Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 703/1211/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 29.10.2024. Зареєстровано: 30.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2024.

Номер судового провадження: 2/703/773/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 703/1211/24 
		2/703/773/24 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 жовтня 2024 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
		головуючого-судді Прилуцького В.О. 
		секретаря судовогозасідання Дегтярь Л.В.
		за участю:
		позивача ОСОБА_1 
		представника відповідача ОСОБА_2 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів,-
		встановив:
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приват Банк», в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно списані кошти в розмірі 779346 грн.
		В обґрунтування позову позивач зазначає, що в період часу з 23 год. 00 хв. 15 липня 2023 року до 14 год. 14 хв. 19 липня 2023 року невідома особа з приміщення житлового будинку було викрадено його мобільний телефон, з використанням його банківського рахунку відкритого в АТ КБ «Приват Банк» було вчинено крадіжку належних йому коштів в сумі 779346 грн. Таким чином невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоіди доступом до додатку «Приват банк24» та безперешкодно зі сторони служби безпеки банку заволоділи грошовими крштами, які були на його рахунку. В зв`язку з цими подіями 22 липня 2023 року він звернувся до поліції де було відкрито кримінальне провадження за ч. 4 ст. 184 КК України. 23 липня 2023 року він звернувся до банку з заявою про проведення службового розслідування, оскільки вважає, що вказані дії були вчинені за допомогою працівників банку та просив повернути йому кошти в розмірі 779346 грн.
		Ухвалою судді від 22 березня 2024 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.
		Ухвалою суду від 17 жовтня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду. 
		04 червня 2024 року до суду надійшов відзив представника відповідача, у якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що оскаржувана позивачем банківська операція проведена останнім з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки, з підтвердженням та правильним введенням одноразового коду доступу при встановленні/переустановленні мобільного додатку. Виходячи з норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», постанови Національного банку України «Про здійснення операцій з використання електронних платіжних засобів» від 05.11.2014 року № 705, тільки клієнт може ініціювати списання коштів, а банк зобов`язаний ідентифікувати його особу. У той же час, вхід до системи дистанційного банківського обслуговування «Приват 24» - та операції з переказу коштів були здійснені коректно, що можливо лише за наявності реквізитів платіжної картки смс-повідомлень/пуш-повідомлень, які направлялися на фінансовий телефон позивача та були відомі виключно йому, а тому банк безумовно вважає вину клієнта і не несе відповідальності за дії такої особи. Зазначає, що позивач після втрати телефону до якого був прив`язаний фінансовий номер телефону для входу в додаток «Приват 24» не здійснив жодних дій по зміні своїх облікових даних, які використовуються для входу в Приват 24 за своїм фінансовим номером. Таким чином представник відповідач вважає, що позивач своїми необачними діями, а саме втратою телефону за домогою номеру якого було здійснено вхід до застосунку «Приват 24» та перераховано кошти сприяв вчиненню таких дій.
		24 червня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив від позивача, в якому вважає, що подані спростування відносно пред`явлених позовних вимог не базуються на вимогах діючого законодавства є не об`єктивними та неаргументованими, в зв`язку з чим просить суд їх відхилити. 
		У судовому засіданні позивач підтримав позов та просив його задовольнити в повному обсязі.
		Представник відповідача в судовому засіданні проведеному в режимі відеоконференцзв`язку, позові вимоги не визнав, просив суд врахувати пояснення надані у відзиві на позовну заяву та відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Вислухавши думку позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
		Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АТ КБ «Приват Банк» укладено договір банківського рахунку з приводу обслуговування рахунків НОМЕР_1 .
		В зв`язку з обслуговуванням картки позивач був користувачем системи дистанційного обслуговування  платіжного застосунку Приват  24.
		Позивач ОСОБА_3 зазначає, що в період часу з 23 год. 00 хв. 15 липня 2023 року до 14 год. 14 хв. 19 липня 2023 року невідома особа здійснила крадіжку його мобільного телефону з використанням якого з його банківського рахунку в АТ КБ «Приват Багк» було вчинено крадіжку належних йому коштів в сумі 779346 грн.
		Відтак, позивач ОСОБА_1 звернувся до Звягельського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції Житомирської області із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
		За результатами розгляду заяви внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023060530000865 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
		З копії витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до відділу поліції із заявою про вчинення злочину 22 липня 2023 року. З обставин, що можуть свідчити про вчинене кримінальне правопорушення вбачається: в період часу з 23 год. 00 хв. 15 липня 2023 року по 14 год. 14 хв. 19 липня 2023 року невідома особа з прміщення житлового будинку п АДРЕСА_1 умисно таємно викрала мобільний телефон з використанням якого в подальшому з баківського рахунку банку АТ КБ «Приват Банк» умисно таємно викрала грошові кошти в сумі близько 779346 грн., чим завдано матеріальну шкоду ОСОБА_4 на загальну суму 782336 грн., що є великим розміром.
		01 лютого 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення службового розслідування та повернення йому коштів в сумі 779346 грн., які були викрадені з його рахунку.
		З відповіді від 12 лютого 2024 року АТ КБ «Приват Банк» повідомлено, що переказ грошових коштів з карткового рахунку позивача проведено коректно з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки Банку з правильним введенням паролів, які відомі лише клієнту.
		Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
		Частиною першою статті 1068 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
		Статтею 1071 ЦК України визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
		Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
		Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу.
		Неналежним переказом за положеннями цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
		Відповідно до п. 14.12 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
		За положеннями п. 39.1 ст. 39 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», суб`єкти переказу зобов`язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем.
		Підпунктами 32.3.2. пункту 32.3 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку.
		Згідно з пунктами 5, 6 розділу VI Положення Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів (№3705, далі - Положення) користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
		Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
		Пунктами 7,8 розділу VI Положення № 705 визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Частиною 1 пункту 136 розділу VII. Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками Положення №164, встановлено, що користувач зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.
		Пунктом 140 Положення № 164 встановлено, що користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача.
		Аналогічна диспозиція корми права зазначена в пункті 5 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги» (надалі-Закон №1591-1Х), а саме, до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника.
		Отже, з урахуванням вище зазначеного, саме позивач повинен нести відповідальність за здійснення платіжної операції, адже спірні платіжні операції були вчинені з ідентифікаціею електронного платіжного засобу та користувача - ініціатора переказу ОСОБА_1 , а повідомлення до банку про втрату доступу до фінансового номеру та/або електронного платіжного засобу взагалі не надходило.
		Так, як вбачається з матеріалів справи, звернення позивача до банку про заперечення здійснених переказу з його банківського рахунку НОМЕР_1 в сумі 779346 грн. надійшло до Банку тільки 01 лютого 2024 року (хоча сама подія відбулась 15 липня 2023 року).
		Так, відповідно до п. 2.1.4.5.1 Умов до обов`язків клієнта належить: не передавати Картки, ІПНи, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати Картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим Договором, або що суперечать чинному законодавству.
		Відповідно до п. 2.1.4.12.9 Умов клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на Картці даних, до моменту звернення Клієнта в Банк та блокування Картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Картки в Стоп-лист Платіжною системою.
		Положеннями п. 2.1.4.12.5 Умов також встановлено, що клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до втрати Картки, розголошенню ІПНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію.
		У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі № 686/17744/21. Вказано, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про втрату фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення при визначені того, за проведення яких операцій несе відповідальність клієнт, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
		З позовної заяви та з витягу з ЄРДР вбачається, що викрадення мобільного телефону у позивача ОСОБА_1 з його фінансовим номером відбулось в період часу з 15 липня 2023 року по 19 липня 2023 року до відділу поліції із заявою про вчинення злочину він звернувся 22 липня 2023 року, а до банку  01 лютого 2024 року тобто більш ніж через пів року з моменту втрати телефону, що не може вважатись негайним повідомлення банку про втрату мобільного телефону з метою блокування банком фінансового номеру телефону. Відповідно клієнт несе відповідальність за всі операції, що здійснені по його банківському рахунку до моменту повідомлення банку про втрату ним фінансового номеру телефону.
		Відповідно до п. 1.1.2.1.10 Умов, для уникнення неправомірних операцій з рахунками клієнт зобов`язаний не залишати без нагляду телефон/пристрій, який використовується для підключення Фінансового номеру телефону клієнта та/або доступу до програмних комплексів банку. В разі втрати клієнтом Фінансового номеру телефону, підозрі доступу третіх осіб до Фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій третіх осіб із Фінансовим номером телефону клієнт зобов`язаний негайно повідомити про це банк в будь-якому з доступних каналів: 3700, чат-онлайн, відділення банку.
		Позивач ОСОБА_1 , до 01 лютого 2024 року, не повідомляв банк про викрадення чи втрату мобільного телефону з фінансовим номером, не просив заблокувати платіжні картки та/або фінансовий номер, та/або акаунт Приват24.
		Пунктом 20 ст.38. Закону №1 591-IX, встановлено, що користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний:
		4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію /або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції;
		5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
		У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 182/5175/16-ц суд прийшов до наступного правового висновку: "Отже, на позивача за зустрічним позовом покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком, паролів, ПІН-кодів, С-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення». 
		Таким чином, враховуючи, що операція з переказу спірних коштів була здійснена у мережі Інтернет з підтвердженням платежу в системі Приват 24, списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача, а позичальник підтвердив той факт, що негайно не повідомив АТ КБ «ПриватБанк» про втрату телефону з фінансовим номером, то відповідач не повиненен нести відповідальність за дану операцію.
		Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 червня 2019 року у справі №712/4463/16-4 (провадження № 61-22267c618), від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-4 (провадження № 61-23040св18), від 17 червня 2020 року у справі № 201/15185/16-4 (провадження № 61-41264c 18).
		Відповідно до п. 4 статті 42 Закону № 1591-IX платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання.
		Згода на виконання платіжної операції (пов`язаних між собою платіжних операцій) може бути надана платником надавачу платіжних послуг платника особисто, через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції або через отримувача (п. 6 статті 42 Закону № 1591-1X).
		Крім того, Позивач не довів, що здійснені платіжні операції є неналежними платіжними операціями, оскільки, щоб операція вважалась неналежною має бути дотримана диспозиція норм права Закону № 1591-1X, а саме наявність вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, в наслідок чого здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі.
		Згода на виконання платіжної операції (пов`язаних між собою платіжних операцій) може бути відкликана платником у будь-який час, але не пізніше настання моменту безвідкличності платіжної інструкції відповідно до цього Закону (п. 7 ст. 42 Закону № 1591-IX).
		Пунктом 1 ст.45. Закону № 1591-1X передбачено, що платіжна інструкція може бути відкликана:
		1) платником - під час дебетового або кредитового переказу до моменту списання коштів з рахунку платника, за умови погодження з надавачем платіжних послуг платника, а в разі ініціювання дебетового переказу - додатково, за умови погодження з отримувачем;
		4) платником - до настання дати валютування, за умови надання розпорядження про відкликання платіжної інструкції до кінця операційного часу, що передує даті валютування.
		Пунктом 2 статті 45. Закону № 1591-1X встановлено, що після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції.
		На момент звернення Позивача до банку, кошти з його рахунку були списані, а тому настав момент безвідкличності платіжної інструкції.
		Відповідальність за збитки, яких нібито зазнав позивач, має нести винна особа, яка заволоділа такими коштами, а не у даному випадку Банк, який виконав розпорядження, сформоване від імені позивача на переказ коштів.
		"Відповідно до п. 1.6, 1.7 постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.
		Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції,
		Згідно п. 1.15. постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України.
		Відповідно до п. 1.19. постанови НБУ № 22 від 21 січня 2004 року Банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення. Усі спори, які можуть виникнути з цих питань між учасниками розрахунків, вирішуються ними відповідно до законодавства України.
		Спірні питання між банками та їх клієнтами розглядаються ними відповідно до законодавства України.
		Платники й отримувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі банку.
		Згідно ст. 1212 ЦК України а саме: - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Тобто, ст. 1212 ЦК України, чітко визначено, що відповідальність за незаконне отримання грошових коштів несе отримувач, а не особа яка обслуговує їх рахунки.
		Суд, вважає безпідставним посилання позивача на наявність кримінального провадження № 12023060530000865 за ознаками кримінального правопорушення, що кваліфікується за ч.4 ст. 185 КК України, оскільки даний факт, за відсутності особи, яка визнана винною у вчинені даного злочину, не має правового значення для вирішення даного спору. А тому, в силу презумпції невинуватості, наявність вище вказаного кримінального провадження не може свідчити про вчинення злочину стосовно позивача ОСОБА_1 до ухвалення вироку, яким такі обставини будуть встановлені.
		Позивач, в свою чергу, має право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку, коли такі особи будуть встановлені. До сьогодні вирок суду за зазначеним провадженням відсутній.
		У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 308/6023/15-ц (провадження № 61-4147сво18) зроблено висновок про те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, як правило, може мати місце лише за відсутності договірних правовідносин. Наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
		Згідно з ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 Цивільного кодексу України).
		У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.
		Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПІК України).
		Зважаючи на викладене, кожна сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
		За положеннями ст. 89 ЦПІК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює докази належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.
		Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду.
		Він знівельовує можливість суду втручатися у взасмовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для виришення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Щодо обраного позивачем способу захисту.
		Як вбачається з вимог прохальної частини позовної заяви позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з АТ КБ «Приват Банк» на його користь 779346 грн.
		Разом з тим при здійсненні неналежних переказів закон визначає такий спосіб захисту порушеного права як відновлення залишку на рахунку до того стану, який передував спірній транзакції. Однак така вимога позивачем не заявляється.
		Позивачем у даній справі не надано доказів про порушення його прав та інтересів з боку відповідача АТ КБ "ПриватБанк", а відсутність таких порушень не породжує для нього права на захист в обраний спосіб та з вказаних у позові підстав.
		Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги в зв`язку з відсутністю порушеного права з боку відповідача, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 своїми діями (втратою мобільного телефону) та бездіяльністю (не повідомлення АТ КБ «Приват Банк» про втрату фінансового номеру телефону) сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, які дали змогу ініціювати платіжні операції.
		Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та безпідставними, а відтак задоволенню не підлягає.
		Згідно ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ЗУ «Про судовий збір», а позов до задоволення не підлягає, відповідно судовий збір слід віднести на рахунок держави.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, -
		вирішив:
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Черкаського апеляційного суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Учасники справи:
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
		 
		Відповідач: Акціонерне Товариство "Комерційний банк «Приват анк», вул. Грушевського, 1  д в м. Київ, код ЄДРПОУ 4360570.
		 
		Повний текст рішення виготовлено 29 жовтня 2024 року.
		 
		Головуючий:                        В. О. Прилуцький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...