Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/2860/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2024.
Дата набрання законної сили: 18.10.2024
Номер судового провадження: 61-17546ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 жовтня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 489/2860/22
		провадження № 61-17546св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., 
		Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 , підписану представником ОСОБА_3 , на постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Самчишиної Н. В., Ямкової О. О.,
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей.
		Позов мотивований тим, що 15 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб, під час якого у сторін народилось троє дітей. Родина проживала за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному місті діти відвідували школу та спортивну секцію з футболу.
		24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який тримає й до цього часу.
		У зв`язку із початком війни на території України, загрозою можливого просування російських військ та їхнього вторгнення на територію міста Одеси, задля безпеки спільних дітей сторони прийняли рішення про тимчасовий виїзд відповідача з дітьми до дядька відповідача ОСОБА_4 , який проживає у місті Вормс Федеративної Республіки Німеччини (далі - ФРН). 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач вивіз дружину та дітей на територію Республіки Молдова. Далі дружина та діти переїхали до ФРН.
		У ФРН відповідач та діти дійсно спочатку проживали у місті Вормс, а надалі, без згоди позивача, змінили місце проживання та оселилися у житлі для біженців міста Шлаєра, з 15 березня 2022 року у притулку для біженців Херменскайлю, а потім у житлі для біженців у Хораті, де проживають з 20 квітня 2022 року.
		Після залишення відповідачем з дітьми міста Вормс у сторін почали виникати конфлікти з приводу місця та умов проживання спільних дітей.
		Станом на кінець 2022 року стало зрозуміло, що сухопутне вторгнення на територію міста Одеси неможливе, державні органи, підприємства та бізнес почали працювати у звичному режимі, багато людей почали повертатися до України, зокрема, у місто Одеса. Проте з цього часу та на момент звернення позивача до суду з позовом відповідач категорично відмовилася повертати дітей в Україну, тому позивач просив про задоволення його позову.
		ОСОБА_1 просив визначити місце проживання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з ним.
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 жовтня 2022 року відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні. Цією ж ухвалою залучено як третю особу Службу у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради.
		Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 жовтня 2023 року при розгляді справи у підготовчому судовому засіданні провадження у цій справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснено позивачу право звернутися за захистом до відповідного іноземного суду за місцем проживання дітей.
		Суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку зі зміною місця проживання дітей з України на ФРН до звернення позивача до Ленінського районного суду міста Миколаєва та відкриття провадження у справі, відповідно до статей 5 та 6 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року юрисдикція суду України не поширюється на вирішення цього спору.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 жовтня 2023 року скасовано, а справу направлено до цього ж суду для продовження розгляду.
		Апеляційний суд виходив з того, що підготовче судове провадження - це стадія судового процесу, в якій з`ясовується предмет спору, позовні вимоги, заперечення на позовні вимоги, склад учасників судового процесу, вирішення відводів, характер спірних правовідносин та інших дій, які будуть слугувати для правильного і безперешкодного розгляду справи па суті, іншими словами, це важлива складова судочинства, що спрямована на створення умов для правильного, безперешкодного та своєчасного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче засідання є формою підготовчого провадження, яка полягає у вчиненні судом та учасниками судового процесу відповідних процесуальних дій.
		Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
		На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції помилково закрив провадження у справі у підготовчому засіданні на підставі пункту 1 частини першої статті 255  ЦПК України, оскільки вважав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже на спір, який підлягав розгляду, не поширюється юрисдикція судів України.
		Апеляційний суд з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, зазначив, що згідно з статтею 200 ЦПК України у підготовчому засіданні закриття провадження можливо тільки через відмову від позову та укладення мирової угоди.
		Таким чином, закриття провадження з інших підстав, передбачених у статті 255 ЦПК України, можливо лише у судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання. Отже, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		висновок апеляційного суду про можливість закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України можливо лише через відмову від позову та укладення мирової угоди не ґрунтується на законі. Суд апеляційної інстанції помилково послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), оскільки не врахував, що такі висновки стосуються закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору;
		суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки судовим органом ФРН вже вирішений спір про місце проживання дітей, яких залишено з матір`ю. При цьому в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 545/2247/18 (провадження № 61-6421сво23) викладено висновок про те, що «за наявності судового рішення про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції 1980 року, яке набрало законної сили, але залишається невиконаним, та відсутності наданої відповідно до Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року згоди компетентного органу іноземної держави, до якої підлягає поверненню дитина, на здійснення юрисдикції національними судами України вирішення питання про визначення місця проживання дитини не належить до юрисдикції національних судів України, а у разі встановлення вказаних обставин під час розгляду цивільної справи провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України»;
		апеляційний суд проігнорував норми Гаазької конвенції «Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-ІV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 489/2860/22 та витребувано справу із суду першої інстанції.
		У січні 2024 року матеріали справи № 489/2860/22 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 18 грудня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України (неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що 15 листопада 2011 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 .
		Під час шлюбу у сторін народилось троє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		У 2022 році у зв`язку з початком війни на території України ОСОБА_2 разом з дітьми виїхала для проживання у ФРН. ОСОБА_1 залишився проживати у місті Одеса.
		03 травня 2022 року ОСОБА_2 подала заяву про передачу права визначати місце проживання дітей, яка була задоволена Дільничним судом Хермескайля 04  травня 2022 року.
		Рішенням від 06 січня 2023 року Дільничний суд Віттліха у відповідь на заяву ОСОБА_2 заборонив батьку дітей та третім особам вивозити дітей з ФРНта видав рішення про закриття кордонів.
		Відповідно до рішення Дільничного суду Кобленца від 27 січня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову від 19 грудня 2022 року до ОСОБА_2 про повернення дітей згідно з Гаазькою Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, оскільки повернення дітей в Україну буде пов`язане з серйозним ризиком фізичної або психологічної шкоди для дітей через війну.
		Рішенням Верховного Суду Кобленца від 16 березня 2023 року (код справи 11 UF 620/22, 8h F 237/22 Дільничний суд Віттліха) за апеляційною скаргою ОСОБА_2 наказ Дільничного суду - Сімейного суду - Віттліху від 27 жовтня 2022 року змінено та викладено у такій редакції: «Право визначення місця проживання дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покладається на матір дітей, яка буде здійснювати його одноосібно».
		Позиція Верховного Суду
		Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
		Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
		Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України).
		Тлумачення пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про залишення позову без розгляду є наявність у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
		Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (див: постанову Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі №  640/7778/18).
		Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частина третя статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 604/614/17 (провадження № 61-36999св18) вказано, що
		«у міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності. Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
		Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин,які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону). У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 367/2617/21 (провадження № 61-21343св21) зазначено, що 
		«звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. 03 березня 2021 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Окружного суду міської частини Праги 5, згідно з якою просив врегулювати становище та передати неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому на виховання та призначити матері ОСОБА_1 обов`язок зі сплати аліментів, оскільки матір з 07 лютого 2021 року без дозволу батька залишається з неповнолітнім ОСОБА_4 в Україні, не маючи наміру повертатися до Чеської Республіки.
		Встановивши, що вимоги ОСОБА_2 у поданій ним до Окружного суду Праги 5 заяви на визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з ним та стягнення з ОСОБА_1 аліментів на його утримання, та позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з нею та стягнення з ОСОБА_2 аліментів на його утримання, подані до Ірпінського міського суду Київської області, є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. З наявних у матеріалах справи документів встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до Окружного суду міської частини Праги 5 із відповідною заявою 03 березня 2021 року, тобто раніше, ніж ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою (12 квітня 2021 року). Відповідно до статті 21 Розділу І глави IV Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, якщо відповідно до положень цього Договору повноваження для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а заява про порушення справи вже була подана одному з органів юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з одного і того ж предмету, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду. З огляду на зазначене, посилання судів попередніх інстанцій на положення частини 2 статті 21 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28 травня 2001 року (ратифіковану 10 січня 2002 року) є правильними. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 жовтня 2020 року в справі № 523/4522/18-ц (провадження 
		№ 61-696св20)».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 717/489/20-ц (провадження № 61-13384св20) зазначено, що 
		«згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є громадянами України, перебуваючи у шлюбі, проживають на території Чешської республіки. 22 квітня 2020 року ОСОБА_9 звернулась із пропозицією на розлучення шлюбу до Окружного суду Праги 7 і справа перебуває в провадженні цього суду, а ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кельменецького районного суду Чернівецької області 29 квітня 2020 року.
		Встановивши, що вимоги ОСОБА_2 у поданій нею до Окружного суду Праги 7 пропозиції на розлучення шлюбу та вимоги ОСОБА_1 у позові, поданому до Кельменецького районного суду Чернівецької області є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. Посилання заявника на те, що з наданих ОСОБА_2 до суду доказів не вбачається, коли саме Окружний суд Праги 7 порушив справу про розлучення спростовуються матеріалами справи (а. с. 44-45). Із пропозиції на розлучення шлюбу вбачається, що ОСОБА_9 подала її до суду 22 квітня 2020 року. Відповідно до статті 21 Розділу І глави IV Договору між Україною та Чеською республікою про правову допомогу в цивільних справах, якщо відповідно до положень цього Договору повноваження для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а заява про порушення справи вже була подана одному з органів юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з одного і того ж предмету, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду. За таких обставин суди попередніх інстанцій вірно встановили, що у провадженні іншого суду, а саме Окружного суду Праги 7 знаходиться справа про розірвання шлюбу між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 727/11874/21 (провадження № 61-13050св23) вказано, що
		«06 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю та стягнення додаткових витрат на дитину;
		суди встановили, що Варшавським районним судом IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх у 2020 році відкрито провадження у справі № VI Nsm3171/20 за заявою ОСОБА_4 за участю ОСОБА_5 щодо встановлення місця перебування, вирішення істотних питань щодо дитини, встановлення контактів та за заявою ОСОБА_5 за участю ОСОБА_4 щодо обмеження батьківських прав та визначення місця перебування у зв`язку з заявою щодо забезпечення ОСОБА_4 від 03 грудня 2020 року та заявою щодо забезпечення ОСОБА_5 від 11 січня 2021 року. справі № VI Nsm3171/20 перебуває в провадженні Варшавського районного суду IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх провадження. Зазначений факт не заперечували в судовому засіданні самі сторони та їх представники;
		встановивши, що вимоги ОСОБА_1 у поданій нею до Варшавського районного суду IV Відділення з питань сім`ї і неповнолітніх за заявою ОСОБА_4 за участю ОСОБА_5 щодо встановлення місця перебування, вирішення істотних питань щодо дитини, встановлення контактів та вимоги ОСОБА_1 у позові, поданому до Шевченківського районного суду м. Чернівців про визначення місця проживання дитини є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, тому суди зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для залишення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини без розгляду.
		Необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що підстави позовів, які пред`явлені в Польщі та Україні, є різними, оскільки у Польщі позивач ставив вимогу про визначення місця проживання дитини за кордоном, а в позовній заяві до суду України заявлена вимога про визначення місця проживання дитини на території України, оскільки предмет спору у вказаних справах є тотожним - визначення місця проживання дитини.
		Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що сторони є громадянами України та проживали на території України на момент відкриття провадження у справах, тому вказана обставина виключає наявність у даних правовідносин іноземного елементу. Наявність іноземного елементу у спірних правовідносинах не впливає на вирішення питання про залишення позову без розгляду у разі наявності у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав».
		У справі, що переглядається:
		в позовній заяві  ОСОБА_1 просив визначити місце проживання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з ним. При цьому посилався на те, що між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб, під час якого у сторін народилось троє дітей. Родина проживала за адресою: АДРЕСА_1 . У цьому місті діти відвідували школу та спортивну секцію з футболу. 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, тому з метою забезпечення безпеки спільних дітей сторони прийняли рішення про тимчасовий виїзд відповідача з дітьми до дядька відповідача ОСОБА_4 , який проживає у місті Вормс, ФРН. Відповідач та діти дійсно спочатку проживали у місті Вормс, а надалі, без згоди позивача, змінили місце проживання та оселилися у житлі для біженців міста Шлаєра, з 15 березня 2022 року у притулку для біженців Херменскайлю, а потім у житлі для біженців у Хораті, де проживають з 20 квітня 2022 року. Після залишення відповідачем з дітьми міста Вормс у сторін почали виникати конфлікти з приводу місця та умов проживання спільних дітей. Станом на кінець 2022 року стало зрозуміло, що сухопутне вторгнення на територію міста Одеси неможливе, державні органи, підприємства та бізнес працюють у звичному режимі, багато людей почали повертатися до України. Проте станом на момент звернення позивача до суду з позовом відповідач категорично відмовилася повертати дітей в Україну;
		з позовом у цій справі до Ленінського районного суду міста Миколаєва позивач звернувся 11 жовтня 2022 року (т. 1, а. с. 1, 31),
		закриваючи провадження у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку зі зміною місця проживання дітей з України на ФРН до звернення позивача до Ленінського районного суду міста Миколаєва та відкриття провадження у справі, відповідно до статей 5 та 6 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року юрисдикція суду України не поширюється на вирішення цього спору;
		скасовуючи ухвалу та направляючи справу для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що закриття провадження з інших підстав, передбачених у статті 255 ЦПК України, можливо лише у судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання;
		19 грудня 2022 року позивач  ОСОБА_1 звернувся до Дільничного суду Кобленца із заявою про повернення дитій, за якою було порушено справу.  ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача негайно повернути дітей:  ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в Україну на підставі Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Рішенням Дільничного суду Кобленца від 27 січня 2023 року позов  ОСОБА_1 відхилено (т. 1, а.с. 73-75);
		рішенням Верховного суду Кобленца ФРН від 16 березня 2023 року скасовано спільну батьківську опіку над трьома дітьми подружжя в частині визначення місця проживання дітей, визначено в найкращих інтересах дітей - продовжувати проживати в домі матері. Тобто позовні вимоги ОСОБА_1 , які пред`явлені у цій справі, вже вирішенні Верховним судом Кобленца;
		03 квітня 2023 року представник відповідача звернувся до Ленінського районного суду міста Миколаєва із клопотанням про долучення доказів, в якому просив долучити до матеріалів справи рішення Дільничного суду Кобленца від 27  січня 2023 року з офіційним перекладом та рішення Верховного суду Кобленца ФРН від 16 березня 2023 року німецькою мовою. Крім того, вказував, що для для здійснення перекладу рішення Верховного суду Кобленца ФРН необхідний час, а переклад буде надано до суду під час наступник засідань. 25 квітня 2023 року представник відповідача надав до суду офіційний переклад зазначеного рішення (т. 1, а.с. 70, 95-117);
		на момент розгляду Ленінським районним судом міста Миколаєва справи у провадженні Верховного суду Кобленца ФРН перебувала справа щодо визначення місця проживання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю  ОСОБА_2 ;
		таким чином, суди не врахували, що у провадженні суду ФРН перебувала справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. За результатом розгляду цієї справи прийнято рішення Верховного суду Кобленца ФРН від 16 березня 2023 року. Тому позов у цій справі слід залишити без розгляду згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України, частиною третьої статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право».
		Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).
		За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій належить скасувати, а позовну заяву  ОСОБА_1 залишити без розгляду.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з порушенням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та залишити позов без розгляду.
		Керуючись статтями 257, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 жовтня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасувати.
		Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дітей залишити без розгляду.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03 жовтня 2023 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року втрачають законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                   В. І. Крат
		Судді:                                                                             Д. А. Гудима
		І. О. Дундар
		Є. В. Краснощоков
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...