Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/18879/20-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: 14-127цс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		30 жовтня 2024 року                                                                                                    
		м. Київ
		 
		cправа № 757/18879/20
		провадження № 14-127цс24
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		 
		судді-доповідачки Ступак О. В.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
		 
		перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи 
		 
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Бойком Віталієм Васильовичем, 
		 
		на рішенняПечерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року у складі судді Остапчук С. В. 
		 
		та постановуКиївського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.
		 
		у справі
		 
		за позовомпершого заступника керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради 
		 
		до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		 
		про визнання правочину недійсним, визнання спадщини відумерлою, скасування державної реєстрації та витребування майна,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		1.           У травні 2020 року перший заступник керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання спадщини відумерлою, скасування державної реєстрації та витребування майна.
		 
		2.           Позов мотивував тим, що в ході здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12016100070000103, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 січня 2016 року, прокуратура виявила факти незаконного відчуження об`єктів нерухомого майна, у тому числі факт заволодіння квартирою АДРЕСА_1 .
		 
		3.           Зазначав, що первинна реєстрація права власності на вказану квартиру була проведена за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 серпня 2006 року Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва на виконання розпорядження від 17 серпня 2006 року № 269.
		 
		4.           У подальшому власницею вказаної квартири на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня  2006 року стала ОСОБА_7 , яка 23 січня 2018 року у віці 78 років померла. Спадкова справа щодо майна померлої не заводилася, спадкоємці відсутні, тому прокурор уважав, що спадщина, яка складалася зі спірної квартири, мала бути визнана відумерлою та перейти у власність територіальної громади міста Києва на підставі статті 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		 
		5.           Водночас 22 лютого 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М. зареєстрував за ОСОБА_3 право власності на квартиру  АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2018 року, укладеного з ОСОБА_2 , якому спірна квартира нібито була подарована ОСОБА_7 за договором, укладеним 18 червня 2009 року та посвідченим приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за реєстровим № 416.
		 
		6.           У подальшому ОСОБА_3 відчужила право власності на квартиру на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири від 13 липня 2018 року.
		 
		7.           Прокурор зазначав, що відповідно до повідомлення Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» договір дарування від 18 червня 2009 року, укладений на користь ОСОБА_2 та нібито посвідчений 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за реєстровим № 416, у книгах бюро технічної інвентаризації не реєструвався.
		 
		8.           Крім того, згідно з висновком експерта від 30 травня 2019 року № 17-3/613, складеним за результатами проведення додаткової технічної експертизи документів, призначеної в ході досудового розслідування в межах кримінального провадження № 12016100070000103, оригінал договору дарування від 18 червня 2009 року № 416 виготовлений за допомогою копіювально-розмножувальної техніки струменевим способом передачі зображення; підписи та рукописні записи виконані за допомогою пишучого приладу; договір не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України, тобто є підробленим.
		 
		9.           Прокурор посилався на те, що ОСОБА_2 не набув права власності на спірну квартири у порядку, визначеному законом, у зв`язку із чим не мав права нею розпоряджатися. Зазначав, що договір дарування від 18 червня 2009 року порушує публічний порядок та є нікчемним у силу статті 228 ЦК України, а наступні договори купівлі-продажу квартири - недійсними.
		 
		10.        Вказував, що оскільки Київською міською радою, якій за наслідками відумерлості спадщини має належати спірна квартира, рішення про відчуження спірного майна не приймалося, то вказане майно підлягає витребуванню від ОСОБА_1 як останньої набувачки на підставі статті 388 ЦК України.
		 
		11.        З огляду на викладене прокурор просив суд ухвалити рішення, яким:
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. за реєстровим № 61;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 лютого 2018 року (індексний номер 39808623), відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 липня 2018 року (індексний номер 42048945), відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; 
		- визнати спадщину, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_7 та складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передати її у власність територіальної громади міста Києва;
		- витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		12.        Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, позов задоволено частково:
		- визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. за реєстровим № 61;
		- визнано спадщину, яка відкрилася 23 січня 2018 року після смерті ОСОБА_7 та складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради;
		- витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 ;
		- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;
		- вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		13.        Судові рішення мотивовані тим, що Київська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, проте в силу закону на неї покладено обов`язок із захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність у неї законного інтересу, який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.
		 
		14.        Суди вважали, що останнім законним власником квартири була  ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_7 це майно у встановленому законом порядку ніким не набуто у власність.
		 
		15.        Оскільки договір дарування квартири від 18 червня 2009 року                                     був спрямований на незаконне заволодіння спірним майном, яке в силу                                статті 1277 ЦК України є власністю територіальної громади міста Києва, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним на підставі частин першої, другої  статті 228 ЦК України. 
		 
		16.        Ураховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не набув права власності на спірну квартиру у спосіб, передбачений законодавством, що виключає можливість розпорядження цим майном, суди вважали, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , підлягає визнанню недійсним.
		 
		17.        Оскільки визнання спадщини відумерлою у розумінні статті 1277 ЦК України є підставою для набуття територіальною громадою м. Києва права власності на таке майно, а також беручи до уваги, що Київською міською радою як розпорядником майна територіальної громади м. Києва рішення про відчуження спірного майна не приймалося, то вимога про витребування квартири, на переконання судів попередніх інстанцій, теж підлягає задоволенню.
		 
		18.        Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 в лютому 2024 року подала підписану представником касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в частині задоволених позовних вимог й ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		19.        Касаційну скаргу мотивувала тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, про неможливість використання у спірних правовідносинах такого способу захисту порушеного права, як віндикації, та натомість необхідність застосування за аналогією закону частини другої статті 1280 ЦК України щодо стягнення на користь територіальної громади грошової компенсації.
		 
		20.        Зазначала, що первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відбулася у спосіб, не передбачений діючим законодавством, що виключає можливість розпорядження цим майном, у зв`язку із чим вони не мали права відчужувати вказану квартиру на користь ОСОБА_7 .
		 
		21.        Посилалася на те, що Київська міська рада не є власником спірного майна та, відповідно, не може бути позивачем у цій справі. Вказувала, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що спірне майно підлягає визнанню відумерлою спадщиною та передачі у власність територіальній громаді міста Києва.
		 
		22.        Вважала, що суди не надали належної оцінки обставині добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру на підставі оплатного договору купівлі-продажу квартири від 13 липня 2018 року, оскільки нотаріусом перевірено правовстановлюючі документи на спірну квартиру у продавця, правові підстави належності йому зазначеного майна, а також відсутність заборон на її відчуження.
		 
		23.        Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі  № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15,                  від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19, від 14 червня 2023 року у справі  № 761/17557/15 [пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].
		 
		24.        Також ОСОБА_1 зазначила про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4  частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		25.        Ухвалами від 20 березня 2024 року та від 13 вересня 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у справі та призначив її до розгляду.
		 
		26.        Ухвалою від 25 вересня 2024 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу № 757/18879/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від сформульованого нею в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15 правового висновку про неможливість застосування у спірних правовідносинах віндикації та натомість необхідність застосування за аналогією закону частини другої статті 1280 ЦК України, а також для формулювання правового висновку про те, що захист речових прав територіальної громади у випадку незаконного відчуження спадкового майна, яке за відсутності спадкоємців є відумерлою спадщиною, можливий шляхом зазначення в мотивувальній частині судового рішення висновку про відумерлість спадщини та її витребування від добросовісного (недобросовісного) останнього набувача.
		 
		27.        Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що за усталеною практикою Верховного Суду України спадкоємець може застосувати механізм захисту права, передбачений статтею 388 ЦК України, навіть до моменту отримання свідоцтва про право на спадщину та реєстрації за ним права власності на нерухоме майно.
		 
		28.        В ухвалі зазначено, що територіальна громада не є спадкоємцем за законом чи за заповітом, проте є учасником спадкових відносин щодо визначення юридичної долі відумерлої спадщини, яку складають як права, так і обов`язки, що належали спадкодавцю. Територіальна громада виступає так званим екстраординарним спадкоємцем тоді, коли ординарних спадкоємців такого майна (за заповітом чи за законом) немає. Оскільки до територіальної громади переходять як права, так і обов`язки, її правовий статус є таким самим, як і у спадкоємців.
		 
		29.        Незважаючи на те, що набуття суб`єктивного права у територіальної громади на відумерлу спадщину пов`язується з відповідним висновком суду про відумерлість такої спадщини, на переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, для територіальної громади такою ж мірою діятиме презумпція того, що відумерла спадщина належить їй з моменту відкриття спадщини. Такий висновок зобов`язує визнавати за територіальною громадою право на отримання судового захисту до моменту констатації судом спадщини як відумерлої у тому разі, якщо спадкове майно підлягає поверненню з незаконного володіння іншої особи.
		 
		30.        Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що у спадкових відносинах територіальна громада завжди має правомірні очікування щодо отримання у комунальну власність відумерлого майна, а відтак має речові права на майно, які підлягають захисту в тому ж обсязі, що і право власності у класичному розумінні. Ураховуючи, що до складу відумерлої спадщини входять також і обов`язки, що передбачено частиною четвертою статті 1277 ЦК України, територіальна громада має розглядатися як універсальний правонаступник спадкодавця.
		 
		31.        На переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, визначивши територіальну громаду таким екстраординарним спадкоємцем, потрібно надати їй можливість захисту речових прав та інтересів тими способами захисту, які мав би і спадкодавець. Тому Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду переконаний, що тієї прогалини у правовому регулюванні відносин із захисту прав територіальної громади, про яку зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, не існує.
		 
		32.        Додатково Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід до вирішення питання захисту прав територіальної громади на відумерлу спадщину нівелює правове призначення самого інституту відумерлої спадщини, оскільки, відповідно до статті 1277 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), територіальна громада як універсальний правонаступник, по-перше, має обов`язок, а не право подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою та, по-друге, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Тому залишення за територіальною громадою права лише на отримання грошової компенсації позбавить кредиторів спадкодавця можливості захистити свої права.
		 
		33.        В ухвалі також вказано, що Велика Палата Верховного Суду, зазначаючи про право територіальної громади винятково на отримання грошової компенсації, не конкретизувала, хто саме зобов`язаний сплатити таку компенсацію.
		 
		34.        Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		35.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для прийняття справи № 757/18879/20 до розгляду.
		 
		36.        Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		 
		37.        Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. За пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
		 
		38.        Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) зазначив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		 
		39.        Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо. Таке розуміння необхідності відступу від сформованої правової позиції відповідає також існуючій практиці ЄСПЛ з питань правової визначеності та передбачуваності судових рішень.
		 
		40.        Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, що повинні бути чітко визначені та аргументовані; також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Вмотивованість переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.
		 
		41.        Як уже зазначалося, справа № 757/18879/20 передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України, адже колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду.
		 
		42.        За змістом наведеної норми Велика Палата Верховного Суду може відступити від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні, за одночасної наявності двох умов: 1) існування об`єктивних та вагомих підстав для відступу, викликаних, наприклад, зміною правового регулювання чи розвитком суспільних відносин, унаслідок чого попередній висновок застарів; 2) подібність правовідносин у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зі справою, від висновку в якій пропонується відступити. 
		 
		43.        Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. 
		 
		44.        Таку спільність або тотожність рис потрібно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
		 
		45.        Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 та 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16.
		 
		46.        До того ж Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності потрібно визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
		 
		47.        Тобто справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 ЦПК України, якщо висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в іншій аналогічній справі з подібними правовідносинами, підлягав застосуванню при розгляді справи по суті, однак колегія суддів обґрунтувала наявність об`єктивних підстав для відступу від нього, оцінка яким має бути надана Великою Палатою Верховного Суду.
		 
		48.        Порівнюючи обставини справи № 757/18879/20 з обставинами у справі№ 461/12525/15, Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини, з яких виникли спори в цих справах, не є подібними.
		 
		49.        Зокрема, у справі № 461/12525/15 один з відповідачів набув право власності на нерухоме майно в порядку спадкування, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом на підставі судового рішення (про встановлення факту проживання зі спадкодавицею та визнання права на спадкування за законом після її смерті), яке в подальшому було скасоване. У зв`язку з викладеним прокурор уважав, що покупець придбала квартиру в особи, яка не мала права її відчужувати, та просив визнати квартиру відумерлою спадщиною і витребувати її у покупця на користь територіальної громади.
		 
		50.        Натомість у справі № 757/18879/20 спадщина, на переконання прокурора, є відумерлою та підлягає витребуванню у власність територіальної громади з тих підстав, що після смерті спадкодавця у визначений законом строк до нотаріальної контори для прийняття спадщини ніхто не звернувся; спадкоємців за заповітом і за законом немає; право власності в порядку спадкування ніким не набувалося, а спадкова справа не відкривалася. Водночас підставою для вибуття нерухомого майна із власності спадкодавця став договір дарування, факт підробки якого встановлено в межах кримінального провадження. Тому прокурор переконаний, що, незважаючи на неодноразове відчуження спірної квартири, право власності на неї після смерті спадкодавця ніким у встановленому законом порядку не набуто.  
		 
		51.        Отже, у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідач набув право власності на спірне нерухоме майно не в порядку спадкування (рішення суду про визнання права на спадкування, яке в подальшому було скасовано), а на підставі підробленого, на думку прокурора, договору дарування, у зв`язку із чим правовідносини у вказаних справах не є подібними, а Велика Палата Верховного Суду в межах цієї справи не може вирішувати питання відступу від висновку, сформульованого у справі № 461/12525/15.
		 
		52.        Також нерелевантними до спірних правовідносин є і висновки, висловлені Верховним Судом України в постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, на яку у своїй ухвалі послалася колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. У вказаній постанові не вирішувалося питання захисту інтересу територіальної громади щодо відумерлої спадщини, а з позовом до суду про витребування майна із чужого незаконного володіння звернувся спадкоємець за заповітом. 
		 
		53.        Констатуючи відсутність підстав для прийняття справи № 757/18879/20до розгляду, Велика Палата Верховного Суду враховує сформований нею підхід, за якого саме по собі періодичне передання їй на розгляд справ для вирішення однієї і тієї ж проблеми за відсутності обґрунтованих підстав та лише з мотивів незгоди з раніше сформульованими Великою Палатою Верховного Суду висновками не сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності (див., зокрема, ухвалу від 19 жовтня 2023 року у справі № 465/5184/14). 
		 
		54.        Питання відступу від висновку, сформульованого у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, неодноразово передавалося на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		55.        Зокрема, ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 березня 2023 року справу  № 355/12292/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, сформульованого у її постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15.
		 
		56.        Ухвалою від 27 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу  № 355/12292/19 відповідній колегії суддів для розгляду у зв`язку з неподібністю правовідносин у справах № 355/12292/19 та  № 461/12525/15. В ухвалі зазначено, що у справі № 355/12292/19 (на відміну від справи № 461/12525/15) відповідач набув право власності на майно не в порядку спадкування (рішення суду про визнання права на спадкування, яке у подальшому було скасовано), а на підставі підробленого, на думку позивача, свідоцтва про право власності, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку щодо способу захисту порушеного права позивача, сформульованого у справі № 461/12525/15.
		 
		57.        В ухвалі від 05 липня 2023 року, постановленій у справі № 202/5154/21, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повторно порушила питання відступу від висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15.
		 
		58.        Водночас ухвалою від 05 вересня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу  № 202/5154/21 відповідній колегії суддів для розгляду. Підставою для повернення вказаної справи Велика Палата Верховного Суду визначила неподібність правовідносин у наведених справах, оскільки підстави набуття спадкового майна відповідачем відрізнялися: у справі № 202/5154/21 такою підставою було підроблене, на переконання прокурора, свідоцтво про право власності, а у справі № 461/12525/15, від висновку в якій колегія суддів пропонувала відступити, - рішення суду про визнання права на спадкування, яке у подальшому було скасовано.
		 
		59.        Після повернення справи № 202/5154/21 на розгляд відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказана справа розглянута касаційним судом по суті шляхом прийняття постанови від 01 листопада 2023 року про залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції, якою задоволено позовні вимоги прокурора про визнання спадщини відумерлою та витребування майна із чужого незаконного володіння на користь територіальної громади. У постанові також зазначено, що до спірних правовідносин не застосовуються правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними й у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		60.        Тобто колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийняла до уваги мотиви повернення їй на розгляд справи  № 202/5154/21, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 05 вересня 2023 року, та погодилася з тим, що висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, є незастосовними до правовідносин, у яких відповідач набуває право на нерухоме майно не в порядку спадкування, а на підставі підроблених документів, датованих ще за життя спадкодавця.
		 
		61.        В ухвалі від 25 вересня 2024 року про передачу справи № 757/18879/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вчергове порушила питання відступу від висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15.
		 
		62.        Водночас мотиви передачі справи № 757/18879/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду є ідентичними до тих, які викладені в ухвалі цієї ж колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 202/5154/21. 
		 
		63.        До того ж як у справі № 202/5154/21, так і у справі № 757/18879/20 нерухоме майно на момент відкриття спадщини перебувало у власності не спадкодавця, а іншої особи на підставі підробленого, на думку прокурора, документа (свідоцтва про право власності на житло та договору дарування відповідно).
		 
		64.        Натомість зі змісту ухвал Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі  № 355/12292/19 та від 05 вересня 2023 року у справі № 202/5154/21 послідовно простежується, що висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, застосовні до правовідносин, у яких спірне майно на момент смерті спадкодавця входило до складу спадщини та в порядку спадкування перейшло до особи, яка набула право на спадкування згідно із судовим рішенням, яке в подальшому скасовано.
		 
		65.        Проте ухвалою від 25 вересня 2024 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 757/18879/20, правовідносини у якій за змістовим критерієм (див. пункт 63 цієї постанови) є подібними саме до тих, що склалися у справі № 202/5154/21, яку Велика Палата Верховного Суду вже повертала на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з підстав нерелевантності її висновків, сформульованих у справі № 461/12525/15, до спірних правовідносин.
		 
		66.        Велика Палата Верховного Суду додатково зазначає, що повноваженнями на усунення розбіжностей у застосуванні норм права у подібних правовідносинах (у тому числі щодо способів захисту), які виникли в межах одного касаційного суду, в силу частин першої, другої статті 403 ЦПК України наділені відповідні палати та/або об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		67.        У цьому контексті  Велика Палата Верховного Суду зауважує, що питання ефективного та правомірного способу захисту прав територіальної громади у випадку вибуття нерухомого майна із власності спадкодавця на підставі підробленого договору дарування (тобто за тотожних зі справою № 757/18879/20  обставин) перебуває на вирішенні об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, яка ухвалою від 09 вересня 2024 року прийняла до розгляду справу № 754/446/22 для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, про можливість отримання територіальною громадою грошової компенсації вартості спадкового майна в аналогічній правовій ситуації.
		 
		68.        Відтак питання, порушене в ухвалі від 25 вересня 2024 року у справі № 757/18879/20, може бути вирішене Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду (його об`єднаною палатою) як належним судом без відступу від висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, адже, як зазначалося вище, правовідносини у справах № 757/18879/20 та № 461/12525/15 не є подібними.
		 
		69.        Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		70.        Тому справа № 757/18879/20  підлягає поверненню колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
		 
		71.        Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Справу № 757/18879/20 за позовом першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання спадщини відумерлою, скасування державної реєстрації та витребування майна за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Бойком Віталієм Васильовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року - повернути відповідній колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
		 
		Ухвала у справі № 757/18879/20 набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідачка                                                       О. В. Ступак
		Судді:                   О. О. Банасько                                      В. В. Король
		                            О. Л. Булейко                                            О. В. Кривенда
		Ю. Л. Власов                                    М. В. Мазур
		І. А. Воробйова                                 С. Ю. Мартєв
		                            М. І. Гриців                                      К. М. Пільков
		                            Ж. М. Єленіна                                   І. В. Ткач
		                            І. В. Желєзний                                  В. Ю. Уркевич
		                            Л. Ю. Кишакевич                              Є. А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...