Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/3771/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Самовільне залишення військової частини або місця служби.
Надіслано для оприлюднення: 30.10.2024. Зареєстровано: 31.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/489/810/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62024150010000700

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 489/3771/24 
		                           Провадження № 1-кп/489/810/24
		 
		Ленінський районний суд міста Миколаєва
		Вирок
		іменем України
		   30 жовтня 2024 року місто Миколаїв
		Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження №62024150010000700 від 28.03.2024 за обвинуваченням 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красне Знам`я Снігурівського району Миколаївської області, громадянина України, з повною загальною освітою, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією на посаді водія відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 , одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
		з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,
		встановив:
		На виконання Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» та у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 01.09.2022 ОСОБА_3 призваний на військову службу за мобілізацією на період воєнного стану ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
		Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 247 від 01.09.2022 ОСОБА_3 призначено на посаду водія відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 (в складі військової частини НОМЕР_2 ), зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення.
		Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного ( НОМЕР_3 .
		Відтак, з 01.09.2022, тобто з моменту відправлення ОСОБА_3 у військову частину НОМЕР_1 з ІНФОРМАЦІЯ_3 , він набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу, та з цього ж дня розпочав виконання військового обов`язку - проходження військової служби.
		07.03.2024 близько 09:00 год. солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді водія відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, всупереч вимогам ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, з метою тимчасово ухилитися від виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 та незаконно перебував поза межами військової частини НОМЕР_1 за місцем свого постійного проживання, тривалістю понад три доби, де проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків з військової служби, до 17.05.2024.
		17.05.2024 солдат ОСОБА_3 добровільно прибув до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, та повідомив про себе як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби.
		Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та підтвердив обставини вчиненого кримінального правопорушення, вказані в обвинувальному акті, зокрема, що дійсно 01.09.2022 був призваний добровільно на військову службу під час мобілізації після проходження військово-лікарської комісії та призначений на посаду водія військової частини НОМЕР_1 , яка знаходилася в АДРЕСА_1 . В подальшому протягом 9 місяців був направлений для виконання завдань до Запорізької області, де отримав поранення, після чого продовжував військову службу. В подальшому у жовтні 20-23 року знову був переведений до військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 . 07.03.2024 він самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 та вирушив до місця свого проживання в АДРЕСА_1 , оскільки йому потрібно було відновити пошкоджене внаслідок військових дій житло, на ремонт якого він замовив необхідні будівельні та покрівельні матеріали, натомість його планували перевести знову в зону активних бойових дій. Відремонтувавши вказане житло, 17.05.2024 він самостійно та добровільно звернувся до ТУ ДБР у м. Миколаєві, де написав з`явлення із зізнанням про вчинення ним самовільного залишення військової частини. Вказав, що є обмежено придатним до військової служби, одна рішення ВЛК про його придатність до військової служби з наявними у нього захворюваннями він не оскаржував. Зазначив, що розкаюється у вчиненому, засудив свої дії, бажає проходити військову службу, однак керівництво військової частини, в якій він проходив службу до самовільного залишення військової частини, відмовляється його приймати на військову службу. Також командир іншої військової служби, до якої він звертався з приводу можливості повернення на військову службу, відмовився взяти його на військову службу.
		Крім власного визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у скоєному підтверджується також іншими дослідженими у судовому засіданні доказами в їх сукупності.
		Із повідомлення від 25.03.2024 № 1/116/484 вбачається, що командир військової частини НОМЕР_2 звернувся до територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, з приводу виявлення факту відсутності водія відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 без поважних причин на службі в умовах воєнного стану.
		Згідно з рапортом командира роти охорони військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2024, водій відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 07.03.2024 о 15.00 годин був відсутній на шикуванні особового складу. На телефонний дзвінок відповів, що до військової служби не повернеться.
		Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 07.03.2024 № 160, призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини водієм відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 .
		Згідно з Актом службового розслідування вч НОМЕР_1 від 12.03.2024 та наказом військової частини НОМЕР_2 від 16.03.2024 № 79, встановлено факт самовільного залишення 07.03.2024 військової частини НОМЕР_1 водієм відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_3 .
		Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.09.2022 № 247, солдата ОСОБА_3 призначено водієм відділення охорони взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 .
		Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 17.03.2024 № 81, солдату ОСОБА_3 з 07.03.2024 не зараховується вислуга років через відсутність на військовій службі.
		З аркуша про доведення статей КК України та КУпАП вбачається, що 01.03.2024 ОСОБА_3 був попереджений особисто під підпис про кримінальну відповідальність, зокрема за ст. 407 КК України.
		З повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 29.03.2024 № 7/3280 та копії довідки № 91/9 ВЛК від 30.08.2022 вбачається, що рядовий ОСОБА_3 30.08.2022 пройшов медичний огляд, за наслідками якого визнаний придатним до військової служби. 
		Згідно з витягом з наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.09.2022 № 186 та поіменним списком військовозобов`язаних від 01.09.2022, рядовий запасу ОСОБА_3 з 01.09.2022 призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією з 01.09.2022 та направлений до військової частини НОМЕР_1 . 
		Відповідно до довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_4 від 03.01.2024 № 416, за результатами проведення 03.01.2024 медичного огляду ОСОБА_3 останній визнаний придатним до військової служби.
		З повідомлення КНП «Снігурівська міська лікарня» Снігурівської міської ради від 01.04.2024 № 403/06-05 вбачається, що ОСОБА_3 за медичною допомогою з 01.03.2024 не звертався.
		Із складеного ОСОБА_3 письмового з`явлення із зізнанням від 17.05.2024 слідує, що останній звернувся до органу досудового розслідування з повідомленням про самовільне залишення 07.03.2024 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , зазначив про своє щире розкаяння та готовий понести покарання, а також вказав, що протягом самовільного залишення військової частини на лікуванні не перебував.
		Із припису ВСП від 17.05.2024 № 333/3 вбачається, що ОСОБА_3 направлено до військової частини НОМЕР_1 20.05.2024, командир якого на вказаному приписі зробив відмітку про направлення ОСОБА_3 до ТЦК за місцем призову з метою подальшого розподілу до бойової частини.
		Таким чином, оцінивши кожний доказ з точку зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом та його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
		При призначенні покарання суд відповідно до ст.65ККУкраїни враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Так, обвинувачений вчинив умисне кримінальне правопорушення, що відноситься до категоріїтяжких злочинів,характеризується посередньо,лікування у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не проходив, раніше не судимий.
		Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК Українипом`якшує покарання ОСОБА_3 , суд визнаєвказані вобвинувальному акті щире каяття, яке підтверджується тим, що останній висловив щирий жаль з приводу вчиненого, засудив свої дії; та з`явлення із зізнанням, яке підтверджується тим, що останній самостійно прибув до органу досудового розслідування та повідомив про себе як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби, та висловив готовність понести покарання.
		Обставин, які згідно зі ст.67ККУкраїни обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.
		З урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, який не судимий, одружений, характеризується позитивно, має нагороди, наявності обставин, що пом`якшують покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також ураховуючи позицію державного обвинувача щодо виду та міри покарання, яке необхідно призначити обвинуваченому, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України, оскільки інші види покарання є недостатніми для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		При цьому висновки суду про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням узгоджуються з висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 726/78/23, згідно з якими «звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану, а саме наказу на вибуття в район бойових дій для захисту Батьківщини від збройної агресії ворога, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим».
		Натомість за обставин даної справи, на переконання суду, звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка, будучи військовослужбовцем, самовільно залишила місце служби, сприятиме тому, що інші громадяни України, які проходять військову службу під час мобілізації на особливий період та самовільно залишатимуть місце служби, будуть впевненими у безкарності за залишення місця служби під час мобілізації, на особливий період, для виконання обов`язку із захисту Батьківщини, що є неприпустимим та сприятиме погіршенню обороноздатності та захисту держави в умовах ведення війни з країною-агресором російською федерацією.
		Крім того, положеннями статей 69, 75 КК України визначено, що до винної особи, яка засуджується за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану не можна призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а також звільнити її від відбування призначеного покарання з випробуванням.
		Також право суду призначати покарання на власний розсуд підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.10.2020 у справі №487/5034/18, згідно з якими «поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо».
		Натомість у суду відсутні передбачені ч. 5 ст. 401 КК України підстави для звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, для продовження проходження військової служби, у зв`язку з відсутністю письмової згоди командира (начальника) будь-якої військової частини (установи) на продовження проходження ним військової служби.
		Цивільний позов не заявлявся.
		Речові докази відсутні.
		У кримінальному провадженні відсутні витрати на залучення експертів. 
		Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
		До набрання вироком законної сили відсутні підстави для застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, оскільки прокурором не подавалося відповідне клопотання про це.
		Керуючись статтями369-371,373,374,376 КПК України, суд
		ухвалив:
		ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
		Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з часу його фактичного затримання для відбуття призначеного покарання.
		Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не застосовувати.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
		Суддя                                             ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...