Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 460/25695/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 29.10.2024. Зареєстровано: 31.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2024.
Дата набрання законної сили: 29.10.2024
Номер судового провадження: К/990/7319/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 460/25695/23
		адміністративне провадження № К/990/7319/24  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 460/25695/23
		за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито,
		за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада                2023 року (суддя - Гудима Н.С.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року (головуючий суддя - Довга О.І., судді: Глушко І.В., Запотічний І.І),
		УСТАНОВИВ: 
		Короткий зміст позовних вимог 
		ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) щодо невиплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 01 грудня 2020 року та зобов`язати нарахувати і виплатити таку індексацію за вказаний період на загальну суму  132 790,67 грн.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року, адміністративний позов повернуто позивачу.
		Постановляючи ухвалу про повернення позову, суди виходили з того, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду щодо виплати індексації за 2018 - 2020 роки. Цей строк встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) у редакції після 19 липня 2022 року. Відповідно до цієї статті із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
		Суди не визнали наявність об`єктивних причин, які заважали б своєчасному зверненню позивача до суду щодо виплати індексації за 2018 - 2020 роки в строк до 1 жовтня 2023 року. Суди наголосили, що ОСОБА_1 раніше оскаржував ненарахування індексації грошового забезпечення за інший період із 1 січня 2016 року до 30 листопада 2018 року та жовтень                 2019 року (справа № 460/2689/21). Таким чином, на момент подання цього позову у 2021 році, а також до набрання судовими рішеннями у справі № 460/2689/21 законної сили 16 серпня               2022 року, позивачу було відомо про невиплату індексації за період з 1 березня 2018 року до              1 грудня 2020 року.
		Суди дійшли висновку, що відсутні дійсні причини, які могли б завадити ОСОБА_1 своєчасно звернутися до суду з цим позовом. Твердження представника позивача про проходження військової служби ОСОБА_1 як поважну підставу для пропуску строку звернення з позовом суди визнали безпідставними, оскільки проходження військової служби у місті Рівне не обмежувало його можливості подати позов у встановлені строки.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
		Не погодившись із прийнятими рішеннями позивач оскаржив їх у касаційному порядку. 
		У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. 
		На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач стверджує, що суд першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували статтю 233 КЗпП України, що призвело до безпідставного повернення позовної заяви. Зокрема, суди застосували нову редакцію статті 233, що набрала чинності після 19.07.2022, хоча ця редакція не може бути використана для минулих періодів.
		Позивач наголошує, що законодавство не має зворотної сили, і на момент звільнення (2020 рік) діяла інша редакція статті 233, яка не обмежувала строки звернення до суду.
		Позивач вказує на те, що його звернення було зроблено в межах процесуальних строків, і суди помилково визнали, що ним недотримано строк звернення до суду. Предметом спору є виплата індексації грошового забезпечення, яка належала позивачу, але суди не врахували попередніх рішень, що підтверджують право позивача на ці виплати.
		Позивач посилається на аналогічну правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 26 листопада 2019 року у справі №340/184/19; від 12 травня 2022 року у справі №280/9017/20; від 30 листопада 2023 року у справі №160/759/23 у якій Верховний Суд вказав, що нова редакція частини другої статті 233 КЗпП України не має зворотної дії, і на події до 19.07.2022 року слід застосовувати попередню редакцію закону, яка не обмежувала строк звернення до суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
		Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
		Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень. 
		Позиція Верховного Суду
		Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, судове рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 
		Надаючи правову оцінку встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи щодо подання цього позову та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає таке.
		У цій справі позивач, звільнений 01.12.2020 та виключений зі списків особового складу, звернувся (06.11.2023) до суду з вимогою визнати незаконною невиплату індексації грошового забезпечення за службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач просив нарахувати та виплатити індексацію за період з 01.03.2018 по 01.12.2020 на суму 132 790,67 грн.
		Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції про повернення позову через пропуск строку звернення до суду.
		Варто відзначити, що в межах даного касаційного провадження питання щодо пріоритетності у застосуванні до спірних правовідносин норм двох кодексів - КАС України чи КЗпП України не є спірним.
		Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували усталену позицію Верховного Суду, відповідно до якої положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України.
		Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Між тим, у подальшому, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені у новій редакції, а саме:
		«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
		На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
		Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», грошове забезпечення військовослужбовців включає: посадовий оклад, оклад за військовим званням, а також додаткові щомісячні та одноразові виплати, до яких відносяться премії, надбавки та компенсації. 
		Індексація - це механізм захисту доходів громадян від інфляції шляхом їхнього підвищення відповідно до рівня споживчих цін. Вона спрямована на підтримку реальної купівельної спроможності заробітної плати та інших виплат, що гарантує працівникам фінансовий захист від економічних коливань.
		Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовців є складовою заробітної плати або формою матеріальної компенсації, що забезпечує збереження рівня їхніх доходів. У разі порушення виплат, включаючи індексацію, громадяни мають право на судовий захист, відповідно до статті 233 КЗпП України.
		Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку, що позивач пропустив тримісячний строк для подання позову, встановлений статтею 233 КЗпП України. Об`єктивних непереборних обставин, які б заважали звернутися до суду вчасно, позивачем не надано. Твердження про військову службу, як підставу для поновлення строку суди відхилили, вважаючи, що пропуск строку стався через пасивну поведінку позивача.
		Суди попередніх інстанцій врахували, що запровадження карантину на території України автоматично продовжило строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, на час його дії, однак після  скасування карантину з 01.07.2023 встановлюється тримісячний строк звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, який сплив 01.10.2023.
		Ураховуючи, що позивач звернувся до суду  06.11.2023 року,  суди  попередніх інстанцій вважали, що позивач пропустив строк на звернення до суду про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.12.2020 року.
		Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
		Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку справи за позовами осіб, які були звільнені з публічної служби до 19.07.2022, але звернулися до суду за захистом своїх прав у спорах про оплату вже після 19.07.2022 (зокрема, справа № 160/759/23 та інші) розтлумачив цю правову ситуацію таким чином, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
		Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
		Так Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом`якшує або скасовує відповідальність (абз. 3 п.2 Рішення від 09.02.1999, п.4 Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз. 6 п. 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня   1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
		Така позиція є сталою і послідовною. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.10.2023 у справі № 380/14605/22.
		Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року  зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		У силу приписів пункту 1 частини другої статті  45 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		Оскільки питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.
		Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17.
		Отже, колегія суддів вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах.
		На момент звільнення позивача з військової служби, 01 грудня 2020 року, частина другої статті 233 КЗпП України діяла (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати та всіх сум, що належать працівникові при звільненні у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
		Втім, судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію частини другої статті               233 КЗпП України (після 19 липня 2022 року), чинну на момент постановлення оскаржуваних судових рішень.
		Тож, ураховуючи, що строк звернення працівника до суду є складовою механізму реалізації права на судовий захист та є належною гарантією забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач за цих обставин не може бути позбавлений права на судовий захист.
		З огляду на вказане, суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для повернення позову через пропуск строку звернення до суду.
		Доводи, викладені у касаційній скарзі про те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували частину другу статті 233 КЗпП України без урахування висновку, викладеного у постанові від 30 листопада 2023 року  в справі № 160/759/23 та ін, знайшли своє підтвердження.
		Відповідно до частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, залишеної в силі судом апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		Враховуючи зазначене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суддів попередніх інстанцій скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
		Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі                                       № 460/25695/23 скасувати.
		Справу № 460/25695/23 направити до Рівненського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		 
		СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько   А.Г. Загороднюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...