Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/18526/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Корпоративних відносин.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2024.
Дата набрання законної сили: 30.10.2024
Номер судового провадження: 12-54гс24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		30 жовтня 2024 року
		м. Київ
		справа № 910/18526/21
		провадження № 12-54гс24
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ткача І. В.,
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., 
		 
		перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/18526/21
		 
		за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 (головуючий суддя Ткаченко Б. О., судді Сулім В. В., Майданевич А. Г.)
		та рішенняГосподарського суду міста Києва від 18.05.2023 (суддя Демидов В. О.)
		 
		та касаційною скаргою  ОСОБА_1 
		на ухвалуПівнічного апеляційного господарського суду від 09.11.2023
		(головуючий суддя Ткаченко Б. О., судді Сулім В. В., Майданевич А. Г.)
		 
		за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		до 1)  ОСОБА_2 , 2)  ОСОБА_3 , 3)  ОСОБА_4 , 4)  ОСОБА_5 , 5)  ОСОБА_6 , 6)  ОСОБА_7 , 7)  ОСОБА_8 , 8)  ОСОБА_9 , 9)  ОСОБА_10 , 10)  ОСОБА_11 , 11)  ОСОБА_12 , 12)  ОСОБА_13 , 13)  ОСОБА_14 , 14)  ОСОБА_15 , 15)  ОСОБА_16 , 16)  ОСОБА_17 , 17)  ОСОБА_18 , 18)  ОСОБА_19 , 19)  ОСОБА_20 , 20)  ОСОБА_21 , 21)  ОСОБА_22 , 22)  ОСОБА_23 , 23)  ОСОБА_24 , 24)  ОСОБА_25 , 25)  ОСОБА_26 ,
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача- Національного банку України,
		про стягнення 2 679 888 731,86 грн,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		1.            У листопаді 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) звернувся з позовом до відповідачів (власників істотної участі та керівників банку) про солідарне стягнення шкоди (збитків) у розмірі 2 679 888 731,86 грн у порядку частини п`ятої статті 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та частини п`ятої статті 58 Закону «Про банки і банківську діяльність».
		 
		2.            Позов мотивував, зокрема, тим, що після припинення АТ «Банк «Таврика» (далі - Банк) вимоги 6 898 кредиторів цього банку, у тому числі Фонду, залишилися незадоволеними на загальну суму 2 679 888 731,86 грн. А відтак оскільки саме відповідачі, за твердженням Фонду, довели Банк до неплатоспроможності, вказана сума підлягає стягненню з останніх.
		 
		3.            Господарський суд міста Києва рішенням від 18.05.2023 у задоволенні позову відмовив повністю.
		 
		4.            Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги є недоведеними. У діях відповідачів відсутній склад цивільного правопорушення, а відтак відсутній причинно-наслідковий зв`язок між прийнятими рішеннями та будь-якими збитками, заподіяними саме кредиторам Банку.
		 
		5.            Суд першої інстанції послався на те, що позивач не довів, що дії відповідачів були охоплені єдиним умислом і наміром щодо досягнення відповідних цілей, а саме доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності Банку.
		 
		6.            Північний апеляційний господарський суд постановою від 09.11.2023 апеляційну скаргу Фонду залишив без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції своєї постанови, а резолютивну частину рішення залишив без змін.
		 
		7.            Постанову мотивовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 у справі № 910/12803/18 встановлено факти протиправної поведінки відповідачів та заподіяної ними шкоди. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду під час касаційного перегляду зазначеного рішення у постанові від 07.10.2021 погодився з висновками суду першої інстанції, що відповідачі завдали шкоди в заявленій Фондом сумі 2 679 888 731,86 грн. Факти, які раніше були встановлені судовим рішенням у справі № 910/12803/18, що набрало законної сили, є преюдиційними для розгляду справи № 910/18526/21.
		 
		8.            Господарський суд міста Києва у рішенні від 13.03.2019 у справі № 910/12803/18 встановив, зокрема, що: реєстр акцептованих вимог кредиторів Банку було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду 08.07.2013, тоді як акт за результатами інвентаризації та формування ліквідаційної маси Банку (рішення, оформлене протоколом від 23.09.2013 № 100/13) був затверджений Фондом 23.09.2013; враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/11027/18 щодо початку перебігу позовної давності, саме з 23.09.2013 Фонд був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань Банку неможливе і шкоди вже завдано. Відповідачі у справі до ухвалення рішення судом першої інстанції заявили про застосування наслідків спливу позовної давності; оскільки позовна давність сплинула 23.09.2016, з цим позовом Фонд звернувся лише 25.09.2018, тобто після спливу позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновків про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності; при цьому суд першої інстанції врахував, що Фонд не надав ні заяви про поновлення строку позовної давності, ні підтвердження наявності поважних причин її пропуску. Отже, та обставина, що позовна давність сплинула 23.09.2016, не потребує повторного доказування та встановлення.
		 
		9.            Відповідачі у справі № 910/18526/21 також заявили про пропуск позовної давності для звернення з відповідним позовом.
		 
		10.         Зміни до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на які посилається позивач, були прийняті лише 30.06.2021, тобто майже через 5 років після спливу позовної давності щодо стягнення шкоди з відповідачів у цій справі. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Отже, до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку, має застосовуватися редакція статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
		 
		11.         Встановлене у статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» право Фонду звертатися до суду з відповідним позовом є нормою процесуального характеру, подання відповідного позову є процесуальним правом позивача. Натомість визначення вказаною нормою кола осіб, підстав відповідальності, а так само і встановлення спеціальної позовної давності є нормами матеріального права, у зв`язку із чим доводи позивача в частині застосування норм, чинних на момент звернення позивача до суду, є необґрунтованими.
		 
		12.         З 23.09.2013 Фонд обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань Банку, зокрема перед кредиторами, неможливе і шкоди вже завдано. Позивач як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції не заявив клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності, оскільки вважав вказаний строк не пропущеним. Оскільки позовна давність сплинула 23.09.2016, а з позовом Фонд звернувся лише у листопаді 2021 року, у задоволенні позову необхідно відмовити з мотивів пропуску позовної давності.
		 
		13.         Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.11.2023 закрив апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_27 , ОСОБА_1 , ОСОБА_28 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023. Повернув без розгляду заяву ОСОБА_28 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023. Відмовив у задоволенні заяв ОСОБА_28 та ОСОБА_29 про залучення до справи як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
		 
		14.         Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що законодавством визначено спеціального суб`єкта, який наділений правом подавати позови до осіб, які несуть субсидіарну відповідальність. У цьому випадку в ліквідаційній процедурі таким правом наділений Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку. Фонд діє як спеціально уповноважений суб`єкт, на якого Законом покладено обов`язок захищати інтереси кредиторів, чиї вимоги не було задоволено в ліквідації.
		 
		15.         Оскаржуване рішення суду першої інстанції не створює для скаржників жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення їх прав та не породжує для них будь-яких обов`язків.
		 
		16.         Оскільки ні мотивувальна, ні резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить вирішення питання про права і обов`язки скаржників, суд дійшов висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_27 , ОСОБА_1 та ОСОБА_28 .
		 
		17.         Заява ОСОБА_1 про залучення ОСОБА_28 як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, колегією суддів не розглядалась у зв`язку із закриттям апеляційного провадження за апеляційною скаргою.
		 
		18.         Щодо заяви ОСОБА_28 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів зазначає, що оскільки ОСОБА_28 не є учасником справи, а суд першої інстанції не вирішував питання про його права та обов`язки, його заява про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 повертається без розгляду.
		 
		19.         Щодо заяв ОСОБА_28 та ОСОБА_29 про залучення до справи як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, суд зазначив, що залучення вкладників неплатоспроможних банків до участі у справах за позовами Фонду до пов`язаних осіб цих банків як третіх осіб не є виправданим з точки зору ефективності судового процесу; існують ризики значного затягування розгляду справи через значну кількість вкладників, необхідність надсилання залученим особам документів у справі, обсяг яких є значним, зриву судових засідань через неявку залучених осіб тощо; невиправдане збільшення учасників судового процесу не матиме жодного позитивного ефекту для справи та не сприятиме поверненню коштів вкладникам банку.
		 
		20.         20.12.2023 Фонд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 у справі № 910/18526/21 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		21.         04.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, зокрема, просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 у справі № 910/18526/21, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		22.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 11.03.2024 відкрив касаційне провадження у справі № 910/18526/21 за касаційною скаргою Фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023.
		 
		23.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 17.04.2024 відкрив касаційне провадження у справі № 910/18526/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023.
		 
		24.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 16.08.2024 передав справу № 910/18526/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої - п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		 
		25.         Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.
		 
		26.         Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 дійшов, зокрема, таких висновків.
		 
		Негативні наслідки від неправомірних дій пов`язаних із банком осіб як для банку, так і для його кредиторів (вкладників) настають саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації. Оскільки саме з моменту віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження в ньому тимчасової адміністрації у банку припиняється будь-яка діяльність, пов`язана зі здійсненням розрахункових операцій, повернення депозитів вкладників тощо (пункт 186).
		 
		Відповідальність пов`язаних з неплатоспроможним банком осіб за заподіяння шкоди (збитків) його кредиторам та самому банку має дуалістичний характер: з однієї сторони, відповідальність пов`язаних осіб банку визначається як відповідальність перед самим банком, а з іншої - як відповідальність перед вкладниками та іншими кредиторами банку, оскільки відповідно до специфіки банківської діяльності банк оперує не тільки власними коштами, а і значним обсягом коштів, залучених від своїх клієнтів. Тому заподіяна пов`язаними особами банку шкода (збитки) розглядається не тільки як шкода (збитки) банку, а і як шкода (збитки), завдана кредиторам цього банку (пункт 189).
		 
		Шкода (збитки), завдана банку внаслідок неправомірних дій пов`язаних з банком осіб, внаслідок яких у банку виникла недостатність активів / майна для задоволення вимог кредиторів (вкладників), та шкода (збитки), завдана кредиторам банку внаслідок неправомірних дій пов`язаних із банком осіб, нерозривно пов`язані між собою та не можуть бути окремими «видами» шкоди (збитків), позаяк розмежування такої на два окремі «види» суперечитиме закріпленому в чинному законодавстві головному завданню Фонду, яке він виконує під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації, - задоволення вимог кредиторів (пункт 190).
		 
		Необхідно відступити від висновку Верховного Суду, наведеного в постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22, стосовно того, що кредитори банку не можуть вважатися особами, яким завдано шкоди (збитків), допоки банк не буде припинений як юридична особа. І саме з моменту припинення банку як юридичної особи слід вважати, що кредиторам завдано шкоди та можна оцінити її розмір (пункт 191).
		 
		27.         Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц зазначила таке.
		 
		Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю (статті 2, 80, 91 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Отже, юридична особа є самостійним суб`єктом права, відмінним від її кредиторів, боржників та інших суб`єктів права. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України до складу майна входять окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Отже, право вимоги особи до боржника є різновидом майна такої особи. Тому саме особі належить право отримати задоволення вимог до свого боржника, а інші суб`єкти права, включаючи кредиторів особи, таким правом не наділені. Цей висновок не залежить від підстав виникнення права вимоги. Зокрема, немає значення, чи виникло право вимоги з договору чи з позадоговірного зобов`язання (наприклад, із зобов`язання про відшкодування шкоди за правилами глави 82 ЦК України) (пункт 68).
		 
		Наприклад, якщо кредитор боржника не може отримати задоволення вимог від свого боржника, оскільки той не отримав сплати боргу від третьої особи, а остання, своєю чергою, не отримала сплати боргу від свого боржника, то кредитор боржника не має права вимагати сплати на свою користь ані від третьої особи боргу, який третя особа винна боржнику, ані від боржника третьої особи боргу, який боржник третьої особи винний такій третій особі (пункт 69).
		 
		Із цих же причин шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо така шкода призводить до недостатності активів боржника в ліквідній формі. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. В цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику (так звані віддзеркалені збитки), не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого. Крім того, таке стягнення призвело б до незаконного збагачення кредитора, який додатково до свого права вимоги до боржника безпідставно набув би ще і право вимоги до порушника прав боржника щодо стягнення віддзеркалених збитків з такого порушника (пункт 70).
		 
		Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена (пункт 71).
		 
		При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розміру шкоди, завданої банку (пункт 103).
		 
		28.         Враховуючи висновки Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладені в постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновків, що містяться у постановах як Великої Палати Верховного Суду (від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц), так і Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду (постанови від 16.05.2018 у справі № 757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі № 755/5789/17, від 12.12.2018 у справі № 752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі № 753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі № 757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі № 295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 712/13267/17), та зазначити, що в разі визнання банку неплатоспроможним збитки завдаються одночасно і банку, і вкладникам, а отже, з таким позовом навіть до дати припинення банку може звертатися як банк, так і Фонд (як кредитор, який у силу приписів закону представляє всіх інших кредиторів банку).
		 
		29.         Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду послався на те, що у справі наявна виключна правова проблема, зазначивши, що до ухвалення Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду постанови від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 існувала усталена судова практика, що базувалася на численних висновках Верховного Суду, відповідно до яких:
		 
		- розмежовувалися два види позовів до керівників та інших пов`язаних з банком осіб (позов банку про стягнення збитків, який подавався до припинення банку як юридичної особи, і позов Фонду про стягнення шкоди, завданої колишнім кредиторам, який подавався після припинення банку);
		 
		- існувала правова визначеність щодо початку перебігу позовної давності (для позовів банків - з моменту, коли банк мав можливість визначити суму збитків, при цьому цей момент відрізнявся залежно від того, чи завдані збитки конкретними правочинами чи в цілому неналежним управлінням банківськими ризиками та активами, тобто доведенням банку до неплатоспроможності; для позовів Фонду - з дати припинення банку як юридичної особи).
		 
		30.         Отже, висновки Верховного Суду у різних справах були узгодженими і несуперечливими.
		 
		31.         Після ухвалення Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду постанови від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 така узгодженість зникла, адже банк було по суті ототожнено з Фондом.
		 
		32.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що така кардинальна зміна усталених підходів, які формувалися протягом 2018-2024 років, потребує внесення змін (істотного коригування) у цілу низку інших висновків Великої Палати та Верховного Суду. Від вирішення цих питань залежить і відлік позовної давності у цій справі (якщо Фонд не був наділений правом звертатися з позовом як кредитор до моменту припинення банку, то позовна давність не могла розпочати перебіг до відповідної дати).
		 
		Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду
		 
		33.         Згідно із частиною четвертою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		34.         Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
		 
		35.         Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
		 
		36.         Варто вказати також, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі ? ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.
		 
		37.         У рішенні від 27.09.1990 у справі «Коссі проти Сполученого Королівства» (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, яких слід прагнути.
		 
		38.         З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
		 
		39.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, обґрунтовуючи наявність необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, вказує на неузгодженість таких висновків з позицією, сформульованою Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21.
		 
		40.         Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в ухвалі від 13.03.2023 у справі № 167/1058/20 зауважила, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22).
		 
		41.         Аналогічна позиція викладена в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 757/563/20, від 04.11.2019 у справі № 916/313/18, від 09.08.2019 у справі № 910/12968/17.
		 
		42.         Зважаючи на зазначену вище позицію, в ухвалі від 11.10.2023 у справі № 607/1662/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що посилання колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі № 682/2778/17, щодо застосування положень статті 162 Сімейного кодексу України не заслуговують на увагу, оскільки є висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень цієї статті, викладений у постанові від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц. 
		 
		43.         Таким чином, саме по собі посилання на висновки, сформульовані Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21, не обґрунтовує необхідності відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц. За наявності суперечності має застосовуватись саме висновок Великої Палати Верховного Суду.
		 
		44.         Водночас інших мотивів для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (зокрема, помилковість чи застарілість підходу внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не наводить.
		 
		45.         Резюмуючи викладене у цьому розділі, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не вказав конкретних причин необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.09.2021 у справі      № 761/45721/16-ц, та не обґрунтував підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Щодо відступу від висновків, що містяться у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду
		 
		46.         Згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		 
		47.         Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду послався на необхідність відступу від висновків Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 16.05.2018 у справі № 757/34878/15-ц, від 09.09.2019 у справі № 755/5789/17, від 12.12.2018 у справі № 752/13711/16-ц, від 20.09.2018 у справі № 753/23222/15-ц, від 26.09.2019 у справі № 757/58254/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 757/172/16-ц, від 28.08.2019 у справі № 295/12388/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 712/13267/17.
		 
		48.         Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не наводить конкретних висновків Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду, від яких вважає за необхідне відступити.
		 
		49.         Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що висновки, аналогічні висновку Великої Палати Верховного Суду (від якого Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити), містяться у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду.
		 
		50.         З огляду на це Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідно до своєї усталеної практики, формулюючи відступ від висновку щодо застосування норми права, відступає від висновку, а не від судового рішення в конкретній справі (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 201/13239/15-ц, від 14.06.2023 у справі № 448/362/22, від 15.11.2023 у справі № 918/119/21, від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21, від 22.05.2024 у справі № 227/2301/21).
		 
		51.         Водночас висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційного суду. 
		 
		52.         Отже, якщо у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду містяться висновки, аналогічні висновку Великої Палати Верховного Суду, необхідно відступати саме від висновку Великої Палати Верховного Суду.
		 
		53.         Однак у попередньому розділі цієї ухвали Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не вказав конкретних причин необхідності відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
		 
		54.         З огляду на викладене підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною третьою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
		 
		Щодо виключної правової проблеми
		 
		55.         Згідно із частиною п`ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		56.         Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
		 
		57.         Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		 
		58.         З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
		 
		59.         З огляду на викладені критерії Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, повинен обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, зокрема: навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.
		 
		60.         Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не навів ні кількісних, ні якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми у справі № 910/18526/21.
		 
		61.         Отже, підставадля передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
		 
		Висновки Великої Палати Верховного Суду
		 
		62.         Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		 
		63.         З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд та повернення справи Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
		 
		Керуючись статтями 233-235, 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Справу № 910/18526/21 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національного банку України, про стягнення 2 679 888 731,86 грн за касаційною скаргоюФонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023, рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2023 та касаційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 повернути Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду.
		 
		Ухвала у справі № 910/18526/21 набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач І. В. ТкачСудді:О. О. Банасько В. В. Король О. Л. Булейко О. В. Кривенда Ю. Л. Власов М. В. Мазур І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв М. І. Гриців К. М. Пільков Ж. М. Єленіна О. В. Ступак І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...