Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/13753/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 28.10.2024. Зареєстровано: 31.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2024.
Дата набрання законної сили: 28.10.2024
Номер судового провадження: К/990/22901/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа №240/13753/22
		адміністративне провадження № К/990/22901/23  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Чиркіна С.М.,
		суддів:           Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року (головуючий суддя          Лавренчук О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року (головуючий суддя Граб Л.С., судді: Смілянець Е.С.,                Сторчак В.Ю.) у справі № 240/13753/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
		 
		У С Т А Н О В И В:
		І. РУХ СПРАВИ
		В липні 2022 року ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також відповідач), в якому просила:
		визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо не нарахування та невиплати їй щомісячної доплати у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також Закон № 796-ХІІ);
		зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити їй щомісячну грошову доплату в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої статтею 39 Закону № 796-ХІІ, з 08 січня 2022 року.
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 у задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково:
		визнано протиправною бездіяльність відповідача що полягає у неналежному розгляді заяви позивача про нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
		зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивачки про нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні;
		в решті позову відмовлено.
		28 червня 2023 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки, у якій вона просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року в частині зобов`язання повторно розглянути заяву та ухвалити в цій частині нове рішення про зобов`язання відповідача провести донарахування та виплату доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену статтею 39 Закону                   № 796-ХІІ в розмірі двох мінімальних заробітних плат встановлених на 01 січня календарного року щомісячно з 08 січня 2022 року.
		17 серпня 2023 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити.
		 
		IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
		Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. 
		 
		ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
		В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона зареєстрована та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. 
		Також вона є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області. 
		Вважає, що після прийняттям Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яким відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повинно було здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі двох мінімальних заробітних плата. 
		Проте відповідач відмовив їй у нарахування та виплаті вказаного підвищення до пенсії, у зв`язку з тим, що відновлена рішенням Конституційного Суду України частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. 
		Позивачка вважає таку відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області у виплаті їй підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому статтею 39 Закону № 796-ХІІ протиправною.
		У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що у позивачки відсутнє посвідчення потерпілої від наслідків аварії на ЧАЕС, а тому вона не має права на отримання виплат, передбачених статтею 39 Закону № 796-ХІІ. 
		Водночас зазначив, що за загальним правилом дії норм права в часі, у зв`язку із набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі також Закон                        № 1774-VIII), яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 39 Закону № 796-XII щодо обчислення підвищення до пенсії в розмірі 2 мінімальних заробітних плат застосуванню не підлягають.
		 
		ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером та згідно відмітки про реєстрацію місця проживання в паспорті серії НОМЕР_1 , вона з 09 жовтня 2012 року зареєстрована та проживає в місті Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року             № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
		Позивачка отримує пенсію по інвалідності та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.
		За інформацією з трудової книжки, в спірний період позивачка має статус непрацюючого пенсіонера.
		Судом встановлено, що з 01 січня 2015 року виплата непрацюючим пенсіонерам, проживаючим на території радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не здійснювалась на підставі Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено статтю 39 із Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
		Водночас, 17 липня 2018 року Конституційним Судом України було прийнято рішення №6-р/2018, яким підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
		З огляду на зазначене, позивачка вважає, що вона, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII. 
		З метою реалізації свого права на отримання вказаного щомісячного підвищення до пенсії позивачка звернулась із відповідною заявою до відповідача.
		Однак у відповідь на свою заяву позивачка отримала лист, в якому зазначено, що частина друга статті 39 Закону № 796-XII не передбачає та не дає право нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
		Позивачка вважає, що їй протиправно не виплачується підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а тому вона звернулась з цим позовом до суду.
		 
		V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції установив, що позивачка статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілої від Чорнобильської катастрофи не має.
		З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка хоча і є непрацюючим пенсіонером та проживає на території радіоактивного забруднення, однак не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому права на отримання компенсації у вигляді підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вона не має.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість  твердження ГУ ПФУ в Житомирській області про те, що частина друга статті 39 Закону № 796-XII не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
		Судом апеляційної інстанції зауважено, що за змістом листа від 30 червня 2022 року, саме вищезазначена обставина слугувала підставою для відмови позивачці у перерахунку пенсії.
		Водночас судом апеляційної інстанції зазначено, що у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу, відповідач вказує, що позивачкою не надано документів, що підтверджують статус проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, зокрема посвідчення «потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
		Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, ненадання позивачем таких документів не було підставою для відмови останній в задоволенні заяви про перерахунок пенсії.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Управління при розгляді заяви ОСОБА_1 про донарахування та виплату пенсії належним чином не з`ясувало того, чи є підстави для задоволення поданої заяви, що в свою чергу є його законним обов`язком, чим позбавило позивачку можливості на реалізацію права на отримання доплат до пенсії, а суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		На думку суду апеляційної інстанції, в даному випадку наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Управління щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 , зобов`язання розглянути заяву позивачки про перерахунок пенсії та прийняття рішення, з врахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
		 
		VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яким відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII, позивач має право на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а не прожиткових мінімумів, як вирішено судами.
		Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18, в частині визначення розміру щомісячного підвищення до пенсії, що належить до виплати непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
		Водночас акцентує увагу на тому, що судом достовірно встановлено, що позивачка є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в м.Овруч Житомирської області, яке по цей час відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 23 липня 1991 року відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС.
		У відзиві, який надійшов через систему «Електронний суд» 17 серпня 2023 року, відповідач зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, оскільки до спірних правовідносин, з огляду на принцип незворотності дії закону у часі, підлягає застосуванню стаття 39 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону після 1 січня 2016 року. З огляду на це, Управління вважає, що у позивачки взагалі відсутнє право на нарахування та виплату йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
		 
		VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.
		Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
		Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
		Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		У справі, яка розглядається, предметом спору є бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачці як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення) у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, у зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, законодавчих та фактичних підстав для цього.
		Звертаючись до Суду із касаційною скаргою, позивачка заперечує обов`язкову наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та, посилаючись на положення статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, вказує, що вона має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
		Щодо редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка підлягає застосовуванню у спірних правовідносинах, Суд вказує таке.
		Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-XII.
		Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
		- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
		-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
		- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
		Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
		01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
		У подальшому Законом України від 04 лютого 2016 року № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
		«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
		Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
		Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Також Конституційний Суд України наголосив, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
		У вказаному Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII. Водночас застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
		Відтак, колегія суддів доходить висновку, шо вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/18881/22, від 25 квітня 2024 року у справі                                 № 240/12545/22, від 03 травня 2024 року у справі № 240/22317/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/44186/21, від 28 травня 2024 року у справі                                № 240/2236/23.
		Суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року                № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
		Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновлено дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII   спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону                № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. При цьому Суд також дійшов висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
		Водночас Великою Палатою Верховного Суду не здійснено відступ від цієї позиції з огляду на положення частини п`ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (далі - закон № 3354-IX) (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), згідно з якою визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
		За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції до 01 січня 2015 року, яка передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов`язкового) відселення або у зоні гарантованого добровільного відселення, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
		Щодо розрахунковою величини, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно із частиною першою статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4/зп у справі            № 18/183-97 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
		З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.
		06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.
		Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).
		До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).
		Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону                     № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Законом № 1774-VIII була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
		Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
		Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
		Колегією суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду вже розглядала спір з подібними правовідносинами з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		Вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, до інших виплат, розмір яких визначається без застосовування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, відповідно до пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 квітня 2024 року дійшла висновку, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В окремих випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» актом (переживаюча / ультраактивна дія). 
		Аналогічний підхід застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20.
		З огляду на це, з набранням чинності Законом № 1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
		Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.
		Водночас зауважила, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
		Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
		Колегія суддів не вбачає наявності підстав для відступу від вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги в цій частині і відхиляє їх.
		Аналогічного висновку щодо застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14563/22, від 24 квітня 2024 року у справі                   № 240/20557/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/30187/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/10860/22, від 28 травня 2024 року у справі №240/2236/23.
		Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що лише посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ.
		В свою чергу суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що частина друга статті 39 Закону № 796-XII передбачає та надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
		Колегія суддів погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
		Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у справі № 240/2236/23, дійшов наступного висновку щодо наявності у непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, права на доплату, передбачену положеннями статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), за відсутності посвідчення, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи:
		« відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 стаття 39 Закону №796-ХІІ, належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, який визначає особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення і встановлює, серед іншого, право на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
		Аналізуючи вказане, колегія суддів зазначає, що розділ VII Закону України                   № 796-ХІІ встановлює наявність пільг у осіб, які проживають та(або) здійснюють трудову діяльність на територіях радіоактивного забруднення. Тому при застосуванні вказаної норми визначальним передусім є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера.»
		Такий правовий підхід підтримано Верховним Судом у постановах від 07 червня 2024 року у справі № 240/32406/22, від 07 червня 2024 року у справі                               № 240/34301/22, від 07 червня 2024 року у справі № 240/25470/22.
		В межах справи, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах ПФУ як одержувач пенсії по інвалідності та не перебуває у трудових відносинах.
		З відомостей паспорта громадянина України встановлено, що позивачка з 09 жовтня 2012 року зареєстрована та проживає у місті Овруч Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
		Водночас у довідці від 08 липня 2022 року, виданій Центром надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Овруцької міської ради, підтверджено інформацію, що позивачка дійсно проживає у м.Овручі у період з 09 жовтня 2012 року по теперішній час.
		Статус непрацюючого пенсіонера та факт проживання на території радіоактивного забруднення відповідачем не заперечується.
		За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивачки підстав для отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) для непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
		Тотожних правових висновків за подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2024 року у справі № 460/19229/22.
		Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що є правові підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій і ухвалення нового рішення про задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача здійснити з 08 січня 2022 року (у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із цим позовом) нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
		Водночас, беручи до уваги, що судами попередніх інстанцій встановлено статус позивачки як непрацюючого пенсіонера та факт проживання на території радіоактивного забруднення, враховуючи зазначені відповідачем підстави відмови, колегія суддів не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції щодо необхідності виходу за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача розглянути заяву позивачки про перерахунок пенсії та прийняття рішення, з врахуванням висновків суду.
		Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України су не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга -частковому задоволенню.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року у справі № 240/13753/22 скасувати.
		Прийняти нове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 08 січня 2022 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити з 08 січня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		 
		Судді Верховного Суду                                                  С.М. Чиркін
		                                                                                Я.О. Берназюк
		                                                                                В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...