Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 496/6033/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я населення; Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Надіслано судом: 29.10.2024. Зареєстровано: 30.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 1-кп/496/172/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015160250000155

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 496/6033/15-к
		Провадження № 1-кп/496/172/24 
		 
		У Х В А Л А
		23 жовтня 2024 року Біляївський районний суд Одеської області в складі:
		головуючого  судді ОСОБА_1 ,
		за участю: 
		секретаря  ОСОБА_2 ,
		прокурора  ОСОБА_3 ,
		захисника  ОСОБА_4 ,
		обвинуваченої  ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка клопотання захисника ОСОБА_6 про визнання доказів недопустимими та визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст. 307, ч.1 ст.318 КК України, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		В провадженні Біляївського районного суду Одеської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч.2 ст. 307, ч.1 ст.318 КК України.
		Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 09.06.2016 року обвинувачену ОСОБА_5  визнано невинуватою і виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.09.2016 року апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та заступника прокурора Одеської області було задоволено. Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 09.06.2016 року скасовано, призначено новий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України у тому ж суді першої інстанції, зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2016 року, кримінальне провадження № 496/6033/15-к, передано судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_7 .
		Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_7 від 10.10.2016 року було прийнято кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України та призначено підготовче судове засідання. 
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.12.2016 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 10.10.2016 року про призначення підготовчого судового засідання було відмовлено.
		На адресу суду 17.01.2017 року кримінальне провадження було повернуто, однак згідно Указу Президента України «Про призначення суддів» № 29/2012 від 23.01.2012 року у судді ОСОБА_7 закінчились повноваження.
		Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2017 року, кримінальне провадження № 496/6033/15-к, передано судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_8 .
		Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_8 від 07.03.2017 року було прийнято кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України та призначено підготовче судове засідання. 
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.04.2017 року у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 07.03.2017 року про призначення підготовчого судового засідання було відмовлено.
		09.06.2017 року на адресу суду було повернуто кримінальне провадження.
		06.09.2017 року суддею Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_8 було заявлено самовідвід. Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_9 від 13.09.2017 року вказану заяву про самовідвід було задоволено та кримінальне провадження передано на розгляд іншому судді.
		Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2017 року, кримінальне провадження № 496/6033/15-к, передано судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_9 .
		Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_9 від 18.10.2017 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України повернуто прокурору.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.12.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 та її захисника  адвоката ОСОБА_4 було задоволено. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 18.10.2017 року скасовано, та направлено до суду 1-ї інстанції для призначення нового судового розгляду обвинувального акту № 12015160250000155 від 12.02.2015 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України в тому ж суді, зі стадії підготовчого судового засідання.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2017 року, кримінальне провадження № 496/6033/15-к, передано судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_10 .
		Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_10 від 26.12. 2017 року було прийнято кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України та призначено підготовче судове засідання. 
		Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_10 від 15.06.2018 року в задоволенні клопотання прокурора Іллічівської місцевої прокуратури про повернення обвинувального акту відмовлено та призначено справу до судового розгляду у тому ж складі суду.
		Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_11 від 14.09.2018 року заяву прокурора ОСОБА_12 про відвід судді ОСОБА_10 було залишено без розгляду.
		За результатами нового судового розгляду, Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 01.10.2018 року обвинувачену ОСОБА_5  визнано невинуватою і виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.06.2020 року апеляційну скаргу прокурора Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області  ОСОБА_12 задоволено частково. Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року скасовано, призначено новий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України у тому ж суді першої інстанції, зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2020 року, кримінальне провадження № 496/6033/15-к, передано судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_7 .
		Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_7 від 18.08. 2020 року було прийнято кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України та призначено підготовче судове засідання.
		Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 від 17.07.2024 року на підставі обвинувального акту та доданих до нього документів за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України, у відкритому судовому засіданні було призначено судовий розгляд. 
		Захисник ОСОБА_4 23.10.2024через канцеляріюсуду надавклопотанням провизначення обсягудоказів,що підлягаютьдослідженню уновому судовомурозгляді.Клопотання обґрунтовуєтим,що ніобвинуваченій,ні захисникуне здійсненовідкриття матеріаліввідповідно доположень ст.290КПК України,у зв`язкуз чим ОСОБА_5 не ознайомленаані зжодним доказому кримінальномупровадженні,ані зматеріалами провадженнявзагалі,що свідчитьпро намірипрокурора невикористовувати відомості,що містятьсяв них,як доказив суді.Будь-якенамагання сторониобвинувачення дослідитив судовомузасіданні докази,які невідкрито зматеріалами провадженнястороні захисту,тобто змінанаміру прокурора,яким прийняторішення проневідкриття матеріалів,є порушеннямправа назахист ОСОБА_5 і уразі дослідженнядоказів всуді обвинуваченапозбавлена можливостіреалізувати процесуальніправа,передбачені КПКУкраїни. Відповідно до п.3 ч.2 ст.87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: - порушення права особи на захист. Вказаний пункт передбачає визнання доказів недопустимими в разі порушення права особи на захист, яке включає в себе права, які підозрюваний і обвинувачений можуть реалізувати власними діями. Такі права передбачені, зокрема, п.п.8, 9, 14, 15 ч.3 ст. 42 КПК України: підозрюваний, обвинувачений має право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази, брати участь у проведенні процесуальних дій, вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення. У частині 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права, зокрема: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту. Згідно ч. 1 ст. 87 КПК України докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини є недопустимими. Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Частиною 2 ст. 89 КПК України визначено, що у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
		   Згідно ч.1 ст.349 КПК України після виконання дій, передбачених статтею 348 КПК України, головуючий з`ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Відповідно до ч. З ст.89 КПК України сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими. Статтею 350 КПК України встановлено, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. У частині 2 ст. 349 КПК України зазначено, що обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст.349 КПК України допит обвинуваченого здійснюється обов`язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадку, передбаченого статтею 381 цього Кодексу. Враховуючи зазначене просить визнати недопустимими всі докази сторони обвинувачення, зібрані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 307, ч.1 ст. 318 КК України, внесеному до ЄРДР за № 12015160250000155, та просить встановити наступний обсяг та порядок дослідження доказів по даному кримінальному провадженню: допит обвинуваченої ОСОБА_5 .
		В судовому засіданні захисник та обвинувачена підтримали зазначене клопотання.
		Прокурор заперечив проти задоволення клопотання.
		Суд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, клопотання захисника, приходить до наступного висновку.
		Як вбачається зі змісту клопотання, як на підставу для визнання недопустимими доказів, захисник посилається на той факт, що їм не були відкриті матеріали досудового розслідування. 
		Не відкриття обвинуваченій та захиснику жодного доказу з матеріалів кримінального провадження також свідчить протокол про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 30.11.2015 року (том 1 а.с.39-41).
		Відповідно до зазначеного протоколу від 30.11.2015 року прокурор Біляївської міжрайонної прокуратури ОСОБА_13 , розглянувши матеріали досудового розслідування №12015160250000155 від 12.02.2015 року не пред`явив жодного з документу чи інших матеріалів провадження стороні захисту. Вказаний протокол підписано прокурором Біляївської міжрайонної прокуратури ОСОБА_13 ..
		Встановлено, що ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 26.02.2016 року всі докази сторони обвинувачення, зібрані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015160250000155, визнано недопустимими, а також визначено наступний обсяг доказів, що підлягають дослідженню та порядок їх дослідження: допит обвинуваченої ОСОБА_5 .
		Вказана ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 26.02.2016 року, якою всі докази у справі визнано недопустимими, набрала законної сили, не скасована, відповідно до ч.2 ст. 21 КПК України є обов`язковою і підлягає виконанню на всій території України.
		В апеляційну скаргу на вирок суду від 09.06.2016 року прокурором включено заперечення на вказану ухвалу від 26.02.2016 року, однак зазначені заперечення прокуратури не прийнято до уваги апеляційною інстанцією, що підтверджується змістом ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15.09.2016 року.
		Після скасування апеляційним судом виправдувального вироку від 09.06.2016 року, у Біляївському районному суді Одеської області відбувся новий судовий розгляд справи №496/6033/15-к.
		За результатами нового судового розгляду, 01.10.2018 року у вказаній справі Біляївським райсудом знову винесено виправдувальний вирок, відповідно до якого ОСОБА_5 визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.06.2020 року виправдувальний вирок від 01.10.2018 року скасовано з мотивів неналежної фіксації судового засідання.
		У той же час, вказаною ухвалою від 04.06.2020 року не спростовано обґрунтованість та законність визначення порядку та об`єму дослідження доказів у суді першої інстанції, а також висновки суду першої інстанції щодо очевидної недопустимості всіх доказів.
		Разом з тим, під час судового розгляду у справі №496/6033/15-к ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 21.08.2018 року всі докази сторони обвинувачення, зібрані під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015160250000155, визнано недопустимими, а також визначено наступний обсяг доказів, що підлягають дослідженню та порядок їх дослідження: допит обвинуваченої ОСОБА_5 .
		Вказана ухвала Біляївського райсуду від 21.08.2018 року, якою всі докази у справі визнано недопустимими, набрала законної сили, не скасована, відповідно до ч.2 ст. 21 КПК України є обов`язковою і підлягає безумовному виконанню на всій території України.
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.
		Відповідно до ч.5 ст.532 КПК України ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають сили з моменту їх оголошення, а згідно зі ст.533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженню, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
		В апеляційну скаргу на вирок суду від 01.10.2018 року прокурором включено заперечення на вказану ухвалу від 21.08.2018 року, однак зазначені заперечення прокуратури також, як і при скасуванні виправдувального вироку від 09.06.2016 року, не прийнято до уваги апеляційною інстанцією, що підтверджується змістом ухвали Одеського апеляційного суду від 04.06.2018 року.
		Таким чином, на час нового розгляду ухвали Біляївського районного суду Одеської області від 26.02.2016 року та від 21.08.2020 року залишаються чинними.
		Відповідно до ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання. Прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Надання доступу до матеріалів включає в себе можливість робити копії або відображення матеріалів.
		Чинний КПК України не містить заборони для сторін кримінального провадження представляти в суді матеріали, не відкриті одна одній. Заборона адресована суду, який, згідно з частиною дванадцятою статті 290 КПК, не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Частина дванадцята статті 290 КПК фактично передбачає кримінальну процесуальну санкцію стосовно сторін кримінального провадження, яка реалізується в разі невиконання сторонами обов`язку щодо відкриття матеріалів. Вона полягає в тому, що в майбутньому суд не має права допустити відомості як докази у невідкритих матеріалах. Так, невідкриття сторонами кримінального провадження одна одній матеріалів суттєво зменшує їхню доказову базу, що, в свою чергу, може негативно вплинути на законність та обґрунтованість прийнятого судом рішення. (Постанова ВСУ від 12.10.2017 року).
		Про неможливість використання як доказів у кримінальному провадженні фактичних даних, джерелом яких є невідкриті протилежній стороні матеріали, зазначено у висновках про застосування норми права (правових позиціях) Верховного Суду України від 16.03.2017 у справі № 617/463/15-к, Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі 751/7557/15-к та від 16.10.2019 у справі № 640/6847/15-к.
		Також суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України.
		Отже, з вищенаведених положень вбачається, що невідкриття матеріалів сторонами в порядку цієї статті є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як докази. (Постанова ВСУ від 16.03.2017 року).
		Порядок отримання доказів з процесуальних джерел, яким є показання, речові докази, документи, висновки експертів, інші процесуальні дії, встановлюється вимогами КПК України і передбачає дотримання певних вимог: належний суб`єкт отримання доказів, законність процесуального джерела доказів, належність процесуального порядку отримання та належність фіксації результатів слідчої дії.
		Відповідно до ч. 1 ст.20 КПК України підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
		Будь-яке намагання сторони обвинувачення дослідити в судовому засіданні докази, які не відкрито з матеріалами провадження стороні захисту, тобто зміна наміру прокурора, яким прийнято рішення про невідкриття матеріалів, є порушенням права на захист ОСОБА_5 і у разі дослідження доказів в суді обвинувачена позбавлена можливості реалізувати процесуальні права, передбачені КПК України.
		Статтею 63 Конституції України встановлено, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
		Згідно з п.п. 1, 2, 10, 13, 15 ч.1 ст.7 КПК України до загальних засад кримінального провадження, яким повинні відповідати зміст та форма кримінального провадження відносяться, зокрема: - верховенство права; законність; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; забезпечення права на захист; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до ч.3 ст.17 КПК України підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом.
		Частинами 1, 6 ст.22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Відповідно до п.3 ч.2 ст.87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння - порушення права особи на захист.
		Вказаний пункт передбачає визнання доказів недопустимими в разі порушення права особи на захист, яке включає в себе права, які підозрюваний і обвинувачений можуть реалізувати власними діями. Такі права передбачені, зокрема, п.п.8, 9, 14, 15 ч. 3 ст. 42 КПК України: підозрюваний, обвинувачений має право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази, брати участь у проведенні процесуальних дій, вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення.
		У частині 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права, зокрема: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
		Згідно ч. 1 ст. 87 КПК України докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини є недопустимими.
		Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Частиною 2 ст. 89 КПК України визначено, що у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
		Вищевикладене свідчить про обґрунтованість клопотання захисника обвинуваченої, про необхідність його задоволення та визнання очевидної недопустимості всіх доказів зі сторони обвинувачення, що тягне за собою неможливість їх дослідження в судовому засіданні.
		Відповідно до ч. 3 ст.89 КПК України сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими.
		Статтею 350 КПК України встановлено, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
		У частині 2 ст.349 КПК України зазначено, що обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.
		Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст.349 КПК України допит обвинуваченого здійснюється обов`язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадку, передбаченого статтею 381 цього Кодексу.
		Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що закріплено статтею 8 КПК України.
		На підставі наведеного, суд прийшов до переконання, що клопотання захисника ОСОБА_6 про визнання доказів недопустимими та визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню підлягає задоволенню, з обов`язковим допитом обвинуваченої, відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК України.
		Керуючись ст.ст. 86, 87, 89, 94, 290, 349, 350 КПК України, суд -
		 
		У Х В А Л И В:
		Клопотання захисника ОСОБА_6 про визнання доказів недопустимими та визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню - задовольнити.
		Визнати недопустимими всі докази сторони обвинувачення, зібранні під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 318 КК України, внесеному до ЄРДР за №12015160250000155.
		Встановити наступний обсяг та порядок дослідження доказів по даному кримінальному провадженню: допит обвинуваченої ОСОБА_5 .
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Суддя                                      ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...