він уважає, допущені суддею районного суду під час ухвалення судових рішень, зокрема посилання в ухвалах на клопотання прокурора про проведення судових засідань в режимі відеоконференції (допит експерта), які, на його думку, не існують; допит експерта відбувався в режимі відеоконференції, однак в журналі судового засідання цього не відображено; в журналах судових засідань не вірно зазначені учасники провадження; проголошення суддею короткого тексту судового рішення без дотримання процесуальних вимог; не зазначення у вироку про вирішення долі речового доказу (автобуса) тощо, в сукупності, на його думку, свідчать про  істотне порушення вимог КПК.
		Поряд з цим захисник стверджує, що судами безпідставно не враховано наявність обставин, що пом`якшують покарання (активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття), внаслідок чого ОСОБА_6 призначено надто суворе покарання.
		Підсумовуючи зазначає, що апеляційний суд проігнорував низку порушень районним судом під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам КПК
		 
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 , представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 , потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_9 заперечили проти її задоволення, обґрунтовуючи свої позиції, оскаржувані судові рішення просили залишити без змін.
		Мотиви Суду
		Згідно  зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		Викладені в касаційній скарзі доводи захисника про неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК.
		Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
		Оскаржувані судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі сторони захисту. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
		Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
		За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
		Вирішуючи питання про доведеність винуватості   ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК, районний суд послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
		У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості  ОСОБА_6 саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. У мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.З позицією місцевого суду погодився і апеляційний суд, який зауважив про безпідставність доводів сторони захисту стосовно незаконності та необґрунтованості оскарженого вироку з мотивів невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження щодо доведеності вини обвинуваченого.
		За версією сторони захисту, водій автобуса ОСОБА_11 , їдучи у смузі зустрічного руху з перевищенням швидкості, допустив зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_6 , який здійснював маневр розвороту ліворуч із лівої смуги руху в напрямку м. Рівного, оскільки дорожня розмітка дозволяла його виконати.
		Таким чином, сторона захисту фактично стверджувала про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
		Проте, спростовуючи цю версію, суд першої інстанції покликався на: - показання самого обвинуваченого, потерпілих ОСОБА_12 (яка перебувала безпосередньо в автомобілі під керуванням ОСОБА_6 в момент ДТП), ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , слідчого ОСОБА_15 , експерта ОСОБА_16 , а також на письмові докази, зокрема: - протоколи огляду місця події, слідчих експериментів за участі свідка ОСОБА_11 та підозрюваного ОСОБА_6 , огляду відеозапису (зафіксованого з середини автомобіля «Renault Megane»), висновки судово-медичних експертиз (трупа від 02 липня 2018 року № 297, встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_17 від 25 липня 2018 року № 543 та ОСОБА_6 від 09 липня 2018 року № 592, з дослідження технічного стану ТЗ - «Renault Megane» від 20 липня 2018 року № 3.1-322/18, з дослідження технічного стану ТЗ - автобуса «SETRA 315» від 19 червня 2018 року № 3.1-323/18), висновок судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму ДТП № 8673 від 03 жовтня 2018 року, висновок судової авто-технічної експертизи № 3.1-85/19 від 19 лютого 2019 року.
		Так, районний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дослідивши, зокрема протокол огляду місця події від 01 червня 2018 року з фототаблицями та схемою до нього, у якому зафіксовано місце дорожньо-транспортної пригоди - елементи вулиці, дороги, вид та стан покриття, наявність покриття для двох напрямків, кожен з яких містить по дві смуги для руху, слідову картину на місці ДТП, встановив, що автомобіль марки «Renault Megane» рухався в напрямку вул. Січових Стрільців по правій смузі руху, автобус марки «SETRA 315» рухався по лівій смузі руху в напрямку вул. Січових Стрільців.
		Протоколом від 02 червня 2018 року оглянуто відеозапис «00096.МТS», здійснений із салону автомобіля марки «Renault Megane», на якому зафіксовано рух даного транспортного засобу, момент виконання маневру розвороту цим транспортним засобом, зокрема, рухаючись по крайній правій смузі руху в напрямку м. Дубно, ОСОБА_6 починає виконувати маневр розвороту через ліву сторону по ходу свого руху, виїжджаючи на зустрічні смуги руху. Цей відеозапис також було оглянуто в суді апеляційної інстанції.
		Висновком експерта від 19 лютого 2019 року № 3.1-85/19 встановлено, що відповідно до наданого на експертизу відеозапису «00096.МТS», автомобіль «Renault Megane» д. н. з.  НОМЕР_1 (із якого проводилась відеозйомка), виконував маневр розвороту ліворуч з правої смуги руху проїзної частини вул. Дубенська в м. Рівному в напрямку м. Дубна.
		Також відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 15 червня 2018 року за участі свідка ОСОБА_11 (водія автобуса марки «SETRA 315»), останнім відтворено обставини цієї ДТП, зокрема розташування автомобіля марки «Renault Megane» під керуванням ОСОБА_6 перед зміною напрямку руху та в момент зіткнення.
		Суди попередніх інстанцій констатували, що зазначені вище докази об`єктивно узгоджуються між собою та з показаннями потерпілої ОСОБА_12 , надані нею під час допиту у суді першої інстанції щодо здійснення ОСОБА_6 маневру розвороту ліворуч із правої смуги руху, та не узгоджуються із даними протоколу слідчого експерименту, проведеного за участю підозрюваного ОСОБА_6 , під час якого він зазначав, що виконав маневр розвороту ліворуч із лівої смуги руху в напрямку м. Рівного.
		Висновком судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму ДТП від 03 жовтня 2018 року № 8673 підтверджено, що водій автомобіля марки «Renault Megane» (д. н. з.  НОМЕР_1 ) - ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 10.1 та 10.4 ПДР, а саме: маючи намір виконати розворот ліворуч, повинен переконатися, що виконання маневру буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а виконуючи маневр розвороту ліворуч не з крайнього лівого положення на проїзній частині - дати дорогу автобусу «SETRA S315» (д. н. з. НОМЕР_2 ).
		На підтвердження цього висновку в суді першої інстанції був двічі допитаний експерт К ОСОБА_18 , який зазначив, що ця експертиза була ним проведена на підставі ухвали слідчого судді та йому були надані у розпорядження усі матеріали кримінального провадження. При цьому, експерт однозначно вказав, що причинно-наслідковою подією цієї ДТП був маневр автомобіля під керуванням ОСОБА_6 , зазначивши, що аварійної ситуації не виникнуло б при перевищенні швидкості автобусом марки «SETRA S315», якби автомобіль марки «Renault Megane» не створив йому перешкоду, вказавши на те, що автобус не міг рухатись по зустрічній смузі.
		Таким чином, доводи касатора про те, що автобус марки «SETRA S315» рухався зустрічною смугою руху, а також те, що перевищення водієм цього автобусу дозволеної швидкості руху стало основною підставою для виникнення ДТП, спростовуються матеріалами провадження.
		Твердження сторони захисту про те, що висновок експерта від 03 жовтня 2018 року № 8673 базується лише на показаннях свідка ОСОБА_11 також не знайшли свого підтвердження, адже, як убачається з оскаржуваних судових рішень, суди зазначили, що допитаний як свідок слідчий ОСОБА_15 вказував на те, що вихідні дані для призначення експертизи з дослідження виникнення механізму ДТП, були отримані із відеозапису із салону автомобіля марки «Renault Megane», та з урахуванням параметрів, зафіксованих під час огляду місця події. При цьому, судовий експерт ОСОБА_16 вказував на те, що у його розпорядження були надані усі матеріали кримінального провадження.
		Отже, суди констатували, що обвинувачений ОСОБА_6 здійснював маневр розвороту ліворуч саме з правої смуги руху, а не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, як того вимагають положення Правил дорожнього руху, а тому посилання адвоката на те, що ОСОБА_11 не був безпосередньо допитаний в суді, враховуючи докази зазначені вище, не спростовує того, що порушення Правил дорожнього руху саме ОСОБА_6 потягли за собою дорожньо-транспортну пригоду з настанням її наслідків.
		Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 здійснював розворот на ділянці, яка дозволяє здійснювати такий маневр, а тому в його діях фактично відсутній склад інкримінованого йому злочину, та акцентує, що ОСОБА_6 засудженого за порушення ним пункту 10.4 Правил дорожнього руху, що вимагає від водія перед розворотом завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, перебуває у прямому безпосередньому причинному зв`язку із скоєнням ДТП, є необхідною умовою її виникнення, оскільки призвела до виникнення небезпечної ситуації та настання суспільно - небезпечних наслідків. ОСОБА_6 не пред`являлось обвинувачення за перетинання ним двох суцільних смуг.
		Як неодноразово зазначав суд касаційної інстанції, у випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу кримінального правопорушення потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступеня участі кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. Основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час дорожнього руху, є його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення. Причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити.
		На противагу доводам сторони захисту, у цьому кримінальному провадженні місцевий суд чітко зазначив у вироку, які саме порушення Правил дорожнього руху стали причиною настання наслідків, передбачених ч. 2 ст. 286 КК, тобто перебували у прямому причинному зв`язку з ними.
		Так, суд установив, що причиною дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків є порушення пункту 10.4 ПДР, допущені водієм ОСОБА_6 , котрий перед розворотом не зайняв відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для розвороту, виконав маневр розвороту ліворуч, що викликало небезпечну дорожню ситуацію, у результаті якої відбулося зіткнення із автобусом під керуванням водія ОСОБА_11 , внаслідок чого пасажири автомобіля «Renault Megane»: ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості; ОСОБА_13 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер 02 червня 2018 року в Рівненській обласній клінічній лікарні.
		Також Верховний Суд звертає увагу касатора, що перерахування ним у скарзі, як він уважає, порушень, допущених органом досудового розслідування під час слідчих дій, без охарактеризування їх в розумінні ст. 87 КПК не свідчить про автоматичне визнання цих доказів недопустимими. Незгода сторони захисту з оцінкою доказів не свідчить про їх недопустимість.
		Твердження сторони захисту про безпідставну відмову суду у проведенні комплексної експертизи також спростовуються матеріалами провадження, зокрема ухвалами Рівненського міського суду Рівненської області від 08 травня та 22 грудня 2023 року, з яких слідує, що суддя чітко мотивувала прийняте рішення. Незгода сторони захисту з результатом розгляду поданих клопотань не свідчить про порушення процесуального закону.
		Висловлення стороною захисту заперечення щодо допущення суддею районного суду порушень під час судового розгляду не заслуговують на увагу, враховуючи, що відсутність клопотання безпосередньо від експерта в режимі відеоконференції або невірне зазначення учасників в журналі судового засідання чи проголошення короткого тексту судового рішення не є тими істотними порушеннями вимог процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК.
		Колегія суддів критично оцінює доводи сторони захисту про формальний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції, з огляду на таке.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись статтями 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за скаргою його захисника - адвоката ОСОБА_14 , доводи яких фактично є аналогічними касаційній скарзі адвоката ОСОБА_7 ,  уточнив апеляційні вимоги апелянта, ретельно перевірив зазначені в ній аргументи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, вказавши в ухвалі підстави необґрунтованості таких доводів. 
		Суд уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК, а тому твердження сторони захисту про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставним.
		Що стосується тверджень захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, та неврахування судами обставин, що пом`якшують покарання, то Суд з цього приводу зазначає таке.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
		Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей  та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у зазначеній статті КК  міститься лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Із матеріалів кримінального провадження слідує, що районний суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК, належить до категорії тяжких злочинів, санкцію ч. 2 ст. 286 КК та відсутність обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання. 
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за скаргою сторони захисту, зазначив, що оскільки  під час розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій сторона захисту стверджувала, що ОСОБА_6 здійснював маневр розвороту вліво з правої смуги руху, а причиною виниклої ДТП було саме перевищення дозволеної швидкості руху водієм автобусу марки «SETRA S315», тому підстав стверджувати, що ОСОБА_6 визнав свою вину у вчиненому ним кримінальному правопорушенні у суду не було. 
		Також, апеляційний суд констатував, що враховуючи ту обставину, що з часу спричинення ДТП і по день апеляційного розгляду ОСОБА_6 навіть частково не відшкодував потерпілим матеріальну та/або моральну шкоду, то зазначене свідчить про відсутність щирого каяття зі сторони обвинуваченого. При цьому, ОСОБА_6 не було надано жодних доказів, які б свідчили про його намагання відшкодувати потерпілим завдану шкоду, однак вони відмовлялись від її отримання.
		З таким висновком погоджується і Верховний Суд, твердження захисника про протилежне не свідчить про наявність цих обставин.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з видом і розміром призначеного покарання ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.
		Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
		Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги сторони захисту.
		Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                           ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...