Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 902/314/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою.
Надіслано судом: 28.10.2024. Зареєстровано: 30.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2024.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua 
		___________________________________________________________________________
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		"17" жовтня 2024 р. м. ВінницяCправа № 902/314/24 
		 
		Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Міліціанов Р.В.,
		при секретарі Московчук Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи 
		за позовом: Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури, пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21020, код - 02909909, в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради, вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210, код - 04330007
		до: Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина", вул. Приміська, буд. 14, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23211, код - 03734027
		про скасування рішень про державну реєстрацію майнових прав, державної реєстрації права власності
		 
		за участю представників:
		прокурора: Клименко Дмитро Сергійович
		позивача: не з`явився
		відповідача: Беспалько Валерій Дмитрович 
		Дудчик Олег Михайлович
		 
		В С Т А Н О В И В :
		19.03.2024 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (№ 50/4030вих-24 від 18.03.2024 року) (вх. № 322/24 від 19.03.2024 року) Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради до Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина" про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права (майнових прав) за Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина" на гідротехнічну споруду, що складається з греблі водовипуску, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0520655900:04:001:0003 загальною площею 3,3172 га та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, територія Стрижавської ОТГ, смт Стрижавка (за межами населеного пункту), урочище "Лугове", 1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1258413305206). 
		Ухвалою суду від 21.03.2024 року відкрито провадження у справі № 902/314/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 18.04.2024 року.
		08.04.2024 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 08.04.2024 року) (вх.канц. № 01-34/3733/24).
		15.04.2024 року від Вінницької окружної прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив № 50/5634вих.24 від 15.04.2024 року.
		Ухвалою суду від 24.04.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.
		26.04.2024 року до суду від КП "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" на виконання вимог ухвали суду надійшов лист № 1441/3/01-5/24 від 26.04.2024 року.
		01.05.2024 року на електронну адресу суду від Вінницької обласної військової адміністрації надійшов лист № 12.01-11-489 від 01.05.2024 року.
		02.05.2024 року до суду від Вінницької районної військової адміністрації на виконання вимог ухвали суду надійшов лист № 01-48/698 від 01.05.2024 року.
		09.05.2024 року від Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області на електронну адресу суду надійшов лист № 06-09/1220 від 08.05.2024 року.
		09.05.2024 року на електронну адресу суду від Вінницької обласної ради надійшов лист № 717/01.01-15/2024 від 09.05.2024 року.
		13.05.2024 року до суду від Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг на виконання вимог ухвали надійшов лист № 792/12 від 09.05.2024 року.
		14.05.2024 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання (б/н від 14.05.2024 року) (вх.канц. № 01-34/5015/24) про долучення до матеріалів справи доказів.
		Ухвалою суду від 15.05.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.
		23.05.2024 року до суду від Вінницької обласної ради надійшов лист № 717/01.01-15/2024 від 09.05.2024 року.
		23.05.2024 року від представника позивача до суду надійшов лист (вих. № 06-09/1327 від 21.05.2024 року). Додатком до якого додано матеріали інвентаризаційної справи № 3308.
		30.05.2024 року до суду від Вінницької обласної прокуратури надійшли письмові пояснення № 50/8120вих.24 від 30.05.2024 року.04.06.2024 року на електронну адресу суду від від представника позивача до суду надійшов лист (вх.канц. № 01-34/5827/24 від 04.06.2024 року) про проведення розгляду справи без участі уповноваженого представника.
		17.06.2024 року до суду від Вінницької обласної прокуратури надійшло клопотання № 15/2-351вих-24 від 13.06.2024 року про долучення до матеріалів судової практики Верховного Суду.
		У судовому засіданні 20.06.2024 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.07.2024 року.
		26.06.2024 року до суду від Стрижавської селищної ради надійшов лист № 03-17/1558 від 19.06.2024 року. 
		Ухвалою суду від 16.07.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.
		30.07.2024 року до суду від Вінницької районної військової адміністрації на виконання вимог ухвали суду надійшов лист № 01-48/1182 від 30.07.2024 року.
		У судовому засіданні 11.07.2024 року судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 05.09.2024 року.
		Ухвалою суду від 16.07.2024 року повідомлено учасників справи продату наступного судового засідання.
		30.07.2024 року на електронну адресу суду від Вінницької районної військової адміністрації на виконання вимог ухвали суду надійшов лист № 01-48/1182 від 30.07.2024 року.
		В судовому засіданні 05.09.2024 року судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 17.10.2024 року.
		Ухвалою суду від 11.09.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.
		17.09.2024 року на електронну адресу суду від Вінницької районної військової адміністрації на виконання вимог ухвали суду надійшов лист № 01-48/1429 від 17.09.2024 року.
		07.10.2024 року до суду від представника позивача надійшла заява (б/н від 07.10.2024 року) (вх.канц. № 01-34/9842/24) щодо виконання вимог ухвали суду.
		08.10.2024 року від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов лист №0-2-0.6-8458/2-24 від 25.09.2024 року.
		У судовому засідання 17.10.2024 року прийняли участь прокурор та представник відповідача. Представник позивача правом участі в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
		Суд зазначає, що ухвалу сулу від 11.09.2024 року надіслано позивачу засобами електронного зв`язку за наступною адресою: info@stryzhavska-rada.gov.ua та до електронного кабінету у системі ЄСІТС. 
		Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
		Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності позивача.
		 
		Стислий виклад процесуальних позицій сторін.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що 28.05.2006 року між Вінницькою районною державною адміністрацією та ПП "Агрофірма Батьківщина" укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 3,3172 га, розташованої на території Стрижавської сільської ради, з них: під водою - 2,5755 га, під гідротехнічними спорудами - 0,2649 га, під частиною прибережної захисної смуги - 0,5506 га, для рибогосподарських потреб.
		У зв`язку з переходом згідно закону права власності на земельні ділянки водного фонду до Вінницької обласної державної адміністрації, розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 432 від 23.07.2015 року "Про поновлення договору оренди на земельні ділянки з ПП "Агрофірма Батьківщина" для рибогосподарських потреб на території Стрижавської сільської ради, за межами населеного пункту", договір оренди № 040855900020 від 28.05.2006 року поновлено.
		31.05.2016 року між сторонами укладено договір оренди № 520655900-1 водного об`єкту, розташованого на земельній ділянці водного фонду з кадастровим номером 0520655900:04:001:0003.
		Відповідно до умов договору Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб - ставок площею 3,3172 га, розташований за межами с. Стрижавка Вінницького району Вінницької області, річка Периорка - права притока р. Південний Буг (басейн р. Південний Буг).
		Право оренди вищевказаного водного об`єкта 05.08.2016 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до п. 2 Договору об`єктом оренди за вищевказаним Договором є:
		-вода (водний простір) водного об`єкта 22,2 тис.м3, 2,5755 га;
		-земельна ділянка під водним об`єктом 2,5755 га;
		-земельна ділянка під гідротехнічними спорудами - 0,2649 га;
		-земельна ділянка під сіножатими - 0,2857 га;
		-земельна ділянка під пасовищами - 0,1911 га;
		-кадастровий номер земельної ділянки - 0520655900:04:001:0003.
		ПП "Агрофірма Батьківщина" за період використання зазначеного водного об`єкта набуто у приватну власність нерухоме майно, а саме: гідротехнічну споруду, що розташована на земельній ділянці водного фонду.
		Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за 1111 "Агрофірма Батьківщина" зареєстровано право приватної власності на гідротехнічну споруду, що складається з греблі та водовипуску, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0520655900:04:001:0003 загальною площею 3,3172 та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, територія Стрижавської ОТГ, смт Стрижавка, (за межами населеного пункту), урочище "Лугове",
		За твердженнями прокурора, проведена за ПП "Агрофірма Батьківщина" державна реєстрація прав на вказану гідроспоруду є незаконною та здійснена всупереч вимогам ст. 335 ЦК України, ст. ст. 2, 3, 18, 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.
		У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позову та зазначає, що право власності на гідротехнічну споруду було зареєстроване як на окремий об`єкт нерухомого майна вперше, а не в порядку переходу права власності на неї від іншої особи. Спірна Гідротехнічна споруда та земельна ділянка, на якій вона знаходиться, є двома окремими та самостійними об`єктами нерухомого майна. 
		Відповідач являється законним власником гідротехнічної споруди та жодним чином не порушує права Стрижавської селищної ради як власника земельної ділянки, на якій споруда розташована, оскільки використовує цю ділянку на законних підставах.
		Як зауважує відповідач, нормами ЦК України (в редакції, чинній станом на момент реєстрації) було передбачено, що:
		-до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (абз. 1 ч. 1 ст. 181 ЦК України);
		-право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (ч. 3 ст. 373 ЦК України).
		Згідно ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент реєстрації ):
		- водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт);
		-гідротехнічні споруди морських портів (гідротехнічні споруди) - інженерно- технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден.
		Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що до невід`ємної складової земельної ділянки як об`єкта нерухомого майна законом віднесено лише водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, тощо, тоді як об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення - є окремими об`єктами нерухомого майна. Крім того, гідротехнічні споруди законом також визначені як самостійні об`єкти нерухомого майна та право власності на земельну ділянку на такі споруди не поширюється.
		Як зазначає відповідач, в матеріалах справи відсутні будь-які докази належності спірної Гідротехнічної споруди до об`єктів державної або комунальної власності.
		При цьому, доводи позивача про те, що у зв`язку реєстрацією права власності па гідротехнічну споруду відповідач з порушенням вимог закону має намір отримати у власність земельну ділянку - є надуманими та безпідставними, оскільки право власності на землі державної або комунальної власності до власників розміщених на них споруд автоматично не переходить, для цього законом встановлено спеціальні підстави, порядок та, в тому числі, й обмеження. Відповідач протягом багатьох років використовує земельну ділянку на правах оренди, увесь цей час належним чином виконує свої обов`язки орендаря та жодних дій, спрямованих на набуття права власності на земельну ділянку не вчиняв.
		У відповіді на відзив прокурор підтримує заявлені позовні вимоги та зазначає, що доводи відповідача не спростовують викладені у позові обставини з приводу вибуття нерухомого майна з комунальної власності, шляхом протиправного оформлення ПП "Агрофірма Батьківщина" права приватної власності на гідротехнічну споруду, розташовану за Вінницька область, Вінницький район, територія Стрижавської ОТГ, смт. Стрижавка, (за межами населеного пункту), урочище "Лугове", 1
		Спірна гідротехнічна споруда с складовою частиною штучного поверхневого водного об`єкта (ставка).
		Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
		Між тим, відповідно до п. «ґ» ч. 4 ст. 83, п. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Такі випадки передбачені ч. 2 ст. 59 ЗК України, за приписами якої можлива безоплатна передача у власність лише замкнених природних водойм загальною площею до 3 га.
		Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		Системним аналізом статей 181 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» встановлено, що фактично земляні греблі, шлюзи-регулятори (водонапуски та водовипуски) від відповідної земельної ділянки та штучно створеного ними водного об`єкту без зміни призначення та шкоди такому об`єкту не можуть бути відокремлені.
		Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (частина перша статті 188 ЦК).
		Гідротехнічна споруда не може бути окремим об`єктом права власності, оскільки є приналежністю (складовою частиною водойми) та слідує за головною річчю.
		Зазначене підтверджується також інформаціями Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг від 02.08.2022 року та 26.01.2024 року, відповідно до яких ставок являє собою три складові частини - земельні ділянку під водним плесом, саму воду і гідротехнічні споруди. Крім того, в даному листі надано роз`яснення щодо функцій гідротехнічної споруди, а також зазначено, що існування ставків на земельній ділянці водного фонду забезпечується гідротехнічними спорудами, а наповнення до нормального підпірного рівня води можливо лише за наявності гідротехнічної споруди, у тому числі щитових затворів на водоскидній споруді. Зазначене прямо вказує та підтверджує факт наявності гідротехнічних споруд на зазначеному водному об`єкті починаючи з 1982 року.
		Набуття ПП "Агрофірма Батьківщина" у приватну власність гідротехнічної споруди створило передумови для протиправного використання землі під такими спорудами, чим грубо порушено норми законодавства та інтереси держави в особі Стрижавської територіальної громади, а отже, реєстрація права власності на спірні гідротехнічні споруди є незаконною.
		Із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що 29.06.2004 року згідно акту встановлення меж земельної ділянки ставка № 2 та передачу на зберігання межових знаків на виконання рішення 8 сесії 4 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району від 04.02.2003 року та "Про погодження надання в оренду земель водного фонду ставка №2 Приватному сільськогосподарському підприємству Агрофірма Батьківщина" та дозволу на виготовлення технічної документації з інвентаризації земель" проведено встановлення та закріплення на місцевості меж земельної ділянки ставка №2 розміщеного біля "Цегельного заводу", за межами населеного пункту, загальною площею 3,3172 га, в тому числі по угіддях: під водою - 2,5755 га, під гідротехнічними спорудами - 0,2649 га, під частиною прибережної захисної смуги - 0,5506 га, що надається в оренду Приватному сільськогосподарському підприємству "Агрофірма Батьківщина" для товарного риборозведення.
		28.05.2006 року між Вінницькою районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки.
		Відповідно п. 1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, для товарного риборозведення на території Стрижавської селищної ради Вінницького району, за межами населеного пункту.
		В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,3172 га, в тому числі: під водою - 2,5755 га, під гідротехнічними спорудами - 0,2649 га, під частиною прибережної захисної смуги - 0,5506 га, за рахунок земельного фонду Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту (п. 2 Договору).
		Земельна ділянки має обмеження та сервітути містобудівного характеру. В охоронній та прибережній зоні встановлені обмеження господарської діяльності, а саме: будівництво будь-яких споруд; виконання вантажних і меліоративний робіт; посадка та вирубка дерев; влаштування дротяних огорож; влаштування звалищ сміття та відходів; складування кормів, добрив, соломи, торфу та інших матеріалів; складування будівельних матеріалів (п. 3 Договору).
		Право користування земельною ділянкою Орендар набуває з моменту державної реєстрації договору (п. 4 Договору).
		Згідно п. 5 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 3449,99 грн.
		Договір укладено на термін три роки, починаючи з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за місць до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п. 7 Договору).
		За змістом п. 8 орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі. Розмір орендної плати становить 494,90 грн в рік.
		Земельна ділянка передається в оренду, для товарного риборозведення (п. 14 Договору).
		Передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов`язані з цим покладаються на Орендаря (п. 15 Договору).
		21.11.2006 року на підставі акту передачі та прийому земельної ділянки в натурі, передано в оренду Приватному сільськогосподарському підприємству "Агрофірма Батьківщина" земельну ділянку загальною площею 0,3172 га для товарного риборозведення, з них 0,3172 га - за рахунок земель водного фонду Стрижавської селищної ради Вінницького району, за межами населеного пункту.
		23.07.2015 року згідно розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 432 "Про поновлення договору оренди на землі" поновлено з Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" договір оренди землі від 28.05.2006 року, зареєстрований 02.12.2008 року № 040855900020.
		Поновлено договір оренди земельної ділянки водного фонду площею 3,3172 га та території Стрижавської селищної ради Вінницького район від 28.05.2006 року, зареєстрований 02.12.2008 року № 040855900020, шляхом укладення договору оренди водного об`єкта, з річною орендною платою у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" терміном на 3 роки для рибогосподарських потреб, після виготовлення та погодження паспорта водного об`єкта.
		31.05.2016 року між Вінницькою районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" (Орендар) укладено договір оренди водного об`єкта № 520655900-1.
		Відповідно п. 1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб. Ставок площею 2,5755 га, розташований за межами смт Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області, який розташовується за межами смт Стрижавка, Вінницького району,, Вінницької області на річці Периорка - права притока р. Південний Буг (басейн р. Південний Буг).
		Відповідно до п. 2 Договору об`єктом оренди за вищевказаним Договором є: вода (водний простір) водного об`єкта 22,2 тис.м.кв, 2,5755 га; земельна ділянка під водним об`єктом 2,5755 га, пасовища 0,1911 га; гідротехнічними спорудами - 0,2649 га; сіножатими - 0,2857 га, кадастровий номер земельної ділянки - 0520655900:04:001:0003.
		У межах об`єкта оренди розміщена гідротехнічна споруда . До складу гідровузла водного об`єкта входять: гребля - глуха земляна, низьконапірна; матеріал суглиністі грунти; шириною по гребеню 7,0...11,0 м, довжиною 175,0 м, максимальною висотою 4,0 м. Водоскидна споруда - трубчастий шлюз-регулятор; матеріал-залізобетон, дерев`яні затвори, метал; вид регулювання - затвори щитові, а також інші об`єкти інфраструктури: греблям використовується як внутрішньогосподарська дорога без твердого покриття (п. 3 Договору).
		Згідно п. 4 Договору об`єкт оренди не передається разом із гідроспорудою.
		Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 64707,11 грн (п. 5 Договору).
		Договір укладено на 20 років (п. 8 Договору).
		Орендна плата вноситься Орендарем за воду (водний простір ) у розмірі 1124,99 грн в рік, за земельну ділянку за місцем її розташування у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі у сумі 1941,21 грн в рік (п. 9 Договору).
		Об`єкт оренди передається для рибогосподарських потреб (п. 14 Договору).
		Передача об`єкта оренди в оренду здійснюється без розроблення проекту відведення земельної ділянки (п. 16. Договору). 
		За твердженнями прокурора, встановлено, що ПП "Агрофірма Батьківщина" за період використання зазначеного водного об`єкта набуто у приватну власність Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та матеріалів реєстраційної справи № 1258413305206 рішенням державного реєстратора з відкриттям розділу (індексний номер 35379388) від 26.05.2017 внесено до державного реєстру відомості про реєстрацію права приватної власності за ПП "Агрофірма Батьківщина" нерухоме майно, а саме на гідротехнічну споруду, що складається з греблі № 1 та водопропускної споруди № 2, загальною площею 2649 м.кв., що розташована на земельній ділянці, за адресою Вінницька область, смт Стрижавка, урочище "Лугове", 1.
		Підставами для прийняття вказаного рішення та реєстрації права власності слугували матеріали інвентаризаційної справи (відомість обліку гідротехнічних споруд смт. Стрижавка) № 3308 від 09.11.2010 року, інформаційна довідка № 65686316 від 12.08.2016 року, рішення органу місцевого самоврядування - Стрижавської сільської ради, № 54 від 27.04.2017 року (рішення про присвоєння адреси).
		Зокрема, Рішенням Стрижавської селищної ради № 54 від 27.04.2017 року присвоєно поштову адресу гідроспоруді, яка розташована на земельній ділянці кадастровий номер 0520655900:04:001:0003 загальною площею 3,3172 га: "Урочище "Лугове" №1 територія Стрижавської селищної ради, Вінницького району, Вінницької області" (т. 1 а.с. 47).
		24.11.2023 року Вінницькою окружною прокуратурою до Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг надіслано запит № 50/19306вих23, щодо надання інформації щодо ситуативного розташування водного об`єкта, а також розташування на вказаному об`єкті гідроспоруд (вказати її площу, та інші характеристики), зазначити належність гідроспоруди до вказаного водного об`єкта): розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 0520655900:04:001:0003 загальною площею 3,3172 га та знаходиться за адресою: Вінницький район, смт Стрижавка, (за межами населеного пункту), урочище "Лугове", 1.
		14.12.2023 року Басейновим управлінням водних ресурсів річки Південний Буг надано відповідь № 1998/04, якою повідомлено, що на виконання пункту 5 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 квітня 2021 року та розпорядження Вінницької облдержадміністрації від 29.07.2021 № 575 «Щодо виконання завдання п.5 Рішення РНБО України...» Стрижавською селищною радою до інвентаризаційної відомості включено шість ставків, які розташовані в смт. Стрижавка Вінницького району Вінницької області на р. Периорка права притока річки Південний Буг.
		Відповідно до результатів інвентаризації, ставок площею водного дзеркала 2.5755га, про який йдеться у Вашому запиті, розташований за межами с.Стрижавка Вінницького району Вінницької області на р. Периорка права притока річки Південний Буг. Інформація про балансоутримувача гідротехнічної споруди відсутня.
		Згідно паспорта водного об`єкта, до складу гідровузла водного об`єкта входять: гребля та водоскидна споруда.
		Гребля - глуха земляна, низьконапірна. Матеріал - суглинисті грунти.
		Конструктивні параметри: ширина по гребеню 7,0... 11,0м; довжина - 175м; максимальна висота - 4,0м.
		Водоскидна споруда - трубчатий шлюз-регулятор, водопровідна. частина - труба діаметром 1,5м, довжиною 14.7м, вихідний оголовок відсутній.
		15.01.2024 року Вінницькою окружною прокуратурою до Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг надіслано запит № 50/704вих24, щодо надання інформації з приводу розташування водного об`єкта, зазначивши належність гідроспоруди до вказаного водного об`єкта, а також можливість/неможливість функціонування водного об`єкта/наповнення його до підпірного рівня води без наявності гідротехнічної споруди, тощо: розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 0520655900:04:001:0003 загальною площею 3,3172 га та знаходиться за адресою: Вінницький район, смт. Стрижавка, (за межами населеного пункту), урочище "Лугове", 1.
		У відповідь на запит Басейновим управлінням водних ресурсів річки Південний Буг листом № 166/04 повідомлено, що водний об`єкт, ставок площею 2,5755 га, розташований на р. Периорка, місце розташування: 49°18 50.04"Пн.; 28°27 21.36"С.
		Річка Периорка відноситься до малих річок, впадає в річку Південний Буг з правого берега на 590 км від гирла.
		Відповідно до паспорта водного об`єкта, розробленого в 2015 році, до гідроспоруд ставка входять гребля та водоскидна споруда, які введені в експлуатацію в 1982 році.
		Гребля служить для створення підпору води, представляє собою земляний насип із суглинистих ґрунтів з такими параметрами: максимальна висота 4,0 м, ширина по гребеню 7,0...11,0 м, довжина - 175м. Укоси: верховий 1:2,1, не закріплений, низовий - 1:2,3, закріплений багаторічними травами. Конструкція греблі - глуха земляна, низьконапірна.
		В тілі греблі знаходиться водоскидна споруда - трубчатий шлюз-регулятор. Конструктивні параметри наступні:
		- відкрилки вхідної частини довжиною 2,65м, товщиною 0,6м, висотою 2,3 м;
		- водопровідна частина - труба діаметром 1,5м, довжиною 14,7м;
		- вихідний оголовок відсутній.
		- регулювання стоку проводиться за допомогою дерев`яних щитових затворів;
		- пропускна здатність споруди 9,4 м.куб/с.
		Відведення води з водоскидної споруди проводиться в русло річки Периорка.
		Інформація щодо площі під гідроспорудами відсутня. Функціонування водного об`єкта без вказаних гідроспоруд не можливе. Наповнення до нормального підпірного рівня без наявності греблі, щитових затворів на водоскидній споруді не можливе.
		 
		Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у цій справі.
		Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
		Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 названого Закону, Велика Палата Верховного Суду у пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
		Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
		Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
		20.10.2023 року Вінницькою окружною прокуратурою листом № 50/17559вих23 повідомлено Стрижавську селищну раду, що гідротехнічна споруда, що складається з греблі № 1 та водопропускної споруди № 2, загальною площею 2649 кв.м., яка розташована за адресою: Вінницька область, смт. Стрижавка, урочище "Лугове", 1, перебуває у приватній власності ПП "Агрофірма Батьківщина". Гідротехнічна споруда не може бути окремим об`єктом права власності, оскільки є приналежністю (складовою частиною речі) та слідує за головною річчю. З метою забезпечення своєчасного реагування заходами представницького характеру прокурор просив повідомити чи перебувало вказане нерухоме майно на балансі Стрижавської селищної ради та чи вчинялись заходи щодо захисту інтересів держави.
		17.11.2023 року Стрижавською селищною радою надано відповідь № 3081/02-6, за змістом якої повідомлено, що інформації про перебування нерухомого майна, зазначеної гідротехнічної споруди на балансі Стрижавської селищної ради не виявлено, будь якими іншими органами Стрижавській селищній раді воно передано не було, тому Стрижавська селищна рада не може бути особою, права якої порушено.
		11.03.2024 року прокуратурою повідомлено орган місцевого самоврядування про звернення до суду з даним позовом (т. 1 а.с. 81-83, 93).
		Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (Постанова Верховного Суду від 07.07.2021 у справі 914/1577/19).
		У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом".
		Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.
		На підставі викладеного вище, суд доходить висновку, що прокурором дотримано попереднього порядку звернення до суду та подано позов в інтересах держави в особі компетентного органу на реалізацію повноважень у спірних правовідносинах, що є підставою для підтвердження судом представництва прокурором.
		 
		З приводу правового регулювання предмету спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
		Згідно статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		За частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно частини 1 статті 16 ЦК України та частини 2 статті 20 ГК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (статті 16 ЦК України).
		 Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Відповідно до положень частини 3 статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
		Згідно статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Статтею 26 вказаного Закону України встановлена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.
		Частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК України).
		Згідно частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Приписами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Частиною 5 статті 22 ГК України визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
		Згідно частини 4 статті 55 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції.
		При оцінці дотримання вимог законодавства та правомірності набуття відповідачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, судом враховано, що відповідно до частини 1 статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
		Положеннями статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду віднесено землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		З огляду на вищезазначені норми права, землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду.
		За частиною 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		До таких речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення - житлові будинки, будівлі, споруди тощо. (ч. 1 ст. 181 ЦК України).
		Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV).
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
		Питання необхідності державної реєстрації гідротехнічної споруди потребує дослідження правової природи вжитого у Законі терміну -"споруди", та можливості його поширення на дамбу.
		Нормативно-правове регулювання містить різні семантично схожі визначення терміну "споруда".
		За Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (далі - ДК 018-2000) споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
		У чинному з 01.01.2024 Класифікаторі будівель і споруд НК 018:2023, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573 (далі - НК 018:2023), використовуються терміни, визначені Європейським класифікатором типів споруд, а саме: споруди - структури, пов`язані із землею, які створені з будівельних матеріалів і комплектуючих та/або для яких виконуються будівельні роботи.
		Також Національний стандарт №2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, містить положення про те, що споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо).
		Термін "гідротехнічні споруди" вживається у Додатку А до ДБН В.2.4-3:2010 Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення (далі - ДБН В.2.4-3:2010). Це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.
		Схожий термін використано у п. 1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених Наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 03.04.2012 № 661 (далі - Правила № 661): гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.
		У ДК 018-2000 серед видів споруд також виділяються інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.
		Як зазначено у Класифікаторі, інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об`єкта. До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін.
		Таким чином, термін "гідротехнічна споруда" пов`язаний з конкретним функціональним об`єктом (конструкцією), є узагальнюючою назвою споруд, що використовуються на водних ресурсах, основним же є термін "споруда".
		 
		Частиною 1 ст. 5 Закону № 1952-IV визначається необхідність державної реєстрації споруд, а також їх окремих частин. Виключенням є споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, перелічені у ч. 4 ст. 5 Закону № 1952-IV, зокрема магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
		За змістом статей 186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ.
		Розглядаючи відповідні спори, суди мають враховувати, що приналежність головної речі не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (Постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/8903/16).
		У постанові від 24.01.2024 у справі № 401/2975/20 Верховний Суд дійшов висновку, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється, як окремий об`єкт нерухомого майна. У такому випадку державному реєстратору необхідно відмовити у державній реєстрації права власності на об`єкт, який є приналежністю головної речі.
		Відповідно до додатку А до ДБН В.2.4-3:2010 Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення, Гідротехнічні споруди- це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.
		Згідно зі статтею 1 Закону України "Про аквакультуру" гідротехнічні споруди для цілей аквакультури - об`єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об`єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури. Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.
		Відповідно до абз. 7 ст. 1 Закону України "Про аквакультуру", гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод. 
		Пунктом 1.9.18 Методики обстеження та паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури 252 від 19.12.1995, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.1995 за №466/1002 встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водовипуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.
		Тобто, незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для керування ним. 
		Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкта.
		Отже, гідротехнічна споруда є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (частина перша статті 186 ЦК України). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом(частина друга статті 186 ЦК України).
		У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/906/16 вказано, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт.
		 
		Відповідно до п. 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (далі - Закон № 5245-VI), з дня набрання чинності цим законом (чинний з 01.01.2013) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
		При цьому, відповідно до пункту 24 розділу Х "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України (на час подання позову) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, зокрема, крім земель: що використовуються державними підприємствами на праві постійного користування. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. 
		Органи місцевого самоврядування з огляду на ч. 1, 5 ст. 15 Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону; від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону № 280/97-ВР).
		Таким чином, відповідний орган місцевого самоврядування уповноважений визначати юридичну долю об`єктів, що розташовані на земельних ділянках комунальної власності, а також здійснення прав володіння, користування та розпорядження гідротехнічними спорудами, які розташовані на земельних ділянках комунальної власності.
		 
		Однак, захист прав власника земельної ділянки повинен здійснюватись з урахуванням правого режиму конкретного майна, а також на основі ефективних способів захисту.
		Державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин; гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Відповідно до висновків Верховного Суду гідроспоруда забезпечує функціонування водного об`єкта та не може існувати окремо від нього (Постанова Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22 (пункт 42)).
		При цьому, відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 наведено висновок про те, що за змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
		Отже, при дослідженні судом обставин наявності в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави законом не передбачено. Вказаний висновок є усталеним у судовій практиці Верховного Суду.
		 
		За матеріалами справи встановлено, що гідротехнічна споруда, що складається з греблі водовипуску, за адресою: Вінницька область, Вінницький район, територія Стрижавської ОТГ, смт Стрижавка (за межами населеного пункту), урочище "Лугове", 1 побудована господарським способом у 1982 році, акт прийому в експлуатацію відсутній (Лист Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг №792/2 від 09.05.2024 року (т. 1 а.с. 89-104).
		Відповідні обставини будівництва гідротехнічної споруди з дозволу чинної на той момент влади, з використанням власним трудових та матеріальних ресурсів підтверджено Керівником ПП «Агрофірма Батьківщина» Беспалько В.Д., яке є правонаступником реорганізованого згідно Протоколу Зборів уповноважених членів колективного сільськогосподарського підприємства №1 від 08.02.2000 року шляхом перетворення КСП «Батьківщина».
		Технічна інвентаризація гідроспоруди проведена 09.11.2010 року ПСП «Агрофірма Батьківщина», із зазначенням дати облаштування 1998 року (т. 1 а.с. 124-131).
		Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб на території незалежної України визначався: 
		- до 19.01.1996 року Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою Наказом Заступника Міністра комунального господарства Української РСР від 31.01.1996 року; 
		- до 06.08.2012 року Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995 року та 
		- Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 121 від 09.06.1998 року;
		- до 01.01.2013 року Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року, яким затверджено Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до п. 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ).
		Згідно з п. п. 1.4 - 1.6 Тимчасового положення, реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ. Обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном. Реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов`язані фундаментом із землею.
		Відповідно до п. 2.2 Тимчасового положення при реєстрації прав власності на нерухоме майно, які виникли відповідно до договорів про відчуження нерухомого майна, що не посвідчені в нотаріальному порядку, подається також довідка про відсутність або наявність арештів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, яка видається на підставі відповідного запиту БТІ (додаток 2), та витяг з Реєстру застав рухомого майна про наявність чи відсутність податкової застави на об`єкт нерухомого майна.
		При прийнятті рішення реєстратор: установлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на об`єкт нерухомості, інших підстав для відмови в реєстрації прав; перевіряє угоди, які відповідно до чинного законодавства України не були нотаріально посвідчені; приймає рішення про реєстрацію прав власності чи про відмову в реєстрації прав власності; видає витяги з Реєстру прав або відмовляє у наданні таких витягів (п.3.1 Тимчасового положення).
		Для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1 (згідно п.1 додатку такими є: 1. договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, угоди про розподіл спадкового майна, про розподіл спільного майна подружжя, посвідчені державними та приватними нотаріусами; 2. Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, що видаються державними та приватними нотаріусами; 3. Свідоцтва про право на спадщину, видані державними нотаріусами; 4. Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами; 5. Свідоцтва про придбання об`єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними та приватними нотаріусами; 6. Свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями; 7. Свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді; 8. Свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України; 9. Договори відчуження нерухомого майна, які не підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню; 10. Рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна та про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна; 11. Акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель; 12. Витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним кооперативом або членом цього кооперативу і місцевими органами виконавчої влади, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію; 13. Рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору; 14. Мирова угода, затверджена ухвалою суду; 15. Накази засновників відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), з додатком - переліком об`єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об`єктів акціонерним товариствам та акт приймання-передавання зазначеного майна, підписаний у встановленому порядку; 16. Дублікати правовстановлювальних документів, видані державними та приватними нотаріусами, органами приватизації, копії архівних документів, видані державними архівами; 17. Свідоцтва про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, які видаються Фондом державного майна; 18. Свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами, на житлові та нежитлові об`єкти суб`єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.
		Судом береться до уваги, що реєстрація права власності на гідротехнічну споруду до 31.12.2012 року органами бюро технічної інвентаризації не проводилась.
		Сам факт виготовлення технічного паспорта 09.11.2010 року не підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно за жодним із вище перелічених нормативних документів.
		Відповідно до норм ЦК України до первісних підстав набуття права власності належать набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331), переробка речі (стаття 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (стаття 333), набувальна давність (стаття 344) та інші.
		Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334) та у порядку правонаступництва (стаття 107). Аналогічний за змістом висновок викладено і в постанові КГС ВС від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.
		Проведення державної реєстрації права власності 26.05.2017 року на підставі технічного паспорта, рішення Стрижавської селищної ради №54 від 27.04.2017 року не підтверджує правомірність набуття права власності із визначених законом підстав.
		Відповідачем належними та допустимими не доведено обставин виникнення права власності, його реєстрації до 31.12.2012 року або наявності первісних чи похідних підстав виникнення права власності на момент проведення державної реєстрації права власності на спірну гідротехнічну споруду.
		 
		Однак, підставами позову визначено загальні доводи щодо порушення норм чинного законодавства у процесі права власності та порушення майнового інтересу Стрижавської селищної ради стосовно неможливості вчинення дій з оформлення прав на гідротехнічну споруду, як безхазяйне майно.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (пункт69), від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (пункт 43)).
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
		Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
		Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
		Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6)).
		Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
		Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).
		При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
		Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
		 
		Оцінюючи ефективність заявлених вимог, суд врахував, що прокурор звернувся з вимогою про скасування державної реєстрації права власності на гідротехнічні споруди, що призведе до припинення право приватної власності, саме внаслідок, відсутності у відповідача права на таке майно.
		Відповідний позов прокурором сформовано як негаторний, спрямований на усунення перешкод у визнанні спірного майна безхазяйним, шляхом визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права (майнових прав).
		В силу вимог ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Тому, судом оцінено ефективність обраних прокурором способів судового захисту з огляду на визначені підстави звернення з відповідним позовом до суду.
		Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. 
		Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав. 
		Відповідний правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
		У випадку, якщо зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. 
		Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий окремий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт. Такі висновки сформульовані у постановах КГС ВС від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.45), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.27).
		Отже, у даній справі належному способу захисту прав могла б відповідати позовна вимога про припинення володіння відповідача гідротехнічними спорудами, а не позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності. 
		Якщо в Державному реєстрі відкритий окремий розділ на такі гідротехнічні споруди, то судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для державної реєстрації припинення права власності та закриття розділу, якщо ж у розділі окрім права власності на гідротехнічні споруди зареєстроване право власності також на інші будівлі, споруди, то таке судове рішення є підставою для виключення відомостей про гідротехнічні споруди з опису об`єкта нерухомого майна.
		Тому, прокурором з посиланням на відсутність належного власника зареєстрованого майна, обрано невірний спосіб захисту прав органу місцевого самоврядування, який суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та КГС ВС від 19.04.2023 року у справі № 904/7803/21, від 01.11.2023 року у справі № 910/7987/22.
		 
		З приводу належних та ефективних способів захисту у спірних правовідносинах, а також правових підстав захисту прав територіальної громади, суд зауважує наступне.
		Першочергово суд зауважує, що у межах спірних правовідносин важливим є правильне визначення правового режиму майна та статусу особи, якою зареєстроване відповідне право. 
		Приватне Підприємство «Агрофірма Батьківщина» є правонаступником реорганізованого згідно Протоколу Зборів уповноважених членів колективного сільськогосподарського підприємства №1 від 08.02.2000 року шляхом перетворення КСП «Батьківщина» на Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма Батьківщина».
		19.11.2014 року ПСП «Агрофірма Батьківщина» перейменовано на Приватне Підприємство «Агрофірма Батьківщина», що підтверджено долученим до справи примірник статуту підприємства (т. 1 а.с. 106-112).
		На момент реорганізації та розпаювання підприємства діяв Наказ Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 №62, яким затверджено "Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств".
		Згідно п. 14 Прядку, майно, що не підлягає паюванню, зокрема, яке неможливо виділити у натурі в рахунок майнових паїв та поділити його без ушкодження, а саме: дороги, капітальні вкладення на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші мережі), гідротехнічні споруди, ставки, багаторічні насадження, лісосмуги, а також об`єкти, які знаходяться в загальному користуванні, передаються на баланс підприємствам-правонаступникам.
		Якщо декілька підприємств-правонаступників користуються таким майном, то конкретні об`єкти або їх частини із складу такого майна можуть бути передані на баланс кожному із них за пропозицією комісії.
		Згідно з абз. 2 п. 14 Порядку Підприємства-правонаступники (користувачі майна) ліквідованих або реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств несуть відповідальність за збереження об`єктів інженерної інфраструктури меліоративної мережі колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, їх технологічну цілісність і використання у межах своїх землекористувань (землеволодінь) до передачі цих об`єктів у комунальну власність.
		Відповідно до ч. 8 ст. 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", об`єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарські меліоративні системи підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Згідно з пп. б) п. 2 Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому, числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 № 1253, об`єктами передачі згідно з цим Порядком є, в тому числі, внутрішньогосподарські меліоративні системи - внутрішньогосподарська меліоративна мережа з об`єктами інженерної інфраструктури, що не підлягали паюванню в процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств.
		У відповідності до п. 21 методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 №177 "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки", переліки майна, що не підлягає паюванню, зокрема майна, яке неможливо виділити в натурі в рахунок майнового паю (дороги загального користування, капітальні вкладення на поліпшення земель - меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи, гідротехнічні споруди, ставки, багаторічні насадження, лісосмуги), а також об`єктів, які перебувають в загальному користуванні, повинні систематично уточнюватися.
		Таким чином, нормами законодавства чітко врегульовано неможливість розпаювання гідротехнічних споруд, обов`язок їх збереження підприємствами-правонаступниками розпайованих колективних сільськогосподарських підприємств та безоплатну їх передачу у комунальну власність.
		 
		Під час розгляду справи судом з`ясовувалось питання розпаювання майна КСП «Батьківщина», включення до такого майна гідротехнічної споруди або її передачі у комунальні власність.
		Однак, згідно наданих відповідей Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина", Головного управління Держгеокадастру Вінницької області, Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, Вінницької районної державної адміністрації, Вінницької обласної ради відповідні (т. 1 а.с. 76, 77, 84, 86, 198, 205-209) відомості відсутні.
		Водночас, відсутність або не збереження первинних документів розпаювання майна КСП «Батьківщина» не змінює статус гідротехнічної споруди, а також обов`язок з її передачі до до комунальної власності.
		Наведені висновки, а також правове регулювання передачі гідротехнічних споруд у процесі розпаювання майна КСП спростовують позицію прокурора щодо статусу спірного майна, як безхазяйного.
		Тобто, орган місцевого самоврядування з використання чинного на момент розпаювання законодавства не позбавлених можливості застосовувати ефективні способи набуття права власності на такі споруди або захисту таких прав.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.38)).
		За висновками Великої Палати Верховного Суду задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 92), від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц (пункт 44)), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.37)).
		 
		Крім того, матеріалами справи встановлено обставини будівництва гідротехнічної споруди господарчим способом у період з 1982 по 1998 рр. за відсутності дозволів на проведення будівельних робіт або оформлення прав на земельну ділянку.
		Відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
		При цьому якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. 
		Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.
		За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку, не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
		Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (пункти 113, 154)).
		Якщо прокурор або позивач прагнуть захистити права територіальної громади, порушені внаслідок самочинного будівництва, вони мають право звернутися до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частини 4 або 5 статті 376 ЦК України.
		При використанні релевантної судової практики Верховного Суду під час розгляду справи судом відхилено доводи прокурора про необхідність застосування Постанов КЦС ВС у справі №128/1243/22 від 05.06.2024 року та у справі №125/1227/22 , які сформовані у цивільних правовідносинах, без урахування положень законодавства щодо розпаювання майна КСП та ст. 376 ЦК України.
		Судом враховано останні правові висновки КГС ВС у справі № 918/791/23 від 17 липня 2024 року, у справі №902/1123/23 від 24.09.2024 року, а також КАС ВС у справі №300/3657/22 від 05.03.2024 року.
		Отже, при зверненні до суду помилково ототожнено гідротехнічну споруду реорганізованого КСП, як безхазяйне майно, визначено неефективні способи захисту прав шляхом пред`явлення негаторного позову про скасування рішення щодо державної реєстрації права власності, не враховано законодавства, яке передбачає безоплатну передачу майна у комунальну власність.
		 
		Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20, пункт 87).
		Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
		 
		Також, прокурором не враховано необхідність дотримання балансу інтересів сторін, з урахування відкритого та безперервного володіння відповідачем спірним майном щонайменше з дати технічної інвентаризації гідроспоруди у 2010 році, тобто більше 14 років.
		Вартість майна з моменту інвентаризації істотно збільшилась (з 12 440,00 грн станом на 09.11.2010 року (т. 1 а.с. 126) до 1 042 772,00 грн на момент розгляду справи (т.1 а.с. 173-183), відомості щодо тривалого утримання майна, покращення стану, облагородження, забезпечення безперешкодного доступу мешканців територіальної громади, забезпечення проїзду транспорту підтверджено Керівником ПП «Агрофірма Батьківщина» Беспалько В.Д., який також був керівником реорганізованого КСП «Батьківщина».
		Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (Постанова КЦС від 16.05.2018 у справі №449/1154/14).
		Засаднича вимога правовладдя полягає в тому, що повноваження органів публічної влади має бути визначено приписами права. Позаяк законність висунуто щодо дій посадовців публічної влади, вона так само вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень і, як наслідок дотримувалися процесових і матеріальних приписів права (пункт 45 згаданого коментаря).
		Таким чином, дотримання процесових, у тому числі, процедурних норм, є юридичною вимогою, згідно з якою держава, яка керується принципом верховенства права (мірило правовладдя), повинна поважати і враховувати права особи, а також визначати процедурні межі здійснення повноважень органами публічної влади.
		Намагання виправити допущену органом влади в минулому помилку не може перекладати на громадянина всі її негативні наслідки (Постанова КЦС ВС від 16.10.2019 року у справі №460/762/16-ц).
		Суд переконаний, що відповідні правові висновки підлягають застосуванню до юридичних осіб.
		Саме ж верховенство права, відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 року, це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
		Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Таким чином, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
		Доктрина «правова процедура» міститься у статті 6 (1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, її розвинуто у рішеннях Європейського суду з прав людини, які враховуються судом як джерело права (ч. 4 ст. 11 ГПК України).
		Згідно з принципом «належного урядування» ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (Постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 2340/4521/18).
		Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (Рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).
		Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», Рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року).
		Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (Рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, п. 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, п. 128).
		Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
		У контексті наведеного суд враховує, що органи державної влади або місцевого самоврядування з 1982 року не заперечували проти будівництва гідротехнічної споруди та її спільного використання не лише відповідачем, але й усіма мешканцями територіальної громади; орган місцевого самоврядування при винесенні у 2017 році рішення про присвоєння окремої адреси гідроспоруді та після реєстрації права власності протягом семи років не заперечував володіння відповідачем даним майном..
		 
		Суд констатує, що право володіння майном захищається на рівні права власності.
		Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
		Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
		При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. 
		Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності набувача майна.
		З урахуванням встановлених у справі обставин суд позбавлений можливості забезпечити баланс публічних та приватних інтересів у межах визначеного прокурором предмету та підстав позову.
		Водночас, застосування ст. 376 ЦК України передбачає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. 
		 
		Підсумовуючи, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
		На підставі ст. 129 ГПК України, враховуючи надходження від представника відповідача клопотання про стягнення судових витрат у день проведення судового засідання, суд вважає за необхідне призначити окреме судове засідання з приводу розподілу судових витрат.
		Керуючись ст. ст. 2, 3, 7, 8, 10-15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 ГПК України, суд - 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		1. Відмовити повністю у задоволенні позову Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури (пров. Цегельний, 8, м. Вінниця, 21020, код  02909909), в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради (вул. 40-річчя Перемоги, 7, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210, код  04330007) до Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина" (вул. Приміська, буд. 14, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23211, код  03734027) про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права (майнових прав) за Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина" на гідротехнічну споруду, що складається з греблі водовипуску, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0520655900:04:001:0003 загальною площею 3,3172 га та знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, територія Стрижавської ОТГ, смт Стрижавка (за межами населеного пункту), урочище "Лугове", 1, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1258413305206).
		2. Призначити судове засідання з приводу розподілу судових витрат на 13.11.2024 року о 09:30 год. у приміщенні Господарського суду Вінницької області за адресою: вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018 (3-й поверх, зал №1). 
		3. Встановити сторонам п`ятиденний строк з дати ухвалення рішення суду на подачу доказів щодо понесених судових витрат, а також заперечень проти їх розміру.
		4. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності - рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також засобами електронного зв`язку: прокурору - vinnetsia@vin.gp.gov.ua, позивачу - info@stryzhavska-rada.gov.ua, відповідачу - batkivshuna@gmail.com, odudchick@gmail.com, Вінницькій обласній прокуратурі - zvern@vin.gp.gov.ua, Стрижавській селищній раді Вінницького району - info@stryzhavska-rada.gov.ua.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно - західного апеляційного господарського суду.
		Повний текст судового рішення складено 28 жовтня 2024 р.
		 
		Суддя Міліціанов Р.В.
		 
		 
		віддрук. прим.:
		1 - до справи
		2 - Вінницькій районній державній адміністрації (вул. Хмельницьке шосе, 17, м. Вінниця, 21016)
		3 - Стрижавській селищній раді Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв України, буд. 7, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210)

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...