Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/4884/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2024.
Дата набрання законної сили: 29.10.2024
Номер судового провадження: 61-17454ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 363/4884/18
		провадження № 61-17454св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника  ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року 
		у складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 
		07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2018 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
		 
		Позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог мотивовано тим, що відповідно до договору позики від 01 березня 2018 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у борг кошти в сумі 85 777 651,20 грн, що еквівалентно 3 200 000,00 дол. США, які відповідач зобов`язався повернути до 10 вересня 2023 року. За умовами договору повернення позики здійснюється щоквартально до десятого числа, згідно з графіком. Про отримання коштів ОСОБА_2 написав розписку.
		 
		На забезпечення виконання зобов?язань за договором позики 01 березня 
		2018 року між ОСОБА_2 (боржник), ОСОБА_3 (поручитель) 
		і ОСОБА_1 (кредитор) укладено договір поруки, за змістом якого 
		ОСОБА_3 поручилась перед ОСОБА_1 за виконання обов?язків ОСОБА_2 , що виникли згідно з договором позики. У випадку порушення боржником обов?язку за договором позики боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
		 
		ОСОБА_1 вказував, що свої зобов?язання за договором позики виконав, проте ОСОБА_2 свої зобов?язання щодо сплати частково суми позики не виконав.
		 
		03 жовтня 2018 року позивач пред?явив вимоги боржнику і поручителю про дострокове виконання зобов?язання.
		 
		14 листопада 2018 року позивач за допомогою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тасуна Ю. К. повторно пред?явив вимоги до боржника і поручителя.
		 
		Вказані вимоги залишились без відповіді, на цей час зобов?язання щодо повернення суми позики відповідачі не виконали.
		 
		ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на свою користь суму боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 
		117 823 976,67 грн за період з 01 вересня 2019 року до 30 червня 2022 року, 3 % річних в розмірі 7 719 988,60 грн за період з 20 липня 2019 року до 19 липня 
		2022 року та проценти за користування позикою в розмірі 25 806 346,57 грн за період з 20 липня 2019 року до 19 липня 2022 року, а всього 151 350 311,84 грн.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 
		2023 року позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Стягнено солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 117 823 976,67 грн, 3 % річних в розмірі 7 719 988,60 грн, а всього - 125 543 965,27 грн.
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи містять належні докази укладення договору позики та отримання відповідачем від позивача 22 квітня 2019 року в борг 85 777 651,20 грн, які останній мав повертати щоквартально до десятого числа, проте взяті на себе зобов?язання не виконав. Наявність 
		у позикодавця оригіналу договору позики та розписки свідчить про неповернення позичальником отриманих у борг коштів. З урахуванням укладеного між сторонами договору поруки суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідачів солідарного обов?язку з повернення коштів.
		 
		Вирішуючи питання про визначення розміру суми коштів, які підлягають до стягнення, суд врахував основну суму заборгованості 85 777 651,20 грн; розрахунок індексу інфляції за період з 01 вересня 2019 року до 30 червня 
		2022 року в розмірі 32 046 325,47 грн і 3 % річних за період з 20 липня 2019 року до 19 липня 2022 року в розмірі 7 719 988,60 грн, наведений позивачем, 
		є правильним та сумнівів у суду не викликав.
		 
		Встановивши, що погоджений сторонами строк, на який було надано позику, припинився 09 жовтня 2018 року у зв`язку з пред`явленням до позичальника 
		і поручителя вимог про дострокове погашення заборгованості за позикою згідно з часиною другою статті 1050 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів процентів, нарахованих позивачем за період з 20 липня 2019 року до 19 липня 2022 року.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 
		2023 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився 
		з висновками суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		07 грудня 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 кошти не отримував, під час підписання договору позики йому погрожували, морально принижували та ледь не довели до самогубства. Вказує, що суд першої інстанції не врахував жодного доводу відповідача. Під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував того, що адвокат Писаренко М. О. здійснює проведення комплексної експертизи в рамках цієї справи. Суд першої інстанції оригінал договору позики не досліджував. З розписки не вбачається, що кошти надавалися відповідачу під час її написання, доказів про реальність договору позики немає. Заявник вказує, що неналежне повідомлення судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи позбавило його можливості надати до суду докази, якими сторона відповідача заперечує проти позову. Суди неправильно визначили строк виконання зобов?язання, початок перебігу строку порушення виконання зобов?язання, строк прострочення виконання та, відповідно, розмір 3 % річних. Суди не встановили, яким був строк повернення позики, чи вже настав цей строк повернення позики та чи було порушено право позивача на повернення позики, оскільки розписка не містить зобов?язання з повернення коштів та строку їх повернення. Позивач жодного разу з вимогою про повернення коштів до ОСОБА_2 не звертався. 
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 
		2015 року в справі № 6-1967цс15, від 18 вересня 2013 року в справі 
		№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 13 грудня 
		2017 року в справі № 6-996цс17, постановах Верховного Суду від 26 червня 
		2019 року в справі № 193/344/17, від 03 липня 2019 року в справі 
		№ 193/345/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 25 березня 
		2020 року в справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року в справі 
		№ 628/3909/15, від 21 липня 2021 року в справі № 758/2418/17, від 23 січня 
		2019 року в справі № 335/385/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		22 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року- без змін. 
		 
		Відзив мотивовано тим, що клопотань про призначення експертизи у справі 
		в судах першої та апеляційної інстанцій сторона відповідача не заявляла. Вказує, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить відповідна розписка. Зазначає, що сторона відповідача подавала клопотання про зупинення провадження у справі, а не клопотання про призначення експертизи. Сам факт звернення представника відповідача до Вінницького КНІДСЕ не є підставою для зупинення провадження у справі. Оригінали договору позики та розписки досліджено в судовому засіданні, що зафіксовано в судовому рішенні. Суди правильно встановили факт укладення між сторонами саме договору позики, факт передачі грошових коштів на підставі договору, що додатково підтверджується розпискою, та факт прострочення виконання зобов?язання.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вишгородського районного суду Київської області.
		 
		Зупинено виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, до закінчення їх перегляду 
		в касаційному порядку.
		 
		27 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року та постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення відсотків, нарахованих за період з 20 липня 2019 року до 19 липня 2022 року, 
		а тому оскаржувані судові рішення в цій частині відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не переглядає.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені 
		у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Короткий зміст фактичних обставин справи
		 
		01 березня 2018 року між ОСОБА_1 (позикодавець) і ОСОБА_2 (позичальник) укладено та підписано договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 
		85 777 651,20 грн, що за курсом НБУ на день укладення договору становило 3 200 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався у строк до 
		10 вересня 2023 року повернути позивачеві зазначену суму.
		 
		Позичальник зобов`язується здійснювати повернення позики частинами до 
		10 числа в розмірі 4 020 827,40 грн, що еквівалентно 150 000,00 дол. США щоквартально, в строк до 10 вересня 2023 року (пункт 4.2).
		 
		Повернення позики здійснюється у грошовій одиниці України - гривні 
		(пункт 4.4). 
		 
		Сторони домовилися, що в разі якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики або відповідну частину позики, то позикодавець має право вимагати повернення всієї суми позики або частини позики, строки повернення якої порушені, а також стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення (пункт 5.2).
		 
		Сторони домовилися, що документом, який підтверджує безспірність заборгованості, буде заява позикодавця, передана зі зворотнім повідомленням позичальникові у порядку, передбаченому статтею 84 Закону України «Про нотаріат». Сторони домовилися, що в разі відмови позичальника від одержання заяви, підтвердженої відміткою особи, що доставляє, або неодержання поштового відправлення, він вважається повідомленим про її зміст (пункт 5.3).
		 
		На підтвердження отримання зазначених коштів позики позичальник 01 березня 
		2018 року написав розписку, за умовами якої ОСОБА_2 відповідно до договору позики від 01 березня 2018 року отримав від ОСОБА_1 кошти у сумі 85 777 651,20 грн, що за курсом НБУ становить 3 200 000,00 дол. США.
		 
		На забезпечення виконання зобов?язань за договором позики 01 березня 
		2018 року між ОСОБА_2 (боржник), ОСОБА_3 (поручитель) 
		і ОСОБА_1 (кредитор) укладено договір поруки, за змістом якого 
		ОСОБА_3 поручилась перед ОСОБА_1 за виконання обов?язків ОСОБА_2 , що виникли згідно з договором позики, а саме щодо повернення позиченої грошової суми в розмірі 85 777 651,20 грн, що за курсом НБУ на день укладення договору становить 3 200 000,00 дол. США, в порядку та 
		у строки, визначені пунктами 3 і 4 договору позики; сплати процентів, пені, неустойки та штрафних санкцій, передбачених пунктом 5 договору позики. 
		У випадку порушення боржником обов?язку за договором позики боржник 
		і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
		 
		Згідно з нотаріально посвідченою та зареєстрованою за № 1512 заявою 
		ОСОБА_3 від 01 березня 2018 року вона зазначала, що вказаний договір позики укладає її чоловік на умовах, які вони попередньо обговорили 
		і вважають їх вигідними, укладення цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню.
		 
		02 жовтня 2018 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 надіслав вимоги про дострокове виконання зобов`язання у зв`язку 
		з невиконанням останніми договору позики, укладеного 01 березня 2018 року, оскільки пункт 4.2. договору позики передбачає, що повернення суми позики здійснюється частинами відповідно до графіка. 
		 
		Згідно з графіком 10 червня 2018 року та 10 вересня 2018 року 
		ОСОБА_2 зобов`язаний був сплатити перший та другий платежі у розмірі 
		4 020 827,40 грн, що еквівалентно 150 000,00 дол. США. 
		 
		Проте свої зобов`язання щодо сплати коштів ОСОБА_2 не виконав. 
		 
		На підставі наведеного ОСОБА_1 просив достроково, у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, повернути всю суму позики в повному обсязі.
		 
		14 листопада 2018 року ОСОБА_1 на адресу відповідачів направив нотаріально посвідчені та зареєстровані за № 495 і № 496 заяви (вимоги про дострокове виконання зобов`язання), в яких також просив достроково, у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, повернути суму позики в повному обсязі.
		 
		Кошти позики у встановлений строк відповідач не повернув й заходів щодо цього не вживав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
		 
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		 
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання 
		з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
		 
		Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
		 
		Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. 
		У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
		 
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		 
		Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		 
		Системний аналіз норм статті 1046, 1047 ЦК України свідчить, що, оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо 
		в тексті такого договору сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; 
		б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
		 
		У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов. 
		 
		Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року 
		у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року 
		у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 та 
		від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.
		 
		Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, 
		і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року 
		у справі № 464/3790/16-ц).
		 
		Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.  
		 
		Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 10 грудня 
		2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі 
		№ 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 10 травня 2022 року у справі 
		№ 153/943/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 130/82/2015, від  28 лютого 2024 року у справі № 369/5625/16-ц).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. 
		У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, 
		а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		 
		У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду 
		у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року 
		у справі № 355/385/17).
		 
		Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
		 
		Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи 
		і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, 
		з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		 
		Встановивши, що розписка, складена ОСОБА_2 з метою підтвердження боргових зобов`язань, які виникли у нього перед позивачем, містить інформацію про отримання ним коштів в сумі 85 777 651,20 грн від ОСОБА_1 згідно 
		з договором позики від 01 березня 2018 року, який містить зобов`язання повернути кошти до 10 вересня 2023 року щоквартальними платежами 
		до 10 числа у розмірі 4 020 827,40 грн, проте умови договору позики щодо повернення боргу відповідач виконував неналежним чином, 10 червня 2018 року і 10 вересня 2018 року платежі згідно з графіком не сплатив, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення суми боргу, інфляційних втрат і трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, навівши при цьому відповідні розрахунки. 
		 
		Аргументи заявника про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача і його представника є безпідставними, оскільки згідно 
		з розпискою ОСОБА_4 , який є представником ОСОБА_2 , він був особисто повідомлений про розгляд справи 01 червня 2023 року о 10:00 год 
		(т. 2, а. с. 187).
		 
		Також є безпідставними аргументи заявника про те, що суд не розглянув клопотання про призначення у справі експертизи, оскільки аналіз матеріалів справи свідчить про те, що сторона відповідача такого клопотання не заявляла. Наявне в матеріалах справи клопотання про проведення комплексної експертизи адресоване Вінницькому відділенню КНДІСЕ, а тому правильно не взято судами до уваги.
		 
		Також є безпідставними аргументи заявника про те, що суд не дослідив оригіналів договору позики і розписки, оскільки зі змісту оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції вбачається, що оригінали договору позики і розписки буди досліджені в судовому засіданні.
		 
		Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених 
		у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє 
		в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 
		01 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 
		07 листопада 2023 року в частині позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, інфляційних втрат і 3 % річних- без змін, оскільки підстав для їх скасування 
		в цій частині немає.
		 
		З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4  залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 
		2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 
		2023 рокув частині позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, інфляційних втрат і 3 % річнихзалишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                            В. М. Коротун
		 
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...