Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 615/413/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2024.
Дата набрання законної сили: 24.10.2024
Номер судового провадження: 51-5744км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42017220000000041

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		24 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 615/413/17
		провадження № 51-5744 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42017220000000041 від 16 січня 2017 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ), 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 липня 2023 року. 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Валківського районного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року  ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у зв`язку із недоведеністю висунутого обвинувачення.
		За обставин, детально викладених у вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що, будучи призначеним на посаду командира відділення батальйону поліції особливого призначення (м. Харків) Головного управління Національної поліції в Харківській області, маючи спеціальне звання старшого сержанта поліції, являючись співробітником правоохоронного органу та виконуючи повноваження представника влади, усвідомлював відсутність законних підстав для застосування заходів фізичного впливу та суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав та бажав настання суспільно небезпечних наслідків, порушив норми статей 21, 68 Конституції України, також порушив службові обов`язки та статті 2, 43, 44 Закону України «Про Національну поліцію», де зазначено, що поліцейським заходом примусу є застосування фізичного впливу (сили), порядок, межі та підстави застосування такого впливу, так як жодна з підстав не мала місця в даному правопорушенні, ОСОБА_6 явно перевищив надані йому повноваження.
		Так, 25 листопада 2016 року, приблизно о 14 год 45 хв, ОСОБА_6 , перебуваючи на посту «ДАІ» у м. Валки Харківської області, з метою демонстрації своєї переваги, бажаючи не допустити розмови адвоката ОСОБА_8 з  ОСОБА_9 , в якого тимчасово вилучено слідчим СВ Валківського відділу поліції ГУ НП в Харківській області на зазначеному посту автомобіль «Hyundai Accent», державний реєстраційний номер: НОМЕР_1 , безпідставно застосував до ОСОБА_8 фізичну силу, а саме наніс удар кулаком правої руки у ліву виличну ділянку обличчя та нижню повіку лівого ока. Внаслідок своїх незаконних дій ОСОБА_6 завдав ОСОБА_8 фізичного болю та спричинив тілесні ушкодження: садна на тлі синця на обличчі, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 липня 2023 року апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Харківської області ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. 
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 липня 2023 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції:
		- всупереч приписам ст. 94 КПК не оцінив сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення;
		- не вирішивши зазначених прокурором клопотань щодо повторного дослідження доказів, дійшов передчасного висновку про безпідставність вказаних в апеляційній скарзі доводів; 
		- не врахував доводи прокурора щодо безпідставного відхилення судом першої інстанції письмових доказів сторони обвинувачення, а також показань потерпілого та свідків;
		- в порушення ст. 419 КПК не мотивував, чому використав частину з висновків судово-медичних експертиз на користь наведених стороною захисту виправдувальних обставин, та відхилив іншу; 
		- дійшов висновку про те, що своїми поясненнями ОСОБА_8 визначив його конфлікт з працівниками поліції як словесний, однак залишив поза увагою доводи прокурора, що такі показання надані з метою скорішого повернення автомобіля в якому знаходились грошові кошти, а останнім не вказано про відсутність претензій стосовно тілесних ушкоджень, що підтверджує їх наявність; 
		- не дослідив доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного залишення місцевим судом доводів про докази, які підтверджують спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень.
		Як зазначає прокурор, судом апеляційної інстанції не взято до уваги те, що місцевий суд: 
		- не прийняв як допустимі докази протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 січня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_8 та від 31 січня 2017 року за участю свідка ОСОБА_9 , оскільки в них відсутні підписи самих учасників, хоча при додатковому допиті останні, а також понятий ОСОБА_10 підтверджували факт пред`явлення для впізнання і складення відповідних протоколів; 
		- дійшов висновку про те, що протоколи проведення слідчих експериментів від 17 січня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_8 та від 31 січня 2017 року за участю свідка ОСОБА_9 не можуть слугувати доказами на підтвердження завдання удару ОСОБА_6 , проте такі висновки спростовуються іншими доказами; 
		- оцінюючи показання потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 , дійшов висновку про неможливість їх прийняття, однак знівелював тим, що останні були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 383, 384 КПК, їх показання є послідовними та такими, що узгоджуються між собою та підтверджуються іншими доказами, як і не прийняв показання свідка ОСОБА_11 , який також був попереджений про кримінальну відповідальність.
		Також прокурор посилається на те, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги: 
		- доводи апеляційної скарги прокурора, згідно з якими фрагмент відеозапису, наданого потерпілим, на якому ОСОБА_8 задає питання ОСОБА_6 «з якою метою Ви мене вдарили?», підтверджує завдання ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 ;
		- те, що тілесне ушкодження у вигляді синця проявляється не відразу після нанесення удару, а згодом;
		- неусунення судом першої інстанції протиріч у показаннях ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_9 ;
		- підстави для застосування ОСОБА_6 фізичної сили відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про Національну поліцію».
		З огляду на зазначене, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції, в порушення ст. 419 КПК, зазначив лише суть доводів апеляційної скарги прокурора, при цьому не перевіривши їх з достатньою повнотою, не надавши відповіді на них, не провівши безпосереднього дослідження, ретельного аналізу і оцінки доказів, на які посилався прокурор, та не звернувши уваги на безпідставне неприйняття значної частини доказів у провадженні, формально зазначив про дотримання судом першої інстанції вимог закону, а також належним чином не мотивував свого рішення.
		Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
		Від захисника ОСОБА_12 , яка діє в інтересах виправданого ОСОБА_6 , надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги прокурора без участі виправданого та захисника, в якому остання, серед іншого, вказує про необґрунтованість доводів касаційної скарги прокурора та просить відмовити в її задоволенні. 
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК. 
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
		За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення місцевого суду з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
		Зі змісту положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК, вбачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
		Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Ухвала суду апеляційної інстанції - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
		Тобто, суд апеляційної інстанції має перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен доречний і важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні. 
		Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.
		Як убачається з вироку, ОСОБА_6 судом першої інстанції було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із недоведеністю висунутого обвинувачення
		Не погоджуючись з таким рішення місцевого суду, прокурор ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку.
		Зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що останній, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вказував, що суд першої інстанції: 
		- не прийняв як допустимі докази протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 січня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_8 та від 31 січня 2017 року за участю свідка ОСОБА_9 , оскільки в них відсутні підписи самих учасників, хоча при додатковому допиті останні, а також понятий ОСОБА_10 підтверджували факт пред`явлення для впізнання і складення відповідних протоколів; 
		- дійшов висновку, що протоколи проведення слідчих експериментів від 17 січня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_8 та від 31 січня 2017 року за участю свідка ОСОБА_9 не можуть слугувати доказами на підтвердження завдання удару ОСОБА_6 , проте такі висновки спростовуються іншими доказами;
		- залишив поза увагою те, що у своїх поясненнях ОСОБА_8 не вказано про те, що він не має претензій до працівників поліції стосовно тілесних ушкоджень, що, на думку сторони обвинувачення, підтверджує їх наявність; 
		- не взяв до уваги те, що тілесне ушкодження у вигляді синця проявляється не відразу після нанесення удару, а згодом.
		У своїй апеляційній скарзі прокурор також стверджував: 
		- що наданий потерпілим фотознімок тілесного ушкодження відповідає вимогам статей 84-88, 99 КПК, а також підтверджує наявність тілесного ушкодження та його локалізацію; 
		- що фрагмент відеозапису, на якому ОСОБА_8 задає питання ОСОБА_6 «з якою метою Ви мене вдарили?», підтверджує завдання ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 ;
		- про відсутність підстав для застосування ОСОБА_6 фізичної сили відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про Національну поліцію».
		Залишаючи апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 без задоволення, а вирок місцевого суду ? без зміни, суд апеляційної інстанції, в порушення положень, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, зазначені доводи належним чином не перевірив та не спростував, а своє рішення належним чином не мотивував.
		Крім того, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити таке.
		У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 наголошує, що судом апеляційної інстанції не було розглянуто клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів.
		Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі № 310/590/18 (провадження № 51-3866 км 21), від 22 вересня 2022 року у справі № 642/7357/16-к (провадження № 51-5288 км 21), від 18 квітня 2023 року у справі № 761/14205/13-к (провадження № 51-3343 км 22), від 08 лютого 2024 року у справі № 759/309/21 (провадження № 51-3768 км 23), від 04 квітня 2024 року у справі № 759/8531/21 (провадження № 51-5528 км 23), суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд.
		Виходячи з визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, апеляційний суд, виконуючи обов`язок щодо ретельної перевірки аргументів апелянта, повинен використати всі процесуальні можливості, в тому числі дослідити обставини в необхідному обсязі за правилами ст. 404 цього Кодексу. 
		Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Крім того, положеннями ч. 2 ст. 110 КПК встановлено, що судове рішення приймається у формі ухвали, постанови або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371 - 374 цього Кодексу.
		Частинами 3, 4 ст. 371 КПК визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.
		Відповідно до ч. 2 ст. 372 КПК в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.
		Однак вказаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції також не дотримався, про що свідчить таке.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор ОСОБА_7 , керуючись положеннями, передбаченими ч. 3 ст. 404 КПК, у прохальній частині апеляційної скарги просив повторно дослідити докази, детальний перелік яких наведений у апеляційній скарзі сторони обвинувачення. 
		Зі змісту технічного запису судового засідання від 17 липня 2023 року вбачається, що колегія суддів суду апеляційної інстанції, заслухавши пояснення прокурора ОСОБА_7 щодо заявленого клопотання та з`ясувавши думку учасників судового розгляду, порадившись на місці, ухвалила відмовити в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, не навівши при цьому будь-яких обґрунтувань свого рішення, що, на переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, не узгоджується з вищезазначеними положеннями кримінального процесуального закону, в тому числі, передбаченими ч. 2 ст. 372 КПК.
		З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що вищенаведені порушення перешкодили суду апеляційної інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК), яке, як наслідок, могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК), а тому ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою, у зв`язку з чим, відповідно до положень, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, така ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК), оскільки, з огляду на зміст апеляційної скарги та заявленого клопотання, зазначені порушення можливо усунути саме на стадії апеляційного перегляду.
		Разом з тим, з огляду на наявність вказаних істотних порушень вимог процесуального закону, які і є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційної скарги прокурора в іншій частині, оскільки оцінку таким доводам можливо буде надати лише під час нового апеляційного розгляду після усунення вищенаведених істотних порушень КПК. 
		За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що вимоги касаційної скарги прокурора ОСОБА_7 підлягають задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд апеляційної інстанції має врахувати вищенаведене, надати належну оцінку всім доводам апеляційної скарги та постановити законне й обґрунтоване рішення.
		Керуючись статтями 412, 419, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 липня 2023 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...