Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/6079/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: 61-17906ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                              
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                        
		                                                                                    
		30 жовтня 2024 року                                            
		м. Київ
		 
		справа № 335/6079/20
		провадження № 61-17906св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                  Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області в особі Вознесенівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державна казначейська служба України,
		третя особа - Запорізька обласна прокуратура ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Гусельников Мирослав Олександрович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С.,                          Маловічко С. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в особі Вознесенівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України, третя особа - Запорізька обласна прокуратура, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
		На обґрунтування позову зазначив, що 12 грудня 2011 року слідчим управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області було порушено кримінальну справу № 201109 за частиною третьою статті 190 КК України, зокрема відносно ОСОБА_1 
		28 вересня 2012 року постановою слідчого ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
		Цього ж дня, 28 вересня 2012 року, слідчим слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області Гурєєвим Я. І. на підставі статей 125, 126 КПУ України (в редакції 1960 року) накладений арешт на все майно підозрюваного ОСОБА_1 . 
		В межах виконання постанови слідчого про арешт майна 29 вересня 2012 року було накладено арешт та вилучено майновий комплекс - льодовий манеж (каток), розташований за адресою: АДРЕСА_1 , про що складений протокол накладення арешту від 29 вересня 2012 року.
		Також було вилучено готівкові грошові кошти у розмірі 400 000 гривень та                 150 000 доларів США.
		Згідно вказаного протоколу арештоване майно передане на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_3 .
		У зв`язку із набранням 19 листопада 2012 року чинності нової редакції КПК України, 22 листопада 2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 12012080000000004 та продовжено проведення досудового розслідування, яке здійснювалось в рамках кримінальної справи № 201109. 
		Розслідування в подальшому проводилося Вознесенівським відділом поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Запорізькій області, зокрема слідчими Барановим А. О. та Слотвінським Є. В . 
		Надалі розслідування було завершено шляхом закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу злочину, про що винесена відповідна постанова старшим слідчим слідчого відділу Вознесенівського Відділу поліції майором поліції Барановим А.О. від 10 травня 2017 року, але вилучене у позивача майно йому повернуто не було.
		За таких обставин, наслідки неправомірних дій правоохоронних органів, які виразилися у неналежному збереженні речових доказів, вилучених в рамках проведення розслідування у кримінальній справі, а також бездіяльності у частині незабезпечення повернення вилученого майна позивачу, як власнику такого майна, на думку останнього необхідно усунути шляхом стягнення із Державного бюджету України компенсації у вигляді вартості вилученого майна. 
		Також вважає, що внаслідок неналежного зберігання майнових цінностей, вилучених у нього в рамках проведення розслідування у кримінальній справі, а також бездіяльності у частині незабезпечення повернення позивачу вилученого майна, йому була спричинена моральна шкода, розмір якої він визначив на рівні 2 % від суми заподіяної матеріальної шкоди.
		Уточнивши в подальшому позовні вимоги,  ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, на його користь:
		- матеріальну шкоду у розмірі 67 347 031,50 грн, з яких: сума вилучених готівкових коштів - 4 600 105,00 грн (400 000,00 грн та 150 000,00 дол. США, що є еквівалентом 4 200 105,00 грн), вартість зведення аналогічно вилученому спортивного льодового манежу у цінах на момент уточнення позовних вимог - 62 746 926,50 грн;
		- моральну шкоду у розмірі 1 346 940,63 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 62 746 926,50 грн.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 629 800,00 грн.
		В іншій частині позову відмовлено.
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що  ОСОБА_1 набув право на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки позивачем доведено наявність шкоди, завданої йому внаслідок неповернення майна, а також неправомірних дій правоохоронних органів щодо незабезпечення належного зберігання вилученого майна. Вказане призвело до негативних наслідків, які зазнав позивач, у вигляді неможливості повернення йому майна (фактично втрати вилученого майна). 
		Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, урахувавши знаходження позивача у підвищеному стані без можливості вільно розпоряджатися своїм майном, здійснювати підприємницьку діяльність, забезпечувати себе і свою сім`ю.
		Визначаючи розмір морального відшкодування, суд зазначив, що враховуючи обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 629800 грн, яка визначена із розрахунку одного розміру мінімальної заробітної плати встановленої законодавством на момент відшкодування за кожен місяць протиправного позбавлення позивача спортивного (льодового) манежу. Суд вказав, що вказаний розмір достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призведе до його збагачення.
		Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 400 000,00 грн та 150 000,00 дол. США, що є еквівалентом 4 200 105,00 грн, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено вилучення у нього 29 вересня 2012 року в ході проведення слідчої дії із арешту майна за адресою:  АДРЕСА_1 готівкових коштів у розмірі 400 000 гривень та 150 000 доларів США.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізька обласна прокуратура, Державна казначейська служба України подали апеляційні скарги. 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України задоволено частково.
		Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2023 року у цій справі в частині задоволених позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 62 746 926, 50 грн, моральної шкоди в розмірі              629 800,00 грн скасовано. Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким у  задоволенні позову  ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є власником спірного об`єкта льодового манежу, включаючи наявні у ньому предмети і речі, який забезпечений усім необхідним обладнання для надання відвідувачам розважальних послуг у вигляді катання на льодовій ковзанці, матеріали справи не містять.
		Зазначив, що позивачем не надано документів щодо відведення або придбання ним земельної ділянки, акти введення об`єкта в експлуатацію, правовстановлюючі документи на будівлю, витяги з державного реєстру прав стосовно проведення державної реєстрації його права власності на земельну ділянку та будівлю.
		Разом із тим, рішенням Господарського суду Запорізької області від 01 березня 2012 року у справі № 5009/94/12, що набрало законної сили, встановлено, що власником майнового комплексу - льодового манежу (каток), розташованого за адресою АДРЕСА_1 , є ФОП ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно і звідним актом вартості будівель і споруд із технічного паспорту на дане майно. У зв`язку із цим, зазначений каток судом було витребувано від ТОВ «СК Катран» на користь ФОП ОСОБА_3 , тобто ще до накладення арешту на майно.
		Оскільки позивачем не доведено спричинення майнової шкоди, завданої йому внаслідок неповернення майна, тому й відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		15 грудня 2023 року   ОСОБА_1 в особі представника - адвоката                          Гусельникова М. О. через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року.
		В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня  2023 року.
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу від 12 січня 2024 року Головне управління Національної поліції в Запорізькій області просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу від 18 січня 2024 року Запорізька обласна прокуратура просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		12 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Встановлено, що слідчим слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області 12 грудня 2011 року на підставі заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_6 порушено кримінальну справу № 201109 по факту незаконного заволодіння їхнім майном. Вказана справа порушена відносно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 щодо вчинення ними злочинів передбачених, частинами першою, третьою статті 358, частиною третьою статті 190 КК України.
		28 вересня 2012 року постановою слідчого ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
		Цього ж дня, 28 вересня 2012 року, слідчим слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області Гурєєвим Я. І. в порядку статей 125, 126 КПК України (в редакції 1960 року) накладений арешт на усе майно підозрюваного ОСОБА_1 , де б воно не знаходилось, а також в порядку статті 114 КПК України (в редакції 1960 року) винесено доручення про накладення вказаного арешту співробітникам УБОЗ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області.
		29 вересня 2012 року співробітниками УБОЗ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області накладений арешт на майно згідно з переліком (складові та обладнання льодового манежу), що підтверджується протоколом накладення арешту від 29 вересня 2012 року.
		Також у протоколі відзначено, що вилучене в ході арешту майно передано на відповідальне зберігання ОСОБА_3 
		22 грудня 2012 року відомості про злочин, досудове розслідування якого проводилося в рамках кримінальної справи № 201109, внесені до ЄРДР за номером №12012080000000004.
		21 травня 2015 року слідчим слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області Гурєєвим Я. І. винесено постанову про скасування арешту майна, перелік якого вказаний у протоколі накладення арешту від 29 вересня 2012 року. 
		10 травня 2017 року слідчим слідчого відділу Вознесенівського Відділу поліції Дніпровського Відділу поліції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області Барановим А. О. за результатами вказаного кримінального провадження винесено постанову про закриття кримінального провадження №12012080000000004 від 22 листопада 2012 року за ознаками статті 190 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю складу злочину.
		08 липня 2020 року в інтересах ОСОБА_1 його представник                   звернувся до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Вознесенівського відділу поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області із листами (вимоги № 54, № 55, № 56 від 08 липня 2020 року) щодо повернення йому вилученого майна, а в разі неможливості - відшкодування його вартість.
		Доказів, які б свідчили про надання Головним управлінням Національної поліції в Запорізькій області та Вознесенівським відділом поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області відповіді на означені звернення, матеріали справи не містять.
		Крім того, встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 01 березня 2012 року у справі № 5009/94/12, що набрало законної сили 24 квітня 2012 року, позов суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 до ТОВ «СК Катран» було задоволено, витребувано від ТОВ «СК Катран» на користь суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 спортивний манеж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .  Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ФОП                ОСОБА_3 є власником льодової ковзанки, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно і звідним актом вартості будівель і споруд із технічного паспорту на дане майно. 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, яка складається з вилучення в ході проведення слідчої дії арешту майна за адресою: АДРЕСА_1 готівкових коштів у розмірі 400 000,00 грн та 150 000,00 дол. США, що є еквівалентом 4 200 105,00 грн, а разом - 4 600 105,00 грн не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, а тому, в силу положень частини другої статті 17 ЦПК України, рішення місцевого суду в цій частині вимог не є предметом перегляду і в суді касаційної інстанції. 
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		При цьому, відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
		Частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР) встановлено, що  Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Згідно пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 266/94-ВР, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.
		Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, на його користь 62 746 926,50 грн в якості відшкодування вартості зведення аналогічно вилученому у нього спортивного льодового манежу, розташованого за адресою:  АДРЕСА_1 , у цінах на момент уточнення позовних вимог.
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є власником спортивного льодового манежу, розташованого за адресою:  АДРЕСА_1 , включаючи наявні у ньому предмети і речі, який забезпечений усім необхідним обладнання для надання відвідувачам розважальних послуг у вигляді катання на льодовій ковзанці, матеріали справи не містять.
		Зокрема, позивачем не надано документів щодо відведення або придбання ним земельної ділянки, акти введення об`єкта в експлуатацію, правовстановлюючі документи на будівлю, витяги з державного реєстру прав стосовно проведення державної реєстрації його права власності на земельну ділянку та будівлю тощо.
		Разом із тим, рішенням Господарського суду Запорізької області від 01 березня 2012 року у справі № 5009/94/12, що набрало законної сили, встановлено, що власником майнового комплексу - льодового манежу (каток), розташованого за адресою АДРЕСА_1 , є ФОП ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно і звідним актом вартості будівель і споруд із технічного паспорту на дане майно. У зв`язку із цим, зазначений каток судом було витребувано від ТОВ «СК Катран» на користь ФОП ОСОБА_3 , тобто ще до накладення арешту на майно.
		Оскільки позивачем не доведено наявність майнових прав на спірне майно, апеляційний суд дійшов до правильних висновків про відсутність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1                     62 746 926,50 грн в якості відшкодування вартості зведення аналогічно вилученому у нього спортивного льодового манежу, розташованого за адресою:  АДРЕСА_1 .
		З огляду на те, що позивач пов`язує спричинення йому моральної шкоди саме з неправомірним позбавленням його прав на зазначене вище майно, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції  про відсутність підстав для стягнення і моральної шкоди.
		Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Гусельников Мирослав Олександрович, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                             А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...