Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/11949/23 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2024.
Дата набрання законної сили: 24.10.2024
Номер судового провадження: 51-3687км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023040000000827

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 201/11949/23
		провадження № 51-3687км24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		засудженого                                               ОСОБА_6 ,
		захисників                                                   ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023040000000827, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Дніпра (зареєстрований: АДРЕСА_1 ; проживає: АДРЕСА_2 ), раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), 
		за касаційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , а також представника потерпілого ОСОБА_9 , який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_10 , на  вирок Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на  строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2  роки.
		На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. 
		Указаним вироком ухвалено повернути заставу стосовно ОСОБА_6 після набрання вироком законної сили, вирішено питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів, а також скасовано арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17  серпня 2023 року.
		Відповідно до вироку 10 серпня 2023 року о 13:42 ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем BMW X5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_11 , рухався по вул. Паторжинського зі сторони просп. Гагаріна до вул. Січових Стрільців у м. Дніпрі. Порушивши вимоги пунктів 1.3, 1.5, пп. «б» п. 2.3, п. 12.4, пп. «б» п. 12.9, п. 18.1 Правил дорожнього руху, ОСОБА_6 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , який перетинав проїзну частину вул. Паторжинського по нерегульованому пішохідному переходу, позначеному дорожнім знаком 5.38.1 та дорожньою розміткою 1.14.1, зліва направо по ходу руху автомобіля. Порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху ОСОБА_6 перебуває у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пішохід ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, від яких помер у день події у відділенні КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова».
		Дніпровський апеляційний суд 04 червня 2024 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив, вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 у частині призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок у цій частині, за яким ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Також суд апеляційної інстанції вирішив питання щодо обрахування строку відбування покарання й на підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк призначеного ОСОБА_6 основного покарання зарахував строк попереднього ув`язнення з 10 серпня по 05 жовтня 2023  року, в іншій частині вирок місцевого суду залишив без змін.
		Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		Не погоджуючись із вироком Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_7 звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій ставить вимогу про зміну оскарженого судового рішення у зв`язку з неправильним, на його думку, застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На  переконання захисника, незастосування положень ст. 75 КК є необґрунтованим.
		Захисник висловлює думку, що апеляційний суд формально прийняв рішення та не дав належної оцінки даним про особу засудженого і фактичним обставинам кримінального провадження. Вказує, що суд не взяв до уваги думку потерпілого, якому було відшкодовано шкоду, він не мав претензій та просив призначити обвинуваченому покарання, не пов`язане з реальним позбавленням волі. Захисник наголошує, що  суд не звернув належної уваги на те, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення відноситься до категорії неумисних тяжких злочинів, на характер допущеного обвинуваченим порушення правил дорожнього руху й обстановку дорожньої транспортної пригоди, а також поведінку ОСОБА_6 на місці злочину та відомості про його особу. Звертає увагу на відсутність обставин, які обтяжують покарання, що, на  думку захисника, також залишилося поза увагою апеляційного суду.
		На його думку, ОСОБА_6 , який визнав свою вину в повному обсязі, давав правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання, може виправитися без ізоляції від суспільства.
		Не вважає обґрунтованими посилання суду на факти притягнення ОСОБА_6 до  відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху й зазначені обставини уважає такими, що не призводять до обтяження вини.
		Захисник стверджує, що апеляційний суд залишив поза увагою практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 643/13256/17.
		Представник потерпілого ОСОБА_9 у касаційній скарзі висуває вимогу про  скасування вироку Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості й неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування положень ст. 75 КК.
		Указує, що суд апеляційної інстанції достатньою мірою не врахував обставин, які взяв до уваги місцевий суд щодо обґрунтування вироку, зокрема тих, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, також не зважив на думку потерпілого щодо міри покарання. На його переконання, обставини, враховані місцевим судом, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та містять підстави до застосування положень ст. 75 КК.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений ОСОБА_6 , його захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підтримали касаційні скарги, просили задовольнити їх вимоги.
		Прокурор просила залишити касаційні скарги без задоволення як необґрунтовані, а  вирок апеляційного суду - без зміни.
		Потерпілий ОСОБА_10 та його представник ОСОБА_9 у судове засідання не з`явилися, від представник потерпілого надійшло клопотання в якому він просить слухання справи проводити за його відсутності та за відсутності потерпілого ОСОБА_10 , повідомляє, що підтримує свою касаційну скаргу та касаційну скаргу захисника. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах захисника та представника потерпілого, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Захисник ОСОБА_7 та представник потерпілого ОСОБА_9 у касаційних скаргах не оспорюють висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, правильності кваліфікації його дій та призначення додаткового покарання і, відповідно до положень ч.  2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оскаржене рішення суду апеляційної інстанцій у межах поданих касаційних скарг, зміст яких зводиться до доводів про безпідставне незастосування положень про звільнення від відбування покарання з  випробуванням за ст. 75 КК.
		Як убачається з вироку, врахувавши ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення та відомості про особу ОСОБА_6 , який на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеризується позитивно, обставини, які суд визнав такими, що пом`якшують покарання, а саме визнання вини та щире каяття у скоєному, з огляду на відсутність обставин, які обтяжують покарання, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. 
		Підґрунтям до рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням та встановлення іспитового строку на 3 роки на підставі ст.  75 КК стали думка потерпілого, який просив призначити обвинуваченому покарання не пов`язане із реальним позбавленням волі, а також, як зазначив місцевий суд, обставини вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії неумисних тяжких злочинів, характер допущеного порушення правил дорожнього руху, обстановка дорожньо-транспортної пригоди, наслідки у вигляді смерті потерпілого, поведінка обвинуваченого, відомості про його особу, зокрема те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягався, позитивно характеризується, є особою молодого віку, свою вину визнав у повному обсязі та щиро розкаявся у скоєному, повністю відшкодував шкоду потерпілому, а також обставини, які пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують. 
		Не погодившись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просив скасувати вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2024  року та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за  ч. 2 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у  статтях 2, 7 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із  додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення має бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За приписами ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
		За результатами перегляду кримінального провадження і обґрунтованості висновків місцевого суду, апеляційний суд дотримався вказаних вище приписів кримінального процесуального закону. 
		Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим і  необхідним для виправлення ОСОБА_6 є призначення основного покарання у виді позбавлення волі у розмірі, близькому до мінімальної межі, яка передбачена санкцією ч. 2 ст. 286 КК, із додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний строк. Рішення місцевого суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з  іспитовим строком на підставі положень ст.  75 КК правильно визнав таким, що не відповідає принципам співмірності, справедливості, достатності та індивідуалізації покарання.
		Апеляційний суд виходив з того, що у вироку місцевого суду не було викладено повних відомостей, що характеризують особу винуватого, що конкретні обставини кримінального правопорушення залишились поза належною увагою суду першої інстанції, отже правильної правової оцінки не отримали. Зокрема апеляційний суд обґрунтовано врахував, що дорожньо-транспортна подія сталася на нерегульованому пішохідному переході, по якому рухався потерпілий, не порушуючи правил дорожнього руху, що ОСОБА_6 рухався з перевищенням допустимої швидкості в межах міста та, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не вжив заходів для зменшення швидкості, не надав потерпілому дорогу, хоча  мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода. 
		Також апеляційний суд правильно визнав обґрунтованими доводи прокурора, який звертав увагу на дані про особу ОСОБА_6 , а саме те, що він є особою, яка позбавлена права керувати транспортними засобами, що суди неодноразово визнавали його винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень щодо керування транспортними засобами в стані сп`яніння та стосовно відмови від проходження медичного огляду на встановлення такого стану, що ОСОБА_6 , ігноруючи те, що  він позбавлений права керувати транспортними засобами, у подальшому керував ними, за що неодноразово притягувався до відповідальності за ст. 126 КУпАП.
		Суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, не надав належної оцінки й  іншим даним про особу обвинуваченого, який на час ухвалення вироку офіційно не працював, не мав легального джерела доходу, не одружений, на утриманні дітей або інших осіб не має.
		Вказані обставини залишились без уваги та, відповідно, без належної правової оцінки суду першої інстанції, що стало підставою для помилкового рішення місцевого суду про  можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування покарання, що застосування ст. 75 КК буде достатнім для запобігання вчинення останнім нових кримінальних правопорушень. Рішення про звільнення ОСОБА_6 від  відбування покарання на підставі ст. 75 КК апеляційний суд обґрунтовано визнав неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
		Апеляційний суд правильно вказав, що хоча злочин, у вчиненні якого визнано винуватим ОСОБА_6 , і відноситься до необережних, проте він є тяжким та спричинив тяжкі невідворотні наслідки у виді смерті людини. При цьому, обґрунтовано взявдо уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що  відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду. Суд же при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
		З огляду на те, що злочин, передбачений ст. 286 КК, посягає на публічні правовідносини, які регулюють безпеку дорожнього руху і охороняє учасників від протиправних посягань, і його додатковим обов`язковим об`єктом є життя та здоров`я людини, суд апеляційної інстанції, враховуючи практику Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС), зокрема, у справі № 165/2070/17 (провадження № 51-484км19, постанова від 03 липня 2019 року), правильно виходив із того, що думка потерпілого щодо виду та розміру покарання не є вирішальною.
		Наведені апеляційним судом висновки узгоджуються з правозастосовчою практикою ККС ВС, який у своїх рішеннях неодноразово вказував, що відшкодування шкоди потерпілому само по собі не є безумовною підставою до звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, оскільки таке рішення має спиратися на обставини, встановлені судом, в контексті їх достатності для висновку про можливість досягнення мети покарання внаслідок застосування положень ст. 75 КК. Думка осіб, визнаних у провадженні потерпілими відповідно до ч. 6 ст. 55 КПК, не має пріоритету над іншими обставинами, встановленими судом, їх інтереси не переважують заподіяні наслідки, а думка щодо покарання має бути оцінена судом у сукупності з усіма обставинами провадження. Отже,  апеляційний суд в цьому провадженні належним чином урахував позицію потерпілого щодо застосування положень ст. 75 КК, зокрема враховуючи те, що наслідки у виді смерті потерпілого є непоправними і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі особі, яка визнана потерпілим на підставі приписів ч. 6 ст. 55 КПК.
		Стосовно думки сторони захисту про безпідставне посилання апеляційного суду на  факти притягнення ОСОБА_6 до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених главою 10 КУпАП, то колегія суддів уважає, що факти неодноразового притягнення особи до відповідальності за їх вчинення характеризують особу винного як таку, що систематично нехтує приписами закону в  сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, схильна до негативного ставлення до правого регулювання, встановленого задля збереження життя і здоров`я учасників дорожнього руху, що свідчить про сталість його антисуспільних ціннісних орієнтирів, не  бажання ставати на шлях виправлення та усунення тих психологічних настанов, які  зумовлюють протиправну поведінку. 
		ОСОБА_6 , будучи особою позбавленою права керувати транспортними засобами за вчинення адміністративних деліктів, в подальшому керував ними, зокрема у стані сп`яніння, що свідчить про свідомо обрану ним позицію нехтування вимогами законодавства України і зневаги до них, характеризує його як особу, яка відчуває свою безкарність та систематично виявляє байдужість до безпеки учасників дорожнього руху. Скоєння ОСОБА_6 адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.  286 КК, свідчать про сталі настанови до протиправної поведінки та небезпідставність висновку про неможливість виправлення без реального відбування покарання. 
		Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та  обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це  покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх  небезпечності та даним про особу винуватого. 
		Положення ст. 75 КК підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами статей 50, 65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні. При цьому в аспекті застосування ст. 75 КК законодавець підкреслює важливість досягнення такої цілі покарання, як виправлення засудженої особи, прямо вказавши, що  звільнення з випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, де суд має врахувати як тяжкість кримінального правопорушення, так і особу винного й інші обставини справи.
		В контексті приписів статей 50, 65 ККоскаржений вирок апеляційного суду містить переконливе обґрунтування того, що звільнення від відбування покарання з  випробуванням за ст. 75 КК не забезпечує досягнення мети покарання, призначеного за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, встановлених в цьому кримінальному провадженні.
		Доводи захисника про неврахування практики ККС ВС, зокрема, у справі № 643/13256/17, є безпідставними. Вказуючи про неврахування апеляційним судом практики Верховного Суду, захисник сконцентровує увагу характеристиці поняття «щирого каяття», що  за своєю суттю є певним ставленням винної особи до вчиненого нею кримінального правопорушення та означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює вчинене, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Водночас ніхто із учасників провадження не оскаржував рішення суду про наявність такої обставини, що пом`якшує покарання, як щире каяття ОСОБА_6 , не ставив під сумнів його існування, і ця обставина, серед іншого, стала підставою для призначення покарання в розмірі, наближеному до мінімального за санкцією ч. 2 ст. 286 КК, враховано в сукупності інших обставин, встановлених судом, щодо визначення кримінально-правових наслідків вчиненого правопорушення.
		Суд касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд, виходячи зі встановлених обставин, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність застосування ст. 75 КК.
		З огляду на положення розділу XII Особливої частини КК в  касаційній скарзі не наведено належного обґрунтування до спростування висновку про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК. Натомість у касаційних скаргах учасники провадження посилаються на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону про кримінальну відповідальність за результатом власної оцінки окремих із тих обставин, які перевірені апеляційним судом під час апеляційного перегляду та оцінені в їх сукупності та  взаємозв`язку. Належного підґрунтя, достатнього для мотивованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, в аспекті застосування положень статей 50, 65, 75 КК доводи касаційних скарг та матеріали кримінального провадження не містять.
		Наведені стороною захисту та представником потерпілого обставини, вже були враховані судом під час обрання міри примусу, і колегія суддів не вважає їх такими, що  є підставою для зміни судового рішення. За оцінкою доводів касаційних скарг Суд не  встановив явної невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, отже касаційні скарги захисника ОСОБА_7 , а також представника потерпілого ОСОБА_10 - ОСОБА_9 , не підлягають задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд 
		ухвалив:
		Вирок Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_7 і представника потерпілого ОСОБА_9 - без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                               ОСОБА_2                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...