Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/825/24 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 31.10.2024. Зареєстровано: 01.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		cправа №905/825/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
		розглянув у порядку письмового провадження
		касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича,
		на ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 та
		постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2024,
		за позовом фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича
		до фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича
		про стягнення 813 513,88 грн, 
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		До суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича (далі - ФОП Данелюк І. Г., позивач) до фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича (далі - ФОП Сайко А. О., відповідач) про стягнення 813 513,88 грн, з яких: 479 838,00 грн - основна заборгованість, 257 833,05 грн - пеня, 19 772,93 грн - 3% річних та 56 069,90 грн - інфляційні втрати. 
		 
		В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди №01052021 від 01.05.2021 в частині проведення оплати з вересня 2021 року до травня 2024 року.
		 
		Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.06.2024 відкрито провадження у справі, зокрема, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.
		 
		ФОП Данелюком І. Г. 21.06.2024 подана заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ФОП Сайко А. О. та які знаходяться на всіх рахунках банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на все майно, яке належить відповідачу в межах ціни позову 813 513,88 грн.
		 
		В обґрунтування необхідності забезпечення позову заявник зазначав, що предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 813 513,88 грн, відповідно до укладеного між сторонами договору суборенди нежитлового приміщення. При цьому позивач вважав, що відповідач під час розгляду справи в будь-який момент може як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, що беззаперечно в майбутньому, у разі задоволення позову, утруднить або унеможливить виконання судового рішення у даній справі.
		 
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		Господарський суд Донецької області ухвалою (суддя Фурсова С.М.) від 24.06.2024, яка залишена без змін Східним апеляційним господарським судом (колегія суддів у складі: Крестьянінов О. О. (головуючий), Лакіза В. В., Мартюхіна Н. О.)постановою від 13.08.2024, задоволено заяву ФОП Данелюка І. Г. про забезпечення позову, накладено арешт на грошові кошти, які належать ФОП Сайко А. О. та які знаходяться на всіх рахунках банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на все майно, яке належить ФОП Сайко А. О. в межах ціни позову - 813 513,88 грн.
		 
		Суди дійшли висновку про доведеність заявником обставин, які є підставою для застосування заходів забезпечення позову.
		 
		Стислий виклад вимог касаційної скарги
		ФОП Сайко А. О. звернувся із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу суду першої інстанції від 24.06.2024 та постанову суду апеляційної інстанції від 13.08.2024 скасувати; прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ФОП Данелюка І. Г. про забезпечення позову у справі. 
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		 
		Скаржник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постановах від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, від 27.12.2022 у справі №905/255/22, від 21.01.2022 у справі №910/5079/21, від 17.09.2021 у справі №910/3547/21, від 07.08.2018 у справі №906/824/17, від 21.01.2019 у справі №902/483/18, з огляду на таке:
		- судами попередніх інстанцій не наведено жодних обставин, які свідчать про вчинення відповідачем дій, направлених на ухилення від виконання можливого рішення суду про стягнення грошових коштів, в тому числі продажу свого майна, приховання майна тощо. При цьому відповідач не намагався відчужити нерухоме майно, яке зареєстровано за ним на праві власності;
		- суди не встановили існування фактичних відносини оренди між позивачем та відповідачем, і чи дійсно виник у них спір щодо сплати орендної плати, оскільки сторонами не додержано вимоги закону по нотаріальне посвідчення договору суборенди від 01.05.2021 № 0105202, а тому, вказаний договір є недійсним (нікчемним) в силу приписів закону;
		- судами порушено вимоги щодо співмірності заявленого заходу забезпечення позову із позовними вимогами, оскільки суд першої інстанції, не встановив переліку належного відповідачу майна, фактично вийшов за межі ціни позову і наклав арешт на все майно відповідача, а також на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача, а апеляційний суд вказані доводи про наявність у відповідача значного обсягу нерухомого майна, достатнього для задоволення можливого рішення суду, не дослідив і не звернув уваги на них;
		- судами порушено вимоги частини шостої статті 140 ГПК України, оскільки не вирішено питань зустрічного забезпечення позову.
		 
		Доводи інших учасників справи
		ФОП Данелюк І. Г. відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
		 
		Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій
		Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для забезпечення позову. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, якою вжито заходи забезпечення позову та постанова суду апеляційної інстанції, якою ухвала залишена без змін.
		 
		Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає таке.
		 
		Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
		 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
		 
		Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
		 
		Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		 
		Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (такі ж висновки наведені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі № 344/14718/20).
		 
		Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 ГПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
		 
		У справі №905/448/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив таке.
		 
		«Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
		 
		При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
		 
		Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
		 
		Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника».
		 
		Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.
		 
		Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.".
		 
		Ураховуючи вказане, суди дійшли правильного висновку про можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
		 
		Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
		 
		Вказане також підтримано Верховним Судом у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
		 
		При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		 
		Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 ГПК України.
		 
		Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
		 
		Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
		 
		Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
		 
		Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).
		 
		Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, на час розгляду заяви про забезпечення позову предметом спору є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів в сумі 813 513,88 грн у зв`язку з неналежним виконання відповідачем умов договору суборенди №01052021 від 01.05.2021.
		 
		Заявник у заяві про забезпечення позову просить суд, зокрема накласти арешт на все майно, яке належить відповідачу та на кошти в межах ціни позову у розмірі 813 513,88 грн.
		 
		Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
		 
		Суди попередніх судових інстанцій, оцінивши надані докази, а також встановивши, з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника, наявності зв`язку між заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, дійшли заснованого на правильному застосуванні статей 136-137 ГПК України висновку, зазначивши про те, що невжиття заходів забезпечення позовних вимог щодо накладення арешту на грошові кошти та майно, що належать відповідачу в межах суми заборгованості у розмірі 813 513,88 грн може значно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, вжиття такого заходу є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов. Визначені заявником заходи забезпечення позову гарантуватимуть виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог та ефективний захист оспорюваних прав та інтересів заявника.
		 
		Суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України обмежений в праві вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. А тому доводи скаржника щодо неналежної оцінки наданих позивачем доказів, що на його переконання свідчить про необґрунтованість припущення того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у цій справі, визнаються необґрунтованими, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Посилання скаржника на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом у численних постановах, є безпідставними, оскільки обставини, які встановлені під час їх розгляду є відмінними від обставин, встановлених у справі, що переглядається. 
		 
		Крім того під час апеляційного перегляду цієї справи, судом апеляційної інстанції у розгляді доводів скаржника щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно враховано висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 щодо застосування статей 136-139 ГПК України. 
		 
		Таким чином, задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суди правомірно виходили з доведеності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходу забезпечення позову у виді накладення арешту на належні ФОП Сайко А.О. грошові кошти та майно в межах ціни позову, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, співмірності та адекватності вжитих заходів забезпечення позову в співвідношенні з предметом позовних вимог майнового характеру, збалансованості інтересів сторін.
		 
		При цьому суди також врахували, що відповідач не спростував наведені позивачем аргументи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не надав жодних доказів на спростування підстав для накладення арешту на грошові кошти та майно.
		 
		Щодо доводів заявника касаційної скарги про відсутність відносин оренди між сторонами внаслідок недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору суборенди від 01.05.2021 № 0105202, колегія суддів зазначає таке.
		 
		Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
		 
		Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20. 
		При цьому відповідачем спростовуються договірні орендні правовідносини між сторонами та не спростовується факт користування майном і наявність заборгованості за таке користування перед позивачем, а відтак не спростовується існування спору між сторонами.
		 
		Твердження скаржника про порушення судами вимог частини шостої статті 140 ГПК України у зв`язку з невирішенням питання зустрічного забезпечення, колегія суддів Верховного Суду відхиляє, з огляду на таке.
		 
		За змістом диспозитивної частини першої статті 141 ГПК України пред`явлення особі, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, вимог забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), є правом, а не обов`язком господарського суду, так само як і питання зустрічного забезпечення може бути вирішено судом в ухвалі про зустрічне забезпечення позову, постановленій за результатами розгляду клопотання відповідача про зустрічне забезпечення, що відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому статтею 13 ГПК України. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18.
		 
		Отже, у цьому випадку незазначення в оскаржуваній ухвалі господарського суду першої інстанції про зустрічне забезпечення не можна вважати допущеним судом першої інстанції процесуальним порушенням, достатнім для скасування ухвали про забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися із клопотанням про зустрічне забезпечення.
		 
		Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		 
		За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують того, що судові рішення прийняті з додержанням норм процесуального права, а отже підстав для їх зміни чи скасування немає.
		 
		Судові витрати
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 129, 300, 301, 304, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 у справі № 905/825/24 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                   І. Бенедисюк
		 
		Суддя                                                                                                   А. Ємець
		 
		Суддя                                                                                                   Т. Малашенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...