Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 132/3441/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2024.
Дата набрання законної сили: 24.10.2024
Номер судового провадження: 51-7706км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42018021160000046

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		24 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 132/3441/20
		провадження № 51-7706 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		захисника                                                                           ОСОБА_6 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42018021160000046 від 19 липня 2018 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця росії (с. Грузіно Чудовського району Новгородської області), мешканця АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України,
		за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 та касаційною скаргою з доповненнями захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2023 року ОСОБА_7 було засуджено за: 
		- ч. 1 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права займатися господарською діяльністю, пов`язаною з виконанням ремонтно-будівельних робіт, на строк 1 рік;
		- ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки з позбавленням права займатися господарською діяльністю, пов`язаною з виконанням ремонтно-будівельних робіт, на строк 2 роки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки з позбавленням права займатися господарською діяльністю, пов`язаною з виконанням ремонтно-будівельних робіт, на строк 2 роки.
		На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
		За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України, з огляду на таке.
		21 січня 2008 року Калинівською районною адміністрацією Вінницької області було зареєстровано ОСОБА_7 фізичною особою - підприємцем, яка здійснює господарську діяльність у сфері виконання ремонтно-будівельних робіт.
		17 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_7 уклав з відділом освіти Калинівської райдержадміністрації договір підряду № 8/103 на виконання ремонтних робіт в Уладівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів вартістю 778 742 грн. Після цього ФОП  ОСОБА_7 , діючи умисно, бажаючи заволодіти бюджетними коштами, виконавши частину робіт, визначених договором, у період із серпня 2016 року до груденя 2016 року складав і підписував довідки форми КБ-3 (далі - Довідка КБ-3) та акти приймання виконаних будівельних робіт (далі - Акт) за відповідний місяць, у яких, серед іншого, зазначав недостовірні дані щодо виконаних робіт і використаних матеріалів за вказаний період. Далі, на підставі наведених довідок КБ-3 й Акту Калинівська райдержадміністрація на рахунок ФОП ОСОБА_7 перерахувала грошові кошти за виконані роботи. Загалом за результатами виконання робіт в Уладівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів у 2016 році ФОП ОСОБА_7 привласнив чуже майно, а саме бюджетні кошти в сумі 151 302,48 грн, чим завдав матеріальної шкоди відділу освіти Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області.
		18 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_7 уклав з відділом освіти Калинівської райдержадміністрації договір підряду № 8/105 на виконання ремонтних робіт у Комунарівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів вартістю 680 973,82 грн. Після цього він, діючи умисно, бажаючи заволодіти бюджетними коштами, виконавши частину робіт, визначених договором, у період із серпня 2016 року до листопада 2016 року складав і підписував Довідки КБ-3 та Акти за відповідний місяць, у яких, серед іншого, зазначав недостовірні дані щодо виконаних робіт та використаних матеріалів за вказаний період. Далі, на підставі наведених довідок КБ-3 й Акту Калинівська райдержадміністрація на рахунок ФОП ОСОБА_7 перерахувала грошові кошти за виконані роботи. Загалом за результатами виконання робіт у Комунарівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів у 2016 році ФОП  ОСОБА_7 привласнено чуже майно, а саме бюджетні кошти у сумі 3808,8 грн, чим завдав матеріальної шкоди відділу освіти Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області.
		26 червня 2017 року ФОП ОСОБА_7 уклав з відділом освіти Калинівської райдержадміністрації договір підряду № 112/06 на виконання ремонтних робіт в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів в с. Нова Гребля Калинівського району Вінницької області вартістю 97 998,63 грн. Далі ФОП  ОСОБА_7 , діючи умисно, бажаючи заволодіти бюджетними коштами, виконавши роботи в липні 2017 року, склав і підписав Довідку КБ-3 та Акт за липень 2017 року, зазначивши, серед іншого, недостовірні дані щодо виконаних робіт і використаних матеріалів за вказаний період, які насправді ним не виконані. Пізніше, на підставі наведених Довідок КБ-3 та Акту Калинівська райдержадміністрація на рахунок ФОП ОСОБА_7 перерахувала грошові кошти за виконані роботи. Загалом загальна вартість невиконаних робіт за липень 2017 року становила 1981,80 грн. Таким чином ФОП  ОСОБА_7 привласнив бюджетні кошти в зазначеному розмірі.
		06 липня 2017 року ФОП ОСОБА_7 уклав з відділом освіти Калинівської райдержадміністрації договір підряду № 129/06 на виконання ремонтних робіт у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів в с. Голендри вартістю 97 396,86 грн. Далі ФОП  ОСОБА_7 , діючи умисно, бажаючи заволодіти бюджетними коштами, виконавши роботи в липні 2017 року, склав і підписав Довідку КБ-3 і Акт за липень 2017 року, вказавши, всупереч договірній ціні, завищену вартість робіт і витрачених матеріалів на загальну суму 15 312,26 грн. Надалі, на підставі наведених Довідок КБ-3 і Акту Калинівська райдержадміністрація на рахунок ФОП ОСОБА_7 перерахувала грошові кошти за виконані роботи. Таким чином ФОП ОСОБА_7 привласнив бюджетні кошти у сумі 15 312,26 грн.
		04 вересня 2018 року ФОП ОСОБА_7 уклав з відділом освіти Калинівської райдержадміністрації договір підряду № 206/09 на виконання ремонтних робіт в Комунарівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів (розташована в с. Бережани) вартістю 169 844,66 грн. Далі ФОП  ОСОБА_7 , діючи умисно, бажаючи заволодіти бюджетними коштами, виконавши частину робіт у вересні 2018 року, склав і підписав Довідку КБ-3 та Акт за вересень 2018 року, вказавши завищену вартість використаних матеріалів на загальну суму 24 226,83 грн. У подальшому, на підставі наведених Довідки КБ-3 та Акту Калинівська райдержадміністрація на рахунок ФОП ОСОБА_7 перерахувала грошові кошти за виконані роботи. Таким чином ФОП ОСОБА_7 привласнив бюджетні кошти у сумі 24 226,83 грн.
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни. Цією ж ухвалою було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора у зв`язку з відмовою останнього від поданої апеляційної скарги. 
		Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити рішення судів попередніх інстанцій та: 
		- відповідно до ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання за ч. 1 ст. 191 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності;
		- визнати ОСОБА_7 засудженим за ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 4 роки з позбавленням права займатися господарською діяльністю, пов`язаною з виконанням ремонтно-будівельних робіт, на строк 2 роки;
		- на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
		У решті оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
		На обґрунтування вимог прокурор стверджує, що на момент постановлення ухвали суду апеляційної інстанції минуло понад 5 років, тобто строки давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 191 КК України, з огляду на положення, передбачені ст. 12, частинами 1, 3 ст. 49 КК України, закінчилися, а тому останній підлягає звільненню від покарання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності, що, у свою чергу не було враховано судом апеляційної інстанції.
		На зазначену касаційну скаргу захисник ОСОБА_6 подав заперечення, в яких, посилаючись на нелогічність і непослідовність вимог сторони обвинувачення, просить відхилити касаційну скаргу прокурора.
		У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні засудженого складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України. 
		На обґрунтування вимог захисник вказує, що суд першої інстанції, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 як привласнення чужого майна, ввіреного особі, не зазначив: 
		- якій саме особі було ввірено майно, на якій підставі, для якої мети та відповідно до якого документа чи нормативного акта і яке саме майно було ввірено ОСОБА_7 ;
		- жодного факту, доказу та обставини, які б свідчили про те, що кошти були ввірені саме ОСОБА_7 .
		Разом з тим захисник наголошує: 
		- місцевий суд посилався на те, що ОСОБА_7 після виконання будівельних робіт складав Довідку КБ-3 із зазначенням у ній недостовірних відомостей, однак такі дії підпадають під кваліфікацію за ст. 366 КК України, яка обвинуваченому не інкримінувалася;
		- відповідно до матеріалів кримінального провадження Довідка КБ-3, з-поміж інших, була підписана і працівником державного нагляду після перевірки та встановлення відповідності наведених у ній даних фактично виконаним роботам і витраченим матеріалам;
		- будь-яка особа до кримінальної відповідальності за статтями 366, 367 КК України не притягувалася;
		- законність Довідок КБ-3 не ставилася під сумнів.
		Ураховуючи вказане, захисник вважає незаконними висновки місцевого суду про те, що до цих довідок вносилися недостовірні дані. При цьому вказує, що спосіб привласнення коштів шляхом підробки документів не підтверджений.
		Водночас захисник ОСОБА_6 зазначає, що: 
		- зі змісту постанов Пленуму Верховного Суду України № 7 та № 10 не вбачається можливості визнання суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України, особи, яка отримала кошти від державної установи за виконані роботи на підставі договору підряду;
		- кошти, отримані ОСОБА_7 за виконану роботу, не можна вважати ввіреними, оскільки вони були перераховані в його власність;
		- правовідносини, які склалися між обвинуваченим та державним органом, з огляду на зміст гл. 61 ЦК України, відносяться до цивільно-правових, що у свою чергу, на думку захисника, виключає кримінальну відповідальність;
		- викладена у вироку правова оцінка обставин не відповідає дійсності, оскільки місцевий суд, посилаючись на те, що ОСОБА_7 за результатом виконання робіт привласнив бюджетні кошти, не врахував того, що можливість привласнення таких коштів має лише особа, якій вони були ввірені.
		За таких обставин захисник вважає, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України (суб`єкт та об`єктивна сторона), а тому, засуджуючи останнього, місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
		Крім того, захисник ОСОБА_6 , посилаючись на практику ЄСПЛ та матеріали справи, зазначає, що місцевим судом не було проаналізовано доводи сторони захисту щодо встановлення моменту, з якого ОСОБА_7 вважався підозрюваним, а також необґрунтовано спростовано позицію сторони захисту, викладену у клопотанні про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. 
		Також захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції: 
		- не проаналізував складу кримінального правопорушення, не зазначив, які кримінально карані дії вчинив обвинувачений або інші особи для привласнення останнім бюджетних коштів, не обґрунтував, яким чином отримані ОСОБА_7 кошти на підставі Довідок КБ-3, цей суд вважає ввіреними останньому;
		- не вказав, яким чином відбулося обернення коштів ОСОБА_7 на свою користь (шляхом підробки документів чи зловживання своїм службовим становищем);
		- залишив поза увагою питання щодо строків досудового розслідування в частині визначення дня, з якого ОСОБА_7 вважався підозрюваним;
		- безпідставно послався на постанову Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 461/1315/19, яка, на думку захисника, є нерелевантною цій справі та не містить висновків, що були процитовані судом апеляційної інстанції.
		Отже, захисник вважає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 404, ч. 2 ст. 419 КПК України, проігнорував основні доводи апеляційної скарги сторони захисту та не надав на них обґрунтованих відповідей.
		У доповненнях до касаційної скарги захисник вказує, що постанова прокурора від 23 травня 2019 року про скасування постанови слідчого від 28 грудня 2018 року щодо закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , на його думку, є незаконною і необґрунтованою, оскільки містить лише формальне посилання на неефективність роботи слідчого, що не узгоджується з висновком об`єднаної палати Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19.
		На зазначену касаційну скаргу захисника прокурор ОСОБА_8 подав заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість доводів сторони захисту, просив подану касаційну скаргу залишити без задоволення. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу з доповненнями та просив її задовольнити. Що стосується касаційної скарги прокурора ОСОБА_8 , то захисник просив її залишити без задоволення.
		Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 та просив її задовольнити, а касаційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_6 просив залишити без задоволення. 
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора та касаційна скарга з доповненнями захисника підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України. 
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
		Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України).
		За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Указаних вимог закону суди попередніх інстанцій не дотрималися з огляду на таке.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2023 року ОСОБА_7 було визнано винуватим та засуджено за частинами 1, 3 ст. 191 КК України.
		Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого ОСОБА_7 , який не визнав своєї вини та зауважував, що він не є розпорядником коштів, а лише виконавцем робіт, при цьому кошти йому наперед не платили. Крім того, обвинувачений, з-поміж іншого, пояснював, що особисто проводив ремонтні роботи під час поточного ремонту покрівлі будівлі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів у с. Голендри. Усі будівельні матеріали він закуповував за свої кошти. Коли в нього замовляли виконання робіт, то спочатку він їх виконував, а кошти йому перераховували лише після того, як підрядними організаціями було проведено перевірку виконаних ним робіт. 
		Заслухавши показання обвинуваченого, місцевий суд зауважив, що хоча останній і заперечує свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, проте його вина підтверджується іншими доказами, які були предметом дослідження цього суду, а саме: 
		- показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 ;
		- оригіналами документів, що стосуються проведення технічного та авторського нагляду на об`єктах реконструкції;
		- висновками судових будівельних та будівельно-технічних експертиз з ілюстрованими таблицями від 23 січня 2020 року № 117, від 04 лютого 2020 року № 119, від 07 лютого 2020 року № 120, від 24 лютого 2020 року № 116, від 30 липня 2020 року № 93, від 03 серпня 2020 року № 96 та іншими доказами, які наведені у вироку. 
		Таким чином, оцінивши докази, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вони у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України, а саме у привласненні чужого майна, яке було ввірене особі, та привласненні чужого майна, яке було ввірене особі, вчинене повторно.
		При цьому місцевий суд, з-поміж іншого, не взяв до уваги доводів захисника про відсутність в діях обвинуваченого складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України, розцінивши їх як лінію захисту ОСОБА_7 , спрямовану на уникнення ним кримінальної відповідальності.  
		Однак ці висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не є належним чином обґрунтованими та вмотивованими з огляду на таке.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог КПК України та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, стверджує, що місцевий суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 як привласнення чужого майна, ввіреного особі, не зазначив: яке саме майно було ввірено ОСОБА_7 та ким, на якій підставі, для якої мети і відповідно до якого документа чи нормативного акта воно було ввірено обвинуваченому, а також не вказав жодного факту, доказу та обставини, які б свідчили про те, що кошти були саме ввірені ОСОБА_7 . При цьому зауважує, що недоведеність факту ввіряння ОСОБА_7 грошових коштів зумовлює відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України.
		Диспозицією ч. 1 ст. 191 КК України передбачено кримінальну відповідальність за привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні.
		Частиною 3 ст. 191 КК України встановлено кримінальну відповідальність за вчинення дій, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, вчинених повторно або за попередньою змовою групою осіб.
		Системне тлумачення вказаних норм кримінального закону свідчить про те, що предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що було в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання, зберігання тощо.
		Для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України, суду необхідно з використанням наданих законом процесуальних можливостей та урахуванням положень статей 91, 94 КПК України ретельно перевірити правильність юридичної оцінки її дій та з огляду на зібрані у кримінальному провадженні докази з`ясувати, чи ввірялися цій особі будь-які кошти, які потім були нею привласнені.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 484/223/17 (провадження № 51-1120 км 19).
		Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України в разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаєтьсяформулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а також вказуються докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.
		Проте місцевий суд, визнаючи ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України, а саме привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, та привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, скоєного повторно, не врахував практики Верховного Суду, а також належним чином не обґрунтував своїх висновків та не навів мотивів у частині того, якими саме доказами підтверджується факт ввірення ОСОБА_7 грошових коштів, які, відповідно до пред`явленого обвинувачення, були ним привласнені. 
		За таких обставин Верховний Суд вважає, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
		За змістом ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі, посилаючись, з-поміж іншого, на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, наголошував на відсутності в діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України, обґрунтовуючи свою позицію тим, що грошові кошти ОСОБА_7 отримував у якості оплати за виконану роботу, а не для досягнення певної мети чи виконання відповідних повноважень у майбутньому, тому ці грошові кошти не можна вважати ввіреними обвинуваченому. 
		Залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції, порушуючи положення, передбачені п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України, вказані доводи належним чином не перевірив та не спростував.
		Так, постановляючи рішення за результатами судового розгляду в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту у вищенаведеній частині, зазначив, що: 
		- у справі № 461/1315/19 (постанова Верховного Суду від 01 червня 2023 року) судом касаційної інстанції було констатовано, що дії особи, яка, достовірно знаючи про реальні обсяги виконаних робіт, отримала бюджетні кошти за виконання товариством робіт по об`єкту, які фактично виконані не були, підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України;
		- обвинувачений ОСОБА_7 повністю контролював процес виконання ремонту та на деяких об`єктах безпосередньо брав участь у роботах, достеменно знав про кількість використаних матеріалів, проте привласнив бюджетні кошти, які йому перераховувалися на банківські рахунки відділом освіти Калинівської райдержадміністрації, на суму невикористаних матеріалів та невиконаних робіт;
		- вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннь доводиться сукупністю зібраних доказів, які були досліджені судом першої інстанції та покладені в основу обвинувального вироку.
		Тобто, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції фактично послався на постанову Верховного Суду та встановлені місцевим судом обставини справи і досліджені докази. 
		Однак таке рішення суду апеляційної інстанції, на переконання колегія суддів, не є належним чином обґрунтованим та вмотивованим.
		Зокрема, постанова суду касаційної інстанції, на яку послався суд апеляційної інстанції як на додаткову аргументацію доведення наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України, була ухвалена у кримінальному провадженні, обставини якого не є релевантними обставинам цієї справи, виходячи з наступного.
		Так, предметом перегляду Верховного Суду були рішення судів попередніх інстанцій, згідно з якими особу було визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за допомогою службового підроблення. Водночас кримінально каране діяння у виді привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, у зазначеному кримінальному провадженні особі не інкримінувалося, як і вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, не інкримінується ОСОБА_7 в межах цієї справи.
		Отже, постанова Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 461/1315/19 була ухвалена у кримінальному провадженні, в якому були встановлені інші обставини вчинення кримінальних правопорушень та інший суб`єкт злочину, оскільки при заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК України) суб`єктом може бути лише посадова (службова) особа.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в зазначеній постанові Верховного Суду відсутні твердження, на які в оскаржуваній ухвалі посилається суд апеляційної інстанції, про те, що дії особи, яка, достовірно знаючи про реальні обсяги виконаних робіт, отримала бюджетні кошти за виконання товариством робіт по об`єкту, які фактично виконані не були, підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України
		Таким чином, посилання суду апеляційної інстанції на згадане рішення суду касаційної інстанції є безпідставними, а доводи касаційної скарги захисника в цій частині, - обґрунтованими.
		За таких обставин суд апеляційної інстанції, переглядаючи матеріали кримінального провадження, вищенаведені порушення місцевого суду не усунув, а також не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги захисника в частині відсутності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що, на переконання Суду, з огляду на положення КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Ураховуючи зазначене, а також беручи до уваги встановлені Судом порушення, які були допущені судом першої інстанції та, у свою чергу, не були усунуті під час апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, не дотримався вимог, передбачених статтями 370, 419 КПК України.
		За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскількиперешкодили цьому суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України), що, у свою чергу, могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України).
		Разом з тим у зв`язку з наявністю зазначених порушень та з огляду на положення ст. 433 КПК України колегія суддів не вбачає підстав для перевірки доводів касаційної скарги з доповненнями сторони захисту в іншій частині, оскільки така оцінка має бути надана лише після усунення цих порушень, під час нового розгляду по суті в суді апеляційної інстанції.  
		З огляду на вказане, а також ураховуючи вимоги касаційної скарги сторони захисту щодо закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга з доповненнями захисника підлягає частковому задоволенню.
		Крім того, за наявності вищенаведених істотних порушень вимог КПК України, які, у свою чергу, могли призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів позбавлена можливості розглянути по суті доводи касаційної скарги сторони обвинувачення щодо закінчення строків давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 191 КК України, а тому касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково. 
		Таким чином, ураховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги, що з огляду на зміст апеляційної скарги сторони захисту, зазначені недоліки можливо усунути на стадії апеляційного розгляду, то колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції на підставі положень, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого цьому суду необхідно врахувати вищенаведене та постановити законне і обґрунтоване рішення.
		Керуючись статтями 412, 413, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Касаційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , задовольнити частково.
		Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...