Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/9760/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.10.2024.
Дата набрання законної сили: 18.10.2024
Номер судового провадження: 61-5353ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України      
		 
		18 жовтня 2024 року
		м. Київ 
		 
		справа № 522/9760/22
		провадження № 61-5353св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи:
		касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року в складі судді: Науменко А. В., додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2023 року в складі судді: Науменко А. В., та дві постанови Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Стахової Н. В., та
		касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником Канікаєвим Юрієм Олеговичем , на постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року в складі колегії суддів: Кострицького В. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.
		 
		Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , яка з літа 2012 року страждала на важке онкологічне захворювання, яке стало причиною її смерті. При цьому за станом здоров`я ОСОБА_6 потребувала постійного спеціалізованого лікування та професійного догляду, коштовних медикаментів. ЇЇ мати ОСОБА_2 продала свою нерухомість, а кошти витратила на лікування дочки. Разом з цим ОСОБА_6 брала гроші у знайомих в борг на лікування, про що наявні відповідні розписки. Після смерті ОСОБА_6 до позивача звернулася її мати ОСОБА_2 з проханням допомогти віддати кошти людям, які позичали її дочці кошти на лікування. При цьому вона пообіцяла, що на протязі декількох років кошти поверне, повідомила, що є єдиною спадкоємицею за законом після смерті дочки.
		 
		На цей час відповідно до розписок, доданих до матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 повернув кошти, які брала в борг ОСОБА_6 наступним особам: ОСОБА_7 3 000,00 дол. США, ОСОБА_8 5 000 дол. США, ОСОБА_9 3 000 дол. США, ОСОБА_10 4 000 дол. США, ОСОБА_11 7 000 дол. США, ОСОБА_12 2 000 дол. США, ОСОБА_13 2 000 дол. США, ОСОБА_14 3 000 дол. США, ОСОБА_15 3 000 дол. США. Загалом загальна сума боргу 32 000 дол. США.
		 
		Спадкоємцями усього майна ОСОБА_6 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є відповідачами. Після смерті ОСОБА_6 залишилася спадщина, яка складається з 426/1000 частин квартири під   АДРЕСА_1 , площею 56 кв. м. Зі спадкової справи вбачається, що відповідачі мати та чоловік померлої подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, у зв`язку з чим є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 .
		 
		ОСОБА_1 просив:
		стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємців ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , борг спадкодавця ОСОБА_6 за розписками в розмірі 32 000 дол. США.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		у разі пред`явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, необхідно встановити наявність між позивачем та відповідачами правовідносин за договором позики між позивачем та померлою ОСОБА_6 , виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору і його умов;
		позивачем на підтвердження отримання боргу ОСОБА_6 надано копії розписок, відповідно до яких позивачем були повернуті кошти по боргу ОСОБА_6 , а саме  ОСОБА_7 3 000 дол. США, ОСОБА_8 5 000 дол. США, ОСОБА_9 3 000 дол. США, ОСОБА_10 4 000 дол. США, ОСОБА_11 7 000 дол. США, ОСОБА_12 2 000 дол. США, ОСОБА_13 2 000 дол. США, ОСОБА_14 3 000 дол. США, ОСОБА_15 3 000 дол. США. Загалом загальна сума боргу 32 000 дол. США. Оригінали цих розписок в судовому засіданні не були надані для огляду у зв`язку з неявками позивача та його представника;
		вказані розписки не можуть бути визнані судом належними доказами про наявність зобов`язань у померлої  ОСОБА_6 за відповідними договорами позики, як наслідок і у відповідачів як спадкоємців, перед позивачем щодо повернення коштів. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Кредитор повинен підтвердити наявність боргу спадкодавця. Ніяких доказів про те, що ОСОБА_6 отримала кошти у борг у зазначених осіб у встановлених сумах та на відповідних умовах позивачем не надано. 
		 
		Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2023 року:
		заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового задоволено частково;
		стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 20 000,00 грн.
		 
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		04 травня 2023 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Канікаєв Ю. О., звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у зв`язку із не вирішенням питання про розподіл судових витрат, а саме витрат, які пов`язані із наданням правової допомоги. За змістом відзиву представником відповідачем було заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн;
		у своїх запереченнях представник позивача зазначав, що відповідачем не надано доказів на підтвердження витрат на правову допомогу. Однак суд зазначив, що критично відноситься до вказаного твердження, адже договір про надання правової (правничої) допомоги № 209/22 від 08 вересня 2022 року наявний в матеріалах справи ще до ухвалення рішення по справі. З вказаного договору вбачається, що за ведення справи № 522/9760/22 у суді першої інстанції клієнт сплачує адвокату фіксовану суму гонорару у розмірі 50 000,00 грн;
		у заяві про ухвалення додаткового рішення наданий детальний опис робіт (наданих послуг). Окрім цього, як відзначив Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача. Тому в цьому випадку подавати опис робіт, виконаних адвокатом, не обов`язково;
		представник позивача вказував, що у задоволенні заяви треба відмовити, виходячи з того, що заявником не додано документи, які свідчать про оплату гонорару адвоката. Суд відхилив указані твердження, зазначивши, що гонорар може сплачуватись як до надання відповідних послуг адвокатом, так і після. Порядок та строки його сплати визначаються договором про надання правової допомоги. І для цілей стягнення судових витрат це не повинно мати значення. Суд першої інстанції зазначив, що Верховний Суд дотримується позиції, відповідно до якої відшкодуванню підлягають як ті витрати, які вже були сплачені, так і ті, що мають бути сплачені відповідною стороною згідно з умовами договору. Такі висновки відображені, наприклад, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19;
		з урахуванням заперечень наданих стороною відповідача, складності розгляду справи, суд зробив висновок про те, що справедливим та співмірним складності справи є розмір судових витрат у розмірі 20 000 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення;
		рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 522/22332/16-ц встановлено наступні обставини: «у листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Другої одеської нотаріальної контори Маслова М. В., про усунення від спадщини… Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року у складі судді Кічмаренка С. М. позов ОСОБА_2 задоволено…Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Канікаєва Ю. О. задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено… 24 жовтня 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 24 жовтня 2013 року серії НОМЕР_1 (а. с. 22). Відповідно до виписних епікризів, що починаючи, з 28 серпня 2012 року, покійній ОСОБА_6 встановлено діагноз: раковий асцест - перитоніт (а. с. 13-21). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23 січня 2015 року серії НОМЕР_2 (а. с. 23). 18 березня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Другої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а. с. 98). 27 квітня 2015 року та 06 травня 2015 року ОСОБА_16 звернувся до Другої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а. с. 98 зворот, 99)…За результатом розгляду справи вирішено Постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року залишити без змін.». Таким чином суд встановлює, а сторони не заперечували, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями ОСОБА_6 ;
		у разі пред`явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, необхідно встановити наявність між позивачем та відповідачами правовідносин за договором позики між позивачем та померлою ОСОБА_6 , виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору і його умов.
		позивачем на підтвердження отримання боргу померлою ОСОБА_6 надано копії розписок, відповідно до яких позивачем були повернуті кошти по боргу ОСОБА_6 , а саме: ОСОБА_7 3 000 дол. США, ОСОБА_8 5 000 дол. США, ОСОБА_9 3 000 дол. США, ОСОБА_10 4 000 дол. США, ОСОБА_11 7 000 дол. США, ОСОБА_12 2 000 дол. США, ОСОБА_13 2 000 дол. США, ОСОБА_14 3 000 дол. США, ОСОБА_15 3 000 дол. США. Загалом загальна сума боргу 32 000 дол. США.
		оригінали даних розписок в судовому засіданні як суду першої інстанції, так і апеляційного суду не були надані для огляду у зв`язку з неявками позивача та його представника. Пояснення ОСОБА_2 про часткове визнання боргу протирічить поясненням ОСОБА_3 і не підтверджено належними у цій категорії справ доказами, тим більше, виходячи із контексту справи № 522/22332/16-ц. Так, надаючи оцінку наявних у матеріалів справи, суд доходить до висновку, що вказані розписки не можуть бути визнані судом належними доказами про наявність зобов`язань у померлої ОСОБА_6 по відповідним договорам позики, як наслідок і у відповідачів як спадкоємців, перед позивачем щодо повернення коштів, виходячи з наступного. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Кредитор повинен підтвердити наявність боргу спадкодавця. Ніяких доказів, що ОСОБА_6 отримала кошти у борг у зазначених осіб у встановлених сумах та на відповідних умовах позивачем не надано;
		апеляційний суд відхилив доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про те що разом з клопотанням про відкладення розгляду справи було надано до суду докази поважності причини такої неявки, а саме медичний висновок про тимчасову непрацездатність, однак суд при винесенні рішення не зазначив своєї позиції щодо поважності неявки представника позивача, оскільки це не є суттєвим, носить формальний характер, який не впливає на законність прийнятого рішення;
		апеляційний суд відхилив посилання на ту обставину, що судом не вирішено повторне клопотання про допит свідків від 09 січня 2023 року, а також на те, що за першої неявки представника позивача в підготовче судове засідання 07 грудня 2022 року, не вирішивши всіх клопотань та не отримавши всіх доказів (копію спадкової справи), закрив підготовче судове засідання та призначив справу до розгляду. Зазначене не є суттєвим, оскільки перше клопотання було розглянуто, а у витребуванні копії спадкової справи є необхідність при встановлені обґрунтованості боргових зобов`язань спадкодавця і носить похідний характер. 
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення;
		додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19;
		з договору про надання правової допомоги вбачається, що за ведення справи № 522/9760/22 у суді першої інстанції клієнт сплачує адвокату фіксовану суму гонорару у розмірі 50 000 грн. Однак, з урахуванням заперечень, наданих стороною відповідача, складності розгляду справи, справедливим та співмірним складності справи є розмір судових витрат у розмірі 20 000,00 грн. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про часткове задоволення вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу.
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року:
		у задоволенні заяви адвоката Канікаєва Ю. О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн відмовлено.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції адвокатом Канікаєвим Ю. О. надано лише договір про надання правової допомоги від 08 вересня 2022 року №209/22, в якому зазначено що гонорар за ведення справи у суді апеляційної інстанції складає 40 000 грн, проте у заяві про ухвалення додаткового рішення відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послуг в матеріалах справи відсутні та не долучені до заяви про ухвалення додаткового рішення, що унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу. Матеріали справи також не містять будь якого детального опису виконаних робіт в суді апеляційної інстанції (див. висновки, які містяться у постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі №671/1957/20 (провадження № 61-9039св21));
		за таких обставин представником ОСОБА_3 - адвокатом Канікаєвим Ю. О. належним чином не обґрунтовано і не доведено перелік (обсяг) та вартість наданих ним як адвокатом послуг та витрат, понесених на виконання договору про надання правової допомоги від 08 вересня 2022 року №209/22, тому у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції слід відмовити.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		12 квітня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_17 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2023 року та дві постанови Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, в якій просив:
		скасувати оскаржені рішення;
		направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд;
		судові витрати покласти на відповідача.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суди не врахували висновків Верховного Суду щодо: належності доказів та належного їх засвідчення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18); прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження (постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19). Суди порушили принцип змагальності сторін (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). У порушення пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України суд першої інстанції необґрунтовано відхилив заяву про допит свідків та заяву про повернення до підготовчого судового засідання;
		під час підготовчого судового засідання представником позивача двічі заявлялось клопотання про допит свідків, яке було мотивовано тим, що вказані особи позичали кошти безпосередній спадкодавиці на лікування та можуть повідомити всі обставини. Також можуть повідомити хто повертав вказані кошти їм після смерті спадкодавиці. Однак суд першої інстанції не поставив дане питання на обговорення навіть за відсутності позивача та його представника і не виніс вмотивованої ухвали про відмову в допиті свідків з роз`ясненням причин такої відмови. Представником відповідача також було заявлено клопотання про допит свідків, яке залишилось не вирішеним. Крім того представником позивача заявлялось клопотання про повернення до стадії підготовчого судового засідання для необхідності вирішення клопотань та заяв які подавались на стадії підготовчого судового засідання, однак дане клопотання не розглядалось в судовому засіданні та не винесено вмотивованої відмови у поверненні до стадії підготовчого судового засідання з зазначенням обґрунтованих підстав;
		суд першої інстанції, не розглянувши заяви про допит свідків, заяву про повернення до стадії підготовчого судового засідання для розгляду заяви про допит свідків, розглянувши справу за наявності клопотання про відкладення розгляду справи (з належним обґрунтуванням, а саме тимчасова непрацездатність представника позивача підтверджена медичним висновком) позбавив можливості сторону позивача пред`явити для огляду оригінали розписок, адже для їх огляду необхідна присутність сторони позивача безпосередньо в судовому засіданні, фактично позбавив сторону позивача права на подання та підтвердження доказів, які були заявлені відповідно до норм ЦПК України в підготовчому судовому засіданні до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд;
		суди визнали недопустимими доказами копії розписок, доданих до матеріалів справи, оскільки вони не були пред`явлені для огляду в судовому засіданні, однак вказані розписки, засвідчені підписами сторони позивача, з зазначенням дати засвідчення та з зазначенням «згідно з оригіналом». У постанові від 18 січня 2023 року у справі №170/129/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: письмові докази подаються в оригіналі або копіях; копії поданих документів мають бути засвідчені у порядку, встановленому законодавством; учасник справи, який подає письмові докази в копіях, зазначає про наявність у нього оригіналу такого документа і засвідчує копію такого доказу своїм підписом із зазначенням дати засвідчення копії; якщо в учасника справи немає оригіналу, він подає наявну у нього копію письмового доказу і може заявити клопотання про витребування цього доказу у відповідного учасника справи; за відсутності такого клопотання таке витребування може зробити суд з власної ініціативи;
		під час розгляду справи представником відповідача не було додано до матеріалів справи розрахунок витрат адвоката. Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Розмір заявленого гонорару представника відповідача є не підтвердженим належними документами.
		 
		03 серпня 2024 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником Канікаєвим Ю. О. , на постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року, в якій просив:
		скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
		ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву адвоката Канікаєва Ю. О. про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»;
		згідно з договором від 08 вересня 2022 року, укладеного між ОСОБА_3 та Канікаєвим Ю.О. , за ведення справи № 522/9760/22 у суді кожної інстанції клієнтом сплачується певна фіксована сума. Суд апеляційної інстанції послався на те, що у матеріалах справи відсутні акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послуг, детальний опис виконаних робіт. Проте це не є підставою для відмови в ухваленні додаткового рішення. Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 відзначив, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача. Тому в цьому випадку подавати опис робіт, виконаних адвокатом, не обов`язково;
		втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частин четвертої, п`ятої статті 137ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.
		 
		19 серпня 2024 року ОСОБА_3 через підсистему Електронний суд подав додаткові письмові пояснення, які підписані представником Канікаєвим Ю. О. , в яких просив: 
		у задоволені касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі;
		стягнути з  ОСОБА_1 судові витрати за участь представника в суді касаційної інстанції.
		 
		У письмових поясненнях  ОСОБА_3 зазначає, що:
		судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог є законними та обґрунтованими;
		суди зробили правильний висновок про недоведеність позивачем існування боргових зобов`язань між спадкодавцем та особами, що нібито надавали розписку про отримання від позивача грошових коштів. Оскільки позовні вимоги про стягнення боргу кредиторами спадкодавця є похідними від боргових зобов`язань самого спадкодавця, то і самі позовні вимоги є безпідставними;
		позивач не ставив перед судом апеляційної інстанції питання, які ним поставлено перед судом касаційної інстанції.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником  ОСОБА_4 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2023 року та дві постанови Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині посилання у касаційній скарзі на ухвалу Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 923/525/20 повернуто.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 . 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року: поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року тавідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_3 
		 
		19 серпня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 31 травня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: 
		суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21; від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18; від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18; від 16 лютого 2021 року у справі № 922/2115/19; від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20; від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18; від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 05 червня 2018 року у справі № 904/8308/17; від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16; від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16; у справах № 922/2604/20; № 910/12876/19; № 905/1795/18; № 922/2685/19; № 922/3812/19;  
		судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 04 вересня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: 
		суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21; від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18; від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19; від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19; від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19; від 28 вересня 2021 року у справі № 918/1045/20; від 24 листопада 2021 року у справі № 910/17235/20; від 01 вересня 2021 року у справі № 910/13034/20.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2020 року у справі № 522/22332/16-ц вказано, що: 
		«у листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Другої одеської нотаріальної контори Маслова М. В., про усунення від спадщини;
		рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року у складі судді Кічмаренка С. М. позов ОСОБА_2 задоволено;
		постановою апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Канікаєва Ю. О. задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено;
		24 жовтня 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 24 жовтня 2013 року серії НОМЕР_1 ;
		відповідно до виписних епікризів, що починаючи, з 28 серпня 2012 року, покійній ОСОБА_6 встановлено діагноз: раковий асцест - перитоніт;
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23 січня 2015 року серії НОМЕР_2 ;
		18 березня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Другої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 ;
		27 квітня 2015 року та 06 травня 2015 року ОСОБА_16 звернувся до Другої одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 ;
		за результатом розгляду справи вирішено постанову апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року залишити без змін».
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України).
		 
		Виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (частина перша статті 528 ЦК України).
		 
		Касаційний суд зауважує, що залежно від правових наслідків виконання іншою особою обов`язку боржника воно поділяється на те, яке відбувається:
		по-перше, без набуття іншою особою прав кредитора (частина перша статті 528 ЦК). У такому випадку має місце передоручення, тобто покладення боржником виконання свого обов`язку на іншу особу. Зрозуміло, що покладення виконання зобов`язання на іншу особу не робить її стороною в зобов`язанні та не створює для неї жодних прав і обов`язків. Тому боржник при цьому залишається стороною зобов`язання, і у випадку його невиконання або неналежного виконання іншою особою, такий обов`язок має виконати боржником самостійно;
		по-друге, з переходом прав кредитора до іншої особи (частина третя статті 528 ЦК). За наявності підстав, передбачених у частині третій статті 528 ЦК, інша особа без згоди боржника може виконати його обов`язок. Правовим засобом, який забезпечує охорону прав такої цієї особи, є перехід до неї прав кредитора.
		 
		Зобов`язання боржника може бути ним покладено на іншу особу, однак передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника в зобов`язанні. При цьому боржник зберігає свій правовий статус, покладаючи на третю особу тільки обов`язок виконати фактичні дії (див. пункт 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21)).
		 
		У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR) вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
		 
		У статті VII-3:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 вказано, що:
		 «аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном. Тлумачення статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення, свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов`язання. Тобто зменшення обов`язку. 
		У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов`язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником».
		 
		Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
		 
		Європейський суд з прав людини нагадав, що «відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову заявника апеляційним судом, який спочатку двічі задовольнив цей позов (див. пункт 10), а також висновок, зроблений внаслідок цього не на користь заявника, і відсутність у нього можливості подати відповідні докази та аргументи у зв`язку зі зміною правової кваліфікації, мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам статті 6 Конвенції стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу. В ухвалі від 25 липня 2011 року, якою Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ залишив без змін рішення апеляційного суду від 21 лютого 2011 року (див. пункт 15), також не було роз`яснене це питання, хоча у своїй касаційній скарзі заявник посилався на неправильне застосування норм матеріального права» (GUSEV v. UKRAINE, № 25531/12, § 26, 30, 33, ЄСПЛ, від 14 січня 2021 року).
		 
		Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).)
		 
		У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).)
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року у справі № 910/5361/22 вказано, що «суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)».
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
		 
		У справі, що переглядається:
		при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_6 брала гроші у знайомих в борг на лікування, про що наявні відповідні розписки. Після смерті ОСОБА_6 до позивача звернулася її мати ОСОБА_2 з проханням допомогти віддати кошти людям, які позичали її дочці кошти на лікування. Позивач повернув кошти, які брала в борг ОСОБА_6 у загальному розмірі 32 000 дол. США. Тому позивач просив стягнути зі спадкоємців ОСОБА_6 борг у розмірі 32 000 дол. США;
		при відмові у задоволенні позову суди послалися на те, що позивач не надав оригінали розписок для їх огляду в судовому засіданні у зв`язку з неявками позивача та його представника. Суди вважали, що кредитор повинен підтвердити наявність боргу спадкодавця, проте ніяких доказів, що ОСОБА_6 отримала кошти у борг від інших осіб у встановлених сумах та на відповідних умовах позивачем не надано;
		суди не врахували, що за загальним правилом боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Разом із тим, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто;
		суди не звернули уваги на те, що зобов`язання боржника може бути ним покладено на іншу особу, однак передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника в зобов`язанні. При цьому боржник зберігає свій правовий статус, покладаючи на третю особу тільки обов`язок виконати фактичні дії;
		суди не встановили, на якій правовій підставі заявлений позов  ОСОБА_1 ;
		поза увагою судів залишилось те, що неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;
		суди не врахували, що, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		 
		За таких обставин рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		Щодо додаткових судових рішень
		 
		Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
		 
		Оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року та постанова Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року підлягають скасуванню, то додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року також належить скасувати.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційні скарги належить задовольнити частково, судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		 
		Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: 
		«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. 
		З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
		 
		Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргуОСОБА_1 , яка підписана представником  ОСОБА_4 , задовольнити частково.
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником Канікаєвим Юрієм Олеговичем , задовольнити частково.
		 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2023 року, дві постанови Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 травня 2023 року, дві постанови Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року та постанова Одеського апеляційного суду від 02 липня 2024 року втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                               Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                               П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...