Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/6178/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.10.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 61-12445ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                                                                 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 295/6178/22
		провадження № 61-12445св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,                                Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		третя особа - Відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 березня 2023 року у складі судді Перекупки І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 липня 2023 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі свідоцтва про право власності, яке видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. 12 квітня 2019 року, він є власником будинку на АДРЕСА_1 . Будинок був придбаний на аукціоні в межах виконавчого провадження з реалізації іпотечного майна банку. 
		 
		В будинку зареєстрований він, його неповнолітні діти, а також син колишньої власниці будинку ОСОБА_2 , який не проживає у будинку та не є його родичем.
		 
		Внаслідок того, що відповідач зареєстрований, але фактично тривалий час не мешкає в будинку, він позбавлений можливості належним чином розпоряджатись своїм майном, вимушений самостійно нести витрати на комунальні платежі, які нараховуються на кількість зареєстрованих осіб.
		 
		Неодноразові прохання та вимоги щодо зняття з реєстрації відповідач ігнорує.
		 
		Оскільки в добровільному порядку ОСОБА_2 з реєстраційного обліку зніматись не бажає, він вимушений звернутися до суду.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 3 березня 2023 року позов задовольнив. Визнав ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги                                                     є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідач, будучи членом родини попереднього власника цього житлового приміщення втратив право користування цим житлом, у зв`язку з набуттям позивачем права власності на спірний житловий будинок.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Житомирський апеляційний суд постановою від 18 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 березня 2023 року залишив без змін.
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 липня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким                                          у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказував на необхідність відступлення                             від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові                                          від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 та застосованого апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні. 
		 
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що в момент укладення кредитного договору та договору іпотеки, житловий будинок належав                               ОСОБА_3 , тобто був придбаний не за кредитні кошти, іншого житла                          ОСОБА_2 не має, а тому він не може бути виселений без надання іншого житлового приміщення. Також скарга містить доводи про те, що місцевий суд задовольняючи позов не вирішив питання зупинення виконання свого рішення. 
		 
		У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ляхов О. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		06 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що 16 квітня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № МL-010/158/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 137 500,00 дол. США.
		 
		Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3  за вказаним кредитним договором, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № SRCNL-010/028/2007.
		 
		Також для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором                     від 16 квітня 2007 року № МL-010/158/2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3               18 квітня 2007 року був укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк» житловий будинок та земельну ділянку, площею 220 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Крім того, 10 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № CNL/010/028/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 15 780,00 дол. США.
		 
		Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань  ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № SR-010/158/2008.
		 
		Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 16 червня                           2015 року солідарно стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2007 року № CNL/010/028/2007, визначену станом на 09 жовтня 2014 року, у сумі                          1 994 227,28 грн, з яких: 134 620,66 дол. США, що еквівалентно 1743 365,14 грн - заборгованість за кредитом; 17 826,91 дол. США, що еквівалентно 230 863,14 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 20 000,00 грн - пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків; 
		солідарно стягнуто із ОСОБА_3 та  ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 10 січня 2008 року № МL-010/158/2008, визначену станом на 09 жовтня 2014 року у сумі 229 583,87 грн, з яких: 14 780,65 дол. США що еквівалентно 191 408,56 грн, заборгованість за кредитом; 2 561,76 дол. США що еквівалентно 33 175,32 грн -заборгованість за відсотками за користування кредитом; 5 000,00 грн -пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		На підставі вказаного судового рішення 07 липня 2017 року виданий виконавчий лист.
		 
		Постановою приватного виконавця Ковальського М. Р. від 05 січня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення.
		Постановою приватного виконавця Ковальського М. Р. від 05 січня 2019 року вирішено питання про арешт майна боржника.
		 
		08 січня 2019 року приватний виконавець Ковальський М. Р. прийняв постанову про опис та арешт майна боржника, яке є предметом іпотеки.
		 
		На підставі постанови приватного виконавця від 28 січня 2019 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша земельна агенція».
		 
		18 лютого 2019 року приватний виконавець надіслав Державному підприємству «Сетам» (далі - ДП «Сетам») заявку на публікацію в системі СЕТАМ описаного та арештованого майна боржника. 19 лютого 2019 року інформацію про проведення електронних торгів внесено до системи.
		 
		Листом від 25 лютого 2019 року ДП «Сетам» повідомило учасників виконавчого провадження про заплановану реалізацію предмета іпотеки.
		 
		За наслідком проведення торгів приватний виконавець Ковальський М. Р.                     26 березня 2019 року склав акт про реалізацію предмета іпотеки.
		 
		12 квітня 2019 року приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я. на ім`я ОСОБА_1 видав свідоцтво про право власності на предмет іпотеки, здійснив реєстрацію відповідного права за № 46454360.
		 
		У травні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до ДП «Сетам», приватного виконавця Ковальського М. Р., приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В. Я., ОСОБА_1 , третя особа - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»,                             з позовом, у якому просила визнати незаконним рішення приватного виконавця Ковальського М. Р. про передачу майна на реалізацію у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; визнати недійсними електронні торги із реалізації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею                      220 кв. м за цією ж адресою, що оформлені протоколом від 21 березня 2019 року; визнати недійсним акт приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		 
		Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2020 року                                у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 9 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду      м. Житомира від 11 березня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 . Визнано недійсними електронні торги, проведені ДП «Сетам» із реалізації житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 220 кв. м за цією                    ж адресою, оформлені протоколом від 21 березня 2019 року № 394056. Визнано недійсним акт приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки                              від 26 березня 2019 року ВП № НОМЕР_1. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. на ім`я ОСОБА_1 , про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,022 га за цією ж адресою, зареєстроване в реєстрі за № 2151. Скасовано запис № 31163768 від 12 квітня 2019 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на житловий будинок на АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів касаційні скарги ОСОБА_1 , ДП «СЕТАМ», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», приватного виконавця                                   Ковальського М. Р. задоволено. Постанову Житомирського апеляційного суду                       від 09 вересня 2020 року скасовано, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 березня 2020 року залишено в силі.
		 
		З 25 січня 2013 року ОСОБА_2 зареєстрований в житловому будинку на АДРЕСА_1 . 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини                            і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним                                        у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
		 
		Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи                                   є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ від 11 січня 1995 року у справі «Баклі проти Сполученого Королівства»).
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі                              № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зробила висновки, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та вимог, що ставляться до житлових приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла. Також потрібно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача як колишнього члена сім`ї на користування будинком. Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі і, зокрема є пропорційним до поставленої законної мети.
		 
		Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
		 
		Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).
		 
		В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16,                                  від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові                                   від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками.
		 
		Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане                               в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
		 
		Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		 
		У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
		 
		Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення                    з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України.
		 
		Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
		 
		Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові    від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).
		 
		Водночас стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається                       з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом           в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.
		 
		Дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.
		 
		Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду                                     від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц.
		 
		Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об`єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК України допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло                  б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі                                                        № 209/2032/14-ц).
		 
		Таким чином, у випадку набуття новим власником житлового приміщення яке придбане не за кредитні кошти та передано в іпотеку, право користування цим житлом у попереднього власника та членів його сім`ї автоматично не припиняється, за умови, що предмет іпотеки, є єдиним об`єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. У такому випадку при позбавлені відповідача права користування житловим приміщенням, одночасно надається інше постійне житлове приміщення.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що житловий будинок, який був переданий в іпотеку, придбаний не за рахунок кредитних коштів.
		 
		Під час розгляду справи ОСОБА_2 посилався на те, що спірний будинок є його єдиним житлом, а тому, у результаті припинення такого права, він понесе індивідуальний і надмірний тягар.
		 
		Разом з цим, місцевий суд не встановив, чи є спірний будинок єдиним житлом відповідача, чи забезпечений він іншим житловим приміщенням, а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив                     і не спростував доводи ОСОБА_2 щодо відсутності у нього на праві власності або користування іншого житлового приміщення, а також не з`ясував, чи може вважатися позбавлення відповідача права користуватися житлом співмірним із переслідуваною законною метою.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом позивач, зокрема, посилався на тривале непроживання відповідача в спірному будинку.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		 
		Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
		 
		Водночас суди попередніх інстанцій не встановили тривалість непроживання відповідача в спірному будинку та підстав такого непроживання. 
		 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не досліджували, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		З огляду на те, що суди обох інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу         в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального                     і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		 
		Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 липня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,         є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев    Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...