Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 613/1674/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2024.
Дата набрання законної сили: 18.10.2024
Номер судового провадження: 61-5903ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 613/1674/23
		провадження № 61-5903св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		заявник ? ОСОБА_1 , 
		заінтересовані особи: Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Шиловим Владиславом Юрійовичем, на постанову Харківського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Мальованного Ю. М., Пилипчук Н. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст заяви 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту перебування на утриманні.
		Заява мотивована тим, що його було призвано на військову службу під час мобілізації у зв`язку з військовою збройною агресією російської федерації відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Наразі він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На момент його призову та на момент звернення до суду з цією заявою у нього на утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей. Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2011 року, у подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 05 лютого 2018 року він сплачує аліменти на користь свого сина та продовжує його утримувати, не зважаючи на те, що разом з сином не проживає.
		08 червня 2022 року він уклав шлюб з ОСОБА_4 (після шлюбу - ОСОБА_4 ), яка має дочку від свого першого шлюбу ? ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько цієї дитини ? ОСОБА_7 не бере участі у вихованні та утриманні своєї дитини та не сплачує аліменти. Крім того, відповідно до довідки Державної установи «Темнівська виправна колонія (№ 100)» від 13 жовтня 2022 року № 22/7/12-70-22 ОСОБА_8 з 13 листопада 2020 року відбуває кримінальне покарання у цій виправній установі з кінцевим строком відбування ? 02 квітня 2026 року. 
		До реєстрації шлюбу у нього та ОСОБА_4 народилась спільна дочка - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Він зі своєю сім`єю, яка складається з: дружини ОСОБА_4 , їх спільної дочки ОСОБА_9 та падчерки ОСОБА_6 , проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить йому на праві спільної часткової власності.
		Його дружина не працює та не отримує заробітну плату, оскільки займається вихованням малолітніх дітей, тому всі витрати, які несе сім`я, покладаються на нього. Єдиним доходом його дружини є соціальні виплати у розмірі 860,00 грн щомісячно, яких не вистачає для утримання дітей, тому він утримує всю їх сім`ю. 
		Встановлення юридичного факту щодо перебування на його утриманні дітей йому необхідно як підстава для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
		ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 04 грудня 2023 року у задоволенні заяви відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник у поданій заяві зазначає, що неповнолітня дочка його дружини ? ОСОБА_6 проживає разом з матір`ю, ним та їх спільною дочкою в його будинку та перебувають на його утриманні. При цьому стверджує, що рідний батько дитини не приймав та не приймає участі у її утриманні та вихованні. Але наявність у дитини родичів за походженням при визначенні кола осіб, які мають обов`язки щодо її утримання, відповідно до законодавства підлягає врахуванню. Тому обов`язок осіб, у сім`ї яких виховувалась дитина, щодо її утримання виникає за умови відсутності у неї батьків, баби, діда, повнолітніх братів і сестер. Батько ОСОБА_6 не сплачує аліментів на утримання своєї дитини, однак він не позбавлений батьківських прав щодо неї, а тому зобов`язаний виконувати обов`язки, які покладаються на нього як на батька, а тому не можна вважати, що заявник ОСОБА_1 є особою, який утримує малолітню дитину своєї дружини від попереднього шлюбу. Крім того, ОСОБА_4 є працездатною та зобов`язана утримувати своїх дітей.
		Ураховуючи наведене, у ОСОБА_1 відсутній правовий обов`язок утримувати дитину своєї дружини від першого шлюбу і таке утримання ним здійснюється добровільно на підставі власного волевиявлення. Отже, підстав для встановлення факту перебування на його утриманні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у цій справі не вбачається.
		Суд також звернув увагу, що сторонами у справах окремого провадження є заявники, заінтересовані особи, які є спеціальними суб`єктами цього виду провадження. Таким чином, ОСОБА_1 слід було залучити до справи дружину ОСОБА_4 та батька дитини - ОСОБА_7 , оскільки розгляд цієї заяви безпосередньо стосується їх прав як батьків. Нормами ЦПК не передбачено можливість суду залучення заінтересованих осіб у справах окремого провадження самостійно. Згідно з положеннями діючого законодавства лише батьки до повноліття дитини уповноважені представляти їх інтереси (враховуючи, що батько ОСОБА_6 - ОСОБА_7 не позбавлений батьківських прав), а тому якщо мати вважає, що в інтересах дитини необхідно встановити факт, саме вона має звернутись до суду із заявою про встановлення факту перебування дитини на утриманні ОСОБА_1 .
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Харківського апеляційного суду від 20 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 12 грудня 2023 року скасовано. Закрито провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту перебування на утриманні. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки аргументам Міністерства оборони України про те, що задоволення вимоги заявника про встановлення юридичного факту не пов`язано з захистом будь-якого його цивільно-правого інтересу, тоді як такі обставини знайшли своє підтвердження. У цій справі спір виник щодо наявності підстав для звільнення заявника з військової служби, тобто щодо порядку її проходження, що відповідно до вказаних норм цивільного процесуального права має публічно-правовий характер, а тому розглядається у порядку КАС України, а не у порядку цивільного судочинства.
		Оскільки серед законних підстав для звільнення заявника з військової служби не зазначено рішення суду про встановлення юридичного факту перебування у військовослужбовця на утриманні дітей, тому цей факт, як і підстава відповідного позову заявника, може встановлюватися іншими допустимими та належними доказами, що не позбавляє заявника звернення до суду у порядку адміністративного судочинства з вимогами щодо його звільнення з військової служби та він не обмежений у доступі до суду для захисту своїх прав військовослужбовця. Тому колегія суддів не вбачає підстав для врахування правових висновків, які були висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження 
		№ 11-150апп23), оскільки обставини тієї справи є нерелевантними до обставин справи, яка є предметом перегляду апеляційним судом. Іншій підхід щодо штучного поділу розгляду єдиного спору між різними юрисдикціями для формування доказової бази для наступного вирішення публічного спору, не відповідає принципу пропорційності, який є елементом принципу верховенства права та процесуальної економії. Суд під час розгляду публічного спору щодо порядку звільнення з військової служби має необхідні повноваження для перевірки юридичних фактів, які заявник у даному випадку навів на обґрунтування заяви про встановлення юридичного факту, які підстави для вимог про зобов`язання відповідних посадових осіб військового відомства вчинити певні управлінські дії щодо його звільнення з військової служби.
		Так, у справі № 560/8238/22, яка була розглянута судами трьох інстанцій у порядку КАС України, особа звернулася до суду з позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з вимогами про визнання його дій з видачі наказу в частині мобілізації та призначення, зарахування до списків особового складу територіального центру комплектування та соціальної підтримки й на всі види забезпечення солдата запасу - стрільцем, протиправними та скасування цього наказу. Позивач посилався на те, що оскаржуваний наказ у частині призову його на військову службу виданий з порушенням норм права, оскільки на його утриманні перебуває дочка, яка є особою з інвалідністю II групи, а тому він відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Отже, у аналогічній ситуації позивач у порядку адміністративного судочинства позивався до органу військового управління з приводу проходження військової служби з підстав наявності у нього на утриманні доньки - особи з інвалідністю ІІ групи.
		Справа за заявою про встановлення юридичного факту має ознаки штучної та згідно з заявленою метою звернення до суду та наведених на обґрунтування заяви підстав, ? направлена не на захист прав та інтересів дитини, а на реалізацію прав, які підпадають під зміст статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Колегія суддів звертає увагу на те, що у даному випадку встановлення факту перебування дитини на утриманні заявника пов`язано із припиненням виконання військового обов`язку та звільнення з військової служби.
		Таким чином, справа підлягає розгляду в порядку не цивільного, а адміністративного судочинства, а тому наявні передбачені пунктом 1 частиною першою статті 255 ЦПК України підстави для закриття провадження.
		Аргументи учасників справи
		23 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, у якій просив оскаржену постанову скасувати та направити справу на новий розгляд в суд апеляційної інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, апеляційний суд фактично відступив від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) і неправильно їх розтлумачив. Дійсно підстави та предмет справи № 560/17953/21 не є тотожними тим, за яких він звернувся у цій справі. Водночас Велика Палата зробила загальні висновки у такій категорії справ, що висловлені у пунктах 117-122 постанови вказаної постанови, які стосуються всіх категорій справ, у межах розгляду яких необхідно встановлювати юридичні факти. 
		Крім того, він надав пояснення та докази того, що на утриманні заявника знаходиться двоє його дітей та падчерка. Підтверджено, що ОСОБА_4 не може самостійно утримувати дітей та, зокрема, свою дочку ОСОБА_6 , адже здійснює догляд за малолітньою дитиною і весь її дохід складає 860 грн. Батько ОСОБА_6 не може її утримувати і не утримує, адже відбуває покарання у місці позбавлення волі. Бабуся ОСОБА_6 , зі сторони матері, не може утримувати свою онуку, адже отримує 3 452,00 грн. Батьки колишнього чоловіка ОСОБА_4 не приймають участі у житті ОСОБА_6 та не утримують її. Всупереч вимог статей 11-13, 89, 368 ЦПК України апеляційний суд не розглянув та не надав оцінку таким доказам. Також, відкриваючи провадження у справі, суд не розглянув клопотання про виклик свідків, яке було подано разом з апеляційною скаргою.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Ухвалою Верховного Суду від29 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду. 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).
		Ухвалою Верховного Суду від18 жовтня 2024 року поновлено провадження у справі. 
		Позиція Верховного Суду
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
		У частині шостій статті 294 ЦПК України встановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
		Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) зазначено, що:
		«94. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. 
		95. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
		96. Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі № 370/2598/16-ц.
		97. Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
		99. Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
		100. Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
		101. Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
		104. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
		- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
		- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
		- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
		- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
		107. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
		114. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.03.2023, від висновку якого просить відступити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, застосувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
		115. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.
		116. Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
		117. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132 цс23) зазначено, що:
		«64. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
		65. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
		66. Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
		74. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
		88. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
		89. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.
		90. Разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23 (провадження № 61-9238св24) вказано, що «у справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_11 , ОСОБА_15 як матерів дітей, а також для ОСОБА_8 як батька дитини ОСОБА_4. З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався відсутністю підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які навіть не були залучені до участі у справі, не здійснюють прав та не виконують обов`язків щодо своїх неповнолітніх дітей, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. […] За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду. Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження 
		№ 14-132цс23)».
		У справі, що переглядається:
		ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей. Зазначав, що встановлення вказаного факту необхідне йому для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;
		колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що апеляційний суд помилково не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), в якій зроблено у тому числі загальні висновки щодо юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Тому апеляційний суд помилково послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі № 560/8238/22), оскільки у наведеній справі не вирішувались вимоги про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
		апеляційний суд не врахував, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, факту перебування особи на утриманні, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, незалежно від мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень. Тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України;
		суд першої інстанції не врахував, що встановлення відповідного факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як матерів дітей, а також для ОСОБА_7 як батька дитини ОСОБА_6 . З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то зазначене питання не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. Тому в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитей та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок про розгляд по суті заяви ОСОБА_1 за правилами окремого провадження.
		За таких обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох дітей віком до 18 років не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення скасувати із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років з підстав, передбачених частиною шостою статті 294, частиною четвертою статті 315 ЦПК України.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 04 грудня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 20 березня 2023 року скасувати.
		Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років залишити без розгляду.
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 04 грудня 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 20 березня 2023 року втрачають законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     І. О. Дундар
		 
		В. М. Коротун
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...