Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/2736/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.10.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2024.
Дата набрання законної сили: 18.10.2024
Номер судового провадження: 61-6031ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 754/2736/24
		провадження № 61-6031св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Дундар І. О., Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		заявник ? ОСОБА_1 , 
		заінтересована особа - Служба у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст заяви 
		У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою заінтересована особа - Служба у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області, про встановлення факту самостійного виховання та догляду малолітньої дитини.
		Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , у них народилась дочка - ОСОБА_3 , про що складено відповідний актовий запис та видано свідоцтво про народження. Правовою підставою для внесення запису про батька дитини є спільна заява батьків про визнання батьківства від 13 березня 2020 року, складена у порядку пункту 1 частини другої статті 125 СК України.
		На початку квітня 2022 року, у зв`язку з широкомасштабним збройним вторгненням російської федерації на територію України, ОСОБА_2 з метою забезпечення як своєї безпеки, так і безпеки малолітньої дочки ?  ОСОБА_3 , покинула територію України та змінила місце проживання, переїхавши до міста Оммен Королівства Нідерланди. Перебуваючи на території Королівства Нідерланди, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла. На початку вересня 2023 року малолітня ОСОБА_3 у супроводі баби по материнській лінії - ОСОБА_4 повернулася на постійне місце проживання в Україну, а саме у місто Бровари.
		З вересня 2023 року по цей час дочка постійно проживає з ним. Він самостійно та систематично здійснює виховання, догляд та матеріальне забезпечення дитини.
		Метою встановлення факту самостійного виховання та догляду дочки є набуття ним додаткових юридичних гарантій щодо захисту у порядку статті 186-1 КЗпП України трудових прав, передбачених статтями 56, 176, 177, 179, 181, 182-1, 184, 186 КЗпП України для працівників відповідної категорії, з одночасним урахуванням обставини відсутності як законодавчо закріпленого визначення понять «батько, який самостійно виховує та здійснює догляд за малолітньою дитиною», «одинокий батько» у відповідних нормативно-правових актах трудового та шлюбно-сімейного законодавства України, так і відсутності нормативно визначеного порядку набуття особою вказаних правових статусів.
		ОСОБА_1 просив суд встановити факт здійснення ним самостійного виховання та догляду за малолітньою дочкою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері дитини.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та догляду малолітньої дитини.
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не визначено як заінтересовану особу відповідний орган державної влади, відповідальний за проведення мобілізації (адже відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років тощо). Жодних обставин існування перешкод у вирішенні ним питання щодо виховання, лікування чи навчання дитини без встановлення цього факту ? заявником суду не зазначено і доказів такого до заяви не додано. Суд вважає, що встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
		З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій. Проте жодних доказів на підтвердження того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви заявником суду не надано.
		Отже, вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованої особи щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
		Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду у порядку окремого провадження в розумінні положень статей 293, 315 ЦПК України.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у відкритті провадження на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що із заяви, з якою заявник звернувся до суду, вбачається спір про право, оскільки зазначені заявником обставини дають підстави вважати, що вимога фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. При цьому, жодних обставин існування перешкод у вирішенні ним питання щодо виховання, лікування чи навчання дитини без встановлення цього факту - заявником суду не зазначено і доказів такого до заяви не додано.
		Захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
		Аргументи учасників справи
		24 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що з урахуванням змісту положень статей 4, 5, 19, 186, 293, 294, 315 та ЦПК України вбачається очевидною обставина відсутності будь-якого спору про право між заявником та заінтересованою особою у справі ? Службою у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області та іншими суб`єктами владних повноважень, в тому числі і відповідними органами державної влади, відповідальними за проведення військової мобілізації або органами соціального захисту населення, про що зазначив суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд. Також матеріали справи не містять жодних правових підстав для постановлення судом першої інстанції ухвали про відмову у відкритті провадження у розумінні змісту пунктів 1-6 частини першої статті 186 ЦПК України у системній взаємодії з положеннями частини третьої статті 294 ЦПК України.
		Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Також окремо зазначила, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. Таким чином, юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
		Рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
		Ухвалою Верховного Суду від04 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду. 
		Позиція Верховного Суду
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) зазначено, що:
		«94. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. 
		97. Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
		99. Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
		104. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
		- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
		- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
		- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
		- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
		117. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України». 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зроблено висновок:
		«51. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
		52. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
		53. З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
		74. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх». 
		У частині першій, другій статті 49 ЦК України передбачено, що актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.
		У пункті 1 частини першої статті 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). 
		У справі, що переглядається:
		ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту самостійного виховання та догляду дитини. Зазначав, що мати дитини - ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої їх спільна дитина - малолітня дочка ОСОБА_3 стала проживати разом з ним, він самостійно опікується дитиною та виховує її;
		відмовляючи у відкритті провадження на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вважав, що у цій справі вбачається спір про право, проте не звернув увагу на те, що мати дитини померла, що підтверджується поданими до заяви доказами, а тому батьківські права та обов`язки ОСОБА_2 припинені. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану, зокрема свідоцтвом про смерть, та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Тобто, факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини одним з батьків у разі смерті іншого презюмується, у зв`язку з чим не потребує підтвердження рішенням суду;
		за таких обставин суди не врахували, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту самостійного виховання та догляду дитини взагалі не підлягає судовому розгляду, а тому підставою для відмови у відкритті мав бути пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а не частина четверта статті 315 ЦПК України, як помилково вважали суди.
		Тому суди зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження, але помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів змінити в мотивувальних частинах.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні в редакції цієї постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     І. О. Дундар
		 
		Д. А. Гудима
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...