Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/82/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності.
Надіслано для оприлюднення: 01.11.2024. Зареєстровано: 01.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2024.
Дата набрання законної сили: 22.10.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		22 жовтня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  922/82/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В., 
		за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.
		та представників:
		прокурора - Керничного Н. І.,
		позивача - не з`явився, 
		відповідача - 1 - не з`явився,
		відповідача - 2 - не з`явився,
		відповідача - 3 - Мици Ю. В.,
		відповідача - 4 - не з`явився,
		третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог 
		щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024
		та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024
		рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024
		та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 
		та касаційну скаргу керівника Харківської обласної прокуратури
		на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024
		та касаційну скаргу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 
		та на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024
		у справі № 922/82/20
		за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України 
		до: 1) Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 
		     2) Державного підприємства "Сетам", 
		     3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Буд 2011", 
		     4) Фізичної особи-підприємця Мігунова Володимира Івановича, 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1) Український державний науково-дослідний інститут проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища "Укрводгео", 2) Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Прядко Олеся Сергіївна, 3) Державний реєстратор Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинський Олег Михайлович,                               4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Рестріелт", 
		про визнання недійсними торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішень і повернення майна, 
		В С Т А Н О В И В: 
		Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, яке реорганізоване у Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - Міністерство; позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову (а. с. 47-48, т. 3) до Головного територіального управління юстиції у Харківський області (далі - ГТУЮ у Харківській області; відповідач-1 (наразі Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції), Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"; відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Буд 2011" (далі - ТОВ "Консалт-Буд 2011"; відповідач-3), Фізичної особи-підприємця Мігунова Володимира Івановича (далі - ФОП Мігунов В. І.; відповідач-4), в якому просив: 
		- визнати недійсними електронні торги щодо продажу частини нежитлової будівлі за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6, проведені 06.01.2017 ДП "Сетам" та оформлені протоколом від 24.01.2017 № 230798; 
		- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 17.02.2017 № 207, видане  ТОВ "Консалт-Буд 2011" приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прядко Олесею Сергіївною (далі - ПН ХМНО Прядко О. С.);
		- скасувати рішення ПН ХМНО Прядко О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.04.2017 № 34670644;
		- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського Олега Михайловича (далі - Жбадинський О. М.) від 13.03.2018 № 40083589; 
		- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського О. М. від 13.03.2018 № 40084930; 
		- витребувати у ФОП Мігунова В. І. на користь держави в особі Міністерства спірні нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6, зобов`язавши відповідача-4 передати їх державі в особі Міністерства за актом приймання-передачі.
		На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорювані торги проведені з порушення норм законодавства, зокрема ст. ст. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закону України "Про перелік об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації", ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управляння об`єктами державної власності", ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та мають бути визнані недійсними з огляду на ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вважає, що визнання недійсними спірних торгів зумовлює і задоволення решти заявлених прокурором позовних вимог.
		Правовою підставою позову визначає ст. ст. 203, 215, 388 ЦК України.
		Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
		Останнім рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 (суддя - А. М. Буракова), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (головуючий суддя - П. В. Тихий, судді - О. В. Плахов, О. І. Терещенко), у задоволенні позову відмовлено.
		Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 (суддя - А. М. Буракова), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (головуючий суддя - П. В. Тихий, судді -  О. В. Плахов, О. І. Терещенко), заяву ТОВ "Консалт-Буд 2011" про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури та Міністерства (з кожного) на користь ТОВ "Консалт-Буд 2011" по 75 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті заяви ТОВ "Консалт-Буд 2011" відмовлено.
		Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 (головуючий суддя - П. В. Тихий, судді - О. В. Плахов, О. І. Терещенко) заяву ТОВ "Консалт-Буд 2011" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури та Міністерства (з кожного) на користь ТОВ "Консалт-Буд 2011" по 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у апеляційному господарському суді. В решті заяви відмовлено.
		Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1, виданого 10.02.2015 Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції у Харківській області, державі в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (правонаступником якого є позивач у справі) належало право власності на об`єкт нерухомості з реєстраційним номером 570454663101, який розташований на вул. Шевченка, 6, м. Харків й складався з нежитлових будівель літ. "А-2" загальною площею 4 905,0 кв. м, літ. "Б-1" загальною площею 104,2 кв. м, літ. "В-1" загальною площею 111,2 кв. м, літ. "Г-1" загальною площею 11,4 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею 28,6 кв. м, літ. "Е-1" загальною площею 124,5 кв. м, літ. "Ж-1" загальною площею 140,9 кв. м, літ. "З-1" загальною площею 144,0 кв. м, літ. "К-1" загальною площею 269,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 108,8 кв. м. Право власності держави в особі Міністерства на вказаний об`єкт нерухомості було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.02.2015 Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції у Харківській області, номер запису про право власності: 8672824. Зазначений об`єкт нерухомості з реєстраційним номером 570454663101, розташований на вул. Шевченка, 6 у  м. Харкові, був закріплений за УДНДІ "Укрводгео" (третя особа-1) на праві господарського відання.
		06.01.2017 ДП "Сетам" було проведено електронні торги, переможцем яких стало ТОВ "Консалт-Буд 2011". Результати вказаних торгів були оформлені протоколом проведення електронних торгів № 230798. Зазначені електронні торги було проведено в межах здійснення зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2 (відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області; державний виконавець Бойченко В. В.). Надалі 26.01.2017, за результатами проведених електронних торгів, було складено акт про проведені електронні торги, затверджений керівником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області. 
		Відповідно до вказаного акта від 26.01.2017 ТОВ "Консалт-Буд 2011" є їх переможцем, а саме щодо такого майна: частини нежитлової будівлі літ. "А-2" за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків, що складається з: приміщень підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1154,5 кв. м; приміщень 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1035,9 кв. м; частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м; приміщень 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1208,1 кв. м; приміщень 3-го поверху № № 67-111 загальною площею 1226,0 кв. м. 
		17.02.2017, на підставі вищевказаного акта від 26.01.2017, ПН ХМНО Прядко О.С. видано ТОВ "Консалт-Буд 2011" свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону) за № 207, відповідно до якого ТОВ "Консалт-Буд 2011" належить на праві власності майно, що складається з: частини нежитлової будівлі літ. "А-2", що складається з приміщення підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1154,5 кв. м; приміщення 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1035,9 кв. м; частина приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м; приміщення 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1208,1 кв. м; приміщення 3-го поверху № № 67-111, загальною площею 1226,0 кв. м, які розташовані за адресою: вул. Шевченка, 6,  м. Харків, придбане ТОВ "Консалт-Буд 2011" за 4 000 000, 01 грн, яке раніше належало на праві власності державі в особі Міністерства та на праві господарського відання УДНДІ "Укрводгео" на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1, виданого 10.02.2015 Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції у Харківській області.
		У подальшому, на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2017 у справі № 820/779/17, право власності ТОВ "Консалт-Буд 2011" на придбане на спірних електронних торгах нерухоме майно було зареєстроване відповідно до рішення ПН ХМНО Прядко О. С. від 30.03.2017 № 34550776.
		За договором міни нерухомого майна від 07.04.2017, посвідченого ПН ХМНО                       Прядко О. С. та зареєстрованого у реєстрі за № 467, спірне нерухоме майно було передано ТОВ "Консалт-Буд 2011" у власність ФОП Мігунову В. І., право власності якого на відповідне нерухоме майно (частку у праві власності на нерухоме майно) зареєстроване 07.04.2017, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.04.2017 № 84538808; реєстраційний номер зазначеного об`єкта нерухомого майна - 570454663101.
		Відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2017 у справі № 922/3711/17 здійснено поділ об`єкта нерухомості з реєстраційним номером 570454663101, який складається з нежитлових будівель: літ. "А-2" загальною площею 4905,0 кв. м, літ. "Б-1" загальною площею 104,2 кв. м, літ. "В-1" загальною площею 111,2 кв. м, літ "Г-1" загальною площею 11,4 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею  28,6 кв. м, літ. "Е-1" загальною площею 124,5 кв. м, літ. "Ж-1" загальною площею 140,9 кв. м, літ. "З-1" загальною площею 144,0 кв. м, літ. "К-1" загальною площею 269,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 108,8 кв. м, розташовані за адресою: вул. Шевченка, буд. 6 м. Харків та на такі об`єкти нерухомого майна: об`єкт нерухомого майна у складі частини нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків, що складається з приміщень підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1154,5 кв. м, приміщень 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1 035,9 кв. м, частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м, приміщення 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1208,1 кв. м, приміщення 3-го поверху № № 67-111 загальною площею 1226,0 кв. м; об`єкт нерухомого майна у складі: частини нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків, що складається з приміщень підвалу № № 133, 144 загальною площею 55,2 кв. м, частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 48,0 кв. м та приміщень першого поверху № № 21-25 загальною площею 127,2 кв. м та нежитлових будівель літ. "Б-1" загальною площею 104,2 кв. м, літ. "В-1" загальною площею 111,2 кв.м, літ "Г-1" загальною площею 11,4 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею 28,6 кв. м, літ. "Е-1" загальною площею 124,5 кв. м, літ. "З-1" загальною площею 144,0 кв. м, літ. "К-1" загальною площею 269,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 108,8 кв. м, розташовані за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків; об`єкт нерухомого майна у складі нежитлової будівлі літ. "Ж-1" загальною площею 140,9 кв. м, розташована за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків.
		Також рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2017 у справі № 922/3711/17 визнано право власності ФОП Мігунова В. І. на об`єкт нерухомого майна у складі частини нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої за адресою:  м. Харків, вул. Шевченка, 6, що складається з приміщень підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1154,5 кв. м; приміщень 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1035,9 кв. м; частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м; приміщення 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1208,1 кв. м; приміщення 3-го поверху № № 67-111 загальною площею 1226,0 кв. м.
		На підставі вказаного рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2017 у справі № 922/3711/17, а також прийнятих Господарським судом Харківської області в межах справи № 922/3711/19 ухвал від 20.02.2018 та від 28.02.2018 вчинено, зокрема такі реєстраційні дії:
		- відповідно до рішення державного реєстратора КП "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського О. М. № 40083589 зареєстровано право власності ФОП Мігунова В. І. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1505007363101 у складі частини нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої за адресою: вул. Шевченка, буд. 6, м. Харків, що складається з приміщень підвалу № № 112-132, 134-143 загальною площею 1154,5 кв. м; приміщень 1-го поверху № № 1-19 загальною площею 1035,9 кв. м; частини приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв. м; приміщення 2-го поверху № № 26-66 загальною площею 1208,1 кв. м; приміщення 3-го поверху № № 67-111 загальною площею 1226,0 кв. м;
		- відповідно до рішення державного реєстратора КП "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського О. М. № 40084930 погашено право власності на поділений об`єкт нерухомості з реєстраційним номером 570454663101, що складався з нежитлових будівель: літ. "А-2" загальною площею 4905,0 кв. м, літ. "Б-1" загальною площею 104,2 кв. м, літ. "В-1" загальною площею 111,2 кв. м, літ "Г-1" загальною площею 11,4 кв. м, літ. "Д-1" загальною площею 28,6 кв. м, літ. "Е-1" загальною площею 124,5 кв. м, літ. "Ж-1" загальною площею 140,9 кв. м, літ. "З-1" загальною площею 144,0 кв. м, літ. "К-1" загальною площею 269,6 кв. м, літ. "Л-1" загальною площею 108,8 кв. м, розташовані за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Харків.
		Відомості про вказані реєстраційні дії на підставі зазначених рішень державного реєстратора внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.03.2018.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що спірне майно було відчужене державним виконавцем на торгах в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, тобто в порядку, встановленому для виконання судових рішень; прокурором та позивачем не доведено порушень порядку підготовки та проведення спірного електронного аукціону, які могли б бути підставою для визнання його недійсним. Врахували також і висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06.07.2022 у справі                                      № 914/2618/16, про те, що позовні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу не є ефективними способами захисту інтересу та права позивача у цьому випадку. Вказали на те, що відповідно до  ч. 2 ст. 388 ЦК України національний правопорядок України закріплює широкий "віндикаційний імунітет" - майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а ТОВ "Консалт-Буд 2011" та ФОП Мігунов В. І. є добросовісними набувачами спірного майна. Зазначили, що позивача, який протягом тривалого часу не вживав будь-яких заходів щодо виправлення фінансового становища УДНДІ "Укрводгео" як підприємства, що знаходиться в його управлінні та, який був обізнаним про існування зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, не подавав жодних скарг на дії державного виконавця у вказаному зведеному виконавчому провадженні і заперечував проти того, щоб виступати боржником у виконавчому провадженні, а після спливу значного проміжку часу почав підтримувати позовні вимоги прокурора про витребування придбаного на прилюдних торгах нерухомого майна, що свідчить про порушення позивачем принципу добросовісності, на якому ґрунтується доктрина "venire contra factum proprium". 
		Врахувавши результат розгляду справи, надавши оцінку доказам на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, керуючись ст. ст. 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, стягнув з прокуратури та позивача (з кожного) на користь відповідача-3 по 75 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд позовної заяви у суді першої інстанції.
		Апеляційний господарський суд у додатковій постанові дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з прокуратури та позивача (з кожного) по 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем-3 у апеляційному господарському суді. 
		Прокурор, не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 
		Мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суд України щодо застосування cт. cт. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень",  ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", викладених у постановах від 27.11.2018 у справі № 910/26146/15, від 24.06.2015 у справі  № 914/2062/14, від 30.01.2020 у справі № 903/41/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16, від 24.06.2015 у справі № 3- 262гс15, від 27.11.2018 у справі № 910/26146/15; а також висновків, викладених у постановах від 19.09.2018 у справі № 808/2227/17, від 24.10.2018 у справі № 495/6375/15- ц, від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17, від 16.09.2015 у справі  № 6- 1цс15 та інших.
		Посилається на такі обставини: державне майно, яке знаходилось у господарському відання УДНДІ "Укрводгео" підпадає під дію Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", що помилково не було враховано судами попередніх інстанцій; суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що невикористання цього майна у виробничій діяльності УДНДІ "Укрводгео" виключає застосування мораторію на відчуження; безпідставно відхилили аргументи прокурора про те, що до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, в межах якого реалізовано спірне нерухоме майно, були включені виконавчі листи про стягнення заборгованості не тільки із заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, але і за податками та кошти перед контрагентами боржника, тоді як мораторій не поширюється тільки на рішення щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами та заборгованістю перед фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування; судами помилково вказано на те, що справа № 233/4365/18, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, є нерелевантною зі справою № 922/82/20; фактично не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 12.09.2023 у цій справі, які є обов`язковими для судів попередніх інстанцій з огляду на ст. 316 ГПК України.  
		Також прокурор у касаційній скарзі не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин "віндикаційного імунітету", передбаченого ч. 2 ст. 388 ЦК України. 
		Підставою для скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що вони ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 07.12.2022 у справі № 873/96/22, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, від 18.08.2022 у справі № 61-5124, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 та інших. Посилається на неврахування того, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо; позивачем у справі є не прокурор, а Міністерство, а тому і відповідний розподіл судових витрат повинен здійснюватися з урахуванням належного позивача; посилається на відсутність у матеріалах справи № 922/82/20 попереднього розрахунку суми судових витрат та, що заява ТОВ "Консалт - Буд 2011" щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу була подана до суду після закінчення судових дебатів. 
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанови Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та від 02.05.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.06.2024. 
		Не погоджуючись із додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, керівник Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Консалт-Буд-2011" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
		У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на неврахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23.03.2023 у справі № 613/96/21, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 07.12.2022 у справі № 873/96/22, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 07.12.2022 у справі № 873/96/22, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі  № 922/2685/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 03.10.2019 у справі  № 922/445/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі  № 922/2685/19, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 15.01.2019 у справі № 908/799/17, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 10.12.2019 у справі № 922/377/19, від 12.01.2021 у справі № 908/730/19 від 15.06.2021 у справі № 922/4293/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 22.03.2023 у справі № 613/96/21. 
		На думку керівника Харківської обласної прокуратури, суд апеляційної інстанції, у порушення ст. ст. 126, 129 ГПК України, не надав належної оцінки рівню адвокатських витрат, які мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а також - чи була їх сума обґрунтованою; вважає, що безпідставним є покладення цих витрат на Харківську обласну прокуратуру, а не на позивача. 
		17.06.2024 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Харківської обласної прокуратури на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 02.07.2024, про що свідчить відповідна ухвала (а. с. 143-145, т. 13).
		Міністерство не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, якою було залишено без змін додаткове рішення суду першої інстанції та додатковою постанову апеляційного господарського суду від 02.05.2024, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ці судові акти скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяв відповідача -3 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. 
		Підставою касаційного оскарження визначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права при зобов`язанні органу влади, який не є органом управління спірним майном, відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу за позовом, поданим прокурором в інтересах іншого органу. Посилається на те, що судами не враховано правового статусу Мінінфраструктури у спірних правовідносинах та, що на останнє покладено тягар сплати витрат на професійну правничу допомогу як на орган, який не був ініціатором судового спору, а також ніколи не був власником спірного майна щодо якого виник цей спір.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 та на додаткову постанову цього ж суду від 02.05.2024 з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19.07.2024.
		Врахувавши також те, що Міністерство оскаржує до Верховного Суд одні й ті ж самі судові рішення у справі № 922/82/20, що й прокурор, Верховний Суд дійшов висновку про здійснення спільного розгляду цих касаційних скарг та призначив їх до розгляду на 23.07.2024 (див. ухвалу Верховного Суду від 03.07.2024 у справі № 922/82/20  (а. с. 237-240, т. 13).
		ТОВ "Консалт-Буд 2011" у відзиві на касаційній скарги прокурора просить їх залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав, наведених у цих відзивах.
		22.07.2024 до Верховного Суду від прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства, в якому прокурор просить касаційну скаргу Міністерства - задовольнити, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції від 02.05.2024 та додаткове рішення суду першої інстанції від 25.01.2024.  
		09.09.2024 ТОВ "Консалт-Буд 2011" звернувся до Верховного Суду із додатковими поясненнями, в яких просило врахувати при розгляді цієї справи справу  № 953/24224/19, яка є релевантною справі, яка переглядається.
		17.09.2024 до Верховного Суду від прокурора надійшло клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване необхідністю відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19 та наявністю виключної правової проблеми у цій справі, а саме - чи переходить право власника - держави в особі органу управління майном на витребування майна до юридичної особи, якій спірне майно передано на праві господарського відання, чи залишається за державою в особі органу управління майном.
		Міністерство у заяві щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду також вказало на існування виключної правової проблеми у цій справі, яка на думку Міністерства, полягає у тому, чи підлягають стягненню судові витрати з держави в особі органу, який станом на дату ухвалення судового рішення у цій справі не є органом управління майном в інтересах якого прокурором було подано позов.
		"Консалт-Буд 2011" у поясненнях від 21.10.2024 просить відмовити у задоволенні заяв про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		У справі неодноразово оголошувалися перерви.
		Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, представника відповідача-3, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
		Підстави для передачі справи на розгляд, зокрема Великої Палати Верховного Суду регулює ст. 302 ГПК України. Так, ч. 4 ст. 302 ГПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що вона може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц, № 818/1688/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17, № 727/2878/19, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19 та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 910/12559/20).
		Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець, визначивши Україну правовою державою у ст. 1 Основного Закону, першим принципом права у тексті Конституції передбачив саме його та закріпив, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 
		Сам принцип правової визначеності, який означає не тільки якість та чіткість закону і сталість судової практики, також гарантує учасниками справи можливість прогнозувати дії суду, виходячи з закріплених у ГПК України положень, оцінюючи правильність обраного способу захисту позивачем, відповідність обраних норм права, якими позов обґрунтовується, предмета та підставам позову, і, відповідно, забезпечує можливість обирати відповідачу певну тактику та стратегію захисту від заявлених позовних вимог.
		Главою 3 роз. I кн. 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересі осіб. Так,                               ст. 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. 
		Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
		Верховний Суд зазначає, якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19). Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц). 
		ЄСПЛ у п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 зазначив про те, що засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці.
		Звичайно, обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас, свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.
		Вказане вище узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц). 
		У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц).
		У кожного способу є свій об`єкт захисту та свої умови застосування. 
		Захист цивільних прав та інтересів відбувається у конкретний спосіб.
		Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у ч. 2 ст. 16 ЦК України. Схожий перелік способів захисту прав та інтересів суб`єктів господарювання містить ч. 2 ст. 20 ГК України. До них відносяться, зокрема: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. 
		Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у наведених нормах, не є вичерпним. Відповідні способи захисту порушених прав та інтересів власника передбачені також положенням гл. 29 ЦК України.
		Разом з тим, при виборі способу захисту цивільного права чи інтересу нерідко постає проблема їх конкуренції. Визнаючи вид вимоги, особа може зіткнутися із ситуацією, коли одні й ті самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того самого суб`єкта. Причина конкуренції вимог, в свою чергу, полягає у конкуренції цивільно-правових норм, під якою необхідно розуміти ситуацію у правозастосуванні, коли при правовій оцінці одного фактичного відношення на застосування претендують дві (або більше) цивільно-правових норм, які, як правило, належать до різних правових інститутів і звичайно розраховані на різні правові випадки.  
		Така конкуренція вимог може призводити до системних помилок і відповідно до правової невизначеності, а отже, і до порушення прав осіб, які звертаються з відповідним позовом за захистом до суду. Отже, суд має визначитися який саме спосіб захисту є ефективним та належним з огляду на спірні правовідносини тощо. Вирішення такого питання має важливе як теоретичне, так і практичне значення з огляду на те, що обрання неправильного чи неефективного способу захисту є достатньою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. 
		Науковці неодноразово зазначали про те, що кредитор у зобов`язанні, як правило, має можливість вибору способу захисту з двох (або декількох) альтернативних. Так, кредитор може вимагати відшкодування збитків замість вимоги примусити до передання обов`язку в натурі (речі, товару). Вибір одного з альтернативних способів захисту у зобов`язальних відносинах залежить від обставин конкретного правопорушення, і має оцінюватись з точки зору його ефективності та інтересу кредитора домогтися конкретного правового результату (припинення, зміна зобов`язання, заміна одного зобов`язання іншим тощо). Що ж до речово-правових способів захисту в цьому аспекті, то їх застосування детерміновано характером правопорушення, порушення права власника. Так, захист прав неволодіючого власника здійснюється віндикацією ("позов неволодіючого власника до володіючого невласника"), усунення перешкод в користуванні власністю - негаторним позовом (коли річ не вибуває з володіння власника), визнання/невизнання права власності. У випадку неможливості такого витребування (ст. 330, ч. 2 ст. 388 ЦК України), вимагати відшкодування шкоди, у тому числі завданої органом державної влади (ст. ст. 1173, 1174 ЦК України).
		Велика Палата Верховного Суду у п. п. 137-140 постанови від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 виснувала, що відповідно до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215- 235 ЦК України) (зобов`язально-правовий спосіб захисту), так і з позовом про витребування майна (ст. ст. 330, 387, 388 ЦК України) (речово-правовий спосіб захисту). За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності чи іншого речового права. У разі конкуренції речово-правових (віндикаційного, негаторного) та зобов`язально-правових (договірного) способів захисту перевагу має саме зобов`язально-правовий.
		Верховний Суд зазначає, що у теорії права правочин є юридичним фактом сфери приватного права, підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		Законодавець у ч. 1 ст. 202 ЦК України також визначив, що правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Зміст договору купівлі-продажу розкриває ст. 655 ЦК України. Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		До договору купівлі-продажу, що укладається на організованих ринках капіталу та організованих товарних ринках, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, укладених поза організованим ринком, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (ч. 4 ст. 656 ЦК України).
		Системний аналіз положень наведених норм свідчить, що реалізація майна на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами ст. ст. 650, 655, ч. 4 ст. 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
		Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (ст. ст. 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням. У спорах про оспорювання торгів визначальним є наявність таких порушень, які б могли вплинути на їх результат і призвести до порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює торги (див. п. 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 554/154/22).
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі                                    № 522/22473/15-ц зазначала про те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України).
		Вищенаведені висновки фактично були враховані Верховним Судом у справі                                                № 918/351/21(918/955/21) (за позовом про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, припинення права власності), в якій суд виходив з того, що для застосування наслідків недотримання вказаних вимог (ст. ст. 203, 215 ЦК України) при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце при їх проведенні порушення вимог щодо процедури, порядку проведення торгів та інших норм законодавства; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. При цьому, Верховний Суд відхилив аргументи скаржника щодо обрання позивачем у цій справі неналежного способу захисту своїх прав шляхом визнання недійсними торгів, а також щодо незазначення позивачем, що саме є предметом оскарження (протокол чи акт про проведений аукціон).
		Отже, з аналізу вказаних норм матеріального права та з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду вбачається, що оскільки продаж майна на торгах є правочином, то його сторони (або заінтересовані особи з огляду на норму  ч. 3 ст. 215 ЦК України) вправі оскаржити результати цих торгів. Ця вимога поєднана, зокрема із вимогою про витребування майна не свідчитиме про звернення особи із неналежним та неефективним способом захисту прав. В іншому випадку може нівелюватися такий спосіб захисту права як визнання правочину недійсним, закріплений у ст. 16 ЦК України, а також буде фактичною неактуальною уже усталена судова практика Великої Палати Верховного Суду (див., зокрема справу                                   № 522/22473/15-ц), яка має враховуватися судами нижчих інстанцій з огляду на  ч. 4 ст. 236 ГПК України.
		Водночас Велика Палата Верховного Суду сформувала і таку практику (щодо розгляду справ про захист прав власника (законного користувача) у спорах про продаж майна на електронних торгах у процедурі примусового виконання судового рішення, якщо такий не є стороною договору купівлі-продажу, укладеного з переможцем торгів), а саме:
		- у постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку (який є останнім у часі (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17), що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу; оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, тому оспорити його можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину; вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту; такий самий підхід потрібно застосовувати і щодо оспорення іншого документа - акта про проведені електронні торги; неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача (п. 35 цієї постанови); вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу; проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, коли позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу; право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (п. п. 36, 39 цієї постанови). У п. 44 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане нерухоме майно, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права; для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оспоренні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу;
		- у справі № 910/3907/18 (за позовом про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і продавець не мав права його відчужувати, тоді покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених ст. 388 ЦК України (п. 52 цієї постанови). Отже, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності, передбаченими гл. 83 ЦК України. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оспоренні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу (п. 57 цієї постанови);
		- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19 (за позовом про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки) сформувала висновок про те, що якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і продавець не мав права його відчужувати, тоді покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених ст. 388 ЦК України. Отже, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, тоді він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оспоренні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу (п. 9.32 цієї постанови). Велика Палата Верховного Суду зазначила, що задоволення пред`явленого позову про визнання недійсними результатів електронних торгів та визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу за їх наслідками не приведе до поновлення майнових прав позивача, що доводить вибір неефективного способу захисту (п. 9.33 цієї постанови). Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовна вимога про витребування майна - земельної ділянки з чужого незаконного володіння підлягала задоволенню.        
		Отже, з вищевикладеного вбачається, що Велика Палата Верховного Суду не сформувала висновку щодо універсального способу захисту прав у випадку відчуження майна на торгах, якщо такі відбулися з порушенням вимог законодавства, зокрема - Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (на що посилається прокурор у справі, яка переглядається). Зазначаючи у вказаних вище постановах про те, що визнання недійсними результатів електронних торгів та договору не є ефективним способу захисту прав, при цьому вказує на те, що такий спосіб захисту можливий у певних випадках, наприклад коли позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу (при цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила у справі № 233/4365/18, що продавцями є державна виконавча служба й організатор цих торгів, а покупцем - переможець торгів). Тобто Велика Палата Верховного Суду фактично виснувала, що ефективність цього способу захисту - визнання недійсними результатів електронних торгів та договору залежить від суб`єктного складу учасників торгів та спору у справі. 
		Однак, при цьому Велика Палата Верховного Суду не конкретизує та не визначає чи є такий спосіб захисту права ефективний/неефективний у випадку, якщо на торгах було реалізовано державне майно, яке на праві господарського відання належало боржнику та знаходилося у нього на балансі та на яке (майно) поширюється дія, серед іншого, Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі                     № 233/4365/18), а суб`єктом звернення із позовом до суду є прокурор в інтересах держави в особі уповноваженого органу, а відповідачем, серед іншого, переможець торгів, який вподальшому відчужив це майно третій особі. 
		Також необхідним є і конкретизація висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, щодо того, чи є особа добросовісним/недобросовісним набувачем у випадку, якщо вона придбала спірне майно на торгах, яке підпадало під заборону відчуження, визначену Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18.
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду не сформувала висновку щодо окремого способу захисту у таких спірних правовідносинах, то вказане зумовлює конкретизацію її висновків, викладених у вищенаведених постановах.
		Крім того, Верховний Суд зазначає і про те, що встановивши, що визнання недійсними результатів електронних торгів та договору є неефективним способом захисту, однак у випадку заявлення в сукупності з цими вимогами і вимоги про витребування спірного майна з огляду на ст. 388 ЦК України - чи не вправі суд, враховуючи принцип розумності, забезпечуючи особі доступ до правосуддя, надати оцінку саме вимозі про витребування спірного майна (встановивши, що саме вона є ефективною з огляду на спірні правовідносини) та вирішити спір з огляду на її заявлення.  
		Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 шляхом його конкретизації щодо того яким є ефективний та належний спосіб захисту прав держави у випадку продажу на торгах державного майна, яке на праві господарського відання знаходилося в установи, заснованій на державній формі власності та на яке поширювалася дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" та чи є особа, яка придбала це майно на торгах, добросовісною/недобросовісною з огляду на таке обмеження. Тобто яку вимогу вправі заявити прокурор, який діє в інтересах держави, у цьому випадку з метою захисту прав, які вважає порушеними. 
		Верховний Суд зазначає і про існування виключної правової проблеми, яка полягає в такому (ч. 5 ст. 302 ГПК України).
		Як уже зазначалося, у справі, яка розглядається, встановлено, що право власності на спірне нерухоме майно, яке було відчужено у порядку, встановленому для виконання судових рішень, було зареєстровано за державою Україна в особі Міністерства (правонаступником якого є позивач у справі); водночас спірне нерухоме майно належало УДНДІ "Укрводгео" на праві господарського відання. При цьому, прокурор в інтересах держави в особі Міністерства просить, серед іншого, його витребувати у             ФОП Мігунова В. І. на користь держави в особі Міністерства.
		Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
		Правовий режим власності визначається виключно законами України                                       (п. 7 ст. 92 Конституції України).
		Відповідно до ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. 
		Тобто саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому, правомочність володіння - це передбачена законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним тощо). Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка тощо).
		З аналізу ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України вбачається, що тільки власник вправі приймати рішення щодо свого майна. 
		Відповідно до норм ЦК України (зокрема, ст. ст. 2, 318, 324 ЦК України) суб`єктами права власності є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права; інші учасники цивільних відносин.
		Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України). Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами (ч. 3 ст. 326 ЦК України). 
		Стаття 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає суб`єктів управління об`єктами державної власності, якими є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук.
		Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (ч. 5 ст. 22 ГК України). 
		Право власності - це основне речове право, зміст якого складають повноваження (права) власника щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном і таке право належить також державі. Отже, державі як власнику відповідного майна належить повноваження щодо володіння, користування та розпорядження належного їй майна, яке вона здійснює через відповідний уповноважений орган. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. 
		Таким чином держава в особі відповідного органу, як власник відповідного майна, вправі приймати рішення, зокрема щодо його відчуження, а отже, і захисту такого права.
		Наразі зміст права господарського відання розкриває ст. 136 ГК України, відповідно до якої право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
		Отже право господарського відання - це речове право осіб, які так само як і власник володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника носять абсолютний характер, то особа, за яким майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві господарського відання, обмежений у здійсненні повноважень розпоряджатися окремими видами майна, реалізувати яке (повноваження) він може лише за згодою власника. Випадки одержання такої згоди передбачені ГК України та іншими законами.
		Верховний Суд зазначає, що хоча право господарського відання (ст. 136 ГК України) не є тотожним праву власності, водночас, таке право захищається відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
		Вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
		Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Треті особи - це учасники справи, які не є суб`єктом спору і вступають у розпочатий між сторонами процес від свого імені і для захисту власних інтересів, оскільки рішення суду у спорі між сторонами може вплинути на їхні права або інтереси в майбутньому. 
		Отже, з огляду на предмет і підстави позову у цій справі, з аналізу вказаних вище норм права вбачається існування виключної правової проблеми у таких спорах, як у справі № 922/82/20, а саме - у випадку неправомірного заволодіння майном, право власності на яке належало державі та яке знаходилося на праві господарського відання у іншої особи, то захист від такого порушення (неправомірного заволодіння) полягає в поверненні чи витребуванні майна державі в особі відповідного органу чи юридичній особі, на праві господарського відання якої знаходилося це майно (у нього ж і перебувало на балансі). А отже, хто є належним позивачем у таких спорах - безпосередньо саме підприємство (УДНДІ "Укрводгео" у цьому випадку (яке залучено третьою особою у цій справі), чи держава (зокрема, в особі прокурора, Міністерства) як його власник та на користь кого повинно повертатися чи витребовуватися це майно. 
		При цьому, необхідно зазначити, що на розгляді в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій перебувають справи, де спірним також буде питання належності суб`єктного складу учасників справи у подібному спорі та що впливатиме на правозастосовчу практику (див., зокрема справи № 755/8183/20, № 307/3081/17, № 910/7505/23, № 914/521/22, № 756/1537/21 та інші).
		З огляду на необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 02.11.2021 у справі  № 925/1351/19 (шляхом його конкретизації) та наявність у цій справі виключної правової проблеми щодо суб`єктного складу такого спору (з вищенаведених у цій ухвалі мотивів), Верховний Суд вважає за необхідне передати справу № 922/82/20 Господарського суду Харківської області разом із поданими у цій справі касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 302 ГПК України.
		Разом з тим, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення поданих клопотань прокурора та Міністерства про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з наведених у них підстав, оскільки заявники належним чином не обґрунтували виключну правову проблему, яка б не могла бути вирішеною відповідною колегією суддів при перегляді цієї справи. Щодо посилання прокурора на відступ від висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, то вказане не є обставиною, яка зумовлює передання цієї справи саме на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з ст. 302 ГПК України, а клопотання для передачу цієї справи на розгляд відповідної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заявником не подано.
		керуючись ст. ст. 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд, -
		У Х В А Л И В:
		Справу № 922/82/20, разом з касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 та касаційною скаргою керівника Харківської обласної прокуратури на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 та касаційною скаргою Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                  Могил С. К.
		 
		Судді:                                                                                         Волковицька Н. О.
		 
		                                                                                                   Случ О. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...