Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/6421/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про встановлення батьківства або материнства.
Надіслано судом: 30.10.2024. Зареєстровано: 31.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2024.
Дата набрання законної сили: 23.10.2024
Номер судового провадження: 22-ц/803/7571/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/7571/24 Справа № 202/6421/21   Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2024 року                                м. Дніпро
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого - Городничої В.С.,
		суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
		за участю секретаря судового засідання  Панасенко С.С.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякої дієадвокат МоргунІрина Анатоліївна, на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2024 року за позовом Традєга Загідо ОСОБА_1 ,треті особи Соборнийвідділ державноїреєстрації актівцивільного стануу містіДніпрі Південногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Одеса),Управління служба усправах дітейЛівобережної адміністраціїДніпровської міськоїради,про визнаннябатьківства тавнесення зміндо актовогозапису пронародження дитини, 
		 
		                   В С Т А Н О В И Л А:
		 
		   У жовтні 2021 року Традєг Загі звернувся через суд з позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , де третіми особами визначив Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Управління  службу у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, на предмет визнання його батьком малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у матері ОСОБА_1 , та внесення змін до актового запису про народження №1032 від 03 червня 2021 року про народження ОСОБА_2 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиненого Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), вказавши в графі Батько - громадянина Лівану ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та змінивши прізвище дитини на Традєг.
		   В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в серпні 2020 року в м. Ербіль Іраку він познайомився з відповідачкою та майже одразу вони стали проживати разом однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Про це знали члени їх родин, а також спільні друзі. Факт сумісного проживання та ведення спільного господарства підтверджується спільними фотографіями та відеозаписами.
		   В серпні 2020 року відповідачка завагітніла від нього. Деякий час вони продовжували проживати разом в ОСОБА_4 , а ближче до дати пологів приїхали в Україну та ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_5 .
		   Разом із батьком відповідачки він забирав дитину з пологового будинку. На відео з урочистої виписки з полового будинку відповідачка зазначає, що саме він як батько обрав для дитини ім`я ОСОБА_5 .
		   Через деякий час після народження дитини він дізнався, що відповідачка самовільно без його згоди через мережу Інтернет «Є-малятко» онлайн зареєструвала дитину як одинока мати, зазначивши вигадані дані про батька дитини. Свої дії відповідачка пояснила бажанням бути незалежною в питаннях отримання дозволів на виїзд за кордон, одноособово приймати всі рішення відносно дитини.    Вона обіцяла внести зміни до актового запису про народження дитини та отримати інше свідоцтво про народження дитини, вказавши його батьком, однак постійно це відкладала. Згодом сплив термін його перебування в Україні та посадовими особами Амур-Нижньодніпровського районного відділу у місті Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було винесено рішення № 26 від 23 липня 2021 року про його примусове повернення до країни походження або третьої країни на підставі протоколів про адміністративне правопорушення та постанов про накладення адміністративного стягнення.
		   Позивач зазначає, що в такій постанові про накладення адміністративного стягнення відповідачка зазначила: «Я запросила Традег Загі до України для підтримки у народженні нашої спільної дитини. Через клопоти не встигли оформити вчасну реєстрацію для законного проживання батьку моєї дитини». Таким чином, відповідачка ніколи не заперечувала, що ОСОБА_5 є його сином.
		   05 серпня 2021року після прийняття ДМС рішення про примусове повернення його до країни походження, він разом із відповідачкою та їхньою спільною дитиною на автомобілі поїхали до Туреччини на відпочинок, а далі планували повернутися додому в м. Ербіль Іраку. Під час відпочинку в Туреччині до них приєдналися батьки відповідачки. Через особисті неприязні стосунки мати відповідачки постійно провокувала сварки, налаштовувала відповідачку проти нього, що призвело до остаточного розриву стосунків. Відповідачка з батьками забрала дитину та повернулася в Україну. З цього часу він не бачив дитину та не має можливості з нею спілкуватися, брати участь у вихованні, виконувати батьківські обов`язки. Позивач вважає, що цим порушуються його права та права дитини (а.с.1-8 Том І).
		   Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2024 року позов задоволено частково.
		   Визнано Традєга Загі, громадянина Ліванської Республіки, батьком дитини ОСОБА_2 , який був народжений ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		   Внесено зміни до актового запису № 1032 від 03 червня 2021 року про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро):
		   Зазначено батьком дитини громадянина Ліванської Республіки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		   Змінено прізвище дитини з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
		   Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Традєга Загі витрати по сплаті судового збору в розмірі 1816 грн (а.с.68-74 Том ІІ).
		   Рішення суду мотивовано доведеністю позивачем його батьківства відносно дитини ОСОБА_2 , який був народжений відповідачкою 07 травня 2021 року, а матеріалами справи підтверджено, що до серпня 2021 року відповідачка визнавала батьківство позивача. Крім того, суд вважав, що оскільки обидві сторони в Україну для проведення призначеної у справі судово-медичної генетичної експертизи не прибули, до відповідного закладу не з`явилися, то суд вирішує справу на підставі інших наданих сторонами та наявних у справі доказів, які можуть підтвердити або спростувати батьківство позивача щодо дитини, народженої відповідачкою. Суд не взяв до уваги твердження відповідачки щодо біологічного батьківства її сина від чоловіка, з яким вона зареєструвала шлюб та перебувала у відносинах до позивача. Суд вважав, що встановлення батьківства позивача відповідає правам та інтересам дитини щодо встановлення її походження. Той факт, що після народження дитини між сторонами склалися особисті неприязні відносини жодним чином не може обмежувати права та інтересами малолітньої дитини щодо встановлення її походження, як і право позивача доводити своє батьківство стосовно дитини у передбачений законодавством спосіб. Також, на підставі ст. 145 Сімейного кодексу України, виходячи з рівності прав батьків, які мають різні прізвища, а також засад розумності та справедливості, враховуючи інтереси обох батьків, між якими відсутня згода стосовно прізвища дитини, суд вважає, що у зв`язку з визнанням батьківства позивача прізвище дитині слід змінити на подвійне, а саме « ОСОБА_8 ». 
		   Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника  адвоката Моргун І.А. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування посилалась на те, що заснування рішення суду лише на наданих позивачем документах, в яких, нібито, йдеться про визнання нею батьківства позивача відносно її сина, свідчить про вибіркове оцінювання доказів та надання переваги доводам позивача, тоді як доводи відповідача залишились поза увагою суду. Судом не взято до уваги, що відповідачка активно заперечувала проти батьківства позивача, неодноразово спростовувавши доводи позивача. Також зазначила, що відмови у проведенні молекулярно-генетичної експертизи з боку відповідачки не було, а її неявка зумовлена тим, що вона перебуває за кордоном та не має можливості прибути в Україну через активні бойові дії на території України ані для проведення експертизи, ані для особистої участі в судових засіданнях, що також потребує значних часових та фінансових ресурсів, про що вона неодноразово повідомляла суд першої інстанції. Проти проведення експертизи відповідачка не заперечувала та просила провести таку експертизу на території Курдистану, де вона проживає з дитиною, однак саме позивач заперечував поти цього через свої суб`єктивні упередження. Натомість, позивач також не з`явився для проведення цієї експертизи на території України, хоча був її ініціатором. Відповідачка зазначає, що, документально матеріалами справи не підтверджується батьківство позивача відносно її дитини, що судом першої інстанції було проігноровано, а самостійне доведення відповідачкою батьківства іншого чоловіка відносно її дитини у цій справі не передбачає діюче законодавство України. Відповідачка зазначає, що сам по собі факт неприбуття відповідачки з дитиною для проведення експертизи, на яку не з`явився і сам позивач, не може бути безумовною підставою для визнання його батьком дитини, що суперечить інтересам дитини, становить загрозу для звичайного життєвого її укладу та негативного впливу позивач на її дитину, враховуючи, що вона тривалий час не проживає разом з позивачем та не має наміру формувати з ним сімейні стосунки (а.с.99-104 Том ІІ).
		   У липні 2024 року позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скарги залишити без задоволення, посилаючись на доведеність та обґрунтованість його вимог, при цьому зазначаючи, що відповідачка одноосібно позбавила його права бути батьком дитини, приймати участь у його розвитку та вихованні, спілкуванні з ним та фінансової підтримки, що враховано судом першої інстанції.
		   У серпні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника  адвоката Моргун І.А. подала додаткові пояснення у справі (а.с.144-147 Том ІІ), де зазначила, що суд першої інстанції не надав правової оцінки неявки позивача для проведення експертизи та причин такої неявки, тому висновки про встановлення його батьківства відносно її сина є передчасним, а зазначення позивача у відзиві на апеляційної скаргу на обрахування акушерського строку вагітності відповідачки, як безумовний доказ батьківства, є неналежним, що не підтверджує батьківство позивача відносно її дитини та відноситься лише до особистих припущень позивача.
		   Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Індустріального районногосуду м.Дніпропетровськавід 15квітня 2024 року скасуванню з наступних підстав.
		   Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_2 ..
		   Згідно з актовим записом про народження дитини, складеним 03 червня 2021 року Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) за № 1032, відомості про батька дитини були записані відповідно до ч. 1ст.135 СК України.
		   Згідно з копією протоколу про адміністративне правопорушення, складеного 23 липня 2021 року Амур-Нижньодніпровським РВ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області відносно Традєга Загі за частиною 1 статті 203 КУпАП, позивач надав пояснення: «В мене в Україні народилася дитина, треба була моя допомога в догляді та оформленні документів» (т. 1 а.с. 102-103).
		   В свою чергу, згідно з копією постанови про накладення адміністративного стягнення, винесеної 23 липня 2021 року начальником відділу Амур-Нижньодніпровським РВ у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, якою Традєга Загі було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 205 КУпАП за не вжиття заходів до забезпечення своєчасної реєстрації громадянина Лівану Традєга Загі, при розгляді справи додатково встановлено: «Я запросила Традєга Загі до України для підтримки у народженні нашої спільної дитини. Через клопоти не встигли оформити вчасну реєстрацію для законного проживання батьку моєї дитини» (т. 1 а.с. 108-109).
		   Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачка до серпня 2021 року (до моменту припинення відносин із позивачем) не заперечувала батьківство позивача відносно народженої нею ІНФОРМАЦІЯ_2 дитини ОСОБА_9 .
		   Твердження відповідачки про те, що вона вигадувала, що позивач є батьком її дитини, оскільки вони збиралися жити разом однією сім`єю, жодними належними доказами не підтверджені. В даному випадку якщо відповідачка надавала недостовірні відомості щодо батьківства позивача, то саме вона повинна їх спростувати, але доказів на спростування відомостей щодо батьківства позивача не надала.
		   З цих підстав суд першої інстанції вважав, що немає сумніву в правдивості тверджень, які надавалися сторонами до органу Державної міграційної служби, оскільки ці відомості узгоджуються між собою, надавалися до виникнення спору, містяться в офіційних документах, складених державним органом.
		   Також суд вважав встановленим і той факт, що відповідачка постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності не оспорювала та будь-яких заяв чи клопотань про незгоду із зазначеними в ній відомостями не подавала.
		   Суд також врахув, що відповідачка в своєму відзиві на позов та протягом усього часу розгляду справи через свого представника заперечувала проти проведення генетичної експертизи у КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР, якому просив доручити проведення експертизи позивач. Для проведення такої експертизи відповідач не з`явилася. Тому з огляду на позицію відповідачки прибуття позивача до України для проведення генетичної експертизи стало недоцільним.
		   У свою чергу, заперечуючи проти проведення генетичної експертизи в Україні та використовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, відповідачка зі свого боку клопотання про призначення та проведення генетичної експертизи в іншому конкретному закладі, в тому числі в іншій країні, не подавала.
		   Крім того, посилаючись на те, що біологічним батьком дитини є ОСОБА_10 , з яким вона зареєструвала шлюб, відповідачка протягом усього часу розгляду справи доказів батьківства останнього не надала. При цьому судом у судовому засіданні роз`яснювалося представнику відповідача право провести експертизу за участю чоловіка відповідачки ОСОБА_10 , що може спростувати твердження позивача щодо його батьківства, але представник відповідача наполягала на розгляді справи на підставі наявних даних та доказів.
		   Суд також звернув увагу на те, що чоловік відповідачки до теперішнього часу своє батьківство щодо народженої нею дитини офіційно не визнав, вимог про визнання його батьком дитини не заявляв, а, відтак, суд вважав доведеним батьківство позивача відносно дитини ОСОБА_9 , який був народжений відповідачкою 07 травня 2021 року, оскільки матеріалами справи підтверджено, що до серпня 2021 року відповідачка визнавала батьківство позивача, що буде відповідати правам та інтересам дитини щодо встановлення її походження.
		   Разом з цим вважав, що визнання батьківства позивача відносно дитини позивача є підставою для зміни відомостей в актовому записі про народження дитини.
		   Колегія суддів не погоджується зі встановленими обставинами справи судом першої інстанції та висновками по суті спору.
		   У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5Сімейного кодексуУкраїни визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		   Відповідно до статті 121СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		   Згідно зі статтею 125СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
		   Відповідно до частини першої статті 135СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
		   За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду (частина перша статті 128 СК України).
		   Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
		   Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
		   Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
		   У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає особливостей предмету доказування у цій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
		   Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення від 07 травня 2009 року в справі Калачова проти російської федерації № 3451/05, § 34).
		   Верховний Суд в постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23) виснував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.
		   У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).
		   Задовольняючи позовні вимоги про визнання батьківства, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ухилилась від проведення судово-генетичної експертизи, яка призначалась за клопотанням представника позивача саме для встановлення батьківства або спростування цього факту.
		   Натомість, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки причинам та факту неявки самого позивача до України для проведення цього дослідження, хоча саме за клопотанням його представника призначалась судом першої інстанції у справі за ухвалою від 05 травня 2022 року судова молекулірно-генетична експертиза зі встановлення батьківства позивача відносно дитини відповідача.
		   Разом з цим суд вказав, що неявка обох сторін від подання експертам необхідних матеріалів, відповідно до вимог статті 109 ЦПК України, є підставою для визнання факту, для з`ясування якого призначалась експертиза, а саме, що Традєг Загі є біологічним батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є передчасним та помилковим висновком, з яким колегія суддів повністю не погоджується.
		   Так, судом першої інстанції не враховано, чи належним чином сторони були повідомлені про дату та час проведення експертизи, та про їх повну і всебічну обізнаність про проведення такої експертизи, як про це вказав Верховний Суд у своїй постанові від 31 липня 224 року у справі №293/956/22 та від 05 червня 2024 року у справі №458/619/17.
		   Так, колегія суддів відзначає, що відповідно до частин першої та п`ятої статті 14ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції про призначення експертизи) у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
		   Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
		   Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 272ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції про призначення експертизи) учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
		   Днем вручення судового рішення є:1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
		   Згідно з частиною одинадцятою статті 272ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції про призначення експертизи) у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
		   Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували «Електронний кабінет», суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до «Електронного кабінету» таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
		   Отже, процесуальним законодавством, чинним на час постановлення ухвали судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового:
		   - рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.
		   Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.
		   Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 272ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції).
		   В розумінні процесуального закону надіслання судового рішення на електронну пошту за адресою, зазначеною заявником в його процесуальних заявах, поданих до суду (позовна заява, апеляційна та / або касаційна скарга, заяви / клопотання), в яких наявне прохання про надіслання копій процесуальних документів на електронну пошту, яка не є офіційною, не може вважатися належним врученням та підтверджувати день вручення.
		   Якщо суд надіслав рішення на електронну адресу, яку зазначив учасник справи, це можна вважати додатковим засобом інформування учасника справи, який посилює реалізацію гарантії учасника бути обізнаним про свою справу. Однак це не звільняє суд від обов`язку надіслати учаснику справи повне рішення у спосіб, встановлений процесуальним законом.
		   До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23).
		   Справу, яка переглядається, суд першої інстанції розглядав за матеріалами в паперовій формі.
		   Доказів реєстрації Традєг Загі та ОСОБА_1 у підсистемі «Електронний суд» матеріали справи не містять, як і не містять доказів надіслання зазначених вище ухвал через підсистеми Єдиної судової інформаційно-комунікаційна системи.
		   Разом з цим матеріали справи не містять і доказів надіслання сторонам будь-яким способом, хоча б і через їх представників, повідомлення про неодноразові виклики сторін експертами для явки у медичний заклад за для проведення експертного дослідження, з чого колегія суддів доходить висновку про передчасне встановлення факту батьківства позивача на підставі наявних у справі документів, у відповідності до ст. 109 ЦПК України, адже таке рішення суду першої інстанції не відповідає інтересам дитини, яка позивача, як батька не знає та не має з ним зв`язків, що позивачем не спростовано.
		   З огляду на викладене, у цій справі суд першої інстанції був зобов`язаний належним чином повідомити всі сторони про ухвалу суду щодо призначення відповідної експертизи від 05 травня 2022 року (а.с.231,232 Том І), та необхідність особистої явки для проведення експертних досліджень у паперовій формі рекомендованим листом, враховуючи, що за відомостями протоколу судового засідання від 05 травня 2022 року зазначена ухвала суду першої інстанції ухвалювалась навіть за відсутності представників сторін та не надсилалась судом навіть представником позивача та відповідачки, у розумінні статті 272 ЦПК України, що не свідчить про належну обізнаність всіх сторін у справі про проведення такої експертизи, особисту явку на територію України як позивача, який є іноземцем, так і відповідачки, яка зазначала про фактичне проживання за кордоном.
		    Колегіясуддів наголошує,що судомпершої інстанціїне врахованоявне запереченнявідповідачки щодобатьківства позивачавідносно їїдитини,твердження їїпро біологічнебатьківство їїдитини іншогочоловіка,з якимвона ушлюбі.Також невзято доуваги відсутністьфактичного проживаннятривалий часз відповідачкоюта разоміз дитиноюз бокупозивача,а всилу своговіку малолітньоїдитини намомент розглядусправи уквітні 2024року,яка мала2роки іне малазв`язківз позивачемяк збатьком весьцей час,суд першоїінстанції дійшовпомилкового висновкупро походженнядитини відповідачкисаме відпозивача.При цьомуне врахував,що єдинимдостовірним способомвстановлення батьківства,незалежно від мети та учасників процесу, є проведення судово-генетичної експертизи, яка і встановлює кровну спорідненість та батьківство, що при розгляді цієї справи є обов`язковим, адже матеріали справи не містять достатніх беззаперечних письмових доказів батьківства позивача, щоб надавало можливість застосування положень ст. 109 ЦПК України.
		   Колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта та зазначає, що судом першої інстанції фактичні обставини,від якихзалежить правильневирішення справи,не встановлено,а рішенняпро задоволенняпозовних вимогпозивача,який недовів належнимидоказами своєїспорідненості змалолітнім синомвідповідачки,буде суперечитиінтересам дитинита свідчитипро неналежневстановлення походженнядитини. 
		   Крім того, вимога про зміну відомостей про батька в актовому записі про народження малолітньої дитини відповідачки також не може бути задоволена, враховуючи недоведеність позивача свого батьківства відносно дитини ОСОБА_1 .
		    Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		   Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
		   Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		   Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		   Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		   Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		   Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		   Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		   Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		   У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		   З огляду на встановлені обставини колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції невірно визначено обставини спірних правовідносин, не враховано неповідомлення сторін про призначення та проведення судової молекулярно-генетичної експертизи щодо визначення походження дитини, та, як наслідок, помилкове застосування норм ст. 109 ЦПК України та встановлення батьківства позивача на підставі матеріалів справи, що є підставою для скасування цього судового рішення та застосування положень ст. 376 ЦПК України.
		   За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено без дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення має бути скасовано з відмовою у задоволенні позовних вимог Традєг Загі.
		   Судові витрати, на підставі ст. 141 ЦК України, враховуючи результат розгляду позовних вимог позивача, належить віднести за рахунок позивача.
		   Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		   Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Моргун Ірина Анатоліївна  задовольнити.
		   Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 квітня 2024 року  скасувати.
		   У задоволенні позовних вимог Традєга Загі до ОСОБА_1 , треті особи  Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Управління  служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини  відмовити.
		   Судові витрати у вигляді судового збору віднести на рахунок позивача.
		   Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї проголошення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів. 
		 
		Головуючий:                                  В.С. Городнича
		 
		   Судді:                                  М.Ю. Петешенкова
		 
		                                        Т.П. Красвітна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...